Справа №420/6675/23 від 02/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення полковника поліції за власним бажанням у день подання ним відповідного рапорту, а також його вимоги про поновлення на посаді заступника декана Одеського державного університету внутрішніх справ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд зазначив, що звільнення за власним бажанням є одностороннім волевиявленням, проте сторони мають право домовитися про конкретну дату припинення служби до закінчення передбаченого законом тримісячного строку попередження. У цій справі позивач власноруч зазначив у рапортах бажану дату звільнення — 24 лютого 2023 року, і керівництво погодило саме цей день. Суд зауважив, що написання рапорту відбулося на тлі службового розслідування щодо позивача, а звільнення за власним бажанням дозволило йому уникнути дисциплінарної відповідальності, що свідчить про наявність поважних причин та свідомий вибір офіцера. Оскільки на момент видачі наказів про звільнення жодних заяв про відкликання рапортів не надходило, роботодавці діяли виключно в межах закону. Спроба ж позивача відкликати свої рапорти майже через місяць після фактичного звільнення не має юридичної сили, оскільки трудові відносини на той момент уже були правомірно припинені.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги Одеського державного університету внутрішніх справ та Національної поліції України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та повністю відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Справа №810/4383/18 від 02/06/2026
Предметом цього судового спору є вимоги податкового органу про стягнення податкового боргу з фізичної особи-підприємця та зустрічні вимоги цього підприємця про визнання протиправними й скасування податкових повідомлень-рішень, які стали підставою для нарахування згаданого боргу.
Оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні мотиви суду в ньому не викладені, проте загальна логіка рішення є абсолютно зрозумілою. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов підприємця та скасували оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Через визнання цих рішень податкового органу протиправними автоматично зникла й сама правова підстава для існування та подальшого стягнення податкового боргу. Суд касаційної інстанції підтвердив, що податкова служба не змогла довести правомірність своїх нарахувань під час розгляду справи. Крім того, колегія суддів не виявила жодних порушень норм матеріального чи процесуального права у рішеннях судів нижчих інстанцій, які б давали підстави для їх скасування. Таким чином, суд дійшов висновку про повну безпідставність вимог контролюючого органу та законність позиції платника податків.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій на користь підприємця — без змін.
Справа №296/7350/16-к від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є кримінальна відповідальність водія за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть пішохода, кваліфіковане за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд грубо порушив ключовий принцип безпосередності дослідження доказів, скасувавши виправдувальний вирок без належної процедури. Зокрема, суд апеляційної інстанції не допитав обвинуваченого та свідків ДТП, показання яких раніше лягли в основу виправдання водія судом першої інстанції. Замість цього апеляційний суд обмежився лише вивченням письмових матеріалів і відеозаписів, надавши усним показанням свідків абсолютно іншу, протилежну оцінку без їхнього особистого заслуховування в судовому засіданні. Окрім цього, колегія суддів вказала, що апеляційний суд залишив без жодної перевірки та оцінки суттєві аргументи захисту щодо недопустимості висновків судово-медичних експертиз, які базувалися на документі, взагалі відсутньому в матеріалах справи. Водночас Верховний Суд відхилив інші процедурні скарги захисника, визнавши законними повноваження слідчих і прокурорів, а також підтвердивши відсутність порушень при відкритті матеріалів кримінального провадження. Таким чином, через невиконання вимог щодо всебічного та безпосереднього дослідження доказів рішення апеляційного суду було визнано незаконним та необґрунтованим.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував обвинувальний вирок Житомирського апеляційного суду та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №756/6907/22 від 01/06/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду щодо вироку стосовно громадянина, засудженого за відкрите викрадення чужого майна (грабіж) за частиною першою статті 186 Кримінального кодексу України.
Оскільки ми аналізуємо лише резолютивну частину постанови, детальна мотивувальна частина з усіма правовими висновками суду буде оприлюднена пізніше, як це прямо передбачено процесуальним законом. Водночас колегія суддів керувалася базовими принципами кримінального процесу щодо меж касаційного розгляду, які обмежують суд у переоцінці фактичних обставин справи та доказів. Судді виходили з того, що рішення апеляційної інстанції було ухвалено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та без помилок у кваліфікації дій засудженого. Оцінюючи доводи прокурора, Верховний Суд не знайшов вагомих підстав для сумніву в правильності висновків колег з апеляційного суду. Крім того, суд скористався своїм правом відкласти складання повного тексту постанови через потребу в детальному юридичному обґрунтуванні своєї позиції. Таким чином, судді констатували відсутність істотних порушень, які б могли стати підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду стосовно засудженого — без змін.
Справа №751/2051/24 від 28/05/2026
Предметом цього судового спору є законність засудження чоловіка до 5 років позбавлення волі за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень своїй цивільній дружині (ч. 1 ст. 121 КК України), які сторона захисту та сама потерпіла намагалися перекваліфікувати на значно м’якшу статтю про необережне заподіяння ушкоджень (ст. 128 КК України).
Верховний Суд вказав, що характер, локалізація та множинність ушкоджень (щонайменше вісім ударів кулаками та удар ножем із довжиною леза 15,5 см у життєво важливі органи) повністю спростовують версію про необережність чи випадкове поранення під час падіння. Судово-медична експертиза чітко підтвердила, що під час удару рукоятка ножа була жорстко зафіксована в руці засудженого, а отримані травми живота з розривом селезінки та проникаюче поранення грудної клітки є небезпечними для життя. Поведінка чоловіка після злочину — цинічні висловлювання на адресу пораненої співмешканки, зафіксовані на бодікамери поліцейських, та відсутність спроб негайно викликати швидку допомогу — яскраво свідчать про наявність умислу та є типовими для суб’єктів домашнього насильства. Суд наголосив на вимогах Стамбульської конвенції, зазначивши, що держава має забезпечити ефективне переслідування за домашнє насильство незалежно від того, чи намагається жертва згодом захистити кривдника, навіть якщо вони після інциденту зареєстрували шлюб. Колегія суддів також відхилила доводи про недопустимість доказів, визнавши відеозаписи з нагрудних камер поліцейських безперервними, належної якості та такими, що повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи. Призначене покарання у виді 5 років позбавлення волі є мінімальною межею санкції статті та є абсолютно справедливим, оскільки суд врахував алкогольну залежність засудженого, його перебування на обліку як кривдника та наявність обтяжуючих обставин.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційні скарги потерпілої, засудженого та його захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №908/1390/19 від 25/05/2026
Предметом цього спору є намагання колишнього керівника та єдиного учасника підприємства-боржника переглянути за нововиявленими обставинами судові рішення семирічної давнини про відкриття справи про банкрутство та визнання компанії банкрутом.
Суд першочергово вказав, що провадження у справі про банкрутство у 2019 році було відкрите за власною ініціативою та заявою самого боржника, підписаною цим же керівником, а не на підставі вимог кредитора, які згодом були визнані недійсними. Судді наголосили, що ухвалені у 2025 році судові рішення про недійсність договору з одним із кредиторів є лише новими доказами, а не нововиявленими обставинами, оскільки вони констатують факти, що існували на момент розгляду справи і мали бути відомі заявнику. Крім того, відхилення вимог цього конкретного кредитора жодним чином не спростовує загальну неплатоспроможність боржника, яка й стала підставою для введення ліквідаційної процедури. Верховний Суд також підтвердив, що процесуальний закон дозволяє суду відмовити у відкритті провадження за заявою про перегляд рішення, якщо заявлені обставини очевидно не є нововиявленими у розумінні закону. Наостанок суд звернув особливу увагу на принцип правової визначеності, зазначивши, що руйнування результатів тривалого семирічного процесу ліквідації через стільки років є неприпустимим і порушить права інших кредиторів.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу колишнього керівника без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами — без змін.
Справа №944/3921/22 від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є законність притягнення громадянина до кримінальної відповідальності за замах на незаконне перетинання державного кордону України в умовах воєнного стану з метою заподіяння шкоди інтересам держави.
Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації злочину за статтею 332-2 Кримінального кодексу України обов’язковою ознакою є суб’єктивна сторона, а саме конкретна мета — бажання чи прагнення заподіяти шкоду національній безпеці, суверенітету чи обороноздатності країни. Водночас суди попередніх інстанцій та сторона обвинувачення взагалі не встановили й не довели, на які саме інтереси держави зазіхав обвинувачений та якими доказами підтверджується наявність у нього такої руйнівної мети. Колегія суддів зауважила, що апеляційний суд безпідставно ототожнив поняття «збитки» як наслідок злочину з поняттям «мета» як внутрішнім спонуканням особи. Крім того, твердження судів про те, що дії чоловіка завдали «репутаційних збитків державі», виявилися виходом за межі висунутого обвинувачення, оскільки таких формулювань взагалі не містив обвинувальний акт. Оскільки обов’язковий елемент складу злочину — мета заподіяння шкоди інтересам держави — не був доведений поза розумним сумнівом, кримінальна відповідальність особи за цією статтею є неможливою.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував оскаржувані судові рішення в частині засудження за замах на незаконне перетинання кордону та закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу цього кримінального правопорушення.
Справа №759/9818/25 від 28/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість призначення засудженому за незаконний обіг психотропних речовин м’якшого покарання, ніж передбачено законом, а саме застосування судами попередніх інстанцій статті 69 Кримінального кодексу України та непризначення обов’язкової конфіскації майна.
Верховний Суд наголосив, що призначення м’якшого покарання на підставі статті 69 Кримінального кодексу є винятком і можливе лише тоді, коли пом’якшуючі обставини настільки істотно знижують суспільну небезпеку злочину, що навіть мінімальна санкція статті виглядає явно несправедливою. Судді зазначили, що такі обставини за своїм характером і силою мають бути співмірними з тими, які законодавець використовує для створення полегшених складів злочинів. Хоча суди попередніх інстанцій правильно визнали щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину пом’якшуючими обставинами, апеляційний суд жодним чином не обґрунтував, як саме вони істотно знизили тяжкість конкретного діяння. Колегія суддів зауважила, що поза увагою залишився той факт, що засуджений зберігав з метою збуту значну кількість особливо небезпечних психотропних речовин (МДМА та 4-ММС), розповсюдження яких через «закладки» загрожувало здоров’ю багатьох людей. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що кримінальне покарання має на меті не лише виправлення особи, а й загальну превенцію — тобто запобігання вчиненню подібних злочинів іншими громадянами, що не було враховано апеляційним судом. У зв’язку з цим ухвала апеляційного суду була визнана такою, що не відповідає вимогам закону щодо належної вмотивованості та детального спростування доводів прокурора.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Київського апеляційного суду, направив справу на новий апеляційний розгляд та обрав для обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Справа №991/1231/19 від 02/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього судового спору є обвинувачення колишнього начальника ДП «Управління промислових підприємств Укрзалізниці» у заволодінні державними коштами в особливо великих розмірах на суму понад 13,6 мільйонів гривень шляхом зловживання службовим становищем під час проведення тендерів на закупівлю дерев’яних шпал та брусів за заздалегідь завищеними цінами.
**Основні аргументи суду:**
По-перше, суд переконався у наявності достатніх фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченого, оскільки його добровільне зізнання повністю узгоджується з іншими матеріалами справи та дослідженими доказами. По-друге, колегія суддів врахувала значний суспільний інтерес у затвердженні угоди, адже обвинувачений зобов’язався надати детальні викривальні показання проти організатора схеми в іншому судовому процесі. Крім того, суд взяв до уваги низку пом’якшуючих обставин, зокрема щире каяття фігуранта, його поважний вік (79 років), статус учасника бойових дій та наявність інвалідності другої групи. Важливим аргументом стало й те, що потерпіла сторона, АТ «Укрзалізниця», надала офіційну письмову згоду на укладення цієї угоди про визнання винуватості. Наостанок, суд дійшов висновку, що узгоджене сторонами покарання у вигляді умовного терміну є справедливим, співмірним та достатнім для виправлення особи без її реальної ізоляції від суспільства.
**Рішення суду:**
Вищий антикорупційний суд затвердив угоду про визнання винуватості, визнав колишнього посадовця винним за ч. 5 ст. 191 КК України та призначив йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, позбавив права обіймати певні посади на 3 роки та частково скасував арешт його майна.
Справа №953/2011/24 від 27/05/2026
1. Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах держави про повернення у державну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,12 гектара, яка, за твердженням позивача, була незаконно вилучена з лісового фонду та передана у приватну власність громадян для садівництва.
2. Верховний Суд наголосив, що для захисту прав держави на землі лісового фонду належним та ефективним способом захисту є саме віндикаційний позов (витребування майна з чужого володіння), а не негаторний позов (усунення перешкод у користуванні), на якому наполягав прокурор. Водночас суд зазначив, що хоча в цивільному процесі діє принцип «суд знає закони», суди попередніх інстанцій припустилися помилки, самостійно змінивши правову кваліфікацію позову з негаторного на віндикаційний. Така зміна з ініціативи суду порушила право позивача на справедливий суд та принцип змагальності, адже прокурора позбавили можливості надати аргументи та докази щодо поважності причин пропуску позовної давності, яка застосовується до віндикаційних вимог. Суд підкреслив, що визначення предмета та підстав спору є виключним правом позивача, і суд не може безмежно перебирати на себе ці функції. Оскільки прокурор свідомо обрав неефективний спосіб захисту і наполягав саме на ньому, суди не мали права самостійно переформатовувати позовні вимоги, щоб потім відмовити через сплив строків давності. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову прокурора через обрання ним неналежного та неефективного способу захисту прав держави.
Справа №918/1061/24(450/3082/24) від 20/05/2026
Предметом цього спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між двома фізичними особами щодо майна, яке фактично належить іншому учаснику спільної діяльності з будівництва.
Суд виходив з того, що розпоряджатися майном має право виключно його законний власник, тоді як один із відповідачів на момент підписання оспорюваної угоди не мав права власності ні на саму квартиру, ні на майнові права на неї. За умовами договору про спільну діяльність, цей відповідач мав лише потенційне право на отримання частки майна в майбутньому, проте він умисно та всупереч інтересам партнера уклав попередній договір із третьою особою. Оскільки будівництво не було завершено у встановлений строк, усі права на незавершений об’єкт за умовами спільної діяльності перейшли до позивача. Верховний Суд підтвердив, що позивач є законно заінтересованою особою, чиї майнові права були порушені, а тому він мав повне право вимагати визнання цього договору недійсним. Крім того, колегія суддів відхилила доводи про порушення юрисдикції, підкресливши, що цей спір безпосередньо впливає на формування активів боржника у справі про банкрутство, а тому підлягає розгляду саме в господарському суді. Також суд наголосив, що закінчення строку для укладення основного договору не заважає оскарженню попереднього договору, оскільки недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання попереднього договору недійсним — без змін.
Справа №577/2775/24 від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є законність засудження громадянина до десяти років позбавлення волі за незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечних психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах, у той час як сторона захисту наполягала на перекваліфікації його дій на зберігання без мети збуту для власного вживання.
Верховний Суд наголосив, що про умисел обвинуваченого саме на збут психотропних речовин беззаперечно свідчить їхній надмірний обсяг, який у сотні та тисячі разів перевищував середню добову норму споживання для однієї особи. Судді врахували детальний аналіз мобільного телефону засудженого, де було виявлено листування в месенджері «Телеграм» із фотографіями «закладок», координатами геолокації та підтвердженнями безготівкових розрахунків за товар. Колегія суддів відхилила аргументи захисту про недопустимість ключових доказів, оскільки всі слідчі дії, включаючи огляди та обшуки, проводилися у повній відповідності до процесуального закону, а сам обвинувачений добровільно видав заборонені речовини. Суд також констатував, що технічна описка в імені підозрюваного в тексті повідомлення про підозру не є безумовною підставою для скасування вироку, адже права особи на захист не були порушені, і вона чітко розуміла суть обвинувачення. Наостанок, судді визнали призначене покарання справедливим, зазначивши, що факт військової служби засудженого за наявності негативної характеристики з військової частини не може бути підставою для пом’якшення вироку.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно засудженого — без змін.
Справа №314/1106/15-к від 25/05/2026
Предметом цього судового спору є законність виправдання громадянина, якого обвинувачували у таємному викраденні врожаю соняшника (крадіжці) та умисному невиконанні ухвали суду про заборону вчинення будь-яких дій із цим посівом.
Ухвалюючи рішення, Верховний Суд виходив із того, що сторона обвинувачення не довела вину особи поза розумним сумнівом, як того вимагає закон. Зокрема, суд врахував, що обвинувачений збирав урожай не таємно, а на підставі офіційного договору з Державною виконавчою службою, що повністю виключає корисливий мотив чи умисел на крадіжку. Крім того, слідство не провело необхідних експертиз сорту соняшника та ґрунту, а тому належність вилученого зерна саме потерпілому фермерському господарству залишилася недоведеною. Що стосується звинувачення в ігноруванні судової ухвали, суд встановив, що цей документ не містив жодних прямих заборон для обвинуваченого, а в матеріалах справи немає доказів того, що він взагалі знав про існування цієї ухвали. З огляду на це, суд застосував фундаментальний принцип презумпції невинуватості, за яким будь-які сумніви мають трактуватися виключно на користь обвинуваченого.
У підсумку Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, якою було підтверджено виправдувальний вирок суду першої інстанції, а касаційну скаргу представника потерпілого відхилив.
Справа №440/12319/24 від 02/06/2026
Предметом цього спору є законність дій Пенсійного фонду щодо відмови у збереженні щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень та проведення індексації за 2024 рік при перерахунку пенсії у зв’язку з втратою годувальника на підставі оновленої довідки про грошове забезпечення.
Керуючись чинним законодавством та практикою Великої Палати, Верховний Суд зазначив, що зростання прожиткового мінімуму є законною підставою для збільшення посадових окладів військових та відповідного перерахунку пенсій. Водночас суд наголосив, що додаткова виплата у розмірі 2000 гривень за Постановою № 713 спрямована на поетапне подолання диспропорцій у пенсіях і не виплачується, якщо внаслідок перерахунку пенсія особи вже зросла на суму, що перевищує цю доплату. Аналогічно, за правилами урядових постанов, індексація не нараховується з моменту перерахунку пенсії, пов’язаного з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Окрім цього, суд підтвердив пріоритет закону про держбюджет над урядовими обмеженнями, вказавши, що оклади мають обчислюватися саме з актуального прожиткового мінімуму, а не з фіксованої Кабміном суми у 1762 гривні. Тому перерахунок пенсії на виконання судового рішення за новими довідками є повноцінним підвищенням пенсії, яке виключає право на одночасне отримання попередніх індексацій та доплат.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, підтвердивши законність рішень судів попередніх інстанцій про відмову у збереженні доплати та індексації після проведеного перерахунку пенсії.
