Справа №159/5379/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку житлового будинку та витребування цього майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши їхні висновки. Суд зазначив, що житловий будинок був набутий у власність одним із подружжя під час перебування у шлюбі, тому діє презумпція спільної сумісної власності, яку позивач не спростував. Відповідно до законодавства, дружина мала право отримати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя після смерті чоловіка та розпорядитися ним, продавши частку будинку відповідачу. Оскільки до складу спадщини після смерті чоловіка входила лише частина будинку, суди правильно відмовили у витребуванні іншої частини з володіння відповідача. Доводи позивача про рік побудови будинку не були підтверджені належними доказами.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/15409/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, де позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції щодо відмови в забезпеченні доказів шляхом їх огляду.
2. Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, вважаючи, що оскаржується ухвала про витребування доказів, яка окремо від рішення суду не оскаржується. Верховний Суд не погодився з таким підходом, наголосивши, що позивач оскаржувала саме відмову в забезпеченні доказів шляхом їх огляду, а це є іншим предметом оскарження, який підлягає апеляційному перегляду. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд мав розглянути скаргу в межах заявлених вимог, а не повертати її, порушуючи право на судовий захист. Також, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд неправильно визначив предмет оскарження ухвали суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №495/5463/13-ц від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі про стягнення боргу за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суди встановили, що відповідач звернувся із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами після спливу трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили, що є присічним строком і не підлягає поновленню відповідно до ЦПК України. Суд зазначив, що встановлення правил судової процедури, включаючи процесуальні заборони та обмеження, є правом кожної держави-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди із судовими рішеннями, не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Суд також послався на аналогічний висновок, зроблений Верховним Судом у попередній постанові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №569/17503/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції, виходячи з того, що представник скаржниці був обізнаний з матеріалами виконавчого провадження, а отже, і з оскаржуваною постановою, ще 25 квітня 2024 року, що було підтверджено доказами у справі та зазначено у скарзі, поданій до адміністративного суду. Суд наголосив, що апеляційний суд не врахував ці докази та помилково вважав, що строк на оскарження має бути поновлено лише через відсутність доказів направлення копії постанови скаржниці. Суд касаційної інстанції підкреслив, що особа зобов’язана проявляти інтерес до своїх прав у виконавчому провадженні, а посилання на неотримання копії постанови не є достатньою підставою для поновлення строку, особливо коли представник був обізнаний з матеріалами справи. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо обов’язку зацікавленої сторони проявляти старанність у захисті своїх інтересів.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції.
Справа №453/1232/20 від 17/10/2025
Предмет спору – усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, визнання недійсними документів на нерухоме майно та відшкодування моральної шкоди, пов’язані зі спірними господарськими спорудами (ворота, хвіртка, колодязь) та проїздом до будинку позивачів.
Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не довели належними доказами факт існування спільних господарських споруд (воріт, хвіртки, колодязя) з суміжним домоволодінням, а також не надали доказів фальсифікації документів на суміжне домоволодіння та неправомірності набуття права власності на нього іншими особами. Суд врахував, що попередній власник будинку позивачів за життя не оспорював відсутність спірних споруд у технічній документації. Також, позивачі не надали доказів порушення їх права власності на домоволодіння та необхідності захисту саме у визначений ними спосіб. Суд зазначив, що позивачі мали достатньо часу для доведення своїх вимог, але не надали достатніх доказів на їх підтвердження. Суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати докази, які були оцінені судами попередніх інстанцій.
Суд прийняв рішення: касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №2-1871/09 від 15/10/2025
1. Предмет спору – оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що відповідно до норм ЦПК України, відповідач має право на апеляційне оскарження заочного рішення лише після того, як його заяву про перегляд цього заочного рішення залишено без задоволення судом першої інстанції, або ухвалено повторне заочне рішення. Оскільки заяву відповідача про перегляд заочного рішення було залишено без розгляду, право на апеляційне оскарження заочного рішення у нього не виникло. Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, не звернув на це уваги та помилково застосував норми ЦПК України щодо обчислення строку на апеляційне оскарження. Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції на стадію відкриття апеляційного провадження.
Справа №910/12039/24 від 16/10/2025
На жаль, я не можу надати аналіз судового рішення, оскільки воно недоступне для загального огляду відповідно до Закону України “Про доступ до судових рішень”.
