1. Предметом спору є правомірність нарахування фізичній особі земельного податку за ділянку, яка перебуває у постійному користуванні фермерського господарства, засновником якого був батько цієї особи.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства до нього переходять права та обов’язки щодо використання земельної ділянки, наданої його засновнику. У разі смерті засновника, право постійного користування землею не припиняється, а зберігається за фермерським господарством і не входить до складу спадщини. Суд апеляційної інстанції помилково застосував норми, що регулюють орендну плату, оскільки спір виник щодо земельного податку, а договір оренди з позивачем не укладався. Суд першої інстанції правильно встановив, що фактичним землекористувачем є фермерське господарство, а не фізична особа, тому обов’язок сплати земельного податку покладається саме на господарство. **:** Суд касаційної інстанції підкреслив, що його висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо переходу прав та обов’язків на землю до фермерського господарства з моменту його створення.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
