Справа №920/999/23(920/1157/23) від 23/09/2025
1. Предметом спору є розірвання договору купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва та повернення цього об’єкта у комунальну власність через невиконання покупцем зобов’язань щодо завершення будівництва у встановлений строк.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, взяв до уваги, що покупець (ТОВ “АБМ Інвестор Груп”) вчинив певні дії для виконання договору, зокрема сплатив повну ціну, уклав договори на підключення комунікацій, залучив підрядників та частково завершив будівництво. Суд також врахував, що завершенню будівництва перешкоджали об’єктивні обставини, такі як економічна криза, пандемія COVID-19 та воєнні дії. Важливо, що суд наголосив на необхідності врахування інтересів усіх сторін, зокрема інвесторів, які вклали кошти у будівництво, і що розірвання договору може завдати значної шкоди зобов’язаній стороні, якщо порушення умов договору не є істотним. Крім того, суд зазначив, що справа про банкрутство ТОВ “АБМ Інвестор Груп” перебуває на стадії ліквідації, і спірний об’єкт включено до ліквідаційної маси, за рахунок якої будуть задовольнятися вимоги кредиторів, включаючи інвесторів. Суд вказав, що апеляційний суд не надав належної оцінки цим обставинам і не дотримався вимог щодо всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про розірвання договору було відмовлено.
Справа №914/2954/24 від 02/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на фізичну особу-підприємця (ФОП) Бєлаша Василя Володимировича.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення АМКУ в силі, підтримавши позицію судів попередніх інстанцій, які встановили, що ФОП Бєлаш В.В. та ФОП Шинкарук В.В. узгоджували свої дії під час участі в тендері, що призвело до спотворення його результатів. Суд зазначив, що використання спільних IP-адрес, комунікація між учасниками, узгодженість дій при завантаженні документів, спільні особливості тендерних пропозицій та дії, що не сприяли перемозі одного з учасників, вказують на антиконкурентні узгоджені дії. Суд не прийняв аргументи скаржника про необхідність відступу від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки не було надано достатніх обґрунтувань для цього. Також суд відхилив доводи про порушення права на захист, оскільки ФОП мав можливість надати докази в суді, які не були подані в процесі розгляду справи АМКУ. Суд підкреслив, що у справах про спотворення результатів торгів встановлення меж ринку не є обов’язковим.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу ФОП Бєлаша Василя Володимировича залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №902/538/16 від 23/09/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Рітон” у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд помилково кваліфікував основну суму заборгованості як безпідставно набуті кошти, оскільки між кредитором і боржником існував кредитний договір, який передбачав можливість надання кредиту в іноземній валюті, а здійснені банком операції з конвертації валюти були проведені в рамках цього договору. Суд також підкреслив, що зміни до кредитного договору, зокрема щодо розміру кредиту та процентної ставки, були належним чином погоджені сторонами у додаткових угодах, а отже, вимоги кредитора є обґрунтованими та забезпеченими заставою та іпотекою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що внесення змін до основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою, без згоди майнового поручителя не змінює обсяг відповідальності поручителя, визначений договором іпотеки та законом. Суд касаційної інстанції також наголосив на важливості дослідження судом усіх доказів у сукупності та наданні їм належної оцінки при розгляді кредиторських вимог у справі про банкрутство.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про визнання грошових вимог кредитора.
Справа №759/2958/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є законність звільнення особи від кримінальної відповідальності за незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту на підставі добровільного звернення до лікувального закладу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який звільнив особу від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 309 КК України, на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, враховуючи, що особа добровільно звернулася до лікувального закладу та почала лікування від наркоманії. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що наявність довідки про взяття на облік та початок лікування від наркоманії є достатньою підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд мав право розглядати апеляційну скаргу особи, оскільки вона оскаржувала вирок місцевого суду з мотивів незастосування до неї положень ч. 4 ст. 309 КК України, що не заборонено процесуальним законом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не було виявлено істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону, які б були безумовними підставами для скасування рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №369/11620/20 від 26/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на майно (квартиру та рухоме майно) та його поділ між колишнім подружжям.
2. Суд, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач довів факт спільного проживання з відповідачкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 01 червня 2012 року до 22 листопада 2013 року, що підтверджується показаннями свідків, фотографіями та іншими доказами. Суд врахував, що з метою придбання квартири, позивач продав належну йому частку іншої квартири. Відповідачка не надала доказів на підтвердження наявності у неї особистих коштів на придбання спірної квартири. Суд також взяв до уваги електронне листування, де відповідачка пропонувала позивачу компенсацію за його частку у квартирі. Щодо поділу рухомого майна, суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав доказів ринкової вартості майна та обставин його придбання. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №756/16645/18 від 20/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за банком та виселення колишнього власника і його дитини з цієї квартири.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази щодо отримання позичальником письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, що є обов’язковою умовою для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Суд не звернув увагу на відсутність штемпеля відділення зв’язку одержувача на поштових документах, що ставить під сумнів належне повідомлення боржника. Також, суд не врахував, що згідно з іпотечним договором, датою отримання повідомлення вважається дата особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв’язку одержувача, чого в даному випадку не було підтверджено. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини справи, касаційний суд вирішив, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині позову про скасування рішення про реєстрацію права власності та виселення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині позову про скасування рішення про реєстрацію права власності та виселення, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №524/7162/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є оскарження суддею окремої ухвали апеляційного суду.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки зазначено, що складання постанови вимагає значного часу і суд обмежується складанням і оголошенням лише її резолютивної частини. Повний текст постанови буде оголошено пізніше.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу судді задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати.
Справа №461/7056/25 від 06/10/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. У резолютивній частині ухвали не зазначено аргументів суду. Зазвичай, рішення про відмову в задоволенні клопотання про зміну підсудності ґрунтується на відсутності підстав, передбачених статтею 34 Кримінального процесуального кодексу України, таких як неможливість утворення складу суду, упередженість суддів або інші обставини, що ставлять під сумнів об’єктивність розгляду справи у поточному суді. Суд міг дійти висновку, що наведені захисником аргументи не є достатніми для зміни підсудності, або що існують процесуальні механізми для забезпечення неупередженого розгляду справи у поточному суді. Також, суд міг враховувати сталість судової практики щодо розгляду подібних клопотань та необхідність забезпечення розумних строків розгляду справи. Відсутність обґрунтування в резолютивній частині ухвали є звичайною практикою, оскільки повний текст рішення з детальним обґрунтуванням буде складено пізніше.
3. Суд постановив залишити без задоволення клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Справа №490/3578/22 від 25/09/2025
1. Предметом спору є вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за державну зраду, а саме за ч. 2 ст. 111 КК України.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 доведена на підставі сукупності досліджених доказів, зокрема, показань свідків, протоколів обшуків та оглядів, даних, отриманих в результаті НСРД, висновків експертиз та інших документів. Суд зазначив, що ОСОБА_7, обіймаючи посаду керівника Миколаївської окружної прокуратури, передавав представнику РФ інформацію військового та оперативно-службового характеру, що завдало шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та обороноздатності України. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, порушення правил підслідності та відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 111 КК України. Суд також вказав, що передана інформація не обов’язково повинна бути державною таємницею, а достатньо, щоб вона сприяла підривній діяльності проти України. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, ретельно перевірив усі аргументи сторони захисту та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111 КК України.
Справа №534/556/25 від 02/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, ініційоване Акціонерним товариством «Акцент-Банк» проти ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що згідно з матеріалами справи, банк отримав рішення суду першої інстанції в електронному вигляді через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему, що є офіційним способом отримання документів. Доводи банку про те, що апеляційну скаргу було вчасно передано кур’єрській службі, не були прийняті судом, оскільки ця служба не є оператором поштового зв’язку, зареєстрованим у встановленому порядку. Суд також підкреслив, що накладна кур’єрської служби не є належним доказом своєчасного подання апеляційної скарги. Враховуючи ці обставини, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» без задоволення, а ухвалу Полтавського апеляційного суду – без змін.
