Справа №753/15296/20 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтв про право власності на квартири та скасування записів про державну реєстрацію, а також визнання права власності на квартиру за ОСББ.
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційні скарги на дві ухвали апеляційного суду: про закриття апеляційного провадження та про відмову в процесуальному правонаступництві. Щодо ухвали про відмову в процесуальному правонаступництві, Верховний Суд зазначив, що така ухвала не підлягає касаційному оскарженню, і закрив касаційне провадження в цій частині. Щодо ухвали про закриття апеляційного провадження, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що особа, яка подала апеляційну скаргу, набула право власності на нерухоме майно вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, і це рішення не порушує її прав та інтересів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що особа не позбавлена права захистити свої інтереси в інших судових процесах, пов’язаних з цим майном. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження – без змін, а касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу про відмову у здійсненні процесуального правонаступництва закрив.
Справа №392/1727/19 від 22/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга представника цивільного відповідача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду. З тексту вбачається лише те, що суд частково задовольнив касаційну скаргу представника цивільного відповідача, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції. Причини скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду не наведені. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, і тільки тоді можна буде зрозуміти логіку суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №372/2408/19 від 13/05/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття кримінального провадження стосовно особи, обвинуваченої в отриманні неправомірної вигоди (хабара), у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження, не дослідив безпосередньо докази та процесуальні документи, які були в матеріалах провадження, для перевірки доводів сторони захисту щодо недотримання строків досудового розслідування. Суд апеляційної інстанції не дослідив докази, хоча мав це зробити, особливо коли його рішення суперечить рішенню суду першої інстанції. ВС наголосив, що апеляційний суд фактично є останньою інстанцією для перевірки повноти судового розгляду та правильності встановлення обставин справи судом першої інстанції, що покладає на нього обов’язок досліджувати й оцінювати докази. Також, апеляційний суд не вирішив клопотання сторони захисту про дослідження доказів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №420/35053/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Військової академії щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за певний період.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував редакцію статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка обмежує строк звернення до суду у трудових спорах трьома місяцями, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності цією редакцією. Суд наголосив, що для випадків, коли правовідносини тривали до 19 липня 2022 року, застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП, яка не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. **** Суд зазначив, що відступає від попередніх висновків щодо застосування нової редакції статті 233 КЗпП до правовідносин, які виникли до її прийняття. Суд також вказав на помилковий зв’язок між виключенням позивача зі списків особового складу та строком звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №200/298/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який, за його словами, брав участь у бойових діях.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою з’ясували обставини справи, зокрема, не дослідили обсяг завдань, які виконував позивач, тривалість та місце їх виконання, а також документи, що підтверджують ці обставини. Суди попередніх інстанцій не врахували звернення представника позивача з адвокатськими запитами до військових частин щодо надання копій документів, які підтверджують участь позивача у бойових діях, а також відповіді на ці запити. Суд апеляційної інстанції помилково застосував Інструкцію №188, а суд першої інстанції – Окреме доручення Міністра оборони України №912/з/29, оскільки вони не регулюють спірні правовідносини. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій поклали на позивача обов’язок доказування неправомірності бездіяльності відповідача, що суперечить принципу презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень. Суд наголосив на обов’язку суду вживати заходів для з’ясування всіх обставин справи, зокрема, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/23533/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період безпосередньої участі в бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини щодо виконуваних позивачем завдань та місця їх виконання, зокрема, які саме завдання виконував позивач, на якому напрямку, а також чим це підтверджується, що має принципове значення для визначення права на отримання додаткової винагороди. Суд зазначив, що для об’єктивної оцінки правомірності дій відповідача стосовно нарахування та виплати додаткової винагороди необхідно встановити, чи мали місце підстави для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у спірний період. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування позиції Верховного Суду, за якою порушення порядку передання документів між військовими частинами не свідчить про відсутність у військовослужбовця права на винагороду. Суд наголосив на обов’язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін та ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості посадових осіб на військовослужбовця.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №712/6399/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є скасування постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на нерухоме майно (житловий будинок і земельну ділянку).
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що зміна характеристик земельної ділянки (площі, кадастрового номера, цільового призначення), яка була передана в іпотеку разом з житловим будинком, не припиняє дії іпотеки та не позбавляє кредитора права звернути стягнення на це майно. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що житловий будинок і земельна ділянка були предметом іпотеки та реалізовувались як єдиний об’єкт, а тому відмова нотаріуса у видачі свідоцтва на обидва об’єкти є помилковою. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що відчуження об’єкта нерухомості окремо від земельної ділянки, на якій він розташований, суперечить закону. Крім того, суд вказав, що свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує факт придбання майна.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та задовольнив позов, скасувавши постанову приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Справа №916/3951/21 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених Об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Корольова 17” (ОСББ) у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву ОСББ про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався наступними аргументами:
* Суд врахував критерії реальності понесених витрат та розумності їх розміру, виходячи з обставин справи та фінансового стану сторін.
* Суд зазначив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не повинно бути способом надмірного збагачення та не може становити додатковий дохід.
* Суд оцінив надані докази на предмет належності, допустимості та достовірності, зокрема, чи відповідає обсяг наданої допомоги документам у справі.
* Суд врахував, що апеляційний суд частково скасував рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні вимог до виконавчого комітету Одеської міської ради.
* Суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення з Одеської міської ради сума витрат є обґрунтованою та пропорційною, а у стягненні з виконавчого комітету слід відмовити.
* Суд посилається на усталену практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо критеріїв відшкодування судових витрат.
3. Суд задовольнив заяву частково, стягнувши з Одеської міської ради на користь ОСББ 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, а в решті вимог відмовив.
Справа №500/3054/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення строків реєстрації податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, які були зареєстровані до 8 лютого 2023 року, повинні розраховуватися на основі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, а не за зменшеними ставками, введеними пізніше. Суд підкреслив, що положення, які пом’якшують відповідальність, не мають зворотної сили, якщо вони встановлюють нові склади податкових правопорушень. Також, суд вказав, що принцип презумпції правомірності рішень платника податку не застосовується, оскільки в даному випадку немає неоднозначного трактування норм. Суд зазначив, що зменшені розміри штрафних санкцій застосовуються тільки до фактів несвоєчасної реєстрації податкових накладних, складених та зареєстрованих після 08 лютого 2023 року або податкових накладних, строк реєстрації яких не скінчився станом на день набрання чинності станом на 08 лютого 2023 року. Суд наголосив, що пункт 11 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачає застосування розміру штрафних (фінансових) санкцій, передбаченого законом, чинним на день прийняття рішення щодо їх застосування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Виробничо комерційна фірма «Еліт пласт» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №521/13401/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК України.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції, оскільки апеляційний суд не повною мірою врахував обставини справи та доводи прокурора. Суд касаційної інстанції, враховуючи тяжкість злочину, особу обвинуваченого та ризики, передбачені КПК України, обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Таке рішення зумовлено необхідністю забезпечення належної поведінки обвинуваченого та запобігання спробам ухилення від правосуддя під час нового апеляційного розгляду. Суд вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є обґрунтованим та пропорційним, враховуючи всі обставини справи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів.
Справа №759/1426/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною відмови Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації у приватизації квартири та зобов’язання вчинити дії щодо її приватизації.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що органи приватизації не мають права відмовляти мешканцям у приватизації житла, крім випадків, прямо передбачених законом, таких як відсутність права на приватизацію або заборона приватизації конкретного приміщення; при цьому, зазначення в ордері про надання житла в гуртожитку, а не в житловому фонді, не впливає на законність вселення, якщо ордер не скасовано або не визнано недійсним. Суд також наголосив, що зміна власника житлового фонду або категорії житла не є підставою для відмови у приватизації, а неналежний облік житла не може створювати негативні наслідки для громадян, які мають право на приватизацію. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що квартира не набула статусу гуртожитку, а отже, підлягає приватизації на загальних підставах, і поклали на позивача надмірний тягар щодо ініціювання дій для зміни статусу приміщення. **** Суд відступив від висновку щодо застосування положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», викладеного в попередній постанові Верховного Суду, наголосивши на необхідності врахування всіх обставин справи та недопустимості покладання на громадян наслідків неналежного обліку житла.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/9837/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час призупинення та компенсаційної виплати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що призупинення дії трудового договору було незаконним, оскільки позивачка продовжувала виконувати свої посадові обов’язки дистанційно, і відповідач не довів неможливість надання їй роботи. Суд зазначив, що сам факт воєнної агресії не є безумовною підставою для призупинення дії трудового договору, а необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем і виконання її працівником. Суд також підкреслив, що у випадку незаконного призупинення дії трудового договору, працівнику виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі аналогії із статтею 235 КЗпП України. Суд врахував, що відповідач не припиняв своєї діяльності та не довів абсолютної неможливості виконання позивачкою роботи. Суд також взяв до уваги висновки Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у подібній справі.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/106/25 від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ).
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд. Наведена лише вступна та резолютивна частина.
Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.
Справа №340/6569/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження голови Кіровоградської обласної ради про оголошення конкурсу на посаду директора театру, яку позивач обіймав на підставі контракту, укладеного в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який вважав, що Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не забороняє проведення конкурсів на посади керівників комунальних закладів під час воєнного стану. ВС наголосив, що хоча прямої заборони на проведення конкурсу немає, але призначення на посади керівників комунальних підприємств без конкурсу в період воєнного стану є винятком із загального правила, обґрунтованим надзвичайними умовами. Суд підкреслив, що згідно з абзацом другим частини сьомої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», конкурс на посаду, яку особа обіймає на підставі призначення в період воєнного стану, може бути оголошено лише після припинення або скасування воєнного стану. Оскільки на момент прийняття оскаржуваного розпорядження воєнний стан не було припинено, у відповідача не було правових підстав для оголошення конкурсу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Кіровоградської обласної ради про оголошення конкурсу на посаду директора театру.
Справа №640/12281/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Апарату Верховної Ради України щодо відмови у включенні до стажу державної служби періодів навчання в аспірантурі та роботи асистентом кафедри, що вплинуло на розмір надбавки за вислугу років при звільненні позивачки.
2. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій передчасно задовольнили позов, не з’ясувавши важливі обставини: чи була позивачка державним службовцем на момент дії попередньої редакції статті 37 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (до 11.10.2017), яка дозволяла зарахування наукового стажу до стажу державної служби, і чи було реалізовано це право до зазначеної дати. Суд зазначив, що обчислення стажу державної служби за періоди до набрання чинності Законом № 889-VIII має здійснюватися за нормами законодавства, чинного на той час, зокрема Порядку № 283. ВС наголосив, що суди мали перевірити, чи обіймала позивачка посаду держслужбовця до 11.10.2017, і чи враховувався її науковий стаж на той момент. Оскільки суди не дослідили ці ключові питання, рішення були визнані необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню. Суд також підкреслив, що не може самостійно встановлювати нові обставини справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/3967/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, за період безпосередньої участі в бойових діях.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повністю з’ясували обставини справи, зокрема, які конкретно завдання і де виконував позивач у спірний період, чи були ці завдання пов’язані з безпосередньою участю в бойових діях або забезпеченням заходів з національної безпеки і оборони. Суди не дослідили, чи міг відповідач з певних причин не зафіксувати участь позивача у відповідних діях та заходах у документах, які є підставою для виплати додаткової винагороди. Також, суди не надали оцінку наказам командира оперативно-тактичного угрупування, які були підставою для видачі довідки про участь позивача у заходах, необхідних для оборони України. Суд наголосив на обов’язку суду встановлювати дійсні обставини справи, незалежно від позиції сторін, та вживати заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.
3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №460/17825/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, зазначив, що з 29 січня 2020 року, після скасування пункту 6 Постанови №103, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачає обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Суд підкреслив, що обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати, встановлене Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, не впливає на ці правовідносини, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум, а не мінімальна заробітна плата. Суд визнав помилковим висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції. Суд вказав, що суд першої інстанції правильно встановив протиправну бездіяльність відповідача, який обчислював виплати, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року, і обґрунтовано зобов’язав здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших виплат.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.
Справа №990/81/25 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Президента України та зобов’язання його вчинити певні дії.
2. У рішенні не наведено аргументів суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Зазвичай, суд обґрунтовує своє рішення, посилаючись на норми чинного законодавства, встановлені фактичні обставини справи та надані сторонами докази. Суд аналізує доводи позивача та заперечення відповідача, оцінює їхню обґрунтованість та відповідність законодавству. Важливим є також врахування попередньої судової практики у подібних справах. У випадку відсутності чіткого законодавчого регулювання, суд може застосовувати аналогію закону або права. У рішеннях адміністративних судів часто зустрічаються посилання на практику Європейського суду з прав людини.
3. Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову до Президента України.
Справа №420/18799/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність прикордонного загону щодо невиплати індексації грошового забезпечення при звільненні позивачки з військової служби та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони неправильно застосували норми матеріального права та порушили процесуальні норми при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд вказав, що необхідно розрізняти періоди до та після 19.07.2022, коли змінилася редакція статті 117 КЗпП, і відповідно застосовувати різні підходи до обчислення середнього заробітку. До 19.07.2022 слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо пропорційного зменшення суми відшкодування, а після цієї дати – ні. Також, суди не врахували, що сума індексації, стягнута на користь позивачки окремим рішенням суду, має бути включена до розрахунку середньоденного заробітку.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/106/25 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про невідповідність судді займаній посаді та внесення подання про його звільнення.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВККС діяла в межах своїх повноважень, оскільки рішення було прийнято на підставі чинної на момент прийняття рішення редакції Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка передбачає можливість ухвалення рішення про невідповідність судді займаній посаді пленарним складом ВККС за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності (ГРД). Суд відхилив посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/198/20, оскільки там розглядалися інші правовідносини, що виникли до внесення змін до законодавства. Також суд зазначив, що доводи позивача щодо необґрунтованості висновку ГРД не є підставою для скасування рішення ВККС, оскільки ці обставини будуть оцінюватися Вищою радою правосуддя. Наявність окремих думок членів ВККС не впливає на законність прийнятого рішення.
3. Суд відмовив у задоволенні позову судді, залишивши в силі рішення ВККС про його невідповідність займаній посаді.
Справа №160/7238/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є заява Дніпровської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 06.02.2025 у справі щодо оскарження рішення Дніпровської міської ради.
2. У наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки наведена лише вступна та резолютивна частини ухвали. Для надання повного аналізу необхідний повний текст судового рішення.
3. Суд відмовив у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду та залишив постанову Верховного Суду від 06.02.2025 у силі.
Справа №360/598/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який, на його думку, мав право на виплату у розмірі до 100 000 грн за участь у заходах з національної безпеки і оборони.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що для отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000 грн, передбаченої постановою КМУ № 168, необхідне документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони. Суд вказав, що таким підтвердженням є сукупність інформації з бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командирів та довідок про безпосередню участь у бойових діях. ВС наголосив, що суди повинні ретельно перевіряти наявні докази, враховуючи їх у сукупності, а не обмежуватися формальним переліком документів. Також, ВС підкреслив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті винагороди, якщо є інші докази, що підтверджують право на неї. Суд зауважив, що апеляційний суд не встановив ключові обставини справи, зокрема, які саме завдання виконував позивач під час перебування у відрядженні та чим підтверджуються дані довідки про участь у бойових діях.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для з’ясування всіх обставин справи та надання належної оцінки доказам.
Справа №918/308/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору укладеним між ТОВ “Комтех Аутдор” та Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши позицію ТОВ “Комтех Аутдор”. Рішення ґрунтується на аналізі обставин справи та застосуванні норм Господарського процесуального кодексу України. Суд, зокрема, взяв до уваги доводи сторін, оцінив наявні докази та встановив відсутність підстав для скасування рішень попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для визнання договору укладеним. Також, суд вирішив питання про розподіл судових витрат, зокрема, стягнув з Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради на користь ТОВ “Комтех Аутдор” витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/2509/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є вимога Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Культурно-оздоровчий центр “Дозвілля” про розірвання договору оренди державного майна та стягнення заборгованості з орендної плати і пені.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не дослідили повно та всебічно обставини справи, зокрема, не з’ясували питання про можливість використання відповідачем орендованого майна у зв’язку з воєнними діями та пошкодженням об’єкта оренди, що могло бути підставою для звільнення від орендної плати відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України. Суди не надали належної оцінки доказам відповідача про пошкодження майна внаслідок ракетного обстрілу та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права в подібних правовідносинах. Також, суди не дослідили умови договору оренди щодо розподілу обов’язків між сторонами та наслідків їх невиконання. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Справа №320/42472/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
2. На жаль, в наданому тексті відсутні аргументи суду. Я не можу якісно проаналізувати рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ДП «УКРІНТЕРЕНЕРГО» та НКРЕКП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №240/29544/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про нарахування ТОВ «Житомирський м`ясокомбінат» штрафних санкцій за порушення термінів реєстрації податкових накладних.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу податкового органу, вказав, що платники податків звільняються від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в період дії мораторію, запровадженого на час карантину, а саме з 01 березня 2020 року по 26 травня 2022 року, а також в період дії воєнного стану за умови дотримання вимог щодо підтвердження неможливості виконання податкових обов’язків. Якщо податкові накладні були складені в період з 01 лютого по 31 травня 2022 року, але зареєстровані з порушенням строку після 15 липня 2022 року, контролюючий орган має право застосувати штрафні санкції. Суд також зазначив, що Закон № 2876-IX, який передбачає збільшені строки реєстрації та зменшені штрафи, не має зворотної дії в часі та застосовується лише до податкових накладних, складених після 08 лютого 2023 року. Крім того, суд підкреслив, що посилання на воєнний стан не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності, і платник повинен підтвердити неможливість виконання податкових обов’язків у встановленому порядку. Суд також відхилив аргументи позивача про дискримінацію та необхідність застосування принципу презумпції правомірності рішень платника податку.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Житомирський м`ясокомбінат».
Справа №902/1253/22 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство фермерського господарства.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції про відмову у визнанні вимог кредитора, оскільки кредитор не надав належних доказів передачі коштів боржнику, а саме: відсутні документи про оприбуткування готівки в касу підприємства, враховуючи, що розрахунки готівкою в іноземній валюті заборонені, а також відсутні докази проведення фінансової операції через банківські установи, як це передбачено законодавством для сум, що перевищують певний ліміт. Суд зазначив, що кредитор, укладаючи угоду з юридичною особою, повинен був передбачити спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів, а також, що сам по собі договір не є підтвердженням фактичного виконання господарської операції. Суд касаційної інстанції наголосив на підвищеному стандарті доказування у справах про банкрутство, де існує ризик створення фіктивної заборгованості, і вказав на необхідність документального підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви кредитора.
Справа №756/6945/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень та скасування державної реєстрації права власності на ці приміщення, оскільки позивачі вважають, що їхні майнові права на ці приміщення були порушені внаслідок укладення цих договорів.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки попереднім судовим рішенням було визнано недійсним договір інвестування, на підставі якого позивачі набули майнові права на спірні приміщення, а отже, у позивачів не виникло жодних прав на ці приміщення. Суд також врахував, що договори, на підставі яких позивачі набули майнові права, були укладені після того, як суд визнав недійсним договір інвестування, і позивачі про це знали, тому їх не можна вважати добросовісними набувачами. Суд зазначив, що відсутність у позивачів майнових прав на спірні приміщення означає, що їхні права не були порушені, і тому немає підстав для задоволення позову. Суд також вказав, що доводи позивачів зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №756/8307/19 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки не містить ознак надання фінансової послуги, а первісні кредитори відчужили свої активи в процедурі ліквідації, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. Суд також зазначив, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення права позивача на квартиру, а належним способом захисту в такому випадку є витребування майна. Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд справи, оскільки матеріали справи підтверджують належне повідомлення. Суд касаційної інстанції вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року залишено без змін.
