1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку в частині визначення покупця та переведення прав і обов’язків покупця на позивача, а також визнання права власності на ці об’єкти за позивачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що договори купівлі-продажу є удаваними в частині особи покупця, зокрема, не довів, що саме він сплачував кошти за придбане майно. Суд зазначив, що відсутні докази використання коштів від продажу квартири позивача на придбання спірних об’єктів, а також врахував, що на момент укладення договорів позивач перебував у шлюбі. Крім того, суд вказав, що розрахунок за будинок здійснювався безготівково через банк, і кошти були зараховані на рахунок продавця від імені відповідача. Суд також врахував сплату відповідачем комунальних платежів та земельного податку. Суд підкреслив, що ЦК України не передбачає можливості визнання недійсним договору в частині сторони, а стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
**** Суд зазначив, що відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року відступив від висновку щодо застосування норми права, викладеного у вищевказаній постанові Верхового Суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
