СПРАВА “ISKRA DOO BEOGRAD ПРОТИ СЕРБІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Iskra DOO Beograd проти Сербії”, що стосується незаконного знесення паркану компанії-заявника та захоплення землі в Белграді. Суд встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) через відсутність достатніх процесуальних гарантій проти свавілля при реалізації проєкту “Belgrade Waterfront”. Компанії-заявнику, яка використовувала землю для комерційних цілей щонайменше п’ятдесят років, було відмовлено в ефективній можливості оскаржити втручання. Суд підкреслив, що наявність спеціального законодавства для проєкту не скасовує права на належну правову процедуру. Суд також постановив, що немає необхідності розглядати прийнятність або суть скарги відповідно до статті 13 Конвенції.
Рішення починається зі вступу, в якому викладено предмет справи, за яким слідує детальний виклад фактів, включаючи історичний контекст використання землі компанією-заявником з 1964 року, події 2015 року, пов’язані зі знесенням паркану та захопленням землі, та відповідні судові провадження. Далі представлено відповідну правову базу та практику, цитуючи різні сербські закони та укази, включаючи Конституцію, Закон про власність та Закон про “Belgrade Waterfront”. Рішення переходить до аналізу передбачуваного порушення статті 1 Протоколу № 1, розглядаючи обсяг скарги, прийнятність та застосовність статті, зокрема, чи мала компанія-заявник “володіння” в розумінні статті та чи було вичерпано внутрішні засоби правового захисту. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції, яка стосується справедливої сатисфакції, включаючи матеріальну та нематеріальну шкоду, а також витрати та видатки.
Найважливішим положенням цього рішення є акцент на процесуальних гарантіях проти свавілля при реалізації проєктів розвитку, які впливають на права власності. Суд підкреслив, що навіть коли існує спеціальне законодавство для проєктів, які вважаються такими, що відповідають суспільним інтересам, воно не може скасовувати основне право на належну правову процедуру та можливість ефективно оскаржувати втручання у своє володіння. Це рішення підкреслює важливість збалансування цілей розвитку із захистом індивідуальних прав та забезпечення дотримання правових рамок для запобігання свавільним діям з боку влади.
СПРАВА “AD OSIGURITELNA POLISA SKOPJE ТА ІНШІ ПРОТИ ПІВНІЧНОЇ МАКЕДОНІЇ”
Це рішення стосується невиконання остаточних судових рішень проти державної компанії в Північній Македонії, відповідальної за утримання доріг, якими їй було наказано виплатити різні суми кільком компаніям-заявникам. Основна проблема полягає в неспроможності держави забезпечити виконання цих рішень, що викликає занепокоєння згідно зі статтею 6 § 1 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) та статтею 1 Протоколу № 1 (захист власності). Судові рішення на користь компаній-заявників тривалий час залишалися невиконаними, що призвело до скарг на відповідальність держави та ефективність внутрішніх засобів правового захисту. Суд встановив порушення статті 6 § 1 та статті 1 Протоколу № 1 через тривале невиконання. З кількома компаніями-заявниками було досягнуто дружніх домовленостей, що призвело до виключення частини заяв. Суд зобов’язав Північну Македонію забезпечити виконання невиконаних судових рішень та виплатити компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
Структура рішення включає розділи щодо предмету справи, дружніх домовленостей та відкликання частини заяви, об’єднання заяв, злиття двох компаній-заявників, прийнятності, суті та застосування статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція). Рішення стосується заперечень Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту та дотримання шестимісячного терміну, відхиляючи їх. Воно також роз’яснює, що четверта компанія-заявник має право подавати заяву замість об’єднаної десятої компанії-заявника. У рішенні наголошується на зобов’язанні держави виконувати судові рішення, навіть проти державних підприємств, і відхиляється аргумент про те, що захист суспільних інтересів виправдовує невиконання.
Найважливішими положеннями для його використання є висновки про порушення статті 6 § 1 та статті 1 Протоколу № 1 через невиконання остаточних внутрішніх судових рішень. Суд чітко зазначає, що державні органи не вжили необхідних заходів для виконання судових рішень, підкреслюючи відповідальність держави за забезпечення виконання судових рішень, навіть якщо боржником є державне підприємство. Рішення також підкреслює, що складність державної бюджетної системи не може звільнити державу від її зобов’язання за Конвенцією гарантувати кожному право на виконання обов’язкового для виконання судового рішення протягом розумного строку.
