1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця щодо відмови зняти арешт з його нерухомого майна, накладений в рамках виконавчих проваджень, які були завершені.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відмовили у задоволенні скарги, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу або направлення його за належністю до іншого органу ДВС не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника. Суд зазначив, що арешт є початковою стадією звернення стягнення на майно, і його зняття пов’язане з певними обставинами, зокрема, закінченням виконавчого провадження або поверненням виконавчого документа до суду. Суд також врахував, що боржник не надав доказів повного виконання судового рішення, на підставі якого було видано виконавчі листи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень. Суд відступив від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, та застосував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24), де розмежовуються наслідки закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
