Справа №620/15733/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції помилково визначив кількість позовних вимог у справі, що призвело до неправильного розрахунку суми судового збору, необхідної для подання апеляційної скарги. Верховний Суд підкреслив, що вимога про визнання протиправною бездіяльності суб’єкта владних повноважень є однією вимогою немайнового характеру, якщо інші вимоги є похідними від неї. У даній справі, вимога про зобов’язання нарахувати та виплатити індексацію у певному порядку є похідною від основної вимоги про оскарження бездіяльності щодо нарахування індексації. Суд апеляційної інстанції повинен був врахувати, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права є однією вимогою. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, Верховний Суд вирішив скасувати ухвалу апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №520/18494/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача з військової служби та зобов’язання виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила річний строк на апеляційне оскарження, встановлений КАС України. Суд зазначив, що хоча загалом суб’єкт владних повноважень втрачає право на апеляційне оскарження після спливу року, є виняток, якщо він не був повідомлений про розгляд справи або не був залучений до участі в ній, і суд ухвалив рішення про його права та/або обов’язки. У даному випадку, військова частина була повідомлена про відкриття провадження у справі, отримавши відповідну ухвалу суду, що виключає можливість поновлення пропущеного строку. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №932/10417/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про адміністративне стягнення за порушення правил дорожнього руху, зафіксоване в режимі напівавтоматичної фіксації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач пропустив строк на апеляційне оскарження і не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що оскарження ухвали про повернення першої апеляційної скарги в касаційному порядку не є поважною причиною для пропуску строку на подання повторної апеляційної скарги, оскільки право на касаційне оскарження не обмежувало право на звернення до суду з апеляційною скаргою після повернення попередньої. Суд підкреслив, що дотримання строків оскарження є важливим для забезпечення принципу правової визначеності. Суд вказав, що поновлення строку не є обов’язком суду, а є предметом його оцінки. Суд також зазначив, що імперативні приписи КАС зобов’язують суд відмовити у відкритті апеляційного провадження, якщо не подано заяву про поновлення строку або наведені підстави визнані неповажними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №303/3150/22 від 25/06/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність відповідачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що рішення сільської ради про передачу земельної ділянки відповідачу було незаконним, оскільки порушувало права позивачів як власників суміжних будівель та землекористувачів. Суд врахував, що в попередніх судових рішеннях, які набрали законної сили, вже було встановлено факт порушення прав позивачів внаслідок збільшення площі земельної ділянки відповідача за рахунок їхньої землі. Суд також зазначив, що відповідач не надав доказів, які б спростували ці обставини, встановлені попередніми судовими рішеннями. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не потребують доказування в іншій справі за участю тих самих осіб. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини цих справ були іншими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №360/15/25 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про зняття з забезпечення та бездіяльності щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, повернув позовну заяву, вважаючи, що позивач пропустив місячний строк на оскарження наказу про зняття з забезпечення, оскільки дізнався про нього ще 3 вересня 2024 року, а до суду звернувся лише 26 грудня 2024 року, і що вимога про виплату додаткової винагороди є похідною від вимоги про скасування наказу. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши, що рішенням суду у іншій справі вже було встановлено, що вимога про виплату додаткової винагороди не залежить від правомірності наказу про зняття з забезпечення, а отже, суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права щодо строків звернення до суду. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання судами принципу res judicata, тобто врахування обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що суди повинні першочергово вирішувати питання про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині повернення позовних вимог щодо невиплати додаткової винагороди та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а в частині оскарження наказу залишив рішення без змін.
Справа №505/3188/18 від 18/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення працівника та поновлення його на роботі.
2. Суд касаційної інстанції розглядав питання, чи повинен роботодавець інформувати працівника про всі вакансії аж до дня звільнення, та чи правильно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу. Суд зазначив, що роботодавець зобов’язаний пропонувати працівнику всі наявні вакансії протягом усього періоду з моменту попередження про звільнення до дня припинення трудового договору. Оскільки відповідач запропонував переліки вакансій лише станом на місяць попередження, хоча незадовго до звільнення мав інші посади, які міг запропонувати, він не виконав вимоги закону. Також суд вказав, що апеляційний суд не з’ясував причини розбіжностей у довідках про середньоденний заробіток позивача та не обґрунтував вибір однієї з них.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, залишивши без змін рішення про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, але скасував рішення щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, направивши справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №360/152/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю без урахування встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2023 року. Суд зазначив, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 481, якою було встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з фіксованої суми 1762 гривні, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд підкреслив, що військова частина діяла відповідно до чинного на той момент нормативно-правового акту, і тому її дії не можуть вважатися протиправними. Суд також вказав, що оскарження нормативно-правового акту має відбуватися в окремому провадженні, а не в індивідуальному спорі щодо правомірності дій суб’єкта владних повноважень.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №180/1057/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи безпідставно збереженого майна у вигляді неоплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він виник у зв’язку зі здійсненням відповідачем господарської діяльності, а саме використанням земельної ділянки для комерційної діяльності, незважаючи на те, що відповідач є фізичною особою. Суд врахував, що відповідач зареєстрований як ФОП, а земельна ділянка використовувалася для обслуговування будівлі автостанції, що підтверджується договором оренди та іншими документами. Суд також зазначив, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа стороною у відповідних правовідносинах як суб’єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що факт реєстрації ФОП не свідчить про використання майна в господарській діяльності, оскільки матеріали справи підтверджують таке використання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/16916/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме нежитлових будівель, які, на думку позивача, незаконно утримуються відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій задовольнили позов, спираючись на встановлений факт вибуття майна з володіння позивача поза його волею, що було встановлено попередніми судовими рішеннями. Однак, Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи був відповідач добросовісним набувачем майна, чи знав або міг знати про обставини, що свідчать про незаконність відчуження майна попередніми власниками. Суд наголосив, що суди повинні були дослідити обставини переходу права власності до відповідача, зокрема, чи було набуття майна оплатним або безоплатним, а також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки добросовісності поведінки зареєстрованого володільця нерухомого майна. Оскільки ці обставини не були встановлені, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не розглянули спір по суті в частині віндикаційного позову.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування обставин добросовісності набуття майна відповідачем.
Справа №480/1045/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо нарахування та виплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі 70 000 гривень за період з 1 вересня по 31 грудня 2022 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на неповне з’ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права. Суд зазначив, що суди не дослідили, які саме завдання і де виконував позивач у спірний період, а також не надали належної оцінки рапортам, які могли підтверджувати його участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки. Суд підкреслив, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях може ґрунтуватися на комплексі інформації, а не лише на сукупності певних документів. Також, суд нагадав, що обов’язок доведення правомірності своєї бездіяльності покладається на відповідача, тобто на прикордонний загін. Суд вказав на необхідність перевірки, чи існують законодавчі норми, які передбачають виплату, та чи відповідає особа умовам для отримання таких виплат.
3. Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №607/4188/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо горища багатоквартирного будинку, яке позивач вважає спільною власністю співвласників будинку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, а саме, вимоги про скасування рішень державного реєстратора та записів про державну реєстрацію права власності не призведуть до відновлення порушених прав, оскільки право власності на спірне майно вже зареєстровано за іншими особами. Суд зазначив, що належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов до останнього набувача майна, проте суди не в повній мірі врахували особливості спірних правовідносин за позовом співвласника стосовно захисту прав спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку (приміщення загального користування), підтвердження права власності на яке власниками (співвласниками) квартир в цьому будинку не потребує здійснення додаткових дій, тому помилково послались на те, що за ОСОБА_1 на момент звернення із позовом не визнавалось та не реєструвалось право власності на відповідне майно. Також, суд касаційної інстанції вказав на помилку судів попередніх інстанцій щодо пред’явлення позову до неналежних відповідачів, оскільки вимоги про скасування рішень державного реєстратора були звернуті лише до первісного набувача майна, а не до поточних власників.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх в силі в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Справа №205/7725/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої смертю дитини внаслідок неналежного виконання лікарями своїх професійних обов’язків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки встановлено причинно-наслідковий зв’язок між діями лікарів та смертю дитини, а також враховано глибину моральних страждань матері. Суд відхилив аргументи відповідача про відсутність вини, оскільки протиправність дій лікарів підтверджена матеріалами кримінального провадження. Розмір відшкодування моральної шкоди у 3 000 000,00 грн визнано обґрунтованим, враховуючи тяжкість втрати та душевні страждання позивачки. Водночас, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відшкодування витрат на професійну правову допомогу, оскільки питання відшкодування таких витрат має вирішуватися в рамках кримінального провадження, а не цивільного судочинства. У зв’язку з цим, провадження у справі в цій частині було закрито, а також було вирішено питання про поворот виконання рішення суду в скасованій частині.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відшкодування витрат на професійну правову допомогу та закривши провадження у цій частині справи, а в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №534/660/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення працівника та поновлення його на роботі.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що роботодавець порушив вимоги трудового законодавства при звільненні позивача, оскільки не надав перелік вакансій станом на день звільнення та відмовив у прийнятті на посаду інженера з охорони праці після того, як позивач погодився на неї. Суд зазначив, що роботодавець зобов’язаний пропонувати працівнику всі посади, які відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду, і не може відмовити у прийнятті на посаду через недостатність професійних знань після згоди працівника. Також, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно враховувати кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяці перед звільненням, чого не було зроблено судом першої інстанції. Враховуючи ці порушення, суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу позивача.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив в силі рішення суду першої інстанції щодо поновлення на роботі, але направив на новий розгляд до суду першої інстанції питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Справа №380/13292/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Управління СБУ щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки позивач оскаржував дії Управління СБУ, а не нормативно-правовий акт (постанову КМУ №481), на підставі якого ці дії були вчинені; суд зазначив, що органи державної влади повинні діяти відповідно до чинного законодавства, і у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, належним способом захисту є оскарження саме цього акту; суд підкреслив, що не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади, ігнорувати принцип законності, а також порушувати систему стримувань і противаг; суд також врахував, що на момент розгляду справи, постанова КМУ №481 була чинною і не визнана недійсною в установленому порядку; суд зазначив, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №127/38592/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є відмова суду у задоволенні заяви приватного нотаріуса про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у зв’язку з тим, що позивач залишив позов без розгляду.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що саме по собі подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду не свідчить про зловживання процесуальними правами чи вчинення необґрунтованих дій, оскільки це є диспозитивним правом позивача. Суд наголосив, що для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу необхідно довести, що дії позивача були недобросовісними, умисними та мали на меті ущемлення прав відповідача, чого у даній справі встановлено не було. Суд також вказав, що звернення до суду за захистом своїх прав не може вважатися зловживанням процесуальними правами, а відповідач не довів, які саме дії позивача були необґрунтованими. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій діяли у відповідності до усталеної практики Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №553/2887/22 від 25/06/2025
1. Предметом спору є виселення особи з житлового приміщення, яке, на думку позивача, було самовільно зайняте, та зустрічний позов про визнання права користування цим житловим приміщенням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили первісний позов про виселення та відмовили у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідач не був зареєстрований у спірній квартирі, не довів факту набуття права користування нею, зокрема, не надав доказів вселення у квартиру в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї наймача, постійного проживання разом з наймачем та ведення з ним спільного господарства. Крім того, суд врахував, що відповідач зареєстрований за іншою адресою та є власником житлового будинку. Суд також відхилив доводи відповідача про аварійний стан його будинку, зазначивши, що тягар утримання майна покладається на власника. Суд підкреслив, що згідно зі статутом комунального підприємства, воно має право звертатися до суду з позовами про виселення із самовільно зайнятих квартир, а відсутність державної реєстрації права власності не свідчить про відсутність такого права у територіальної громади.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши виконання рішення про виселення.