Справа №203/3658/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про накладення дисциплінарних стягнень, стягнення премій та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали незаконними накази про догану головному бухгалтеру, оскільки роботодавець не довів факту порушення трудової дисципліни. Суди встановили, що в наказах не конкретизовано, які саме порушення були допущені, і не надано доказів вини працівника. Також, суди врахували, що під час нарахування премій, які стали підставою для догани, головний бухгалтер перебувала на лікарняному. Оскільки дисциплінарні стягнення були визнані незаконними, суд погодився з виплатою невиплаченої премії до Дня Незалежності. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки не доведено порушень норм матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/12152/19 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та її витребування у власність територіальної громади.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що Київська міська рада звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та її витребування, оскільки вважає, що ділянка вибула з комунальної власності поза її волею. Суд зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту порушеного права та характеру його порушення, а також, що правовий режим самочинного будівництва пов’язаний з правом власності на землю. Суд вказав, що оскільки рішення про виділення спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування не приймалось, а здійснене на ній будівництво є самочинним, то належним способом захисту у цій справі є негаторний позов про зобов’язання повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинного будівництва. Суд також врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про важливість принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині мотивів відмови в задоволенні позову, але залишив без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Київської міської ради.
Справа №140/6769/24 від 21/05/2025
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Волинській області щодо фізичної особи-підприємця.
Верховний Суд, за результатами розгляду касаційної скарги, встановив, що апеляційний суд неповно з’ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження всіх доводів позивача щодо правомірності його дій та надання їм належної оцінки. Також, суд апеляційної інстанції не врахував важливі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином свої висновки, що є порушенням вимог процесуального законодавства. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу ФОП, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/43/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат у адміністративній справі, де позивач частково виграла справу проти Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС).
2. Суд, ухвалюючи додаткове рішення, керувався нормами КАС України, які регулюють розподіл судових витрат між сторонами у випадку часткового задоволення позову. Суд встановив, що позивач сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, і оскільки одну з вимог було задоволено, то позивач має право на відшкодування частини сплаченого судового збору пропорційно до задоволеної вимоги. Суд також врахував положення Закону України «Про судовий збір», який визначає розмір судового збору за подання позовних заяв немайнового характеру. Суд зазначив, що оскільки у рішенні від 07 травня 2025 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат, є підстави для ухвалення додаткового судового рішення. Суд наголосив, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, і що до складу судових витрат, які підлягають розподілу, не включаються витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
3. Суд ухвалив стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь позивача судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.
Справа №300/3219/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати військовослужбовцю належних сум при звільненні.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, вказавши, що суди попередніх інстанцій помилково застосували практику Великої Палати Верховного Суду щодо зменшення розміру відшкодування за затримку виплати при звільненні, оскільки на момент виникнення спору діяла редакція статті 117 КЗпП, яка обмежувала період виплати такого відшкодування шістьма місяцями. Суд зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX, положення статті 117 КЗпП у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП. Верховний Суд підкреслив, що застосування критеріїв зменшення компенсації, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у попередніх рішеннях, до спірних правовідносин є недоречним, оскільки законодавець вже обмежив строк виплати середнього заробітку шістьма місяцями, усунувши обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності та добросовісності.
3. Суд скасував частково рішення апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги військовослужбовця в повному обсязі, стягнувши з військової частини повну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Справа №160/19149/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення позивачу. Суд зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати виникає незалежно від того, чи були ці суми попередньо нараховані, але не виплачені. Також суд вказав, що невиплата компенсації у місяць виплати заборгованості свідчить про відмову у її виплаті, що не потребує оформлення окремим рішенням. Суд відхилив аргументи відповідача про необхідність попереднього звернення із заявою про виплату компенсації, оскільки сама по собі невиплата у встановлений строк вже є порушенням прав позивача. Суд також врахував, що на момент виплати індексації грошового забезпечення діяло судове рішення, яке зобов’язувало військову частину здійснити таку виплату, а подальше скасування цього рішення не впливає на право позивача на компенсацію за затримку виплати.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Суд зазначив, що відступив від попередніх висновків Верховного Суду щодо необхідності попереднього звернення до установи із заявою про виплату компенсації.
Справа №320/2093/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження Київської міської військової адміністрації про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони помилково ототожнили Київську міську військову адміністрацію та Київську міську державну адміністрацію, не врахувавши, що саме військова адміністрація прийняла спірне розпорядження, і, відповідно, має бути належним відповідачем у справі. Суди попередніх інстанцій не залучили Київську міську військову адміністрацію до участі у справі як суб’єкта владних повноважень, що є порушенням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції наголосив, що визначення належного відповідача є обов’язком суду, і у разі потреби, суд повинен замінити неналежного відповідача або залучити співвідповідача, але лише за згодою позивача. Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували суть спірних правовідносин та не визначили належного відповідача, це позбавляє суд касаційної інстанції можливості здійснити касаційний перегляд судових рішень по суті.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/29295/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкової консультації, наданої податковим органом фізичній особі-підприємцю (ФОП) адвокату щодо ведення податкового обліку та сплати податків.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ФОП адвоката. Суд виходив з того, що відповідь податкового органу на звернення позивача була надана у порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки звернення не містило ознак запиту на індивідуальну податкову консультацію щодо практичного застосування конкретної норми податкового законодавства. Суд зазначив, що відповідь містила повне та всебічне обґрунтування порушених у зверненні питань, зокрема, щодо обліку ФОП, який одночасно здійснює незалежну професійну діяльність. Також суд вказав, що оскаржувана відповідь не містить управлінських висновків і не порушує прав позивача. Суд відхилив доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки скарга не містила зазначення конкретної норми права, яку неправильно застосовано, та не пропонувала власний висновок щодо її застосування.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №463/812/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з спадкоємця боргу спадкодавця за договором позики та відшкодування майнової шкоди, заподіяної спадкодавцем.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд прийняв відмову від позову представником позивача, не перевіривши належним чином його повноваження. В ордері адвоката було зазначено обмеження щодо укладення мирової угоди та відмови від позову, а суд не з’ясував, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача. Суд касаційної інстанції наголосив, що цивільне судочинство має на меті ефективний захист порушених прав, а відмова від позову має бути вільним волевиявленням позивача, яке суд повинен ретельно перевірити. Оскільки апеляційний суд не виконав цей процесуальний обов’язок, його ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №904/186/23 від 17/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Криворізької міської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди цієї ділянки.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що зміна цільового призначення земельної ділянки, на якій розташована АЗС, з земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення на землі житлової та громадської забудови є незаконною, оскільки суперечить вимогам земельного законодавства, яке передбачає розміщення АЗС на землях транспорту. Суд підкреслив, що прокурор обрав ефективний спосіб захисту, оскаржуючи рішення міської ради, оскільки таке рішення не вичерпало своєї дії і породжує правові наслідки. Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди, суд зазначив, що оскільки на ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить відповідачу, визнання договору недійсним призведе до порушення прав власника майна. Суд також вказав, що належним способом захисту в даному випадку є вимога про сплату недоотриманої суми орендної плати, а не визнання недійсним договору оренди в цілому. Суд відступив від висновку щодо можливості визнання договору недійсним без обов’язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 904/205/23.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання незаконним рішення міської ради, та залишив в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, а в решті постанову апеляційного суду залишив без змін.
Справа №320/5548/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження індивідуальної податкової консультації, в якій податковий орган відмовив у зменшенні податкових зобов’язань з ПДВ постачальнику у випадку повернення авансу покупцю, який на момент повернення не був платником ПДВ через перехід на спрощену систему оподаткування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, вказавши, що згідно з Податковим кодексом України, право на зменшення податкових зобов’язань у постачальника виникає лише після реєстрації розрахунку коригування покупцем в Єдиному реєстрі податкових накладних. Оскільки на момент повернення авансу покупець не був платником ПДВ, він не мав можливості зареєструвати розрахунок коригування. Суд зазначив, що Податковий кодекс не передбачає можливості реєстрації розрахунку коригування особою, яка не є платником ПДВ, і не допускає альтернативного трактування чи винятків із цього правила. Суд також підкреслив, що не може встановлювати правовий механізм, який не передбачений законом, навіть якщо це призводить до збільшення податкових зобов’язань постачальника за операцією, яка фактично не відбулася. Суд врахував, що законодавець свідомо підійшов до регулювання подібних ситуацій, визначивши винятки, коли зміна суми компенсації не тягне за собою податкового коригування, і відсутність регулювання не є прогалиною, яку суд може заповнити.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши правомірність індивідуальної податкової консультації податкового органу.
Справа №756/2903/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на заставлене майно.
2. Суд задовольнив первісний позов, оскільки встановив, що між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти, але не повернув їх у встановлений строк, і письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд вказав, що позивач за зустрічним позовом не надав належних доказів на підтвердження того, що договір позики був укладений під впливом тяжкої обставини або з наміром приховати інший договір, а також не спростував презумпцію правомірності правочину. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, суд врахував, що підписуючи договір позики, відповідач мав усвідомлювати юридичні наслідки, які тягне за собою укладення цього договору.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/61562/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є рішення податкової служби про виключення ФОП з реєстру платників єдиного податку та вимога про поновлення реєстрації.