Справа №348/244/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення з роботи вчителя зарубіжної літератури, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх судів, керувався тим, що на момент звільнення позивача, норма Закону України “Про повну загальну середню освіту”, яка дозволяла укладати строкові трудові договори з пенсіонерами-педагогами, вже втратила чинність на підставі рішення Конституційного Суду України. Суд підкреслив, що згідно зі статтею 9 КЗпП України, умови трудового договору, які погіршують становище працівника порівняно з законодавством, є недійсними. Оскільки на момент звільнення позивача строковий трудовий договір суперечив вимогам чинного законодавства, звільнення було визнано незаконним. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду для встановлення всіх фактичних обставин, зокрема розміру заробітної плати позивача та наявності моральної шкоди. Суд зазначив, що не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення попередніх судів у частині відмови в поновленні на роботі та ухвалив нове рішення про поновлення позивача на роботі, а в частині вимог про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №201/598/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків нікчемності договору фінансового лізингу та стягнення сплачених коштів.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з їх висновком про те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності договору фінансового лізингу. Суд виходив з того, що перебіг позовної давності за такими вимогами починається з дня початку виконання нікчемного правочину, а не з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про продовження позовної давності на період дії воєнного стану не заслуговують на увагу, оскільки позовна давність спливла ще до введення воєнного стану. Також суд вказав, що інші аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
3. Суд постановив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №369/7130/22 від 17/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, включаючи прострочену заборгованість, суму дострокового стягнення кредиту та відсотки.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхні висновки про те, що відповідачка неналежно виконувала зобов’язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку. Суд зазначив, що між сторонами існували правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору, і відповідачка неналежно виконувала взяті на себе зобов’язання, що призвело до утворення заборгованості. Суд також врахував, що після рішення суду про стягнення заборгованості, відповідачка звернулася до банку з метою реструктуризації заборгованості, і банк здійснив перерахунок основного боргу, але умови реструктуризації також не виконувалися належним чином. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Суд також зазначив, що висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові, на яку посилалася заявниця у касаційній скарзі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №752/2048/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених ДП «Адміністрація морських портів України» у зв’язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, а також відшкодування коштів, сплачених на виконання рішень суду першої інстанції.
2. Верховний Суд частково задовольнив заяву ДП «Адміністрація морських портів України», керуючись наступним. По-перше, суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи. По-друге, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, сума, сплачена відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягає компенсації за рахунок держави. По-третє, питання про поворот виконання рішення суду першої інстанції (відшкодування коштів, сплачених на виконання цього рішення) має вирішуватися судом першої інстанції за відповідною заявою сторони, відповідно до статті 444 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про поворот виконання рішення, якщо воно не було вирішено судами попередніх інстанцій.
3. Суд ухвалив компенсувати ДП «Адміністрація морських портів України» судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг за рахунок держави, а в задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовив.
Справа №296/2568/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення Житомирської обласної ради про звільнення позивача з посади генерального директора комунального некомерційного підприємства.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову про визнання незаконним рішення Житомирської обласної ради про звільнення генерального директора КНП. Суди встановили, що позивач, обіймаючи посаду генерального директора, порушив умови контракту, зокрема, не забезпечив належну організацію дотримання прав пацієнтів та ефективне використання і збереження майна підприємства. Суди врахували численні скарги пацієнтів, проблеми з функціонуванням магнітно-резонансного томографа, а також неналежне утримання захисної споруди цивільного захисту. Суд касаційної інстанції також зазначив, що звільнення на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України не є дисциплінарним стягненням, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, тому відсутня необхідність встановлення обставин, передбачених главою Х КЗпП України. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не прийняв нові докази у справі, оскільки позивач не обґрунтував підстави їх неподання до суду першої інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №754/12407/18 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у замаху на умисне вбивство, умисному тяжкому тілесному ушкодженні та незаконному поводженні зі зброєю.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №592/18686/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо призначення покарання за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропних речовин).
