Справа №822/1789/18 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо нежитлових приміщень, які, на думку позивача, є промисловими будівлями та не підлягають оподаткуванню.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили питання щодо функціонального призначення спірних об’єктів нерухомості, а саме чи використовувалися вони для промислового виробництва у відповідні періоди. Верховний Суд наголосив, що для застосування пільги з податку на нерухоме майно, передбаченої для будівель промисловості, необхідно встановити не лише факт належності об’єкта до категорії промислових будівель, але й факт його використання за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору, та не врахували правовий висновок Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту використання об’єкта за функціональним призначенням для застосування податкової пільги. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не з’ясували всі обставини справи та не надали оцінку доказам згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №306/44/22 від 02/06/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів за договором банківського вкладу та неустойки з акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк».
2. Суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що між позивачем та банком було укладено договір банківського вкладу, підтверджений розпискою начальника відділення банку про отримання коштів, а недоліки у оформленні договору є відповідальністю банку. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, вважаючи, що позивач не довів належними доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його рахунок, оскільки надана позивачем копія договору за формою не відповідає встановленим у банку шаблонам договорів. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що договір банківського вкладу є реальним і вважається укладеним з моменту прийняття банком грошової суми, а недоліки в оформленні договору, зокрема відсутність реєстрації в системі банку, не можуть свідчити про недотримання письмової форми договору, оскільки це є відповідальністю банку. Суд також врахував, що наявність кримінального провадження щодо працівника банку, який прийняв кошти, не спростовує факту укладення договору та обов’язку банку повернути вклад. **** Верховний Суд відступив від попередніх висновків щодо застосування статей 1058, 1059, 1064, 1065 ЦК України, викладених в інших постановах.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення суми вкладу та нарахованих відсотків.
Справа №638/17112/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації та поновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди не врахували так званий “віндикаційний імунітет”, який захищає добросовісного набувача, котрий придбав майно, примусово реалізоване в порядку виконання судового рішення. Суд зазначив, що в такому випадку не має значення, чи вибуло майно з володіння власника з його волі чи без неї, оскільки відчужувачем виступає не власник, а виконавець. Також суд вказав, що вимога про скасування державної реєстрації права власності не є необхідною для ефективного захисту права, оскільки рішення про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суд також наголосив на тому, що суди повинні перевіряти добросовісність набувача майна, враховуючи всі обставини справи та оцінюючи тягар, який покладається на набувача втручанням у його право мирного володіння майном.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Справа №711/7308/21 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу їх проведення, акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування реєстрації права власності та застосування реституції.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що на час проведення електронних торгів позивачка та її неповнолітня дочка не були зареєстровані у квартирі, що виключало обов’язок приватного виконавця отримувати дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію майна. Суд також врахував, що позивачка є співвласником іншої житлової нерухомості, що виключає застосування Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”. Суд зазначив, що доводи позивачки щодо порушень з боку приватного виконавця вже були предметом розгляду в іншій справі, де суд не виявив порушень. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його компетенція обмежується перевіркою правильності застосування норм права, а не встановленням фактів, і що суди попередніх інстанцій надали вичерпну відповідь на всі істотні питання у справі. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо необхідності надання достатніх мотивів у рішенні, але не обов’язково детальної відповіді на кожен аргумент.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/6615/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, поширеної в статті на вебсайті “Цензор.НЕТ”.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався наступними аргументами:
* Позивач звернувся до суду з позовом виключно до автора статті, не залучивши до участі у справі власника вебсайту “Цензор.НЕТ”, на якому було розміщено спірну статтю.
* Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, належними відповідачами є як автор інформаційного матеріалу, так і власник вебсайту, на якому ця інформація була поширена.
* Позивач не заявляв клопотання про заміну відповідача або залучення співвідповідача (власника вебсайту), що є необхідною умовою для розгляду справи по суті.
* Суди попередніх інстанцій не врахували, що у разі поширення інформації в Інтернеті, відповідальність несе не лише автор, а й власник ресурсу, який забезпечив технічну можливість для поширення інформації.
* Відсутність власника вебсайту серед відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
* Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме позивач визначає коло відповідачів, але суд зобов’язаний перевірити належність цих відповідачів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації.
Справа №463/11252/19 від 01/07/2025
1. Предметом спору є встановлення земельного сервітуту для забезпечення проходу та проїзду до земельних ділянок, що належать позивачу, через ділянку, що належить ОСББ.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що нормальне використання його власності неможливе без встановлення сервітуту на чужій земельній ділянці, і що задоволення його потреб неможливо здійснити іншим способом. Суд врахував, що до житлового будинку позивача вже існує безперешкодний прохід та проїзд з вулиці загального користування. Також, суд зазначив, що позивач не довів необхідності встановлення сервітуту для проведення ремонтних робіт фасаду будинку або для інших цілей, пов’язаних з обслуговуванням житлового будинку. Суд взяв до уваги висновок експерта, але наголосив, що технічна можливість встановлення сервітуту не є достатньою підставою для задоволення позову, якщо не доведено неможливість іншого використання власності. Суд дійшов висновку, що позивач не довів, що не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, окрім як через встановлення сервітуту.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/92/25 від 26/06/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою постанови Верховної Ради України про перейменування населеного пункту, в якому вона проживає.
2. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що Верховна Рада України (ВРУ) у процесі законотворення не виконує публічно-владних управлінських функцій, а спір стосується невідповідності постанови Конституції України та порушення процедури її прийняття, що не є публічно-правовим спором у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком, зазначивши, що в порядку адміністративного судочинства можуть оскаржуватися лише ті акти ВРУ, які прийняті у правовідносинах, де парламент реалізує владні (управлінські) функції. Конституційний процес організації територіального устрою, зокрема перейменування населених пунктів, не є реалізацією управлінських функцій ВРУ і не підпадає під контроль адміністративної юрисдикції. Перевірка такої постанови на відповідність процедурі її прийняття не може здійснюватися в порядку адміністративного судочинства, а питання конституційності акту ВРУ вирішує Конституційний Суд України.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №204/8858/23 від 26/06/2025
1. Предметом спору є витребування автомобіля марки «Infiniti» з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про витребування майна, оскільки електронні торги, на яких було реалізовано автомобіль, не були визнані недійсними в судовому порядку. Суд зазначив, що для витребування майна, проданого на торгах, необхідно спочатку визнати ці торги недійсними. Рішення суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, було ухвалено після проведення торгів, тому не впливає на їх законність. Суд також врахував, що апеляційний суд належним чином дослідив усі обставини справи та надав їм належну оцінку. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до переоцінки доказів. Суд також частково задовольнив клопотання відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 5000 грн, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/22269/15 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у зверненні стягнення на грошові кошти, які Головне управління Державної казначейської служби України повинно було повернути боржнику з Державного бюджету.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що хоча держава і виступає учасником цивільних відносин на рівні з іншими суб’єктами, а органи Казначейства діють від її імені, існує особливий порядок повернення коштів з Державного бюджету. Суд підкреслив, що Головне управління Казначейства в даному випадку виступає розпорядником коштів, а не боржником, і примусове стягнення коштів з нього може призвести до неможливості виконання покладених на нього функцій та розбалансування державної влади. Суд також врахував, що існують законодавчо встановлені процедури повернення судового збору з бюджету, які передбачають подання відповідних документів до органів Казначейства. Суд відхилив аргументи скаржника, зазначивши, що вони зводяться до вільного трактування судових рішень, і підкреслив, що суди не зобов’язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу приватного виконавця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №641/10389/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним правочину щодо передачі нежитлових приміщень до статутного капіталу ТОВ “Арт Кепітал Сістемс”, здійсненого одним із подружжя без згоди іншого.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Для укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном, особливо якщо він потребує нотаріального посвідчення, необхідна згода другого з подружжя. Презумпція згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном діє лише на користь добросовісного набувача. У даному випадку, відчуження майна відбулося без нотаріально засвідченої згоди позивачки, що є порушенням її прав як співвласника. Крім того, суд врахував, що ТОВ “Арт Кепітал Сістемс” не проявило належної обачності, оскільки могло дізнатися про відсутність згоди дружини на передачу майна до статутного капіталу. Доводи касаційних скарг про не залучення до участі у справі нового власника спірного нерухомого майна – ТОВ «АСД ГРУПП» відхилено, оскільки у цій справі заявлені вимоги лише про визнання недійсним акта приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «Арт Кепітал Сістемс» нерухомого майна від 22 липня 2020 року, який був підписаний між ОСОБА_2 та ТОВ «Арт Кепітал Сістемс».