Справа №911/465/25 від 20/05/2026
Предметом цього спору є правомірність переходу від процедури реструктуризації боргів фізичної особи до процедури погашення боргів (визнання банкрутом) за умов, коли єдиний кредитор наполягав на закритті справи через незатвердження плану реструктуризації у встановлений законом строк та нібито недобросовісність боржника.
Суд зазначив, що сам по собі факт незатвердження плану реструктуризації боргів протягом трьох місяців не є автоматичною підставою для закриття справи, оскільки закон надає суду дискреційні повноваження обрати найбільш оптимальний варіант подальшого руху справи. Оцінюючи поведінку боржника, суди встановили відсутність ознак недобросовісності чи приховування майна, адже інформація про два транспортні засоби була належним чином відображена в деклараціях, а самі автомобілі вже кілька років офіційно перебувають у розшуку в межах виконавчих проваджень. Крім того, звіт керуючого реструктуризацією не виявив жодних недостовірних відомостей у майнових деклараціях боржника, і цей звіт раніше був прийнятий кредитором до відома без жодних заперечень. Суд наголосив, що системне тлумачення законодавства про банкрутство зобов’язує суди уникати формалізму та оцінювати причини зриву реструктуризації крізь призму судового контролю та добросовісності сторін. Оскільки майнових активів боржника очевидно недостатньо для задоволення вимог банку, перехід до процедури погашення боргів є законним та логічним кроком для відновлення платоспроможності особи. Таким чином, колегія суддів підтвердила, що закриття провадження за таких обставин суперечило б самій суті та меті інституту споживчого банкрутства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання фізичної особи банкрутом та введення процедури погашення боргів — без змін.
Справа №927/84/16(758/13794/20) від 12/05/2026
Предметом цього спору є законність відчуження та реєстрації права власності на підвальне приміщення багатоквартирного будинку, яке ОСББ намагалося повернути у спільну сумісну власність мешканців, оскаржуючи ланцюжок договорів інвестування та купівлі-продажу.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що хоча допоміжні приміщення багатоквартирного будинку дійсно є спільною власністю мешканців і не можуть законно переходити у приватну власність третіх осіб, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав. Судді пояснили, що у випадках, коли спірне майно вже кілька разів перепродавалося і зараз зареєстроване за кінцевим покупцем, оскарження попередніх договорів та реєстраційних записів не є належним юридичним інструментом. Замість цього, єдиним ефективним способом відновлення прав співвласників є пред’явлення віндикаційного позову, тобто безпосереднє витребування майна з володіння останнього набувача на користь мешканців. Оскільки задоволення вимог про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації не призводить до фактичного повернення майна, такий позов не може бути задоволений. Верховний Суд підкреслив, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для повної відмови в позові без необхідності оцінювати інші деталі справи.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу кінцевого власника приміщення, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив ОСББ у задоволенні позову.
Справа №650/3483/25 від 28/05/2026
Предметом цього судового спору є питання справедливості та законності призначення засудженому реального покарання у виді 3 років позбавлення волі за незаконне придбання та зберігання значної кількості бойових припасів і вибухових речовин без звільнення від його відбування з випробуванням.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що засуджений вчинив тяжкий злочин, незаконно зберігаючи вдома протягом понад 8 місяців колосальну кількість смертоносної зброї військового призначення, зокрема більше чотирьох тисяч набоїв, постріли до гранатомета та бойові частини авіаційних ракет. Судді відхилили аргументи захисту про намір передати зброю ЗСУ, оскільки засуджений мав реальну можливість зробити це раніше, проте не вжив жодних дій до моменту проведення обшуку поліцією. Також колегія суддів підтвердила відсутність у діях винного щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, вказавши, що його визнання вини мало суто формальний характер під тиском зібраних доказів. Окрім цього, суд визнав безпідставними закиди щодо зміни процесуальної позиції прокурора, наголосивши, що закон не обмежує прокурора вищого рівня у праві оскаржувати м’якість вироку в апеляції. Наостанок, посилання захисту на погіршення стану здоров’я засудженого після винесення вироку апеляційним судом не спростовують законності самого рішення, оскільки питання звільнення від покарання за хворобою має вирішуватися в іншому процесуальному порядку.
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, яким засудженому призначено реальне покарання у виді 3 років позбавлення волі, а касаційну скаргу захисника відхилив.
Справа №304/854/24 від 02/06/2026
Предметом цього спору є вимоги позивачки, яка є боржником у виконавчому провадженні, про зняття арешту з її нерухомого майна, накладеного державною виконавчою службою ще у 2012 році.
Верховний Суд виходив з того, що чинне законодавство чітко розмежовує способи захисту прав для різних учасників процесу. Зокрема, право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна має лише третя особа, яка вважає себе власником цього майна, а не сам боржник. Для боржника ж законом передбачено спеціальний порядок захисту — оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Суд підкреслив, що оскільки позивачка є саме боржником, вона не може ініціювати окремий цивільний позов для зняття арешту. Крім того, колегія суддів послалася на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою у разі помилкового прийняття такого позову суди зобов’язані закрити провадження у справі.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №127/11546/25 від 27/05/2026
Предметом спору у цій справі є правомірність кваліфікації дій жінки, яка підняла та привласнила знайдений на проїжджій частині дороги гаманець із грошима, як таємного викрадення чужого майна (крадіжки) в умовах воєнного стану.
Верховний Суд зазначив, що для кваліфікації діяння як крадіжки обов’язковою є наявність прямого умислу, тобто особа має усвідомлювати, що майно належить конкретному власнику і фактично не вибуло з його володіння. Судді наголосили, що гаманець лежав у відкритому, загальнодоступному місці — на дорозі, що давало жінці об’єктивні підстави сприймати його як знахідку, яка вже остаточно вибула з володіння власника. На відміну від закритих приміщень чи установ, де діє презумпція «забутої речі», знаходження майна на проїжджій частині виключає автоматичне розуміння того, хто саме є його володільцем. Суд підкреслив, що короткий проміжок часу між втратою гаманця та його знайденням сам по собі не доводить обізнаність обвинуваченої про те, що власник шукає річ поруч. Крім того, у самому гаманці не було жодних документів чи банківських карток, які б дозволили оперативно ідентифікувати власника. Таким чином, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, оскільки оцінили лише зовнішні обставини події, але не довели наявності у жінки умислу саме на крадіжку.
Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і повністю закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях жінки складу кримінального правопорушення.
Справа №161/1641/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність та обґрунтованість призначення засудженому за незаконний обіг наркотиків покарання, що є м’якшим за встановлену законом межу, а також звільнення його від відбування цього покарання з випробуванням.
Верховний Суд погодився з висновками судів нижчих інстанцій про неможливість конфіскації майна засудженого, оскільки в його діях не було встановлено корисливого мотиву. Водночас колегія суддів наголосила, що для призначення м’якшого покарання, ніж передбачено законом, суди мали чітко обґрунтувати, як саме пом’якшуючі обставини істотно знизили ступінь суспільної небезпеки злочину. Суд вказав, що просте перерахування позитивних характеристик особи та її щирого каяття не є достатньою підставою для застосування статті 69 Кримінального кодексу України. Апеляційний суд належним чином не перевірив доводи прокурора про надмірну м’якість призначеного покарання та безпідставне звільнення засудженого від його відбування з випробуванням. Таким чином, судове рішення апеляційної інстанції було визнано невідповідним вимогам закону щодо вмотивованості та обґрунтованості.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Волинського апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Справа №120/6314/23 від 02/06/2026
Я не можу виконати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини постанови Верховного Суду. Для повноцінного аналізу, зокрема для детального опису аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, необхідний повний текст судового рішення, що включає його мотивувальну частину.
Справа №581/871/23 від 25/05/2026
Предметом цього судового спору є кримінальна відповідальність громадянки за самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності в межах прибережної захисної смуги річки Хорол та зведення на ній частини торговельного комплексу.
Верховний Суд наголосив, що для визнання будівництва самочинним достатньо встановлення факту його зведення на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, навіть за умови наявності затвердженого проєкту. Судді зазначили, що реєстрація декларації про готовність об’єкта не виключає складу злочину, оскільки ключовим є посягання на право власності на землю територіальної громади. Крім того, колегія суддів вказала, що умисел обвинуваченої повністю доведений, адже вона особисто керувала будівництвом і була обізнана про межі своєї ділянки, свідомо вирішивши відступити від них для вирівнювання стіни. Суд також підтвердив належність та допустимість висновків земельно-технічної експертизи, яка чітко зафіксувала вихід споруди за межі приватної власності у водоохоронну зону. Наостанок, суд зауважив, що мотив діяння не є обов’язковою ознакою складу цього злочину, а посилання захисту на інші рішення Верховного Суду є нерелевантними через відмінність фактичних обставин.
Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувані судові рішення, за якими жінку визнано винуватою та звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, — без змін.
Справа №740/4456/22 від 26/05/2026
Предметом цього спору є обвинувачення громадянина у колабораційній діяльності, а саме у публічному запереченні здійснення збройної агресії Російської Федерації проти України, що передбачено частиною 1 статті 111-1 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій, що вина обвинуваченого не була доведена поза розумним сумнівом, оскільки показання свідків обвинувачення виявилися суперечливими та неточними. Зокрема, суди встановили наявність тривалого побутового конфлікту між обвинуваченим та ключовим свідком обвинувачення, що дало підстави сумніватися в неупередженості цих свідчень. Водночас свідки захисту заперечили факт будь-яких проросійських висловлювань з боку чоловіка, а сам він наголосив на своїй патріотичній позиції та зазначив, що його сини служать у Збройних Силах України. Вирішальним юридичним аргументом стало те, що стаття про колабораційну діяльність набрала чинності лише 15 березня 2022 року. Оскільки допитані свідки обвинувачення не змогли чітко вказати дату події, зазначивши лише загальний період кінця лютого — початку березня, суди дійшли висновку про неможливість притягнення особи до відповідальності за дії, вчинені до офіційної криміналізації цього діяння. Таким чином, недоведеність точного часу вчинення інкримінованих дій унеможливила спростування презумпції невинуватості особи.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, якою було підтверджено виправдувальний вирок місцевого суду, а касаційну скаргу прокурора відхилив.
Справа №420/6675/23 від 02/06/2026
Предметом цього спору є вимоги колишнього працівника до Одеського державного університету внутрішніх справ та Національної поліції України про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки ми аналізуємо вступну та резолютивну частини постанови, детальна мотивувальна частина тут відсутня, проте очевидно, що Верховний Суд керувався нормами Кодексу адміністративного судочинства України щодо меж касаційного перегляду та виправлення судових помилок. Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням процесуального права на користь позивача. Колегія суддів детально оцінила законність звільнення та визнала дії керівництва університету та Нацполіції такими, що відповідають закону. Верховний Суд погодився з доводами касаційних скарг відповідачів, підтвердивши, що процедура звільнення позивача відбулася без порушень чинного законодавства. Таким чином, суд встановив відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу та поновлення особи на службі. Відповідно, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також були визнані безпідставними, оскільки саме звільнення визнано правомірним.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційні скарги Одеського державного університету внутрішніх справ та Національної поліції України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.
Справа №420/6675/23 від 02/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення полковника поліції за власним бажанням безпосередньо в день подання ним відповідного рапорту, а також його вимоги про скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді заступника декана університету та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд наголосив, що хоча спеціальне законодавство передбачає обов’язок поліцейського попередити керівництво про звільнення за власним бажанням за три місяці, сторони мають право домовитися про звільнення в коротший строк. У цій справі позивач власноруч зазначив у рапортах конкретну дату — 24 лютого 2023 року, а керівництво погодило її, що свідчить про досягнення беззаперечної домовленості між сторонами. Суд зауважив, що подання рапорту відбулося під час службового розслідування, і звільнення за власним бажанням дозволило поліцейському уникнути дисциплінарної відповідальності, що підтверджує поважність причин для термінового припинення служби. Оскільки на момент видачі оскаржуваних наказів жодних заперечень чи відкликань рапортів від позивача не надходило, роботодавці діяли виключно в межах своїх повноважень. Намагання ж відкликати рапорти майже через місяць після фактичного звільнення не мають жодної юридичної сили, адже трудові відносини на той час уже були припинені. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, помилково задовольнивши позовні вимоги.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційні скарги Одеського державного університету внутрішніх справ та Національної поліції України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нову постанову, якою повністю відмовив позивачу в задоволенні позову.
Справа №160/13693/22 від 02/06/2026
Предметом цього спору є вимоги військовослужбовця, відрядженого до державного підприємства «Украерорух», щодо визнання протиправною бездіяльності підприємства та зобов’язання його нарахувати і виплатити додаткову грошову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168.
Суд керувався тим, що правове регулювання грошового забезпечення звичайних військовослужбовців та тих, хто відряджений до цивільних державних підприємств чи установ, здійснюється різними нормативно-правовими актами. Виплата грошового забезпечення відрядженим військовим регулюється спеціальною Постановою КМУ № 104, яка передбачає виплати за рахунок приймаючої установи, виходячи з посадових окладів цивільних працівників цієї установи, а не військових стандартів. Додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168, є тимчасовим стимулюючим заходом виключно для тих військових, які безпосередньо захищають суверенітет і територіальну цілісність України, і її дія не поширюється на осіб, відряджених до цивільних підприємств. Крім того, державне підприємство «Украерорух» не є військовим органом чи розпорядником бюджетних коштів для таких оборонних виплат, а його керівництво не має законних повноважень видавати накази про виплату військової додаткової винагороди. ****: Верховний Суд у складі колегії суддів підтримав висновок Судової палати, яка офіційно відступила від своїх попередніх правових позицій у подібних справах, де раніше за відрядженими військовослужбовцями визнавалося право на отримання такої виплати.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу «Украероруху», скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову військовослужбовця було повністю відмовлено.
Справа №946/1898/23 від 28/05/2026
Предметом спору у цій справі є законність притягнення жінки до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт після того, як закон, за яким її було засуджено первинно, змінився, а саму її звільнили від першого покарання через декриміналізацію діяння.
Верховний Суд наголосив, що ухилення від відбування покарання є самостійним злочином із формальним складом, який вважається закінченим з моменту початку умисного невиконання засудженою особою своїх обов’язків. Судді зазначили, що подальша декриміналізація первинного правопорушення (дрібного шахрайства) та звільнення особи від громадських робіт не скасовують обов’язковості виконання судового рішення, яке було чинним на момент вчинення нею нового злочину. Водночас колегія суддів звернула увагу на суттєву помилку апеляційного суду при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків. Суд роз’яснив, що для застосування статті 71 Кримінального кодексу України обов’язковою умовою є наявність невідбутої частини покарання за попереднім вироком саме на момент ухвалення нового вироку. Оскільки на час розгляду справи в апеляції жінку вже було офіційно звільнено судом від первинного покарання, у неї фізично не існувало невідбутої частини громадських робіт для приєднання. Таким чином, апеляційний суд безпідставно застосував механізм складання покарань, що призвело до неправильного застосування кримінального закону.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок апеляційного суду шляхом виключення рішення про призначення покарання за сукупністю вироків та визначивши остаточне покарання у виді 1 року обмеження волі лише за ухилення від відбування покарання.
Справа №455/906/22 від 28/05/2026
Предметом спору у цій справі є кримінальна відповідальність особи за заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження та законність винесеного обвинувального вироку з огляду на процедуру збирання доказів.
Верховний Суд звернув увагу на те, що ключовий доказ обвинувачення — висновок судово-медичної експертизи — базувався на медичній документації, яку експерт отримав самостійно у позапроцесуальний спосіб. Суд наголосив, що відповідно до кримінального процесуального закону та законодавства про судову експертизу, експерту суворо заборонено за власною ініціативою збирати матеріали для проведення дослідження. Під час судового розгляду сам експерт підтвердив, що особисто вилучив історію хвороби потерпілого з лікарні, оскільки слідчий чи потерпілий йому її не надавали. Суди попередніх інстанцій помилково проігнорували це порушення, назвавши його «зайвим формалізмом», хоча закон прямо забороняє використовувати недопустимі докази при ухваленні рішень. Оскільки судово-медична експертиза є визначальною для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, використання такого недопустимого доказу ставить під сумнів законність усього вироку. Верховний Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд справи у суді першої інстанції.
Справа №650/1199/25 від 25/05/2026
Предметом спору є законність повернення апеляційним судом скарги адвоката особи, яка не була учасником кримінального провадження, але чиє ім’я та участь у вчиненні злочину були прямо зазначені у вироку суду першої інстанції, ухваленому на підставі угоди про визнання винуватості з іншим обвинуваченим.
Верховний Суд наголосив, що кожній особі гарантується право на апеляційне оскарження судового рішення, якщо воно безпосередньо стосується її прав, свобод чи законних інтересів. Судді звернули увагу на обов’язковий правовий висновок Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, згідно з яким третя особа має право оскаржити вирок на підставі угоди, якщо в його тексті містяться дані, які дозволяють чітко ідентифікувати цю особу як співучасника злочину. У цій справі місцевий суд у вироку щодо ОСОБА_9 прямо вказав повні анкетні дані ОСОБА_7 як особи, яка діяла за попередньою змовою з обвинуваченим, що фактично констатувало його винуватість без судового розгляду щодо нього та порушило презумпцію невинуватості. Апеляційний суд безпідставно проігнорував ці обставини та повернув скаргу адвоката, помилково пославшись на застарілу судову практику, яка існувала до формування єдиної позиції Верховного Суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та позбавив особу права на судовий захист. З огляду на це, ухвала апеляційного суду не може вважатися законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу адвоката, скасував ухвалу Одеського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №731/405/23 від 28/05/2026
Предметом спору у цій справі є законність притягнення до кримінальної відповідальності колишнього керівника комунального підприємства за незаконне видобування підземних питних вод загальнодержавного значення без отримання спеціального дозволу на користування надрами.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини обвинуваченого та допустимості зібраних доказів, відхиливши доводи захисту про їх отримання неуповноваженими слідчими. Також суд визнав безпідставними закиди про порушення таємниці нарадчої кімнати, роз’яснивши, що несвоєчасне накладення електронних цифрових підписів на судове рішення не свідчить про його незаконність, якщо паперовий оригінал був підписаний суддями вчасно. Водночас колегія суддів визнала обґрунтованими аргументи захисту щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції. Суд зазначив, що на момент апеляційного розгляду справи вже минув передбачений законом п’ятирічний строк давності притягнення особи до відповідальності за цей злочин. Оскільки апеляційний суд не роз’яснив обвинуваченому його право на звільнення від відповідальності та не застосував відповідні норми закону, Верховний Суд вирішив самостійно виправити цю помилку та ухвалити найбільш сприятливе для особи рішення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження.