Справа №202/3809/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є вимога про стягнення компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії російської федерації у розмірі, визначеному на основі показників опосередкованої вартості спорудження житла, а не в обмеженому розмірі, встановленому урядовим порядком.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що держава виконала свої зобов’язання, виплативши позивачці компенсацію за зруйноване житло в максимальному розмірі, передбаченому Порядком № 947, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює ці питання. Суд зазначив, що позивачка не оскаржувала ні рішення комісії про виплату компенсації, ні сам порядок, а тому немає підстав для задоволення її вимог про додаткову компенсацію. Також, суд вказав, що отримання компенсації у фіксованому розмірі не є дискримінацією, оскільки держава має право встановлювати різні механізми компенсації для різних періодів руйнувань, і розробка нових механізмів компенсації після 24 лютого 2022 року не свідчить про дискримінацію. Суд послався на те, що відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії, має покладатися на російську федерацію.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №208/42/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості, яка складається з інфляційного збільшення боргу та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, що виникла на підставі невиконаного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні позовних вимог банку про стягнення 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки не врахували, що наявність судового рішення про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яке не було виконано, не припиняє правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Суд також зазначив, що суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, щодо наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання, а також не надали належної оцінки клопотанню про застосування строків позовної давності. **** Суд також послався на те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо припинення поруки з прийняттям рішення суду про стягнення боргу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №600/7642/23-а від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях у розмірі до 100 000 грн пропорційно часу участі.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно з’ясували обставини справи, зокрема не дослідили правові підстави видачі довідки про участь позивача в бойових діях та не перевірили, чи підтверджується ця участь у сукупності з іншими доказами. Суд також зазначив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті винагороди, якщо фактична участь у бойових діях підтверджується іншими доказами. Крім того, суди не надали належної оцінки інформації, що міститься у журналі службово-бойових дій, та не витребували додаткову інформацію для з’ясування обставин участі позивача у бойових діях. В результаті, суд дійшов висновку, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність права у позивача на виплату збільшеної винагороди є передчасними через неповне встановлення фактичних обставин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №757/30813/20-ц від 02/07/2025
1. Предметом спору було визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг, зобов’язання вчинити дії та визнання права інтелектуальної власності.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реєстрація знака для товарів і послуг відповідачем була здійснена з порушенням прав позивача, оскільки позначення, яке використовується відповідачем, є схожим до ступеня змішування із зареєстрованим знаком для товарів і послуг позивача, що може ввести в оману споживача. Суд врахував висновок експерта, який підтвердив схожість знаків і можливість введення в оману споживачів, а також те, що відповідачі не надали іншого експертного висновку або клопотання про призначення експертизи судом. Суд також зазначив, що висновок УКРПАТЕНТ про відповідність позначення умовам надання правової охорони не є визначальним, оскільки його наслідки оскаржуються у цій справі, і можливість визнання свідоцтва недійсним не залежить від дотримання процедур під час реєстрації знака. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ТОВ «ТОПКАРГО» права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, оскільки відсутні підстави для додаткового визнання за ТОВ «ТОПКАРГО» права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання за позивачем права інтелектуальної власності на комерційне найменування та в частині розподілу судових витрат, а в решті залишив рішення без змін.
Справа №280/6870/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду питання поновлення строку на апеляційне оскарження, не надавши належної оцінки доводам військової частини про об’єктивні перешкоди для своєчасного подання скарги, пов’язані з участю у бойових діях та проблемами з доступом до зв’язку та інтернету. Суд наголосив, що апеляційний суд не перевірив надані військовою частиною докази, які підтверджують ці обставини, та не висловився щодо поважності цих підстав у разі їх доведеності. Верховний Суд підкреслив, що поновлення строку на апеляційне оскарження можливе за наявності обставин об’єктивного і непереборного характеру, які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження, і ці обставини мають бути ретельно перевірені судом. Суд також врахував попередню позицію Верховного Суду щодо умов поновлення строку у разі повторного подання апеляційної скарги.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №400/10202/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій ТЦК щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступними аргументами: по-перше, у справах, пов’язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, слід застосовувати статтю 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка визначає строки звернення до суду; по-друге, якщо правовідносини виникли до 19 липня 2022 року (дати набрання чинності змін до статті 233 КЗпП), то застосовується редакція статті, яка не обмежувала строк звернення до суду, а для правовідносин, що виникли після цієї дати, діє тримісячний строк; по-третє, строк звернення до суду у даній справі слід обчислювати з моменту, коли позивач отримав достовірну інформацію про обсяг та характер виплачених йому сум при звільненні; по-четверте, карантинні обмеження, які діяли до 30 червня 2023 року, продовжували строки звернення до суду, встановлені статтею 233 КЗпП, і відлік тримісячного строку почався з 1 липня 2023 року. Враховуючи, що позивач звернувся до суду 29 жовтня 2024 року, він не пропустив строк звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №903/521/24 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який закрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, оскільки боржниця не надала повної та достовірної інформації про свій майновий стан та доходи, а також про майновий стан та доходи членів її сім’ї, що свідчить про її недобросовісну поведінку. Крім того, запропонований боржницею план реструктуризації боргів передбачав повне списання боргу, що суперечить меті процедури реструктуризації, яка має на увазі часткове або повне задоволення вимог кредиторів. Суд також врахував, що протягом трьох місяців з дня відкриття провадження у справі не було подано погодженого плану реструктуризації боргів. Суд підкреслив, що право на звільнення від боргів мають лише добросовісні боржники, які сумлінно виконують свої обов’язки та не приховують важливу інформацію.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/13153/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, визнання права кредитора, іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що договори відступлення права вимоги були нікчемними згідно з Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, оскільки оплата за ними не була здійснена належним чином через кореспондентський рахунок банку, що свідчить про безоплатність операції. Також суд зазначив, що нікчемність договору відступлення виключає законність набуття прав вимоги новим кредитором, а отже, і подальше розпорядження цими правами. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на помилкове застосування апеляційним судом положень про преюдиційність судових рішень та наголосив, що правова оцінка фактів, надана судом в іншій справі, не є обов’язковою для господарського суду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, якщо відсутні підстави для її припинення, встановлені законом.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №320/28535/23 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення державного службовця за порушення Присяги.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки відповідач не довів, який саме проступок вчинено позивачем, що підірвав довіру до державного органу, і не надав доказів неналежного виконання позивачем своїх обов’язків, що призвело до порушення Присяги. Суди також встановили, що наказ про звільнення був винесений під час перебування позивача у відпустці, що є порушенням Закону України «Про державну службу». Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні тяжкі проступки, а відповідач не довів, що дії позивача підірвали довіру до державного органу. Хоча суди попередніх інстанцій помилково зазначили про винесення наказу під час відпустки позивача, це не вплинуло на суть рішення, оскільки основним мотивом було недоведеність порушення Присяги.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №380/10157/24 від 04/07/2025
Предметом спору було зобов’язання військової частини нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження, визнавши неповажними причини пропуску строку, наведені військовою частиною, а саме відсутність бюджетного фінансування. Суд зазначив, що поновлення строку не є обов’язком суду, а є предметом його оцінки, і що учасники справи повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та виконувати обов’язки. Суд також підкреслив, що посилання на неналежне фінансування державної установи недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку, і що відповідач повинен був вчинити всі можливі дії для реалізації права на апеляційне оскарження. Суд врахував практику Європейського суду з прав людини щодо принципу “належного урядування” та наголосив на рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Суд також зазначив, що відсутність коштів на сплату судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №601/1804/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є поділ житлового будинку та господарських споруд, що перебувають у спільній частковій власності.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їх висновком про те, що поділ будинку слід здійснити за варіантом, запропонованим експертом, який є найбільш доцільним та наближеним до ідеальних часток власності, хоча й потребує певних будівельних робіт. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами першої та апеляційної інстанцій, і не можуть бути переоцінені касаційним судом. Суд також відхилив аргументи про несправедливість поділу, оскільки вони не спростовують встановлені судами обставини справи. Суд врахував висновок експерта щодо технічного стану будинку, але зазначив, що експертом було запропоновано декілька технічно можливих варіантів поділу, з яких судом було обрано найбільш оптимальний.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/4355/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив процесуальні норми, повернувши апеляційну скаргу військової частини. Зокрема, апеляційний суд не вирішив питання про повернення скарги протягом п’яти днів після закінчення строку на усунення недоліків, як це передбачено КАС України, а також не перевірив факт зарахування судового збору до бюджету. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд діяв формально, не врахувавши, що на момент винесення ухвали про повернення скарги, недоліки вже могли бути усунені. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд мав перевірити інформацію про сплату судового збору, зокрема, через Державну казначейську службу України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №260/1053/19 від 01/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «ТПЦ» було зменшено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, збільшено зобов’язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосовано штрафні санкції.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою з’ясували обставини справи та не надали належної оцінки доказам. Суди попередніх інстанцій не врахували наявність кримінального провадження щодо контрагентів позивача, не дослідили реальність господарських операцій з кожним контрагентом окремо, обмежившись лише переліком наданих позивачем документів. Також, суди не встановили обставини визнання та обліку заборгованості СТОВ «Агро-Лучки», а також вжиття (наміру вжиття) дій щодо її стягнення. Суд першої інстанції застосував нерелевантну практику Верховного Суду як єдиний критерій оцінки доказів та відомостей, здобутих у ході кримінального провадження, в контексті вирішення податкового спору. Суд апеляційної інстанції не спростував більшість тверджень та фактів, наведених податковим органом та підтверджених судом першої інстанції, а саме: наявність на первинних документах підписів осіб, які заперечують свою причетність до діяльності таких товариств; невідповідність відомостей щодо посадових осіб, вказаних як директори у первинних документах та у ЄДРПОУ станом на час підписання таких документів; відсутність окремих документів перинного бухгалтерського обліку (видаткових накладних та сертифікатів якості), обов’язковість яких визначена умовами договорів між позивачем та ПП «ПЕРЕВАЛ»; невідповідність хронологічній послідовності перевезення та відпуску товару, придбаного позивачем у ТОВ «АТЕНАС» на підставі договору від 01.06.2016 року №5; відсутність законного джерела походження товарно-матеріальних цінностей у контрагентів позивача.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/20392/16-ц від 04/07/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно встановленої огорожі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, зобов’язавши відповідача демонтувати огорожу, оскільки вона була встановлена з порушенням будівельних та протипожежних норм, а також обмежувала позивачку у користуванні спільною земельною ділянкою, звужуючи прохід до її частини будинку. Суди врахували висновки експертиз, які підтвердили порушення норм безпеки та зміну порядку користування ділянкою, а також покази свідків, які підтвердили факт встановлення огорожі та обмеження проходу. Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідач не надав доказів, які б спростовували ці обставини, і не запропонував альтернативних варіантів вирішення спору, які б враховували інтереси обох співвласників. Також, суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та критерії розумності та справедливості.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №953/4438/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним іпотечного договору, укладеного представником позивача на підставі довіреності.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав доказів того, що представник діяв всупереч його інтересам або у змові з іншою стороною, а також не довів недобросовісності дій представника при укладенні договору іпотеки. Суд зазначив, що довіреність була видана добровільно, на момент укладення договору не була скасована або визнана недійсною, і містила повноваження на укладення договорів іпотеки. Суд також врахував, що сам по собі факт видачі довіреності представнику іншою стороною (іпотекодержателем) не свідчить про його недобросовісність. Крім того, суди зазначили, що позивач не довів відсутності реального наміру в сторін укласти та виконати спірний правочин. Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішення в частині відмови в позові до представника, вказавши, що належним відповідачем є інша сторона договору, а не представник.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, частково змінивши мотивувальну частину рішення в частині відмови в позові до представника.