Справа №761/24280/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є заява податкового органу про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо руху коштів на рахунках ТОВ «ЙЕ Енергія» для перевірки дотримання валютного законодавства.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви податкового органу, оскільки не було надано достатніх доказів неможливості проведення перевірки звичайним шляхом. Суд зазначив, що ТОВ «ЙЕ Енергія» знаходиться за місцем реєстрації, повідомлення про перевірку були вручені, і компанія надавала документи, хоча і з певним запізненням. Податковий орган зупинив перевірку, а потім відмовився приймати документи, які ТОВ «ЙЕ Енергія» підготувало. Суд також підкреслив, що запит податкового органу на розкриття банківської таємниці за архівними рахунками та усіма поточними рахунками виходить за межі необхідної перевірки. Суд вказав, що податковий орган не довів, що проведення перевірки іншим способом було неможливим або існувала об’єктивна потреба в розкритті банківської таємниці.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши відмову в розкритті банківської таємниці.
Справа №925/322/23(925/875/23) від 24/09/2025
1. Предмет спору – стягнення з банку на користь товариства 1 400 000,00 грн лізингових платежів, сплачених в рахунок вартості об’єкта лізингу за договором, який було розірвано.
2. Верховний Суд погодився з рішеннями попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги товариства, виходячи з того, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який містить елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають як плату за користування майном, так і частину вартості майна, що має бути передане у власність лізингоодержувачу після закінчення строку дії договору. Оскільки договір було розірвано, а майно повернуто лізингодавцю, у лізингоодержувача виникло право вимагати повернення сплачених коштів у частині, що відшкодовувала вартість майна. Суд також врахував, що банк, заперечуючи проти позову, посилався на зарахування зустрічних однорідних вимог, хоча раніше в іншій справі заперечував проти такого зарахування, що свідчить про суперечливу поведінку банку. Суд відхилив доводи банку про порушення принципу свободи договору, оскільки положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару. Також суд відхилив клопотання банку про передачу справи на розгляд об’єднаної палати, оскільки не побачив підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги банку.
Справа №521/3319/20 від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності банку на квартиру, яка була предметом іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову, вважаючи вимогу про скасування рішення держреєстратора неефективним способом захисту, оскільки на момент звернення до суду право власності на квартиру було зареєстровано за банком-іпотекодержателем. Верховний Суд наголосив, що позивач не мав можливості змінити предмет позову після закінчення підготовчого провадження, а вимога про скасування рішення держреєстратора була ефективним способом захисту на момент подання позову. Суд також зазначив, що задоволення позову не порушить прав банку, оскільки питання про позбавлення його права власності не є предметом розгляду у цій справі. Крім того, апеляційний суд міг залучити до справи третю особу, чиї права можуть бути порушені рішенням суду. Верховний Суд підкреслив важливість забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, що є завданням цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині позовних вимог до банку та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №903/1067/24 від 09/09/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Веставтотрейд” про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Венагро” через наявність заборгованості за поставлений товар.
2. Суд відмовив у відкритті провадження, оскільки між кредитором і боржником існує спір про право, а саме: боржник заперечує факт отримання товару та наявність заборгованості, звернувся до поліції щодо можливої фальсифікації документів та подав позов про визнання недійсними угод купівлі-продажу. Суд зазначив, що відсутність спору про право є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство, а спір про право полягає у наявності неоднозначності щодо сторін зобов’язання, суті, підстави виникнення, суми та строку виконання зобов’язання. Суд також врахував, що кредитор звернувся до суду із заявою про банкрутство, не дочекавшись відповіді на претензію, та не надав доказів надсилання копії заяви боржнику. Суд наголосив, що встановлення спору про право відбувається шляхом оцінки обґрунтованості вимог кредитора та заперечень боржника, а також визначення належної процесуальної форми судочинства. Суд вказав, що у випадку, коли для дослідження обґрунтованості вимог потрібні процесуальні дії, характерні для позовного провадження, це свідчить про наявність спору про право.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №487/5185/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору у справі є заява Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою щодо квартири, оскільки, на їхню думку, після смерті власника ніхто не прийняв спадщину.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який залишив заяву Миколаївської міської ради без розгляду, оскільки було встановлено наявність спору про право. Суди встановили, що після смерті ОСОБА_1 його дочка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що свідчить про прийняття спадщини у встановленому законом порядку. Верховний Суд підкреслив, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на неї. Суд також зазначив, що визнання спадщини відумерлою можливе лише у разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, чого у даній справі не було встановлено. Суд касаційної інстанції також наголосив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Миколаївської міської ради без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду – без змін.
Справа №910/1986/25 від 02/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про закупівлю, де позивач вимагав солідарного стягнення боргу з основного боржника, а також з Агентства з розшуку та управління активами (АРМА) та компанії, якій АРМА передало ці активи в управління.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій, вказавши, що АРМА не є правонаступником боржника і не несе відповідальності за його боргами, оскільки майно, передане в управління АРМА, має статус речового доказу у кримінальному провадженні. АРМА діє в межах повноважень, визначених законом, і не стає стороною в зобов’язаннях власника активів. Договори, укладені власником активу з третіми особами, не мають зобов’язальної сили для АРМА або управителя, якого воно призначило. Суд також зазначив, що відсутні підстави для відступу від попередніх правових висновків Верховного Суду щодо цього питання, оскільки не було виявлено помилок у попередніх рішеннях, змін у законодавстві чи суспільному контексті, які б вимагали іншого підходу. Суд підкреслив, що для відступу від попередньої правової позиції Верховного Суду мають бути вагомі підстави, такі як неефективність, неясність або помилковість попередніх рішень.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши стягнення заборгованості лише з основного боржника.
Справа №991/7476/25 від 02/10/2025
1. Предметом спору було застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів особи, до якої застосовано санкцію у виді блокування активів, а також активів, щодо яких така особа може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними через пов’язану особу.
2. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, розглядаючи апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, дійшла висновку, що судом першої інстанції було помилково застосовано норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції зазначив, що законодавець виділив категорію активів, щодо яких особа опосередковано вчиняє дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, з метою охоплення майна, яке формально не належить підсанкційній особі, але вона неформалізовано контролює це майно. Суд підкреслив, що зміст права спільної сумісної власності подружжя охоплює можливість одного з подружжя прямо чи опосередковано вчиняти дії щодо спільного майна, незалежно від того, на кого з них зареєстровано право власності. Суд також врахував, що інтереси інших осіб, які можуть бути порушені в результаті застосування санкції, можуть захищатися за межами цієї адміністративної справи засобами приватного права. Водночас, суд відмовив у задоволенні вимог щодо квартири, право власності на яку було набуто внаслідок приватизації, оскільки позивачем не було надано належних доказів спільної власності на це майно.
3. Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення в дохід держави активів та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині, постановивши стягнути в дохід держави все майно, набуте підсанкційною особою та її дружиною у період їхнього шлюбу, незалежно від того, на кого з них зареєстровано право власності.
Справа №947/7879/20 від 06/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження).
2. У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду, оскільки оголошено лише резолютивну частину рішення. Повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення, буде оголошено пізніше. Зазвичай, при розгляді таких справ, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, зокрема, чи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, чи враховано всі обставини справи, чи є докази вини особи достатніми та допустимими. Також, суд касаційної інстанції може перевіряти, чи не було допущено судами попередніх інстанцій істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення. Захисник, ймовірно, оскаржував вирок апеляційного суду, наводячи аргументи щодо неправильного застосування закону або неповноти судового розгляду.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Одеського апеляційного суду стосовно засудженого залишити без змін.