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши недійсність правочину.
Справа №567/794/22 від 30/06/2025
1. Предметом спору є повернення земельної ділянки власнику та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди цієї ділянки.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що між позивачем та ТОВ «Захід Агро» було укладено договір оренди землі, який фактично виконувався сторонами, а саме: позивач отримувала орендну плату від відповідача протягом певного періоду, що свідчить про її волевиявлення на укладення та виконання договору оренди. Суд врахував, що, незважаючи на висновок експерта про те, що підпис на договорі оренди виконаний не позивачем, вона не заперечувала факту отримання орендної плати та фактичного існування орендних відносин. Суд зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд також врахував принцип добросовісності, зазначивши, що поведінка позивача, яка отримувала орендну плату і не висловлювала претензій щодо користування землею, а потім звернулася до суду з позовом про повернення ділянки, є недобросовісною. Суд також послався на те, що угода між позивачкою та ТОВ «Захід Агро», ТОВ «Західна агровиробнича компанія» була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №490/10590/19 від 30/06/2025
1. Предметом спору є визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та стягнення аліментів.
2. Суд задовольнив позов, спираючись на висновок експерта про 99,99999% ймовірність батьківства відповідача, а також на те, що відповідач не надав доказів, які б спростували цей висновок або свідчили про порушення процедури проведення експертизи. Суд відхилив клопотання про повторну експертизу, оскільки не було надано достатніх підстав для сумнівів у правильності первинного висновку. Апеляційний суд погодився з цими висновками, підкресливши, що ДНК-тест є найбільш точним методом встановлення батьківства, але зменшив розмір аліментів, враховуючи наявність у відповідача інших дітей. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони правильно оцінили докази та не порушили норм процесуального права, а також врахували практику ЄСПЛ щодо важливості ДНК-тестів у справах про батьківство.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №756/2606/23 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо законності застосування статті 69 КК України (призначення покарання нижче найнижчої межі) до особи, засудженої за злочини у сфері обігу наркотичних речовин та незаконного зберігання зброї.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку, що апеляційний суд, залишаючи в силі вирок суду першої інстанції, не врахував тяжкість вчинених злочинів, зокрема, особливо тяжкого злочину, пов’язаного з незаконним обігом наркотиків у великих розмірах, а також попередню судимість особи за аналогічний злочин. Суд касаційної інстанції підкреслив, що застосування статті 69 КК України можливе лише за наявності декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, чого в даному випадку не було встановлено. Суд також зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України про виключення канабісу з переліку наркотичних засобів не є законом про кримінальну відповідальність і не має зворотної сили. Крім того, суд врахував, що апеляційний суд не надав належного обґрунтування застосуванню статті 69 КК України, що є порушенням вимог статей 370, 419 КПК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №302/681/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є скасування права власності на житловий будинок, скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності, та не дослідив важливі обставини справи, зокрема, чи прийняла позивачка спадщину після смерті батька відповідно до вимог ЦК Української РСР, а також не встановив частку спадкового майна, на яке вона має право. Суд також не врахував, що спірне домогосподарство могло належати до колгоспного двору, що впливає на визначення кола спадкоємців та їх часток. Для правильного вирішення спору необхідно встановити, хто був членом колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року, та яка частина майна колгоспного двору перейшла у спадок після смерті батька позивачки. До вирішення зазначених питань неможливим є захист спадкових прав позивачки, заявлених у позові.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про скасування права власності на житловий будинок і господарські споруди, запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та передав справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №522/1514/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів на підставі корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що спір виник у зв’язку з неналежним виконанням умов корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ, а тому повинен розглядатися судом господарської юрисдикції. Суд врахував, що корпоративний договір регулює відносини не лише між учасниками ТОВ, а й містить норми, які передбачають наділення кредиторів певними правами, подібними до корпоративних. Суд також зазначив, що наявність ухвали Господарського суду Одеської області, яка набрала законної сили, не є перешкодою для направлення справи за встановленою касаційним судом юрисдикцією. Суд наголосив, що порушення правил юрисдикції загальних судів є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачам право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.
Справа №922/2785/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є розірвання договору про надання послуг у сфері інформатизації та стягнення суми попередньої оплати у зв’язку з нібито невиконанням відповідачем своїх зобов’язань.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними доказами факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором, зокрема, не надав переконливих доказів того, що відповідач не надавав послуги з впровадження програмного комплексу, як це було передбачено договором. Суд взяв до уваги докази, надані відповідачем, такі як листування, відеозаписи зустрічей, а також заяву третьої особи, яка підтвердила виконання робіт. Суд зазначив, що позивач не обґрунтував, у чому саме полягає порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та / або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не тими, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи. Верховний Суд також вказав, що не може переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на висновок Верховного Суду в іншій справі, оскільки правовідносини в цій справі не є подібними до тих, на які посилався скаржник.
3. Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №761/18851/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є усунення відповідачки від права на спадкування за законом після смерті її батьків на підставі ухилення від надання їм допомоги у безпорадному стані.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела сукупність обставин, необхідних для усунення від спадкування, а саме: безпорадний стан спадкодавців, потребу спадкодавців у допомозі саме від відповідачки та ухилення відповідачки від надання такої допомоги при наявності у неї можливості. Суд врахував, що надані медичні документи не підтверджують безпорадний стан батьків, а також те, що відповідачка була зареєстрована та проживала з батьками в одній квартирі. Суд також зазначив, що позивачка не надала доказів звернення спадкодавців до відповідачки з проханням про допомогу, від якої вона ухилялася. Суд касаційної інстанції також зазначив, що повідомлення представника позивача про дату, час і місце розгляду справи є належним повідомленням сторони.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990SСGС/10/25 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
2. ВРП погодилася з рішенням Дисциплінарної палати про притягнення судді до відповідальності через те, що вона одноособово розглядала кримінальну справу щодо свого співмешканця, незважаючи на наявність підстав для самовідводу, що призвело до адміністративного покарання за корупційне правопорушення. Суддя оскаржила рішення ВРП, стверджуючи про неналежне повідомлення про засідання та відсутність мотивів у рішенні ВРП. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) встановила, що суддя була належним чином повідомлена про засідання ВРП. ВП ВС зазначила, що дії судді кваліфіковано за порушення правил щодо відводу/самовідводу, допущення поведінки, що порочить звання судді, та визнання винною у вчиненні корупційного правопорушення. ВП ВС вказала, що дії судді, які були кваліфіковані як порушення правил самовідводу та неетична поведінка, повністю охоплюються складом правопорушення, пов’язаного з корупцією, і не потребують додаткової кваліфікації. ВП ВС також зазначила, що ВРП не надала достатнього обґрунтування пропорційності застосованого стягнення.