Справа №759/16389/19 від 25/06/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на будівлю за набувальною давністю.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд передчасно закрив апеляційне провадження за скаргою ПП «Фірма «Академпромбуд», яке не було залучене до участі у справі, але вважало, що рішення суду першої інстанції порушує його права та інтереси. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд повинен був ретельно перевірити, чи дійсно рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів скаржника, зважаючи на те, що ПП «Фірма «Академпромбуд» надало докази на обґрунтування своїх вимог. Зокрема, апеляційний суд не врахував попередні судові рішення у спорах між тими ж сторонами, де вже встановлювалися обставини щодо права користування земельною ділянкою та майнових прав ПП «Фірма «Академпромбуд». Неналежна оцінка доводів скаржника та матеріалів справи призвела до порушення норм процесуального права, що вимагає скасування ухвали апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №607/14649/24 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з Державного підприємства на користь позивача заборгованості з оплати праці у вигляді невиплаченої премії за підсумками роботи за 2021 та 2023 роки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що у даній справі є неналежний склад відповідачів, оскільки Міністерство економіки України повинно бути залучене до участі у справі як співвідповідач, а не як третя особа, тому що нарахування та виплата премії позивачу є спільним обов’язком як Державного підприємства, так і Міністерства економіки України. Суд зазначив, що виплата річної премії генеральному директору здійснюється державним підприємством на підставі розпорядчих документів Міністерства економіки України, але за рахунок власних коштів державного підприємства. Також, суд вказав, що неможливо вирішити питання про обов’язки відповідача щодо виплати премії, одночасно не вирішивши питання про обов’язки третьої особи (Міністерства економіки України) щодо перевірки виконання умов і диференційованих показників, установлених додатком до контракту, та видання розпорядчих документів про погодження нарахування такої премії, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Суд також підкреслив, що не може перебирати на себе функцію призначення та нарахування премії замість органу, на який покладено такі повноваження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №344/9012/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартир та нежитлових приміщень, набутих у шлюбі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що майно було придбане в період шлюбу, що породжує презумпцію спільної сумісної власності подружжя, яку відповідач не спростував. Суди врахували, що згода на укладення договорів щодо цінного майна не була надана письмово, як це передбачено Сімейним кодексом України. Також, відповідач не надав доказів ринкової вартості спірного майна на час розгляду справи, що унеможливлює реальний поділ майна без порушення принципу рівності часток. Суд також відхилив доводи відповідача щодо неналежного повідомлення про судові засідання, оскільки матеріали справи підтверджують його участь у процесі. Щодо судових витрат, суд визнав їх обґрунтованими, враховуючи складність справи та обсяг наданої правової допомоги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №2608/6303/12 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на нежитлову будівлю та станцію технічного обслуговування на підставі договору будівельного підряду.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, безпідставно поновивши Київській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке було ухвалене понад 12 років тому. Апеляційний суд не перевірив належним чином доводи Київської міської ради щодо поважності причин пропуску строку, не врахував інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень про участь Київської міської ради в іншій судовій справі, де вона могла дізнатися про існування оскаржуваного рішення, та не навів достатніх мотивів для поновлення строку. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання принципу правової визначеності, який вимагає чіткого виконання строків звернення до суду та оскарження судових рішень, а також обґрунтованого підходу до поновлення цих строків. Поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, без належного обґрунтування є порушенням права на справедливий судовий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Справа №400/4625/22 від 03/07/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження військовою частиною ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за її скаргою на рішення суду першої інстанції щодо перерахунку грошового забезпечення позивача.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, оскільки апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що військова частина не надала доказів існування об’єктивних перешкод, які завадили їй вчасно подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. ВС наголосив, що відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною для пропуску строку на оскарження, оскільки держава повинна дотримуватися принципів належного врядування. Суд також зазначив, що поважними причинами пропуску строку не може бути необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення коштів.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №120/8298/24 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, виходячи з певних розрахункових величин, а також бездіяльності щодо перерахунку грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, визнавши протиправними дії військової частини щодо нарахування грошового забезпечення позивачу без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, але відмовили в задоволенні вимог за період з 20.05.2023, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 481, якою було встановлено, що розміри посадових окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Суд зазначив, що з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року. Суд також підкреслив, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов’язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, і що у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/13101/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною для пропуску строку, оскільки сплата судового збору є обов’язком, встановленим законом. Суд також врахував, що військова частина вже зверталася з апеляційною скаргою, але не надала документ про сплату судового збору, що свідчить про порушення норм процесуального права. Суд відхилив доводи скаржника про те, що виконання завдань з відсічі та стримування збройної агресії РФ унеможливило своєчасне звернення до суду, оскільки ці доводи не були підтверджені доказами. Суд підкреслив, що держава повинна дотримуватися принципів належного врядування і не може отримувати вигоду від порушення правил, встановлених нею ж.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №760/27204/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є поновлення на роботі лікаря-стоматолога-ортопеда та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що звільнення позивача було незаконним, оскільки роботодавець не довів неможливість його працевлаштування. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що позивач висловив бажання пройти курси спеціалізації для зайняття запропонованої вакантної посади лікаря-стоматолога-терапевта, проте відповідач не надав доказів, що це було неможливо або що посада була зайнята іншим працівником до моменту закінчення строку попередження про звільнення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд помилково мотивував рішення порушенням строку попередження про звільнення, оскільки позивач сам підтверджував отримання попередження за два місяці до звільнення. Проте, оскільки кінцеве рішення апеляційного суду було правильним по суті, касаційний суд змінив лише мотивувальну частину постанови, залишивши рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку без змін. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме на роботодавця покладається обов’язок довести, що він вжив усіх можливих заходів для працевлаштування працівника, якого звільняють у зв’язку зі скороченням штату.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Справа №2-7346/11 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на комплекс будівель та споруд продовольчого ринку на підставі договору підряду та договору оренди з правом відшкодування вартості поліпшень.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки належним чином не повідомив Повне товариство Фінансово-трастова компанія «Лота-Сервіс» (ПТ ФТК «Лота-Сервіс») про дату, час і місце судового засідання в апеляційній інстанції, що є обов’язковою підставою для скасування судового рішення. Суд зазначив, що повернення повістки з відміткою “за закінченням терміну зберігання” не є належним повідомленням. Також, апеляційний суд не надіслав ПТ ФТК «Лота-Сервіс» копію апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, що позбавило товариство можливості знати про її існування та підготуватися до захисту своїх інтересів. Крім того, Верховний Суд вказав, що копія постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, якою рішення апеляційного суду було залишено без змін, була надіслана ПТ ФТК «Лота-Сервіс» за некоректною адресою, тому товариство не було обізнане з результатами касаційного перегляду. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд скасував попередню постанову Верховного Суду та рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №212/5202/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника, яка, на думку позивача, настала внаслідок професійного захворювання, отриманого під час роботи на підприємстві відповідача.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі смертю, спричиненою професійним захворюванням, необхідно встановити факт смерті, наявність професійного захворювання та причинний зв’язок між ними. Суд врахував наявні в матеріалах справи докази, зокрема акт про нещасний випадок на виробництві, акт розслідування професійного захворювання, довідки МСЕК про встановлення інвалідності та втрати працездатності, а також лікарське свідоцтво про смерть, де зазначено професійне захворювання як причину смерті. Суд наголосив, що відсутність довідки МСЕК про безпосередній причинний зв’язок між професійним захворюванням та смертю не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, якщо наявні інші докази, які підтверджують цей зв’язок. Суд також врахував моральні страждання позивача у зв’язку зі смертю чоловіка та поклав в основу рішення обов’язок підприємства забезпечити належні умови праці.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/60759/16-ц від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою, ініційоване прокуратурою в інтересах держави в особі Служби безпеки України.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, вказавши на те, що прокурор визначив попередніх власників квартири, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, хоча їхні права та обов’язки безпосередньо зачіпаються позовними вимогами, зокрема, щодо скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації, що робить їх належними відповідачами, а не третіми особами. Апеляційний суд підкреслив, що ефективним способом захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння, а не оскарження рішень про приватизацію та скасування державної реєстрації, оскільки це не призведе до відновлення володіння майном. Суд також зазначив, що позивач не обґрунтував порушення інтересів держави в особі СБУ. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що належним способом захисту є віндикаційний позов, а не оскарження рішень про приватизацію. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з правильно визначеним суб’єктним складом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №757/37126/18-ц від 04/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку на користь вкладника заборгованості за договорами банківського вкладу (депозиту), включаючи суму вкладу та нараховані проценти.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем доведено факт укладення договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в банку, які вкладнику не були повернуті. Суд зазначив, що банк не надав доказів відсутності зобов’язань перед позивачем або їх належного виконання. Також суд відхилив аргументи банку про те, що належним відповідачем є інша фінансова компанія, оскільки позивач не давав згоди на переведення боргу. Суд погодився з розрахунком процентів за депозитними договорами за період з дня укладення договорів до дня їх розірвання, а також з нарахуванням трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за період прострочення виконання грошового зобов’язання. Суд відхилив посилання банку на інші рішення Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №380/17507/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, а також перерахунку інших виплат позивачу.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для пропуску строку, оскільки це є внутрішнім питанням організації роботи відповідача. Суд також підкреслив, що учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та виконувати обов’язки, зокрема, щодо сплати судового збору. Крім того, Верховний Суд вказав, що повторне подання апеляційної скарги після її повернення не дає права на поновлення строку оскарження, якщо не надано поважних причин для пропуску. Суд наголосив на важливості дотримання принципу правової визначеності та гарантування захисту прав сторін спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №573/1515/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, власниця якої стверджує, що не підписувала договори оренди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту свого права. Суд зазначив, що у випадку, коли власник земельної ділянки вважає, що договір оренди не укладався, належним способом захисту є пред’явлення позову про визнання відсутнім права оренди, а не витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди. Суд підкреслив, що завдання цивільного судочинства – ефективний захист прав, а застосування конкретного способу захисту залежить від виду правовідносин та характеру порушення. Суд також врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду та Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо належного способу захисту в подібних спорах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №501/2878/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої особі внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, з 1 000 000 грн до 380 000 грн, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, гарантованого державою, та відмовив у відшкодуванні майнової шкоди, оскільки на момент звернення до суду не існувало невиконаного грошового зобов’язання держави перед позивачем. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач звертався за медичною допомогою ще до затримання, що свідчить про відсутність прямого причинно-наслідкового зв’язку між погіршенням стану здоров’я та кримінальним переслідуванням. Також, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені, а їх розмір – відповідати критеріям розумності та необхідності, тому зменшив суму відшкодування цих витрат. Суд касаційної інстанції зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №160/19691/22 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження міського голови про звільнення заступника міського голови з посади у зв’язку з порушенням антикорупційного законодавства.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивач дійсно порушив антикорупційне законодавство, що було підтверджено службовим розслідуванням. Хоча апеляційний суд і вказав на процедурні порушення при звільненні, зокрема відсутність попереднього затвердження розпорядження міської радою, Верховний Суд наголосив, що не кожне процедурне порушення тягне за собою незаконність рішення, особливо якщо воно не вплинуло на його суть. Суд також зазначив, що міська рада згодом затвердила розпорядження про звільнення, а позивач не оскаржував дату звільнення, а лише саме звільнення. Суд підкреслив, що в умовах воєнного стану порядок застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування не змінився.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №320/28535/23 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення заступника начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області за порушення Присяги державного службовця.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки відповідач не довів, який саме проступок вчинено позивачем, що підірвав довіру та авторитет державних органів, а також не надав доказів невиконання позивачем своїх обов’язків, що призвело до порушення Присяги. Суди зазначили, що позивача фактично притягнуто до відповідальності за дії, вчинені колегіальним органом, а не за особисте порушення Присяги. Крім того, суди вказали на порушення процедури звільнення, оскільки наказ було винесено під час перебування позивача у відпустці. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні та надзвичайно тяжкі проступки, чого в даному випадку не було доведено.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №668/14143/15-ц від 04/07/2025
1. Предметом спору є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання договору дарування недійсним.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що спірний будинок був придбаний у шлюбі, тому є спільною сумісною власністю, і для його відчуження потрібна була згода дружини. Проте, суд врахував, що колишня дружина знала про дарування будинку ще у 2012 році, коли її просили надати письмову відмову від претензій, і навіть надала нотаріально завірену заяву про відсутність заперечень. Враховуючи це, суд визнав, що строк позовної давності пропущено, оскільки позов було подано лише у 2015 році. Суд також зазначив, що обов’язок доведення часу, коли особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача, і в даному випадку апеляційний суд обґрунтовано оцінив докази та встановив, що позивач знав про порушення свого права ще у 2012 році. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №924/1351/20 (924/1245/23) від 17/06/2025
Предметом спору є стягнення Колективним підприємством “Агрофірма “Проскурів” з Публічного акціонерного товариства “Проскурів” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з касаційним переглядом справи.
