Це рішення, **** щодо захисту прав людини в Україні, стосується неналежного розслідування органами державної влади насильницького нападу на двох Свідків Єгови. У 2016 році заявники зазнали фізичного нападу під час проведення релігійної просвітницької діяльності «від дверей до дверей», отримавши значні тілесні ушкодження, зокрема перелом щелепи та струс мозку. Попри послідовні заяви потерпілих про те, що напад був вмотивований релігійною ненавистю, українські органи влади наполегливо відмовлялися кваліфікувати цей злочин як такий, що вчинений на ґрунті ненависті. Натомість слідство спиралося на розмиту правову формулу «раптово виниклих неприязних стосунків», ігноруючи докази упередженості з боку нападника. Судовий розгляд був настільки затягнутим, що врешті-решт спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, що дозволило винній особі повністю уникнути покарання. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав цю бездіяльність щодо розслідування дискримінаційного характеру насильства порушенням зобов’язань держави за Конвенцією.
### Структура та положення
Рішення структуроване як стандартне рішення Палати, переходячи від фактів інциденту до етапу прийнятності та, зрештою, до розгляду справи по суті.
* **Прийнятність:** Суд відхилив аргументи Уряду про те, що заявники не вичерпали національні засоби правового захисту, зазначивши, що заявники протягом усього процесу активно домагалися перекваліфікації обвинувачення і що подальші оскарження були б марними з огляду на сплив строку давності.
* **По суті:** Суд розглянув справу за статтею 3 (заборона катування) та статтею 9 (свобода релігії), у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації).
* **Зміни/Еволюція:** Це рішення підсилює усталену прецедентну практику Суду щодо розслідування «злочинів на ґрунті ненависті». Воно чітко відкидає використання загальних правових формулювань (наприклад, «раптово виниклі неприязні стосунки»), коли жертви надають обґрунтовані твердження про упередженість, що свідчить про продовження жорсткої позиції Суду проти інституційної інертності у справах про дискримінаційне насильство.
### Ключові положення для правового використання
Для практикуючих юристів та спостерігачів за дотриманням прав людини критично важливими є такі пункти:
1. **«Обов’язок викриття» (Duty to Unmask):** Суд підтвердив, що коли органи влади стикаються з вірогідною інформацією про можливу упередженість, вони мають позитивне зобов’язання вжити всіх розумних заходів для виявлення релігійного або дискримінаційного мотиву. Невиконання цього обов’язку становить порушення статті 14 у поєднанні зі статтями 3 та 9.
2. **Неефективність закриття справ у зв’язку зі спливом строків:** Суд встановив, що у випадках, коли кримінальне провадження припиняється через сплив строку давності, а ця затримка спричинена недоліками в діях органів влади під час розгляду справи (наприклад, необґрунтовані направлення справи на новий розгляд), держава несе відповідальність за відсутність ефективного розслідування.
3. **Відмова від ігнорування «змішаних мотивів»:** Рішення роз’яснює, що органи влади повинні розслідувати можливість «подвійних мотивів» — коли на нападника можуть впливати як ситуативні чинники (наприклад, підозра в шахрайстві), так і упереджене ставлення до релігійної групи потерпілого.
4. **Процесуальна участь:** Суд наголосив, що потерпілі повинні мати можливість ефективно брати участь у розслідуванні. Ігноруючи неодноразові клопотання заявників про перекваліфікацію правопорушення на підставі релігійної нетерпимості, органи влади не спромоглися захистити законні інтереси заявників.
Це рішення слугує суворим нагадуванням українській судовій системі про те, що «процесуальний обов’язок» розслідувати є обов’язком вжиття заходів, що вимагає проактивного та ретельного підходу до виявлення першопричин насильства, особливо коли мішенню стають релігійні меншини.