3. Рішення Вищої ради правосуддя скасовано.
Справа №918/932/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що судове рішення порушує її права.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність впливу ухвали місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди на права, інтереси та обов’язки скаржниці, яка є поручителем за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, оскільки мировою угодою фактично вирішено долю майна, яке є предметом іпотеки. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував попереднє рішення суду у справі № 569/22011/18, яким вже встановлено обставини порушення прав та інтересів скаржниці у спірних кредитно-іпотечних правовідносинах, а також не надав належної оцінки доводам скаржниці про те, що затверджена мировою угодою передача майна ТОВ “Прод Майстер” порушує її права як поручителя. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що апеляційний суд не врахував правовий статус скаржниці як поручителя, яка згідно з вимогами статті 554 Цивільного кодексу України відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема статей 17, 75, 86, 236, 254 ГПК України, що призвело до винесення незаконної ухвали про закриття апеляційного провадження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду і направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №908/2153/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, ініційоване Запорізькою міською радою через неналежне виконання орендарями (ФОП Цвєлих Т.М. та Цвєлих Л.Є.) зобов’язань щодо сплати орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, виходячи з наступних аргументів: по-перше, обидва відповідачі зареєстровані як ФОП, по-друге, за умовами договору оренди, земельна ділянка передавалася для комерційного використання (розташування кафе), що підтверджує господарський характер діяльності; по-третє, відповідачі використовували цю ділянку для ведення підприємницької діяльності, що узгоджується з положеннями Господарського кодексу України про господарську діяльність суб’єктів господарювання; по-четверте, сам факт, що договір оренди укладено з фізичними особами, не виключає господарську юрисдикцію спору, якщо діяльність має комерційний характер; і по-п’яте, суди врахували усталену практику Верховного Суду щодо визначення юрисдикції спорів, пов’язаних з господарською діяльністю ФОП.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ФОП Цвєлих Тетяни Миколаївни без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2025 у справі № 908/2153/24 – без змін.
Справа №916/1986/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів громадської організації в частині виключення позивача з членів цієї організації.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, погодившись з їх висновками про те, що при прийнятті рішення про виключення позивача з членів громадської організації було порушено статут організації та вимоги законодавства, зокрема, відсутній кворум на зборах, позивача не було належним чином повідомлено про проведення зборів, а підстава для виключення (несплата внесків) не відповідає дійсності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що визнання недійсним рішення про виключення з членів громадської організації не є втручанням у внутрішню діяльність організації, а спрямоване на захист порушених прав позивача. Суд також зазначив, що розгляд справи в порядку господарського судочинства є правомірним, оскільки спір стосується корпоративних прав, зокрема, права на участь в управлінні громадською організацією. Суд відхилив доводи скаржника про те, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник у зв’язку з внутрішньою діяльністю громадської організації, пославшись на те, що в даному випадку оскаржується порушення прав позивача, а не внутрішні процедури організації. Суд також підкреслив, що принцип самоврядності громадської організації не є абсолютним і допускає втручання у її діяльність у випадках, передбачених законом, для захисту прав громадян.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №755/3248/24 від 25/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги боржника на дії державного виконавця. Суд зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених у статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», не перериває строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Суд вказав, що оскільки стягувач пропустив строк пред’явлення виконавчого листа до виконання, а заяву про поновлення строку не подавав, то постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з відмовою судів попередніх інстанцій зобов’язати державного виконавця повернути виконавчий лист стягувачу, оскільки це є дискреційним повноваженням державного виконавця.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні скарги про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, скаргу в цій частині задовольнив, а в іншій частині – змінив мотивувальну частину.
Справа №752/9009/19 від 25/06/2025
1. Предметом спору у справі є поділ спільного майна подружжя, яке включає квартири, машиномісця, земельні ділянки, автомобілі та частку у статутному капіталі ТОВ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який здійснив реальний поділ майна між колишнім подружжям, виділивши кожному конкретні об’єкти нерухомості у власність, а не їхні ідеальні частки, оскільки це було найбільш прийнятним способом поділу, враховуючи склад і обсяг майна. Суд зазначив, що обрання варіанту поділу майна, відмінного від запропонованого сторонами, не є виходом за межі позовних вимог, оскільки суд вирішує спір в межах заявленого позову про поділ майна. Також, суд касаційної інстанції погодився з тим, що апеляційний суд правомірно прийняв докази про вартість майна на стадії апеляційного провадження, оскільки суд першої інстанції не роз’яснив сторонам наслідки неподання доказів на підтвердження вартості майна. Крім того, суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за відхилення від рівності часток подружжя, а також частково задовольнив вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в інших постановах, оскільки у цих справах були інші фактичні обставини.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду та додаткову постанову – без змін, а також стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу.