2. Суд касаційної інстанції розглянув доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, зокрема відсутності ознаки повторності, оскільки всі дії були вчинені в один день і охоплювалися єдиним умислом. Верховний Суд погодився з тим, що зберігання частини психотропної речовини в кишені не слід кваліфікувати як окремий епізод, вчинений повторно, оскільки не було доведено повторного придбання речовини після розміщення “закладок”. Водночас, суд визнав обґрунтованим рішення апеляційного суду про призначення реального покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину та суспільну небезпеку, незважаючи на позитивні характеристики особи засудженого. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, цінність суспільних відносин, на які посягнув засуджений, тяжкість кримінального правопорушення. Також, суд відхилив доводи захисника про необґрунтоване проведення десяти експертиз, оскільки витрати за їх проведення були покладені на державу.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши вирок апеляційного суду та виключивши з мотивувальної частини судових рішень посилання на кваліфікуючу ознаку “вчинено повторно”, але залишив в силі рішення про реальне позбавлення волі.
Справа №362/5355/15-ц від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також витребування цієї ділянки з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх судів у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, виходив з того, що підпис на довіреності був підроблений, а отже, волевиявлення власника на продаж земельної ділянки фактично не було. У такому разі, договір купівлі-продажу є неукладеним, а не недійсним. Суд посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року, де зазначено, що належним способом захисту в такому випадку є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права власності, зокрема, трискладовий тест на правомірність втручання у право власності. Суд зазначив, що витребування майна у добросовісного набувача є пропорційним заходом, оскільки законний власник має пріоритет у захисті своїх прав, а добросовісний набувач може вимагати відшкодування збитків від недобросовісного продавця.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, відмовив у задоволенні цієї вимоги, змінив рішення в частині витребування майна, вказавши, що воно підлягає витребуванню на користь правонаступників позивача, а в іншій частині рішення залишив без змін.
Справа №127/2-1395/10 від 15/10/2025
1. Предметом спору є перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред’явлення до виконання.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що перегляд за нововиявленими обставинами можливий лише щодо тих судових рішень, якими закінчено розгляд справи, а ухвала про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред’явлення до виконання не є таким рішенням. Суд зазначив, що нововиявлені обставини мають існувати на час розгляду справи, бути невідомими заявнику та мати істотне значення для вирішення справи. Оскільки ухвала про видачу дубліката виконавчого листа не є рішенням, яке закінчує розгляд справи, суди попередніх інстанцій помилково розглянули заяву про її перегляд за нововиявленими обставинами. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини, а також нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив провадження у справі про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали про видачу дубліката виконавчого листа.
Справа №757/51574/23-к від 13/10/2025
1. Предметом спору є відмова Київського апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд не повною мірою дотримався норм КПК, зокрема, не врахував, що хоча представник ГО «ГРД» був присутній при оголошенні резолютивної частини ухвали слідчого судді, повний текст ухвали був проголошений за відсутності учасників судового провадження, і відсутні підтвердження отримання заявником копії цієї ухвали. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кримінальним процесуальним законом не покладено обов’язку на сторону кримінального провадження самостійно отримувати повний текст судового рішення. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам, що перешкодили апелянту своєчасно оскаржити ухвалу слідчого судді, і не врахував, що заявник звернувся з апеляційною скаргою в найкоротший строк після отримання копії повного тексту ухвали. Суд також послався на практику ЄСПЛ та власну позицію щодо необхідності врахування обставин, які об’єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право на оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №405/9486/14-ц від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі смертю боржника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що державний виконавець, отримавши інформацію про смерть боржника, зобов’язаний був перевірити, чи допускають правовідносини правонаступництво, і вжити заходів для встановлення спадкоємців, а не одразу закривати виконавче провадження. Суд підкреслив, що зобов’язання за кредитним договором переходять до спадкоємців, тому припинення виконавчого провадження було передчасним. Також суд зазначив, що стягувач дізнався про порушення своїх прав лише після отримання відповіді від державного виконавця, і звернувся до суду в межах встановленого строку, тому строк на оскарження було поновлено правомірно. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме на державного виконавця покладено обов’язок повідомляти сторони виконавчого провадження про прийняті рішення. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №753/22163/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, постановлену за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця, та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не мав повноважень скасовувати таку ухвалу з направленням справи на новий розгляд, оскільки ухвала, постановлена за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця, є судовим рішенням по суті скарги. Замість цього, апеляційний суд повинен був розглянути справу по суті та ухвалити нове рішення або змінити рішення суду першої інстанції, усунувши недоліки. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не має права встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, або переоцінювати докази. Враховуючи, що апеляційний суд не дослідив усі обставини справи, зокрема не залучив до участі у справі всіх учасників виконавчого провадження, це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №496/4088/21 від 15/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з касаційним переглядом справи.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, виходив з того, що відповідач поніс витрати на правничу допомогу, які підтверджуються договором про надання правової допомоги, додатковою угодою до нього та актом надання правової допомоги. Суд врахував, що розмір гонорару адвоката був погоджений між адвокатом і клієнтом, а інша сторона не заперечувала щодо розміру заявлених витрат. Також, суд оцінив співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та витраченим часом, взявши до уваги складність юридичної кваліфікації правовідносин, обсяг та обґрунтованість поданих адвокатом документів, їх значення для спору, а також критерії, визначені практикою Європейського суду з прав людини, та засади розумності та справедливості. Суд зазначив, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.