Справа №482/1589/22 від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про проведення торгів та свідоцтв про право власності на майно, яке було реалізовано на цих торгах.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачка не надала достатніх доказів того, що кошти, отримані її колишнім чоловіком за договором позики, не були використані в інтересах сім’ї. Суд врахував презумпцію спільності інтересів подружжя та зазначив, що за спільними зобов’язаннями подружжя відповідає усім своїм майном. Також, суд касаційної інстанції взяв до уваги, що позивачка раніше визнавала факт використання кредитних коштів на потреби сім’ї в іншій судовій справі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що поділ майна подружжя не повинен використовуватися для уникнення сплати боргів, і що дії подружжя, спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно боржника, можуть бути розцінені як недобросовісні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №509/2527/17 від 07/10/2025
1. Предметом спору є усунення особи від права на спадкування за законом на підставі ухилення від надання допомоги спадкодавцю, який через похилий вік був у безпорадному стані.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції через розгляд справи за відсутності позивача, неналежно повідомленого про засідання, що є порушенням права на доступ до суду. Апеляційний суд, розглядаючи справу по суті, зазначив, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували потребу спадкодавця в допомозі саме від відповідача, а також ухилення відповідача від надання такої допомоги, знаючи про свій обов’язок і маючи можливість її надати. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для усунення від спадкування необхідна сукупність обставин: ухилення від допомоги, безпорадний стан спадкодавця та потреба в допомозі саме від цієї особи, і всі ці обставини мають бути доведені. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №707/324/21 від 01/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача та доказам у справі, зокрема, тривалості кримінального провадження, впливу слідчих дій на звичайну діяльність позивача та її моральний стан. Суд вказав, що суди обмежилися присудженням мінімальної суми моральної шкоди, не врахувавши характер та тривалість моральних страждань позивача, ступінь вини відповідача та принципи справедливості, розумності та співмірності. Також, суд касаційної інстанції не погодився з висновком апеляційного суду про те, що вимога про відшкодування майнової шкоди має бути пред’явлена до організацій, яким майно було передано на зберігання, оскільки відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, несе держава. Суд підкреслив, що у разі неповернення майна, вилученого як речові докази, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, зазначивши, що позивач надала достатні докази понесення таких витрат під час розгляду кримінального провадження.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відшкодування майнової та моральної шкоди та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №497/2150/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив скаргу ОСОБА_1 без розгляду, оскільки було встановлено, що скаргу подано з пропуском встановленого десятиденного строку, передбаченого для оскарження дій державного виконавця. Суд врахував, що боржник був ознайомлений з оскаржуваним розрахунком заборгованості 26 серпня 2024 року, а скаргу подав лише 6 вересня 2024 року, при цьому не надав доказів поважності причин пропуску строку та не заявляв клопотання про його поновлення. Суд підкреслив, що встановлені законом строки є обов’язковими для дотримання, а їх недотримання, за відсутності поважних причин, тягне за собою негативні наслідки для заявника. Суд також зазначив, що практика застосування частини п’ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є сталою, і при вирішенні питання щодо строків оскарження необхідно керуватися нормами ЦПК України, які визначають обчислення строків у календарних днях. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може скасувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №204/14098/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, оскільки відповідач помер до моменту подання позову Дніпровською міською радою. Суд зазначив, що відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, на момент звернення з позовом до суду відповідач має бути живим, інакше провадження у справі не може бути відкрито або підлягає закриттю. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення правової визначеності. Ключовим фактом для прийняття рішення стало підтвердження смерті відповідача до моменту відкриття провадження у справі. Суд підкреслив, що норма про закриття провадження у випадку смерті відповідача є імперативною і підлягає застосуванню незалежно від кількості процесуальних дій, вчинених судами та учасниками процесу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.
Справа №754/12013/22 від 01/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за розбій, вчинений в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки суд першої інстанції допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, а саме не роз’яснив обвинуваченому його право на розгляд кримінального провадження колегіально у складі трьох суддів, як це передбачено ч. 4 ст. 315 КПК для злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років. Суд касаційної інстанції підкреслив, що нероз’яснення цього права позбавило обвинуваченого можливості реалізувати своє право на вибір між одноособовим та колегіальним складом суду, що є важливим для забезпечення справедливого розгляду справи. Апеляційний суд не виправив це порушення, що також стало підставою для скасування рішень. Суд наголосив, що забезпечення права на захист є однією з засад кримінального провадження, що впливає на справедливість провадження в цілому.
3. Верховний Суд скасував вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №713/2905/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка звернулася до неналежного відповідача. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка звернулася з позовом до іншої спадкоємиці за заповітом, проте не надала доказів, що остання прийняла спадщину. Суд зазначив, що у справах про визнання права власності на спадкове майно належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину, а за його відсутності – територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивачка не довела, що відповідачка прийняла спадщину, а тому позов має бути пред’явлений до територіальної громади. ВС наголосив, що саме позивач визначає коло відповідачів, але суд зобов’язаний встановити належність відповідачів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/109/21 від 01/10/2025
1. Предметом спору було стягнення суми авансу, сплаченого за попереднім договором купівлі-продажу земельних ділянок, який так і не був укладений.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що передана позивачем відповідачці сума у розмірі 150 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню, оскільки договір купівлі-продажу не був укладений. Суд зазначив, що аванс, на відміну від завдатку, не має забезпечувальної функції, і підлягає поверненню незалежно від того, з чиєї вини не було виконано зобов’язання. Суд також врахував, що відповідачка не надала доказів неотримання грошових коштів, а факт отримання підтверджується її особистим підписом на розписці. Доводи відповідачки про те, що строк виконання зобов’язання ще не настав, оскільки не були зняті арешти з майна, не були взяті до уваги, оскільки суди обґрунтовано зазначили, що права позивача, який тривалий час не може користуватися переданими коштами, підлягають захисту. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/23109/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за пособництво державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК України).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги засудженої та її захисника щодо відсутності доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_7 надавала допомогу окупаційній адміністрації держави-агресора саме з метою забезпечення перевезень військової техніки та особового складу ЗС РФ. Суд першої інстанції не підтвердив належними доказами, що дії ОСОБА_7 були спрямовані на допомогу державі-агресору, а апеляційний суд не виправив ці недоліки. Апеляційний суд не проаналізував, якими конкретно доказами підтверджується, що ОСОБА_7 надавала допомогу окупаційній адміністрації держави-агресора саме з метою забезпечення перевезень військової техніки та особового складу ЗС РФ, що є важливим для встановлення обставин кримінального провадження та реалізації права на захист. Враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №645/6831/23 від 06/10/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що позивачка не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, які б свідчили про об’єктивні, непереборні та істотні труднощі. Суд зазначив, що посилання позивачки на хворобу, моральний стан та перебування за кордоном не є достатніми підставами для визнання причин пропуску строку поважними, оскільки вона мала можливість подати заяву про прийняття спадщини через поштовий зв’язок або уповноваженого представника. Суд також підкреслив, що проживання за кордоном саме по собі не є об’єктивною перешкодою для вчинення необхідних дій щодо прийняття спадщини. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обставини, на які посилалася позивачка, не свідчать про неможливість вчинення нею дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк.
3. Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №308/9126/24 від 03/10/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме автомобіля, придбаного під час шлюбу, та стягнення грошової компенсації вартості частки транспортного засобу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що автомобіль, придбаний під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідач не надав належних доказів, що автомобіль був придбаний за його особисті кошти, отримані до шлюбу. Суд також врахував, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, і позивачка погодилася з ринковою вартістю автомобіля, а відповідач не спростував цю вартість. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з рішенням про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації половини вартості автомобіля, виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу. Суд також зазначив, що відсутні підстави для здійснення повороту виконання рішення суду першої інстанції. Щодо витрат на правничу допомогу, суд касаційної інстанції зменшив їх розмір, враховуючи критерії реальності наданих послуг, розумності їх розміру та конкретні обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, та додатково стягнув з відповідача на користь позивача 6000 грн витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №203/7774/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у Верховному Суді.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу, керувався положеннями ЦПК України, які регулюють розподіл судових витрат, зокрема статтею 137, що визначає критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, та статтею 141, яка встановлює правила розподілу судових витрат між сторонами. Суд врахував, що представником відповідача було надано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а позивач не скористався правом подати заяву про зменшення цих витрат. Також, суд взяв до уваги практику ЄСПЛ щодо відшкодування судових витрат, зокрема критерії реальності та розумності їх розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, складність справи та відсутність заперечень з боку позивача, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви відповідача.
3. Верховний Суд постановив задовольнити заяви представника відповідача та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень.