Справа №615/2266/24 від 19/05/2026
Предметом цього спору є стягнення з державного бюджету на користь громадянина компенсації за моральну шкоду та витрат на правничу допомогу, завданих йому внаслідок тривалого та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, яке завершилося виправдувальним вироком.
Суд керувався тим, що відповідно до Конституції України та спеціального закону, громадянин має безумовне право на відшкодування моральної шкоди у разі ухвалення щодо нього виправдувального вироку. Верховний Суд наголосив, що розмір такої компенсації за час перебування під слідством чи судом не може бути меншим за один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць переслідування. Судді відхилили доводи прокуратури про необхідність застосування розрахункової величини у розмірі 1 600 гривень, яка встановлена законом про держбюджет для обчислення виплат за рішеннями суду. Колегія суддів зазначила, що спеціальний закон про відшкодування шкоди є пріоритетним, і зміни до нього щодо зменшення розрахункової бази не вносилися. Тому для розрахунку має застосовуватися саме фактичний розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи, який на той час становив 8 000 гривень. Оскільки позивач безпідставно перебував під слідством та судом протягом 99 місяців, суди попередніх інстанцій абсолютно правильно визначили мінімальний розмір компенсації у сумі 792 000 гривень. Крім того, суд підтвердив, що така правова позиція є сталою та вже неодноразово висловлювалася Верховним Судом у аналогічних справах.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення на користь позивача 792 000 гривень моральної шкоди та понад 53 тисяч гривень витрат на адвоката — без змін.
Справа №352/2060/24 від 19/05/2026
Предметом цього судового спору є позов матері про позбавлення батьківських прав батька щодо їхнього спільного малолітнього сина через ухилення останнього від виховання дитини.
Суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім і винятковим заходом, який застосовується лише у разі свідомого та умисного нехтування батьком своїми обов’язками, коли змінити його поведінку на краще вже неможливо. Судді врахували, що батько систематично сплачує аліменти на утримання сина, які утримуються з його грошового забезпечення за місцем проходження військової служби. Крім того, відповідач активно заперечував проти позову в суді та звернувся до органу опіки та піклування із заявою про визначення графіку побачень з дитиною, що свідчить про його інтерес до сина та бажання спілкуватися з ним. Суд також взяв до уваги офіційний висновок органу опіки та піклування, який визнав позбавлення батьківських прав недоцільним та передчасним. Також було враховано, що тривала відсутність контактів між батьком і сином частково зумовлена конфліктними стосунками між самими батьками, а не лише умисним ухиленням батька. З огляду на це, апеляційний суд цілком обґрунтовано застосував попереджувальний захід, зобов’язавши батька змінити ставлення до виховання дитини під контролем відповідних служб.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу матері без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позбавленні батьківських прав із попередженням батька про необхідність змінити ставлення до виховання сина — без змін.
Справа №686/6465/24 від 27/05/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є вимоги громадянина про стягнення з держави в особі міграційної служби моральної шкоди у розмірі чотириста трильйонів гривень, завданої тривалим невиконанням судового рішення 2011 року щодо вклеювання фотокартки в його паспорт.
**Основні аргументи суду:**
Суд перш за все вказав, що вимоги про відшкодування шкоди за період з 2012 по жовтень 2023 року не можуть розглядатися повторно, оскільки цей тотожний спір уже був вирішений судами раніше, а збільшення позивачем суми позову не змінює його суті. Окрім цього, колегія суддів підкреслила, що закон не дозволяє багаторазово стягувати компенсацію за одне й те саме порушення, тоді як позивач уже отримував виплату за невиконання цього рішення суду в іншій справі. Суд також звернув увагу на те, що права громадянина були фактично поновлені ще у 2012 році через видачу йому нового паспорта замість втраченого старого. Для стягнення коштів за новий період — з жовтня 2023 по березень 2024 року — позивач не надав жодних доказів реального завдання йому моральних страждань та наявності причинного зв’язку. Наостанок, Верховний Суд констатував відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати, оскільки у цій категорії спорів уже сформована стала та послідовна судова практика.
**Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення про відмову в позові та часткове закриття провадження — без змін.
Справа №991/3539/26 від 28/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість накладення арешту на майно близьких осіб померлого посадовця як заходу забезпечення майбутнього позову про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Суд урахував, що прокурор надав достатньо доказів, які вказують на очевидну невідповідність вартості набутих відповідачами активів їхнім офіційним законним доходам. Колегія суддів погодилася з існуванням реального ризику приховування майна, оскільки після проведення обшуків у кримінальному провадженні фігуранти вже активно продавали інші дороговартісні автомобілі та квартири. Судді наголосили, що наявність арешту на це ж майно у кримінальній справі жодним чином не заважає застосуванню заходів забезпечення у цивільному процесі, адже вони мають абсолютно різні правові підстави та мету. Накладення арешту на інше майно відповідачів, яке безпосередньо не є предметом спору, визнано законним, оскільки частина первинних сумнівних активів уже була відчужена, а закон дозволяє арешт альтернативного майна відповідної вартості. Водночас суд визнав застосовані заходи пропорційними, адже арешт обмежує лише право розпоряджатися майном, але не заважає відповідачам та їхнім родинам безперешкодно ним користуватися. Також суд підтвердив правильність відмови в арешті банківських рахунків через загрозу їх надмірного блокування та незареєстрованого недобудованого будинку, що свідчить про ретельний аналіз співмірності обмежень.
Апеляційний суд ухвалив рішення залишити апеляційну скаргу представника відповідачів без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про часткове забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи — без змін.
Справа №991/8859/25 від 18/05/2026
Предметом цього спору є позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до двох фізичних осіб про визнання їхніх активів необґрунтованими та стягнення цих активів у дохід держави в межах процедури цивільної конфіскації.
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви будуть викладені у повному тексті рішення, проте загальна судова практика у таких справах дозволяє окреслити ключові аргументи суду. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції про необґрунтованість активів відповідачів є законними та повністю підтверджуються матеріалами справи. Прокурорами було надано достатні та переконливі докази наявності значного грошового дисбалансу між офіційними доходами відповідачів та вартістю набутого ними майна. Водночас сторона захисту не змогла надати суду належних та допустимих доказів, які б спростували доводи прокурора та підтвердили легальність походження коштів для придбання цих активів. Застосувавши стандарт доказування «баланс вірогідностей», суд дійшов висновку, що версія обвинувачення є значно більш переконливою, ніж аргументи відповідачів. Відтак, апеляційний суд не знайшов жодних процесуальних чи матеріальних підстав для скасування або зміни попереднього судового рішення.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалила залишити апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції про стягнення активів у дохід держави — без змін.
Справа №920/639/24(920/294/25) від 28/05/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги Антимонопольного комітету України про стягнення з товариства «Вабрі-С» пені за несплату антимонопольного штрафу, нарахованої вже після відкриття щодо цього підприємства справи про банкрутство.
Суд наголосив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який кардинально змінює весь комплекс його юридичних відносин. Відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, введення мораторію прямо забороняє нарахування будь-якої неустойки, штрафів чи пені за невиконання зобов’язань боржника. Хоча сам штраф Антимонопольного комітету є самостійним публічно-правовим грошовим зобов’язанням, нарахована на нього пеня є класичною фінансовою санкцією акцесорного (похідного) характеру. Верховний Суд підкреслив, що Антимонопольний комітет у процедурі банкрутства виступає як звичайний кредитор без жодних привілеїв, тому на його вимоги повністю поширюються загальні обмеження мораторію. Спеціальний закон про захист економічної конкуренції не має превалюючого значення над нормами законодавства про банкрутство, які встановлюють універсальний порядок задоволення вимог усіх кредиторів. Суд також зазначив, що чинна судова практика є послідовною та чіткою, а тому немає жодних правових підстав для відступу від раніше сформованих висновків у подібних правовідносинах.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у стягненні пені за період після відкриття справи про банкрутство — без змін.
Справа №320/8740/25 від 27/05/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими компанії «ЮНІБІЛД» було донараховано десятки мільйонів гривень податку на прибуток, ПДВ, а також застосовано штрафні санкції за нібито нереальні господарські операції та несвоєчасну сплату податків у період воєнного стану.
Розглядаючи цю справу, Верховний Суд насамперед вказав, що списання будівельних матеріалів, знищених внаслідок обстрілів у Чернігові, було оформлено підприємством абсолютно належним чином за процедурою інвентаризації, а вимога податківців надати індивідуальний сертифікат Торгово-промислової палати є безпідставною з огляду на офіційні роз’яснення самого ж Мінфіну та ДПС. Крім того, суд визнав економічно виправданими та повністю підтвердженими витрати компанії на зведення тимчасових бетонних конструкцій для захисту об’єктів будівництва від руйнувань під час бойових дій. Судді також наголосили, що податкова інформація про відсутність у контрагентів достатніх трудових чи матеріальних ресурсів або наявність кримінальних проваджень щодо субпідрядників не є автоматичним доказом нереальності операцій, якщо рух активів підтверджується належно оформленою первинною документацією. Наостанок, колегія суддів підкреслила, що закон звільняє платників від відповідальності за несвоєчасну сплату ПДФО та військового збору на початку повномасштабного вторгнення, оскільки компанія повністю виконала свій обов’язок одразу після відновлення такої можливості восени 2022 року.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги підприємства було повністю задоволено, а протиправні податкові повідомлення-рішення скасовано.
Справа №925/640/25 від 02/06/2026
Предметом спору у касаційному провадженні є законність та обґрунтованість залишення позовної заяви без розгляду судом першої інстанції через неявку представника позивача в судове засідання.
Верховний Суд зазначив, що для залишення позову без розгляду через неявку позивача недостатньо лише формального факту його відсутності, а необхідно оцінювати загальну процесуальну активність сторони протягом усього часу розгляду справи. Судді звернули увагу на те, що представниця позивача протягом усього процесу демонструвала активну поведінку, регулярно брала участь у засіданнях та заявляла клопотання про участь у режимі відеоконференції, що свідчить про її очевидний інтерес до вирішення спору. Колегія суддів наголосила, що залишення позову без розгляду з суто формальних причин після майже дев’яти місяців судового розгляду порушило б право позивача на доступ до правосуддя та суперечило б принципу розгляду справи впродовж розумного строку. Суд підкреслив, що завданням господарського судочинства є справедливе та ефективне вирішення спору по суті, яке превалює над будь-якими формальними міркуваннями. Окрім цього, Верховний Суд відхилив посилання скаржника на інші судові прецеденти, пояснивши, що висновки у кожній справі залежать від конкретних обставин та індивідуальної процесуальної поведінки її учасників.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства “Черкасиобленерго” без задоволення, підтвердивши законність постанови апеляційного суду про повернення справи на розгляд по суті.
Справа №384/33/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є встановлення юридичного факту проживання позивачки однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із загиблим військовослужбовцем для подальшого отримання одноразової грошової допомоги від держави.
Суд перш за все виходив із законодавчого принципу одношлюбності, оскільки позивачка до березня 2022 року перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, що юридично унеможливлює встановлення факту її проживання однією сім’єю з іншим чоловіком у цей період. Щодо наступного періоду, до моменту загибелі військового, суд вказав на відсутність переконливих доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. Надані позивачкою спільні фотографії, листування в месенджерах та грошові перекази здебільшого стосувалися саме того часу, коли вона ще перебувала в офіційному шлюбі з іншим чоловіком. Верховний Суд підтвердив усталену практику, за якою самі по собі близькі стосунки, періодичні зустрічі, спільний відпочинок чи фінансова допомога без доведення спільного побуту не є достатніми ознаками створення сім’ї. Оскільки обов’язок доказування покладено на позивачку, а надані нею матеріали у своїй сукупності не підтвердили тривалого та сталого існування відносин подружжя, суд визнав її вимоги недоведеними.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в позові — без змін.
Справа №810/4383/18 від 02/06/2026
Предметом цього спору є законність стягнення податковим органом з фізичної особи-підприємця понад 23 мільйонів гривень податкового боргу та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень, на підставі яких цей борг було нараховано за результатами позапланової перевірки.
Верховний Суд виходив з того, що єдиною правовою підставою для проведення позапланової перевірки підприємця була ухвала слідчого судді, яку згодом скасував апеляційний суд через відсутність у кримінальному процесуальному законі відповідних повноважень суду. Суд наголосив, що скасування судового рішення означає втрату ним законної сили з моменту його прийняття, а отже, всі індивідуальні адміністративні акти податкового органу, прийняті на його виконання, також втрачають будь-яку юридичну силу. Оскільки перевірка була проведена без належних правових підстав, її результати та складений акт не можуть вважатися допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі такого недопустимого акта перевірки, є протиправними та не можуть створювати для платника податків жодних обов’язків чи боргів. За таких умов, оскільки у податкової служби не було законної компетенції на прийняття спірних рішень, відпала й необхідність детально аналізувати наявність чи відсутність порушень податкового законодавства з боку підприємця по суті. Суд також відхилив посилання податківців на інші судові прецеденти, оскільки в тих справах ухвала слідчого судді не була єдиною підставою для призначення перевірки, що суттєво відрізняє їх від обставин цієї справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, підтвердивши законність рішень судів попередніх інстанцій про скасування податкових нарахувань та відмову у стягненні боргу з підприємця.
Справа №357/15390/23 від 27/05/2026
Предметом цього спору є законність припинення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, спроба орендаря поновити його на новий строк у судовому порядку та визнання відсутнім права оренди у нового землекористувача.
Верховний Суд керувався тим, що реалізація переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі можлива лише за наявності взаємної згоди сторін, тоді як орендодавець завчасно та письмово повідомила про своє небажання продовжувати орендні відносини й намір обробляти землю самостійно. Суд наголосив, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов та його підписання, тому строк дії договору обчислюється саме з дати його підписання, а не з моменту державної реєстрації права оренди. Крім того, колегія суддів роз’яснила, що автоматичне поновлення аграрних договорів оренди на один рік під час воєнного стану застосовувалося виключно до тих угод, строк дії яких закінчився у період до 19 листопада 2022 року. Оскільки строк дії спірного договору закінчився після цієї дати, законодавчі підстави для його автоматичної пролонгації були відсутні. Також суд оцінив співмірність витрат на правничу допомогу, вказавши, що їхній розмір має відповідати критеріям розумності, реальності та складності справи, що стало підставою для їхнього часткового зменшення.
Верховний Суд залишив касаційні скарги сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову — без змін, додатково стягнувши з позивача на користь відповідачів по 10 000 гривень витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
Справа №925/640/25 від 02/06/2026
1. Предметом цього спору є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ексіто+” до Акціонерного товариства “Черкасиобленерго” про визнання недійсними рішень.
2. Оскільки перед нами лише вступна та резолютивна частини постанови, юридичний аналіз аргументів суду базується на застосованих ним процесуальних нормах. Керуючись межами касаційного перегляду, Верховний Суд перевіряв виключно правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Судді дійшли висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 є законною, обґрунтованою та ухваленою без порушень процесуального закону. Доводи касаційної скарги АТ “Черкасиобленерго” не спростували правильних висновків апеляційного суду і не довели наявності підстав для скасування рішення. Застосувавши статтю 309 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів констатувала, що оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, а скаргу відповідача — без задоволення. Таким чином, Верховний Суд підтвердив правильність позиції позивача та законність рішення апеляційної інстанції у цій справі.
3. Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства “Черкасиобленерго” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №990/372/24 від 02/06/2026
Предметом цього спору є оскарження суддею Октябрського районного суду міста Полтави рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким її було визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та вимога скасувати це рішення і зобов’язати комісію вчинити певні дії.
Суд виходив з того, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про невідповідність судді займаній посаді має бути належним чином мотивованим та базуватися на об’єктивних і безсторонніх висновках. У ході розгляду справи було встановлено, що під час процедури кваліфікаційного оцінювання комісією припустилися процедурних порушень, які безпосередньо вплинули на об’єктивність прийнятого рішення. Зокрема, суд звернув увагу на необхідність повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, включаючи детальні пояснення судді та надані нею докази. Оскільки попереднє рішення комісії було скасовано через його передчасність та недостатню обґрунтованість, виникла правова потреба у повторному проведенні співбесіди. Суд наголосив, що право на справедливий розгляд та належне урядування вимагає від суб’єкта владних повноважень чіткого дотримання встановленої законом процедури оцінювання. Таким чином, відновлення прав позивачки можливе лише шляхом зобов’язання комісії провести повторну співбесіду з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів про невідповідність позивачки займаній посаді та зобов’язавши комісію провести з нею повторну співбесіду.
Справа №502/15/23 від 26/05/2026
Предметом цього спору є стягнення заборгованості та відсотків за договором позики, де ключова суперечка виникла навколо валюти боргу — доларів США чи гривні — через те, що позичальник у власноруч написаній розписці вказав лише суму «двадцять дві 114» без зазначення грошової одиниці.
Суд керувався тим, що письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є належним доказом не лише факту укладення правочину, але й фактичної передачі грошей позичальнику. Оскільки у тексті розписки боржник прямо послався на договір позики від 1 січня 2021 року, ці два документи є нерозривними і мають тлумачитися у сукупності. Суд наголосив, що умови основного договору чітко й без жодних двозначностей визначали суму позики саме в розмірі 22 114 доларів США, яка переходила у власність позичальника в момент підписання. Крім того, було враховано практику відносин сторін, адже за іншим аналогічним договором, укладеним того ж дня з так само нечітко оформленою розпискою, відповідач повернув борг саме в доларах США. Суд також зазначив, що позичальник не може використовувати власну недбалість при написанні розписки як аргумент для уникнення виконання зобов’язань у належній валюті. Наостанок, Верховний Суд підтвердив, що чинне законодавство та судова практика дозволяють ухвалювати рішення про стягнення боргу безпосередньо в іноземній валюті, якщо саме вона була визначена договором.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, остаточно поклавши край цьому спору та підтвердивши законність стягнення з боржника заборгованості у розмірі 38 157,52 доларів США.
Справа №160/111/23 від 03/06/2026
Я не можу виконати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст є лише вступною та резолютивною частинами постанови Верховного Суду і не містить мотивувальної частини, у якій викладаються аргументи та правова позиція суду.