3. Суд ухвалив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
Справа №448/682/16-к від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілим.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною на основі сукупності доказів, включаючи покази потерпілих, свідків, протоколи огляду місця події та транспортних засобів, висновки експертиз. Суд зазначив, що сторона захисту намагалася оспорити фактичні обставини справи та надати власну оцінку доказам, що не є компетенцією касаційного суду. Також, суд підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи характер та наслідки порушень ПДР, допущених засудженим. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд правомірно скасував вирок суду першої інстанції в частині покарання, оскільки місцевий суд не врахував характер і обсяг порушень ПДР, допущених обвинуваченим, та їх наслідки. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисту про порушення права на захист, оскільки сторона захисту не надала обґрунтувань, які б вказували на неповне або з порушеннями дослідження доказів судом першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №524/4183/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 125 КК України у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення, яке прокурор вважає неприпустимим через ознаки домашнього насильства.
2. Суд першої інстанції закрив провадження, посилаючись на відмову потерпілої від обвинувачення у справі приватного обвинувачення. Апеляційний суд погодився з цим рішенням, зазначивши, що відсутні докази домашнього насильства, а інцидент виник внаслідок раптової сварки. Верховний Суд не погодився з таким підходом, наголосивши, що згідно з законом, кримінальне провадження не може бути закрите, якщо воно пов’язане з домашнім насильством. Суд врахував, що злочин було вчинено обвинуваченим щодо своєї тещі під час їх спільного проживання, що підпадає під визначення домашнього насильства згідно із Законом України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”. Суд також послався на висновок об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, згідно з яким злочином, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність ознак домашнього насильства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №496/3015/22 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 389 КК України (ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, скасувавши вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням та призначивши більш суворе покарання (пробаційний нагляд замість обмеження волі з іспитовим строком), погіршив становище засудженого. При цьому, апеляційний суд прийняв рішення у формі ухвали, а не вироку, що є порушенням вимог статей 420, 421 КПК України, які вимагають винесення вироку у випадках, коли апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та призначає більш суворе покарання. Суд касаційної інстанції послався на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2025 року, яка роз’яснює, в яких випадках апеляційний суд зобов’язаний постановити вирок, а в яких може обмежитися ухвалою. Оскільки апеляційний суд не дотримався цих вимог, його ухвала підлягає скасуванню.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Одеського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №522/6745/21 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів, скасування рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса, а також скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири, на яку позивач вважає, що має право власності.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів порушення його прав оспорюваними правочинами та реєстраційними діями. Суд зазначив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимог у цій справі не призведе до відновлення становища, що існувало до вчинення оспорюваних правочинів. Суд вказав, що ефективним способом захисту у даному випадку був би позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки рішення суду про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Суд також врахував, що на момент розгляду справи право власності на спірну квартиру вже було зареєстровано за іншою особою, і скасування попередніх реєстраційних дій не відновить право позивача автоматично. Суд наголосив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а позивач не надав достатніх доказів порушення його прав.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №607/10856/22 від 17/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію прав, визнання права постійного користування у порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, не врахувавши, що право постійного користування земельною ділянкою (на підставі державного акта) не припиняється зі смертю фізичної особи, якій воно було надано, незалежно від цільового призначення ділянки. Суд також зазначив, що захист володіння через віндикаційний позов може здійснюватися не лише власником, а й іншим титульним володільцем, зокрема спадкоємцем землекористувача. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки заяві про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою та не з’ясував, чи приймала міська рада рішення про припинення права користування ділянкою за життя землекористувача, а також не спростував обставини про відсутність нерухомого майна у власності відповідача на спірній ділянці. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не дослідив усі важливі обставини справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №471/392/16-ц від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.