Справа №754/9843/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є позбавлення матері батьківських прав щодо її неповнолітньої дитини.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов про позбавлення матері батьківських прав, оскільки мати тривалий час не брала участі у вихованні дитини, не цікавилася її життям, не надавала матеріальної допомоги, а також залишила дитину на батька після виїзду за кордон. Суд врахував думку дитини, яка висловила бажання не підтримувати зв’язок з матір’ю. Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, але в даному випадку він є обґрунтованим, оскільки відповідає найкращим інтересам дитини. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, яка наголошує на необхідності забезпечення стабільного та безпечного середовища для розвитку дитини. Суд підкреслив, що відсутність тісного зв’язку між дитиною та матір’ю протягом тривалого часу робить формальне збереження батьківських прав недоцільним.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №346/2511/17 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть кількох осіб.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, переглядаючи справу за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого щодо м’якості покарання, а не за скаргою сторони захисту щодо кваліфікації дій. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги щодо неправильної кваліфікації дій та недоліків досудового розслідування не були предметом розгляду в апеляційному суді. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано застосував реальне позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину та наслідки, і що не було підстав для застосування положень про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи про недопустимість доказів, зокрема протоколів слідчих експериментів, та про необґрунтованість висновків експертиз, вказуючи на те, що сторона захисту не була позбавлена можливості залучати власних експертів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.
Справа №905/169/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є правомірність відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Краснолиманське» за заявою фізичної особи (ОСОБА_1) про визнання грошових вимог, повʼязаних з невиплатою заробітної плати, та відмову у відкритті провадження за заявою двох інших кредиторів (ТОВ «Ірбіс-Схід» та ТОВ «Шахт Пром Сервіс+»).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відкрили провадження у справі про банкрутство ТОВ «Краснолиманське» за заявою ОСОБА_1, оскільки її заява була подана першою за часом, а її вимоги були обґрунтованими. Суд зазначив, що не має значення спосіб подачі заяви (поштою чи через електронний суд), а важлива дата її відправлення. Також, суд відхилив аргументи скаржників про порушення їхніх процесуальних прав, оскільки один з їхніх представників брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд підкреслив, що відмова у винесенні окремої ухвали є правом, а не обов’язком суду, і відхилив доводи про підробку документів, оскільки це виходить за межі компетенції касаційного суду. Крім того, суд вказав, що відсутність у заяві ОСОБА_1 інформації про її заінтересованість щодо боржника не є порушенням, оскільки це не передбачено обов’язковими вимогами до заяви кредитора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Ірбіс-Схід» та ТОВ «Шахт Пром Сервіс+» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №908/1162/23 від 03/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства на користь товариства з обмеженою відповідальністю 1 593 623,84 грн основного боргу за спожиту електроенергію.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зосередився на питанні застосування Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” у контексті господарської діяльності на окупованих територіях. Суд підкреслив, що факт окупації території встановлюється на основі фактичних обставин, а не лише на підставі рішень державних органів. Суд також зазначив, що для застосування обмежень, передбачених статтею 13-1 цього Закону, щодо діяльності на територіях, окупованих після 2014 року, необхідне рішення Кабінету Міністрів України. Суд вказав, що помилкове посилання суду апеляційної інстанції про неможливість відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки хоча спочатку апеляційний суд вказав про ці обставини як підставу про відмову в позові, проте в підсумку мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить обґрунтування про неможливість передання електроенергії на тимчасово окуповані території, що узгоджується з правовими висновками об`єднаної палати висловленими в цій постанові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову – без змін.
Справа №462/1067/25 від 06/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо вироку районного суду стосовно ОСОБА_6, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині вирішення питання про долю речового доказу, а саме свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Суд вирішив залишити свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу в матеріалах кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України. Суд не навів детальних аргументів, чому він прийняв таке рішення щодо речового доказу, але зазначив, що в решті вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду залишаються без змін. Це означає, що суд погодився з кваліфікацією дій обвинуваченого та мірою покарання, визначеними судами попередніх інстанцій, але вніс корективи щодо зберігання речового доказу.
3. Верховний Суд касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині вирішення питання про долю речового доказу, а в решті вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишив без змін.
Справа №524/7162/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є окрема ухвала апеляційного суду щодо судді, яка, на думку апеляційного суду, несвоєчасно надала матеріали для розгляду апеляційної скарги.
2. Верховний Суд скасував окрему ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд невірно трактував норми КПК щодо витребування матеріалів справи, оскільки запити надходили від працівників апарату суду, а не від судді-доповідача, як це передбачено законом. Суд наголосив, що окрему ухвалу слід виносити лише за наявності очевидних та беззаперечних порушень закону, які загрожують правопорядку або можуть істотно порушити права і свободи. ВС підкреслив, що затримка з розглядом апеляційної скарги не була пов’язана з діями судді першої інстанції, оскільки апеляційний суд сам відклав розгляд справи на тривалий термін. Також, ВС зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував, яким чином дії судді першої інстанції порушують права учасників процесу на справедливий розгляд справи.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу судді та скасував окрему ухвалу апеляційного суду.
Справа №728/2786/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є анулювання відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі, яку позивач вважає неправомірною.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що спір є публічно-правовим, оскільки стосується дій органу державної реєстрації актів цивільного стану як суб’єкта владних повноважень. Вони вирішили, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що позивачка фактично оскаржує правомірність реєстраційних дій органу, наділеного владними повноваженнями, а не сімейні чи спадкові права. Суд вказав, що у справах про оскарження відмови внести зміни до актового запису цивільного стану, суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення. Верховний Суд також зазначив, що сімейний спір між подружжям вже був вирішений належним судом у порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №306/355/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору було визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди не врахували конкретні обставини справи, зокрема, незначний проміжок часу між закінченням строку для прийняття спадщини та зверненням позивача до нотаріуса, а також посилання позивача на нечіткість норм законодавства щодо строків прийняття спадщини в період дії воєнного стану. Суд також врахував принцип пропорційності та необхідність забезпечення ефективного захисту прав заявника. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій послались на узагальнені висновки Верховного Суду України, не врахувавши конкретні обставини саме у цій справі. Суд касаційної інстанції взяв до уваги, що позивач розраховував на положення постанови Кабінету Міністрів України, яка регулювала строки прийняття спадщини під час воєнного стану, хоча пізніше ця постанова була визнана такою, що суперечить Цивільному кодексу України.
3. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу та ухвалив нове рішення про задоволення позову, визначивши позивачу додатковий строк для прийняття спадщини.
Справа №127/12929/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є позов про позбавлення матері батьківських прав щодо малолітньої дитини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення матері батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у випадку неможливості зміни поведінки батьків на краще, і лише за наявності їх вини. Суд врахував висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення матері батьківських прав, а також те, що визнання позову відповідачкою суперечить інтересам дитини. Суд зазначив, що факт притягнення матері до адміністративної відповідальності стосувався інших дітей, а наявність заборгованості по аліментах не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо збереження сімейних зв’язків, за винятком випадків, коли сім’я є особливо непридатною. Водночас, суд попередив матір про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов’язків.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, доповнивши його попередженням матері про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Справа №199/1787/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, зокрема покази свідків, висновки експертів та інші матеріали справи. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність у діях засудженого всіх ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, а апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість вироку, погодився з висновками суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги про порушення кримінального процесуального закону та неефективний захист були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими. Суд касаційної інстанції не виявив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення.
3. Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №953/2978/22 від 16/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції залишив судові рішення без змін, зазначивши, що висновки судів попередніх інстанцій про винуватість особи ґрунтуються на належних та допустимих доказах, досліджених у сукупності. Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій ретельно дослідили докази, надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вини особи поза розумним сумнівом. Також суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника про порушення права на захист, недопустимість доказів та інші порушення процесуального законодавства, зазначивши, що вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази та встановлювати обставини, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №437/5910/12 від 24/09/2025
1. Предметом спору є заява ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами судових рішень щодо його засудження у зв’язку з встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов’язань.