Справа №285/1332/24 від 25/06/2025
1. Предметом спору є заява про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки, де заявник просив призначити себе опікуном над недієздатною особою.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив заяву, визнавши особу недієздатною, але відмовив у призначенні заявника опікуном. Суди керувалися тим, що подання органу опіки та піклування не містило належного обґрунтування необхідності призначення саме заявника опікуном, особливо враховуючи наявність у недієздатної особи батьків та інших близьких родичів. Суди зазначили, що орган опіки та піклування не дослідив питання, чи можуть батьки або інші родичі виконувати обов’язки опікуна, а також не врахував особисті стосунки між заявником та підопічною, що є важливим для забезпечення її нормального життєзабезпечення. Верховний Суд підкреслив, що подання органу опіки має рекомендаційний характер і повинно оцінюватися в сукупності з іншими доказами, а також враховувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №176/2646/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірні дії державного виконавця вчинені в межах зведеного виконавчого провадження, до якого входять виконавчі документи, видані судами різних юрисдикцій. Суди не звернули увагу на те, що для визначення юрисдикції спору вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Оскільки оскарження дій державного виконавця відбувалося в межах зведеного виконавчого провадження, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій, то відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди попередніх інстанцій не встановили, чи було виконавче провадження, в якому оскаржуються дії виконавця, виведено зі зведеного виконавчого провадження на момент зупинення виконавчих дій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Справа №922/4313/23 від 01/07/2025
1. Предметом спору є скарга АТ “Харківміськгаз” на дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арештів на майно та кошти, мотивована неправомірністю дій приватного виконавця та порушенням правил підвідомчості.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили скаргу АТ “Харківміськгаз”, вказуючи на помилковість їх висновків щодо неможливості здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішень стосовно АТ “Харківміськгаз” через управління часткою держави в статутному капіталі товариства Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). Суд зазначив, що управління активами АРМА не змінює форми власності, а отже, не є перешкодою для приватного виконавця. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх доводів скарги АТ “Харківміськгаз”, зокрема щодо порушення правил місця виконання рішення приватним виконавцем, що є важливим для вирішення спору. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності надання оцінки всім аргументам сторін та дослідження всіх доказів у їх сукупності для встановлення фактичних обставин справи. **** Суд зазначив, що відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, про те що зміст управління активами є тотожним змісту права власності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
Справа №904/4806/22 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка не брала участі у справі, але вважає, що рішення суду першої інстанції порушує її права.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що згідно з чинним законодавством, юридичні особи зобов’язані реєструвати електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (ЄСІТС) та подавати процесуальні документи в електронній формі виключно через цю систему. Оскільки ТОВ “Охорона-Дніпро” має зареєстрований електронний кабінет, але подало апеляційну скаргу на електронну пошту суду, а не через підсистему “Електронний суд”, апеляційний суд правомірно повернув скаргу. Суд також відхилив доводи скаржника про неможливість подання скарги через “Електронний суд” через відсутність доступу до матеріалів справи, наголосивши, що альтернативою є подання документів у паперовій формі. Суд касаційної інстанції послався на практику Європейського суду з прав людини щодо ефективного доступу до суду, але підкреслив, що існують встановлені законом процедури, яких необхідно дотримуватися.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Охорона-Дніпро” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №484/3855/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом і за законом та визнання права власності на спадкове майно, а саме на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що нотаріус неправильно визначив розмір обов’язкової частки у спадщині для сина спадкодавця, який є інвалідом І групи, оскільки не врахував, що дружина спадкодавця померла до відкриття спадщини, а отже, коло спадкоємців слід визначати виходячи з наявних на момент відкриття спадщини осіб. Суд зазначив, що оскільки дружина спадкодавця померла до відкриття спадщини, вона не є спадкоємцем, і необхідно враховувати лише двох спадкоємців: сина та дочку. Відповідно до закону, обов’язкова частка сина становить 1/4, а дочка має право на спадкування за заповітом 3/4 частки квартири. Також суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки вони були співмірні зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи касаційної скарги, оскільки вони зводилися до незгоди з встановленими обставинами та необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №686/18076/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ГУ ПФУ) пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд правомірно повернув заяву ГУ ПФУ про поновлення строку, оскільки представник ГУ ПФУ не надав достатніх доказів своїх повноважень на представництво інтересів юридичної особи. ВС наголосив, що неналежна організація процесу оскарження судового рішення є суб’єктивною причиною пропуску строку, а сам факт воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку, якщо не доведено, як саме воєнні обставини унеможливили вчасне звернення до суду. ВС також зазначив, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтування фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №753/22559/18 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування частини квартири, укладеного між померлою матір’ю позивачки та відповідачкою.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки відповідачка не була належним чином повідомлена про час і місце судових засідань, що є порушенням її процесуальних прав та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд; суди попередніх інстанцій не виконали вимоги частини шостої статті 187 ЦПК України щодо встановлення дійсного місця реєстрації та проживання відповідачки, не направивши запит до відповідного органу місцевого самоврядування; суди попередніх інстанцій розглянули справу за відсутності відповідача, позбавивши її можливості брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення та заперечення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №205/1877/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас”, оскільки спір між селищною радою та підприємством щодо витребування земельної ділянки та скасування реєстрації права оренди підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції, враховуючи суб’єктний склад сторін. Суд зазначив, що прокурор не довів належними доказами неправомірність набуття фізичною особою права власності на спірну земельну ділянку, оскільки розробка проєктно-технічної документації та державна реєстрація земельної ділянки здійснювалися за її ініціативою, і в матеріалах справи наявна копія відповідного наказу Держгеокадастру, наданого державному реєстратору. Суд відхилив доводи прокурора щодо наявності в електронній системі Держгеокадастру документа з відмінним змістом, оскільки прокурор не надав оригіналів наказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки провадження у справі в частині позовних вимог до “Ілліч-Агро Донбас” було закрито, додаткова постанова апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу також була скасована.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій щодо фізичної особи та закривши провадження в частині вимог до юридичної особи, а також скасував додаткову постанову апеляційного суду.
Справа №372/4155/18 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування розпоряджень Обухівської районної державної адміністрації про передачу земельних ділянок у приватну власність та витребування цих ділянок на користь держави.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій допустили ряд процесуальних порушень, зокрема, розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених учасників, що позбавило їх можливості реалізувати свої процесуальні права. Крім того, апеляційний суд не врахував, що на момент винесення рішення деякі земельні ділянки вже належали іншим власникам, не залученим до справи, що прямо вплинуло на їхні права та обов’язки. У той же час, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо застосування строків позовної давності до частини вимог, де прокурор звернувся до суду після спливу встановленого законом строку, про що стало відомо з кримінального провадження, відкритого ще у лютому 2015 року. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу юридичної визначеності та остаточності рішень, а також на необхідності забезпечення права на справедливий судовий розгляд.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши постанову апеляційного суду в частині вимог до певних відповідачів та направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №274/3360/22 від 25/06/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме квартири, автомобіля та побутової техніки, набутих під час шлюбу.
2. Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, виходив з наступного:
* Майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не встановлено договором або законом.
* Існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, і тягар доказування покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
* Оскільки відповідач не надав доказів, що автомобіль був придбаний за його особисті кошти або кошти брата, суд правомірно стягнув з нього компенсацію вартості частки автомобіля.
* Відчуження спільного майна одним із подружжя без згоди іншого дає право на компенсацію, особливо якщо кошти від продажу не були використані в інтересах сім’ї.
* У поділі побутової техніки було відмовлено, оскільки позивач не надав належних доказів її вартості на час розгляду справи, що є його процесуальним обов’язком.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №990/99/25 від 26/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та бездіяльності державних органів, зокрема Президента України та Міністерства охорони здоров’я України.
2. Суд першої інстанції повернув позовну заяву, оскільки позивач об’єднав вимоги, підсудні різним судам: вимоги до Президента України підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а вимоги до Міністерства охорони здоров’я – ні. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим рішенням, зазначивши, що КАС України чітко визначає підсудність адміністративних справ і забороняє об’єднання в одне провадження вимог, які підсудні різним судам. Суд також відхилив аргумент позивача про порушення права на судовий захист, оскільки повернення позову не позбавляє права на повторне звернення до суду з урахуванням виявлених недоліків. Крім того, суд зазначив, що не передбачено призначення судом адвоката для надання безоплатної правової допомоги в адміністративній справі.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №991/7187/24 від 03/07/2025
Предметом спору є позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у ОСОБА_1 та інших відповідачів.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без задоволення апеляційну скаргу адвоката Лагоміни А.А. та залишила без змін рішення суду першої інстанції. Суд, ймовірно, погодився з аргументами прокурора щодо наявності підстав для визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. При цьому, повний текст рішення ще не складено, тому детальні мотиви суду невідомі. Судді послались на значний обсяг роботи, тому оголосили лише вступну та резолютивну частину. Остаточні висновки можна буде зробити після ознайомлення з повним текстом постанови.
Суд прийняв рішення залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду без змін.
