1. Предметом спору є стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості, яка складається з інфляційного збільшення боргу та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, що виникла на підставі невиконаного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні позовних вимог банку про стягнення 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки не врахували, що наявність судового рішення про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яке не було виконано, не припиняє правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Суд також зазначив, що суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, щодо наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання, а також не надали належної оцінки клопотанню про застосування строків позовної давності. **** Суд також послався на те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо припинення поруки з прийняттям рішення суду про стягнення боргу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.
