Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Безуля та інші проти України”, що стосується дев’яти заяв щодо неналежних умов тримання під вартою та відсутності ефективних засобів правового захисту в Україні. Заявники переважно скаржилися на переповненість, погану гігієну та обмежений доступ до предметів першої необхідності під час їхнього тримання під вартою, стверджуючи, що ці умови порушують статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції. Суд відхилив аргумент Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, наголосивши, що компенсаційні засоби є ефективними лише після припинення незадовільних умов. ЄСПЛ встановив, що умови тримання під вартою дійсно були неналежними і що заявники не мали ефективних засобів правового захисту, що становить порушення статей 3 і 13. Деякі заявники також висунули додаткові скарги, які Суд визнав прийнятними та такими, що порушують Конвенцію, на основі усталеної практики. Відповідно, Суд присудив заявникам суми від 7 500 до 9 800 євро кожному в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з опису процедури, що включає подання заяв і повідомлення про це українському уряду. Далі представлено факти, включаючи список заявників і деталі їхніх скарг. Правовий аналіз включає об’єднання заяв через їхню подібну тематику, після чого йде детальний розгляд заявлених порушень статей 3 і 13. Суд розглядає заперечення Уряду щодо внутрішніх засобів правового захисту та повторює свої усталені принципи щодо неналежних умов тримання під вартою. Крім того, рішення розглядає інші заявлені порушення згідно з усталеною практикою та розглядає решту скарг, деякі з яких були відхилені. Нарешті, воно окреслює застосування статті 41, визначаючи компенсацію, яка має бути виплачена заявникам. У наданому тексті немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями.
Найважливішими положеннями цього рішення є висновки про порушення статей 3 і 13 Конвенції через неналежні умови тримання під вартою та відсутність ефективних засобів правового захисту в Україні. Важливим є також акцент Суду на неефективності компенсаційних засобів правового захисту до припинення незадовільних умов. Крім того, рішення підкреслює важливість надання первинних доказів, таких як плани поверхів камер і кількість ув’язнених, у відповідь на скарги про неналежне поводження. Рішення також присуджує суми заявникам, що означає, що Україна повинна виплатити кожному з них компенсацію.