Справа №753/15553/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки при обчисленні вихідної допомоги правомірно не було враховано премії, нараховані за попередні періоди (2022 рік та I квартал 2023 року), оскільки вони не входили до розрахункового періоду (квітень-травень 2023 року). Суд зазначив, що виплата вихідної допомоги у більшому розмірі, ніж встановлено судом, виключає підстави для задоволення позовних вимог про стягнення недоплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Суд також вказав, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд відхилив посилання касаційної скарги на неврахування висновків Верховного Суду у інших справах, оскільки у тих справах були інші предмети та підстави позовів, а також встановлені інші фактичні обставини. Суд також відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не було виявлено виключної правової проблеми, яка потребувала б такого розгляду.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №569/5960/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором, укладеним між банком та померлим позичальником, де спадкоємці виступають відповідачами.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки основне зобов’язання за кредитним договором було припинено внаслідок виконання плану реструктуризації боргів поручителем (одною зі спадкоємиць) у справі про її неплатоспроможність, що було підтверджено ухвалою Господарського суду. Суд врахував, що згідно з планом реструктуризації, частина боргу була сплачена, а решта – списана банком після виконання умов реструктуризації. Також, суд зазначив, що ухвала Господарського суду про звільнення боржника від боргів має застосовуватися до всіх правовідносин за її участю, включаючи відносини поруки. Суд підкреслив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання, і у разі припинення основного зобов’язання припиняється і іпотека. Суд вказав, що незважаючи на можливі помилки суду першої інстанції щодо пропуску строку пред’явлення вимог до спадкоємців, це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/22269/15 від 02/07/2025
Предметом спору є оскарження ухвали суду про відмову у зверненні стягнення на кошти, які належать Головному управлінню Державної казначейської служби України, що має заборгованість перед боржником.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що існує окремий порядок повернення коштів з Державного бюджету України, де Головне управління Казначейства виступає як розпорядник коштів, а не боржник. Верховний Суд підкреслив, що держава, вступаючи у цивільні правовідносини, має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками, але примусове стягнення коштів з державного органу може призвести до неможливості виконання ним покладених функцій. Суд також зазначив, що помилкове зазначення апеляційним судом органів Державної казначейської служби України боржником не є підставою для задоволення вимог приватного виконавця, оскільки казначейська служба є суб’єктом виконання зобов’язання, а не боржником. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що зводяться до вільного трактування висновків суду.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/4806/22 від 30/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка не брала участі у справі, але вважає, що судове рішення порушує її права.
2. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що згідно з процесуальним законодавством, юридичні особи, які мають електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (ЄСІТС), зобов’язані подавати процесуальні документи в електронній формі виключно через цю систему, використовуючи кваліфікований електронний підпис. Оскільки АТ “Кременчуцький сталеливарний завод” має зареєстрований електронний кабінет, але подало апеляційну скаргу на електронну пошту суду, апеляційний суд правомірно повернув скаргу. Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про неможливість подання скарги через ЄСІТС через відсутність доступу до матеріалів справи, зазначивши, що альтернативою електронному поданню є подання документів у паперовій формі. Також, Верховний Суд послався на практику Європейського суду з прав людини щодо ефективного доступу до суду, підкресливши, що повернення скарги не позбавляє заявника права повторно звернутися до суду з дотриманням встановленої процедури.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №924/1334/23 від 01/07/2025
1. Предметом спору у справі є вимога прокурора про відшкодування збитків у розмірі 3 866 616,67 грн, завданих, на думку прокуратури, неналежним виконанням договору з експлуатаційного утримання автомобільних доріг.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які відмовили у задоволенні позову прокурора, оскільки не було доведено належними доказами факту завищення вартості виконаних робіт відповідачем. Суди встановили, що прокурор не надав достатньо переконливих доказів, які б підтверджували порушення відповідачем умов договору та проєктно-кошторисної документації, а надані докази, зокрема протоколи випробувань, були отримані з порушенням встановлених процедур та не стосувалися конкретної ділянки дороги, щодо якої заявлено позов. Суд також зазначив, що прокурор не обґрунтував неможливість подання доказів у встановлений строк, а посилання на необізнаність про існування окремих доказів, які знаходилися у матеріалах кримінального провадження, не є об’єктивною та непереборною обставиною, яка унеможливила їх подання до суду. Крім того, суди врахували, що замовник робіт підписав акти приймання виконаних робіт без зауважень, що свідчить про належне виконання умов договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/2635/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поставки між двома товариствами, ініційоване податковою службою.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд не врахував ряду важливих обставин. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки тому факту, що копія договору була засвідчена представниками обох відповідачів, а також наявності підписів та печаток на кожній сторінці договору. Крім того, апеляційний суд не врахував, що податкова служба не є стороною договору і не може надати оригінал. Суд також наголосив, що апеляційний суд не врахував обставини, встановлені рішенням адміністративного суду у іншій справі, де вже було встановлено факт укладення цього договору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що поведінка відповідача, який спочатку визнавав факт укладення договору, а потім заперечував його, є суперечливою та неприпустимою. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що податкова служба діяла в межах своїх повноважень, намагаючись захистити інтереси держави, і надання нею копії договору є достатнім доказом у даній ситуації.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про визнання договору поставки недійсним.
Справа №758/9543/22 від 25/06/2025
Предметом спору було визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражного приміщення, укладеного між колишнім чоловіком боржника та його колишньою дружиною, оскільки позивач вважав, що цей договір був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника за договором позики.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд припустився помилки, одночасно кваліфікувавши оспорюваний договір як фіктивний і такий, що суперечить принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом, хоча така одночасна кваліфікація є неприпустимою. Крім того, апеляційний суд не врахував специфіку застосування конструкції “фраудаторності” до оплатних договорів, не проаналізував обставини, які дозволяли б кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний, зокрема, не перевірив, чи використовувався приватний інструментарій всупереч його призначенню, чи відповідала ціна договору ринковій ціні на момент його укладення. Суд також наголосив, що для кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо лише ствердження про зловживання правом та наявність права вимоги, а необхідне обґрунтування наявності або відсутності обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору.
Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №686/25779/13-ц від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та позичальником, а також стягнення заборгованості з поручителів.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення апеляційного суду без змін, підтримавши його висновок про часткове задоволення позовних вимог банку. Апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок експертизи щодо часткової невідповідності розрахунку заборгованості умовам договору. Також суд зазначив, що банк правомірно скористався правом на дострокове повернення кредиту, оскільки позичальник порушив умови договору, а позовна давність не була пропущена, оскільки зобов’язання за договором періодично виконувалися. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги щодо нікчемності умов договору про сплату комісії за видачу кредиту, посилаючись на те, що позивач не оскаржував ці умови в судовому порядку.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №908/2053/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки, наданої для комерційної діяльності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки земельна ділянка передавалася фізичним особам-підприємцям (ФОП) для обслуговування будівель комерційного призначення та ведення підприємницької діяльності. Суд врахував, що відповідачі зареєстровані як ФОП, а договір оренди передбачав використання землі для комерційних цілей, а саме для розміщення кафе. Верховний Суд підкреслив, що вирішальним фактором є те, чи виступає фізична особа у правовідносинах як суб’єкт господарювання, а також характер самих правовідносин. Також суд зазначив, що положення Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі” не передбачають передачу земельних ділянок саме фізичним особам-підприємцям.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що спір має розглядатися в господарському суді.
