Справа №757/37682/23-к від 14/05/2025
1. Предметом спору є відмова Київського апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою захисника на вирок суду першої інстанції.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд не врахував доводи захисника про істотні порушення кримінального процесуального закону судом першої інстанції, а саме безпідставне самоусунення від дослідження доказів. Суд наголосив, що положення ст. 349 КПК України не передбачають абсолютної відмови від права на апеляційне оскарження, а обмежують лише оскарження обставин, які не оспорювалися під час судового розгляду. ВС підкреслив, що вирок, ухвалений в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, може бути оскаржено у зв’язку з істотним порушенням прав обвинуваченого. Крім того, ВС вказав, що апеляційний суд передчасно надав оцінку доводам апеляційної скарги на стадії вирішення питання про відкриття провадження, що суперечить положенням КПК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №127/10958/22 від 14/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за поширення комуністичної символіки в соціальній мережі.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги засудженого, зокрема, щодо відсутності доступу сторонніх осіб до його сторінки в соціальній мережі, оскільки вхід на сторінку було здійснено працівниками СБУ з використанням паролю, наданого самим обвинуваченим. Суд також зазначив, що апеляційний суд не спростував доводи засудженого про те, що комуністична символіка не поширювалася на території України, а доступ до сторінки мали лише обмежене коло осіб, які не є громадянами України. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином висновок про те, що графічний матеріал з комуністичною символікою був доступний для перегляду необмеженому колу осіб, оскільки протоколом огляду зафіксовано сторінку з повним доступом, наданим обвинуваченим. Таким чином, апеляційний суд формально підійшов до розгляду апеляційної скарги, не зазначивши належного мотивування своїх висновків.
Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №639/164/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є законність засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не повною мірою дотримався вимог закону при перегляді вироку суду першої інстанції. Зокрема, апеляційний суд не перевірив ретельно доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, не проаналізував їх з достатньою повнотою та послався на ті ж самі обставини і докази, які оспорювались стороною захисту. Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи не діяв обвинувачений в умовах крайньої необхідності, з огляду на його участь у відсічі збройної агресії та близькість до зони бойових дій. Також, апеляційний суд підтримав суперечливі висновки суду першої інстанції, який визнав отримання боєприпасів правомірним та водночас незаконним, і залишив без належного реагування доводи захисника про порушення права на захист та застосування тиску з боку правоохоронних органів. Крім того, апеляційний суд обґрунтував свої висновки показаннями, наданими під час досудового слідства, всупереч ст. 95 КПК.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №344/63/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжку, вчинену повторно, в особливо великих розмірах, поєднану з проникненням у житло.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок та ухвалу без змін, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, зокрема, слід пальця руки засудженого на місці злочину, вилучені речі потерпілої з помешкання засудженого та його матері, а також дані технічної інформації, що підтверджують перебування засудженого поблизу місця злочину в момент його вчинення. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи захисника про відсутність доказів вини, фальсифікацію доказів та порушення права на захист є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди попередніх інстанцій дотрималися вимог кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №640/30276/20 від 19/05/2025
Предметом спору є визнання недійсними договорів та стягнення сум Головним управлінням ДПС у Київській області з ТОВ «Кернел-Трейд» та ТОВ «Презента Преміум».
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив, що суди попередніх інстанцій не повно з’ясували обставини справи, зокрема, не дослідили належним чином первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій між контрагентами. Суд наголосив на необхідності всебічного та об’єктивного дослідження всіх доказів у їх сукупності для встановлення фактичних обставин справи. Також, суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо доведення обставин недійсності договорів та стягнення сум. Крім того, суди не надали належної оцінки доводам податкового органу щодо відсутності ділової мети у спірних господарських операціях. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Справа №420/19337/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є правомірність припинення виплати військовослужбовцю грошової компенсації за піднайом житла.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця, мотивуючи це тим, що суди невірно застосували норми Порядку виплати грошової компенсації за піднайом житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а саме положення про те, що компенсація не виплачується, якщо військовослужбовець має житло, яке відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством. Суд вказав, що суди не врахували положення Житлового кодексу України та місцеві нормативи, які визначають мінімальну житлову площу на одну особу, і не дали оцінку тому, чи відповідає житло позивача цим нормам. Суд також зазначив, що у наказі про припинення виплати компенсації не було зазначено конкретну підставу для такого припинення, як це передбачено Порядком. Враховуючи, що для прийняття остаточного рішення у справі необхідно з’ясувати додаткові обставини, зокрема, чи розташоване житло позивача за місцем проходження служби та чи існують інші підстави для припинення виплати компенсації, суд касаційної інстанції не може самостійно встановити ці обставини.
3. Суд визнав протиправним наказ про припинення виплати компенсації та зобов’язав військову частину повторно розглянути питання про виплату компенсації військовослужбовцю з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду.
