Справа №761/48660/19 від 16/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнання права вимоги за цими договорами за позивачем, скасування рішень державних реєстраторів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року є нікчемним, а отже, наступний договір купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року також є недійсним, оскільки укладений особою, яка не мала права продажу цих активів. Суд зазначив, що інститут добросовісного набувача не застосовується до відносин щодо передачі прав вимоги, які регулюються зобов’язальним правом, а не речовим. Суд також врахував, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2018 року вже існував спір щодо недійсності попередніх договорів. Доводи касаційної скарги про порушення прав нового власника квартири, яка є предметом іпотеки, були відхилені, оскільки перехід права власності відбувся вже після ухвалення рішення судом першої інстанції. Суд також підкреслив, що договір про відступлення права вимоги між банком та ТОВ “Файненс Компані” був укладений на підставі чинних результатів електронних торгів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №531/912/23 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у комунальну власність та подальшої її передачі у приватну власність іншій особі, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї ділянки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд передчасно задовольнив позов, оскільки не було належним чином встановлено статус спірної земельної ділянки та законність рішення сільської ради про її передачу у власність відповідачу; апеляційний суд помилково переклав тягар доведення правомірності передачі земельної ділянки у комунальну власність на відповідача, тоді як позивач мав довести неправомірність таких дій; для скасування рішення сільської ради необхідно встановити незаконність цього рішення та статус земельної ділянки, чого апеляційний суд не зробив; суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази, тому справу необхідно повернути на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №2-41/97 від 21/07/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого на постанову суду про приведення вироку у відповідність із законом та пом’якшення покарання.
2. Суд касаційної інстанції відмовив у витребуванні справи, оскільки касаційну скаргу подано з пропуском строку, встановленого процесуальним законом. Суд зазначив, що питання про поновлення строку на касаційне оскарження не належить до його компетенції, а має вирішуватися судом, який розглядав справу, відповідно до ст. 353 КПК України 1960 року. Оскільки засуджений звернувся з клопотанням про поновлення строку безпосередньо до касаційного суду, не дотримавшись належної процедури, його скарга не може бути розглянута. Суд також відхилив заяву про відвід судді, оскільки наведені доводи не містили підстав, передбачених статтями 54-55 КПК України 1960 року. Суддя зазначив, що відсутні процесуальні перешкоди для звернення засудженого з клопотанням про поновлення строку до компетентного суду.
3. Суд залишив без задоволення заяву про відвід судді, клопотання про відновлення строку на касаційне оскарження залишив без розгляду та відмовив у витребуванні справи за касаційною скаргою засудженого.
Справа №824/33/25 від 17/07/2025
1. Предметом спору є заява A.X. AGROSLAVINVEST S.R.O. про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при Торгово-промисловій палаті України (ТПП) щодо стягнення з неї на користь ТОВ «Торговий Дім «Новаагро» заборгованості за поставлений товар, неустойки та інших витрат.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви про скасування рішення МКАС, оскільки заявник не надав належних доказів відсутності компетенції у МКАС на розгляд спору. Суд зазначив, що арбітражна угода між сторонами передбачала вирішення спорів у МКАС, і заявник не довів належним чином укладення додаткової угоди про зміну цієї юрисдикції на Господарський суд Харківської області. Суд також врахував непослідовну поведінку заявника, який спочатку заперечував юрисдикцію Господарського суду Харківської області, а потім посилався на неї як на належну. Суд підкреслив, що повноваження національного суду при розгляді справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу є обмеженими, і він не може переглядати ці рішення по суті. Суд також взяв до уваги принцип автономії арбітражної угоди, згідно з яким сумніви щодо її дійсності тлумачаться на користь її чинності.
