Це рішення, «Андронова та інші проти України» (заяви № 4871/24 та 11 інших), винесене Комітетом П’ятої секції Європейського суду з прав людини 9 липня 2026 року, стосується системних проблем щодо умов тримання під вартою та відсутності ефективних засобів внутрішньодержавного правового захисту в Україні. Суд об’єднав ці дванадцять заяв з огляду на спільність предмету спору, зокрема розглядаючи скарги на переповненість, незадовільні санітарні умови та невідповідне матеріально-технічне забезпечення в слідчих ізоляторах. Заперечення Уряду щодо вичерпання внутрішньодержавних засобів правового захисту було відхилено, оскільки Суд підтвердив, що компенсаторні засоби правового захисту є ефективними лише після припинення дії незадовільних умов. Зрештою, Суд встановив порушення статей 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) та 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції. Крім того, декілька заявників досягли успіху у своїх скаргах щодо надмірної тривалості досудового тримання під вартою та кримінального провадження відповідно до статей 5 та 6. Це рішення слугує важливим нагадуванням про триваючі системні виклики в українській пенітенціарній системі та неспроможність держави забезпечити належні правові механізми для ув’язнених з метою отримання відшкодування за ці порушення.
Структура рішення відповідає стандартному формату Суду для повторюваних справ: вона розпочинається з об’єднання заяв, розгляду критеріїв прийнятності, оцінки по суті за статтями 3 та 13 і завершується застосуванням статті 41 щодо справедливої сатисфакції. Порівняно з попередніми версіями таких рішень, це рішення зберігає послідовність із усталеною прецедентною практикою у справах «Сукачов проти України» та «Муршич проти Хорватії», підсилюючи методологію Суду щодо оцінки «принизливого» поводження. Рішення містить детальний додаток, у якому класифіковано специфічні скарги кожного заявника — від нестачі свіжого повітря та низької якості харчування до відсутності приватності в туалетах — та визначено розміри присудженої матеріальної та моральної шкоди. Суд також чітко зазначає, що він відхилив певні непов’язані скарги у двох заявах (№ 3589/25 та 4440/25) через їх невідповідність критеріям прийнятності.
Найважливіші положення для юристів-практиків та спостерігачів:
* **Відхилення заперечення щодо вичерпання засобів захисту:** Суд уточнив, що Уряд не може посилатися на незвернення із запитом про внутрішньодержавну компенсацію, якщо заявник досі утримується в тих самих незадовільних умовах, оскільки компенсаторний засіб правового захисту є ефективним лише тоді, коли порушення припинилося.
* **Стандарт доказування:** Суд підтвердив, що як тільки заявник встановлює *prima facie* (на перший погляд) наявність неналежного поводження, тягар доказування переходить до Уряду для надання первинних доказів, таких як плани камер, записи про заповненість, а також документація щодо гігієни, освітлення та вентиляції.
* **Зв’язок між статтями 3 та 13:** Рішення підкреслює, що відсутність ефективного внутрішньодержавного засобу правового захисту від незадовільних умов тримання під вартою є окремим порушенням Конвенції, незалежним від самих умов.
* **Справедлива сатисфакція:** Суд присудив конкретні суми відшкодування збитків, які мають бути виплачені протягом трьох місяців; у разі невиконання цього зобов’язання застосовуватиметься пеня, що дорівнює граничній кредитній ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
* **Системні порушення:** Об’єднуючи ці справи, Суд наголошує, що проблеми переповненості та неналежної інфраструктури залишаються сталими, зокрема в таких закладах, як Київський слідчий ізолятор, що потребує постійної уваги до виконання цих рішень.