Справа №308/9958/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку ОСОБА_7, обвинуваченого в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України та пособництві у складанні неправдивих офіційних документів.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі виправдувальний вирок, оскільки погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість доказів, зібраних стороною обвинувачення, через істотні порушення кримінального процесуального закону, зокрема: порушення правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР, надання доручення на проведення негласних слідчих дій неуповноваженим прокурором, порушення при складанні протоколу про результати контролю за вчиненням злочину, а також незаконність проведення огляду місця події без ухвали слідчого судді. Суд також зазначив, що відмова обвинуваченого у визнанні вини унеможливлює посилання на провокацію злочину з боку правоохоронних органів, як на підставу для виправдання. Проте, ці порушення були настільки суттєвими, що касаційний суд не став перевіряти доводи про провокацію, оскільки це могло погіршити становище виправданого.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №161/14551/22 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо директора ТОВ «Річ Пелетс ЮА» ОСОБА_7, яку обвинувачували у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України та у видачі завідомо неправдивих офіційних документів (ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК України).
2. Суд, залишаючи в силі виправдувальний вирок, виходив з того, що сторона обвинувачення не довела наявність у діях ОСОБА_7 складу злочинів, в яких її обвинувачували. Суд врахував, що ОСОБА_7 надсилала листи до обласної військової адміністрації (ОВА) про бронювання військовозобов’язаних водіїв на підставі гарантій іноземних логістичних компаній, які запевняли її у перевезенні гуманітарних вантажів та поверненні водіїв в Україну. Суд також взяв до уваги покази свідків, зокрема брокера та директора однієї з логістичних компаній, які підтвердили факт перевезення гуманітарних вантажів цими компаніями. Суд зазначив, що сторона обвинувачення не надала доказів того, що компанії-перевізники не займалися перевезенням гуманітарних вантажів, а також не довела факт підробки листів цих компаній. Суд наголосив, що нікому, включаючи ОСОБА_7, не було доведено граничні строки перебування заброньованих осіб за кордоном.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №461/6132/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваним, визнання договору укладеним між позивачем та продавцем, і визнання права власності на земельну ділянку за позивачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що договір купівлі-продажу був удаваним, тобто укладений з метою приховати інший правочин між позивачем та продавцем. Суд зазначив, що позивач не надав достатніх доказів того, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені в договорі купівлі-продажу. Суд також врахував, що позивач діяв на підставі довіреності від продавця, і в межах цієї довіреності уклав договір купівлі-продажу з відповідачем. Суд підкреслив, що не допускається визнання недійсним договору в частині сторони договору, і стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №953/1541/22 від 19/05/2025
Предметом спору є подання Харківського апеляційного суду про направлення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні розбою (ч. 3 ст. 187 КК України) з апеляційними скаргами різних учасників процесу до іншого суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, задовольняючи подання Харківського апеляційного суду, керувався статтями 34, 376, 441 Кримінального процесуального кодексу України. Суд врахував, що існують обставини, які унеможливлюють розгляд справи Харківським апеляційним судом, і для забезпечення об’єктивності та неупередженості судового розгляду необхідно передати справу до іншого апеляційного суду. Конкретні причини, через які Харківський апеляційний суд не може розглядати справу, не зазначені в резолютивній частині, але можна припустити наявність обставин, що ставлять під сумнів неупередженість суду. Рішення про передачу справи до Полтавського апеляційного суду прийнято з метою забезпечення права на справедливий суд. Таке рішення відповідає практиці Верховного Суду щодо забезпечення об’єктивного та неупередженого розгляду справ.
Суд постановив задовольнити подання Харківського апеляційного суду та направити матеріали кримінального провадження до Полтавського апеляційного суду.
Справа №363/2885/21 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваним, визнання договору укладеним між позивачем та продавцем, і визнання права власності на земельну ділянку за позивачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що договір купівлі-продажу був удаваним, тобто укладений для приховання іншого правочину, а саме купівлі-продажу між позивачем та продавцем. Суд зазначив, що позивач не надав достатніх доказів того, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені в оспорюваному договорі. Суд також підкреслив, що не допускається визнання правочину удаваним в частині сторони договору, оскільки це суперечить положенням Цивільного кодексу України. Суд врахував, що позивач діяв на підставі довіреності від продавця, і в межах цієї довіреності було укладено договір купівлі-продажу з відповідачем. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/21713/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є право заявника на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження через представника (адвоката).
2. Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, подану адвокатом в інтересах заявника, мотивуючи це тим, що Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) не передбачає права заявника мати представника для оскарження таких рішень. Верховний Суд не погодився з таким підходом, зазначивши, що хоча стаття 60 КПК прямо не передбачає право заявника мати представника, положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують право на професійну правничу допомогу та справедливий суд. Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції не врахував загальні засади кримінального провадження, такі як верховенство права, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд також звернув увагу на те, що апеляційну скаргу було подано в інтересах двох осіб, проте суд апеляційної інстанції вказав лише про одну особу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №904/685/24 від 20/05/2025
Предметом спору є стягнення штрафних санкцій за договором поставки між Акціонерним товариством “Укргазвидобування” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерпайп Ніко Тьюб” на суму 124 830 886,71 грн.