3. Суд залишив апеляційну скаргу A.X. AGROSLAVINVEST S.R.O. без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №331/4882/23 від 21/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за державну зраду та колабораційну діяльність.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їхніми висновками щодо доведеності вини особи у вчиненні державної зради (ч. 1 ст. 111 КК України) та колабораційної діяльності (ч. 7 ст. 111-1 КК України). Суд, ймовірно, врахував надані докази, їх належність та допустимість, а також повноту судового розгляду. Також, суд міг взяти до уваги обґрунтованість кваліфікації дій засудженого та відповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі винного. Відсутність обґрунтованих підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень також вплинула на рішення Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №522/18958/23 від 16/07/2025
1. Предметом спору є визнання неукладеним договору позики та додаткової угоди до нього.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, а саме, вимога про визнання договору неукладеним не є належним способом захисту у даному випадку. Суд зазначив, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, і суди попередніх інстанцій помилково надали оцінку обставинам по суті спору, одночасно вказавши на неналежність обраного способу захисту. Верховний Суд вказав, що суди мали відмовити в задоволенні позову саме через неналежність обраного способу захисту, не вдаючись до оцінки обставин по суті спору. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини у новій редакції, наголошуючи на тому, що відмова в позові ґрунтується виключно на обранні позивачем неефективного способу захисту.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині їх мотивування, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №991/6084/25 від 17/07/2025
1. Предметом спору є заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів у справі про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави.
2. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила в силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на транспортні засоби відповідачів, оскільки існують обґрунтовані підстави вважати, що ці активи можуть бути визнані необґрунтованими та стягнуті в дохід держави. Суд врахував, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки існує ризик відчуження майна. Доводи апелянтів про відсутність реального ризику відчуження майна не були переконливими, оскільки обізнаність відповідачів про перевірку не виключає можливості вчинення дій з відчуження майна в майбутньому. Суд також зазначив, що накладений арешт не перешкоджає користуванню майном, а лише обмежує право розпорядження ним, що є співмірним обмеженням права власності. Суд має право досліджувати докази, додані до позовної заяви, при розгляді заяви про забезпечення позову, оскільки вони є частиною доказової бази.
3. Апеляційні скарги представників відповідачів залишено без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду залишено без змін.
Справа №991/7017/25 від 21/07/2025
1. Предметом спору є кримінальне провадження щодо двох помічниць суддів, обвинувачених у зловживанні впливом та підробці документів за попередньою змовою.
2. Вищий антикорупційний суд затвердив угоду про визнання винуватості, враховуючи, що обвинувачені повністю визнали свою вину, зобов’язалися співпрацювати у викритті іншої особи, причетної до корупційного злочину, та забезпечити перерахування застави на підтримку Збройних Сил України; суд також взяв до уваги позитивні характеристики обвинувачених, наявність у них неповнолітніх дітей та відсутність матеріальної шкоди від злочину. Суд дійшов висновку, що угода відповідає інтересам суспільства, оскільки забезпечує швидке судове провадження, сприяє викриттю інших злочинів та підтримує ЗСУ. Суд також врахував, що умови угоди не порушують права та інтереси сторін, укладені добровільно, а узгоджене покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив обвинуваченим покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком, зобов’язавши їх перерахувати заставу на підтримку ЗСУ.
Справа №990/8/24 від 24/06/2025
1. Предметом спору є оскарження Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування санкцій до фізичної та юридичної особи.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Президент діяв у межах своїх конституційних повноважень, вводячи в дію рішення РНБО про санкції, прийняте на підставі пропозицій СБУ. Суд зазначив, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам є оціночним поняттям, і Президент має дискрецію в оцінці достатності підстав для введення санкцій. Суд також врахував, що СБУ надала докази, які підтверджують існування обставин, що стали підставою для внесення пропозиції про застосування санкцій. Суд вказав, що санкції не є видом відповідальності, а обмежувальним заходом для захисту національних інтересів, і що втручання у право власності є пропорційним меті забезпечення національної безпеки. Також суд відхилив доводи про процедурні порушення, оскільки не встановив їх під час розгляду справи.
3. Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову.