Справа №520/4487/22 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення посадової особи місцевого самоврядування у зв’язку з реорганізацією та скороченням штату, а також її вимоги про поновлення на посаді заступника директора департаменту Харківської міської ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, застосувавши до спірних правовідносин норми Закону України «Про державну службу», оскільки на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється загальне законодавство про працю. Відповідно до Кодексу законів про працю України, при скороченні штату роботодавець зобов’язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які відповідають його кваліфікації та досвіду, а не обмежуватися лише однією пропозицією. Цей обов’язок щодо працевлаштування має виконуватися роботодавцем протягом усього періоду з моменту попередження про вивільнення і аж до дня самого звільнення. Крім того, суди мали ретельно перевірити, чи дійсно на момент звільнення позивачки в новостворених департаментах та міській раді не було інших підходящих вакансій, та чи враховувалося її переважне право на залишення на роботі. Оскільки нижчі суди взагалі не досліджували ці ключові фактичні обставини через неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити істину на стадії касаційного перегляду.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Справа №619/10103/24 від 20/05/2026
Предметом цього спору є оскарження батьком дій державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу на матір дитини за невиконання ухвали суду про забезпечення відеозв’язку з дитиною, зокрема через помилкове посилання виконавця на загальну, а не спеціальну норму закону про виконавче провадження.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули цю скаргу по суті в порядку цивільного судочинства. Головним аргументом суду стало те, що постанова державного виконавця про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом. Відповідно до закону та сталої практики Великої Палати Верховного Суду, будь-які рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання таких постанов мають оскаржуватися виключно до адміністративного суду. Це юрисдикційне правило є імперативним і застосовується незалежно від того, який саме орган чи суд видав первинний виконавчий документ. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій порушили правила предметної юрисдикції, їхні судові рішення не могли залишатися в силі. Таким чином, колегія суддів наголосила на необхідності суворого дотримання процесуальних меж між цивільною та адміністративною юрисдикціями.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу батька, скасував ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду, закрив провадження у цивільній справі та роз’яснив заявнику його право звернутися з цією скаргою до суду адміністративної юрисдикції.
Справа №916/1985/24 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський порт Дунай-Кілія” про визнання права власності на збільшену частку в комплексі портових будівель, виділ цієї частки в натурі (а саме будівлі санпропускника та павільйону морвокзалу) та припинення права спільної часткової власності.
Головним аргументом Верховного Суду стало те, що позивач обрав неналежного відповідача щодо державної частки майна, оскільки Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” є лише балансоутримувачем на праві господарського відання, а не власником цієї частки. Суд наголосив, що право розпоряджатися державним майном належить виключно державі в особі профільного Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке й мало бути відповідачем у справі. Згідно з усталеною судовою практикою, пред’явлення позову до неналежного відповідача або незалучення всіх належних відповідачів є самостійною та достатньою підставою для повної відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди звернули увагу на відсутність реального спору на момент звернення, оскільки позивач подав позов у день отримання листа від іншого співвласника, не надавши сторонам розумного строку для добровільного врегулювання питання та укладення договору. Через ці критичні помилки позивача у визначенні складу сторін Верховний Суд визнав за зайве детально оцінювати технічні висновки експертів щодо можливості фізичного поділу майна.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №522/2574/22 від 20/05/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги прокурора в інтересах міської ради про скасування реєстраційних рішень, припинення права власності відповідача на нерухомість та зобов’язання перебудувати квартиру, яку позивач вважав самочинним будівництвом.
Щодо вимог про скасування реєстрації та припинення права власності, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що такі вимоги є неефективними способами захисту прав власника земельної ділянки. Суд роз’яснив, що належними вимогами для захисту прав у подібних спорах є виключно позов про знесення самочинного майна або про визнання права власності на нього. Стосовно ж вимоги про перебудову квартири, колегія суддів звернула увагу на преюдиційні факти, встановлені іншим судовим рішенням, що набрало законної сили у справі № 522/17790/18. У тій справі було чітко доведено, що відповідач здійснив реконструкцію квартири ще у 1994 році на підставі чинних дозвільних документів та належного проєкту. Оскільки прокурор не зміг спростувати ці обставини новими доказами, встановлені раніше факти є обов’язковими для суду і підтверджують законність реконструкції. Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в позові, проте помилився у мотивуванні цієї відмови, не врахувавши преюдиційне судове рішення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши постанову апеляційного суду в частині мотивів відмови у перебудові квартири, а в решті вимог — залишив судове рішення без змін.
Справа №910/9685/25 від 03/06/2026
Предметом спору є заява стягувача про звернення стягнення на грошові кошти третьої особи, яка має заборгованість перед боржником, в рахунок погашення боргу за судовим рішенням.
Верховний Суд зазначив, що закон передбачає можливість стягнення коштів з третьої особи, якщо її борг перед боржником не оспорюється нею або підтверджений судовим рішенням. Суд наголосив, що ненадання копії договору позики не є безумовною підставою для відмови, оскільки заборгованість може підтверджуватися іншими доказами, зокрема банківськими виписками про рух коштів. Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно поклали весь тягар доказування на стягувача, який не є стороною цього договору і об’єктивно не міг його отримати самостійно. Суд першої інстанції неправомірно відмовив у витребуванні цього договору, чим порушив принципи змагальності та рівності сторін. Також суди не надали належної оцінки поведінці боржника та третьої особи, які ігнорували судові засідання та жодним чином не заперечували існування боргу. Таким чином, висновки нижчих судів про відсутність підстав для задоволення заяви є передчасними та зроблені без належного дослідження всіх обставин справи.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу стягувача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №527/2507/24 від 27/05/2026
Предметом цього спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля BMW X5, який боржник відчужив на користь третьої особи, щоб уникнути примусового стягнення боргу за договорами позики.
Суд керувався тим, що будь-який правочин, вчинений боржником у період існування невиконаного грошового зобов’язання, за яким уже настав строк сплати, викликає обґрунтовані сумніви у його добросовісності. Такі дії мають очевидні ознаки фраудаторного правочину, оскільки вони спрямовані на приховування майна від кредиторів та унеможливлення виконання майбутнього судового рішення. Суд наголосив, що цивільний оборот ґрунтується на засадах добросовісності, тому використання приватноправового інструментарію на шкоду іншим особам є неприпустимим зловживанням правом. Навіть реальне виконання договору купівлі-продажу та державна реєстрація транспортного засобу за новим власником не заважають визнанню такої угоди недійсною, якщо її єдиною метою було виведення активів. Крім того, відсутність судового спору про стягнення боргу безпосередньо на момент продажу автомобіля не має вирішального значення, адже боржник чітко усвідомлював наявність великого простроченого боргу перед позивачем. Верховний Суд також підтвердив право кредитора, який не є стороною договору, оскаржувати такі недобросовісні правочини на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду про визнання договору недійсним та повернення автомобіля боржнику — без змін.
Справа №990/303/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є оскарження суддею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким її визнано такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді через сумніви у її доброчесності.
Ухвалюючи це рішення, суд керувався кількома ключовими аргументами. По-перше, суд наголосив, що хоча Комісія володіє свободою розсуду при оцінюванні кандидатів, її висновки мають ґрунтуватися на належних і достатніх доказах, а не на припущеннях чи гіпотетичних сумнівах. По-друге, колегія суддів зазначила, що відповідач належним чином не проаналізував та безпідставно відхилив детальні пояснення і докази позивачки щодо фінансової спроможності її батьків придбати автомобіль у 2014 році. По-третє, суд підкреслив, що сумніви щодо майна батьків, які на той момент не були членами сім’ї кандидата, не можуть автоматично переноситися на саму позивачку, адже це порушує принцип індивідуальної відповідальності. По-четверте, Комісія порушила принцип правової визначеності, оскільки ще у 2018 році вона вже досліджувала ці ж майнові питання і визнала суддю доброчесною, а тепер змінила свій висновок без жодних нових об’єктивних причин. По-п’яте, щодо обмеження мирних зібрань у 2013 році, суд вказав, що ухвалення судового рішення, яке не скасовувалося і щодо якого Вища рада юстиції відмовилася відкривати дисциплінарну справу, не може ставитися судді у провину лише через тогочасну політичну ситуацію. Наостанок, суд дійшов висновку, що такий формальний підхід Комісії призвів до непропорційного втручання у право позивачки на доступ до професії, що робить рішення Комісії передчасним та необґрунтованим.
Суд задовольнив позов частково, скасувавши рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зобов’язавши її повторно розглянути питання про здатність позивачки здійснювати правосуддя з урахуванням правової оцінки суду.
Справа №990/154/25 від 02/06/2026
1. Предметом цього спору є позов кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання протиправними та скасування рішень, якими було затверджено його незадовільні результати за практичне завдання та припинено участь у конкурсі, а також зобов’язання провести для нього повторний іспит.
2. Суд наголосив, що оцінювання практичних завдань кандидатів належить до виключних дискреційних повноважень ВККС, тому суд не має права переоцінювати роботу по суті, а здійснює лише контроль за дотриманням процедури. Крім того, чинне законодавство не зобов’язує членів екзаменаційної комісії деталізувати бали за кожним окремим елементом практичного завдання чи фіксувати індивідуальні мотиви оцінювання. Суд також роз’яснив, що перебування члена комісії на лікарняному чи у відпустці не припиняє його повноважень, а виставлення оцінок у вихідний день не свідчить про порушення чи упередженість. Дослідженням електронних логів системи було підтверджено, що оцінювання проводилося виключно уповноваженими членами комісії з дотриманням суворого принципу анонімності та подвійного кодування робіт. Наостанок, суд підкреслив, що призначення повторного іспиту для окремого кандидата грубо порушило б принцип рівності учасників та анонімності конкурсу.
3. Верховний Суд ухвалив рішення повністю відмовити у задоволенні позовних вимог кандидата.
Справа №2-1478/11 від 03/06/2026
Предметом цього спору є визнання дійсним договору купівлі-продажу половини нерухомого майна (навісів та артезіанської свердловини) і визнання права власності на ці об’єкти за покупцем.
Верховний Суд виходив з того, що особа, яка не брала участі у справі, має право на апеляційне оскарження лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про її власні права, інтереси чи обов’язки. Судді наголосили, що в сімейному праві діє презумпція згоди одного з подружжя на вчинення правочинів іншим, а інтереси того з подружжя, хто не був стороною договору, в суді захищає саме той партнер, який цей договір підписав. У цивільних спорах про визнання договорів дійсними чи недійсними участь беруть виключно сторони цього правочину, тому дружина продавця не мала залучатися до справи як співвідповідач. Якщо спільне майно було відчужене без згоди дружини, вона має право оспорити сам договір в окремому позовному провадженні, проте це не тотожно праву на апеляційне оскарження рішення суду, ухваленого за участю її чоловіка. Колегія суддів врахувала, що на момент вирішення спору судом першої інстанції у 2011 році між подружжям не було спору про поділ майна, а заявниця не довела недобросовісності сторін чи зловживання правами. Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про права та обов’язки дружини, апеляційний суд абсолютно законно закрив провадження за її скаргою, поданою через вісім років після ухвалення рішення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу дружини померлого відповідача без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №754/3905/23 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за банком права власності на квартиру, яка була передана в іпотеку для забезпечення кредиту в іноземній валюті.
Суд виходив з того, що іпотечний договір містив чітке застереження, яке дозволяло банку в позасудовому порядку зареєструвати право власності на квартиру у разі невиконання позичальником кредитного зобов’язання. Колегія суддів відхилила доводи позивачки про неналежне її повідомлення, оскільки банк двічі надсилав письмові вимоги про усунення порушень на її адресу, а їх повернення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить про неотримання пошти з власної недбалості чи вини адресата. Верховний Суд наголосив, що сплив позовної давності за основним кредитом не припиняє саму іпотеку та не позбавляє кредитора права реалізувати своє договірне право на задоволення вимог у позасудовому порядку. Також суд констатував, що на момент здійснення реєстраційних дій у лютому 2022 року дія мораторію на стягнення валютного іпотечного майна вже остаточно припинилася, тому жодних законодавчих перешкод для перереєстрації квартири не існувало. Наостанок, судді підтвердили, що державний реєстратор діяв виключно в межах закону, оскільки банк надав йому повний та належний пакет документів, необхідний для проведення реєстраційної дії.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову — без змін.
Справа №910/15673/23 від 02/06/2026
Предметом цього спору є стягнення Акціонерним товариством «Гарантований покупець» з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія “Укренерго”» заборгованості у розмірі понад 8,7 мільярда гривень, а також зустрічні вимоги «Укренерго» про визнання правовідносин між сторонами припиненими.
Оскільки ми маємо справу лише з вступною та резолютивною частинами постанови, детальні мотиви щодо суті фінансових розрахунків у тексті не відображені, проте процесуальна логіка Верховного Суду є абсолютно зрозумілою. Суд закрив касаційне провадження в частині закидів щодо невідповідності рішень попередніх інстанцій практиці Верховного Суду, оскільки посилання скаржника на інші судові рішення виявилися нерелевантними до обставин цієї справи. Інші аргументи «Укренерго» щодо відсутності правових висновків у подібних відносинах або процесуальних порушень колегія суддів визнала безпідставними та відхилила. Судді дійшли висновку, що рішення Господарського суду міста Києва та постанова Північного апеляційного господарського суду були ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що висновки судів попередніх інстанцій є законними, а підстави для скасування чи зміни їхніх рішень відсутні.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу компанії «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, поставивши остаточну крапку в цьому спорі.
Справа №333/10501/14-ц від 29/05/2026
Предметом цього спору є визначення спадкоємиці, яка понад 15 років проживала у США, додаткового строку для прийняття спадщини після смерті її батьків через пропуск встановленого законом шестимісячного строку.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що проживання позивачки за кордоном та її необізнаність про смерть батьків протягом більше ніж десяти років не є об’єктивними та непереборними перешкодами для прийняття спадщини. Суд наголосив, що оцінка поважності причин пропуску строку має стосуватися насамперед шестимісячного періоду з моменту смерті спадкодавців, коли й мають існувати реальні труднощі для подання заяви. Позивачка мала юридичну можливість своєчасно заявити про свої права, надіславши заяву до нотаріальної контори поштою або звернувшись до консульської установи України в США. Крім того, суд зауважив, що позивачка не надала доказів того, як саме вона цікавилася життям своїх батьків, і не довела, що її брат умисно приховував від неї факти їхньої смерті. Аргументи про відсутність інтернету та розвиненого електронного зв’язку на початку 2000-х років також були відхилені як такі, що не заважали скористатися традиційними засобами зв’язку чи консульською допомогою. Наостанок, суд підтвердив право правонаступників померлого брата оскаржити заочне рішення, оскільки сам відповідач за життя не знав про його існування і був позбавлений можливості захистити свої інтереси.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову у наданні додаткового строку для прийняття спадщини — без змін.
Справа №160/5487/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ ДАР АНДРІЇВКА» про визнання протиправними та скасування рішень податкових органів, зокрема податкового повідомлення-рішення від 11 жовтня 2024 року.
Оскільки наразі оприлюднено лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні мотиви Верховного Суду стануть відомі після складення повного тексту рішення. Проте, виходячи з ухваленого рішення про направлення справи на новий розгляд, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили повною мірою фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Суд касаційної інстанції звернув увагу на процесуальні упущення нижчих судів при оцінці доказів щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення. Через неможливість самостійно досліджувати нові докази в касаційному порядку, Верховний Суд був змушений повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Водночас в іншій частині позовних вимог колегія суддів визнала рішення судів попередніх інстанцій законними та залишила їх без змін. Таким чином, суд наголосив на необхідності додаткової та більш ретельної перевірки аргументів платника податків та податкового органу.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення і направив справу в цій частині на новий розгляд, а в іншій частині — залишив судові рішення без змін.
Справа №640/757/20 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання нечинним рішення податкового органу, а також визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених Державною податковою службою.
Оскільки перед нами лише вступна та резолютивна частини судового рішення, детальна мотивувальна частина буде оприлюднена судом згодом, проте вже зараз зрозуміла правова логіка суддів. Верховний Суд повністю погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які визнали дії та рішення податкових органів законними та обґрунтованими. Судді виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені контролюючим органом у межах його повноважень та відповідно до вимог чинного податкового законодавства. Доводи АТ «Укрнафта» про протиправність нарахування податкових зобов’язань та невідповідність процедури перевірки закону не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд не виявив суттєвих порушень норм матеріального чи процесуального права з боку судів попередніх інстанцій, які б могли стати підставою для скасування їхніх рішень. Таким чином, колегія суддів підтвердила правильність правової оцінки обставин справи, наданої Хмельницьким окружним та Шостим апеляційним адміністративними судами на користь держави.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими платнику податків було відмовлено у позові, — без змін.
Справа №400/14328/23 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛА ГРЕЙН» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Миколаївській області, якими підприємству було нараховано значні суми податкових зобов’язань та штрафних санкцій.
Верховний Суд підтвердив свою сталу позицію, що проведення податкових перевірок під час дії «ковідного» мораторію є незаконним, а рішення, прийняті за результатами таких перевірок, підлягають скасуванню. Водночас колегія суддів звернула увагу на серйозні процесуальні порушення, допущені судами попередніх інстанцій при визначенні підстав позову. Позивач заявив про незаконність перевірки через мораторій у відповіді на відзив, що фактично означало доповнення підстав позову новими обставинами. Суд першої інстанції був зобов’язаний роз’яснити позивачу порядок процесуального оформлення такої заяви та вирішити питання про її прийняття у підготовчому засіданні, чого зроблено не було. Апеляційний суд, своєю чергою, помилково відмовив у позові, пославшись лише на те, що позивач належним чином не змінив підстави позову. Через ці взаємні процесуальні помилки судів фактичні обставини справи щодо реальності господарських операцій залишилися без належного та всебічного дослідження.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №2-1006/10 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги фінансової компанії про заміну стягувача у виконавчому листі та видачу його дубліката щодо одного з солідарних боржників, виконавче провадження стосовно якого на момент звернення вже було завершене.
Суд керувався тим, що заміна сторони правонаступником на стадії виконання судового рішення є можливою лише за наявності відкритого (активного) виконавчого провадження. Оскільки виконавче провадження щодо цього боржника було завершене ще у січні 2020 року і з того часу не відновлювалося, заміна стягувача у закритому провадженні є процесуально неможливою. Верховний Суд наголосив, що після закінчення виконавчого провадження питання про заміну його сторони не можна ставити без попереднього відновлення цього провадження відповідно до вимог закону. З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав і для видачі заявнику дубліката виконавчого листа, оскільки той не набув статусу стягувача щодо цього боржника. Окрім цього, колегія суддів зазначила, що суд касаційної інстанції в силу закону обмежений у повноваженнях і не може заново переоцінювати докази, які вже належним чином дослідив апеляційний суд. Усі ці висновки повністю відповідають стабільній та послідовній практиці Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу фінансової компанії без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині відмови у заміні стягувача та видачі дубліката виконавчого листа — без змін.