Верховний Суд, частково задовольняючи касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій. Судді вказали на необхідність повного та всебічного дослідження обставин справи, зокрема, умов договору поставки, доказів порушення зобов’язань та обґрунтованості розрахунку штрафних санкцій. Також, суду першої інстанції необхідно надати належну оцінку доводам сторін щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов’язань. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу змагальності сторін та забезпечення права кожного учасника справи на справедливий судовий розгляд.
Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №464/5772/24 від 14/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України (незаконне придбання, зберігання психотропної речовини без мети збуту у великих розмірах).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині засудження ОСОБА_7, однак звернув увагу на неточність у кваліфікації його дій. Суд зазначив, що посилання на “незаконне придбання, зберігання психотропної речовини без мети збуту у великих розмірах” як на кваліфікуючу ознаку за ч. 2 ст. 309 КК України є зайвим. ВС вирішив, що необхідно виключити цю кваліфікуючу ознаку з мотивувальних частин судових рішень, оскільки вона не впливає на правильність застосування статті, але може викликати двозначне тлумачення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що виключення цієї ознаки не змінює суті обвинувачення та покарання, призначеного засудженому. Таким чином, ВС вказав на необхідність більш точного формулювання обвинувачення, щоб уникнути можливих непорозумінь.
Суд вирішив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, але змінив вироки судів попередніх інстанцій, виключивши з мотивувальних частин посилання на кваліфікуючу ознаку.
Справа №320/13541/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що обов’язок реєстрації податкових накладних є податковим обов’язком платника податку, який не змінювався під час дії карантину або воєнного стану. Суд зазначив, що мораторій на застосування штрафних санкцій діяв до 26 травня 2022 року, а з 27 травня 2022 року звільнення від відповідальності залежить від підтвердження неможливості виконання обов’язку. Зменшені розміри штрафних санкцій, введені Законом № 2876-IX, не мають зворотної дії в часі та застосовуються лише до податкових накладних, складених після набрання чинності цим законом, або до тих, строк реєстрації яких не закінчився на той момент. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України, згідно з якими розмір штрафних санкцій залежить від складу правопорушення, а саме від того, якою нормою встановлено строк для реєстрації податкової накладної.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №202/13244/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за незаконне придбання та зберігання психотропної речовини у великих розмірах (ч. 3 ст. 309 КК України).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме: безпідставно не врахував пом’якшуючі обставини (щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину), встановлені судом першої інстанції та не оспорені прокурором під час розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не мав права ставити під сумнів щирість каяття засудженого, оскільки прокурор не оскаржував цю обставину в апеляційній скарзі. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 420 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості вироку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновки апеляційного суду суперечать вимогам кримінального процесуального закону, що обмежують можливість оскарження обставин, із якими погодилися учасники судового розгляду.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №727/13901/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є розмір відшкодування матеріальної шкоди, пов’язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілого внаслідок ДТП, вчиненої особою в стані алкогольного сп’яніння.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу представника Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), встановив, що суди попередніх інстанцій неправильно розрахували розмір відшкодування шкоди, пов’язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілим. Суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи розмір відшкодування, виходили з розміру мінімальної заробітної плати за весь місяць, не врахувавши положення абзацу 5 статті 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким, якщо особа перебувала у статусі непрацюючої менше розрахункових термінів, до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі. Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що потерпілий перебував на лікуванні лише 8 робочих днів, а не повний місяць. Також суд касаційної інстанції вказав, що питання про відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, вирішені неправильно, що суперечить сталій судовій практиці, сформованої судами цивільної юрисдикції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу МТСБУ, змінив рішення судів попередніх інстанцій в частині розміру відшкодування шкоди, пов’язаної з тимчасовою втратою працездатності, та зменшив суму, що підлягає стягненню з МТСБУ на користь потерпілого.
Справа №947/4175/20 від 20/05/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами позики, укладеними між громадянином Туреччини та фізичною особою.
Апеляційний суд задовольнив позов, оскільки позивач надав договори позики та розписки, які підтверджують боргові зобов’язання відповідача, а оригінали документів були досліджені в судовому засіданні; відповідач не надав доказів, що не підписував договори та не отримував кошти, а також не спростував розрахунок заборгованості. Суд врахував, що відповідач не надав достатньо зразків підпису для проведення почеркознавчої експертизи, а отже, не спростував факт підписання договорів та отримання коштів. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що позивач довів факт укладення договорів позики та невиконання відповідачем зобов’язань щодо повернення коштів, а відповідач не надав достатніх доказів на спростування цих обставин. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №554/7540/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтв про право власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання права власності на квартиру як особистої приватної власності позивача.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що для видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, особи повинні надати нотаріусу докази права власності на майно та безспірні докази, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Суд апеляційної інстанції не врахував, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право. Суд не перевірив доводи позивача про відсутність рішення виконкому, зазначеного у свідоцтві про право власності, та не звернув увагу на істотне збільшення площі квартири під час шлюбу, що могло вплинути на визначення її як спільної сумісної власності. Суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином доводи сторін та не дослідили зібрані докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи.
3. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №140/10477/23 від 20/05/2025
Предметом спору є оскарження вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції, ймовірно, погодився з доводами відповідача щодо правомірності висунутої вимоги, можливо, через виявлені порушення чи недоліки в діяльності позивачів, які підпадають під контроль Держаудитслужби. Приймаючи рішення, суд, ймовірно, врахував обставини справи, попередні судові рішення та нормативні акти, що регулюють діяльність Держаудитслужби та підконтрольних їй суб’єктів. Важливо, що суд касаційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції, що може свідчити про обґрунтованість первинної оцінки обставин справи та доводів сторін. Також, суд касаційної інстанції міг не погодитися з висновками апеляційного суду щодо неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №444/1079/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо вироку ОСОБА_6, засудженого за незаконну порубку лісу та зберігання боєприпасів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не належним чином перевірив доводи прокурора щодо неправильного визначення місцевим судом початку строку відбування покарання ОСОБА_6, оскільки суд першої інстанції помилково зарахував у строк остаточного покарання час, коли засуджений відбував покарання за попереднім вироком, що суперечить положенням ст. 71 КК України. Апеляційний суд не врахував, що тимчасове перебування ОСОБА_6 в установі виконання покарань для участі в судовому розгляді не може вважатися відбуванням покарання за новим вироком. Крім того, апеляційний суд не спростував доводи прокурора щодо необхідності визначення початку строку відбування покарання з дати ухвалення нового вироку, оскільки до цього моменту ОСОБА_6 відбував покарання за попереднім вироком. В результаті, апеляційний суд не забезпечив законність та обґрунтованість судового рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №904/3472/23 (910/9239/23) від 15/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку на користь товариства лізингових платежів, сплачених як частина відшкодування вартості об’єкта лізингу, у зв’язку з розірванням договору фінансового лізингу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що договір фінансового лізингу є змішаним, поєднуючи елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають плату за користування майном і частину покупної плати. Оскільки договір було розірвано, а майно повернуто лізингодавцю, у останнього відсутній обов’язок передати майно у власність лізингоодержувачу, і відповідно, він не має права вимагати його оплати. Суд також підкреслив імперативність норми частини 2 статті 693 ЦК України, яка передбачає право покупця вимагати повернення сплачених коштів, якщо товар не було передано у власність. Суд відхилив посилання банку на додаткову угоду, яка забороняла повернення лізингових платежів, оскільки вона суперечить імперативним нормам законодавства. Суд врахував попередні рішення Великої Палати Верховного Суду, які стосуються аналізу умов договору та структури лізингових платежів при вирішенні питання про заборгованість.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення лізингових платежів на користь товариства – без змін.
Справа №911/2308/23 (369/4028/23) від 20/05/2025
1. Предметом спору є скасування заходів забезпечення позову у справі про стягнення заборгованості, який було залишено без розгляду у зв’язку з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції та задовольнив клопотання про скасування заходів забезпечення позову, оскільки позов було залишено без розгляду, а отже, відпала необхідність у забезпеченні позову; суд зазначив, що залишення позову без розгляду припиняє розгляд спору між сторонами, що унеможливлює прийняття судового рішення по суті спору про задоволення позову, а заходи забезпечення позову не можуть існувати окремо від позовного провадження; суд також врахував, що у справі про неплатоспроможність вже вжито заходи забезпечення вимог кредиторів, зокрема заборону боржнику відчужувати майно. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи скаржника про те, що спір не припинився, а лише змінився порядок його вирішення, оскільки забезпечення позову у позовному провадженні та забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство є різними інститутами. Суд також пояснив, що до набуття статусу кредитора у справі про неплатоспроможність, скаржник не має права клопотати про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про скасування заходів забезпечення позову – без змін.
Справа №631/268/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної засудженому ОСОБА_7 за вчинення умисного вбивства з метою приховати інший злочин та незаконне позбавлення волі.
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині покарання за умисне вбивство, пославшись на те, що місцевий суд не врахував попередні судимості ОСОБА_7 за аналогічні злочини, а також обставини вчинення злочину у присутності племінниці потерпілої. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що ОСОБА_7 становить серйозну загрозу для суспільства, і менш суворі заходи покарання не зможуть забезпечити захист суспільства та справедливість. Суд врахував, що злочин було скоєно невдовзі після відбуття покарання за попередні злочини. Суд також взяв до уваги, що під час вбивства потерпілої була присутня її племінниця, що свідчить про особливу зухвалість злочину. В результаті, апеляційний суд призначив ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі, вважаючи його необхідним для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №160/9787/23 від 19/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження ТОВ «Агрофірма «Схід Агро» податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх в силі в частині задоволення позову. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не погодився з аргументацією судів першої та апеляційної інстанцій, але погодився з кінцевим висновком про протиправність податкового повідомлення-рішення. Це може бути пов’язано з різним тлумаченням норм податкового законодавства або з різною оцінкою доказів у справі. Суд міг дійти висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, але помилково виклали мотиви свого рішення.
Суд касаційної інстанції постановив змінити рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальну частину в новій редакції, але в решті судові рішення залишити без змін.