Справа №686/28662/23 від 21/07/2025
1. Предметом спору є визнання права спільної сумісної власності на частину цегельного заводу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цей завод та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що позивач звернувся з позовом лише до ТОВ «Подільський цегельник», хоча вимога про визнання права спільної сумісної власності випливає з інвестиційного договору з фізичною особою-підприємцем (ФОП), яка і повинна бути належним відповідачем за цією вимогою. Суд зазначив, що позивач не заявляв вимог до ФОП про визнання права власності, а інші позовні вимоги є похідними від цієї основної вимоги. Верховний Суд погодився з цим висновком, підкресливши, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів є обов’язком суду. Оскільки позивач не залучив ФОП як співвідповідача, а саме ФОП є стороною інвестиційного договору, то це є підставою для відмови в позові. Суд також зазначив, що процесуальне становище третьої особи (ФОП у даному випадку) відрізняється від становища відповідача, і суд не може вирішувати питання про права та обов’язки третьої особи у спорі між сторонами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №201/11849/23 від 21/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказавши на недопустимість посилання в судових рішеннях на дані, отримані з протоколів пред’явлення особи для впізнання за фотознімками, оскільки були порушення при проведенні цих слідчих дій. Суд зазначив, що такі докази не можуть бути належними та допустимими. Водночас, ВС залишив без змін інші частини судових рішень, що свідчить про те, що інші докази були визнані достатніми для доведення вини особи. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання процесуальних норм під час збору доказів, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Судді врахували, що виключення недопустимих доказів не впливає на загальну обґрунтованість обвинувального вироку.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, виключивши з судових рішень посилання на певні докази, але в решті залишив судові рішення без змін.
Справа №500/2276/24 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, винесених контролюючим органом.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ФОП. Суд зазначив, що у випадку оскарження податкових повідомлень-рішень після використання процедури адміністративного оскарження, застосовується спеціальна норма Податкового кодексу України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду, а не загальна норма Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає тримісячний строк. Суд підкреслив, що платник податків пропустив місячний строк звернення до суду, і не навів поважних причин для його поновлення. Суд також зазначив, що відсутність колізії між нормами ПК України та КАС України, оскільки спеціальна норма має пріоритет. **** Суд відступив від висновку, викладеного в пункті 101 постанови Великої Палати від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, про те, що норма пункту 56.18 статті 56 ПУ України встановлює спеціальні строки звернення до суду, відсилаючи в цьому питанні до статті 102 цього Кодексу.
3. Суд залишив касаційну скаргу ФОП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №463/9415/24 від 21/07/2025
Предметом спору є оскарження ухвали районного суду та ухвали апеляційного суду в касаційному порядку.
Верховний Суд закрив касаційне провадження, не вдаючись до аналізу рішень судів попередніх інстанцій. Причини закриття касаційного провадження в резолютивній частині ухвали не зазначені. Можна припустити, що суд встановив обставини, які унеможливлюють касаційний перегляд, наприклад, відсутність касаційної скарги, подання її особою, яка не має права на оскарження, або пропуск строку на касаційне оскарження без поважних причин. Оскільки повний текст ухвали буде оголошено пізніше, детальні причини закриття касаційного провадження залишаються невідомими. Важливо дочекатися повного тексту ухвали для з’ясування всіх обставин.
Суд постановив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6.
Справа №359/6170/24 від 16/07/2025
1. Предметом спору є стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення частини другої статті 196 Сімейного кодексу України, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Верховний Суд наголосив, що саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність його вини у виникненні заборгованості, а апеляційний суд не врахував, що відповідач не надав належних доказів, які б свідчили про неможливість своєчасної сплати аліментів. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що презумпція вини платника аліментів у виникненні заборгованості не була спростована, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Суд врахував, що зменшення пені до 20% від суми заборгованості, як це зробив апеляційний суд, не відповідає принципам справедливості та розумності.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення пені у розмірі 285 000 грн.
Справа №531/1231/24 від 16/07/2025
1. Предметом спору є розмір відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який збільшив розмір моральної шкоди з 20 000 грн до 50 000 грн, оскільки апеляційний суд врахував принципи пропорційності, законності, виваженості, розумності та справедливості, а також моральні страждання, яких зазнав потерпілий від кримінального правопорушення. Суд зазначив, що існує безпосередній причинний зв’язок між діями засудженого та завданою моральною шкодою, оскільки потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, зазнав фізичного болю та страждань, тривалий час лікувався та був змушений змінити свій спосіб життя. Суд також врахував, що збільшення розміру моральної шкоди не є надмірним тягарем для засудженого та не призведе до безпідставного збагачення потерпілого, оскільки розмір відшкодування відповідає характеру і обсягу моральних і фізичних страждань потерпілого за наслідками отриманих травм. Суд касаційної інстанції підкреслив, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України та статтям 128, 129 КПК України.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №761/18413/25 від 21/07/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Верховний Суд розглянув клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_6 про зміну підсудності кримінального провадження, а саме перенесення розгляду справи з Шевченківського районного суду м. Києва до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Суд врахував доводи сторін, однак не знайшов достатніх підстав для задоволення клопотання. Приймаючи рішення, Верховний Суд керувався статтями 34 та 369 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Суд вирішив, що обставини, на які посилається захисник, не є достатніми для зміни територіальної підсудності справи. Таким чином, розгляд справи має продовжуватися в суді першої інстанції, визначеному на початку провадження.