2. Суд погодився з рішеннями попередніх інстанцій, які задовольнили заяву ФОП про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення податкової про виключення з реєстру платників єдиного податку. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду на користь ФОП у майбутньому, оскільки ФОП буде змушений сплачувати інші податки (ПДФО та ПДВ) замість єдиного податку, що призведе до значних перерахунків та ускладнень не тільки для самого ФОП, але й для його контрагентів. Суд також зазначив, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами та спрямований на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд врахував, що анулювання реєстрації платником єдиного податку відбувається за чітко визначених підстав, передбачених Податковим кодексом України, і зупинення дії рішення про анулювання є тимчасовим заходом. Суд також послався на попередні рішення Верховного Суду в аналогічних справах.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/172/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за період участі у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, необхідні для правильного вирішення справи, а саме: чи був позивач відряджений до підрозділу, який бере участь у бойових діях, які конкретно завдання він виконував, чи підтверджується його участь у бойових діях відповідними документами, і чи були порушення у передачі документів між військовими частинами. Суд зазначив, що для отримання додаткової винагороди недостатньо лише перебувати в районі бойових дій, необхідно безпосередньо брати участь у бойових діях або забезпечувати їх здійснення, що має бути підтверджено відповідними документами. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи були порушення у передачі документів між військовими частинами, що могло вплинути на нарахування винагороди. Суд наголосив, що обов’язок оформлення документів для нарахування виплат покладено на командирів військових частин, а не на самого військовослужбовця. Суд також підкреслив, що суди мають перевірити, чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/8169/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, колишньому військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції розглядав питання щодо застосування строків звернення до суду у справах про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення звільненим військовослужбовцям; апеляційний суд залишив позов без розгляду, вважаючи, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звернення до суду; Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, врахував, що на момент виникнення спірних правовідносин (період, за який вимагається виплата індексації) діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати; суд також врахував позицію Конституційного Суду України щодо незворотності дії законів у часі, за винятком випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; Суд зазначив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду. **** Суд вказав, що відступає від висновку щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строків звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, який було викладено у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №120/5918/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги, поданої адвокатом в інтересах клієнта, через нібито неналежне оформлення ордера, що підтверджує повноваження адвоката.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув скаргу, оскільки адвокат подав її через систему “Електронний суд” і засвідчив як саму скаргу, так і доданий до неї ордер своїм електронним цифровим підписом. Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство та практика Верховного Суду сприяють плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками процесу, особливо в умовах діджиталізації та воєнного стану, а не їх обмеженню. Суд також зазначив, що на момент вирішення питання про повернення скарги, апеляційний суд мав можливість ідентифікувати особу, яка підписала скаргу, та перевірити її повноваження. Враховуючи, що апеляційний суд неправомірно застосував норми процесуального права, що призвело до перешкоджання подальшому провадженню у справі, касаційний суд вирішив скасувати ухвалу апеляційного суду. Суд касаційної інстанції також послався на свою попередню практику у подібних справах.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №420/1595/25 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви позивачу у зв’язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин. Суд зазначив, що позивач дізнався про своє звільнення ще в травні 2023 року, але звернувся до суду лише в січні 2025 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого для таких справ. Суд не визнав поважними причинами пропуску строку посилання позивача на те, що він не знав дати звільнення, звертався до правоохоронних органів щодо втрати документів, не мав можливості отримати правову допомогу та проходив військову службу, оскільки ці обставини не завадили йому звернутися до суду в межах встановленого строку або подати клопотання про витребування доказів. Суд підкреслив, що інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє юридичній визначеності та стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до своїх обов’язків.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви позивачу.
Справа №280/6236/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження висновку Державної аудиторської служби України (Держаудитслужба) щодо порушень, виявлених під час моніторингу публічної закупівлі Службою автомобільних доріг у Запорізькій області.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, які визнали протиправною вимогу Держаудитслужби про усунення порушень шляхом припинення зобов’язань за договором, в тому числі із застосуванням наслідків недійсності/нікчемності договору. Суд зазначив, що Держаудитслужба мала право зобов’язати замовника припинити договір, а конкретний правовий механізм (розірвання, недійсність, нікчемність) замовник обирає самостійно. Також, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково послалися на попередню практику Верховного Суду, оскільки обставини тієї справи не були релевантними до даної ситуації, де були виявлені суттєві порушення, що унеможливлювали укладення договору. Суд підкреслив, що орган державного фінансового контролю має дискрецію щодо визначення форми усунення порушень, а вимога про припинення зобов’язань за договором була достатньо конкретною та пропорційною виявленим порушенням. **** Суд відступив від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Служби автомобільних доріг у Запорізькій області.
Справа №910/10971/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поставки трубної продукції, укладеного між АТ «Укргазвидобування» та Компанією «Vorex LLC», та визнання укладеним договору поставки з ТОВ «Інтерпайп Україна».
2. Верховний Суд залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підкресливши, що ТОВ «Інтерпайп Україна» не довело порушення своїх прав внаслідок укладення договору між АТ «Укргазвидобування» та Компанією «Vorex LLC», оскільки його тендерна пропозиція навіть не розглядалася через наявність більш економічно вигідної пропозиції від іншого учасника. Суд зазначив, що відсутність переходу до розгляду наступних пропозицій не є порушенням прав інших учасників, оскільки це відповідає принципам публічних закупівель. Також, Верховний Суд врахував рішення Антимонопольного комітету України, який не виявив порушень у процедурі закупівлі. Суд вказав, що позивач не надав належних доказів невідповідності тендерної пропозиції Компанії «Vorex LLC» кваліфікаційним критеріям. Суд наголосив, що звернення до суду має бути зумовлено захистом конкретного порушеного права, а не абстрактного інтересу на майбутнє.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Інтерпайп Україна» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №360/459/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів безпосередньої участі у бойових діях, а довідки, надані позивачем, не містять посилань на конкретні бойові накази, журнали бойових дій чи рапорти командирів. Суди зазначили, що саме по собі перебування в районі бойових дій не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди, а необхідне підтвердження участі у бойових завданнях. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на те, що суди не здійснили повного аналізу всіх наявних доказів, обмежившись формальним аналізом довідок, та не врахували практику Верховного Суду, згідно з якою формальні недоліки в документах не повинні впливати на підтвердження фактичної участі у бойових діях. Суд також наголосив, що суди не з’ясували, які конкретно завдання виконував позивач під час перебування у відрядженні, і чи були ці завдання пов’язані з безпосередньою участю у бойових діях.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №620/7557/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо ненаправлення інформації про участь позивача у бойових діях до іншої військової частини для нарахування додаткової грошової винагороди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, повернувши апеляційну скаргу військової частини, незважаючи на наявність доказів, що підтверджують своєчасне направлення документів про сплату судового збору. Апеляційний суд не дослідив клопотання відповідача та додані до нього листи, які свідчили про усунення недоліків апеляційної скарги. Верховний Суд наголосив, що забезпечення права на апеляційний перегляд є важливою засадою судочинства, і суд апеляційної інстанції мав ретельно перевірити всі обставини, перш ніж приймати рішення про повернення скарги. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд передчасно зробив висновок про невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №620/15959/24 від 22/05/2025
Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцю.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву військовослужбовцю через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що необхідно розрізняти періоди до та після 19 липня 2022 року, коли набрала чинності нова редакція статті 233 КЗпП України. До цієї дати діє норма про відсутність обмежень строком для звернення до суду щодо стягнення заробітної плати, а після – тримісячний строк. Суд вказав, що для періоду після 19 липня 2022 року, початок перебігу строку звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання військовослужбовцем достовірної інформації про обсяг виплачених сум, наприклад, з дня отримання розрахункового листа. Суд також наголосив на необхідності з’ясування, чи ознайомлювався позивач з розміром грошового забезпечення до звернення до суду. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини, Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/6837/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі щодо оскарження бездіяльності Територіального управління служби судової охорони.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу адвокату через відсутність власноручного підпису на ордері, поданому через систему “Електронний суд”. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд помилково застосував норми права, оскільки адвокат засвідчив як апеляційну скаргу, так і доданий до неї ордер на надання правничої допомоги власним цифровим підписом. Суд касаційної інстанції зазначив, що на момент вирішення апеляційним судом питання про повернення апеляційної скарги, наявні матеріали справи надавали суду можливість ідентифікувати особу, яка підписала апеляційну скаргу та перевірити її повноваження на представництво інтересів позивача. Суд врахував практику Верховного Суду, яка сприяє забезпеченню плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, особливо в умовах діджиталізації та воєнного стану. Таким чином, формальні вимоги не повинні обмежувати право на судовий захист, якщо є можливість ідентифікувати особу та її повноваження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/23543/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з Представництва «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» на підставі податкових повідомлень-рішень.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, зупиняючи провадження у справі про стягнення податкового боргу до вирішення справи про оскарження податкових повідомлень-рішень, не звернув увагу на важливий аспект. А саме, чи були податкові зобов’язання узгодженими на момент звернення податкового органу з позовом про стягнення боргу. Верховний Суд підкреслив, що право податкового органу на звернення до суду виникає лише після узгодження грошових зобов’язань платника податків. Якщо на момент подання позову про стягнення боргу триває процедура оскарження податкових повідомлень-рішень, то податкові зобов’язання не вважаються узгодженими, і, відповідно, у податкового органу немає правових підстав для звернення до суду з вимогою про стягнення. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував доводи відповідача про те, що контролюючий орган не мав правових підстав звертатися з позовом, оскільки податкові зобов’язання не були узгоджені через вже розпочате судове оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Справа №916/4641/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з приватного підприємства на користь товариства з обмеженою відповідальністю 2 426 457,92 грн як відшкодування вартості об’єкта лізингу, сплаченої первісним лізингоодержувачем, після переведення прав та обов’язків за договором фінансового лізингу на нового лізингоодержувача.
2. Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, вважаючи, що сплачені позивачем кошти є лише витратами на користування об’єктом лізингу. Суд зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним, поєднує елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають компенсацію вартості об’єкта лізингу, що є оплатою (частиною оплати) предмета купівлі-продажу. Проте, Верховний Суд вказав, що вимога про стягнення відшкодування є передчасною, оскільки позивач не довів, що відповідач набув право власності на об’єкт лізингу, виконавши всі умови договору, що могло б свідчити про його збагачення за рахунок позивача. Суд підкреслив, що лізингові платежі сплачувалися лізингодавцю, а не відповідачу, і право власності на об’єкт лізингу переходить лише після повного виконання умов договору.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін рішення про відмову у задоволенні позову, вважаючи вимоги передчасними.
