1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача у справі, провадження в якій було закрито у зв’язку з відсутністю предмета спору.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони неправильно застосували норми процесуального права щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі через відсутність предмета спору. Суд зазначив, що стаття 129 ГПК України застосовується при вирішенні спору по суті, а стаття 130 ГПК України регулює розподіл судових витрат при закритті провадження. Оскільки провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, а відповідач сплатив борг після відкриття провадження, у позивача не було права вимагати компенсацію судових витрат. Суд підкреслив, що частина п’ята статті 130 ГПК України надає лише відповідачу право вимагати компенсації витрат у випадку необґрунтованих дій позивача, але не навпаки. Верховний Суд підтвердив свою попередню позицію, висловлену у постановах від 20.03.2025 у справі № 910/10548/24 і від 27.05.2025 у справі № 910/6612/24, щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у подібних випадках.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