Суд, задовольняючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходив з того, що однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Суд врахував надані докази, зокрема договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду та акт приймання-передачі виконаних робіт, які підтверджують обсяг наданих послуг та їх вартість. Суд також взяв до уваги участь представника КП “Агрофірма “Проскурів” у судовому засіданні у Верховному Суді. Суд відхилив клопотання ПАТ “Проскурів” про зменшення витрат, оскільки позивач не довів, що визначені відповідачем послуги не відповідають критеріям обґрунтованості, реальності та розумності їхнього розміру, а також не обґрунтував, який обсяг часу був би більш вірогідним для виконання вказаних робіт.
Суд вирішив задовольнити заяву Колективного підприємства “Агрофірма “Проскурів” та стягнути з Публічного акціонерного товариства “Проскурів” 30 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №617/1856/19 від 21/05/2025
1. Предметом спору є законність наказів Держгеокадастру про надання в оренду земельної ділянки та дійсність договору оренди цієї ділянки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову прокурора, мотивуючи це тим, що суди не з’ясували правовий режим земельної ділянки, зокрема, чи відноситься вона до земель водного фонду або історико-культурного призначення, а також не перевірили, чи можливо передавати в оренду землі водного фонду для випасання худоби. Суд зазначив, що сам факт знаходження на ділянці пам’ятки археології, а не рішення органу місцевого самоврядування, визначає правовий режим цієї ділянки як землі історико-культурного призначення. Також, суди не перевірили зміст договору оренди земельної ділянки, що може вплинути на вирішення питання юрисдикції спору.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №522/5007/24-Е від 03/07/2025
1. Предметом спору є позов колишнього директора приватного підприємства до підприємства та управління державної реєстрації про визнання трудових відносин припиненими.
2. Суд закрив провадження у справі, оскільки вважає, що спір виник з корпоративних правовідносин і має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки директор є одноосібним виконавчим органом товариства, а звернення до суду для припинення його повноважень пов’язане з корпоративними відносинами. Суд врахував, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття рішень про обрання, усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу стосується наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Суд також зазначив, що спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу є спором, пов’язаним з управлінням юридичною особою, і належить до юрисдикції господарського суду. Суд також взяв до уваги, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі – без змін.
Справа №947/30662/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є скасування рішень державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій частково через те, що спір між юридичними особами щодо права власності на нерухоме майно підлягає розгляду в господарському судочинстві, а не в цивільному. Також, апеляційний суд не звернув увагу на те, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою. Суд касаційної інстанції наголосив, що у випадку, якщо апеляційний суд доходить висновку про порушення таких прав, наслідком цього є скасування рішення суду першої інстанції для залучення цієї особи до участі у справі, тоді як наслідком встановлення апеляційним судом відсутності порушень рішенням суду першої інстанції прав та інтересів такої особи є закриття апеляційного провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог щодо ТОВ «Бізнеспрофібуд» та закрив провадження у справі в цій частині, а в іншій частині вимог скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №369/7251/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного між матір’ю та дочкою, через можливе порушення прав позивача, який мав попередню домовленість про купівлю частини цього майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір дарування був фраудаторним, тобто укладеним з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором (позивачем). Суд зазначив, що відповідачка отримала від позивача кошти за попереднім договором купівлі-продажу частини майна, але не повернула їх після закінчення терміну дії договору, а потім подарувала майно своїй дочці. Суд врахував, що відповідачка була обізнана про свої зобов’язання за попереднім договором і свідомо уклала договір дарування, щоб уникнути їх виконання. Суд також відхилив аргументи відповідачки про фізичний чи психологічний тиск при укладенні попереднього договору, оскільки не було надано достатніх доказів цього. Суд підкреслив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, а зловживання правом не допускається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №927/509/24 від 24/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та відмови у переході до процедури погашення боргів.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні клопотання арбітражного керуючого про перехід до процедури погашення боргів боржника та закрито провадження у справі про неплатоспроможність. Суд зазначив, що неподання погодженого плану реструктуризації протягом трьох місяців може бути самостійною підставою для закриття провадження, але це не є обов’язковим, оскільки суд має дискрецію обрати між закриттям провадження та переходом до процедури погашення боргів. Суд також врахував, що запропонований боржником план реструктуризації був нереалістичним та спрямованим на уникнення виконання зобов’язань, що свідчить про недобросовісну поведінку боржника. Суд підкреслив, що добросовісність боржника є визначальним критерієм для вирішення питання про подальший рух справи про неплатоспроможність. Суд також вказав, що неплатоспроможність боржника є обов’язковою підставою для визнання його банкрутом та переходу до процедури погашення боргів, а її відсутність тягне за собою закриття провадження у справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/23377/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій невірно визначили належний склад відповідачів у справі, оскільки рішення сільської ради про затвердження проєкту землеустрою стосується прав як самої сільської ради, так і товариства, якому цей проєкт затверджено, тому обидві ці особи повинні виступати відповідачами. Суд зазначив, що позивачка має матеріально-правовий інтерес у тому, щоб усунути порушення норм містобудівного та земельного законодавства під час планування та забудови земельної ділянки у селі, поблизу якої вона проживає. Також, суд вказав, що вимога про зобов’язання Держгеокадастру скасувати запис у поземельній книзі є неналежним способом захисту, оскільки відповідні зміни мали б бути внесені у разі скасування судом рішення сільської ради. Суд врахував, що зміна виду використання земельної ділянки відбулася в межах однієї категорії земель, що не потребує зміни цільового призначення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх без змін в іншій частині, а також постановив стягнути з позивачки на користь ТОВ “Житлоіндбуд-2” компенсацію судових витрат.
Справа №280/3288/22 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про відмову в перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилався заявник, не відповідають критеріям нововиявлених обставин, визначеним КАС України, а фактично зводяться до переоцінки доказів, які вже були оцінені судом під час розгляду справи. Суд зазначив, що нововиявлені обставини повинні існувати на момент розгляду справи, але не бути і не могли бути відомі заявнику, і при цьому бути істотними для справи, тобто такими, що могли б вплинути на рішення суду. У даному випадку, обставини, на які посилався заявник, були відомі або могли бути відомі під час розгляду справи, а також не є істотними для справи, оскільки не змінюють правового регулювання спірних правовідносин та не доводять факту допущення судом помилки при розв`язанні спору. Суд також підкреслив, що перегляд за нововиявленими обставинами не може використовуватися для переоцінки доказів або виправлення недоліків розгляду справи, а лише для врахування обставин, які не були відомі суду на момент ухвалення рішення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/18226/22 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) про звільнення прокурора з посади, а також наказів Генерального прокурора про звільнення та поновлення на посаді, і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи. Зокрема, суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, зокрема, матеріалів дисциплінарного провадження, які мали безпосереднє відношення до предмету доказування, а також клопотання про виклик свідків, що позбавило позивача можливості повноцінно захистити свою позицію. Суд апеляційної інстанції не виправив ці порушення, а його висновки щодо оцінки доказів не відповідали засадам адміністративного судочинства. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку суду безпосередньо дослідити докази та забезпечити рівні права учасників процесу.
3. Суд постановив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №759/20101/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 345 КК України (насильство щодо працівника правоохоронного органу) та звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що питання призначення покарання є дискреційним повноваженням суду першої інстанції, який врахував тяжкість злочину, обставини його вчинення, дані про особу винної (відсутність судимостей, наявність неповнолітньої дитини), а також визнав щире каяття обставиною, що пом’якшує покарання. Суд касаційної інстанції зазначив, що хоча суди попередніх інстанцій не провели ретельну перевірку доводів прокурора щодо необґрунтованості визнання щирого каяття, призначене покарання у виді обмеження волі та звільнення від його відбування з випробуванням є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів. ВС підкреслив, що відсутні підстави вважати, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №646/8543/23 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження) замість ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК (замах на умисне вбивство).
2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що для кваліфікації дій як замаху на вбивство необхідний прямий конкретизований умисел, якого в діях ОСОБА_6 не було встановлено. Суд врахував відсутність прямих погроз вбивством, використання невстановленого предмета для нанесення удару, характер поранення (легке тілесне ушкодження), відсутність доказів переслідування потерпілого з метою добити його, а також те, що засуджений не вчинив усіх дій, необхідних для настання смерті потерпілого. Суд також зазначив, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а стандарт доведення поза розумним сумнівом вимагає, щоб версія обвинувачення пояснювала всі встановлені судом обставини, чого в даному випадку не було досягнуто. Суд також врахував практику призначення покарання, яка має бути необхідною і достатньою для виправлення особи та попередження нових злочинів, а призначене покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №752/9783/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка пропустила строк подання заяви про виплату страхового відшкодування, встановлений договором страхування. Суд зазначив, що позивачка не надала доказів вчинення дій щодо повідомлення страховика про неможливість подання заяви у визначений строк з поважних причин. Загальні посилання на обставини війни без конкретизації не можуть розцінюватись як поважні причини невиконання обов’язків за договором. Суд також відхилив посилання на те, що апеляційний суд фактично зменшив строки для подання заяви, оскільки позивачка мала достатньо часу для вчинення дій для отримання страхового відшкодування після ДТП і до початку воєнних дій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №380/25421/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про виключення ФОП з реєстру платників єдиного податку та зобов’язання поновити реєстрацію.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення заяви ФОП про забезпечення позову, а саме зупинення дії рішення податкового органу про виключення з реєстру платників єдиного податку. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку призведе до зміни системи оподаткування, нарахування додаткових податків і зборів, а також можливого розірвання ділових відносин з контрагентами. Суд зазначив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами та враховувати баланс інтересів сторін. Суд також врахував, що метою забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав позивача в майбутньому та забезпечення реального виконання рішення суду у разі задоволення позову. Суд наголосив, що обґрунтованість позову не досліджується на стадії вирішення питання про забезпечення позову. Суд також зазначив, що правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду в інших справах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/15912/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка регулює строки звернення до суду у трудових спорах. Суд зазначив, що необхідно розрізняти періоди до та після внесення змін до статті 233 КЗпП Законом № 2352-IX, оскільки до 19 липня 2022 року діє редакція, яка не обмежує строк звернення до суду у спорах щодо виплати заробітної плати, а після цієї дати застосовується тримісячний строк. Важливо, що перебіг строку починається з моменту, коли позивач отримав достовірну інформацію про обсяг і характер виплачених сум, а не з дати виключення зі списків особового складу. Суд також наголосив на необхідності з’ясування, чи було позивача ознайомлено з розрахунками грошового забезпечення до отримання листа з розрахунками, і лише після цього визначати початок відліку тримісячного строку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №909/696/23 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги АТ “Харківобленерго” на ухвалу суду першої інстанції про визнання грошових вимог іншого кредитора (ТОВ “Карпатенерготранс”) до боржника у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що право на оскарження судових рішень є важливою гарантією судового захисту, але може бути обмежене законом для забезпечення оперативності процесу та юридичної визначеності. У даній справі апеляційний суд повернув скаргу, вважаючи, що ухвала про визнання вимог окремого кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали за результатами попереднього засідання, як це передбачено статтею 47 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Однак, Верховний Суд не погодився з таким підходом, оскільки на момент розгляду вимог ТОВ “Карпатенерготранс” вже було відкрито ліквідаційну процедуру, а стадія попереднього засідання, до якої відсилає стаття 47 КУзПБ, вже минула. Суд також вказав, що апеляційний суд не дослідив природу заявлених кредиторських вимог, що є важливим для визначення можливості їх внесення до реєстру вимог кредиторів. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що повернення апеляційної скарги було передчасним, оскільки норма, на яку послався апеляційний суд, не застосовується на стадії ліквідаційної процедури.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №711/1752/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту у особливо великих розмірах.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки винуватість особи була доведена на основі сукупності доказів, включаючи покази свідків, протоколи огляду автомобіля та місця події, висновки експертиз, а також відеозаписи з камер спостереження. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема протоколу огляду автомобіля, оскільки огляд було проведено за добровільною згодою власника транспортного засобу. Також суд не знайшов підстав для сумнівів у законності складу апеляційного суду та не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність ухвалених рішень. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перевірка достовірності доказів не входить до його компетенції, а суди попередніх інстанцій належним чином оцінили всі докази у їх сукупності.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №128/4399/24 від 07/07/2025
Предметом спору є оскарження прокурором вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних речовин без мети збуту (ч. 1 ст. 309 КК України).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши вирок апеляційного суду та призначивши новий розгляд справи в апеляційній інстанції. Мотиви такого рішення в резолютивній частині не зазначені, оскільки повний текст постанови буде складено пізніше. Проте, сам факт скасування вироку свідчить про те, що Верховний Суд виявив певні порушення або невідповідності, допущені апеляційним судом при розгляді справи, які потребують повторного дослідження. Можливо, це стосується неправильної оцінки доказів, порушень процесуального законодавства або неправильного застосування норм матеріального права. Для з’ясування конкретних підстав скасування необхідно дочекатися повного тексту постанови. Важливо, що Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, фактично вказує на необхідність більш ретельного та обґрунтованого розгляду справи апеляційним судом.
Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №990SСGС/29/24 від 03/07/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення скаргу судді, погодившись з рішенням ВРП. Суд виходив з того, що ВРП діяла в межах своїх повноважень та обґрунтовано залишила в силі рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до відповідальності. Суддя не надала достатніх аргументів, які б спростовували висновки ВРП. Велика Палата ВС підкреслила важливість дотримання суддями етичних норм та стандартів поведінки, а також необхідність неухильного виконання своїх обов’язків для забезпечення довіри суспільства до судової влади. Суд також врахував, що дисциплінарне провадження було проведено з дотриманням процедури та гарантій прав судді на захист.
Суд вирішив залишити скаргу без задоволення, а рішення ВРП – без змін.
Справа №916/722/25 від 25/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти енергопостачальної компанії в межах суми позову.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що накладення арешту на грошові кошти відповідача є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки існує обґрунтоване припущення, що відповідач може ухилитися від виконання рішення суду в разі задоволення позову про стягнення коштів. Суд вказав, що можливість відповідача вільно розпоряджатися своїми коштами може ускладнити виконання судового рішення в майбутньому. Також суд врахував, що відповідач не надав доказів, що арешт коштів заблокує його господарську діяльність або порушить права третіх осіб. Суд касаційної інстанції підкреслив, що заходи забезпечення позову мають відповідати принципам розумності, обґрунтованості та адекватності, а також забезпечувати баланс інтересів сторін. Суд також зазначив, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (право відповідача розпоряджатися своїм майном) свідчить про застосування завищеного стандарту доказування.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про накладення арешту на грошові кошти енергопостачальної компанії – без змін.
Справа №910/13583/23 від 30/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Галерна Затока” безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності без належним чином оформленого права оренди.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, мотивуючи це тим, що апеляційний суд необґрунтовано вирішив, що неможливо розглянути дану справу до вирішення іншої справи, в якій розглядається питання про визнання укладеним договору оренди тієї ж земельної ділянки. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний самостійно встановити наявність або відсутність правових підстав для використання земельної ділянки, спираючись на наявні докази. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не пояснив, чому він не може встановити ці обставини самостійно, враховуючи наявні докази у справі. Крім того, Верховний Суд наголосив, що необґрунтоване зупинення провадження призводить до затягування розгляду справи, що є порушенням права на справедливий суд. Суд також вказав на обов’язок сторін добросовісно користуватися процесуальними правами та утримуватися від дій, що затягують судовий процес.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/80/25 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування до неї персональних санкцій, а саме блокування активів, зупинення виконання економічних зобов’язань та заборони на укладення правочинів.
2. Суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги, оскільки забезпечення позову шляхом зупинення дії окремих пунктів рішення РНБО, введеного в дію Указом Президента, фактично призведе до зупинення дії самого Указу Президента, що прямо заборонено КАС України. Суд наголосив, що рішення РНБО невідривно пов’язане з Указом Президента, оскільки саме Указ надає юридичну силу рішенню РНБО, вводячи його в дію. Аргументи скаржника про порушення його прав внаслідок застосування санкцій, зокрема обмеження на правову допомогу та ведення господарської діяльності, не були прийняті судом як достатні підстави для забезпечення позову в обраний спосіб. Суд також зазначив, що зупинення дії рішення РНБО матиме наслідки для невизначеного кола осіб, що також є неприпустимим заходом забезпечення позову. Суд підкреслив, що оскаржується саме Указ Президента, а не рішення РНБО, тому зупинення останнього виходить за межі предмету позову.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №910/18526/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з власників істотної участі та керівників банку солідарної шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку ч.5 ст.52 Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” та ч.5 ст.58 Закону “Про банки і банківську діяльність”.
2. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суд апеляційної інстанції, хоч і встановив вину відповідачів у доведенні банку до неплатоспроможності, проте обґрунтовано застосував позовну давність, оскільки Фонд пропустив строк звернення до суду. Суд врахував, що Фонд дізнався про неможливість задоволення вимог кредиторів ще у 2013 році, а звернувся до суду лише у 2021 році, не навівши поважних причин пропуску строку. Верховний Суд також зазначив, що вкладники не є належними позивачами у таких справах, оскільки правом на звернення до суду з такими позовами наділений виключно Фонд. Суд наголосив, що доводи касаційної скарги Фонду не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо пропуску позовної давності.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги Фонду та вкладника без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/10992/21 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири, скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення запису про право власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що іпотека припинилася не внаслідок скасування постанови про банкрутство попереднього власника, а внаслідок реалізації предмета іпотеки через договір купівлі-продажу, укладений на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки; позивач набув статусу іпотекодавця, а тому іпотека залишалася дійсною; витребування майна від останнього набувача можливе лише за умови незаконного вибуття майна з власності попереднього власника, чого в даній справі не встановлено, оскільки відчуження відбулося на підставі чинного судового рішення; вимога про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації не є ефективним способом захисту у даному випадку, оскільки належним способом є витребування майна з чужого незаконного володіння, проте відсутні підстави для задоволення і віндикаційного позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/2069/21 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у перегляді за нововиявленими обставинами постанови цього ж суду про стягнення з фізичної особи субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, виходив з того, що обставини, на які посилається заявник, не відповідають критеріям нововиявлених обставин, визначеним у ГПК України, оскільки довідка про результати перевірки діяльності арбітражного керуючого не є остаточним документом і може бути спростована актом перевірки, а також не має істотного значення для правильного вирішення справи, оскільки її наявність не обов’язково вплинула б на остаточні висновки суду. Суд зазначив, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін і не є тотожною новому розгляду справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може здійснювати перегляд застосованих судом норм права, якщо наведені стороною фактичні обставини як нововиявлені не впливають на істотність таких обставин для розгляду справи та не спростовують фактів, покладених в основу судового рішення. Суд також врахував, що заявник не був позбавлений можливості надати власні докази та висловити заперечення під час розгляду справи про покладення субсидіарної відповідальності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №332/57/22 від 07/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 272 КК України).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції. У резолютивній частині постанови не зазначено конкретних аргументів, якими керувався Верховний Суд, але можна припустити, що суд виявив певні порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права апеляційним судом при розгляді справи. Можливо, апеляційний суд не повною мірою дослідив докази, надані сторонами, або не врахував важливі обставини, що мають значення для правильної кваліфікації дій обвинуваченої. Також, суд міг не надати належної оцінки доводам прокурора, викладеним в апеляційній скарзі. Для з’ясування конкретних підстав скасування ухвали необхідно ознайомитися з повним текстом постанови Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №912/2449/23 від 01/07/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених Кетрисанівською сільською радою у зв’язку з розглядом касаційної скарги Бобринецької міської ради.
2. Суд, задовольняючи клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався тим, що такі витрати мають бути документально підтверджені, реально понесені, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і виконаних робіт адвокатом. Суд дослідив надані позивачем договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду, акт про надання правничої допомоги та платіжну інструкцію, які підтверджують факт надання послуг адвокатом та їх оплату. Також суд врахував, що адвокат позивача брав участь у судових засіданнях та готував відзив на касаційну скаргу. Суд визнав, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям пропорційності, реальності та розумності, враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг. Суд також взяв до уваги практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо критеріїв визначення та розподілу судових витрат.
3. Суд вирішив задовольнити клопотання Кетрисанівської сільської ради та стягнути з Бобринецької міської ради та Бобринецької районної ради по 7 500,00 грн з кожної на користь Кетрисанівської сільської ради як відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №922/3069/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про постачання електричної енергії, укладеного між лікарнею та ТОВ “Твій Газзбут”, через те, що кінцевий бенефіціарний власник останнього перебуває під санкціями РНБО.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що санкції, застосовані до фізичної особи (кінцевого бенефіціарного власника ТОВ “Твій Газзбут”), не можуть автоматично поширюватися на юридичну особу, оскільки ТОВ “Твій Газзбут” є самостійним суб’єктом господарювання та не відповідає за зобов’язаннями свого учасника. Суд також врахував, що до самої компанії ТОВ “Твій Газзбут” санкції не застосовувалися, і вона не включена до переліку юридичних осіб, щодо яких діють обмежувальні заходи. Суд підкреслив, що Указ Президента про санкції є актом індивідуальної дії, адресованим конкретним особам, а не загальним правилом. Крім того, суд зазначив, що відсутнє рішення уповноваженого органу про те, що заборона на здійснення публічних закупівель є “іншою санкцією”, яка може бути застосована до компанії через її бенефіціара. Суд також відхилив аргументи прокурора щодо порушення норм матеріального права, оскільки не було встановлено порушень, які б могли призвести до визнання договору недійсним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №918/822/23(918/873/24) від 24/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів та додаткових угод, укладених між ТОВ “Традєкс” та СТОВ “ДАК”, а також договору про надання поручительських послуг між ТОВ “Традєкс” та фізичною особою, ОСОБА_1, у межах справи про банкрутство ТОВ “Традєкс”.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що позивач не довів порушення його прав оспорюваними договорами, не надав доказів фіктивності правочинів, а також не обґрунтував наявність умислу сторін на завдання шкоди кредиторам. Суд зазначив, що оспорювані договори були укладені до виникнення простроченої заборгованості перед позивачем, а неможливість виконання зобов’язань ТОВ “Традєкс” перед ТОВ “ЕВЕРВЕЛЛЕ” викликана форс-мажорними обставинами. Суд також підкреслив, що позивач не є кредитором у справі про банкрутство ТОВ “Традєкс” і не звертався з кредиторськими вимогами. Суд врахував встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо реальності господарських операцій за оспорюваними правочинами та відсутність ознак фраудаторності. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки не встановив подібності правовідносин у цих справах.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ЕВЕРВЕЛЛЕ” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/4164/23 від 04/07/2025
Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без змін ухвалу суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги представника боржника. В ухвалі суду не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при прийнятті рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови буде складено пізніше, що унеможливлює наразі надання більш детального аналізу.
Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Справа №904/4120/19 від 07/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні скарги ТОВ “Компанія Мегаполіс Д” на дії державного виконавця, мотивуючи це тим, що згідно з чинним законодавством, виконання рішень про стягнення коштів з органів місцевого самоврядування здійснюється органами Казначейства, а не органами державної виконавчої служби. Суд зазначив, що Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради є органом місцевого самоврядування, тому виконавчий документ підлягає виконанню органами Казначейства. Суд також відхилив доводи скаржника про неефективність органів Казначейства, вказавши на їх повноваження щодо вжиття заходів для виконання рішень. Крім того, суд підкреслив, що посилання скаржника на Інструкцію з організації примусового виконання рішень не є підставою для касаційного оскарження, оскільки вона має нижчу юридичну силу, ніж закони та постанови Кабінету Міністрів України. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не містять жодного випадку, коли б правові норми були застосовані інакше.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №185/5852/23 від 07/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень).
2. У цій справі Верховний Суд розглянув касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення судів попередніх інстанцій. Суди першої та апеляційної інстанцій визнали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 винними у вчиненні розбою, поєднаного з проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчинивши злочин за попередньою змовою. Захисник оскаржував ці рішення, наполягаючи на їх незаконності та необґрунтованості. Верховний Суд, заслухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчих інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм злочину, а також з правильністю застосування кримінального закону та призначення покарання.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення.
Справа №990SСGС/14/25 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) залишила без задоволення скаргу судді на рішення ВРП, залишаючи без змін рішення ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У рішенні ВП ВС, ймовірно, були розглянуті аргументи скаржника щодо неправомірності рішення ВРП, можливо, стосовно процедурних порушень чи неправильного застосування норм права при розгляді дисциплінарної справи. ВП ВС, ймовірно, оцінила доводи ВРП, які стали підставою для притягнення судді до відповідальності, наприклад, порушення присяги судді, неналежне виконання обов’язків або інші дисциплінарні проступки. Суд, імовірно, перевірив, чи були дотримані гарантії незалежності судді та чи було забезпечено справедливий розгляд справи. ВП ВС також могла оцінити пропорційність застосованого дисциплінарного стягнення тяжкості вчиненого проступку. Рішення ВП ВС свідчить про те, що суд не знайшов підстав для скасування рішення ВРП, підтверджуючи законність та обґрунтованість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
3. Суд вирішив залишити скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя – без змін.
Справа №910/9287/24 від 25/06/2025
1. Предметом спору є вимога ПАТ “Донбасенерго” про визнання недійсною частини договору з ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” щодо строку остаточного розрахунку за поставлений газ.
2. Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги ПАТ “Донбасенерго”, підкреслив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України, необхідно довести наявність тяжких обставин, причинно-наслідковий зв’язок між цими обставинами та укладенням договору на невигідних умовах, а також усвідомлення стороною своїх дій. Суд зазначив, що ПАТ “Донбасенерго” не довело, що умова про оплату протягом 45 днів після поставки газу є вкрай невигідною, враховуючи можливість переходу на передоплату. Також суд врахував попередні рішення у подібних справах, де вже розглядалося питання дійсності аналогічної умови договору між цими ж сторонами. Суд вказав, що ПАТ “Донбасенерго” не довело відсутності інших альтернативних джерел енергії для Слов’янської ТЕС, таких як мазут або вугілля інших марок, а також не довело, що оспорювана умова договору є вкрай невигідною.
3. Суд залишив касаційну скаргу ПАТ “Донбасенерго” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №903/602/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок» 2 009 399,59 грн.
2. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу ТОВ «Системний зв’язок», скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 348 272,43 грн трьох процентів річних та ухвалила нове рішення про задоволення позову в цій частині, а касаційну скаргу КП «Луцьке підприємство електротранспорту» залишила без задоволення. Суд обґрунтував своє рішення тим, що попередні судові інстанції невірно застосували норми матеріального права щодо нарахування трьох процентів річних на суму боргу. Велика Палата ВС зазначила, що нарахування трьох процентів річних є заходом захисту майнового права та інтересу, який компенсує кредитору втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та служить стимулом для боржника своєчасно виконати свої зобов’язання. Суд також врахував доводи касаційної скарги ТОВ «Системний зв’язок» щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень законодавства про індексацію грошових зобов’язань.
3. Суд постановив задовольнити касаційну скаргу ТОВ «Системний зв’язок» частково, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 348 272,43 грн трьох процентів річних та ухваливши нове рішення про задоволення позову в цій частині, а касаційну скаргу КП «Луцьке підприємство електротранспорту» залишив без задоволення.
Справа №910/5113/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за договором поставки, де покупець стверджує про поставку неякісного товару, а постачальник вимагає оплату за поставлений товар.
2. Суд відмовив у задоволенні первісного позову, оскільки покупець не довів належними доказами, що поставлена цегла була неякісною або що її недоліки виникли до передачі товару. Суд також зазначив, що покупець не надав доказів того, що він зберігав цеглу належним чином. Щодо зустрічного позову, суд задовольнив його частково, стягнувши з покупця основний борг, інфляційні втрати та 3% річних, але зменшив суму інфляційних втрат, враховуючи, що нарахування за неповні місяці прострочення мають свої особливості. Суд касаційної інстанції підкреслив, що покупець не довів, що недоліки товару виникли до його прийняття, і не надав належних доказів, які б ідентифікували неякісну цеглу з конкретними поставками від постачальника. Також суд зазначив, що покупець не відмовився від договору у встановленій формі, що є необхідною умовою для повернення сплачених коштів за неякісний товар.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги покупця.
Справа №388/836/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану, та свідоме нехтування конституційним обов’язком захищати Вітчизну. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що відсутні докази бажання засудженого залагодити провину. Водночас, касаційний суд визнав невмотивованим виключення апеляційним судом обставини, що пом’якшує покарання, – щирого каяття, однак зазначив, що це не вплинуло на законність та справедливість призначеного покарання, оскільки воно було призначено у мінімальному розмірі в межах санкції статті. Також касаційний суд зазначив, що кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості оскаржувати обставини, які не оспорювалися учасниками судового провадження під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №915/551/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ “Миколаївгаз” на користь ТОВ “Нафтогаз України” заборгованості за поставлений природний газ, а також пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову, зокрема, щодо зменшення розміру пені та штрафу на 50%. Суд виходив з того, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке залежить від конкретних обставин кожної справи, оцінки збитків та інших істотних обставин. Суд врахував відсутність доказів погіршення фінансового стану позивача, неспівмірність заявлених до стягнення сум пені та штрафу (які майже вдвічі перевищували суму основного боргу), а також те, що неустойка не повинна бути несправедливим тягарем для боржника. Суд також взяв до уваги відсутність умислу відповідача на порушення зобов’язання та те, що зменшення пені не матиме значного негативного впливу на фінансове становище позивача, оскільки основний борг та інші нарахування були стягнуті. Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, і що збирання доказів не є обов’язком суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Нафтогаз України” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №354/612/15-ц від 07/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування цієї ділянки з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки вимога про визнання недійсним державного акта не є належним способом захисту у даному випадку, адже ефективним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов до ТОВ «Буковель», за яким зареєстровано право власності на земельну ділянку. Суд також підкреслив, що для витребування майна з чужого незаконного володіння не потрібно оскаржувати попередні рішення органів влади чи договори, а достатньо встановити обставини незаконного вибуття майна з володіння держави. Крім того, суд погодився з апеляційною інстанцією, що спір щодо витребування земельної ділянки між державою та юридичною особою підлягає розгляду в господарському суді, а не в цивільному. Суд зазначив, що прокурор не позбавлений права звернутися до господарського суду з вимогою про витребування земельної ділянки.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №918/822/23(918/847/24) від 24/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору зберігання з правом користування, укладеного між ТОВ “Традєкс” та ТОВ “ЕВЕРВЕЛЛЕ УКРАЇНА”, та зобов’язання усунути перешкоди у користуванні майном.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що договір зберігання з правом користування був укладений після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Традєкс” і містить ознаки фраудаторного правочину, оскільки ТОВ “Традєкс” безоплатно передало майно в користування, що призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та завдання шкоди кредиторам. Суди також врахували, що договір не був погоджений з розпорядником майна та комітетом кредиторів, а директор ТОВ “Традєкс” одночасно був директором ТОВ “ЕВЕРВЕЛЛЕ УКРАЇНА”, що свідчить про заінтересованість сторін. Крім того, ТОВ “ЕВЕРВЕЛЛЕ УКРАЇНА” перешкоджало розпоряднику майна у доступі до майна боржника. Суд касаційної інстанції зазначив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/659/25 від 07/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з фізичних осіб-підприємців Чистикова Андрія Леонідовича та Чистикова Сергія Леонідовича, набутої без достатньої правової підстави внаслідок несплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову, наклавши арешт на нерухоме майно та грошові кошти відповідачів в межах суми позовних вимог. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки відповідачі мають право вільно розпоряджатися своїм майном до набрання рішенням законної сили. Суд зазначив, що арешт майна не обмежує право володіння, а лише право розпорядження, і є додатковою гарантією виконання рішення. При цьому, суди врахували принцип співмірності, відмовивши у накладенні арешту одночасно на кошти та майно в повному обсязі, щоб уникнути подвійного забезпечення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у справах про стягнення грошових коштів, можливість відповідача вільно розпоряджатися своїми активами є обґрунтованим ризиком, який вимагає вжиття запобіжних заходів. Суд також зазначив, що відсутність доказів конкретних дій відповідачів, спрямованих на відчуження майна, не є перешкодою для забезпечення позову, оскільки сама можливість такого відчуження створює загрозу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/1461/20 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про залишення без розгляду зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що позивач за зустрічним позовом повторно не з’явився в судове засідання, не подавши заяви про розгляд справи за його відсутності, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до ЦПК України. Суд зазначив, що належне повідомлення представника позивача про дату і час судового засідання вважається повідомленням і самого позивача. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання про зупинення провадження у справі у зв’язку з хворобою представника, оскільки хвороба представника не є обов’язковою підставою для зупинення провадження. Суд також вказав, що положення ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №202/7821/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є законність стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат при закритті кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з доводами прокурора про незаконність стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого було закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв’язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння). Суд зазначив, що закриття кримінального провадження на цій підставі фактично вказує на відсутність складу кримінального правопорушення в діях особи на момент розгляду справи, тому така особа не повинна зазнавати негативних наслідків. Суд послався на практику Верховного Суду, згідно з якою при закритті кримінального провадження процесуальні витрати мають бути віднесені на рахунок держави. Суд також зазначив, що згода особи на закриття провадження не є тотожною визнанню вини, а стягнення витрат можливе лише у випадку обвинувального вироку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з ОСОБА_7 процесуальних витрат, віднісши їх на рахунок держави.
Справа №367/5031/22 від 07/07/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали Київського апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах чи організованою групою).
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду без змін, однак в резолютивній частині рішення не зазначено жодних аргументів. Мотиви прийняття рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде складено пізніше. Наразі, можна лише констатувати, що Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішення апеляційної інстанції, погодившись з її висновками.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_7 – без змін.