Справа №509/4358/23 від 03/06/2026
Предметом цього спору є стягнення боргу за договором позики (розпискою) у розмірі 2 000 000 гривень, а також трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд наголосив, що повторна неявка належним чином повідомленого позивача у судове засідання є законодавчо визначеною підставою для залишення позову без розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. Судді зазначили, що процесуальний закон покладає на позивача обов’язок демонструвати інтерес у вирішенні справи, тому наслідки повторної неявки настають незалежно від причин, якщо відсутність сторони перешкоджає розгляду спору. У цій справі позивач двічі поспіль не з’явився на засідання з розгляду справи по суті, хоча був належним чином повідомлений про їхній час та місце. Хоча позивач і подавав заяви про відкладення через хворобу, він не надав суду першої інстанції жодних медичних документів чи інших доказів на підтвердження цих обставин. Суд касаційної інстанції також визнав правомірною відмову апеляційного суду прийняти нові медичні довідки, оскільки позивач не довів об’єктивної неможливості надати їх раніше. Наостанок, суд підкреслив, що таке процесуальне рішення не порушує право на доступ до правосуддя, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з цим позовом повторно.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №907/376/25 від 02/06/2026
Предметом цього спору є вимоги споживача про визнання недійсними та скасування рішень газорозподільної компанії щодо донарахування йому вартості необлікованого природного газу в розмірі понад 324 тисячі гривень через пропущення строку періодичної повірки лічильника.
Верховний Суд виходив з того, що за наявності підтвердженого обома сторонами факту повної відсутності споживання газу у спірний період, взагалі відсутній предмет комерційного обліку. Судді наголосили, що профільне законодавство передбачає коригування та перерахунок виключно щодо фактично переданого чи прийнятого об’єму природного газу. Оскільки газорозподільна компанія сама зафіксувала нульові показники в актах приймання-передачі, у неї не було правових підстав застосовувати штрафну процедуру нарахування за номінальною потужністю обладнання. Суд також зазначив, що наявність у газовиків підписаних документів із відміткою «0» свідчить про достатність даних для визначення обсягу газу без застосування розрахункових методів. Додатково було роз’яснено, що урядова постанова № 440 щодо строків повірки лічильників під час воєнного стану є загальнообов’язковою і її дія не обмежується лише одним конкретним опалювальним періодом. Таким чином, колегія суддів підтвердила, що формальне пропущення строку повірки приладу обліку за реальної відсутності споживання газу не може бути приводом для штучного фінансового обтяження споживача.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу газорозподільної компанії без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою повністю задоволено позов споживача та скасовано незаконне донарахування, — без змін.
Справа №360/93/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимога колишнього військовослужбовця визнати протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язати її нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів через несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, яку він отримав із запізненням лише на виконання попередніх судових рішень.
Суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовили у позові, вважаючи його передчасним через те, що позивач попередньо не звертався до військової частини з письмовою заявою про виплату компенсації. Проте Верховний Суд наголосив, що закон покладає на роботодавця обов’язок самостійно нараховувати та виплачувати таку компенсацію одночасно з виплатою заборгованості за відповідний місяць. Колегія суддів застосувала актуальний правовий підхід, за яким невиплата компенсації у місяці погашення боргу вже сама по собі є фактичною відмовою у її виплаті й не потребує додаткового звернення громадянина чи ухвалення окремого рішення органу. Оскільки військова частина виплатила заборгованість з індексації грошового забезпечення за 2017–2019 роки лише у 2021 та 2023 роках, факт тривалої затримки виплати доходу є очевидним і беззаперечним. За таких обставин у позивача виникло безумовне право на отримання компенсації, а у відповідача — обов’язок її виплатити без будь-яких додаткових умов чи заяв. Таким чином, ненарахування компенсації безпосередньо під час виплати заборгованої індексації свідчить про протиправну бездіяльність військової частини, яка підлягає судовому виправленню.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав бездіяльність військової частини протиправною та зобов’язав її нарахувати і виплатити позивачу належну компенсацію.
Справа №380/4195/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимога колишнього військовослужбовця про стягнення з військової частини середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо аргументів, якими керувався суд, ситуація виглядає наступним чином. По-перше, суд зазначив, що з липня 2022 року діє нова редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку максимальним строком у шість місяців. По-друге, колегія суддів наголосила, що таке законодавче обмеження не скасовує необхідності застосування судами принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні остаточного розміру компенсації. ****: У цьому рішенні Верховний Суд послався на висновки Великої Палати, яка відступила від попередньої позиції касаційного суду та підтвердила, що суди мають право зменшувати розмір компенсації навіть у межах нового шестимісячного ліміту, оцінюючи співмірність заявленої суми із розміром фактичного боргу. По-третє, для цього судам слід застосовувати чітку математичну формулу пропорційності, визначаючи відсоток невиплаченої суми відносно загального розміру належних при звільненні коштів, а не зменшувати виплату «на око», як це зробив апеляційний суд. Наостанок, суд вказав, що апеляційна інстанція взагалі не з’ясувала, чи виникло у позивача право на такий розрахунок, адже його було не звільнено з військової служби, а лише переведено до іншої військової частини.
У підсумку, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №181/921/22 від 20/05/2026
1. Предметом цього спору є законність звільнення працівника за власним бажанням у день його призову на військову службу за контрактом в особливий період, а також вимоги про його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Верховний Суд наголосив, що в Україні з березня 2014 року діє особливий період, під час якого держава гарантує безумовне збереження місця роботи, посади та середнього заробітку для працівників, які вступили на військову службу за контрактом. Судді встановили, що позивач уклав контракт про проходження служби, а військовий комісар офіційно повідомив роботодавця про неможливість його звільнення та необхідність збереження за ним робочого місця. Незважаючи на це, ліцей поспішно звільнив працівника нібито «за власним бажанням», що прямо порушує імперативні гарантії соціального захисту військовослужбовців. Окрім того, апеляційний суд безпідставно проігнорував попередні висновки Верховного Суду у цій же справі, які чітко вказували на протиправність дій роботодавця. Наостанок, колегія суддів уточнила, що суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу мають присуджуватися без вирахування податків, оскільки обов’язок із їх утримання та сплати покладається безпосередньо на роботодавця як податкового агента під час виконання рішення.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, скасував постанови апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь понад 1,17 мільйона гривень середнього заробітку, змінивши його лише в частині обов’язкового утримання податків і зборів із цієї суми.
Справа №990/222/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є вимога позивача визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також зобов’язати цей колегіальний орган вчинити певні дії щодо процедури кваліфікаційного оцінювання.
Оскільки перед нами представлена лише вступна та резолютивна частини постанови, детальні мотиви суду тут не розкриті, проте логіка таких рішень Великої Палати завжди базується на чітких правових стандартах. По-перше, судді виходили з принципу обмеженого судового контролю за дискреційними повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. По-друге, Велика Палата традиційно наголошує, що оцінка доброчесності та професійності кандидатів є виключною компетенцією Комісії, і суд не може перебирати на себе її функції. По-третє, суд перевіряє лише дотримання встановленої процедури та відсутність очевидного свавілля у діях колегіального органу. У цій справі колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що ВККСУ діяла в межах закону та без істотних процедурних порушень. Відтак, правових підстав для втручання у рішення Комісії та задоволення позову суд не знайшов.
Велика Палата Верховного Суду прийняла остаточне рішення залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду — без змін.
Справа №640/3157/20 від 03/06/2026
Предметом спору у цій справі є стягнення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області з ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет» штрафу у розмірі 102 000 гривень, а на стадії касаційного розгляду — правомірність повернення держоргану з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору у зв’язку з його відмовою від позову після добровільної сплати штрафу відповідачем.
Верховний Суд наголосив, що процесуальне законодавство чітко розмежовує два абсолютно різні правові механізми: розподіл судових витрат між сторонами справи та повернення судового збору з державного бюджету. Головна відмінність полягає в тому, що розподіл витрат здійснюється за рахунок опонентів у спорі, тоді як повернення половини сплаченого збору у разі відмови від позову відбувається безпосередньо з державного бюджету, куди ці кошти й були зараховані. Суди попередніх інстанцій помилково застосували правила розподілу витрат і відмовили держоргану, аргументуючи це тим, що суб’єкти владних повноважень не мають права на компенсацію витрат за рахунок приватних осіб. Водночас позивач взагалі не просив стягувати кошти з відповідача, а звертався виключно з клопотанням про повернення 50% судового збору з бюджету на підставі статті 142 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не розглянули по суті реальну заяву позивача, чим припустилися грубого порушення норм процесуального права. Крім того, колегія суддів зазначила, що посилання нижчих судів на попередні правові позиції Верховного Суду були безпідставними, оскільки ті справи стосувалися саме розподілу витрат між сторонами, а не повернення збору з бюджету.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Держпродспоживслужби, скасував ухвали нижчих судів у частині відмови в поверненні судового збору та направив справу до суду першої інстанції для належного розгляду заяви позивача.
Справа №160/186/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у перерахунку пенсії особам з інвалідністю з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у п’ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд справи є однією з ключових засад судочинства, яка має бути реально забезпечена кожному учаснику процесу. Судді звернули увагу на те, що перша інстанція розглянула справу в порядку письмового провадження без виклику сторін, а отже, відповідач міг дізнатися про судове рішення лише після його офіційного отримання. Матеріали справи свідчать, що копія рішення від березня 2024 року була доставлена до електронного кабінету Пенсійного фонду лише наприкінці квітня 2025 року, тобто через понад рік після його ухвалення. Апеляційний суд формально підійшов до вирішення питання, застосувавши річний обмежувальний строк для оскарження без належної перевірки дати фактичного вручення документа скаржнику. Колегія суддів підкреслила, що не можна ототожнювати поважність причин пропуску строку із повною відсутністю у сторони інформації про ухвалене рішення через затримки в його надсиланні судом. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про обізнаність Пенсійного фонду із рішенням суду першої інстанції є передчасним та не підтвердженим належними доказами.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №160/2006/25 від 02/06/2026
Предметом цього спору є відмова Міністерства оборони України виплатити військовослужбовцю одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням йому 25% втрати професійної працездатності без групи інвалідності.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що закон чітко розмежовує поняття «проходження військової служби» та «виконання обов’язків військової служби», які мають різний правовий зміст. Для отримання грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без інвалідності закон вимагає, щоб захворювання чи травма були отримані саме під час виконання обов’язків служби. Водночас медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) встановила позивачу втрату працездатності через захворювання, пов’язане лише з проходженням служби, а не з виконанням обов’язків. Хоча військовослужбовець мав іншу травму, пов’язану з виконанням обов’язків, МСЕК не пов’язала втрату працездатності саме з нею. Суд також підкреслив, що не може підміняти собою спеціалізовані медичні органи та самостійно змінювати встановлені ними причинно-наслідкові зв’язки. Через це у профільного міністерства не було законних підстав для нарахування та виплати цієї допомоги.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким військовослужбовцю було відмовлено у задоволенні позову.
Справа №520/27700/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом щодо фізичної особи-підприємця, яке останній просить визнати протиправним та скасувати.
Оскільки наданий текст є лише вступною та резолютивною частинами постанови, повний текст із детальною мотивувальною частиною та аргументами Верховного Суду буде складено протягом п’яти днів. Проте, виходячи з ухваленого рішення, колегія суддів повністю погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які раніше задовольнили позов підприємця. Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги податкової служби не спростовують правильність рішень попередніх судових інстанцій щодо протиправності дій контролюючого органу. Очевидно, податковий орган не зміг надати належних та достатніх доказів, які б підтверджували правомірність нарахування податкових зобов’язань підприємцю. Таким чином, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для їх скасування відсутні.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь підприємця — без змін.
Справа №755/15005/23 від 20/05/2026
Предметом цього судового розгляду є розподіл судових витрат, а саме стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.
Вирішуючи це питання, Верховний Суд передусім визнав поважними причини пропуску строку на подання доказів витрат на правничу допомогу, оскільки представник позивача отримав повний текст попередньої постанови в електронному кабінеті лише за кілька днів до звернення із цією заявою. Суд наголосив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат на адвоката покладається на іншу сторону, яка в цьому випадку взагалі не подавала клопотання про їх зменшення. Водночас судді підкреслили, що вони не зобов’язані автоматично присуджувати всю заявлену суму гонорару, якщо вважатимуть її завищеною, і мають широку дискрецію для оцінки розумності таких витрат. Оцінивши обсяг виконаної адвокатом роботи та складність справи, суд дійшов висновку про необхідність пропорційного зменшення суми компенсації за правничу допомогу до 17 276 гривень. Щодо судового збору, то суд керувався базовим принципом цивільного процесу — пропорційністю розподілу витрат відповідно до обсягу задоволених вимог касаційної скарги, за результатами якої присуджені позивачу виплати було збільшено на 100 000 гривень.
Верховний Суд ухвалив додаткову постанову, якою частково задовольнив заяву позивача, поновив строк на подання доказів та стягнув на його користь із державного підприємства 17 276 гривень витрат на правничу допомогу і 3 056 гривень судового збору.
Справа №640/11760/22 від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є законність нарахування податковими органами багатомільйонних штрафів компанії «НК СОЛАР» за нібито продаж пального через незареєстрований у ліцензії касовий апарат та реалізацію необлікованого палива.
Верховний Суд наголосив, що технічна процедура заміни одного касового апарату на інший протягом робочого дня не може бути підставою для штрафу, якщо платник податків заздалегідь повідомив про це податкову та не здійснював торгівлю поза фіскальним контролем. Судді звернули увагу, що підприємство діяло абсолютно прозоро, використовуючи старий реєстратор до моменту фактичного налаштування нового, який уже був внесений до оновленого додатка ліцензії. Стосовно ж колосального штрафу за продаж нібито необлікованого пального, суд констатував повну недоведеність цього порушення з боку податківців. Фіскальний орган не спромігся надати суду жодних розрахунків, які б містили дані про конкретний вид, обсяг чи вартість палива, що вважалося необлікованим. Навіть під час судового засідання представники податкової служби не змогли логічно пояснити походження суми, яка стала базою для нарахування штрафу в розмірі майже 10 мільйонів гривень. Таким чином, колегія суддів підтвердила, що будь-які фінансові санкції держави мають бути чітко обґрунтованими, а не базуватися на припущеннях чи арифметичних помилках контролерів.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційні скарги податкових органів без задоволення, а постанову апеляційного суду, яка скасувала незаконні штрафи, — без змін.
Справа №320/3238/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення податкового органу про анулювання реєстрації підприємця як платника єдиного податку та виключення його з відповідного реєстру до вирішення справи по суті.
Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є тимчасовим заходом, який спрямований на збереження існуючого становища та захист прав позивача до ухвалення остаточного рішення. Судді погодилися, що раптове виключення підприємця з реєстру платників єдиного податку змушує його змінювати систему оподаткування та формат розрахунків, що створює реальну загрозу зупинення його господарської діяльності через можливі штрафні санкції. Крім того, невжиття таких заходів могло завдати значної шкоди як самому підприємцю, так і його контрагентам, які опинилися б у стані фінансової невизначеності щодо права на податковий кредит. Суд підкреслив, що зупинення дії рішення податківців не є вирішенням спору по суті та не підміняє собою фінальне судове рішення, а лише запобігає настанню непоправних наслідків. Також колегія суддів зазначила, що наявність відмов у забезпеченні позовів в інших подібних справах не свідчить про порушення єдності практики, оскільки кожен такий випадок залежить від індивідуальних фактичних обставин та наданих доказів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, підтвердивши законність ухвал судів попередніх інстанцій про часткове забезпечення позову підприємця.
Справа №640/31619/20 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у виплаті батькові померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги через наявність у крові сина алкоголю на момент смерті.
Суд перш за все вказав, що сам по собі факт виявлення алкоголю в організмі померлого не є автоматичною підставою для відмови у виплаті, якщо немає прямого причинно-наслідкового зв’язку між сп’янінням та смертю. У цій справі медичною причиною трагедії було визначено захворювання серця, яке офіційно пов’язали з проходженням військової служби, а не з діями у стані сп’яніння. Обов’язок довести, що військовослужбовець загинув саме через алкоголь, покладається на оборонне відомство, яке у цій справі таких доказів не надало. Водночас суд відхилив вимоги батька розрахувати виплату за сучасними тарифами, пояснивши, що розмір допомоги має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня року, в якому настала смерть, оскільки саме тоді виникло право на виплату. Судді також наголосили, що обмеження соціальних прав громадян мають тлумачитися звужено, а будь-які рішення державних органів повинні базуватися на принципі правової визначеності та виключати припущення. Наостанок, колегія суддів не знайшла підстав для застосування аналогії закону чи відступу від своєї попередньої практики, оскільки дані правовідносини чітко і однозначно врегульовані спеціальним законодавством.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, підтвердивши рішення попередніх судів про обов’язок Міноборони виплатити батькові його частку грошової допомоги, розраховану на рік смерті сина.
Справа №640/1362/21 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Національного банку України про накладення на «Акордбанк» штрафу в розмірі 300 тисяч гривень за нібито неналежний аналіз ризикових фінансових операцій клієнтів із готівкою, а також вимога банку повернути сплачені кошти.
Верховний Суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки суттєвим розбіжностям у документах регулятора, де номери рахунків та ідентифікатори 13 клієнтів у рішенні про штраф не збігалися з даними первинного акту перевірки. Крім того, судді наголосили на необхідності ретельного дослідження змін у законодавстві, адже закон та положення НБУ, за порушення яких банк притягнули до відповідальності, втратили чинність ще до моменту винесення оскаржуваного рішення. Суд підкреслив важливість застосування статті 58 Конституції України щодо незворотності дії законів у часі, що вимагає від судів чітко з’ясувати, чи існував аналогічний обов’язок банку в нових нормативних актах регулятора. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не порівняли норми старого та нового законодавства про фінансовий моніторинг, вони не змогли належним чином оцінити правомірність накладення стягнення. Верховний Суд дійшов висновку, що такі процесуальні упущення унеможливили встановлення ключових фактичних обставин справи, які мають вирішальне значення для справедливого вирішення спору.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу «Акордбанку», скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення виявлених недоліків.
Справа №354/625/15-ц від 25/05/2026
Предметом цього спору є витребування з незаконного володіння фізичної особи на користь держави двох земельних ділянок лісового фонду, які раніше без її волі та на підставі підробленого рішення сільської ради вибули у приватну власність.
