Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між боржником та фізичною особою, як фраудаторного правочину, та витребування цього майна на користь боржника.
2. Суд виходив із того, що правочин було вчинено на шкоду інтересам кредиторів, оскільки відчуження майна відбулося за заниженою ціною на користь особи, яка є родичкою одного із засновників та ініціюючого кредитора боржника. Важливим аргументом стало те, що договір укладено в період наявності у боржника невиконаних зобов’язань, що свідчить про свідоме погіршення майнового стану боржника для уникнення розрахунків. Суд підтвердив право учасника товариства (з часткою 50%) звертатися з таким позовом, оскільки ліквідатор у справі про банкрутство не вживав належних заходів для повернення активів. Також суд відхилив доводи про тотожність справ, зазначивши, що попередній позов ліквідатора ґрунтувався на інших підставах (перевищення повноважень директором) та мав інший суб’єктний склад. Верховний Суд наголосив на пріоритеті принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що є ключовим для кваліфікації правочину як фраудаторного. **** Суд у своєму рішенні послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, закріплюючи підхід до захисту прав у справах про банкрутство.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність визнання договору недійсним та повернення майна боржнику.