Справа №335/9016/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої особі незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, погодився з тим, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки був виправданий судом у кримінальному провадженні. Суд зазначив, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, гарантований державою, становить 565 600 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Водночас, суд вказав, що для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, позивач повинен надати докази, які б підтверджували глибину його душевних страждань, погіршення відносин з оточуючими та інші негативні наслідки. Оскільки позивач не надав достатніх доказів, що підтверджують причинно-наслідковий зв’язок між кримінальним переслідуванням та погіршенням його психологічного стану та відносин з родиною, суд зменшив розмір відшкодування моральної шкоди до 800 000 грн, вважаючи цю суму достатньою для розумного задоволення потреб позивача без його безпідставного збагачення. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, оскільки позивач надав договори про надання юридичної допомоги та акти виконаних робіт.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 2 000 000 грн до 800 000 грн, а в частині відшкодування витрат на правничу допомогу рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №572/1759/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
2. Суд відмовив у позбавленні батьківських прав, оскільки позивачка не надала достатніх доказів свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків, а висновок органу опіки та піклування був визнаний необґрунтованим, при цьому суд врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд апеляційної інстанції погодився з цим висновком, але попередив відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов’язків та поклав на орган опіки та піклування контроль за їх виконанням. Суд касаційної інстанції підкреслив, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, а забезпечення найкращих інтересів дитини має бути першочерговим. Суд також зазначив, що думка дитини не є єдиною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки може бути висловлена під впливом зовнішніх факторів. Суд касаційної інстанції врахував, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність підстав для позбавлення батьківських прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №466/6143/24 від 27/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви позивачу через неусунення недоліків у встановлений строк.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу, оскільки позивач не усунув недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін та не засвідчив належним чином копії документів, доданих до позову. Суд зазначив, що позивач отримав ухвалу про залишення позовної заяви без руху, але не виконав вимоги у встановлений строк. Доводи касаційної скарги про неможливість вчасного усунення недоліків через відсутність працівника канцелярії суд відхилив, оскільки з поданого позивачем клопотання вбачається, що він не погоджується з вимогами ухвали суду і вважає, що недоліки можуть бути усунуті пізніше. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно містити достатні мотиви для відповіді на істотні аспекти доводів сторін, але не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №750/994/24 від 30/06/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про відмову у затвердженні спільного рішення житлових комісій про виділення житлової площі та видачу ордеру на службову квартиру військовослужбовцю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки спірна квартира була надана позивачу як штатно-посадове житло на підставі договору, укладеного в рамках експерименту Міністерства оборони України, і була закріплена за конкретною посадою, а не за військовослужбовцем персонально. Суд зазначив, що договір на користування штатно-посадовим житлом передбачав обов’язок звільнення квартири в разі переведення військовослужбовця на іншу посаду, що і сталося в даному випадку. Також, суд врахував, що чинне законодавство не передбачає можливості зміни статусу штатно-посадового житла на службове для постійного проживання. Суд підкреслив, що позивач, отримуючи квартиру, погодився з умовами договору, які передбачали її звільнення у разі переведення на іншу посаду. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, який визнає правомірність виселення військовослужбовців з службового житла після закінчення служби.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №755/15540/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем у позасудовому порядку.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які скасували рішення державного реєстратора, оскільки іпотекодержатель не надав належних доказів дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Зокрема, не було надано доказів повторного направлення вимоги про усунення порушення основного зобов’язання іпотекодавцю, як це передбачено пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд зазначив, що обов’язок довести належне повідомлення іпотекодавця лежить на іпотекодержателеві, і ці докази мали бути надані державному реєстратору на етапі реєстрації права власності. Подання цих доказів безпосередньо до суду не виправляє недоліки, допущені під час реєстрації. Суд також врахував, що докази, які відповідач намагався подати в апеляційному суді, не були прийняті, оскільки він мав можливість подати їх до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/3541/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є зміна порядку виконання судового рішення щодо стягнення судового збору з Вилківської міської ради на користь Одеської обласної прокуратури, а саме зміна рахунку, з якого має бути здійснено стягнення.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що Вилківська міська рада та її виконавчий комітет є окремими юридичними особами з різними повноваженнями та відповідальністю. Суд підкреслив, що зміна порядку виконання рішення не може призводити до заміни сторони у справі, а покладання обов’язку зі сплати судового збору на виконавчий комітет, який не був стороною у справі, є порушенням процесуального законодавства. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував попередні правові висновки Верховного Суду України про те, що зміна способу виконання не повинна змінювати суті самого судового рішення. Крім того, Верховний Суд вказав на помилковість посилання апеляційного суду на попередню практику Верховного Суду, оскільки обставини в цій справі відрізняються, і попередня практика не є релевантною.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про зміну порядку виконання судового рішення.
Справа №910/7421/24 від 02/07/2025
Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених ТОВ “Трейд Дніпро” на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції задовольнив заяву ТОВ “Трейд Дніпро”, оскільки були надані належні докази, що підтверджують понесені витрати на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги, додаткові угоди до нього, акт приймання-передачі наданих послуг, рахунок на оплату та платіжна інструкція про оплату послуг. Суд врахував обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом, складність справи, а також відсутність заперечень з боку ТОВ “Інвестбуд” щодо розподілу судових витрат. Суд також зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. Крім того, суд наголосив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат.
Суд постановив стягнути з ТОВ “Інвестбуд” на користь ТОВ “Трейд Дніпро” 26 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №914/3137/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору про закупівлю робіт за державні кошти в частині включення ПДВ та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ, інфляційних втрат і 3% річних.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову прокурора без розгляду, оскільки прокурор не довів наявність підстав для представництва інтересів держави в суді. Суд зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави лише у випадках, коли компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, або коли такий орган відсутній. У даній справі СБУ, як компетентний орган, вчасно відреагувала на звернення прокурора, повідомила про вжиття заходів для захисту інтересів держави та самостійно звернулася до суду з аналогічним позовом. Верховний Суд наголосив, що прокурор не повинен діяти як альтернативний суб’єкт звернення до суду, замінюючи компетентний орган, який може і бажає самостійно захищати інтереси держави. Також суд вказав, що факт подання прокурором позову раніше, ніж СБУ, сам по собі не свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/4432/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з колишнього директора комунального підприємства збитків, завданих підприємству внаслідок накладення штрафу за порушення трудового законодавства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях колишнього директора, а саме: неправомірність дій, наявність збитків, причинно-наслідковий зв’язок та вину. Суд зазначив, що директор, укладаючи цивільно-правові договори замість трудових, порушив трудове законодавство, що призвело до накладення штрафу на підприємство. Суд також врахував, що директор не довів відсутність своєї вини у завданні збитків підприємству. Щодо позовної давності, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки він продовжувався на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини цих справ не були подібними до обставин даної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/3455/23 від 01/07/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ “Латориця” надати учаснику товариства, ОСОБА_1, копії документів діяльності товариства за 2016-2018 роки.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, виходячи з того, що учасник товариства має право на отримання інформації про діяльність товариства, а товариство зобов’язане забезпечити такий доступ. Суд встановив, що ОСОБА_1 зверталася до ТОВ “Латориця” із заявою про надання копій документів, але у встановлений законом строк відповіді чи документів не отримала. Доводи ТОВ “Латориця” про відсутність предмета спору через надання документів були відхилені, оскільки дії з надання документів були вчинені після подання позову, а частина документів не була отримана позивачем. Суд також врахував, що ТОВ “Латориця” у період розгляду справи здійснило дії зі знищення документів, що є предметом спору. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав обґрунтованим часткове стягнення витрат, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та критерії розумності та пропорційності.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Латориця” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/9385/20 від 23/06/2025
1. Предметом спору є оскарження релігійною громадою рішення державного виконавця про залучення суб’єкта господарювання до проведення виконавчих дій зі знесення самочинно збудованої каплиці.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні скарги релігійної громади, виходячи з того, що рішення суду про знесення каплиці може бути виконане без безпосередньої участі боржника, а державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, залучивши для цього сторонню організацію, оскільки релігійна громада ухилялася від виконання рішення суду. Суд також врахував, що релігійна громада не довела порушення її прав оскаржуваною постановою державного виконавця. Також суд касаційної інстанції зазначив, що ухвала Господарського суду міста Києва від 29.02.2024, якою було відмовлено у задоволенні заяви державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 910/9385/20, набрала законної сили та є чинною, а відтак правомірно врахована судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції також відхилив посилання скаржника на судові рішення, ухвалені по суті вирішення спору, а не розгляду скарг на дії чи рішення державного виконавця. Суд також не прийняв до уваги доводи скаржника щодо порушення державним виконавцем майнових прав та інтересів боржника, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що державним виконавцем у присутності понятих та представника стягувача проведено опис майна, виявленого у приміщенні об`єкта нерухомого майна, що підлягав знесенню, а саме: предмети для відправлення релігійного культу, церковні книги, ікони тощо, та зазначене майно постановою державного виконавця від 16.05.2024 передано на відповідальне зберігання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу релігійної громади без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №484/4613/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (суборенди).