3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника без задоволення, тобто кримінальне провадження залишиться в Шевченківському районному суді м. Києва.
Справа №990/79/25 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження Указу Президента України про застосування санкцій та оскарження дій Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ініціювання цих санкцій.
2. Суд першої інстанції повернув позовну заяву, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, а наведені позивачем причини пропуску строку не були визнані поважними. Суд виходив з того, що Указ Президента був офіційно опублікований, і позивач мав можливість дізнатися про застосовані до нього санкції та оскаржити їх вчасно. Крім того, суд зазначив, що позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом раніше, що свідчить про його обізнаність щодо існування Указу. Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим рішенням, підкресливши, що факт ознайомлення представника позивача з матеріалами справи, що мають гриф “Таємно”, не є об’єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду, оскільки позивач мав можливість дізнатися про Указ з офіційних джерел. Суд також відхилив аргумент про воєнний стан, оскільки строк оскарження сплив до його введення.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №643/13004/23 від 16/07/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів добросовісності та безтитульності володіння майном, адже квартира була надана його батькові як службове житло, а отже, позивач знав або повинен був знати, що не є власником майна. Суд зазначив, що право власності за набувальною давністю може бути набуто лише на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності. Також, суд підкреслив, що факт користування квартирою, її утримання та оплата комунальних послуг не є підставою для набуття права власності за набувальною давністю. Суд врахував, що Державна митна служба України є правонаступником Східної регіональної митниці, яка була власником квартири, і що факт належності квартири відповідачу підтверджено попередніми судовими рішеннями.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/2865/22 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Козельщинської селищної ради щодо нерозроблення та незатвердження генерального плану селища.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що прокурор має право представляти інтереси держави в суді у випадках, коли орган місцевого самоврядування порушує ці інтереси, зокрема, щодо збереження об’єктів культурної спадщини, і відсутній інший орган, уповноважений захищати ці інтереси в судовому порядку. Суд зазначив, що органи місцевого самоврядування є самостійними, і прокурор може звертатися до суду, якщо інтереси держави порушені, а інший суб’єкт владних повноважень не здійснює захист. Суд також підкреслив, що захист культурної спадщини є важливим суспільним інтересом, і прокурор може діяти для його захисту, особливо коли відсутній інший уповноважений орган. Суд не погодився з апеляційною інстанцією, яка вважала, що виконавчий комітет селищної ради є належним позивачем, оскільки він не може оскаржувати бездіяльність самої ради.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №160/14102/22 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Торговий Дім «Еко-Сервіс» було збільшено податок на прибуток та зменшено податковий кредит з ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили ТОВ «Торговий Дім «Еко-Сервіс» у перегляді рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами. Суди дійшли висновку, що обставини, на які посилається позивач (використання поставленого товару покупцем у господарській діяльності), не є нововиявленими, оскільки не спростовують фактів, покладених в основу судового рішення (відсутність належних документів на транспортування нафтопродуктів та сумнівне походження товару). Крім того, суд зазначив, що ці обставини могли бути відомі позивачу під час розгляду справи, і відповідні докази могли бути подані суду. Суд також підкреслив, що новий доказ або нове обґрунтування позову не є нововиявленими обставинами. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Торговий Дім «Еко-Сервіс» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/5361/23 від 22/07/2025
1. Предметом спору є правомірність припинення виплати суддівської винагороди судді, призваному на військову службу під час мобілізації, після внесення змін до статті 119 Кодексу законів про працю України, які скасували збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що Закон України “Про судоустрій і статус суддів” не регулює питання виплати суддівської винагороди суддям, призваним на військову службу за мобілізацією, а отже, слід застосовувати статтю 119 Кодексу законів про працю України. Зміни до цієї статті, внесені Законом №2352-ІХ, скасували збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками, включаючи суддів. Суд зазначив, що суддя, призваний на військову службу, набуває статусу військовослужбовця і має право на грошове забезпечення, встановлене для цього виду служби, а не на суддівську винагороду. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, як розпорядник бюджетних коштів, не має підстав виплачувати суддівську винагороду позивачеві після відповідних змін у законодавстві, оскільки несе відповідальність за цільове та законне витрачання бюджетних коштів. Суд касаційної інстанції послався на практику Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову судді щодо нарахування та виплати суддівської винагороди під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Справа №380/22351/24 від 22/07/2025