2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) відмовила в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, виходячи з того, що ЄСПЛ у рішенні “Кийко проти України” встановив порушення статей 3, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але не дійшов висновку, що загальна справедливість кримінального провадження щодо заявника була підірвана. ВП ВС зазначила, що ЄСПЛ визнав скаргу за статтею 6 Конвенції (право на справедливий суд) неприйнятною, а також вказав, що докази, отримані внаслідок прослуховування телефонних розмов, мали обмежений вплив на обвинувальний вирок. Суд наголосив, що національні суди ґрунтували свої рішення на ширшому спектрі доказів, які були визнані достовірними та допустимими. ВП ВС також врахувала, що заявник був звільнений від відбування покарання на підставі Закону України “Про амністію у 2014 році”, а ЄСПЛ присудив йому компенсацію моральної шкоди.
3. Суд вирішив залишити заяву ОСОБА_20 про перегляд судових рішень без задоволення.
Справа №746/557/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції, яким ОСОБА_7 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство), та ухвали апеляційного суду, що залишила цей вирок без змін.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання захисника про витребування висновку молекулярно-генетичної експертизи. Суд також звернув увагу на суперечливі висновки апеляційного суду щодо можливості активних дій з боку потерпілого та наявності у обвинуваченого підстав побоюватися за своє життя. Крім того, ВС наголосив на неправильному застосуванні положень ч. 2 ст. 36 КК України щодо права особи на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання. Суд вказав, що апеляційний суд не здійснив належного порівняльного аналізу обставин справи для оцінки наявності чи відсутності стану необхідної оборони або перевищення її меж.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №127/27018/20 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду касаційної інстанції. З тексту вбачається, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, а зараз оголошено лише резолютивну частину. Тому, на жаль, я не можу надати інформацію щодо аргументів суду.
3. Рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №904/5554/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою банку на ухвалу суду першої інстанції через пропуск строку на апеляційне оскарження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки банк не надав достатніх і обґрунтованих доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що обставини, на які посилався банк, мали суб’єктивний характер і не залежали від об’єктивно непереборних обставин. Суд також врахував, що банк не продемонстрував належної зацікавленості у своєчасному оскарженні рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і може бути обмежене з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання строків оскарження та обґрунтування причин їх пропуску.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №477/1069/21 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та засудження його за перевищення меж необхідної оборони, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність в діях обвинуваченого ознак перевищення меж необхідної оборони, оскільки потерпілий був ініціатором конфлікту і вчиняв насильницькі дії, а обвинувачений, захищаючи себе та іншу особу, заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті. Суд врахував, що на момент нанесення удару ножем потерпілий становив реальну загрозу для життя та здоров’я іншої особи. Водночас, суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не роз’яснив обвинуваченому його право на звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, що є порушенням вимог ст. 285 КПК України. Оскільки обвинувачений не висловив своєї згоди на звільнення від кримінальної відповідальності в касаційному суді, суд касаційної інстанції вирішив виправити помилку апеляційного суду та самостійно звільнити обвинуваченого від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив судові рішення, звільнивши обвинуваченого від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності, а в решті залишив судові рішення без змін.
Справа №376/2362/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за розпискою, де боржник в рахунок погашення боргу передав кредитору земельну ділянку, що перебуває в оренді у третьої особи.
2. Суд касаційної інстанції, підтримуючи рішення апеляційного суду, наголосив на необхідності дотримання принципів добросовісності, розумності та справедливості при здійсненні цивільних прав. Суд вказав, що мирова угода не повинна використовуватися для обходу переважного права купівлі земельної ділянки, яке має орендар. Також, суд зауважив, що необхідно перевіряти дотримання вимог законодавства щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, навіть якщо це відбувається в рамках мирової угоди. Суд підкреслив, що завдання цивільного судочинства – ефективний захист порушених прав, а не уникнення виконання зобов’язань. Суд врахував, що апеляційний суд встановив порушення переважного права СТОВ «Черепин» як орендаря та порушення порядку набуття у власність земельної ділянки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №916/4915/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження за скаргою ПП “АПТЕКА СОЦІАЛЬНА” на рішення суду першої інстанції через пропуск строку на апеляційне оскарження.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що ПП “АПТЕКА СОЦІАЛЬНА” було належним чином повідомлено про рішення суду першої інстанції через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС), а тому підприємство мало можливість своєчасно оскаржити це рішення. Суд підкреслив, що реєстрація в ЄСІТС передбачає обов’язок регулярно перевіряти електронний кабінет на наявність нових повідомлень. Доводи скаржника про відсутність уповноваженої особи, яка могла б своєчасно оскаржити рішення, були відхилені, оскільки підприємство не вжило достатніх заходів для забезпечення безперервності управління, наприклад, не призначило виконуючого обов’язки директора на час відпустки. Також, ВС зазначив, що відповідальність за організацію процесу оскарження судового рішення лежить на самому підприємстві, і не можна перекладати негативні наслідки неналежної організації на суд. Суд також врахував, що інформація про справу була загальнодоступною в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПП “АПТЕКА СОЦІАЛЬНА” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №472/882/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту неправильності в актовому записі про народження заявниці в частині зазначення імені та по-батькові її матері.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні заяви, вважаючи, що заявниця не довела факту відмови відділу ДРАЦС у внесенні змін до актового запису та не довела неможливість вирішення питання в позасудовому порядку. Верховний Суд зазначив, що лист з ДРАЦС слід розцінювати як відмову, оскільки в ньому вказано про неможливість внесення змін та рекомендовано звернутися до суду. Суд також вказав, що суди не з’ясували, чи має заявниця можливість надати необхідні документи, враховуючи, що вони видані на території РФ. Крім того, апеляційний суд помилково вважав, що встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження суперечить вимогам ЦПК України, оскільки від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав заявниці. Суд першої інстанції також не надав заявниці можливості усунути недолік щодо відсутності нотаріально засвідченого перекладу документів. Враховуючи, що суди не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №585/1088/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є заява комунального підприємства про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повно встановив обставини, які мають значення для справи, а саме: не дослідив всебічно висновок судово-психіатричної експертизи, не усунув суперечності у висновку експертизи, не оцінив мету і пропорційність втручання у право особи на приватне життя, а також не з’ясував обставини щодо наявності у особи родичів, які мають перевагу при призначенні опікуна. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що призначення опікуна особі, яка заперечує проти цього, є серйозним втручанням у її приватне життя, і не оцінив пропорційність такого втручання. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки поданню органу опіки та піклування про призначення опікуном лікаря, не встановив, у яких відносинах з цією особою перебуває особа, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та чи відповідатиме таке призначення опікуна інтересам цієї особи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/22125/19 від 25/09/2025
1. Предметом спору є відмова Київського апеляційного суду у відкритті провадження за заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали цього ж суду, якою раніше було відмовлено у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції щодо неможливості розгляду питання продовження тримання під вартою.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті провадження за виключними обставинами, мотивуючи це тим, що ухвала апеляційного суду не є остаточним судовим рішенням у кримінальному провадженні, яке набрало законної сили. ВС наголосив, що рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року, яким визнано неконституційною ч. 6 ст. 615 КПК, є виключною обставиною для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили. ВС також послався на рішення Конституційного Суду України, згідно з яким КПК не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили, і вважає цю позицію релевантною і до проваджень за виключними обставинами. **** Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що можливість оскарження в касаційному порядку ухвал апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не впливає на набрання цими рішеннями законної сили.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №756/12791/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника на вирок апеляційного суду щодо засудження особи за незаконний збут зброї та боєприпасів, а також їх зберігання, з вимогою про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи суспільну небезпеку злочину, а саме незаконний збут зброї. Суд також зазначив, що апеляційний суд взяв до уваги пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та позитивні характеристики обвинуваченого, але обґрунтовано вважав, що ці обставини не переважують тяжкість злочину. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд дотримався принципів індивідуалізації покарання, призначивши покарання, необхідне для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що не було надано достатніх аргументів, які б свідчили про явну несправедливість призначеного покарання, враховуючи тяжкість злочину та обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.