2. Суд задовольнив заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, оскільки касаційну скаргу банку було залишено без задоволення, а попереднє судове рішення – без змін. Відповідачем було надано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме договір про надання правничої допомоги, акт здачі-приймання робіт та рахунок про сплату. Банк не надав заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд врахував критерії реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості та розумності їхнього розміру, а також конкретні обставини справи та її складність. Суд послався на сталу правову позицію Верховного Суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, підтверджену численними постановами.
3. Суд постановив стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 6 000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при касаційному перегляді справи.
Справа №367/9537/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України в частині скасування рішень приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на земельні ділянки.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що суди невірно визначили юрисдикцію спору. Верховний Суд наголосив, що визначальним фактором для розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції є характер спірних правовідносин, а не лише суб’єктний склад. У даному випадку спір виник щодо захисту цивільного права власності позивача на земельні ділянки, яке було порушено оскаржуваним наказом Міністерства юстиції. Те, що відповідачем є суб’єкт владних повноважень, не змінює приватноправової природи спору, оскільки спірні відносини не стосуються реалізації відповідачем владних управлінських функцій щодо позивача. Таким чином, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на захист майнового права позивача, а не на оскарження дій суб’єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Справа №754/12407/18 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за замах на вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження та незаконне поводження з боєприпасами.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, зазначивши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази та правильно кваліфікували дії засудженого. Суд врахував покази свідків, висновки експертиз, зокрема, щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілих, а також висновок вибухотехнічної експертизи, яка підтвердила, що граната була приведена в дію навмисно. Суд відхилив доводи захисту про те, що засуджений не мав наміру вбивати, а лише демонстрував гранату, оскільки ці доводи спростовувалися сукупністю доказів. Також суд зазначив, що апеляційний суд вжив усіх необхідних заходів для повідомлення потерпілих про дату засідання, а їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
3. Рішення суду: Вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін, касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №990/413/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання істотним порушення кандидатом на посаду судді порядку складання кваліфікаційного іспиту, що призвело до недопуску до наступних етапів конкурсу.
2. Суд, залишаючи в силі рішення ВККС, зазначив, що кандидат на посаду судді порушив правила складання іспиту, а саме не поклав мобільний телефон до спеціального пакету, що є чіткою вимогою Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту. Суд погодився з ВККС, що такий вчинок ставить під сумнів відповідність кандидата високим етичним вимогам, які пред’являються до суддів. Суд також врахував, що ВККС має дискреційні повноваження оцінювати дії кандидатів на посаду судді, і в даному випадку Комісія діяла в межах своїх повноважень, обґрунтовано мотивувавши своє рішення. Суд підкреслив, що дотримання правил іспиту є важливим для забезпечення справедливості та рівності серед усіх учасників конкурсу. Суд також зазначив, що не вбачає підстав ставити під сумнів висновки ВККС, оскільки вони не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №278/3431/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження особи за хуліганство та відкрите викрадення чужого майна (грабіж) в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні грабежу, враховуючи його власні показання, покази потерпілого та свідків, а також протоколи слідчих дій. Суд відхилив доводи захисника про відсутність доказів щодо суми викрадених коштів та їх справжності, зазначивши, що ці обставини встановлені на підставі сукупності доказів. ВС зазначив, що для кваліфікації за статтею про грабіж важливим є усвідомлення особою, що майно їй не належить, і вона заволодіває ним протиправно. ВС визнав слушними доводи захисту щодо неправомірного визнання водія потерпілим, оскільки шкода була завдана підприємству, а не особисто водію. Однак, ВС вказав, що це не вплинуло на об’єктивність розгляду справи, оскільки водій не вимагав суворого покарання та не заявляв цивільний позов.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №760/5782/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, а саме процентів за користування позикою.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, мотивуючи це тим, що договір позики не містить положень про його безвідплатність, валютою зобов’язання є гривня, і позивач просить стягнути проценти за період правомірного користування позикою. Суд апеляційної інстанції правильно застосував статтю 1048 ЦК України, оскільки договір не містив умов про безвідсотковість, а валютою зобов’язання була гривня, а не долари США, як стверджував відповідач. Верховний Суд підкреслив, що проценти нараховуються, якщо договір не визначає іншого, предметом є гривня, і період нарахування відповідає строку дії договору. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що позика була надана в доларах США, оскільки договір чітко визначає валюту зобов’язання як гривню. Суд також відхилив клопотання про передачу справи на розгляд об’єднаної палати, оскільки не побачив підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №346/5929/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення директора ліцею на підставі конфлікту інтересів та поновлення на посаді.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що звільнення на підставі конфлікту інтересів можливе лише тоді, коли конфлікт має постійний характер і не може бути врегульований іншими способами. Важливим фактором у цій справі стало розірвання шлюбу позивача з працівницею, яка перебувала в його підпорядкуванні, що відбулося задовго до звільнення. Суд підкреслив, що на момент звільнення реальний чи потенційний конфлікт інтересів був відсутній, а отже, звільнення було незаконним. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував ці обставини, помилково вважаючи звільнення законним. Суд касаційної інстанції підкреслив, що поновлення на роботі та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є належним способом захисту порушених трудових прав.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги директора ліцею було задоволено.