1. Предметом спору є рішення податкового органу про анулювання реєстрації ТОВ «Раванет» як платника єдиного податку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити ефективний захист прав ТОВ «Раванет». Суди врахували, що анулювання реєстрації платником єдиного податку призведе до зміни системи оподаткування, застосування штрафних санкцій та можливого зупинення діяльності підприємства. Також суди зазначили, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, і не є вирішенням спору по суті. Суд касаційної інстанції підкреслив, що інститут забезпечення адміністративного позову є важливим інструментом для захисту прав та інтересів позивачів в адміністративному процесі. Суд також зазначив, що висновки Верховного Суду, на які посилався відповідач, стосуються відмінних обставин справи та іншого правового регулювання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/14871/23 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «СДГС Трейдинг» було збільшено податкові зобов’язання з ПДВ, зменшено суму бюджетного відшкодування та розмір від’ємного значення ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що податковий орган не надав достатніх доказів на підтвердження порушень податкового законодавства з боку ТОВ «СДГС Трейдинг». Суди зазначили, що контролюючий орган не спростував реальність господарських операцій, підтверджених первинними документами, та не довів недобросовісність платника податків. Також, податковий орган не провів аналіз господарських операцій з придбання сільськогосподарської продукції, а обмежився аналізом операцій зі зберігання зерна. Суди врахували, що обов’язок щодо складання та реєстрації складських документів покладено на зберігача, а не на поклажодавця. Крім того, суди взяли до уваги наявність кримінального провадження щодо нестачі зерна на елеваторі контрагента. Суд касаційної інстанції наголосив, що податковий орган не довів правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належними та допустимими доказами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/5583/22 від 14/07/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення пожежного-рятувальника з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що в умовах воєнного стану, невихід на службу без поважних причин є грубим порушенням службової дисципліни, що є несумісним з подальшим проходженням служби цивільного захисту. Суд наголосив, що запровадження воєнного стану суттєво вплинуло на всі сфери суспільного життя, зокрема і на функціонування органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Суд врахував, що позивач систематично не з’являвся на службі, фактично самоусунувшись від виконання службових обов’язків в умовах воєнного стану, що є триваючим порушенням службової дисципліни та вказує на систематичне невиконання позивачем умов контракту. Суд також послався на практику Верховного Суду щодо правомірності притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за невихід на службу без поважних причин у період воєнного стану. Суд вказав, що висновки судів попередніх інстанцій не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки в цій справі позивачем вчинено грубий дисциплінарний проступок у період дії воєнного стану.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину.
Справа №160/30897/24 від 21/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» було відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ через застосування санкцій до осіб, пов’язаних з компанією.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що для відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ згідно з п. 200.4-1 ст. 200 ПК України, санкції мають бути застосовані безпосередньо до платника податку, його засновників (учасників) або кінцевих бенефіціарних власників. Суд підкреслив, що Указ Президента України про введення санкцій набрав чинності пізніше дати складання акту перевірки, що робить неможливим його застосування у даному випадку. Крім того, суд вказав, що особи, до яких застосовано санкції, не здійснюють прямого або непрямого вирішального впливу на діяльність ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ», оскільки частка Smart Steel Ltd у Metinvest B.V. (Нідерланди) становить менше 25%. Суд також відхилив посилання податкового органу на інформацію з інтернет-порталу ORBIS, оскільки вона не є офіційною та датована попереднім періодом. Важливо, що в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відсутня інформація про застосування санкцій до ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» та/або його засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/2797/21 від 21/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ та зобов’язання податкового органу внести дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив правомірність формування ТОВ «Аверс Солд» податкового кредиту з ПДВ на підставі первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом, зокрема, закупівлю зерна, яке згодом було експортовано. Суд зазначив, що податковий орган не надав належних доказів відсутності реального здійснення господарських операцій, а посилався лише на інформацію з баз даних, яка не є достатнім доказом. Суд підкреслив, що платник податків не повинен нести відповідальність за можливі порушення з боку контрагентів, якщо не доведено його обізнаність про такі порушення та злагодженість дій. Водночас, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання податкового органу внести дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, вказавши на передчасність таких вимог, оскільки обов’язок внесення даних виникає лише після набрання рішенням суду законної сили. Суд касаційної інстанції зазначив, що зобов’язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податку.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання податкового органу внести дані до Реєстру заяв про повернення ПДВ, а в іншій частині рішення залишив без змін.