Справа №192/1878/20 від 25/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та переведення прав покупця на орендаря, який вважає, що його переважне право на придбання було порушено.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позов частково, перевівши права та обов’язки покупця на ТОВ «Ауріс-Авто». Суд виходив з того, що орендар належно виконував свої обов’язки за договором оренди, а власник земельної ділянки не повідомив орендаря про намір продати ділянку третій особі, порушивши переважне право орендаря на придбання. Апеляційний суд правильно застосував аналогію закону, керуючись статтею 362 ЦК України, яка регулює подібні правовідносини щодо переважного права співвласника на купівлю частки у спільній власності. Також, суд врахував, що ТОВ «Ауріс-Авто» внесло на депозитний рахунок суду суму, еквівалентну вартості земельної ділянки, що є гарантією виконання зобов’язань покупця. Суд відхилив доводи відповідача про сплив позовної давності, оскільки не було надано доказів, що позивач знав про порушення свого права раніше, ніж було заявлено в позові.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №303/5411/18 від 17/09/2025
1. Предметом спору є припинення іпотечного договору та договору відступлення прав за іпотечним договором, оскільки позивач вважає, що повністю погасив заборгованість за кредитним договором, забезпеченим іпотекою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки основне зобов’язання за кредитним договором було виконано належним чином, іпотека припиняється. Суд зазначив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання. У даній справі, позивач виконав рішення суду про стягнення заборгованості, і апеляційний суд скасував заочне рішення про стягнення додаткової заборгованості, що свідчить про відсутність обґрунтованої заборгованості на момент виконання рішення суду. Крім того, кредитор не заявляв вимог щодо нарахування інфляційних втрат або процентів за період після пред’явлення позову до повного виконання рішення суду. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення іпотечного договору, оскільки основне зобов’язання було виконано.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши припинення іпотечного договору та договору відступлення прав за іпотечним договором.
Справа №755/1752/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 3 ст. 307 КК (незаконне придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин в особливо великих розмірах).
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, яким було застосовано ст. 69 КК (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) та посилив покарання, мотивуючи це тим, що засуджений не погоджувався з обвинуваченням у повній мірі, що свідчить про відсутність щирого каяття, не було встановлено активного сприяння розкриттю злочину, а також не було наведено мотивів, що злочин вчинено внаслідок збігу тяжких особистих обставин. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд достатньо аргументовано обґрунтував своє рішення, а призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. ВС підкреслив, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені КПК, і в даному випадку ці межі не були порушені. ВС також врахував доводи захисника про наявність у засудженого матері-пенсіонерки з тяжкими захворюваннями, але зазначив, що ця обставина існувала й на час вчинення злочину і не свідчить про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.
Справа №910/13153/23 від 16/09/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з касаційним переглядом справи.
2. Суд касаційної інстанції розглянув заяву про розподіл судових витрат після касаційного перегляду справи, в якій первісний позов було задоволено, а зустрічний – відхилено, при цьому апеляційна інстанція скасувала рішення суду першої інстанції та задовольнила зустрічний позов, а касаційна інстанція скасувала постанову апеляційного суду і залишила в силі рішення суду першої інстанції. Суд відмовив у задоволенні заяви ТОВ “Фінансова компанія “Візард” про заміну сторони у справі, оскільки питання про правонаступництво попереднього кредитора ще не було остаточно вирішено. Суд зазначив, що судові витрати мають бути розподілені між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог, і відхилив вимогу про стягнення витрат лише з одного відповідача, оскільки солідарне стягнення не передбачено законом. Суд також відхилив вимогу про стягнення витрат на користь особи, яка не є стороною у справі, незважаючи на те, що ця особа фактично сплатила судовий збір.
3. Суд ухвалив додаткове рішення про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат, стягнувши з кожного з трьох відповідачів (ПАТ “Фідобанк”, ТОВ “Фінансова компанія “Візард” та ТОВ “Вайт Енерджі”) рівні частки судового збору на користь позивача (АТ “ЗНВКІФ “Інвестохіллс Хеліантус”).
Справа №212/1757/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пожежі в будинку, який позивачка здавала в оренду відповідачам.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову, мотивуючи це тим, що позивачка не надала достатніх доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідачів та виникненням пожежі, а також не було встановлено точної причини пожежі. Суд зазначив, що в деліктних зобов’язаннях діє презумпція вини заподіювача шкоди, проте позивач має довести наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв’язок між ними. У даній справі позивачка не надала висновок експерта, який би чітко встановив причину пожежі, а посилалася лише на звіт ДСНС про ймовірну причину. Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов’язок доведення відсутності вини покладається на відповідача лише після доведення позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення, включаючи причинний зв’язок.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №607/7513/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту належності особі акта про нещасний випадок на виробництві з метою отримання страхових виплат.
2. Суд, задовольняючи заяву, виходив з того, що заявник звернувся до суду, оскільки в акті про нещасний випадок на виробництві була допущена помилка в написанні його прізвища, і він не може виправити цю помилку в інший спосіб, оскільки підприємство, яке видало акт, ліквідоване, а правонаступник відмовився вносити зміни. Суд врахував, що встановлення цього факту необхідне заявнику для проходження МСЕК та отримання страхових виплат, і що Пенсійний фонд України є заінтересованою особою у цій справі. Суд також зазначив, що заявник звертався до правонаступника підприємства, але отримав відмову у виправленні помилки, і іншого позасудового способу встановлення цього факту не існує. Суд дійшов висновку, що встановлення факту належності акта не пов’язане зі спором про право. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони повно та всебічно дослідили обставини справи та дали належну оцінку доказам.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №722/1896/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є визнання неукладеними договорів позики між матір’ю позивачки та відповідачем на підставі відсутності факту передачі коштів та інших недоліків у боргових розписках.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підкресливши, що боргові розписки, наявні у кредитора, підтверджують існування правовідносин за договором позики між померлою матір’ю позивачки та відповідачем. Суд зазначив, що розписки містять всі необхідні умови договору позики, зокрема суму, зобов’язання повернути кошти та підпис позичальника. Доводи позивачки про те, що використання слова “беру” замість “отримала” свідчить про відсутність факту передачі коштів, суд відхилив як власне тлумачення змісту розписок. Також, суд не знайшов підстав для відводу судді апеляційного суду, оскільки не було надано доказів його упередженості. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №713/3546/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо особи ОСОБА_7.
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду, якими він керувався при прийнятті рішення, оскільки зазначено, що складання повного тексту постанови вимагає значного часу, і суд обмежився лише оголошенням резолютивної частини. Повний текст постанови буде оголошено пізніше. Тому, наразі неможливо визначити, які саме аргументи були вирішальними для суду при залишенні ухвали апеляційного суду без змін.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Чернівецького апеляційного суду щодо ОСОБА_7 без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №713/3546/23 від 30/09/2025
Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду, яким було скасовано обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства та закрито кримінальне провадження через недоведеність вини.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, погодившись з тим, що сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_7 поза розумним сумнівом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд ретельно проаналізував надані докази, зокрема, показання свідків та висновки експертів, і обґрунтовано визнав їх недостатніми для підтвердження вини. ВС наголосив, що для визнання особи винуватою, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини справи, а наявність обставин, яким обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для сумнівів у доведеності вини. Також, ВС зазначив, що апеляційний суд не порушив вимог кримінального процесуального закону, а його рішення відповідає статті 419 КПК України.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №712/8061/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору у справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за незаконне виробництво та зберігання наркотичних речовин.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. З тексту видно лише те, що розглядалися касаційні скарги захисника та прокурора на вирок апеляційного суду. Причини, з яких касаційні скарги залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін, будуть викладені у повному тексті постанови, який буде оголошено пізніше. Наразі можна лише констатувати, що Верховний Суд не знайшов підстав для скасування чи зміни рішення апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисника та прокурора – без задоволення.
Справа №442/172/25 від 01/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту.
2. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу прокурора, оскільки апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме розгляд справи за відсутності належним чином повідомленої засудженої, що позбавило її можливості реалізувати свої права на участь у судовому засіданні та на захист. Суд касаційної інстанції зазначив, що матеріали справи не підтверджують належного повідомлення засудженої про дату, час і місце апеляційного розгляду, а надсилання повідомлень за місцем проживання, коли засуджена вже перебувала у місцях позбавлення волі, не є належним повідомленням. Також, суд врахував, що апеляційна скарга прокурора містила вимоги про погіршення становища засудженої, що робило її участь в апеляційному розгляді обов’язковою. Враховуючи ці порушення, суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченій запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №927/166/25 від 02/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь Акціонерного товариства “Облтеплокомуненерго” 11 587 831,82 грн заборгованості, що виникла внаслідок різниці між економічно обґрунтованим та фактично застосованим тарифами для населення в опалювальному періоді 2021-2022 років за жовтень 2021 року.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, не надали належної оцінки питанню правомірності включення позивачем до розрахунків відшкодування втрат податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 20%, з огляду на пункт 4 Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах та пункт 3 Порядку відшкодування втрат. Суд зазначив, що не було встановлено правову природу втрат позивача та чи підлягають вони оподаткуванню ПДВ відповідно до Податкового кодексу України та згаданої Методики. Також, суди не дослідили відповідність заявлених до стягнення сум заборгованості з урахуванням ПДВ у розмірі 20% сумам втрат, зазначеним позивачем у розрахунках. В результаті, суди не встановили усіх обставин справи та не дослідили правову природу спірних правовідносин на підставі наявних доказів, що не дало змоги розглянути спір у відповідності до вимог законодавства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №758/13495/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, яким було змінено вирок суду першої інстанції та звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, звільняючи особу від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, не врахував належним чином ступінь тяжкості вчиненого злочину (тяжкий злочин проти здоров’я людини), не обґрунтував достатньо підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, та не звернув належної уваги на обставини вчинення злочину, спосіб, мотиви нанесення тілесного ушкодження та його наслідки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд врахував ті ж обставини, які вже були враховані при призначенні покарання судом першої інстанції, і не встановив принципово нових обставин для застосування ст. 75 КК України. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність за умови підтвердження аналогічного обсягу обвинувачення, даних про особу обвинуваченого та обставин, які пом’якшують та/чи обтяжують покарання.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №752/15928/22 від 30/09/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, що знаходяться у межах ландшафтного заказника, шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та зобов’язання повернути земельні ділянки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який зобов’язав відповідача повернути земельні ділянки, оскільки вони розташовані в межах ландшафтного заказника місцевого значення “Острів Жуків” та заплави річки Дніпро, що робить їх землями природно-заповідного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності для житлової забудови. Суд зазначив, що протиправне зайняття такої ділянки слід розглядати як порушення права власності територіальної громади, яке захищається негаторним позовом, до якого не застосовується позовна давність. Суд також врахував, що відповідач мав можливість знати про правовий режим землі, і повернення ділянки не порушить пропорційність втручання в право власності. Суд відхилив доводи про необхідність застосування позовної давності, оскільки позов є негаторним і може бути пред’явлений протягом усього часу тривання порушення. Крім того, суд підкреслив, що прокурор обґрунтовано представляв інтереси держави, оскільки Київська міська рада не вжила необхідних заходів для повернення земель.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши рішення про зобов’язання відповідача повернути земельні ділянки.
Справа №756/10790/21 від 01/10/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат у цивільній справі, де позивач частково задовольнив свої вимоги.
2. Верховний Суд розглянув заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору, сплаченого за подання позову та касаційної скарги. Суд зазначив, що згідно з ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, і якщо суд касаційної інстанції змінює рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат. ВС встановив, що позовна заява містила майнову та немайнові вимоги, частина з яких була задоволена судом першої інстанції, а тому розмір судового збору за подання позову та касаційної скарги підлягає розподілу між відповідачами пропорційно задоволеній майновій вимозі. Суд врахував, що в попередній постанові не було вирішено питання про розподіл судового збору, сплаченого позивачем.
3. Суд частково задовольнив заяву ОСОБА_1 та постановив стягнути з ТОВ «Центаріс» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та касаційної скарги, в розмірі 17 025 грн з кожного.
Справа №686/14591/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору у цій справі є визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову про визнання батьківства, мотивуючи це тим, що вимога про визнання батьківства заявлена на підставі статті 128 Сімейного кодексу України, до якої позовна давність не застосовується. Апеляційний суд врахував неодноразову неявку відповідачки та її законного представника до експертної установи для проведення судово-генетичної експертизи, а також відсутність надання зразків біологічних матеріалів в інший спосіб. На основі цього, апеляційний суд застосував статтю 109 Цивільного процесуального кодексу України та визнав факт походження дитини від позивача, враховуючи інші докази у справі, такі як покази свідків та фотографії. Верховний Суд підкреслив, що висновок судово-медичної експертизи є важливим доказом у справах про встановлення батьківства, і ухилення від її проведення може бути розцінено як визнання факту батьківства. Суд також зазначив, що кожна людина має право знати своє походження, і це право є важливим для особистісного розвитку.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, підтвердивши рішення про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
Справа №732/1234/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі через систематичну несплату орендної плати.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача, а з урахуванням змін до законодавства, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без згоди власника, спір підлягає розгляду в господарському суді в межах справи про банкрутство. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Апеляційний суд також врахував, що право оренди може бути включено до ліквідаційної маси боржника, а отже, спір про розірвання договору оренди впливає на цю масу. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками апеляційного суду, зазначивши, що заявлені позовні вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки у разі їх задоволення змінять розмір ліквідаційної маси боржника.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Справа №752/14684/19 від 01/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, засудженій за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано призначив додаткове покарання, враховуючи тяжкість злочину та порушення правил дорожнього руху, що призвело до смерті пішохода. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд врахував обставини справи, дані про особу винного, його сімейний стан та позицію потерпілої, призначивши покарання не в максимальному розмірі. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що призначення додаткового покарання сприятиме виправленню засудженого та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень. Суд касаційної інстанції наголосив, що вирішення питання про призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду, і апеляційний суд діяв у межах цих повноважень, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №727/5306/24 від 15/09/2025
1. Предметом спору є заява про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки справа була розглянута судом першої інстанції в неповному складі, а саме одноособово суддею, замість колегії у складі одного судді та двох присяжних, як це передбачено процесуальним законодавством для справ про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки. Суд зазначив, що питання встановлення опіки та призначення опікуна є похідним від питання визнання особи недієздатною, тому має розглядатися тим же складом суду. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на це порушення, що стало підставою для скасування рішень. **** Суд відступив від попереднього висновку Верховного Суду у справі № 760/16466/23, де допускався розгляд справи про призначення опікуна одноособово суддею.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №705/2187/21 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб) та ч. 3 ст. 185 (крадіжка, поєднана з проникненням у житло) КК України.
2. Апеляційний суд перекваліфікував дії обвинувачених з умисного вбивства на вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК) та розбій (ч. 4 ст. 187 КК), мотивуючи це тим, що не було доведено наявність умислу на вбивство, а додавання медичного препарату в напої потерпілих мало на меті лише їх приспати для полегшення крадіжки. Верховний Суд не погодився з таким рішенням, вказавши, що апеляційний суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, зокрема ст. 23 та ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки не дослідив безпосередньо всі докази у справі, а лише надав їм іншу оцінку, відмінну від суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не мав достатніх підстав для перекваліфікації дій обвинувачених, оскільки не встановив фактичних обставин, відмінних від встановлених судом першої інстанції, у спосіб, визначений законом. Також ВС вказав, що висновки апеляційного суду щодо відсутності умислу на вбивство є суперечливими та необґрунтованими, особливо враховуючи обставини додавання отруйної речовини в напої потерпілих. Крім того, ВС звернув увагу на те, що співучасть у злочині, передбаченому ст. 119 КК України (вбивство через необережність), неможлива.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченим запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №638/7236/23 від 06/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч.ч. 4, 6 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. Для їх з’ясування потрібен повний текст постанови.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №380/4332/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у переведенні особи з пенсії за віком на пенсію державного службовця та зобов’язання відновити виплату пенсії держслужбовця.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який зобов’язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести позивачку з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, починаючи з 25 січня 2023 року. Суд зазначив, що право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону України “Про державну службу” збережено для осіб, визначених у пунктах 10, 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу”. Суд також вказав, що відсутні правові підстави для врахування довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах державної служби, якщо не надано довідку про складові заробітної плати за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року. Водночас, суд наголосив, що при наданні позивачкою довідки про розмір виплат за 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби, розмір пенсії підлягає перерахуванню. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №460/7094/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати особі підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, котрий проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, наголосив, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року). Суд вказав, що положення статті 39 Закону № 796-XII не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії від наявності посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від Чорнобильської катастрофи, а визначальним є факт проживання на території радіоактивного забруднення та статус непрацюючого пенсіонера. Суд також врахував, що позивач фактично має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Суд послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі №240/2236/23.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та зобов’язав його нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії з 1 травня 2024 року.