Суд встановив, що спірна земля належала до державного лісового фонду та перебувала у постійному користуванні держлісгоспу, а її вилучення та зміна цільового призначення відбулися з грубим порушенням закону та внаслідок злочинних дій посадових осіб сільради. Оскільки державне майно вибуло з володіння власника поза його волею та було набуте громадянином безоплатно, держава має повне право витребувати його у теперішнього володільця відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України. Вирішуючи питання позовної давності, суд дійшов висновку, що тривалий розгляд кримінального провадження щодо підробки документів, у межах якого постійний користувач заявляв цивільний позов, є об’єктивною та поважною причиною пропуску цього строку прокурором. Суд підтвердив правомірність звернення прокурора в інтересах держави, оскільки уповноважені державні органи після закриття кримінальної справи та залишення цивільного позову лісгоспу без розгляду тривалий час не вживали жодних заходів для повернення землі. Крім того, суд зазначив, що повернення незаконно відчуженої лісової ділянки державі є пропорційним втручанням у право власності відповідача та не покладає на нього надмірного тягаря, оскільки він набув її безоплатно, не будував на ній споруд та не використовував її за призначенням.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про витребування земельних ділянок у власність держави — без змін.
Справа №560/15005/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є протиправна відмова Адміністрації Державної прикордонної служби України видати звільненому зі служби військовослужбовцю оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 1 січня 2024 року для подальшого перерахунку пенсії у зв’язку зі зростанням прожиткового мінімуму.
Верховний Суд наголосив, що за законом військові пенсії підлягають обов’язковому перерахунку у разі підвищення грошового забезпечення відповідних категорій діючих військовослужбовців. Суд вказав, що урядова постанова № 481, яка намагалася заморозити розрахункову величину для окладів на рівні 1762 гривень, суперечить закону про Державний бюджет на 2024 рік, де встановлено значно більший прожитковий мінімум — 3028 гривень. Керуючись принципом верховенства права, колегія суддів зазначила, що суди повинні застосовувати акти вищої юридичної сили, тобто закон про держбюджет, а не дефектні підзаконні акти Кабміну. Судді підтвердили сталу правову позицію, згідно з якою невідповідні закону урядові норми не можуть застосовуватися, навіть якщо вони формально залишаються чинними на момент виникнення спору. Крім того, Верховний Суд послався на вже сформований у лютому 2026 року висновок судової палати у аналогічній справі, який чітко визначає обов’язок обчислювати посадові оклади на основі актуального прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року. Таким чином, у позивача виникло законне право на отримання нової довідки та відповідне збільшення пенсії з урахуванням реальних показників бюджету на 2024 рік.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав Адміністрацію Державної прикордонної служби України видати йому необхідну довідку про грошове забезпечення станом на 1 січня 2024 року для перерахунку пенсії.
Справа №907/376/25 від 02/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є вимоги Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України” про визнання недійсними та скасування рішень постачальника послуг.
**Основні аргументи суду:**
Оскільки колегія суддів оголосила лише вступну та резолютивну частини постанови, детальна мотивувальна частина буде оприлюднена згодом, проте з процесуального погляду логіка суду є цілком зрозумілою. Верховний Суд керувався тим, що постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги газорозподільної компанії не спростовують її висновків. Судді виходили з того, що апеляційний суд належним чином оцінив усі наявні у справі докази та правильно встановив обставини щодо недійсності спірних рішень відповідача. Також колегія суддів врахувала межі розгляду справи в касаційній інстанції, які згідно із законом не дозволяють суду переоцінювати докази чи встановлювати нові обставини. Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції не було допущено порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Крім того, не було виявлено жодних процесуальних порушень, які б вимагали обов’язкового скасування законного рішення на користь органу місцевого самоврядування.
**Рішення суду:**
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України” без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №160/24771/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги фізичної особи-підприємця про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу з єдиного соціального внеску та рішень про застосування штрафних санкцій на загальну суму понад 3,3 мільйона гривень, які були винесені податковим органом за результатами планової перевірки.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду справи занадто формально та не дослідили належним чином усі зібрані докази. Зокрема, судді першої та апеляційної інстанцій обмежилися лише загальною констатацією наявності у підприємця первинних документів, не проаналізувавши при цьому суть, реальність та економічну доцільність його господарських операцій із сумнівними контрагентами. Також поза увагою судів залишилися детальні розрахунки податківців щодо виявлених розбіжностей у доходах платника та матеріали кримінального провадження, які хоч і не є беззаперечним доказом самі по собі, проте мали бути оцінені у сукупності з іншими матеріалами справи. Колегія суддів наголосила, що принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи зобов’язує адміністративний суд активно досліджувати докази, а не просто посилатися на загальні норми права чи копіювати позиції сторін. Оскільки встановлення нових фактичних обставин та оцінка доказів виходить за межі повноважень касаційної інстанції, Верховний Суд констатував порушення судами норм процесуального права, що унеможливило ухвалення законного рішення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Справа №920/214/23(920/1185/25) від 28/05/2026
Предметом цього спору є вимоги ліквідатора збанкрутілого товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу елітного автомобіля BMW X5, який було відчужено за заниженою ціною, а також витребування цього майна у наступного покупця та скасування його державної реєстрації.
Верховний Суд зазначив, що хоча продаж майна за першим фраудаторним договором з метою ухилення від боргів і відбувся за волею самого боржника, це не позбавляє кредиторів права вимагати повернення активу, якщо наступний покупець був недобросовісним. Водночас суд наголосив, що суди попередніх інстанцій передчасно визнали кінцеву покупчиню добросовісним набувачем без належної перевірки всіх обставин угоди. Зокрема, суди не звернули уваги на те, що автомобіль придбали за 500 тисяч гривень, що в рази нижче його ринкової вартості у понад 2,2 мільйона гривень, а така суттєва різниця мала б викликати у розумного покупця обґрунтовані сумніви. Крім того, поза увагою судів залишилося дослідження реального руху коштів, фінансової спроможності покупчині та джерел походження грошей, оскільки суди обмежилися лише формальною розпискою. Верховний Суд підкреслив, що у процедурах банкрутства сам факт оплати майна не є безумовним свідченням добросовісності, якщо набувач не проявив розумної обачності та звичайної зацікавленості станом прав на майно.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ліквідатора, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у витребуванні автомобіля та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №904/941/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є стягнення з постачальника на користь покупця понад 2,2 мільйона гривень штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення умов договору щодо строків, обсягів та якості поставки трубопровідної арматури.
Верховний Суд наголосив, що чинне законодавство надає судам першої та апеляційної інстанцій дискреційне право зменшувати розмір неустойки, якщо вона є надмірно великою порівняно зі збитками кредитора. Суд визнав обґрунтованим зменшення нарахованої пені на 70%, оскільки сукупний розмір заявлених санкцій становив третину від суми невиконаного зобов’язання, що є неспівмірним. Крім того, судді врахували, що інтереси покупця вже були додатково забезпечені банківською гарантією та штрафом, а матеріали справи не містили доказів завдання йому реальних збитків. Також суди попередніх інстанцій правомірно зважили на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін договору в складних умовах воєнного стану. Верховний Суд підкреслив, що оцінка конкретних обставин для зменшення неустойки завжди має індивідуальний характер, а переоцінка доказів не входить до повноважень касаційної інстанції. Посилання позивача на інші рішення Верховного Суду були відхилені, оскільки відмінність у результатах розгляду тих справ зумовлена іншими фактичними обставинами, а не різним тлумаченням норм права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства “Укртрансгаз” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову та зменшення пені на 70% — без змін.
Справа №400/8750/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є відмова Пенсійного фонду перевести позивачку з пенсії за віком на раніше призначену їй пенсію державного службовця із визначенням її нового розміру на підставі свіжої довідки про заробітну плату.
Верховний Суд зазначив, що норми профільного законодавства регулюють виключно первинне призначення пенсії державного службовця для осіб, які мають відповідний стаж станом на травень 2016 року. Судді наголосили, що позивачка вже повністю реалізувала своє право на цей вид пенсійного забезпечення у 2010 році, після чого добровільно перейшла на звичайну пенсію за віком. Оскільки її заява супроводжувалася новою довідкою про доходи за 2024 рік, її вимоги фактично зводилися до повторного призначення пенсії держслужбовця за новими показниками. Проте чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення такого виду пенсії або її перерахунку у зв’язку зі зміною заробітної плати працюючих службовців. Крім того, колегія суддів підтвердила сталу практику Верховного Суду, згідно з якою повернення до раніше призначеної пенсії держслужбовця із застосуванням нових довідок про доходи є юридично неможливим.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення судів попередніх інстанцій та повністю відмовив позивачці у задоволенні її позовних вимог.
Справа №761/45146/23 від 13/05/2026
1. Предметом цього спору є захист честі, гідності та ділової репутації колишнього народного депутата, який вимагав визнати недостовірною та спростувати поширену в інтернет-виданнях інформацію про те, що він є проросійським політиком і підтримує режим путіна.
2. Верховний Суд наголосив, що межа допустимої критики щодо публічних діячів та політиків є значно ширшою, ніж щодо приватних осіб, тому вони мають виявляти вищий рівень терпимості до прискіпливої уваги суспільства. Судді дійшли висновку, що оспорювані висловлювання журналістів є оціночними судженнями та суб’єктивними думками, а не твердженнями про факти, тому вони не підлягають спростуванню в судовому порядку. Крім того, колегія суддів врахувала офіційну інформацію про смерть позивача в Іспанії, яка настала під час розгляду справи. Оскільки спір стосується захисту особистих немайнових прав, які нерозривно пов’язані з особою та не входять до складу спадщини, ці правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. З огляду на те, що позовні вимоги були юридично необґрунтованими, а сам позивач помер, суд констатував неможливість залишення в силі рішень судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги відповідачів, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і повністю закрив провадження у справі.
Справа №760/6567/23 від 28/05/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги комунального підприємства про виселення громадянина із двокімнатної неприватизованої квартири комунального житлового фонду без надання іншого житла у зв’язку з відсутністю у нього законних підстав для проживання в ній.
Суд керувався тим, що після смерті попереднього законного наймача у квартирі не залишилося зареєстрованих осіб, а відповідач зайняв її самовільно, не маючи ордера, договору найму чи підтвердженого статусу члена сім’ї померлої. Оскільки закон визначає чіткий порядок набуття права користування державним чи комунальним житлом, тривале проживання відповідача та навіть сплата ним комунальних послуг не створюють для нього законних прав на це майно. Крім того, суд застосував практику Європейського суду з прав людини та оцінив пропорційність виселення, з’ясувавши, що відповідач має інше зареєстроване місце проживання, а отже, не залишиться без даху над головою. Судді також наголосили, що право територіальної громади як власника вільно володіти та розпоряджатися своїм майном є непорушним і підлягає захисту. Наостанок, колегія суддів відхилила процесуальні зауваження відповідача, підтвердивши, що суди належним чином повідомляли його про розгляд справи за всіма відомими адресами, а його право на справедливий суд було повністю забезпечено.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про його виселення — без змін.
Справа №300/4591/21 від 03/06/2026
Предметом цього спору є правильність обчислення та виплати звільненому військовослужбовцю індексації грошового забезпечення, зокрема визначення базового місяця для її розрахунку та нарахування так званої «індексації-різниці» у зв’язку з підвищенням посадових окладів.
Верховний Суд наголосив, що виплата «індексації-різниці» є щомісячною фіксованою державною гарантією, яка обов’язково виникає, якщо розмір підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року виявився меншим за суму можливої індексації. Судді підкреслили, що повноваження військової частини щодо розрахунку та виплати цих сум не є дискреційними, тобто командування не має права діяти на власний розсуд і зобов’язане суворо дотримуватися закону. Водночас колегія суддів звернула увагу, що суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили ключові фінансові показники: розмір підвищення доходу позивача та суму можливої індексації у березні 2018 року для їх порівняння. Через це суди не визначили конкретний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, а просто формально зобов’язали військову частину провести перерахунок. Верховний Суд констатував, що такий спосіб захисту прав є неефективним, оскільки він не вирішує спір остаточно і знову ставить військовослужбовця у залежність від рішень роботодавця. Оскільки касаційний суд обмежений у праві самостійно досліджувати первинні бухгалтерські документи та встановлювати нові обставини, справу в цій частині необхідно повернути на детальний перегляд.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог за період з 1 березня по 16 липня 2018 року та направив справу в цій частині на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Справа №2-460/2007 від 02/06/2026
Предметом цього спору є заява спадкоємця про заміну сторін (стягувача та боржника) у виконавчому провадженні щодо стягнення моральної шкоди, а також зміна розміру цієї шкоди з урахуванням інфляційних втрат і трьох відсотків річних.
Верховний Суд наголосив, що поняття «заміна сторони виконавчого провадження» та «заміна стягувача у виконавчому листі» не є тотожними з юридичної точки зору. Судді пояснили, що заміна саме сторони виконавчого провадження як процесуального правонаступника можлива виключно за умови наявності відкритого та активного виконавчого провадження. Водночас заміна кредитора у самому виконавчому документі (листі) може здійснюватися ще до відкриття виконавчого провадження або після його закінчення на підставі загальних норм про процесуальне правонаступництво. У цій справі було встановлено, що виконавче провадження щодо стягнення моральної шкоди було завершене ще у 2002 році через ліквідацію підприємства-боржника, і на момент звернення заявника жодного відкритого провадження не існувало. Оскільки чинного виконавчого провадження немає, суди попередніх інстанцій дійшли абсолютно правильного висновку про неможливість заміни його сторін. Крім того, колегія суддів зауважила, що заявник просив замінити саме сторони провадження, а окремої вимоги про заміну стягувача та боржника безпосередньо у виконавчому листі він до суду не подавав.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні заяви — без змін.
Справа №521/5433/24 від 03/06/2026
Предметом спору у цій справі є вимоги Військової частини про виселення військового пенсіонера з приміщення колишнього медичного пункту, яке фактично було переобладнане під гуртожиток, та зустрічні вимоги пенсіонера про усунення перешкод у його доступі до цього єдиного житла.
Суд виходив з того, що спірне приміщення, хоч і є формально нежитловим за документами, понад 20 років фактично використовується як житло та було переобладнане під гуртожиток за згодою органів Міноборони. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд зазначив, що поняття «житло» охоплює будь-яке приміщення, з яким особа має достатній та тривалий зв’язок, незалежно від його офіційного статусу. Суд врахував, що відповідач є військовим пенсіонером, перебуває на квартирному обліку для отримання житла від держави та не має іншого місця проживання. Застосувавши принцип пропорційності, суд дійшов висновку, що виселення особи без надання іншого житла є неприпустимим і непропорційним втручанням у його право на повагу до житла. Окрім цього, право відповідача на проживання за цією адресою вже було раніше визнано судовим рішенням, що набрало законної сили, а також підтверджувалося позицією власника майна — Міністерства оборони України. Водночас дії Військової частини щодо недопуску пенсіонера до приміщення, де зберігаються його речі та ліки, визнано протиправним обмеженням його прав.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Військової частини, підтвердивши законність рішень попередніх судів про відмову у виселенні військового пенсіонера та зобов’язання військових припинити чинити йому перешкоди у доступі до житла.
Справа №120/7637/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган збільшив товариству грошове зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб через невизнання кіпрського кредитора бенефіціарним отримувачем процентного доходу та скасування пільгової ставки оподаткування у розмірі 2 відсотки.
Верховний Суд зазначив, що для застосування зниженої ставки податку за міжнародним договором нерезидент має бути фактичним бенефіціарним отримувачем доходу, який самостійно визначає його подальшу економічну долю та не пов’язаний зобов’язаннями передавати ці кошти третім особам. Суд наголосив, що податковий орган не надав належних доказів транзитного характеру руху коштів, оскільки суми отриманих кіпрською компанією процентів та суми, витрачені нею на викуп привілейованих акцій у материнської структури, не були арифметично тотожними чи послідовними. Колегія суддів підкреслила, що наявність складної корпоративної структури міжнародної групи, спільних директорів чи проведення внутрішньогрупової реструктуризації боргу не є підставою для спростування статусу бенефіціарного власника доходу. Суд також зауважив, що позивач належним чином підтвердив податкове резидентство свого контрагента в Республіці Кіпр за спірні роки, надавши легалізовані та перекладені довідки від компетентних іноземних органів. Оскільки контролюючий орган не довів наявності у кіпрського кредитора юридичного чи фактичного обов’язку перераховувати отримані відсотки на користь компанії з Кайманових Островів, висновки податкової про порушення закону є безпідставними припущеннями.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу товариства частково, скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції, яким спірне податкове повідомлення-рішення було визнано протиправним та скасовано.
Справа №202/12876/23 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно реконструйованого магазину та скасування реєстрації декларації про готовність цього об’єкта до експлуатації.
Верховний Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка належить громаді міста і нікому не надавалася під будівництво чи реконструкцію, а отже, зведена на ній будівля є самочинним будівництвом. Суд зазначив, що відповідач вніс недостовірні дані до декларації про готовність об’єкта, приховавши відсутність документів на землю, що є самостійною підставою для скасування реєстрації цього документа. Окрім цього, колегія суддів наголосила, що будь-яке самочинне будівництво на чужій землі грубо порушує права її власника, створюючи безстрокові фактичні та юридичні обмеження у користуванні майном. Спираючись на усталену практику Великої Палати, суд підтвердив, що у таких випадках вимоги про знесення незаконної споруди є єдиним належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади. Наостанок, суд зауважив, що сам відповідач навіть не оскаржував рішення першої інстанції про знесення, фактично погодившись із незаконністю своїх дій.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу міськради, скасував постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відповідача зобов’язано знести самочинну будівлю, а декларацію про готовність об’єкта — скасовано.
Справа №420/13331/25 від 03/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є протиправність дій пенсійного органу щодо обмеження максимального розміру пенсії військового пенсіонера, неправильного обчислення 25-відсоткового підвищення до пенсії з урахуванням індексації, а також припинення виплати щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень після перерахунку пенсії на виконання судового рішення.
**Основні аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив, що сума підвищення пенсії на 25 відсотків як особі з інвалідністю внаслідок війни має розраховуватися від загальної суми, яка включає як основний розмір пенсії, так і нараховані індексації за попередні роки. Суд підтвердив свою сталу позицію, що перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення для відновлення порушеного права особи, не є звичайним перерахунком через планову зміну грошового забезпечення. Відповідно, такий судовий перерахунок не може позбавляти пенсіонера права на щомісячну доплату в розмірі 2000 гривень, встановлену Постановою КМУ № 713 для усунення диспропорцій у виплатах. Колегія суддів зауважила, що апеляційний суд помилково застосував висновки Великої Палати у зразковій справі № 400/6254/24, адже у цій справі перерахунок стосувався повернення додаткових видів забезпечення станом на 2019 рік, а не зміни прожиткового мінімуму. Крім того, суд вкотре наголосив на протиправності будь-якого обмеження виплати військової пенсії максимальним розміром, що повністю узгоджується з рішеннями Конституційного Суду України.