Справа №380/25843/23 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Експорт Ньюз» було збільшено податкове зобов’язання з ПДВ та зменшено суму бюджетного відшкодування.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування ТОВ «Експорт Ньюз» податкового кредиту на підставі первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентами. Суд підкреслив, що податковий орган не надав достатніх доказів, які б спростовували ці факти або свідчили про обізнаність платника податків щодо можливих порушень з боку контрагентів. Водночас, Верховний Суд визнав передчасним зобов’язання податкового органу внести дані про узгоджену суму бюджетного відшкодування до Реєстру заяв, оскільки обов’язок внесення таких даних виникає у податкового органу лише після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду. Суд зазначив, що зобов’язання податкового органу внести дані до реєстру виникає на наступний робочий день після отримання рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. Таким чином, вимога про зобов’язання вчинити дії є передчасною, оскільки на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій у податкового органу ще не виник обов’язок вчиняти ці дії.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання податкового органу внести дані до Реєстру заяв про відшкодування ПДВ та відмовив у задоволенні позову в цій частині, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №620/3450/22 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення виконкому міськради, наказу управління архітектури та містобудівних умов і обмежень щодо будівництва багатоквартирного будинку, оскільки прокуратура вважає, що вони суперечать містобудівній документації.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що будівництво відповідає Генеральному плану та Тимчасовому порядку використання території міста. Прокуратура оскаржила ці рішення, стверджуючи, що суди не врахували невідповідність намірів забудови Детальному плану центральної частини міста, який передбачає на цій території розміщення шкіл та дитячих дошкільних установ. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином відповідність запланованого будівництва текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту, зокрема, не надали оцінки співвідношенню Тимчасового порядку використання території м. Чернігова з Генеральним та детальним планом міста, зокрема, щодо висотності та кількості поверхів забудови. Суд касаційної інстанції підкреслив, що неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/7350/23 від 22/07/2025
1. Предметом спору є відмова Пенсійного фонду у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах особі, яка працювала на підземних роботах.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, скасувавши рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії та зобов’язавши повторно розглянути заяву позивача з урахуванням певних періодів роботи до пільгового стажу. Суди виходили з того, що для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до законодавства, яке підлягає застосуванню з урахуванням рішення Конституційного Суду України, необхідним є досягнення 50-річного віку для чоловіків, а позивачу на момент звернення було лише 43 роки. Суд зазначив, що хоча позивач і має необхідний стаж роботи на шкідливих виробництвах, його вік не відповідає вимогам для призначення пенсії на пільгових умовах. Суд касаційної інстанції підкреслив, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки вони базуються на повному та всебічному з’ясуванні обставин справи та правильному застосуванні норм матеріального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/15736/23 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади оперуповноваженого у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що звільнення позивача відбулося у зв’язку зі скороченням штату, про що його було попереджено за два місяці, як того вимагає Положення про проходження служби в ДБР. Суд зазначив, що відповідач запропонував позивачу рівнозначні посади в інших територіальних управліннях ДБР, від яких позивач відмовився. Суд підкреслив, що хоча КЗпП України передбачає певні гарантії для працівників при звільненні у зв’язку зі скороченням штату, у даному випадку пріоритет мають норми спеціального законодавства, а саме Закон України “Про Державне бюро розслідувань” та Положення про проходження служби в ДБР, які детально регулюють порядок звільнення осіб рядового та начальницького складу. Суд також врахував, що оцінка професійних якостей позивача була визнана незадовільною, що вплинуло на рішення про його звільнення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/7487/24 від 17/07/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу природного газу щодо продовження строків оплати.