Справа №160/9787/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Агрофірма «Схід Агро» було донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб та застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині мотивів. Суд підкреслив, що на момент проведення перевірки діяли обмеження воєнного стану, але перевірка з питань оподаткування доходів нерезидентів була дозволена. Водночас, суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій про процедурні порушення при призначенні перевірки, зокрема, неналежне обґрунтування підстав для її проведення у запиті до платника податків та помилку в назві компанії нерезидента в наказі про перевірку. Суд зазначив, що ці процедурні порушення є самостійною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, незалежно від суті виявлених порушень податкового законодавства. Суд також відмітив, що суди попередніх інстанцій не мали переходити до перевірки підстав позову по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства, а відповідно і робити висновки по суті таких порушень.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення, але змінив їх мотивувальну частину.
Справа №911/3162/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення про внесення нерухомого майна до статутного капіталу та витребування спільного сумісного майна подружжя із чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції розглядав касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу через неусунення недоліків. Апеляційний суд вирішив, що поштове відправлення, на яке посилався суд першої інстанції, не могло містити ухвалу про залишення позовної заяви без руху, оскільки ухвала ще не була оприлюднена в ЄДРСР на момент відправлення. Суд касаційної інстанції не погодився з таким висновком, зазначивши, що дата оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не є визначальною для встановлення факту вручення цього рішення учаснику справи, оскільки перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, чітко визначений у статті 242 Господарського процесуального кодексу України і не включає дату оприлюднення в ЄДРСР. Водночас, касаційний суд погодився з тим, що апеляційний суд прийняв правильне рішення про скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містили належних доказів отримання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3. Суд касаційної інстанції постановив змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши в решті постанову без змін.
Справа №120/4525/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Укртрансбезпеки про накладення адміністративно-господарського штрафу на ТОВ “Компанія-Будінвест” за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що Укртрансбезпека належним чином повідомила ТОВ “Компанія-Будінвест” про час і місце розгляду справи, а неотримання повідомлення позивачем вчасно не є виною відповідача. Суд підкреслив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несе автомобільний перевізник, а не власник транспортного засобу, і в даному випадку ТОВ “Компанія-Будінвест” виступало саме як перевізник, що підтверджується товарно-транспортною накладною. Суд також зазначив, що договір оренди транспортного засобу, на який посилався позивач, не є достатнім доказом передачі функцій перевізника іншій особі, оскільки не було надано доказів фактичного виконання цього договору. Суд врахував, що на момент перевірки водій надав документи, де ТОВ “Компанія-Будінвест” зазначено як перевізника, що є визначальним фактором у даній ситуації. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність представника компанії під час розгляду справи не є підставою для скасування постанови, оскільки компанія не позбавлена права оскаржити її в суді.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ “Компанія-Будінвест”.
Справа №688/3488/24 від 15/05/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 362 КК України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу адвоката, скасувавши ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції не вказав конкретних мотивів прийнятого рішення в резолютивній частині, однак, очевидно, були встановлені порушення норм процесуального права апеляційним судом при поверненні скарги. При цьому, ВСУ призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, що свідчить про необхідність повторного розгляду апеляційної скарги по суті з урахуванням встановлених касаційним судом обставин. Це означає, що апеляційний суд має повторно перевірити законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, враховуючи аргументи, викладені в апеляційній скарзі.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №727/13901/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, пов’язаної з тимчасовою втратою працездатності, в рамках кримінального провадження за обвинуваченням особи у порушенні правил безпеки дорожнього руху.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу представника Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), встановив, що суди попередніх інстанцій невірно визначили особу, відповідальну за відшкодування шкоди, пов’язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілого. Суд врахував, що згідно з чинним законодавством, саме на МТСБУ покладається обов’язок відшкодування такої шкоди у випадках, передбачених законом. Суд також взяв до уваги обставини справи та доводи касаційної скарги, які вказували на те, що саме МТСБУ є належним відповідачем у цій частині цивільного позову. В результаті, Верховний Суд вирішив змінити рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільного позову.
3. Верховний Суд вирішив касаційну скаргу представника МТСБУ задовольнити частково, змінивши рішення судів попередніх інстанцій та стягнувши суму відшкодування з МТСБУ на користь потерпілого.
Справа №203/1612/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору у цій справі є оскарження вироків суду першої та апеляційної інстанцій щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував попередні судові рішення та звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, закривши кримінальне провадження. Суд мотивував своє рішення тим, що на час розгляду справи в касаційному порядку закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені ст. 49 КК України. Суд врахував, що з моменту вчинення злочину минув значний час, і держава втратила інтерес у притягненні особи до відповідальності. Також, суд врахував позитивну характеристику ОСОБА_7 та його готовність повернутися до військової служби. Суд зобов’язав ОСОБА_7 негайно прибути до військової частини для продовження служби та зобов’язав командира військової частини поновити його на службі.
3. Верховний Суд скасував вироки попередніх інстанцій та звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, закривши кримінальне провадження.