Справа №914/1336/22 від 01/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність обслуговуючому кооперативу та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову прокурора, мотивуючи це тим, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушеного права. Суд зазначив, що у випадку, коли право власності на спірну земельну ділянку вже зареєстровано за кооперативом, належним способом захисту є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння, а не просто скасування рішення про передачу землі. Суд підкреслив, що скасування рішення органу місцевого самоврядування без одночасного витребування майна не призведе до ефективного захисту прав держави чи територіальної громади. Також, суд врахував практику Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності пред’явлення віндикаційного позову у подібних справах. Суд відхилив аргументи прокурора про порушення норм матеріального права, оскільки головною підставою для відмови у позові було обрання неефективного способу захисту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №906/780/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки, знесення самочинного будівництва та скасування державної реєстрації прав.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, оскільки апеляційний суд правомірно встановив подібність правовідносин у даній справі та у справі, що розглядається Великою Палатою Верховного Суду, де вирішується питання про те, хто є належним відповідачем за позовом про знесення самочинного будівництва – забудовник чи останній набувач. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зупинення провадження є правом суду, коли розгляд іншої справи може суттєво вплинути на рішення у даній справі, а також сприятиме єдності судової практики. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував, що рішення Великої Палати Верховного Суду матиме важливе значення для вирішення даної справи та для формування єдиної судової практики, оскільки висновки Верховного Суду є обов’язковими для всіх судів при застосуванні аналогічних норм права. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційних скарг, підкресливши, що апеляційний суд правомірно здійснив оцінку подібності правовідносин та обґрунтував необхідність зупинення провадження.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі – без змін.
Справа №472/1047/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між селищною радою та фізичною особою, через наявність попереднього договору оренди цієї ж ділянки з фермерським господарством.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що на момент укладення оскаржуваного договору оренди з фізичною особою, вже існував чинний договір оренди тієї ж земельної ділянки з фермерським господарством, що позбавляло останнє можливості користуватися землею. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що земельна ділянка була сформована лише після присвоєння кадастрового номера, оскільки на момент передачі землі фермерському господарству вже існувала технічна документація з визначеними межами та місцем розташування. Також суд зазначив, що відповідач не оспорював попередній договір оренди в судовому порядку, тому він залишається чинним і захищає інтереси орендаря. Суд відхилив доводи про порушення права відповідача на мирне володіння майном, оскільки право оренди було набуто відповідачем під час дії попереднього договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №303/1192/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що спірний будинок не належав до колгоспного двору на момент смерті спадкодавця, оскільки голова домогосподарства перестала бути колгоспницею задовго до цього. Суди встановили, що згідно з записами в погосподарських книгах, домогосподарство відносилось до колгоспного двору лише до другої половини 1985 року, а пізніше його статус змінився. Відповідно, суди правомірно застосували Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, згідно з яким майно належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Після смерті одного з подружжя, другий успадкував його частку, ставши єдиним власником, і мав право заповідати це майно. Доводи касаційних скарг про те, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, не знайшли підтвердження, тому відсутні підстави вважати, що визнанням за позивачем права власності на спірне домоволодіння будуть порушені права іншої особи, як члена колгоспного двору.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/1596/24 від 25/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору майнового найму нежитлового приміщення, укладеного між ФОП Барановою Л.В. та ФОП Лавріненко І.Б., з підстав відсутності у ФОП Баранової Л.В. необхідних правомочностей на його укладення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що право власності на будівлю, в якій знаходиться спірне приміщення, належить Федерації професійних спілок Одеської області на підставі рішення Арбітражного суду Одеської області від 12.10.1999, зареєстрованого в БТІ. Федерація, як власник майна, уклала з ФОП Барановою Л.В. договір про спільне використання нерухомого майна, який надає останній право використовувати приміщення для здійснення своєї діяльності, включаючи надання в оренду. Суд також зазначив, що чинне законодавство не вимагає від власника будівлі окремої реєстрації кожної складової частини такої будівлі в Реєстрі нерухомого майна, навіть якщо ця частина є ізольованим нежитловим приміщенням. Доводи позивача про відсутність згоди Федерації на укладення договору з третіми особами були відхилені, оскільки Федерація листом від 11.05.2023 підтвердила право ФОП Баранової Л.В. надавати приміщення в оренду. Суд також відхилив доводи про порушення процесуального права, зокрема щодо відмови у призначенні експертизи та щодо прийняття рішення про права та обов’язки осіб, не залучених до участі у справі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ФОП Лавріненко І.Б. без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/15172/20 від 07/07/2025
1. Предметом спору було скасування рішень державного реєстратора та зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно прибудованого об’єкта.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зосередився на вимозі про зобов’язання відповідача-1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. Суд підкреслив, що відповідач-1 не оскаржила рішення апеляційного суду, яким цю вимогу було задоволено, що свідчить про її згоду з цим рішенням. Відповідач-2, подаючи касаційну скаргу, не змогла переконливо довести, яким чином рішення суду порушує її права та інтереси, оскільки вимога про знесення стосується відповідача-1. ВС наголосив на принципі диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким особа самостійно вирішує, чи оскаржувати судові рішення та в яких межах. Також ВС вказав, що аналіз аргументів касаційної скарги не свідчить про порушення прав та інтересів відповідача-2, оскільки відповідач-1 не оскаржила судові рішення. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили докази та встановили обставини справи, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваного рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині – без змін.
Справа №509/719/17 від 04/06/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки ОСОБА_1 надав достатньо доказів, що підтверджують його право власності на втрачений товар, зокрема коносаменти, рахунки-фактури та контракти. Апеляційний суд врахував висновок додаткової судово-товарознавчої експертизи, яка підтвердила вартість втраченого майна. Суд зазначив, що неналежне виконання обов’язку зберігачем (ТОВ «Фірма Талісман – М») не є підставою для відмови у позові, оскільки майно було вилучено державними органами, які й повинні нести відповідальність за його втрату. Суд також врахував, що ТОВ «Фірма Талісман-М» відшкодувало збитки ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв’язку з втратою майна, що додатково обґрунтовує стягнення шкоди з Державного бюджету України. Доводи касаційних скарг про відсутність висновку Верховного Суду щодо моменту набуття права власності на товар та необхідності дослідження договору зберігання не були прийняті судом касаційної інстанції, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №921/110/23(921/490/24) від 24/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поставки та стягнення грошових коштів в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору поставки та стягнення грошових коштів, оскільки позивач не довів наявність ознак фраудаторності оспорюваного договору, тобто укладення договору з метою завдання шкоди кредиторам, враховуючи, що після укладення договору поставки боржник здійснював значні платежі іншим кредиторам; суди встановили реальність господарської операції з поставки обладнання, а також не встановили ознак фіктивності правочину, оскільки не було доведено, що сторони не мали наміру виконувати договір. Також, суд касаційної інстанції погодився з рішенням про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки їх розмір був зменшений судом першої інстанції та відповідав критеріям розумності та співмірності. Суд касаційної інстанції зазначив, що правовідносини у справах, на які посилався скаржник, не є подібними, а тому підстави для врахування позицій Верховного Суду, викладених у постановах відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №199/4716/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження проти ОСОБА_7 за обвинуваченням у незаконному поводженні зі зброєю та наркотичними речовинами на підставі закінчення строків досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про закриття кримінального провадження, оскільки прокурор не довів належне повідомлення ОСОБА_7 та його захисника про завершення досудового розслідування у встановлений законом спосіб. Суд зазначив, що повідомлення через кур’єрську службу, яка не є оператором поштового зв’язку, та через месенджер WhatsApp не є належними способами повідомлення. Також, суд врахував, що прокурор не надав доказів відправлення телефонограми підозрюваному. В результаті, суд дійшов висновку, що сторона захисту була ознайомлена з матеріалами досудового розслідування вже після закінчення строку досудового розслідування, що є порушенням вимог КПК України. Суд підкреслив, що обов’язок довести належне повідомлення лежить на стороні обвинувачення, і прокурор не виконав цього обов’язку.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №990/147/25 від 03/07/2025
Предметом спору є оскарження рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, оскільки Етична рада є допоміжним органом, що сприяє обранню членів ВРП, але не приймає остаточних рішень про призначення чи звільнення. Остаточні рішення ухвалюються суб’єктами обрання (з’їздом суддів, Президентом, Верховною Радою тощо) і саме вони можуть бути оскаржені. Висновки Етичної ради є лише етапом у процедурі обрання і не створюють самостійних правових наслідків. Суд зазначив, що розгляд таких спорів щодо Етичної ради не належить до юрисдикції адміністративних судів, за винятком спорів щодо оцінювання нею членів ВРП. Суд також врахував, що обмеження доступу до суду в таких справах має легітимну мету – забезпечення стабільності діяльності органів державної влади та не нівелює суті права на доступ до суду, оскільки не створює перешкод для подальшої участі особи в інших конкурсах.
Суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Справа №910/9181/24 від 02/07/2025
Предмет спору – стягнення заборгованості за договором поставки, включаючи основний борг, інфляційні втрати, 3% річних та пеню.
Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій щодо стягнення пені, оскільки суди не дослідили умов договору стосовно погодження сторонами розміру та порядку нарахування пені, а також не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності такого погодження. Щодо 3% річних, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам, які могли б бути підставою для зменшення їх розміру, обмежившись лише констатацією відсутності права на таке зменшення, хоча мали право це зробити. Суд касаційної інстанції також скасував рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки воно є похідним від основного рішення, яке було скасовано. Справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування зазначених обставин.
Суд прийняв рішення – касаційні скарги задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій в частині стягнення пені та 3% річних, а також рішення про розподіл судових витрат, і направити справу на новий розгляд.
Справа №916/158/24 від 27/06/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за його ж скаргою на рішення суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за договором постачання газу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки прокурор оскаржував рішення суду першої інстанції в інтересах Херсонської обласної ради та Херсонської обласної військової адміністрації, проте суд першої інстанції не вирішував питань про їхні права, інтереси чи обов’язки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що комунальний заклад, який виступав відповідачем у справі, є самостійною юридичною особою з правом укладати договори та нести відповідальність за ними. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що відсутній правовий зв’язок між скаржником (прокурором) та сторонами спору, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосується прав та обов’язків Херсонської обласної ради та Херсонської обласної військової адміністрації. Суд касаційної інстанції також врахував, що комунальний заклад має власні джерела фінансування, окрім бюджетних коштів, і самостійно розпоряджається ними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №906/1486/23 від 18/06/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди підвального приміщення в ліцеї, яке прокуратура вважає необхідним для використання як укриття під час воєнного стану, та повернення цього приміщення.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, розірвавши договір оренди, мотивуючи це істотною зміною обставин (введенням воєнного стану), що передбачено статтею 652 ЦК України, оскільки на момент укладення договору сторони не могли передбачити настання таких обставин, і подальше виконання договору призводить до неможливості забезпечення безпечного освітнього процесу. Апеляційний суд скасував це рішення, вказавши на відсутність доказів взяття спірного приміщення на облік як найпростішого укриття та включення його до об’єктів фонду захисних споруд, а також відсутність істотної зміни обставин, оскільки прокурор не довів істотного порушення орендарем умов договору. Верховний Суд не погодився з обома рішеннями, вказавши, що апеляційний суд правильно розмежував поняття захисної споруди цивільного захисту та найпростішого укриття, але передчасно зробив висновок про відсутність порушень умов договору. Водночас, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, застосувавши статтю 652 ЦК України, хоча прокурор посилався на інші підстави.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №916/3036/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження реєстраційної дії державного реєстратора про зміну керівника Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ).
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що державний реєстратор діяв у межах своїх повноважень, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”, а саме: перевірив наявність необхідних документів, зокрема рішення уповноваженого органу управління юридичної особи (правління ОСББ) про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, і не зобов’язаний перевіряти правомірність прийняття такого рішення правлінням ОСББ, його склад та правомочність. Суд також зазначив, що позивачка фактично оскаржує не дії державного реєстратора, а рішення правління ОСББ, тому обраний нею спосіб захисту (оскарження реєстраційної дії) є неналежним, а належним способом захисту було б оскарження рішення правління ОСББ. Крім того, суд врахував, що Міністерство юстиції України вже розглядало скаргу позивачки на дії державного реєстратора і відмовило в її задоволенні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №302/234/16-ц від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову банку, оскільки на момент звернення до суду банк не був належним кредитором за кредитним договором, оскільки право вимоги було відступлено іншій фінансовій установі, а також заборгованість була нарахована неправомірно, оскільки нараховувалась компанією, яка не мала ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України. Суд також зазначив, що банк недобросовісно використав свої процесуальні права, не повідомивши суд про факт відступлення права вимоги та намагався ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність порушеного права у позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції також врахував, що компанія, якій було відступлено право вимоги не мала права нараховувати відсотки. Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки апеляційного суду не суперечать попереднім висновкам Верховного Суду, оскільки судові рішення ухвалені за різних фактичних обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №902/122/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним наказу, визнання незаконними та скасування державних реєстрацій земельних ділянок.