Справа №921/34/24 від 13/05/2025
Предметом спору є визнання недійсними рішень Тернопільської міської ради щодо надання дозволу на розроблення та затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки Відділу технічного нагляду, скасування державної реєстрації однієї земельної ділянки та поновлення іншої.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову ФОП Шкарупи, оскільки договір оренди землі між ФОП та міською радою закінчився ще у 2014 році, а міська рада правомірно передала ділянку в користування Відділу технічного нагляду. Апеляційний суд врахував, що ФОП не дотрималася процедури поновлення договору оренди, існують судові рішення, які підтверджують відсутність у ФОП переважного права на поновлення оренди. Також, суд зазначив, що рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом виконання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи ФОП не спростовують висновків апеляційного суду, і апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не порушив процесуальне законодавство.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №1-7/11 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_5 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 2 ст. 350 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_5, скасувавши ухвалу апеляційного суду та направивши справу на новий апеляційний розгляд. На жаль, з наданої резолютивної частини ухвали неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки повний текст ухвали буде оголошено пізніше. Зазвичай, касаційний суд скасовує рішення попередніх інстанцій, якщо виявляє істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Можливо, апеляційний суд не повною мірою дослідив доводи апеляційної скарги засудженого, або ж були виявлені інші процесуальні порушення, що вплинули на законність та обґрунтованість судового рішення. Остаточні висновки можна буде зробити після ознайомлення з повним текстом ухвали.
Суд постановив скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_5 і направити справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №159/3927/23 від 14/05/2025
Предметом спору у цій справі є позов колишньої власниці квартири про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, право власності на яке вона втратила внаслідок звернення стягнення за іпотекою.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов колишньої власниці, мотивуючи це тим, що суди не встановили наявність у позивачки речового права на спірне майно, яке б передбачало її право проживати у квартирі, оскільки вона більше не є власником. Суд зазначив, що стаття 109 ЖК України, на яку посилалася позивачка, регулює порядок виселення, а не підстави набуття права на проживання. Також, ВС врахував, що відповідач не здійснював примусового виселення позивачки, а реалізував своє право власності, передавши квартиру в оренду третій особі. ВС підкреслив, що порушення порядку виселення не породжує права на проживання у приміщенні, а колишня власниця може вимагати надання іншого житла та відшкодування збитків, якщо вважає виселення незаконним. Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо захисту прав кредиторів і покупців у подібних ситуаціях.
Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №260/5674/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про звільнення поліцейського зі служби у зв’язку з перебуванням на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що дії поліцейського, який перебував на службі в стані алкогольного сп’яніння, були правильно кваліфіковані як дисциплінарний проступок. Суд зазначив, що чинне законодавство не визначає вичерпного переліку доказів, якими може бути підтверджено факт перебування особи на службі в стані алкогольного сп’яніння, тому слід застосовувати загальні положення КАС України щодо належності, допустимості та достатності доказів. Суд врахував, що стан сп’яніння позивача було встановлено за допомогою приладу “Драгер”, на що він добровільно погодився, а результат тесту підтвердив особистим підписом. Крім того, позивач відмовився від проходження медичного огляду в медичному закладі, що також було зафіксовано. Суд відхилив доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки ці порушення не призвели до неправильного вирішення справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №240/4156/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткових грошових виплат при звільненні.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, вказавши, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи. Зокрема, щодо невключення додаткової винагороди (30 000 грн), встановленої Постановою КМУ № 168, до складу грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористану відпустку, ВС зазначив, що суди не дослідили фактичні обставини виплати цієї винагороди та її вплив на розрахунок компенсації. Щодо невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, ВС вказав, що суди не з’ясували підставу звільнення позивача, що є визначальним фактором для права на отримання щорічної відпустки та, відповідно, грошової допомоги. Також, суди не дослідили, чи звертався позивач із рапортом на отримання цієї допомоги. **:** Суд зазначив, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у виплаті компенсації за невикористану відпустку з урахуванням додаткової винагороди та відмови у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/9844/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та зобов’язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про встановлення факту порушення позивачем військової дисципліни, оскільки позивача було притягнуто до відповідальності за відмову виконати наказ командира, що підтверджено відповідними документами та судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення. Суд зазначив, що командир правомірно застосував дисциплінарне стягнення, враховуючи обставини правопорушення та попередню поведінку військовослужбовця. Водночас, Верховний Суд вказав на помилкове застосування судами попередніх інстанцій окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року, оскільки спірні правовідносини виникли у травні 2022 року, а доручення застосовується з 1 червня 2022 року, однак, це не вплинуло на правильність висновків судів. Суд також врахував попередню практику Верховного Суду, згідно з якою відмова від виконання бойового наказу є підставою для невиплати додаткової винагороди.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх без змін в іншій частині.
Справа №280/419/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді прокурора.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки відповідач несвоєчасно виконав рішення суду про поновлення позивача на посаді, що дає право на стягнення середнього заробітку за час затримки. Апеляційний суд скасував це рішення, посилаючись на те, що рішення про поновлення було скасовано Верховним Судом. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що затримка у виконанні рішення про поновлення на посаді дає право на компенсацію, навіть якщо пізніше це рішення було скасовано. Суд зазначив, що незастосування статті 236 КЗпП України в таких випадках може призвести до уникнення виконання судових рішень роботодавцями. Верховний Суд підкреслив, що інститут негайного виконання рішень суду покликаний забезпечити швидкий захист прав працівника, і скасування рішення про поновлення не звільняє роботодавця від обов’язку виплатити компенсацію за затримку його виконання. Суд також послався на свою усталену практику щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №990/81/25 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Президента України щодо відмови у виданні указу про усунення, на думку позивача, порушень законодавства судами при розгляді його справи про поновлення на роботі.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що повноваження Президента України чітко визначені Конституцією України і не включають втручання в судові процеси або перегляд судових рішень. Суд зазначив, що звернення позивача до Президента стосувалося питань, які не входять до компетенції глави держави, а вирішення судових спорів має здійснюватися в порядку, встановленому процесуальним законодавством. Суд також підкреслив, що Президент, як і інші органи влади, зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Крім того, суд вказав, що Закон України “Про звернення громадян” не регулює порядок розгляду звернень, які стосуються судових рішень, оскільки для цього існують спеціальні процесуальні механізми. Суд врахував, що відсутність порушеного права позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
3. Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича.
Справа №394/45/25 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про адміністративне правопорушення, винесеної поліцією щодо порушення ПДР.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, вказавши на помилковість висновків апеляційного суду щодо неналежного підтвердження повноважень адвоката. Суд зазначив, що адвокат засвідчив апеляційну скаргу та ордер електронним цифровим підписом, що прирівнюється до власноручного підпису. Також, технічна неможливість суду роздрукувати доданий до скарги ордер з відображенням всіх реквізитів не може ставитися адвокатові у провину, якщо він діяв добросовісно. Суд підкреслив важливість забезпечення права на судовий захист, особливо в умовах діджиталізації та воєнного стану, та необхідність сприяння плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками процесу. Суд врахував, що на момент вирішення питання про повернення скарги, суд мав можливість ідентифікувати особу, яка підписала скаргу, та перевірити її повноваження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/7238/22 від 22/05/2025
Предметом спору є заява про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду щодо визнання протиправним та скасування рішення Дніпровської міської ради.
У цій ухвалі Верховний Суд розглянув заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами попередньої постанови від 06.02.2025. Суд заслухав аргументи представників сторін, зокрема позивача, відповідача та третіх осіб. Під час розгляду заяви, суд не встановив таких обставин, які б свідчили про необхідність перегляду попереднього рішення. Суд врахував всі надані докази та аргументи, але не знайшов підстав для задоволення заяви про перегляд. Відсутність нових, раніше невідомих обставин, які могли б вплинути на законність та обґрунтованість попереднього рішення, стала ключовою причиною відмови у задоволенні заяви.
Суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами та залишив в силі постанову Верховного Суду від 06.02.2025.
Справа №380/13330/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення заступника начальника Головного управління ДПС у Львівській області за порушення Присяги державного службовця.
2. Суд задовольнив позов, оскільки ДПС не обґрунтувала, яким чином дії позивача призвели до підриву довіри до влади та авторитету державного органу, що є необхідною умовою для звільнення за порушення Присяги. Суд зазначив, що дисциплінарне стягнення має відповідати тяжкості проступку, а відповідач не довів, що порушення позивачем посадових обов’язків мало наслідки, які б виправдовували звільнення. Суд також врахував, що позивача було покарано за дії, вчинені ним як головою колегіального органу, без доказів його зловживань чи порушень процедури. Суд підкреслив, що для звільнення за порушення Присяги потрібні конкретні та надзвичайно тяжкі проступки, а не просто невиконання посадових обов’язків. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, а переглядає судові рішення на підставі вже встановлених судами обставин.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №340/9234/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Транзпостач» було зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і не всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки доводам податкового органу щодо нереальності господарських операцій ТОВ «Транзпостач» з контрагентами. Суди обмежились перерахуванням первинних документів, наданих позивачем, не перевіривши їх зміст у контексті доводів податкового органу про відсутність реального походження сировини та інших обставин, що ставлять під сумнів реальність операцій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні були оцінити всі докази у сукупності та взаємозв’язку, щоб виключити протиріччя та суперечності між ними, а також перевірити реальний рух активів між учасниками операцій. Також, суди не надали оцінку доводам податкового органу щодо відсутності необхідних ресурсів у контрагентів позивача для здійснення господарських операцій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №201/1284/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів в порядку регресу зі спадкоємців боржника, який помер, після того, як один із спадкоємців сплатив борг кредитору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про стягнення коштів в порядку регресу, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження факту укладення договору позики між спадкодавцем та кредитором, а саме оригіналів договору позики та розписки, незважаючи на вимоги суду про їх надання для проведення почеркознавчої експертизи. Суд зазначив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а недоведеність цих обставин є підставою для відмови в позові. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд касаційної інстанції також зазначив, що для солідарної відповідальності спадкоємців перед кредитором необхідно, щоб предмет успадкованого зобов’язання був неподільним, а в даному випадку йдеться про грошове зобов’язання, яке є подільним.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №914/1415/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство державного підприємства на підставі заяви кредитора.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження у справі про банкрутство ДП “Санаторно-курортний лікувальний центр “Шкло”, враховуючи, що підприємство є державним, має значну кількість майна, вартість якого значно перевищує суму боргу перед ініціюючим кредитором, а також те, що на поточний ремонт санаторію було витрачено значні кошти з місцевого бюджету. Суди взяли до уваги, що захист публічного інтересу в даному випадку полягає в недопущенні банкрутства державного підприємства, матеріальна база якого використовується для забезпечення потреб внутрішньо переміщених осіб, і що інтереси кредитора можуть бути задоволені в рамках виконавчого провадження. Суд також зазначив, що процедура банкрутства є конкурсним процесом, метою якого є пропорційне задоволення вимог усіх кредиторів, і що суди повинні дотримуватися балансу між захистом публічних і приватних інтересів. Суд касаційної інстанції також зазначив, що аргументи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду у інших справах не підтвердилися, оскільки справи мають відмінний суб’єктний склад та зміст.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/23005/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору було оскарження штрафу, накладеного Держпродспоживслужбою на ТОВ «Країна іграшок» за введення в обіг продукції, яка нібито не відповідає встановленим вимогам.
2. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що порушення, виявлені Держпродспоживслужбою, мали ознаки формальної невідповідності, а саме: неналежне нанесення знаку відповідності та наявність попередження іноземною мовою на упаковці, продубльованого українською на етикетці. Суд зазначив, що формальна невідповідність не передбачає застосування штрафних санкцій, а вимагає від органу ринкового нагляду надання терміну для усунення порушень. Суд також врахував, що ТОВ «Країна іграшок» мало декларацію про відповідність продукції вимогам Технічного регламенту, а висновки акредитованої установи підтверджували відповідність маркування вимогам законодавства. Доводи Держпродспоживслужби про необхідність призначення судової експертизи були відхилені, оскільки наявних доказів було достатньо для встановлення обставин справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Держпродспоживслужби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність скасування штрафу та рішень про обмежувальні заходи.
Справа №420/22110/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ “ТІС-Зерно” було збільшено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що контролюючий орган не довів, що використані ним джерела інформації для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу “витягнутої руки” дають можливість отримати вищий рівень зіставності комерційних та фінансових умов операцій, ніж ті, що були використані платником податків. Суд також врахував висновок судової економічної експертизи, яка підтвердила, що внутрішні ознаки порівнянності контрольованих операцій ТОВ “ТІС-Зерно” з неконтрольованими операціями задовольняють факторам порівнянності, а також, що контролюючим органом необґрунтовано побудовано діапазон цін ставки перевалки зернових вантажів. Суд підкреслив, що контролюючий орган неправомірно використав інформацію, отриману не з загальнодоступних джерел, а також не врахував, що підприємства, обрані контролюючим органом для порівняння, мають пов’язаних осіб, що унеможливлює їх використання для цілей трансфертного ціноутворення. Крім того, суд зазначив, що контролюючий орган помилково застосував розрахунок валової рентабельності при використанні методу порівняльної неконтрольованої ціни, що є порушенням норм Податкового кодексу України.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/15440/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов’язання ДПС України зареєструвати ці податкові накладні.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково залишили позов без розгляду, посилаючись на повторну неявку позивача в судове засідання, оскільки не було належним чином встановлено неможливість розгляду справи за відсутності позивача. Суд наголосив, що суди не визнали причини неявки позивача неповажними, а також не врахували, що представник позивача з’являвся на одне із засідань, яке не відбулося з незалежних від нього причин. Верховний Суд зазначив, що у справах незначної складності, які зазвичай розглядаються в спрощеному провадженні, неявка сторони не обов’язково перешкоджає розгляду справи, особливо коли всі необхідні документи та позиції сторін вже викладені в матеріалах справи. Суд вказав, що в такому випадку, суди мали розглянути справу по суті на основі наявних доказів, а не залишати позов без розгляду, що обмежує право на судовий захист.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №200/175/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн за участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це відсутністю доказів безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки. Суд апеляційної інстанції погодився з цим рішенням, зазначивши, що сам факт виконання бойових завдань на підставі наказів не є достатньою підставою для виплати винагороди, а необхідні докази безпосередньої участі відсутні. Верховний Суд, однак, вказав на те, що суди не встановили всіх обставин справи, зокрема, які саме завдання виконував позивач під час відрядження, чи видавалася довідка про його участь у бойових діях, та чи були інші військовослужбовці в аналогічній ситуації, яким виплачувалася винагорода. Також, суди не дослідили документи, що стали підставою для відрядження позивача та не з’ясували, чому існують розбіжності у інформації щодо видачі довідки про участь у бойових діях.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №243/3421/19 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху (ст. 259 КК України).
2. Верховний Суд відхилив касаційну скаргу захисника, визнавши, що хоча місцевий суд формально порушив ст. 318 КПК України, проводячи деякі судові засідання дистанційно, це не призвело до істотного порушення прав засудженої чи несправедливості судового розгляду в цілому, оскільки більшість доказів досліджувалися безпосередньо в залі суду, а засуджена мала можливість висловлювати свою думку щодо них. Суд також зазначив, що обвинувальний акт відповідав вимогам закону, а висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зокрема показаннях потерпілих, свідків, протоколах огляду місця події та обшуку. Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та обґрунтовано залишив їх без задоволення, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №320/42472/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
2. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. В обґрунтуванні рішення, ймовірно, суд виходив з аналізу законності та обґрунтованості постанови НКРЕКП, враховуючи доводи сторін та обставини справи. Суд міг взяти до уваги аргументи щодо дотримання НКРЕКП процедури прийняття рішення, її повноважень, а також відповідності постанови вимогам чинного законодавства у сфері енергетики. Також, можливо, суд оцінював вплив оскаржуваної постанови на права та інтереси позивача, зокрема, на його господарську діяльність. Важливим аспектом могло бути з’ясування, чи були враховані НКРЕКП всі необхідні обставини та надана належна оцінка доказам при прийнятті постанови.
3. Суд вирішив залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №205/682/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним іпотечного договору, укладеного без нотаріально посвідченої згоди дружини на передачу спільного майна в іпотеку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно з’ясували обставини справи, зокрема, не встановили, чи дійсно позивач надавала згоду на укладення іпотечного договору, незважаючи на її заперечення та клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Суди не врахували положення ст. 109 ЦПК України щодо наслідків ухилення сторони від надання доказів, необхідних для проведення експертизи, та не встановили, хто саме ухилився від надання оригіналу заяви про згоду на іпотеку. Також, суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо відсутності її згоди на передачу майна в іпотеку, що є порушенням норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 369 ЦК України, 65 СК України та 6 Закону України «Про іпотеку». Враховуючи, що для вирішення спору важливо встановити факт надання позивачем згоди на укладення іпотечного договору, а суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження цього питання, рішення судів підлягають скасуванню.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №2-2173/11 від 21/05/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позичальник не виконував зобов’язання за кредитним договором, а банк, як іпотекодержатель, виконав умови щодо направлення вимоги про погашення заборгованості. Суд зазначив, що вибір способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю, і неотримання іпотекодавцем вимоги не є перешкодою для звернення стягнення в судовому порядку. Також суд врахував принцип jura novit curia, згідно з яким суд самостійно кваліфікує правовідносини сторін та застосовує відповідні норми права. Суд відхилив доводи касаційної скарги відповідачів щодо незалучення правонаступників померлої співвласниці майна, оскільки спадкоємці не зверталися із заявами про прийняття спадщини. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, вказавши, що розподіл судових витрат здійснюється судом, який ухвалює остаточне рішення у справі.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та змінив рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, стягнувши їх з відповідачів на користь банку.
Справа №240/24836/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що для притягнення до відповідальності за податкове правопорушення необхідна вина платника податків, а в даному випадку несвоєчасна реєстрація податкових накладних була зумовлена обставинами непереборної сили, а саме відключенням електроенергії внаслідок ракетних обстрілів. Суд також врахував, що платник податків вчасно надіслав податкову накладну на реєстрацію, але не отримав квитанцію про її прийняття/неприйняття, що згідно з практикою Верховного Суду, свідчить про виконання платником всіх залежних від нього дій. Крім того, суд зазначив, що платник податків повідомляв контролюючий орган про неможливість реєстрації податкових накладних через відсутність електропостачання. Суд підкреслив, що запровадження поділу платників податків на тих, хто має можливість виконувати податкові обов’язки, і тих, хто не має, не нівелює необхідність вини для притягнення до відповідальності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким податкові повідомлення-рішення були визнані протиправними та скасовані.
Справа №914/3764/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору про закупівлю в частині сплати ПДВ та стягнення коштів у розмірі сплаченого ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, але змінив мотивувальну частину рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що прокурор звернувся з позовом до неналежного відповідача, оскільки до участі у справі не було залучено іншу сторону договору, а саме Центральну базу виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України, яку було залучено лише як третю особу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину. Суд касаційної інстанції вказав, що незалучення до участі у справі особи як відповідача за умови наявності обов’язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад. Суд касаційної інстанції також зазначив, що висновки про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог можуть бути зроблені за належного суб’єктного складу учасників справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №140/12285/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця як платника єдиного податку.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ФОП про забезпечення позову, а саме зупинення дії рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може ускладнити поновлення прав позивача у разі задоволення позову, оскільки зміна системи оподаткування призведе до збільшення податкового навантаження та ускладнить ведення господарської діяльності. Суд зазначив, що метою забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та інтересів позивача в майбутньому, а також забезпечення реального виконання рішення суду у разі задоволення позову. Суд також врахував, що обраний спосіб забезпечення позову відповідає його предмету і спрямований на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд наголосив, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки це є предметом розгляду спору по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/22110/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ “ТІС-Зерно” було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, погодився з тим, що контролюючий орган не довів, що використані ним джерела інформації для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу “витягнутої руки” дають можливість отримати вищий рівень зіставності комерційних та фінансових умов операцій, ніж ті, що були використані платником податків. Суд також підтримав висновок експерта про те, що внутрішні зіставні операції, використані ТОВ “ТІС-Зерно”, є більш надійними та зіставними, ніж зовнішні дані, використані податковим органом. Суд підкреслив, що контролюючий орган не обґрунтував, чому застосований платником податків метод не є найбільш доцільним, і не врахував усіх факторів порівнянності, зокрема, не зібрав інформацію про складові послуг з перевалки зернових вантажів. Крім того, суд зазначив, що контролюючий орган помилково застосував розрахунок валової рентабельності при використанні методу порівняльної неконтрольованої ціни, що суперечить нормам Податкового кодексу України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/3740/25 від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, а саме пропозиції та надання неправомірної вигоди судді.
