1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався наступними аргументами:
* Апеляційний суд неправильно застосував норми статті 117 КЗпП, оскільки спірний період охоплює час дії як старої, так і нової редакції цієї статті, внесеної Законом № 2352-IX.
* Суд апеляційної інстанції не врахував, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування та керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
* Апеляційний суд не встановив важливі обставини, необхідні для правильного розрахунку середнього заробітку, зокрема, розмір середнього заробітку за весь час затримки, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, частку виплачених та невиплачених коштів.
* Суд апеляційної інстанції не врахував обставини щодо можливої виплати коштів позивачу за виконавчим листом, виданим на підставі попереднього рішення суду, яке було скасовано.
* **** Суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП, неможливо.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