2. Велика Палата Верховного Суду не зазначила в даній постанові аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки в документі наявні лише вступна та резолютивна частини. Зазвичай, суд касаційної інстанції переглядає рішення судів попередніх інстанцій на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права, враховуючи доводи касаційної скарги. При скасуванні рішень судів попередніх інстанцій, Велика Палата, ймовірно, виявила порушення, які призвели до неправильного вирішення спору, і тому направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції для всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Можливо, суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі докази, не врахували важливі обставини або неправильно застосували норми законодавства, що регулюють земельні відносини та державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Також, можливо, були порушені процесуальні права учасників справи.
3. Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнили частково, рішення судів попередніх інстанцій скасували, а справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/102/25 від 03/07/2025
Предметом спору є оскарження рішення Дорадчої групи експертів щодо невідповідності кандидата на посаду судді Конституційного Суду критерію високих моральних якостей.
Суд першої інстанції повернув позовну заяву, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, і не надав поважних причин для його поновлення. Суд виходив з того, що позивач отримав повний текст оскаржуваного рішення 14.02.2025, а звернувся до суду лише 19.03.2025. Доводи позивача про те, що він дізнався про рішення лише 18.02.2025, коли відкрив електронну пошту, суд відхилив, зазначивши, що строк слід обчислювати з дати надходження листа на електронну пошту. Велика Палата ВС погодилась з цим висновком. Також, суд зазначив, що запровадження воєнного стану та повітряні тривоги самі по собі не є безумовною підставою для поновлення строку, якщо не доведено, що ці обставини об’єктивно унеможливили подання позову вчасно.
Велика Палата Верховного Суду залишила ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Справа №907/1019/21 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ “Плодоовоч-Уж”, скасування державної реєстрації змін до установчих документів, визначення частки у статутному капіталі.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу, погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення свого корпоративного права позивач дізнався ще 21.01.2017, а звернувся до суду з даним позовом лише 14.12.2021. Суд зазначив, що звернення позивача з попереднім позовом, у якому було відмовлено через обрання неналежного способу захисту, не перериває перебіг позовної давності. Також суд підкреслив, що обрання неналежного способу захисту не є поважною причиною для пропуску строку позовної давності, оскільки позивач мав можливість звернутися до суду з належним позовом у межах встановленого строку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що оцінка поважності причин пропуску позовної давності є компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має права переоцінювати докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/325/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів членів Автогаражного кооперативу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, якою було частково задоволено заяву відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, зменшивши загальну суму відшкодування до 20 000 грн. Суд касаційної інстанції зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності, а апеляційний суд обґрунтовано зменшив розмір таких витрат, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг, фінансовий стан позивача (військовослужбовця) та його заперечення щодо завищеного розміру витрат. Суд також врахував, що позивач скористався правом на подання заперечень, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну оцінку, забезпечивши дотримання принципу змагальності. Доводи касаційної скарги зводились до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд не повинен підміняти собою апеляцію.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/9196/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повно встановив фактичні обставини справи, зокрема, не з’ясував загальну кількість співвласників будинку на момент прийняття оскаржуваних рішень та кількість тих, хто брав участь у голосуванні, що є важливим для визначення наявності кворуму. Також, апеляційний суд не врахував принцип пропорційності та балансу інтересів між співвласниками, а також не встановив, чи порушують оскаржувані рішення права та інтереси позивача та інших співвласників. Суд касаційної інстанції наголосив, що сам факт неповідомлення співвласника про збори не є безумовною підставою для визнання рішень недійсними, якщо не доведено порушення прав та інтересів позивача. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази, зокрема, листки опитування співвласників, та не витребував додаткові докази, необхідні для встановлення обставин справи. Враховуючи, що апеляційний суд скасував додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат, не надавши оцінки доводам відповідача щодо помилковості цього рішення, касаційний суд також зобов’язав апеляційний суд надати таку оцінку при новому розгляді справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №5009/4799/12 від 03/07/2025
1. Предметом спору є обґрунтованість грошових вимог Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” до фізичної особи Шевченка Володимира Миколайовича у справі про його неплатоспроможність.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав обґрунтованими грошові вимоги банку, підтверджені рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.04.2015 у справі № 205/1213/15-ц, керуючись принципом обов’язковості судового рішення (“res judicata”). Суд касаційної інстанції наголосив, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов’язковим до виконання, і відхилення кредиторських вимог, підтверджених таким рішенням, суперечитиме цьому принципу. ВС зазначив, що боржник мав можливість оскаржити рішення районного суду в апеляційному та касаційному порядку, але не зробив цього, і не може намагатися переоцінити обставини справи в межах справи про власну неплатоспроможність. Суд касаційної інстанції також вказав, що доводи скаржника про порушення банком принципу концентрації всіх майнових спорів у справі про банкрутство та мораторію на задоволення вимог кредиторів не є підставою для переоцінки рішення районного суду, яке набрало законної сили.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №219/10735/2013-ц від 03/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд задовольнив позовні вимоги банку, оскільки позичальник неналежно виконувала зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Суд врахував надані банком докази, зокрема анкету-заяву на отримання кредиту, меморіальний ордер про перерахування коштів, виписку по рахунку, а також заяву позичальника про визнання боргу. Суд також зазначив, що позичальник підписувала акти огляду об’єкта нерухомості, в яких не заперечувала наявність зобов’язань за кредитним договором, що свідчить про її недобросовісну поведінку, оскільки у процесі розгляду справи почала їх заперечувати. Суд вказав, що надані позивачем докази у їх сукупності є переконливими для висновку про наявність між сторонами зобов’язання за кредитним договором та стягнення заборгованості за цим договором, оскільки відповідачі таких доказів не спростували та не надали доказів належного виконання зобов’язань за кредитним договором.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №186/227/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті особи на території Російської Федерації для оформлення спадщини.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, оскільки заявниця вже має копію свідоцтва про смерть, виданого компетентним органом Російської Федерації, і цей документ, на їхню думку, є достатнім підтвердженням факту смерті. Суди послались на те, що свідоцтво було видане до припинення дії Конвенції про правову допомогу між Україною та Росією, тому має прийматися українськими органами влади без додаткової легалізації. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що чинне законодавство передбачає встановлення факту смерті в судовому порядку лише у випадках, коли реєстрація смерті в органах ДРАЦС неможлива. Оскільки у заявниці є свідоцтво про смерть, видане компетентним органом, підстав для встановлення цього факту в судовому порядку немає. Верховний Суд також зазначив, що неможливість отримання оригіналу свідоцтва про смерть не є безумовною підставою для задоволення заяви про встановлення факту смерті, а спір щодо спадкового майна може бути вирішений у порядку позовного провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №365/57/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визначення права на спадкове майно, а саме зброю, між братом померлого та його дружиною.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання зустрічного позову дружиною померлого, оскільки вона звернулася до суду із заявою про поновлення строку через п’ять місяців після отримання ухвали про відкриття провадження у справі, що є порушенням строків, встановлених статтею 193 ЦПК України. Суд не прийняв аргумент дружини померлого про те, що строк слід обчислювати з моменту отримання дозволу на зброю, оскільки спадщина відкрилася ще у 2021 році, і вона мала достатньо часу для отримання необхідних дозволів. Суд зазначив, що дружина не була позбавлена права подати зустрічний позов у встановлений строк, а дозволи надати пізніше. Суд також врахував, що дружина знала про необхідність отримання дозволів на зброю, оскільки передавала її на зберігання до поліції, але не вживала активних дій для їх отримання. Таким чином, суди дійшли висновку, що причини пропуску строку на подання зустрічного позову не є поважними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/383/24 від 03/07/2025
Предметом спору у справі є оскарження дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання вчинити певні дії.
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду, ймовірно, погодилася з аргументами суду першої інстанції. Можливо, суд першої інстанції встановив, що дії ВККСУ були протиправними, порушували права позивача, або ж не відповідали вимогам законодавства. Також, суд міг дійти висновку, що ВККСУ повинна вчинити певні дії для відновлення порушених прав позивача. Оскільки апеляційні скарги обох сторін були залишені без задоволення, можна припустити, що жодна зі сторін не змогла переконливо довести свою правоту в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції, ймовірно, підтримав висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та відсутності підстав для їх скасування або зміни.
Суд залишив апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Справа №916/2945/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, витребування цієї частки, скасування рішення про державну реєстрацію змін власника частки та поновлення попереднього запису про право власності.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходячи з того, що ОСОБА_2 діяв правомірно на підставі Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, укладаючи договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від імені ОСОБА_1, оскільки останній був майновим поручителем за зобов’язаннями ОСОБА_3 за договором позики, які не були виконані; суди обґрунтовано не взяли до уваги додаткову угоду до договору застави щодо збільшення вартості заставленого майна, оскільки вона не була нотаріально посвідчена; відсутність оцінки майна на момент продажу не є порушенням, а сам факт продажу частки за ціною, вищою за оціночну вартість, не суперечить законодавству; також суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо розподілу витрат на правничу допомогу, визнавши їх обґрунтованими та пропорційними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/4487/23(916/971/24) від 24/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договору відповідального зберігання майна та договору про відступлення права вимоги в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що позивач не довів порушення своїх прав оспорюваними договорами, оскільки Білозерська селищна військова адміністрація не є стороною цих договорів і не надала достатніх доказів, що ці договори укладені на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин або з метою завдання шкоди кредиторам, а також не спростувала висновки судів про те, що договір відповідального зберігання не має ознак правочину із заінтересованістю, що підпадає під дію статті 78-1 Господарського кодексу України. Суд також врахував рішення суду у іншій справі, яким встановлено, що договір відповідального зберігання є підставою для виникнення зобов’язань, а використання майна зберігачем є порушенням умов договору, що не робить договір недійсним. Суд касаційної інстанції зазначив, що не може переоцінювати докази, надані судам попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №759/14046/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням за підробку та використання підроблених рецептів на сильнодіючі лікарські засоби.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд обґрунтовано врахував велику кількість епізодів злочинної діяльності засудженої, систематичність підробки та використання медичної документації, а також підвищений рівень суспільної небезпеки таких дій, що виразилися у фальсифікації рецептурних бланків для незаконного отримання сильнодіючих лікарських засобів. Суд також взяв до уваги, що засуджена перебуває на обліку в лікаря-нарколога, а її дії порушують встановлений режим обігу лікарських засобів, що могло призвести до тяжких негативних наслідків. Доводи касаційної скарги про пом’якшуючі обставини, такі як наявність сина на утриманні та волонтерська діяльність, не спростовують обґрунтованості висновків апеляційного суду щодо виду та розміру призначеного покарання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.
Справа №990/341/24 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та Вищої ради правосуддя (ВРП) про невідповідність судді займаній посаді та її звільнення.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності змін до Конституції України в частині правосуддя, проводиться згідно з Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, і у разі наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності (ГРД), рішення про відповідність судді займаній посаді може бути ухвалене лише пленарним складом ВККС. Суд вказав, що Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України” не змінював порядку кваліфікаційного оцінювання, а лише дозволяв ВРП вносити подання про призначення суддів за відсутності повноважного складу ВККС. Суд також врахував, що суддя не надала переконливих доказів на спростування обґрунтованих сумнівів у її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, викладених у висновку ГРД, зокрема щодо походження майна та поїздок на окуповані території. Суд наголосив, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, розглядаючи подання ВККС про звільнення судді.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову про визнання протиправними рішень ВККС та ВРП, а також у поновленні на посаді.