Суд, затверджуючи угоду, керувався тим, що вона відповідає вимогам закону, зокрема, щодо можливості укладення угоди у справах про корупційні злочини, добровільності її укладення, наявності істотних обставин, ступеня сприяння обвинуваченого у розслідуванні інших злочинів, а також узгодження угоди з керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Суд також врахував, що угода відповідає інтересам суспільства, оскільки забезпечує швидкий судовий розгляд, викриття інших злочинів та підтримку Збройних Сил України, оскільки обвинувачений зобов’язався перерахувати кошти на потреби армії. Важливо, що суд переконався у добровільності укладення угоди, можливості її виконання обвинуваченим, відсутності порушень прав сторін та наявності фактичних підстав для визнання винуватості. Також суд перевірив відповідність узгодженого покарання вимогам закону, зокрема, щодо меж санкції статті та можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд затвердив угоду про визнання винуватості та визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, призначивши узгоджене покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Справа №320/29471/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ЕНЕРГОСТРОЙІНВЕСТ» було збільшено податкове зобов’язання з ПДВ та визначено штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним податкове повідомлення-рішення, виходячи з того, що ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ЕНЕРГОСТРОЙІНВЕСТ» своєчасно подало уточнюючі розрахунки з ПДВ, а грошове зобов’язання, яке було предметом порушення, самостійно виконано платником шляхом подання уточнюючого розрахунку за квітень 2022 року та фактичної сплати до бюджету, що підтверджується даними електронного рахунку платника. Суд зазначив, що податковий орган при прийнятті рішення не врахував уточнюючий розрахунок за квітень 2022 року, а посилання податкового органу на порушення пункту 200.4 статті 200 ПК України та розділу V Порядку № 21 є безпідставними. Суд також підкреслив, що основне значення має те, що від’ємне значення, яке зараховується до складу податкового кредиту, необхідно відображати в наступному звітному періоді після березня 2022 року, тобто в декларації за квітень 2022 року, що і було зроблено ТОВ «ТД ЕНЕРГОСТРОЙІНВЕСТ». Суд відхилив посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 260/5650/22, оскільки обставини цієї справи відрізняються від обставин даної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/663/20 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ПАТ «Мотор Січ» було збільшено податкове зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосовано штрафні санкції.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Мотор Січ», вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної правової оцінки всім доводам сторін, зокрема, щодо місця надання послуг нерезидентами, що має значення для визначення джерела походження доходу. Суд зазначив, що суди не врахували, що послуги за агентськими угодами були надані на території інших держав, а не постійним представництвом нерезидента в Україні. Крім того, ВС вказав на необхідність надання оцінки свідоцтвам резидентства, поданим ПАТ «Мотор Січ», та обґрунтування висновку щодо їх неналежної легалізації. Водночас, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо помилкового включення податковим органом до розрахунку податкових зобов’язань сум, які фактично не були виплачені нерезидентам або були повернуті ПАТ «Мотор Січ».
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову щодо оскарження податкового повідомлення-рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення судів залишив без змін.
Справа №903/749/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути земельні ділянки, ініційоване прокурором в інтересах держави.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд невірно застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, оскільки фактичні обставини у справах різні, зокрема, у справі, що розглядається, апеляційний суд встановив, що право оренди до нової юридичної особи за розподільним балансом не передавалося. Також, суд апеляційної інстанції не врахував, що добровільна відмова від права оренди земельною ділянкою є самостійною підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора щодо нікчемності додаткових угод до договорів оренди. Суд касаційної інстанції вказав на те, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №922/4855/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ “Луотел” привести у придатний стан земельну ділянку, засмічену будівельним сміттям.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов прокуратури, представляючої інтереси Харківської міської ради, щодо зобов’язання ТОВ “Луотел” прибрати будівельне сміття з орендованої земельної ділянки. Суд зазначив, що прокурор правомірно представляв інтереси держави, оскільки Харківська міська рада не вжила належних заходів для захисту своїх інтересів щодо забрудненої земельної ділянки. Суд також підкреслив, що прокурор дотримався процедури повідомлення органу місцевого самоврядування перед зверненням до суду. Доводи скаржника про порушення статті 23 Закону України “Про прокуратуру” були визнані необґрунтованими. Суд касаційної інстанції також відхилив аргументи ТОВ “Луотел” щодо порушення принципу вірогідності доказів, оскільки оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права переоцінювати обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Луотел” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №208/2264/15-к від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки.
У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду. Однак, з тексту зрозуміло, що касаційні скарги прокурора та представника потерпілих були задоволені частково. Це може свідчити про те, що Верховний Суд виявив певні порушення норм процесуального або матеріального права, допущені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, що і стало підставою для скасування їх рішень. Можливо, були неповно з’ясовані обставини справи, неправильно застосовано закон, або ж були порушення процесуального порядку розгляду справи. Для більш точного аналізу потрібен повний текст постанови.
Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Справа №280/663/20 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ПАТ «Мотор Січ» було збільшено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосовано штрафні санкції.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Мотор Січ», вказавши, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки агентським угодам та характеру наданих послуг нерезидентами, а також не обґрунтували висновок щодо неналежної легалізації свідоцтв резидентства. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди не врахували, що послуги за агентськими угодами були надані на території інших держав, а не постійним представництвом нерезидента на території України, що впливає на визначення об’єкта оподаткування. Водночас, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо помилкового включення контролюючим органом до розрахунку податкових зобов’язань сум за платежами, які фактично не відбулися або були повернуті позивачу. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження питання щодо правомірності нарахування грошового зобов’язання з урахуванням усіх обставин справи та відповідних норм законодавства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов’язання та штрафних санкцій, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення судів залишив без змін.
Справа №176/998/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь заявника коштів у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суд врахував, що на час зупинення виконавчих дій виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, яке включало виконання рішень судів різних юрисдикцій. Верховний Суд наголосив, що для визначення юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій, а саме оскарження дій державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, що охоплює рішення різних юрисдикцій, відносить спір до юрисдикції адміністративних судів. Суд також послався на попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спорів у зведених виконавчих провадженнях. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що перевірка дотримання судом першої інстанції правил юрисдикції є обов’язком суду апеляційної інстанції незалежно від наявності відповідних доводів у заяві, відзиві, скарзі.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в адміністративному суді.
Справа №990/413/24 від 21/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження протиправності рішення ВККСУ. Суд зазначив, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства. Також суд врахував, що позивач не оскаржив жодного конкретного пункту чи положення рішення ВККСУ, а лише висловив загальне незгоду з ним. Суд підкреслив, що позивач не довів, яким чином оскаржуване рішення порушує його права та законні інтереси. Крім того, суд взяв до уваги, що позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про упередженість або необ’єктивність членів ВККСУ під час прийняття рішення.
Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №916/1535/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений природний газ та зобов’язання здійснити списання кредиторської заборгованості.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, виходячи з того, що ТОВ «Бона Віта-ФР» діяло в інтересах мешканців багатоквартирних будинків, забезпечуючи їх теплом, і, по суті, є колективним побутовим споживачем. Суд врахував положення Закону № 2479-ІХ, який передбачає списання кредиторської заборгованості за газ, спожитий у жовтні-листопаді 2021 року, в обсязі, що перевищує вартість газу, придбаного за ціною 7,42 тис. грн за 1000 куб. м. Суд також взяв до уваги, що ТОВ «Бона Віта-ФР» здійснило оплату за газ за встановленою державою ціною (7,96 грн за куб. м), і цих коштів було достатньо для покриття вартості газу та його транспортування. Суд зазначив, що не виявив неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду. Суд підкреслив важливість принципу правової визначеності та послідовності судової практики.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/10700/23 від 23/05/2025
Предметом спору у справі є застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», а саме стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній та юридичній особам, пов’язаним з державою-агресором.
Апеляційна палата ВАКС частково задовольнила апеляційні скарги, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про застосування санкції до певних осіб та стягнення їхніх активів. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність достатніх доказів зв’язку між ОСОБА_5 та державою-агресором, а також його контролю над певними активами, що є підставою для застосування санкції. Водночас, суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо застосування санкцій до ОСОБА_4 та стягнення інших активів, не знайшовши достатніх доказів їх зв’язку з державою-агресором або контролю з боку ОСОБА_5. Суд врахував надані докази, пояснення сторін та встановив обсяг активів, які підлягають стягненню в дохід держави на підставі Закону України «Про санкції».
Суд ухвалив рішення про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про застосування санкції до ОСОБА_5, АТ «Група ГМС» та ОСОБА_6, а також стягнення в дохід держави визначених активів.
Справа №300/6976/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій до ТОВ «Фінансова Компанія «Європошта» за порушення ведення касових операцій та використання РРО.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав на те, що фактична перевірка може охоплювати попередні періоди діяльності платника податків в межах 1095 днів, і це не є порушенням процедури. Суд також підкреслив, що використання податкової інформації з Системи обліку даних РРО (СОД РРО) є правомірним під час проведення фактичної перевірки, оскільки ця система відображає дані про розрахункові операції. Суд зазначив, що ТОВ «Фінансова Компанія «Європошта» не надало доказів внесення готівки через РРО, що є порушенням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Водночас, суд погодився з попередніми судовими інстанціями в частині скасування штрафу за порушення валютних операцій, оскільки контролюючий орган помилково оцінив обставини справи. Суд також зазначив, що інформація, яка зберігається в СОД РРО відображає всі дані про проведені розрахункові операції та реквізити фіскального чека.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №991/5521/24 від 23/05/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_6 в організації, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у пособництві в готуванні надання неправомірної вигоди суддям Київського апеляційного суду за зміну запобіжного заходу.