Справа №400/3566/25 від 06/10/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України, при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом, а саме Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, який має пріоритет над загальним законодавством. Суд наголосив, що зміни до умов пенсійного забезпечення військовослужбовців можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього спеціального закону. Застосування положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постанови Кабінету Міністрів України, які передбачають тимчасове зменшення пенсій, суперечить спеціальному закону та обмежує конституційне право на соціальний захист. Суд також врахував позицію Конституційного Суду України, який неодноразово підкреслював, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами. Крім того, суд відхилив аргументи пенсійного органу про необхідність скорочення дисбалансу в розмірах пенсій, оскільки це порушує принцип обов’язковості судових рішень та права на справедливий суд.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши протиправність дій пенсійного органу щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсії позивачу.
Справа №380/9673/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є дії військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за червень та липень 2022 року.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву військовослужбовцю через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 122 КАС України, яка регулює строки звернення до адміністративного суду, замість статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Суд підкреслив, що на час виникнення спірних правовідносин (червень-липень 2022 року), діяла редакція статті 233 КЗпП, яка не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення належної заробітної плати. Зміни до статті 233 КЗпП, які обмежили строк звернення до суду трьома місяцями, набрали чинності 19 липня 2022 року і не поширюються на правовідносини, що виникли раніше. Суд також врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП у подібних справах.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №601/485/23 від 10/09/2025
1. Предметом спору є визначення порядку участі батька у вихованні дітей та позбавлення його батьківських прав.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не мав права закривати апеляційне провадження, яке було відкрито, оскільки процесуальний закон не передбачає такої підстави для закриття. Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження, фактично переглянув власну ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження, що є неприпустимим. Велика Палата ВС наголосила на важливості дотримання принципу правової визначеності та законності при здійсненні судочинства. Суд касаційної інстанції також зазначив, що у випадку зловживання процесуальними правами, зокрема, подання апеляційної скарги з неправдивими відомостями, суд може застосувати інші заходи, передбачені процесуальним законом, але не закривати провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційне провадження є важливою гарантією захисту прав та інтересів осіб, і безпідставне позбавлення цього права є неприпустимим.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/137/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
2. У рішенні не наведено жодних аргументів суду.
3. Верховний Суд відмовив у задоволенні позову судді про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя про його тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя.
Справа №420/3656/25 від 06/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є спеціальним законом, який визначає умови та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, і зміни до нього можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього закону. Суд підкреслив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами, зокрема спеціальним законом про пенсійне забезпечення військовослужбовців. Застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України, призводить до обмеження конституційного права на соціальний захист, гарантованого спеціальним законом. Суд також послався на практику Конституційного Суду України, який наголошував на неможливості внесення змін до спеціальних законів законом про Державний бюджет. Суд вказав на колізію між нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яку необхідно вирішувати на користь спеціального закону.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/28470/23 від 06/10/2025
1. Предметом спору у цій справі є оскарження дій, рішень та наказів органів юстиції, пов’язаних з діяльністю нотаріуса ОСОБА_1.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи та не надав належної оцінки доводам позивачки. Зокрема, залишилися поза увагою суду питання щодо правомірності дій відповідачів при прийнятті оскаржуваних рішень та їх відповідності чинному законодавству. Суд касаційної інстанції підкреслив необхідність всебічного та об’єктивного розгляду справи з урахуванням усіх наданих доказів та аргументів сторін. Також, суд вказав на важливість дотримання принципу законності та обґрунтованості при прийнятті рішень органами державної влади. Враховуючи виявлені порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/257/24 від 18/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо нерозгляду заяв судді про зупинення кваліфікаційного оцінювання та незавершення оцінювання у встановлений законом строк, а також скасування рішення ВККС про внесення змін до графіка складення іспиту.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ВККС не допустила протиправної бездіяльності, оскільки на момент звернення позивача не було підстав для зупинення кваліфікаційного оцінювання, а чинне законодавство не встановлює присічний строк для завершення кваліфікаційного оцінювання, а лише визначає орієнтовний період. Суд також зазначив, що незавершення оцінювання у строк не порушує право позивача на правову визначеність щодо продовження суддівської кар’єри. Крім того, суд вказав, що рішення ВККС про внесення змін до графіка іспиту не створює для позивача нових обов’язків та не впливає на його права, а тому не може бути визнане протиправним. Суд підкреслив, що ВККС діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом, що свідчить про відсутність порушеного права позивача. Велика Палата ВС підкреслила, що позивач не обґрунтував, яким чином бездіяльність ВККС порушує його права, і що пропуск строку не є протиправною бездіяльністю.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №620/14414/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України щодо невиплати індексації грошового забезпечення та зобов’язання нарахувати і виплатити таку індексацію.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач пропустив строк на апеляційне оскарження і не надав достатніх доказів поважності причин пропуску. Суд зазначив, що участь у бойових діях та статус військовослужбовця самі по собі не є достатнім обґрунтуванням для поновлення строку, а введення воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків. Суд також врахував, що медичні документи позивача не підтверджують неможливість подання апеляційної скарги у встановлений строк. Суд наголосив, що поновлення строку є правом, а не обов’язком суду, і вимагає наявності об’єктивних та непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №380/3358/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження розміру пенсії позивача шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України та Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначаються виключно спеціальним законом, а саме Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Суд зазначив, що зміни до умов і норм пенсійного забезпечення можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього Закону. Застосування постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та/чи норми пенсійного забезпечення, є протиправним. Суд також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою будь-яке обмеження максимального розміру пенсій є протиправним. Суд підкреслив, що обмеження пенсій, призначених за спеціальним законом, на підставі положень Закону про Державний бюджет України та постанови Кабінету Міністрів України, є порушенням конституційного права на соціальний захист.
3. Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №9901/130/21 від 07/10/2025
1. ТОВ «Граніт-001» оскаржувало Указ Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування санкцій до компанії.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступних аргументів: Президент України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема Законом України «Про санкції». Суд врахував, що РНБО ухвалила рішення про застосування санкцій на підставі подання Служби безпеки України, яка встановила наявність достатніх даних, що свідчать про загрозу національній безпеці України. Суд також зазначив, що санкції є тимчасовим заходом, спрямованим на захист національних інтересів, і не є втручанням у право власності ТОВ «Граніт-001». Суд підкреслив, що перевірка обґрунтованості рішення РНБО не належить до його компетенції, оскільки це питання національної безпеки і оборони. Суд також взяв до уваги, що ТОВ «Граніт-001» не надало достатніх доказів, які б свідчили про необґрунтованість застосування до нього санкцій.
3. Суд відмовив у задоволенні позову ТОВ «Граніт-001».
Справа №380/9861/25 від 06/10/2025
1. Предметом спору є оскарження припису Держпраці щодо усунення порушень трудового законодавства, а саме необхідності працевлаштування конкретної особи.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу про забезпечення позову, наголосивши, що суди попередніх інстанцій не встановили виключних підстав для вжиття таких заходів, передбачених КАС України. Суд вказав, що ймовірність застосування штрафних санкцій не є реальним ускладненням захисту прав позивача, а висновок про очевидну протиправність припису зроблено передчасно, без належної оцінки всіх обставин. Також суд підкреслив, що забезпечення позову не повинно підміняти собою рішення по суті, а зупинення дії припису є неадекватним втручанням у діяльність органу державного нагляду. Суд врахував, що суди попередніх інстанцій не збалансували інтереси заявника та суспільний інтерес у дотриманні трудового законодавства. Суд касаційної інстанції наголосив, що фінансові ризики позивача повинні бути реально обґрунтовані та мати невідворотний характер, а не бути лише ймовірними негативними наслідками.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