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови, оскільки належним способом захисту прав суборендодавця, який не підписував договір, є вимога про визнання відсутнім права суборенди, а не визнання недійсним договору суборенди. Суд також врахував, що позивач в суді першої інстанції не заявляв вимоги про визнання відсутнім права суборенди, тому відсутні підстави для кваліфікації договору суборенди землі як неукладеного. Суд вказав, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Суд касаційної інстанції також взяв до уваги, що апеляційний суд не звернув уваги на необхідність встановлення порушення прав позивача, оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість добросовісності сторін у цивільних правовідносинах, але зазначив, що апеляційний суд невірно застосував принцип добросовісності до обставин цієї справи.
3. Суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив частково, змінив постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину в новій редакції, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №638/505/19 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо скасування вироку в частині засудження особи за зберігання наркотиків та пом’якшення покарання за збут наркотиків.
2. Апеляційний суд скасував вирок районного суду в частині засудження особи за ч. 2 ст. 309 КК у зв’язку із закінченням строків давності, а також змінив вирок, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на ознаку «особливо небезпечного» наркотичного засобу та ч. 1 ст. 70 КК при призначенні остаточного покарання, мотивуючи це тим, що зміни до переліку наркотичних засобів, внесені постановою Кабінету Міністрів України, виключають канабіс зі списку особливо небезпечних наркотичних засобів. Суд врахував пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також позитивні характеристики обвинуваченого. Апеляційний суд погодився з можливістю застосування ст. 69 КК (призначення покарання нижче від найнижчої межі) та ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням), вважаючи, що це сприятиме виправленню засудженого. Прокурор оскаржив це рішення, стверджуючи, що суд неправомірно застосував ст. 69 та 75 КК одночасно, а також не врахував практику Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №706/553/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у власність фізичній особі та визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю ділянку, оскільки позивач вважає, що це порушує його право оренди.
2. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з тим, що право оренди позивача було порушено, все ж відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду, встановлений Цивільним кодексом України. Суд зазначив, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права ще у 2014 році, коли було видано свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, і не надав доказів поважних причин пропуску цього строку. Суд також врахував, що позивач не довів належного виконання договору оренди, зокрема, сплати орендної плати. Суд апеляційної інстанції зазначив, що обрав вірний спосіб захисту порушеного права – застосування строку позовної давності, оскільки позивач не обрав ефективний спосіб захисту.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність застосування судом апеляційної інстанції строків позовної давності та відмову у задоволенні позову.
Справа №161/5087/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є витребування ОСББ «Арго Луцьк» нежитлового приміщення з незаконного володіння ОСОБА_1, яке, на думку позивача, є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, а саме: коли співвласники будинку дізналися або могли дізнатися про порушення їхнього права власності на спірне майно у зв’язку з його вибуттям з їхньої спільної власності; суди не врахували, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення права, а не з моменту підтвердження цього порушення судовим рішенням або укладення певних правочинів щодо майна; суди не з’ясували, чи було порушено право співвласників саме в момент вибуття майна зі спільної власності, а не в момент набуття майна відповідачем. Також, суди не врахували, що для визначення початку перебігу позовної давності важливі як об’єктивні (факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно задовольнили позовні вимоги про витребування майна.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог ОСББ та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №757/1284/22-ц від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення пені з банку за прострочення виконання зобов’язання з повернення депозитного вкладу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір банківського вкладу був розірваний у зв’язку з поданням вкладником заяви про повернення вкладу, що свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами. Суд зазначив, що після розірвання договору банківського вкладу, дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюється, а отже, пеня на підставі цього Закону не нараховується. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду, викладені в інших постановах, щодо застосування частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» після припинення договірних відносин. Суд відхилив посилання позивача на пункт договору, який визначає момент припинення дії договору днем виплати всієї суми вкладу з процентами, оскільки сторони домовилися про один з випадків припинення зобов’язання. Суд вказав, що правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №466/11017/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є встановлення факту родинних стосунків, визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що позивачі звернулися з позовом до Львівської міської ради, не залучивши ОСОБА_4 як співвідповідача, хоча їхні вимоги безпосередньо стосуються її прав на земельну ділянку. Верховний Суд підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це відсутністю порушеного права позивачів, але Верховний Суд визнав ці мотиви помилковими. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог через неналежний склад співвідповідачів, оскільки неможливо вирішити питання про обов’язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов’язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Таким чином, Верховний Суд змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, вказавши на процесуальне порушення, а саме на неналежний склад відповідачів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог без змін.
Справа №296/10/21 від 01/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за хуліганство із застосуванням зброї (ст. 296 ч. 4 КК України).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність вини ОСОБА_6 у хуліганстві, що супроводжувалося особливою зухвалістю та застосуванням заздалегідь заготовленого пристрою для нанесення тілесних ушкоджень, а саме пістолета. Суд зазначив, що дії ОСОБА_6 були спрямовані на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що підтверджується здійсненням пострілів у громадському місці, пошкодженням майна потерпілого та спричиненням йому тілесних ушкоджень. Суд відхилив доводи засудженого про необхідну оборону, вказавши на відсутність доказів протиправних дій з боку потерпілого, а також на те, що дії ОСОБА_6 після інциденту (втеча з місця події) не характерні для особи, яка захищалася. Суд також визнав обґрунтованим призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, враховуючи тяжкість злочину, обставини його вчинення та особу винного. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, оскільки місцевий суд не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставинам його вчинення та особі обвинуваченого.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №927/900/18 від 30/06/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не була учасником справи в суді першої інстанції, на ухвалу про повернення позовної заяви.