СПРАВА «БАЛИКЧИ ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баликчи та інші проти Туреччини»:
1. **Суть рішення:**
Справа стосується арешту та досудового тримання під вартою численних заявників у Туреччині після спроби державного перевороту у 2016 році. Їх підозрювали переважно в тому, що вони є членами FETÖ/PDY, організації, яку турецька влада звинуватила у спробі перевороту. Заявники скаржилися, що їх затримання не мало обґрунтованої підозри та достатнього обґрунтування, що порушує статтю 5 Європейської конвенції з прав людини. Суд встановив, що обґрунтування турецькими судами первинного та подальшого досудового тримання заявників під вартою було недостатнім, оскільки вони покладалися на шаблонні обґрунтування без індивідуальної оцінки. Суд дійшов висновку про порушення статті 5 § 3 Конвенції через відсутність достатніх підстав для досудового тримання під вартою.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет:** Рішення стосується законності арешту та досудового тримання заявників під вартою в контексті придушення наслідків перевороту в Туреччині.
* **Скарги:** Заявники стверджували про порушення статті 5 §§ 1 і 3 Конвенції, стверджуючи про відсутність обґрунтованої підозри та недостатнє обґрунтування їх затримання.
* **Прийнятність:** Суд відхилив заперечення Уряду щодо прийнятності, посилаючись на аналогічні заперечення, відхилені в попередніх справах.
* **Суть справи:** Суд зосередився на відсутності відповідних і достатніх причин, наданих національними органами влади для затримання, як того вимагає стаття 5 § 3. Він розкритикував шаблонні та стереотипні обґрунтування, використані турецькими судами.
* **Стаття 15 (Відступ):** Суд розглянув відступ турецького уряду відповідно до статті 15, але встановив, що це не виправдовує недотримання вимог статті 5, особливо враховуючи тривалість досудового тримання під вартою.
* **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція):** Суд присудив 3000 євро кожному заявнику, який подав вимогу щодо справедливої сатисфакції, покриваючи нематеріальну шкоду, а також витрати та видатки.
3. **Основні положення для використання:**
* **Порушення статті 5 § 3:** Основним висновком є порушення статті 5 § 3 через недостатнє обґрунтування досудового тримання заявників під вартою. Посилання турецьких судів на «характер злочину» та «каталожні злочини» без індивідуальної оцінки було визнано неадекватним.
* **Формульне обґрунтування:** Суд підкреслив, що рішення про призначення та продовження досудового тримання під вартою повинні містити відповідні та достатні причини, що обґрунтовують необхідність тримання під вартою. Суд визнав недостатнім формульне перерахування підстав для тримання під вартою відповідно до національного законодавства в загальному та абстрактному вигляді, таких як стан доказів, строк перебування під вартою та ризик того, що заявники можуть переховуватися та фальсифікувати докази.
* **Індивідуальна експертиза:** Рішення підкреслює необхідність проведення національними судами індивідуальної експертизи при призначенні досудового тримання під вартою, особливо коли покладаються на припущення щодо підстав для тримання під вартою.
* **Відступ згідно зі статтею 15:** Суд роз’яснив, що навіть у ситуаціях, коли посилаються на статтю 15, вжиті заходи повинні бути суворо необхідними за обставин, і цей критерій стає більш суворим, оскільки інтенсивність надзвичайної ситуації зменшується.
Це рішення підкреслює важливість надання конкретних та індивідуальних обґрунтувань для досудового тримання під вартою, навіть в умовах надзвичайного стану.
СПРАВА “ЛАСКУ ТА ІНШІ ПРОТИ АЛБАНІЇ”
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Ласку та інші проти Албанії”:
**Суть рішення**
Європейський суд з прав людини встановив порушення Албанією статті 6 § 1 (право на справедливий суд) та статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції. Справа стосувалася скасування остаточних рішень, прийнятих албанськими комісіями з питань реституції майна у 1990-х роках, які визнали майнові права заявників та постановили повернути землю. Суд постановив, що скасування цих рішень, через роки після того, як вони стали остаточними, порушило принцип правової визначеності та майнові права заявників. Суд зобов’язав Албанію відновити право власності заявників на землю або надати адекватну компенсацію.
**Структура та основні положення**
* **Передісторія:** У рішенні викладено факти справи, включаючи початкове повернення землі заявникам у 1990-х роках, подальші судові спори та скасування рішень про реституцію Агентством з питань реституції та компенсації майна.
* **Правова база:** Воно посилається на відповідні албанські закони та попередні рішення Конституційного Суду щодо повноважень Агентства переглядати та скасовувати остаточні рішення про реституцію майна. Також згадуються положення, що стосуються засобів правового захисту у зв’язку з тривалістю провадження.