2. Вищий антикорупційний суд визнав недоведеною вину ОСОБА_8, оскільки прокурор не надав достатньо доказів його безпосередньої участі у злочині, а згадки про нього в розмовах інших фігурантів справи не є беззаперечним доказом його вини. Суд перекваліфікував дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з закінченого замаху на готування до злочину, оскільки неправомірна вигода мала бути надана лише після винесення позитивного рішення судом, а їх злочинна діяльність була припинена до передачі грошей. Суд зазначив, що ОСОБА_6, перебуваючи під вартою, організував злочинну схему, а ОСОБА_7 виступав пособником, виконуючи його вказівки. Суд врахував, що ОСОБА_6 координував дії інших осіб, визначав суму неправомірної вигоди та умови її передачі, а ОСОБА_7 забезпечував зв’язок між організатором та виконавцями злочину, а також отримав гроші для подальшої передачі. Суд також наголосив, що для кваліфікації дій як готування до злочину не обов’язково встановлювати всіх співучасників, зокрема виконавця.
3. Суд визнав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 винними у готуванні до надання неправомірної вигоди та призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з конфіскацією частини майна, а ОСОБА_8 визнав невинуватим та виправдав.
Справа №420/15960/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження припису Держпродспоживслужби, яким ТОВ «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» зобов’язано здійснити перерахунок плати за електроенергію споживачу за період тимчасової окупації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, вказавши, що Держпродспоживслужба правомірно винесла припис, оскільки згідно з Постановою КМУ №206 (в редакції Постанови №1405), яка застосовується з 24.02.2022, нарахування плати за житлово-комунальні послуги на тимчасово окупованих територіях з дати початку по дату завершення окупації заборонено. Суд відхилив аргументи позивача про те, що зміни до Постанови №206, внесені Постановою №1405, не мають зворотної сили, наголосивши, що Постанова №206 врегульовує суспільні відносини, які тривають на момент набрання чинності змінами. Суд також зазначив, що незастосування заборони на нарахування плати за комунальні послуги на окупованих територіях з 24.02.2022, а лише з 30.12.2023, було б дискримінаційним. Суд вказав, що Постанова №206, в редакції Постанови №1405, є чіткою та зрозумілою, і не потребує додаткового тлумачення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/33830/24 від 23/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України, яка регулює питання видалення зелених насаджень при будівництві та експлуатації Національного військового меморіального кладовища.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про право Благодійної організації звертатися до суду в інтересах захисту довкілля, посилаючись на Орхуську конвенцію та національне законодавство. Суд також підтвердив, що територія, де планується будівництво кладовища, входить до Смарагдової мережі, яка має природоохоронний статус згідно з Бернською конвенцією. Проте, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не залучили до участі у справі Державну установу «Національне військове меморіальне кладовище», Київську обласну державну адміністрацію та Фастівську районну державну адміністрацію, хоча рішення у справі безпосередньо впливає на їхні права та обов’язки. Незалучення цих осіб є порушенням процесуальних норм, що робить неможливим касаційний перегляд справи по суті.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення процесуальних порушень.
Справа №991/3297/25 від 19/05/2025
1. Предметом спору є позов Міністерства юстиції України про застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про санкції».
2. Суд задовольнив позов, оскільки ОСОБА_1, будучи директором Херсонського обласного краєзнавчого музею, здійснювала інформаційне сприяння державі-агресору, а саме: поширювала дезінформацію про політику України щодо історичної пам’яті, виправдовувала збройну агресію РФ, співпрацювала з окупаційною владою, сприяла вивезенню музейних цінностей, а також очолила аналогічний музей, створений окупаційною адміністрацією після деокупації Херсона. Суд встановив, що дії ОСОБА_1 створювали загрозу національній безпеці України. Суд також врахував, що на відповідача вже накладено санкцію у вигляді блокування активів, і що стягнення активів є пропорційним заходом у відповідь на дії, що підривають суверенітет і територіальну цілісність України. Суд наголосив, що застосування санкцій є винятковим заходом, виправданим умовами воєнного стану та необхідністю захисту національних інтересів. Суд підкреслив, що санкція стягнення активів не є формою відповідальності, а є реакцією держави на дії, що загрожують її існуванню.
3. Суд вирішив задовольнити позовні вимоги та стягнути в дохід держави перелічені в позові активи, що належать ОСОБА_1.
Справа №160/31404/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності приватного нотаріуса щодо нерозгляду заяви про повернення реєстрації права власності на паркувальні місця.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв’язку з нерозглядом заяви позивача про вчинення реєстраційних дій щодо повернення реєстрації права власності на нерухоме майно. Суд зазначив, що позивач не ставить під сумнів майнові права третіх осіб, а оскаржує саме бездіяльність нотаріуса, яка виразилась у нерозгляді її заяви. Верховний Суд підкреслив, що спір не пов’язаний з вирішенням питання про речове право, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю нотаріуса, який реалізує владні управлінські функції. Суд також послався на попередні рішення Великої Палати Верховного Суду, в яких розмежовуються спори, що підлягають розгляду в порядку адміністративного та цивільного судочинства, залежно від предмету оскарження та суб’єктного складу сторін. Суд наголосив, що у разі, якщо судове рішення може вплинути на права та обов’язки третіх осіб, суд зобов’язаний залучити таких осіб до участі в справі.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №160/19136/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ “Нікопрогресбуд” на рішення суду першої інстанції щодо зобов’язання Пенсійного фонду зарахувати певні періоди роботи позивача до пільгового стажу та переглянути рішення про призначення пенсії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки ТОВ “Нікопрогресбуд” не є учасником публічно-правових відносин у даній справі, що виникли між позивачем та Пенсійним фондом щодо пільгового пенсійного забезпечення. Суд зазначив, що рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про права, свободи, інтереси та/або обов’язки ТОВ “Нікопрогресбуд”. Суд також врахував попередній висновок Верховного Суду у подібній справі, де було зазначено, що роботодавці не мають права на апеляційне оскарження рішень щодо призначення пенсії на пільгових умовах. Суд відхилив посилання скаржника на попередні висновки Верховного Суду, оскільки від них було відступлено в більш пізній постанові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Нікопрогресбуд” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/109/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження Указів Президента України про введення в дію рішень РНБО щодо застосування санкцій до позивача, який вважає ці укази протиправними та такими, що порушують його права.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що Президент діяв у межах своїх повноважень, вводячи в дію рішення РНБО про санкції, оскільки ці санкції спрямовані на захист національних інтересів, національної безпеки України. Суд зазначив, що Закон України “Про санкції” дозволяє обмежувати певні права і свободи, якщо є загроза національним інтересам. Важливо, що санкції не є покаранням, а превентивними заходами. Суд також врахував, що позивач, обіймаючи посаду в УПЦ МП, своїми діями міг створювати загрози національній безпеці, зокрема, сприяючи розколу суспільства за релігійною ознакою. Суд підкреслив, що не оцінює обґрунтованість рішень РНБО, а лише перевіряє дотримання процедури введення санкцій та меж дискреції Президента, і в даному випадку порушень не виявлено. Суд також зазначив, що обмеження права власності позивача є тимчасовим і пропорційним меті захисту національних інтересів.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування Указів Президента України щодо введення в дію рішення РНБО про застосування санкцій.
Справа №240/27091/23 від 23/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо невиплати позивачці додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн на місяць за період з 1 лютого 2023 року до 31 липня 2023 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини щодо виконуваних позивачкою завдань на посаді заступника начальника станції фельд’єгерсько-поштового зв’язку, зокрема, які саме завдання вона виконувала, на якому напрямку, та чим це підтверджується. Суди не витребували та не надали оцінку бойовим розпорядженням, зазначеним у журналі ведення бойових дій, на виконання яких позивачка виконувала бойові завдання. Суд також зазначив, що недоліки в документах, складених уповноваженими особами, не можуть мати негативні наслідки для військовослужбовця, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають виплати, і особа відповідає умовам для їх отримання. Судді підкреслили, що завданням суду є з’ясування, чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивачки у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного встановлення всіх обставин справи.
Справа №320/33830/24 від 23/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Кабінету Міністрів України щодо процедури видалення зелених насаджень при будівництві Національного військового меморіального кладовища.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не залучили до участі у справі Державну установу «Національне військове меморіальне кладовище», Київську обласну державну адміністрацію та Фастівську районну державну адміністрацію, хоча рішення у справі безпосередньо впливає на їхні права та обов’язки. Суд наголосив, що згідно з процесуальним законодавством, незалучення до участі у справі осіб, на чиї права та обов’язки може вплинути судове рішення, є обов’язковою підставою для скасування судових рішень. Суд також підкреслив важливість забезпечення права на судовий захист для всіх зацікавлених сторін та необхідність всебічного розгляду справи з урахуванням інтересів усіх учасників. Верховний Суд підтвердив право громадських організацій звертатися до суду для захисту екологічних інтересів суспільства, посилаючись на Орхуську конвенцію та національне законодавство. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні земельні ділянки входять до території Смарагдової мережі, яка підлягає особливій охороні.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №300/6976/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог законодавства про розрахункові операції.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги податкових органів, дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що компанія “Європошта” порушила порядок проведення розрахункових операцій, оскільки не провела через РРО операції з приймання готівки для подальшого переказу, що підтверджується аналізом касових документів та даними системи обліку даних РРО (СОД РРО). Суд касаційної інстанції підкреслив, що використання податковою службою інформації з СОД РРО під час перевірки є правомірним, оскільки ця система відображає дані про розрахункові операції. Водночас, суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій в частині порушень при здійсненні валютно-обмінних операцій, оскільки контролюючим органом невірно встановлено фактичні обставини справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