Справа №752/20521/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що засуджений був обізнаний про дату проголошення вироку, брав участь у судових засіданнях, а також отримав копію вироку в день його проголошення, що підтверджується його розпискою. Верховний Суд підкреслив, що особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, повинна діяти сумлінно для реалізації свого права, а поважними причинами пропуску строку є обставини, які об’єктивно були непереборними. Суд також зазначив, що вступ захисника у справу після закінчення строку на апеляційне оскарження не є достатньою підставою для поновлення цього строку, оскільки це порушує принцип правової визначеності. Суд касаційної інстанції вказав, що неявка засудженого на оголошення вироку не спростовує факту отримання ним копії цього рішення, а доводи захисника не містять об’єктивних обставин, які б перешкодили поданню апеляційної скарги вчасно.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №911/973/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки вугілля, нарахованої з урахуванням зміни курсу валют.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили умови договору поставки та специфікації до нього, зокрема, не звернули увагу на те, що ціна на вугілля була зафіксована в національній валюті, а зміна ціни можлива лише за згодою сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди або нової специфікації. Суди не встановили, чи була досягнута така згода між сторонами щодо зміни ціни у зв’язку зі зміною курсу валют. Крім того, суд зазначив, що суди не врахували суперечливу поведінку позивача, який визначав суму основного боргу з урахуванням валютної різниці, а штрафні санкції нараховував без її врахування. Також, суд вказав, що апеляційний суд помилково вважав, що не має права зменшити розмір 3% річних, нарахованих на суму боргу, оскільки Велика Палата Верховного Суду допускає можливість зменшення розміру річних відсотків за певних обставин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/7747/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про дострокове розірвання договору з фізичною особою-підприємцем Чигиряєм Дмитром Івановичем про надання майданчика для паркування.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неукладеність додаткової угоди, оскільки не дослідив усі докази та доводи сторін, зокрема, не врахував наявність підпису від імені першого заступника директора КП «Київтранспарксервіс» на примірнику додаткової угоди, що свідчить про волевиявлення особи, яка його підписала. Апеляційний суд не дослідив докази, які б обґрунтовували відсутність повноважень у першого заступника директора на підписання угоди, переклавши тягар доведення на позивача, хоча саме відповідач повинен доводити відсутність таких повноважень. Суд не врахував, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, може бути схвалений юридичною особою, яку він представляє, і в такому разі створює для неї обов’язки. Також, суд не врахував, що для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення обмеження повноважень представника, необхідно встановити недобросовісність третьої особи, яка знала або повинна була знати про такі обмеження. Крім того, суд не дослідив питання щодо нікчемності договору оренди комунального майна у зв’язку з відсутністю нотаріального посвідчення, якщо строк договору перевищує п’ять років, як це передбачено Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №991/2568/25 від 15/05/2025
Предметом спору є заява прокурора про забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без змін ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на майно відповідача, а саме автомобіль, квартиру та нежитлове приміщення, а також заборону вчиняти дії щодо реєстрації місця проживання неповнолітніх у квартирі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що арешт накладено обґрунтовано, оскільки існує ризик відчуження майна, що може ускладнити виконання рішення суду в майбутньому. Суд також врахував, що арешт не обмежує право власників та членів їх сімей на користування майном. Доводи апеляційної скарги про порушення прав неповнолітньої дитини, відсутність оцінки майна та несплату судового збору були відхилені, оскільки суд вважає, що наявні докази підтверджують вартість майна, а прокурор звільнений від сплати судового збору у таких справах.
Суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Справа №185/3086/16-к від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок та ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, надали їм вірну оцінку, та дійшли обґрунтованого висновку про винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди обґрунтовано послалися на покази свідків, протоколи слідчих дій, висновки експертів та інші докази, які в сукупності підтверджують факт одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги щодо провокації злочину, порушення права на захист, недопустимості доказів та інших порушень кримінального процесуального закону, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Суд касаційної інстанції також врахував, що апеляційний суд, переглядаючи справу, частково задовольнив апеляційну скаргу та виправив помилки суду першої інстанції, зокрема, виключив недопустимий доказ та звільнив особу від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №991/3539/24 від 15/05/2025
Предметом спору було повернення апеляційної скарги особі, яка оскаржувала бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, через нібито використання нею образливих висловлювань у скарзі.
Верховний Суд зазначив, що хоча заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом, а учасники судового процесу повинні виявляти повагу до суду та інших учасників, суд апеляційної інстанції не обґрунтував належним чином, які саме вислови в апеляційній скарзі були нецензурними, образливими або лайливими. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апелянт використовував цитати з класичної літератури, прислів’я та вирази з повсякденної мови, і суд апеляційної інстанції мав надати оцінку змісту скарги, дотримуючись засад поваги до людської гідності та забезпечення доступу до правосуддя. Оскільки суд апеляційної інстанції не обґрунтував наявність саме нецензурної лексики, рішення про повернення скарги було визнано таким, що порушує загальні засади доступу до правосуддя.
Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №903/421/24 від 16/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження та зняття арешту з майна АТ «ОГС «Волиньгаз» у зв’язку з його участю у процедурі врегулювання заборгованості на ринку природного газу.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що приватний виконавець зобов’язаний зупинити виконавче провадження, якщо боржник включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості на ринку природного газу, і сума стягнення підлягає врегулюванню відповідно до Закону України № 1639-IX. Суд зазначив, що виконавець не має повноважень оцінювати обсяг заборгованості, яка підлягає врегулюванню, оскільки це є компетенцією інших органів. Також, суд відступив від попередньої правової позиції, згідно з якою управління активами прирівнювалося до права власності, наголосивши, що власник активу зберігає право власності навіть у разі передачі майна в управління АРМА. Суд підкреслив, що управління активами не змінює титулу власності, а лише обмежує реалізацію окремих правомочностей на час дії арешту. Суд вказав, що наявність АТ «ОГС «Волиньгаз» у реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, є підставою для зупинення виконавчого провадження, а дії приватного виконавця відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні касаційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
****: Суд в рішенні зазначає, що він відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду.
Справа №317/594/22 від 16/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність відповідачу, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на цю ділянку.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач є спадкоємцем померлого, який за життя розпочав процес приватизації спірної земельної ділянки, і, відповідно, до позивача перейшло право користування цією ділянкою та право на її приватизацію. Суд зазначив, що відповідач оформив право власності на землю всупереч інтересам спадкоємця, до закінчення строку прийняття спадщини. Суд також врахував, що відповідачі не надали доказів припинення права користування земельною ділянкою спадкодавцем або його спадкоємцем, а також не пояснили, на яких підставах відповідач отримав у користування спірну земельну ділянку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обрані позивачем способи захисту є ефективними, оскільки відновлюють становище, яке існувало до порушення прав позивача, і усувають перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №243/3421/19 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1, ч. 2 ст. 259 КК України (створення завідомо неправдивих повідомлень про замінування).
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду, якими він керувався при прийнятті рішення, оскільки зазначено лише про залишення касаційної скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін. Повний текст постанови з обґрунтуванням рішення буде складено пізніше. Таким чином, неможливо встановити, які саме доводи захисника суд визнав необґрунтованими, і чому він погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №464/5772/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, вчиненого повторно.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, погодившись з рішенням апеляційного суду, який скасував вирок місцевого суду в частині зарахування попередньо відбутого покарання у строк відбування покарання за новим вироком, оскільки це суперечить статті 71 КК України, що регулює призначення покарання за сукупністю вироків. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для застосування статті 71 КК України необхідна наявність двох умов: вчинення нового злочину після винесення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком, та наявність невідбутої частини покарання за попереднім вироком на момент призначення покарання за новим вироком. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд правомірно врахував ці обставини та обґрунтовано призначив покарання, не порушуючи вимог кримінального закону. Також, суд касаційної інстанції врахував, що апеляційний суд правильно визначив початок строку відбування покарання з дня ухвалення вироку місцевим судом, оскільки до засудженого не було застосовано запобіжний захід у даному кримінальному провадженні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, але змінив судові рішення в частині виключення з мотивувальних частин посилання на кваліфікуючу ознаку дій засудженого, а саме незаконне придбання, зберігання психотропної речовини без мети збуту у великих розмірах.
Справа №484/4922/19 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконний збут наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про винуватість особи ґрунтуються на об’єктивно з’ясованих обставинах, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду. Суд врахував покази свідків, протоколи слідчих дій, висновки експертиз та результати негласних слідчих дій, зокрема аудіо- та відеоконтролю. Суд відхилив доводи засудженого про провокацію злочину, оскільки правоохоронні органи розпочали проведення негласних слідчих дій після отримання заяви про злочин, а їхня поведінка була переважно пасивною, обмежуючись документуванням злочинів. Суд також врахував, що засуджений заперечував факт вчинення злочину, що ставить під сумнів його твердження про провокацію. Суд касаційної інстанції перевірив дотримання процесуальних прав засудженого під час апеляційного розгляду, зокрема щодо участі в режимі відеоконференції, та не встановив істотних порушень, які б могли вплинути на законність судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №174/333/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо зміни вироку місцевого суду та призначення покарання за ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах, в умовах воєнного стану, повторно) із застосуванням ст. 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом).
2. Суд касаційної інстанції погодився з доводами прокурора про те, що апеляційний суд неправильно застосував ст. 69 КК України, оскільки не обґрунтував належним чином, яким чином сукупність пом’якшуючих обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину, щоб виправдати призначення покарання, нижчого за мінімальний, передбачений санкцією статті. Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував суспільну небезпечність злочину, дані про особу засудженого, а також висновок про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд безпідставно призначив покарання у виді виправних робіт, не перевіривши, чи працює засуджений на момент апеляційного розгляду, а згідно з наданими прокурором даними, засуджений був звільнений з роботи до моменту винесення ухвали апеляційним судом.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №752/15696/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зазначив, що суди попередніх інстанцій врахували ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного, обставини, що пом’якшують покарання, а також відсутність обтяжуючих обставин. Проте, ВС вказав на те, що суди не повною мірою врахували активне сприяння розкриттю злочину, позитивні характеристики з місця роботи та проживання, наявність міцних соціальних зв’язків, незадовільний стан здоров’я, інвалідність, похилий вік та спроби відшкодувати завдану шкоду. Крім того, ВС звернув увагу на протиправну поведінку потерпілого, який перевищив допустиму швидкість, що також стало причиною ДТП. Враховуючи наявність сина, який перебуває на військовій службі та отримав поранення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність пом’якшення покарання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині призначеного покарання, та пом’якшив основне покарання засудженому до 2 років позбавлення волі із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України.
