1. Предметом спору є визнання недійсним наказу Міністерства юстиції України про анулювання рішення про державну реєстрацію права власності на церкву за Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» (ТОВ).
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду щодо суб’єктного складу сторін у спорах про скасування наказів Міністерства юстиції України, зазначивши, що у таких спорах необхідно враховувати правову природу правовідносин. Оскільки спір виник щодо речових прав на церкву, а сторонами є ТОВ, яке вважає скасування права власності безпідставним, та Релігійна організація, яка ініціювала скасування, стверджуючи про свої права на церкву та землю, суд дійшов висновку, що Релігійна організація також має бути відповідачем у справі. Суд зазначив, що звернення з позовом лише до неналежного відповідача (Міністерства юстиції) є підставою для відмови в позові. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій помилково зосередились на оцінці аргументів позивача щодо порушень, допущених Міністерством юстиції, замість належного визначення відповідачів. **** Суд відступив від попередніх висновків щодо того, що у подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін’юст.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, змінивши лише мотивувальну частину рішень.