Суд касаційної інстанції зазначив, що право на апеляційне оскарження мають учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов’язки. Для осіб, які не є учасниками справи, необхідно довести наявність правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов’язок. Такий правовий зв’язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо встановить, що судовим рішенням питання про права, інтереси та/або обов’язки такої особи не вирішувалося. Ухвала про повернення позовної заяви не може вважатися прийнятою про права та інтереси будь-якої іншої особи, окрім особи, яка її подала, оскільки не породжує жодних правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з її поверненням.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №176/1750/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я внаслідок професійного захворювання.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, оскільки виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. Верховний Суд підкреслив, що вирішальне значення для визначення юрисдикції має суть оспорюваних дій державного виконавця. Оскільки оскарження дій виконавця відбувалося в межах зведеного виконавчого провадження з рішеннями різних юрисдикцій, спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди попередніх інстанцій не врахували, що при встановленні порушення правил юрисдикції, провадження у справі підлягає закриттю незалежно від доводів скарги.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Справа №953/18540/19 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України через неналежне виконання державними виконавцями своїх обов’язків, що призвело до втрати виконавчого документа та неможливості стягнення боргу з боржника.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не було доведено наявності всіх складових деліктної відповідальності, а саме: протиправних дій/бездіяльності державного виконавця, наявності шкоди та причинного зв’язку між ними; суди попередніх інстанцій встановили, що втрата виконавчого напису та неможливість його відновлення не були доведені як прямий наслідок протиправних дій/бездіяльності державного виконавця; сам факт невиконання виконавчого напису не є достатнім доказом заподіяння шкоди; суди також врахували бездіяльність самої позивачки, яка протягом тривалого часу не цікавилася ходом виконавчого провадження; Верховний Суд підкреслив, що для притягнення органу державної влади до відповідальності необхідна наявність усіх трьох умов, і їх доведення є обов’язком позивача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/11753/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення нарахувати та виплатити грошову компенсацію за житло у порядку спадкування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що грошова компенсація за житло не є соціальною виплатою в розумінні статті 1227 ЦК України, а є цільовою допомогою від держави на придбання житла певним категоріям громадян. Суд зазначив, що право на отримання компенсації має конкретна особа, яка перебуває на квартирному обліку та потребує поліпшення житлових умов. Оскільки позивачі не були членами сім’ї загиблого, на яких розраховувалася компенсація, вони не мають права на її отримання у порядку спадкування. Суд підкреслив, що цільовий характер компенсації, можливість її зменшення або повернення роблять її відмінною від соціальних виплат, які входять до складу спадщини. Також, суд врахував, що на момент звернення позивачів до суду, існував порядок виплати компенсації уповноваженому члену сім’ї, що додатково підтверджує неможливість її успадкування іншими особами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №921/370/24 від 24/06/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву ТОВ “Правова Платформа” про стягнення з КП “Лозоваводосервіс” витрат на професійну правничу допомогу. Суд виходив з того, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. Суд зазначив, що навіть якщо гонорар адвоката визначений у фіксованому розмірі, суди мають враховувати критерії реальності та розумності таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи. Суд також підкреслив, що відсутність клопотання про зменшення витрат не позбавляє суд права оцінювати їх обґрунтованість та пропорційність, керуючись статтею 129 ГПК України. Суд врахував, що суди попередніх інстанцій, оцінивши докази та заперечення позивача, дійшли висновку про завищений розмір заявлених витрат, враховуючи незначну складність справи та обсяг наданих послуг.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №686/6135/20 від 25/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи безпідставно набутих грошових коштів, які були виплачені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб як гарантована сума вкладу на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався наступними аргументами:
* Апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, будучи ініціатором судового провадження, мав можливість відстежувати хід справи та отримати копію судового рішення своєчасно.
* Апеляційний суд не врахував положення частини другої статті 358 ЦПК України, яка передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку.
* Суд касаційної інстанції послався на практику Європейського суду з прав людини, яка наголошує на необхідності дотримання процесуальних строків та поновлення їх лише у виняткових випадках, а також на обов’язок учасників судового процесу добросовісно користуватися процесуальними правами та утримуватися від дій, що затягують судовий процес.
* Верховний Суд зазначив, що Фонд не проявив належного інтересу до розгляду справи, ініційованої ним же, що свідчить про недобросовісну поведінку.
* Суд касаційної інстанції також послався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення положень ЦПК України стосовно поновлення строків на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №569/13445/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішень міської ради та витребування земельної ділянки, оскільки позивачі вважають, що їхнє право постійного користування присадибною ділянкою було порушено.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не надали достатніх доказів, що підтверджують їхнє право власності або право користування спірною земельною ділянкою в установленому законом порядку, а також не довели, що ця ділянка входила до складу спадщини після смерті їхніх родичів. Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР, громадяни, які користувалися земельними ділянками до введення в дію Земельного кодексу, зберігають право користування до оформлення права власності або землекористування. Оскільки позивачі не підтвердили належне оформлення таких прав, міська рада правомірно розпорядилася спірною ділянкою в межах своєї компетенції. Крім того, суд врахував, що відповідач набув право власності на житловий будинок на цій ділянці законним способом, що унеможливлює її витребування.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/20101/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_6 без змін, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 – без задоволення.
Справа №924/638/24 від 02/07/2025
Предметом спору є визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів членів ЖБК “Подільський край” щодо зміни керівництва та скасування державної реєстрації відповідних змін.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивач був обізнаний про проведення зборів, хоч і не був повідомлений належним чином, а також, що обставини щодо правомірності проведення зборів та наявності кворуму вже були встановлені в іншій справі, яка набрала законної сили, і мають преюдиційне значення. Суд також зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є непропорційним, оскільки порушує права більшості членів кооперативу, які виявили бажання змінити правління, і що позивач не довів неможливості захисту своїх прав іншим способом, наприклад, шляхом ініціювання нових зборів. Крім того, суд врахував, що після оспорюваних зборів відбулася нова зміна правління, і позивач не обґрунтував доцільність оскарження проміжних рішень. Суд також підкреслив, що оскарження рішень зборів не з метою відновлення власного порушеного права, а з іншою метою, суперечить завданням господарського судочинства.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/3838/21 від 02/07/2025
Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених прокуратурою у зв’язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а саме стягнення з відповідачів пропорційно судового збору, сплаченого прокурором за подання позовної заяви.
Суд касаційної інстанції розглянув заяву прокурора про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції. Суд зазначив, що згідно з процесуальним законодавством, суд може ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. За загальним правилом, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а у разі часткового задоволення – пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки у даній справі позовні вимоги про повернення майна були задоволені, суд вирішив стягнути з відповідачів на користь прокуратури сплачений судовий збір за подання позовної заяви пропорційно, поклавши на кожного з них рівні частини.
Суд задовольнив заяву прокурора про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.
Справа №344/3507/22 від 01/07/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування за ст. 199 ч. 2, ст. 204 ч. 1 КК України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не перевірив належним чином обставини оголошення ОСОБА_7 в розшук, зокрема, чи були здійснені належні виклики слідчим та прокурором, та чи були вжиті заходи для встановлення його місцезнаходження. Апеляційний суд не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора щодо цих обставин, що є порушенням вимог ст. 419 КПК України. Також, суд касаційної інстанції вказав на передчасність рішення суду першої інстанції про закриття кримінального провадження та неналежну перевірку цим судом заперечень прокурора. Суд касаційної інстанції послався на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 лютого 2025 року щодо застосування положень ст. 314 КПК України, згідно з яким суд першої інстанції має право досліджувати процесуальні документи при вирішенні клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування. Оскільки апеляційний суд не усунув порушення, допущені судом першої інстанції, обидва судові рішення підлягають скасуванню.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