* **Оцінка Суду:**
* **Стаття 6 § 1 (Правова визначеність):** Суд встановив порушення, підкресливши, що скасування остаточних рішень без суттєвих і переконливих причин підриває правову визначеність. Він зазначив, що національні суди не змогли належним чином обґрунтувати скасування.
* **Стаття 1 Протоколу № 1 (Захист власності):** Суд визначив, що скасування рішень про реституцію є втручанням у “майно” заявників. Оскільки було встановлено, що скасування порушує статтю 6 § 1, воно також порушує статтю 1 Протоколу № 1.
* **Тривалість провадження:** Суд відхилив скаргу заявників щодо надмірної тривалості провадження, оскільки вони не вичерпали внутрішні засоби правового захисту, подавши позов про компенсацію до албанських судів.
* **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція):** Суд розглянув вимоги заявників про компенсацію, зобов’язавши Албанію забезпечити реституцію землі або надати грошову компенсацію або порівнянне майно. Він також присудив заявникам 3600 євро за моральну шкоду та 3000 євро за витрати та видатки.
**Основні положення для практичного використання**
* **Акцент на правовій визначеності:** Рішення підкреслює важливість поваги до остаточних судових та адміністративних рішень для підтримки правової визначеності.
* **Обмеження повноважень з перегляду:** Воно підкреслює обмеження повноважень адміністративних органів щодо ретроспективного перегляду та скасування остаточних рішень, особливо щодо майнових прав. Такі перегляди повинні бути обґрунтовані суттєвими та переконливими обставинами.
* **Реституція як основний засіб правового захисту:** Суд визначає реституцію майнових прав як основний засіб правового захисту у разі порушень статті 1 Протоколу № 1. Якщо реституція неможлива, слід надати адекватну грошову компенсацію або порівнянне майно.
* **Вичерпання внутрішніх засобів правового захисту:** Рішення підкреслює необхідність для заявників вичерпати всі доступні внутрішні засоби правового захисту, включаючи позови про компенсацію за надмірну тривалість провадження, перш ніж звертатися до Європейського суду з прав людини.
Це рішення є нагадуванням про важливість захисту майнових прав та дотримання принципу правової визначеності в Албанії та інших країнах, що перебувають під юрисдикцією Європейського суду з прав людини.
СПРАВА “ЇЛДІЗ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Нижче наведено аналіз рішення у справі “Їлдіз проти Туреччини” Європейського суду з прав людини:
**Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Туреччину винною в порушенні статті 5 § 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо досудового тримання під вартою пана Мехмета Їлдіза. Суд встановив, що національні суди не навели достатніх і обґрунтованих підстав для виправдання тривалого досудового тримання під вартою пана Їлдіза за підозрою в приналежності до збройної терористичної організації. ЄСПЛ наголосив, що посилання на характер злочину та його включення до переліку “каталожних злочинів” є недостатнім обґрунтуванням без індивідуальної оцінки необхідності тримання під вартою. У результаті Суд присудив пану Їлдізу компенсацію за моральну шкоду та витрати.
**Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу фабули справи, включаючи арешт заявника, висунуті проти нього звинувачення та рішення національних судів щодо його досудового тримання під вартою.
* Далі детально описується скарга заявника до ЄСПЛ, приділяючи особливу увагу порушенню статті 5 § 3 через недостатнє обґрунтування та надмірну тривалість досудового тримання під вартою.
* Суд розглядає попереднє заперечення Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів захисту, відхиляючи його, зазначаючи, що позов про відшкодування збитків згідно зі статтею 141 КПК не мав би перспектив на успіх.
* Далі в рішенні викладено загальні принципи щодо обґрунтування та тривалості досудового тримання під вартою з посиланням на попередню судову практику.
* Суд оцінює підстави, наведені турецькими судами для тримання заявника під вартою, визнаючи їх недостатніми та такими, що не містять індивідуальної оцінки.
* Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, присуджуючи заявнику компенсацію за моральну шкоду та витрати.
**Основні положення для використання:**
* **Індивідуальна оцінка має ключове значення:** Рішення підкреслює важливість проведення національними судами індивідуальної оцінки необхідності досудового тримання під вартою. Просте посилання на характер злочину або його включення до переліку “каталожних злочинів” є недостатнім.
* **Достатнє обґрунтування:** Суди повинні наводити конкретні підстави, засновані на конкретних обставинах індивідуальної справи, для обґрунтування досудового тримання під вартою, такі як обґрунтований ризик втечі або втручання у докази. Абстрактні, загальні або стереотипні міркування є неприйнятними.
* **Порушення статті 5 § 3:** Тривале досудове тримання під вартою без достатнього обґрунтування може становити порушення статті 5 § 3 Конвенції.