Справа №638/13527/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану, та викрадення вогнепальної зброї та боєприпасів.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказавши, що суди попередніх інстанцій допустили помилки при призначенні покарання. Зокрема, ВС наголосив, що суди неправомірно врахували попередню судимість особи, яка була погашена у встановленому законом порядку, оскільки погашення судимості анулює всі кримінально-правові наслідки засудження. Також ВС вказав на помилкове застосування кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину в умовах воєнного стану” до ч. 2 ст. 262 КК, оскільки така ознака відсутня в диспозиції цієї статті. Суд підкреслив, що виключення цих обставин не впливає на кваліфікацію дій засудженого та розмір призначеного покарання, оскільки покарання було призначено в межах санкцій статей, з урахуванням усіх обставин справи.
3. Верховний Суд змінив судові рішення, виключивши з них посилання на попередню судимість та кваліфікуючу ознаку “вчинення злочину в умовах воєнного стану”, але в решті залишив судові рішення без змін.
Справа №334/6120/17 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з коштів боржника у виконавчому провадженні, яке, на думку боржника, було вже сплачено.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні скарги боржника на дії державного виконавця. Суди виходили з того, що на виконанні у відділі ДВС перебувало зведене виконавче провадження, до якого входило і провадження, щодо якого скаржився боржник. Оскільки зведене виконавче провадження містило вимоги інших стягувачів на значну суму, які не були задоволені, зняття арешту лише з частини коштів, що стосувалися сплаченого боргу, було б порушенням прав інших стягувачів. Суд також зазначив, що боржник не позбавлений права повторно звернутися з питанням про зняття арешту після відновлення втраченого виконавчого провадження. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №524/10556/24 від 13/10/2025
1. Предметом спору є закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 125 КК України (умисне нанесення легких тілесних ушкоджень) у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, при цьому прокурор вважає, що справа стосується домашнього насильства, що унеможливлює закриття провадження на підставі відмови потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається у разі відмови потерпілого від обвинувачення, крім випадків, коли йдеться про кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством. Суд врахував визначення домашнього насильства, наведене в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, зокрема, що злочин вчинено братом потерпілого. Суд наголосив, що прокурором були зазначені необхідні відомості для встановлення судом факту вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством. Також, суд зазначив, що обвинуваченому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, і він мав можливість захищатися від цього обвинувачення. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий суд передчасно закрив кримінальне провадження, а апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №990/162/24 від 16/10/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання вчинити певні дії.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи апеляційну скаргу ВККСУ та скасовуючи рішення Касаційного адміністративного суду, виходила з того, що позивачка не надала достатніх доказів протиправної бездіяльності ВККСУ. Суд врахував дискреційні повноваження ВККСУ при здійсненні кваліфікаційного оцінювання суддів та вирішив, що втручання суду в ці повноваження є необґрунтованим. Також, суд взяв до уваги аргументи ВККСУ щодо відсутності порушень процедури оцінювання та обґрунтованості прийнятих рішень. Судді Великої Палати дослідили матеріали справи та встановили, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до законодавства.
Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №990/263/25 від 09/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в допуску до участі в доборі на посаду судді місцевого суду через неподання автобіографії.