**Рішення суду:**
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу військового пенсіонера, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.
Справа №205/7628/23 від 20/05/2026
Предметом цього спору є вимоги позивачки до банку про визнання неналежним виконання обов’язків щодо охорони заставного майна (бази відпочинку) та стягнення збитків і упущеної вигоди у розмірі понад 230 мільйонів гривень через його повне руйнування.
Верховний Суд керувався тим, що у заставних правовідносинах обов’язок утримувати майно в належному стані за загальним правилом покладається на іпотекодавця, якщо інше не встановлено договором. Суд урахував преюдиційні обставини, встановлені в інших судових справах між цими ж сторонами, які мають обов’язкове значення і не потребують повторного доказування. Згідно з цими рішеннями, передача бази відпочинку представнику банку на виконання ухвали суду про забезпечення позову не припинила зобов’язань власника щодо утримання майна та не породила між сторонами відносин за договором зберігання. Оскільки банк фактично не володів майном як зберігач, на нього не може бути покладено відповідальність за його пошкодження чи руйнування. Крім того, позивачка не довела наявності складу цивільного правопорушення з боку банку, зокрема його вини та причинно-наслідкового зв’язку між діями установи та руйнуванням об’єкта. Відтак, вимоги про стягнення реальних збитків та упущеної вигоди є безпідставними, оскільки обов’язок збереження майна залишався на його власниках.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій щодо обґрунтування відмови, але залишив у силі саме рішення про повну відмову в задоволенні позову.
Справа №420/8960/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є питання заміни боржника у виконавчому провадженні — ліквідованого Головного управління МВС України в Одеській області на його правонаступника в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області — для виплати колишньому працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд керувався тим, що на момент видачі виконавчого листа первісний боржник — Головне управління МВС в Одеській області — уже офіційно припинив свою діяльність як юридична особа внаслідок ліквідації. У публічному праві ліквідація державного органу не означає припинення функцій держави, тому обов’язок щодо виконання судових рішень та відновлення порушених прав громадян автоматично покладається на його правонаступника. Порівнявши завдання та функції колишньої міліції та новоствореної поліції, суд дійшов висновку, що саме територіальні органи Національної поліції перейняли на себе відповідну адміністративну компетенцію ліквідованих органів внутрішніх справ. Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою обласні управління Нацполіції є функціональними правонаступниками ліквідованих обласних управлінь МВС у подібних правовідносинах. Крім того, суд відхилив аргументи поліції про відсутність правонаступництва через зміну структури посад чи відсутність конкретної посади в новому штаті, оскільки фінансові зобов’язання перед звільненими працівниками мають бути виконані у будь-якому випадку. Також колегія суддів урахувала важливий практичний нюанс: Головне управління Нацполіції вже навіть встигло частково виплатити позивачу кошти на виконання цієї ухвали, що фактично підтверджує визнання ними статусу боржника.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про заміну боржника на правонаступника — без змін.
Справа №640/12500/22 від 03/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду ухвалити додаткове судове рішення про стягнення з податкового органу на користь приватного товариства витрат на сплату судового збору після того, як у задоволенні позову податківців було повністю відмовлено.
Верховний Суд наголосив, що процесуальне законодавство чітко розмежовує правовий режим судових витрат для державних органів та приватних осіб, обмежуючи стягнення витрат на користь держави, але не забороняючи компенсацію витрат приватній особі, яка виграла спір. Судді зазначили, що адміністративне судочинство покликане захищати громадян та бізнес від порушень з боку влади, тому тлумачення норм про судові витрати має запобігати покладенню на них надмірного фінансового тягаря. Колегія суддів вказала, що у разі скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові суб’єкта владних повноважень апеляційний суд зобов’язаний самостійно змінити розподіл судових витрат. Позиція апеляційного суду щодо неможливості стягнення збору через відсутність окремого прямого застереження в законі була визнана судом надмірно формальною. Верховний Суд підкреслив, що оскільки товариство успішно оскаржило рішення суду першої інстанції та домоглося відмови у позові податкової, відсутні будь-які правові підстави покладати на нього тягар остаточного несення витрат на судовий збір.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта», скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу назад до апеляційної інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Справа №855/2/26 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є оскарження релігійною організацією «Корецький Свято-Троїцький жіночий ставропігійний монастир Московського патріархату» процесуального рішення суду апеляційної інстанції у справі за позовом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про припинення діяльності цього монастиря.
Розглядаючи цю справу, Верховний Суд перевіряв правильність застосування норм процесуального права Шостим апеляційним адміністративним судом при винесенні оскаржуваної ухвали. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги релігійної організації не спростовують законності та обґрунтованості висновків суду попередньої інстанції. Суд констатував відсутність порушень процесуальних норм, які могли б стати підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Оцінюючи матеріали справи, судді підтвердили, що апеляційний суд діяв виключно в межах своїх повноважень та відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на важливість дотримання встановленого порядку розгляду спорів щодо припинення діяльності релігійних організацій, які мають зв’язок із країною-агресором. Таким чином, вища судова інстанція визнала законними дії апеляційного суду та не знайшла підстав для задоволення вимог скаржника.
Верховний Суд залишив апеляційну скаргу монастиря без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду — без змін, підтвердивши її законність та остаточність.
Справа №990/269/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за підозрою у шахрайстві та введенні суду в оману.
Суд зазначив, що Вища рада правосуддя діяла виключно в межах своїх повноважень, належним чином оцінивши наявність ризиків та обґрунтованість підозри без перебирання на себе функцій кримінального суду щодо встановлення винуватості особи. Велика Палата підтвердила, що підозра у вчиненні суддею особливо тяжкого злочину об’єктивно шкодить авторитету судової влади та викликає обґрунтовані сумніви у його безсторонності, що виправдовує застосування такого заходу забезпечення. Судді відхилили аргумент позивача про те, що судове провадження ще не розпочалося, роз’яснивши, що ця стадія стартує з моменту отримання обвинувального акта судом, незалежно від триваючих процедур визначення підсудності справи. Також суд наголосив, що клопотання прокурора не є повторним у розумінні закону, оскільки попередні звернення стосувалися стадії досудового розслідування, тоді як нове клопотання подане вже на стадії судового провадження, що має зовсім іншу процесуальну мету та строки. Окрім цього, судом не було виявлено жодних ознак того, що ініціювання відсторонення є формою незаконного тиску чи втручання в професійну діяльність судді. Наостанок, Велика Палата вказала на обґрунтованість ризиків того, що підозрюваний, користуючись статусом та професійними знаннями, міг би незаконно впливати на свідків чи знищити важливі для справи документи.
Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення апеляційну скаргу судді, підтвердивши законність рішення суду першої інстанції та рішення Вищої ради правосуддя про його відсторонення від посади до набрання вироком чинності або закриття справи.
Справа №855/2/26 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є правомірність повернення судом першої інстанції зустрічного позову релігійної організації, яким вона намагалася оскаржити висновки державного органу про її афілійованість із Російською православною церквою, в межах спеціального провадження про ліквідацію цієї організації.
Верховний Суд наголосив, що первісний позов про припинення релігійної організації розглядається за особливою процедурою, визначеною статтею 289-9 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді зазначили, що вимоги зустрічного позову монастиря за своєю природою не підпадають під це спеціальне провадження, а їхній спільний розгляд суттєво ускладнить та затягне вирішення справи. Колегія суддів підкреслила, що право відповідача на подання зустрічного позову не є абсолютним і вимагає обов’язкового дотримання процесуальних умов, зокрема доцільності спільного розгляду. Суд відхилив аргументи про обмеження доступу до правосуддя, оскільки повернення зустрічної заяви не позбавляє релігійну організацію права звернутися до суду з окремим позовом у загальному порядку. Також було констатовано, що суд першої інстанції діяв суворо в межах закону, повернувши заяву на підставі процесуальних норм КАС України без проявів надмірного формалізму.
У підсумку Верховний Суд залишив апеляційну скаргу релігійної організації без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічного позову — без змін.
Справа №160/4286/25 від 02/06/2026
Предметом спору у цій справі є стягнення податковим органом з Акціонерного товариства «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» дебіторської заборгованості у розмірі понад 220 мільйонів гривень на користь держави в рахунок погашення податкового боргу третьої особи — Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «УКРІНТЕРЕНЕРГО».
Суд виходив з того, що податкове законодавство прямо дозволяє контролюючим органам визначати дебіторську заборгованість джерелом погашення податкового боргу та стягувати її в судовому порядку після укладення договору про переведення права вимоги. Наявність та точний розмір боргу відповідача перед ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» були належним чином підтверджені підписаним без зауважень актом звіряння розрахунків та рішеннями господарських судів. Аргументи відповідача про сплив позовної давності суд відхилив, оскільки сторони у договорі добровільно збільшили цей строк до п’яти років, а закон на час дії воєнного стану додатково зупинив перебіг строків давності. Також суд визнав безпідставними доводи про неукладення договору на постачання електроенергії, роз’яснивши, що цей договір є публічним, а факт фактичного споживання енергії підтверджує приєднання споживача до його умов. Наостанок, колегія суддів зазначила, що відповідач не надав жодних нових доказів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій, а намагався лише домогтися переоцінки вже досліджених обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.
Справа №640/31619/20 від 03/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом спору у цій справі є законність відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги батьку померлого військовослужбовця через наявність алкоголю в його крові, а також визначення року, за прожитковим мінімумом якого має розраховуватися розмір цієї соціальної виплати.
**Основні аргументи суду:**
Суд наголосив, що для відмови у виплаті допомоги недостатньо лише формального встановлення факту сп’яніння військовослужбовця, а необхідно довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між його діями у такому стані та настанням смерті. Оскільки офіційною причиною смерті курсанта було визнано захворювання серця, пов’язане з проходженням служби, а не вплив алкоголю, колегія суддів визнала рішення Міноборони про відмову протиправним. Водночас суд відхилив вимогу позивача розрахувати допомогу за сучасним прожитковим мінімумом, пояснивши, що право на виплату виникає саме в день смерті, тому застосовується показник на 1 січня року, в якому військовослужбовець помер. Судді підкреслили, що тривалий судовий розгляд чи знецінення гривні не є підставою для застосування аналогії закону з іншими відомствами, оскільки військові правовідносини чітко врегульовані спеціальним законодавством. Крім того, Верховний Суд відмовився відступати від своїх попередніх позицій, зазначивши, що принцип правової визначеності вимагає передбачуваного та послідовного застосування норм права.
**Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, підтвердивши законність рішень судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, згідно з якими батько має отримати допомогу, розраховану на основі прожиткового мінімуму за рік смерті сина.
Справа №990/103/26 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким кандидата на посаду судді апеляційного суду (науковця) було визнано таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя через буцімто невідповідність критеріям особистої та соціальної компетентності.
Суд наголосив, що хоча оцінювання кандидатів є дискреційним повноваженням Комісії, її рішення мають бути чіткими, раціональними та належним чином вмотивованими, особливо у разі виставлення знижених балів. Колегія суддів встановила, що за критерієм особистої компетентності відповідач проігнорував успішні приклади вирішення позивачем конфліктних ситуацій у викладацькій діяльності та його активну професійну позицію щодо вдосконалення методичних вказівок оцінювання. Крім того, за показниками “безперервний розвиток” та “емоційна стійкість” Комісія надала кандидату виключно позитивну характеристику, проте без жодних пояснень суттєво знизила підсумкові бали. Оцінюючи соціальну компетентність, відповідач безпідставно відкинув багаторічний науково-педагогічний досвід позивача як нерелевантний для судової комунікації та взаємодії, хоча профільне Положення не містить таких обмежень. Суд також зауважив, що висновки про відсутність у кандидата стійкої мотивації є необґрунтованими, оскільки його багаторічна діяльність була послідовно спрямована саме на дослідження та розвиток судової системи. Водночас у задоволенні вимоги про збільшення кількості вакансій в Одеському апеляційному суді було відмовлено, оскільки визначення штатної чисельності суддів є виключною компетенцією органів суддівського врядування, у яку суд не має права втручатися.
Верховний Суд задовольнив позов частково: скасував рішення Комісії, зобов’язав поновити позивача в конкурсі та повторно провести з ним співбесіду й дослідження досьє, відмовивши при цьому в зобов’язанні збільшити кількість вакантних посад.
Справа №120/6314/23 від 02/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення керівниці відділу Центру надання адміністративних послуг за прогул та її вимога змінити підставу звільнення на розірвання трудового договору за власним бажанням через порушення роботодавцем трудового законодавства.
Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт подання працівником заяви про звільнення у зв’язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства не звільняє його від обов’язку дотримуватися трудової дисципліни та виходити на роботу. Оскільки роботодавець офіційно відмовив позивачці у звільненні за цією статтею через необґрунтованість її вимог, трудові відносини між сторонами не припинилися. Суд підкреслив, що невихід на роботу після отримання відмови та належного повідомлення про необхідність приступити до виконання обов’язків є самостійним дисциплінарним порушенням. Позивачка не надала жодних поважних причин чи документів, які б виправдовували її чотириденну відсутність на робочому місці. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець правомірно скористався своїм правом розірвати трудовий договір з власної ініціативи за вчинення прогулу без поважних причин.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №910/7759/25 від 02/06/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-2” до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Київські електромережі” про визнання протиправним та скасування рішення.
Оскільки перед нами лише вступна та резолютивна частини постанови, ключові аргументи суду мають процесуальний характер, але вони є цілком очевидними для досвідченого юриста. По-перше, Верховний Суд закрив провадження в частині нібито неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду, оскільки правовідносини у справах, на які посилався скаржник, не були подібними до цієї справи. По-друге, колегія суддів відхилила доводи про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо спірних питань, визнавши застосування норм права судами нижчих інстанцій правильним. По-третє, суд не виявив жодних процесуальних порушень, які б вимагали обов’язкового скасування рішень чи направлення справи на новий розгляд. Крім того, судді констатували, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили всі наявні у справі докази і дали їм належну оцінку. Наостанок, аргументи скаржника фактично зводилися до необхідності переоцінки доказів, що за законом чітко виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження за однією з підстав, а в іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-2” залишити без задоволення, тим самим залишивши рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Справа №910/9645/25 від 02/06/2026
Предметом цього спору є взаємні фінансові претензії сторін, де ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» вимагає стягнення з ТОВ «Котрис» штрафних санкцій у розмірі понад 7,5 мільйонів гривень за порушення зобов’язань, а ТОВ «Котрис» у зустрічному позові вимагає від оператора відшкодування збитків та упущеної вигоди на суму понад 3 мільйони гривень.
Оскільки перед нами лише вступна та резолютивна частини постанови, детальні мотиви суду стануть відомі після оприлюднення повного тексту, проте процесуальна суть рішення є очевидною. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися суттєвих порушень процесуального права або неповністю дослідили обставини справи під час розгляду вимог про стягнення штрафу. Керуючись статтями 300 та 310 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно переоцінювати докази чи встановлювати нові обставини, тому за наявності таких недоліків він зобов’язаний повернути справу на новий розгляд. Водночас, в частині зустрічного позову ТОВ «Котрис» про стягнення збитків рішення нижчих судів очевидно були визнані законними та обґрунтованими, оскільки в цій частині вони не були скасовані. Таким чином, колегія суддів вирішила, що питання нарахування багатомільйонного штрафу оператором ГТС потребує додаткової та більш ретельної судової перевірки.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Котрис», скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині первісного позову про стягнення 7 590 784,38 грн штрафу та направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №462/7787/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги власника житлового будинку про стягнення з колишнього фактичного мешканця понад 980 тисяч гривень компенсації за завдання матеріальної шкоди майну, неоплачену електроенергію та користування житлом після відмови від укладення договору купівлі-продажу.
Суд зазначив, що для відшкодування матеріальної шкоди позивач мав довести повний склад цивільного правопорушення, зокрема протиправну поведінку відповідача та причинно-наслідковий зв’язок між його діями та пошкодженнями будинку. Проте наданий позивачем експертний висновок та показання свідків лише зафіксували наявність руйнувань і самовільних перепланувань, але не підтвердили, що їх вчинив саме відповідач. Стосовно стягнення плати за проживання та комунальні послуги суд указав на відсутність між сторонами будь-якого договору найму чи оренди, який би встановлював такі договірні зобов’язання. Водночас Верховний Суд роз’яснив, що у разі фактичного користування майном без договору власник має право вимагати компенсацію як безпідставно збережені кошти (кондикція) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Оскільки позивач не заявляв вимог саме з цих правових підстав, суди, керуючись принципом диспозитивності, не могли самостійно вийти за межі позову та задовольнити вимоги про стягнення плати за користування. Наостанок, колегія суддів наголосила, що переоцінка доказів та встановлення нових обставин справи не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №201/4653/25 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги громадянина до Дніпровської міської ради про визнання протиправною її бездіяльності щодо розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, зобов’язання вчинити відповідні дії та стягнення моральної шкоди у розмірі одного мільйона гривень.
Щодо аргументів, якими керувався суд, то тут ситуація двоаспектна. По-перше, Верховний Суд погодився з висновками нижчих судів про те, що вимоги в частині визнання бездіяльності міськради незаконною та зобов’язання розглянути клопотання не можуть бути предметом нового розгляду, оскільки тотожний спір між тими самими сторонами вже був остаточно вирішений судом у іншій справі. По-друге, переглядаючи рішення по суті інших вимог, колегія суддів виявила грубе порушення процесуального закону судом першої інстанції. Цей суд безпідставно розглянув справу в спрощеному провадженні без виклику сторін, хоча заявлений розмір моральної шкоди в один мільйон гривень значно перевищував ліміт для малозначних справ. За законом, такі майнові спори мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження з обов’язковим повідомленням учасників справи. Апеляційний суд на це імперативне порушення уваги не звернув, хоча воно є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду. Через це Верховний Суд констатував, що постанова апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою.
У підсумку Верховний Суд залишив без змін ухвалу про відмову у відкритті провадження в частині повторних вимог, проте скасував постанову апеляційного суду щодо решти позову і направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №902/118/25 від 20/05/2026
Предметом цього спору є вимоги фізичної особи-підприємця про визнання незаконними та скасування рішень комісії АТ «Вінницяобленерго», якими через самовільне безоблікове підключення торговельного комплексу було здійснено нарахування за необліковану електроенергію на суму понад 1,2 мільйона гривень.