2. Суд задовольнив позов, оскільки між сторонами було укладено договір, в якому передбачено обов’язок укласти додаткову угоду про продовження строків оплати у разі продовження воєнного стану в Україні, що і сталося. Суд врахував принцип свободи договору, згідно з яким сторони самостійно визначають умови договору. Суд також зазначив, що запропонована позивачем додаткова угода не погіршує становище відповідача, а лише змінює строки виконання зобов’язань. Суд відхилив аргументи відповідача про відсутність згоди на укладення додаткової угоди, оскільки сам факт звернення позивача до суду з позовом свідчить про наявність у нього волі на укладення угоди. Суд також не погодився з доводами відповідача про порушення принципу добросовісності, оскільки дії позивача щодо передачі спору на вирішення суду відповідають закону та умовам договору. Суд підкреслив, що його рішення не звільняє позивача від обов’язку виконати свої зобов’язання за договором.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №910/7196/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Укроргсинтез” пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва в розмірі 2 098 872,00 грн.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову Департаменту економіки, мотивуючи це тим, що згідно з Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, об’єкт, реконструйований відповідачем (“Стоянка автомобільна крита”), фактично підпадає під поняття “паркінг” і, відповідно, звільняється від пайової участі. Суд врахував, що чинне законодавство не розрізняє поняття “паркінг” та “гараж”, а визначення цих термінів є тотожними. Суд також зазначив, що мета Київської міської ради полягала у стимулюванні будівництва об’єктів інфраструктури, які дозволяють зберігати транспортні засоби у спеціально відведених місцях, а не на вулицях. Суд відхилив доводи скаржника про необхідність переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту економіки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/27091/23 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення та рішення про ризиковість платника ПДВ, а також зобов’язання виключити ТОВ «ОПТИМУМ-КАПІТАЛ» з переліку ризикових платників податків.
2. Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, виходив з того, що ТОВ «ОПТИМУМ-КАПІТАЛ» належним чином підтвердило реальність господарських операцій з контрагентами, надавши первинні документи, які відповідають вимогам законодавства, а контролюючий орган не надав достатніх доказів недобросовісності платника податків або фіктивності його постачальників. Суд також зазначив, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік платника податку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо платник мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів/послуг для використання у власній господарській діяльності. Суд врахував, що контролюючий орган не довів, що позивач діяв без належної обачності, і йому було відомо про можливі порушення контрагентів. Крім того, суд підкреслив, що висновки контролюючого органу щодо включення позивача до переліку ризикових платників податків не ґрунтуються на об’єктивному аналізі господарської діяльності платника податків. Суд також взяв до уваги, що позивач надав докази використання придбаних товарно-матеріальних цінностей для реконструкції об’єкта нерухомості, що спростовує наявність товарних залишків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №906/304/23 від 16/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ, оскільки були встановлені порушення порядку скликання та проведення зборів, а саме: ініціювання зборів особою, яка не мала на це права на момент скликання, проведення зборів не за місцезнаходженням товариства, а також прийняття необґрунтованого рішення про звільнення директора, що порушує корпоративні права позивача. Суд зазначив, що десятиденний строк для скликання зборів починає відлік з моменту отримання вимоги про скликання або після спливу 14 днів зберігання поштового відправлення. Також, суд врахував, що рішення про передачу майнових прав іншій юридичній особі створює невизначеність у майнових правах позивача, що є підставою для визнання рішення недійсним. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав обґрунтованим часткове відшкодування, враховуючи обсяг наданих послуг та їх співмірність зі складністю справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/3867/21 від 16/07/2025
1. Предметом спору є вимога Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до колишніх керівників ПАТ “Меліор Банк” про солідарне відшкодування шкоди в розмірі 213 849 977,67 грн, завданої банку та його кредиторам внаслідок їхніх неправомірних дій при кредитуванні.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки не врахував правові висновки Верховного Суду щодо моменту початку перебігу позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, а саме з дня затвердження останнього з двох документів: реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що положення Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, якими внесені зміни до статті 52 Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” стосовно права Фонду звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди (збитків) протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність) відносини, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання та виникли до набрання чинності частиною сьомою статті 52 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” не регулюють, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, а також крім випадків, передбачених Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Суд касаційної інстанції зазначив, що він не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