2. Велика Палата Верховного Суду погодилась з рішенням суду першої інстанції та відмовила в задоволенні позову, підкресливши, що обов’язковою умовою для допуску до добору на посаду судді є подання повного переліку документів, визначених законом, у встановлений строк та спосіб. Суд зазначив, що неподання автобіографії, яка є необхідною для проведення спеціальної перевірки, є порушенням вимог законодавства, що унеможливлює участь у доборі. Суд відхилив аргументи позивача про можливість виправлення помилки та непропорційність рішення ВККС, вказавши, що обов’язок подання повного пакету документів покладається на кандидата, а ВККС діяла в межах своїх повноважень. Також суд вказав, що не може бути застосована норма про “неістотні недоліки”, оскільки автобіографія взагалі не була подана. Суд також не погодився з посиланням позивача на практику Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона стосувалася процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, а не добору на посаду.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №753/6934/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визначення способу участі матері у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступними аргументами:
* Суди попередніх інстанцій, визначаючи спосіб участі матері у вихованні дитини, формально підійшли до вирішення питання, не врахувавши належним чином принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та забезпечення найкращих інтересів дитини.
* Суди не встановили негативної поведінки матері, яка могла б зашкодити дитині, чи виключних обставин, які свідчили б про обмеження у спілкуванні сина з матір’ю.
* Мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
* Встановлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір’ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від спілкування з матір’ю.
* Суди не врахували, що сам факт емоційно напружених відносин між колишнім подружжям не повинен порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
* Суд касаційної інстанції врахував практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності забезпечення справедливої рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, а також щодо неприпустимості обмеження спілкування батька з дитиною без відповідних і достатніх підстав.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, визначивши матері порядок участі у вихованні та спілкуванні з сином кожну п’ятницю, суботу та неділю, починаючи з 18:00 п’ятниці до 20:00 неділі.
Справа №761/14200/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є захист ділової репутації юридичної особи та відшкодування витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який зменшив розмір витрат на правничу допомогу, стягнутих з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ТОВ «Інформаційне агентство «УНН». Суд зазначив, що склад та розмір витрат на правову допомогу підлягає доказуванню, і сторона повинна надати відповідні договори та документи про оплату. Апеляційний суд врахував, що Фонд не був належним чином повідомлений про розгляд заяви про відшкодування витрат, а також керувався принципами справедливості та пропорційності, вважаючи первісний розмір гонорару завищеним. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що апеляційний суд правильно оцінив обсяг наданих послуг та їх співмірність зі складністю справи. Суд також відхилив аргументи Фонду щодо порушення порядку пред’явлення витрат, оскільки докази направлення заяви позивачу були надані.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №760/14936/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на частку нежитлового приміщення.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним та скасували наказ Міністерства юстиції України, керуючись наступними аргументами: скарга до Мін’юсту була подана від імені ОСББ особами, які не мали на це повноважень; до скарги не було додано документів, що підтверджують повноваження представників ОСББ; у скарзі не була зазначена дата її складання; Мін’юст не розглянув заяву про відкликання скарги, хоча був зобов’язаний це зробити; позивача не було належним чином повідомлено про розгляд скарги, що позбавило його можливості надати пояснення. Суд підкреслив, що Мін’юст повинен забезпечити дотримання процедури розгляду скарги, зокрема, інформувати всі зацікавлені сторони про її розгляд. Суд також врахував, що порушення процедури розгляду скарги є достатньою підставою для скасування оскаржуваного наказу. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони повно та всебічно дослідили обставини справи та надали їм належну оцінку.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/272/25 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.
2. Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, керувався тим, що чинне законодавство не передбачає можливості оскарження рішення Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарної справи, зокрема, в судовому порядку. Суд зазначив, що право на звернення до ВРП зі скаргою не означає права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП. Також суд вказав, що обмеження можливості оскарження діяльності суб’єкта владних повноважень не шкодить самій суті права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд підкреслив, що законодавець наділив дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи. Суд також послався на попередню практику Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду – без змін.
Справа №452/5127/23 від 20/10/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок наїзду потяга.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка та батька позивачів внаслідок наїзду потяга. Суд зазначив, що згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини особи, яка володіє цим джерелом. Суд також врахував положення статті 1193 ЦК України, яка дозволяє зменшити розмір відшкодування, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди. У даній справі суди попередніх інстанцій встановили, що загиблий грубо порушив правила безпеки на залізничному транспорті, що сприяло наїзду на нього потяга, тому розмір відшкодування моральної шкоди було зменшено. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази, а повинен виходити з тих обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