Суд виходив з того, що факт самовільного підключення торговельного комплексу лінією живлення в обхід приладу обліку був належним чином зафіксований представниками обленерго у відповідному акті про порушення. Відмова представника споживача від підписання цього акта була правомірно засвідчена підписом незаінтересованої особи — представника селищної ради, що повністю відповідає вимогам Правил роздрібного ринку електричної енергії. Судді відхилили зауваження позивачки щодо технічних недоліків графічної схеми в акті, підкресливши, що формальні дефекти документа не спростовують самого факту порушення, якщо він підтверджується сукупністю інших доказів. Період нарахування вартості необлікованої енергії було правильно обмежено шістьма місяцями, що передували виявленню порушення, оскільки попередня технічна перевірка іншого лічильника споживача не могла виявити самовільне підключення до зовсім іншої трансформаторної підстанції. Також суд визнав безпідставними закиди про конфлікт інтересів через участь авторів акта у засіданні комісії, оскільки чинне законодавство прямо дозволяє залучати працівників оператора системи до роботи таких комісій. Наостанок, Верховний Суд зазначив, що посилання позивачки на інші судові прецеденти є нерелевантними, адже фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від поточної суперечки.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін, підтвердивши законність дій та розрахунків енергокомпанії.
Справа №640/11760/22 від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими до підприємства «НК СОЛАР» було застосовано багатомільйонні штрафні санкції за нібито реалізацію пального через незареєстрований у ліцензії касовий апарат та продаж необлікованих нафтопродуктів.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що технічна процедура заміни касового апарату протягом робочого дня не є порушенням, якщо платник податків завчасно повідомив про це податкову службу та не здійснював розрахунків поза фіскальним контролем. Судді зауважили, що підприємство розпочало використання нового реєстратора розрахункових операцій одразу після його технічного переобладнання та відображення в оновленому додатку до ліцензії. Стосовно величезного штрафу за нібито продаж необлікованого пального, суд вказав на повну недоведеність цього порушення з боку податкових органів. Зокрема, фіскали не провели інвентаризацію залишків пального на АЗС та не надали жодних належних розрахунків щодо його обсягу, виду чи вартості. Представники податкової служби навіть під час судового засідання в касаційній інстанції не змогли математично обґрунтувати та пояснити походження суми накладеного штрафу. Оскільки оцінка доказів апеляційним судом була проведена всебічно та з дотриманням процесуальних норм, Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки цих обставин.
Верховний Суд ухвалив остаточне рішення, яким залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а постанову апеляційного суду про скасування незаконних штрафів — без змін.
Справа №240/549/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги фізичної особи-підприємця про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Житомирській області.
Оскільки наразі оприлюднено лише вступну та резолютивну частини постанови, детальна мотивувальна частина Верховного Суду буде складена протягом п’яти днів. Проте, виходячи з практики та процесуальних норм, рішення про направлення справи на новий розгляд свідчить про те, що апеляційний суд припустився серйозних помилок при встановленні фактичних обставин справи. Очевидно, колегія суддів Верховного Суду встановила, що судом нижчої інстанції не було належним чином досліджено всі наявні у справі докази, які мають ключове значення для правильного вирішення податкового спору. Оскільки касаційний суд обмежений у праві самостійно досліджувати нові докази та встановлювати обставини, єдиним законним виходом у такій ситуації є повернення справи на новий розгляд. Таким чином, Верховний Суд вказав на передчасність висновків апеляції та зобов’язав суд нижчої інстанції усунути ці недоліки під час нового судового процесу.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємця, скасував постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/53/26 від 03/06/2026
Предметом цього спору є оскарження кандидаткою на посаду судді дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо її недопуску до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту — виконання практичних завдань, попри успішне складення нею попереднього тестування когнітивних здібностей.
Суд чітко розмежував законодавчі поняття «середній допустимий бал» та «прохідний бал», зазначивши, що успішне складення тестування когнітивних здібностей (набрання середнього допустимого бала) є лише передумовою, але автоматично не гарантує отримання прохідного бала для переходу на наступний етап. Керуючись нормами профільного Закону, який має вищу юридичну силу порівняно з внутрішнім Положенням Комісії, суд підтвердив право ВККС встановлювати прохідний бал з урахуванням кількості прогнозованих вакансій та встановлених квот для кожної спеціалізації. Оскільки Комісія обмежила кількість осіб, які допускаються до практичних завдань (не більше 2800 для загальних та 400 для адміністративних судів), фактичний прохідний бал через високу конкуренцію виявився вищим за мінімально допустимий поріг у 33 бали. Позивачка набрала 33,14 бала, що дозволило їй успішно скласти сам тест, проте цього виявилося недостатньо для подолання реального прохідного бар’єру, який склав 34,69 бала для загальної та 35,58 бала для адміністративної спеціалізацій. Крім того, суд зауважив, що правила та умови проведення цього конкурсу були затверджені заздалегідь, позивачка знала про них ще з травня 2025 року і не оскаржувала їх, ба більше — успішно пройшла попередні етапи іспиту за аналогічною методикою. Таким чином, дії ВККС щодо недопуску кандидатки до наступного етапу через ненабрання нею прохідного бала визнано повністю законними та такими, що не порушують її конституційне право на доступ до державної служби.
У підсумку Верховний Суд прийняв рішення повністю відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог.
Справа №914/895/24 від 27/05/2026
Предметом цього спору є витребування з незаконного володіння приватних кооперативів на користь держави в особі Міністерства оборони України нерухомого майна військового містечка у Львові, яке намагалися приховати від повернення законному власнику шляхом зміни технічних характеристик та перереєстрації.
Верховний Суд виходив з того, що спірні будівлі є ідентичними тому майну оборонного відомства, яке раніше вже було присуджено до повернення державі, а зміна площі чи літерних позначень внаслідок реконструкції не свідчить про створення нового об’єкта чи знищення старого. Суд підтвердив недобросовісність дій відповідачів, які через ланцюг відчужень та внесення майна до статутного капіталу кооперативу намагалися уникнути виконання попередніх судових рішень. Оцінюючи питання позовної давності, колегія суддів погодилася, що прокурор звернувся до суду поза межами загального трирічного строку, оскільки перебіг позовної давності розпочався з моменту первинної обізнаності про порушення права, а не з моменту ухвалення чи набрання чинності судовим рішенням. Проте суд визнав причини пропуску цього строку поважними, оскільки прокурор та Міністерство оборони об’єктивно розраховували на виконання раніше ухваленого рішення суду про витребування майна і не могли передбачити подальших недобросовісних дій відповідачів щодо його приховування. З огляду на поважність причин пропуску позовної давності, порушене право держави підлягає судовому захисту відповідно до норм цивільного законодавства. Крім того, суд відхилив посилання на нові законодавчі гарантії захисту добросовісних набувачів, оскільки відповідачі через свою пов’язаність та обізнаність із судовими процесами не можуть вважатися добросовісними володільцями.
Верховний Суд залишив касаційні скарги відповідачів без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про витребування військового майна на користь держави — без змін.
Справа №240/25473/24 від 02/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є протиправність дій Пенсійного фонду, який спочатку не врахував належну довідку про заробітну плату при призначенні жінці пенсії державного службовця, а згодом ще й суттєво зменшив розмір уже призначеної виплати, застосувавши нову урядову постанову про класифікацію посад заднім числом.
**Основні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення:**
Верховний Суд наголосив, що при первинному призначенні пенсії у січні 2024 року органи Пенсійного фонду були зобов’язані врахувати надану позивачкою довідку про складові заробітної плати, оскільки вона повністю відповідала чинному на той момент законодавству. Стосовно подальшого зменшення виплат з жовтня 2024 року, суд підкреслив, що конституційний принцип незворотності дії законів у часі прямо забороняє погіршувати правове становище особи та звужувати її вже реалізовані соціальні права. Судді окремо звернули увагу на пункт 5 урядового Порядку № 622, який чітко та імперативно забороняє використовувати нові форми довідок про доходи як підставу для перегляду чи зменшення вже призначених пенсій державних службовців. Окрім цього, колегія суддів послалася на практику Європейського суду з прав людини та принцип належного урядування, зазначивши, що виправлення державою своїх підходів до оплати праці не може покладати надмірний тягар на пенсіонера у вигляді урізання його законного доходу. Суд дійшов висновку, що право особи на пенсійне забезпечення у визначеному розмірі після його реалізації підлягає державному захисту і не може бути погіршене через зміну підзаконного регулювання. Таким чином, будь-які спроби Пенсійного фонду назвати зменшення виплат “приведенням у відповідність” є фактично протиправним переглядом пенсії, що порушує право особи на мирне володіння майном.
**Рішення, яке прийняв суд:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення нижчих судів у частині відмови та зобов’язав Пенсійний фонд виплачувати жінці пенсію у повному обсязі без застосування обмежувальних положень нової урядової постанови № 823.
Справа №910/15673/23 від 02/06/2026
**1. Предмет спору**
Предметом спору у цій справі є стягнення з НЕК «Укренерго» на користь АТ «Гарантований покупець» заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, та зустрічна вимога про визнання припиненими грошових зобов’язань за цим договором.
**2. Основні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення**
Суд виходив з того, що сторони добровільно уклали договір та без жодних зауважень підписали акти приймання-передачі послуг і акти коригування за спірний період, що підтверджує факт належного надання послуг та виникнення у відповідача обов’язку з їх оплати. Суд відхилив доводи «Укренерго» про ненадання детальних розрахунків, оскільки позивач формував їх на основі оперативних даних відпуску електричної енергії, які надавав сам відповідач як адміністратор комерційного обліку. Суд зазначив, що до предмета доказування у цій справі не належить дослідження обставин переміщення товарів чи послуг з тимчасово окупованих територій, оскільки обидва учасники спору зареєстровані та діють на підконтрольній Україні території, а сам договір стосується надання послуг, а не фізичного постачання товару. Суд визнав обґрунтованими нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки несвоєчасна сплата як авансових, так і остаточних платежів є порушенням грошового зобов’язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Суд дійшов висновку про безпідставність зустрічного позову, оскільки за наявності невиконаного основного зобов’язання правовідносини між сторонами не можуть вважатися припиненими. Верховний Суд також наголосив, що аргументи касаційної скарги фактично зводяться до намагання переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а посилання на невідповідність попередній практиці є безпідставними через неподібність правовідносин у наведених скаржником справах.
**3. Рішення, яке прийняв суд**
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстав щодо неврахування попередньої судової практики, а в іншій частині залишив касаційну скаргу НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості на користь АТ «Гарантований покупець» — без змін.
Справа №757/37512/24-ц від 13/05/2026
Предметом цього спору є позов Державної аудиторської служби України до фізичної особи та ТОВ «Телеканал «Прямий» про захист ділової репутації державного органу, спростування інформації, поширеної в інтерв’ю та статті щодо вимог надати технічну документацію на розробку зброї, а також про відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд наголосив, що репутація органів державної влади, які фінансуються платниками податків і створені для служіння суспільству, суттєво відрізняється від ділової репутації комерційних підприємств, що конкурують на ринку задля отримання прибутку. Спираючись на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначив, що інтерес владного органу у підтримці своєї репутації не може прирівнюватися до права на репутацію приватних осіб, а подібні позови державних структур часто не переслідують легітимної мети обмеження свободи слова. Судді підкреслили, що Держаудитслужба не обґрунтувала, в чому саме полягає порушення її ділової репутації як юридичної особи публічного права, оскільки оспорювана інформація стосувалася її очільниці в контексті здійснення держорганом своїх владних повноважень. Крім того, колегія суддів нагадала, що з українського законодавства ще у 2014 році було вилучено презумпцію добропорядності, а тому обов’язок доведення недостовірності інформації у загальному порядку покладався саме на позивача. З огляду на це, суд дійшов висновку, що ініційований судовий процес не переслідував легітимних цілей, визначених Конвенцією про захист прав людини, та не мав на меті захист приватного права чи інтересу.
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив Державній аудиторській службі України у задоволенні позову.
Справа №905/45/25 від 01/06/2026
Предметом цього спору є законність закриття апеляційним судом провадження за скаргою уповноваженої особи засновника боржника на ухвалу про відкриття справи про банкрутство.
Верховний Суд зазначив, що коло осіб, які мають право оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство, законодавчо обмежене її безпосередніми учасниками для уникнення хаотичного втручання сторонніх осіб у процедуру. Набуття уповноваженою особою засновників статусу учасника справи не відбувається автоматично, а вимагає подання відповідної заяви та обов’язкового постановлення судом першої інстанції ухвали про її залучення. Скаржник не звертався до місцевого суду з такою заявою, а технічне надання йому доступу до системи «Електронний суд» жодним чином не свідчить про легітимацію його процесуального статусу. Суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями первинно вирішувати питання про визнання особи учасником справи про банкрутство, оскільки його ключовою функцією є виключно перегляд уже ухвалених рішень. Крім того, оскаржувана ухвала про відкриття банкрутства безпосередньо не вирішувала питань про права чи обов’язки скаржника, а можливий опосередкований вплив на корпоративні права засновника є лише законним обмеженням, а не порушенням його прав. Усі інші доводи скаржника щодо перебування активів боржника в зоні бойових дій уже детально досліджувалися судами під час попереднього перегляду за скаргою самого боржника, тому не могли бути підставою для повторного розгляду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу уповноваженої особи засновника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №990/154/25 від 02/06/2026
Я не можу виконати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст містить лише його вступну та резолютивну частини, у яких повністю відсутня мотивувальна частина з аргументами, якими керувався Верховний Суд при прийнятті рішення.
Справа №760/27800/18 від 27/05/2026
Предметом цього спору є стягнення з Міністерства оборони України матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянам внаслідок пожежі та детонації боєприпасів на об’єднаних польових складах Збройних Сил України у місті Сватове у жовтні 2015 року.
Верховний Суд виходив з того, що діяльність із зберігання військових боєприпасів є джерелом підвищеної небезпеки, тому відповідальність за завдану шкоду має нести їхній фактичний володілець. За загальним правилом, відповідальність покладається на військові частини, за якими майно закріплено на праві оперативного управління, проте у цій справі не було надано доказів передачі здетонованих боєприпасів конкретній військовій частині. За відсутності такого закріплення саме Міністерство оборони України як центральний орган управління та головний розпорядник державного майна вважається володільцем цього джерела підвищеної небезпеки. Суд підкреслив, що факт завдання збитків позивачам та їхній розмір повністю доведені, а відповідач їх не спростував. Крім того, колегія суддів врахувала сталу судову практику у подібних справах щодо вибухів у Сватовому, де належним відповідачем визнавалося саме оборонне відомство. Відтак, висновок апеляційного суду про те, що Міністерство оборони є неналежним відповідачем, визнано помилковим та необґрунтованим.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника позивачів, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди було задоволено частково.
Справа №390/379/21 від 27/05/2026
Предметом цього спору є витребування з незаконного володіння фізичної особи на користь територіальної громади водного об’єкта загальною площею понад 40 гектарів разом із земельною ділянкою водного фонду та скасування державної реєстрації права його оренди.
Суд керувався тим, що Кіровоградська районна державна адміністрація уклала спірний договір оренди водного об’єкта поза межами своїх повноважень, оскільки розпоряджатися такими об’єктами за межами населених пунктів мала право виключно обласна державна адміністрація. Крім того, оскаржуваний договір був підписаний без проведення обов’язкових земельних торгів, не відповідав типовій формі та не містив усіх істотних умов, зокрема погодженого розміру орендної плати. Стосовно позовної давності, суд дійшов висновку, що її перебіг розпочався лише 27 червня 2017 року, коли уповноважений орган (обласна держадміністрація) вперше дізнався від прокуратури про порушення прав держави. Суд також врахував, що загальний трирічний строк позовної давності був продовжений на законодавчому рівні на період дії карантину, запровадженого в Україні через коронавірусну хворобу (COVID-19). Саме тому звернення прокурора до суду в березні 2021 року відбулося в межах закону, а позовна давність не була пропущена. Наостанок, суд підкреслив, що повернення земель водного фонду громаді відповідає значному суспільному інтересу, а таке втручання у права відповідача є пропорційним та виправданим.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову прокурора та повернення водного об’єкта громаді — без змін.
Справа №910/9344/23 від 02/06/2026
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсним свідоцтва України на торговельну марку «AGRAIN», зареєстровану за відповідачем, через її схожість до ступеня змішування з раніше зареєстрованими знаками, які позивач використовує у своїй агропромисловій діяльності на підставі договору про розпорядження майновими правами.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих процесуальних порушень, які завадили належному встановленню фактичних обставин справи. Зокрема, місцевий господарський суд безпідставно залишив без розгляду ключові висновки експертів, проігнорувавши необхідність спеціальних знань для визначення схожості знаків та спорідненості товарів. Апеляційний суд спробував виправити цю помилку та залучив експертні висновки, проте зробив це з порушенням принципу рівності сторін, не дослідивши докази безпосередньо в судовому засіданні та позбавивши опонентів права надати свої заперечення. Крім того, апеляційна інстанція визнала оспорюване свідоцтво недійсним у повному обсязі, хоча експертиза підтвердила схожість торговельних марок лише щодо частини товарів і послуг, а щодо решти класів суд не надав жодного обґрунтування. Також колегія суддів наголосила, що судові витрати не можуть автоматично покладатися на патентне відомство (УКРНОІВІ), якщо судом не встановлено протиправності його дій під час реєстрації марки. Водночас Суд підтвердив, що позивач як ліцензіат є заінтересованою особою і має право на судовий захист, проте сам процес оцінки доказів судами нижчих інстанцій виявився вкрай дефектним.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги відповідачів, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій (разом із додатковими постановами про розподіл судових витрат) і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №300/3643/25 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік Рожнятів» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Оскільки перед нами лише вступна та резолютивна частини постанови, детальні мотиви суду будуть викладені у повному тексті рішення, який за законом складається протягом п’яти днів. Проте, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, Верховний Суд повністю погодився з їхніми висновками про протиправність дій податкового органу. Це означає, що колегія суддів визнала безпідставними доводи податківців, викладені в касаційній скарзі, та не знайшла порушень норм матеріального чи процесуального права у рішеннях судів нижчих ланок. Суд підтвердив правильність правової оцінки попередніх судових інстанцій щодо незаконності винесеного податкового повідомлення-рішення проти підприємства. Таким чином, касаційна інстанція констатувала, що податкова служба не надала належних та переконливих доказів, які б спростовували позицію платника податків. Цей вердикт фактично ставить крапку у справі, підтверджуючи правоту бізнесу у протистоянні з фіскальним органом.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було скасовано податкове повідомлення-рішення, — без змін.
