1. Предметом спору є оскарження рішень Одеської міської ради щодо надання в оренду земельної ділянки для реконструкції та обслуговування автозаправної станції, а також визнання недійсними договорів оренди цієї ділянки.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх судів, виходив з того, що розміщення автозаправної станції на землях, віднесених до категорії житлової та громадської забудови, є порушенням вимог земельного законодавства, оскільки такі об’єкти мають розміщуватися на землях транспорту; суд підкреслив, що кожна категорія земель має чітко визначене цільове призначення, і використання землі не за призначенням є неприпустимим; **** суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували усталену судову практику Верховного Суду щодо цього питання, зокрема, позицію, викладену у справі № 904/186/23, де було наголошено на неправомірності розміщення АЗС на землях іншого цільового призначення; суд також врахував, що незаконне віднесення земельної ділянки до категорії земель житлової та громадської забудови призводить до зменшення ставки орендної плати та недоотримання коштів місцевим бюджетом; водночас, суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів оренди, оскільки на ділянці знаходиться об’єкт нерухомості, що належить відповідачу, і визнання договорів недійсними порушить його права як власника нерухомості.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні незаконними рішень Одеської міської ради та ухвалив нове рішення про визнання цих рішень незаконними, а в іншій частині рішення судів залишив без змін.