Справа №688/3488/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги адвоката, поданої в інтересах третьої особи, на вирок суду першої інстанції, яким було затверджено угоду про визнання винуватості.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу, оскільки вирок суду першої інстанції містив пряму вказівку на вчинення злочину за попередньою змовою із третьою особою, що дозволяє її ідентифікувати як співучасника злочину. Суд касаційної інстанції наголосив, що доступ до суду апеляційної інстанції інших осіб, права, свободи та законні інтереси яких стосується ухвалений вирок, забезпечується з урахуванням положень ч. 2 ст. 24 КПК, котрі гарантують право на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що право на перегляд судом вищого рівня вироку, ухваленого в кримінальному провадженні стосовно іншої особи, охоплюється гарантіями, визначеними ч. 2 ст. 24 КПК.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №463/3814/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка оскаржувала рішення слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки не встановив належним чином дату отримання засудженим копії ухвали слідчого судді, що є важливим для визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження; касаційний суд взяв до уваги доводи особи про те, що апеляційну скаргу було подано в межах строків апеляційного оскарження, враховуючи дату отримання ухвали слідчого судді установою виконання покарань, де перебував заявник; апеляційний суд не перевірив обставини щодо дотримання строків оскарження ухвали слідчого судді, що призвело до передчасного висновку про пропуск строку апеляційного оскарження; такі порушення є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №911/3954/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ “НЕК “Укренерго” на користь ТОВ “Рівненська обласна енергопостачальна компанія” 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що ТОВ “Рівненська обласна енергопостачальна компанія” надало послуги ПрАТ “НЕК “Укренерго”, що підтверджується актами приймання-передачі, підписаними обома сторонами без зауважень. Оскільки ПрАТ “НЕК “Укренерго” оплатило ці послуги з порушенням встановлених строків, суди правомірно застосували до відповідача відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає сплату 3% річних та інфляційних втрат. Суд також зазначив, що у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов’язання у боржника виникає обов’язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу, 3% річних від простроченої суми та суму інфляційних втрат. Суд відхилив аргументи ПрАТ “НЕК “Укренерго” про відсутність вини та фінансові труднощі, оскільки ці обставини не звільняють від відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Суд також вказав, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є гарантією, яка надає кредитору можливість захистити власні інтереси.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ “НЕК “Укренерго” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/5087/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відмову у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реєстрація кримінального провадження щодо можливих порушень з боку ТОВ «Медторг сервіс» не є нововиявленою обставиною, оскільки кримінальне провадження було зареєстровано після ухвалення рішення суду першої інстанції, яке переглядається. Суд зазначив, що нововиявлені обставини повинні існувати на момент розгляду справи, але не бути відомими суду та сторонам. Верховний Суд підкреслив, що факт реєстрації кримінального провадження не впливає на встановлені у справі обставини та висновки суду, які стали підставою для задоволення позовних вимог Товариства, оскільки в межах цієї справи суд не досліджував питання реальності господарських операцій, а вирішував питання правомірності включення Товариства до переліку ризикових платників податку та відмови в реєстрації податкової накладної. Суд також врахував, що оскаржувані рішення податкового органу були визнані протиправними через відсутність конкретної інформації щодо причин та підстав їх прийняття, а не через встановлення факту відсутності порушень з боку Товариства. Таким чином, наявність кримінального провадження не є істотною обставиною, яка б могла вплинути на законність та обґрунтованість попереднього судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №460/5285/24 від 20/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження бездіяльності Рівненської міської ради щодо нерозроблення та незатвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.
Суд обґрунтував своє рішення тим, що згідно з чинним законодавством, охорона культурної спадщини є пріоритетним завданням органів місцевого самоврядування, а історико-архітектурний опорний план є обов’язковою складовою генерального плану міста, включеного до Списку історичних населених місць України. Суд зазначив, що міська рада не виконала обов’язку щодо розроблення та затвердження цього плану, незважаючи на те, що місто включено до відповідного списку ще у 2001 році, а також наявні місцеві програми на 2019-2026 роки, які передбачали створення відповідної містобудівної документації. Суд також врахував, що міська рада укладала договори на розробку плану, але згодом розірвала їх, не вживши заходів для укладення нових. Суд не прийняв аргумент міської ради про воєнний стан як об’єктивну перешкоду, оскільки кошти з бюджету спрямовувалися на інші, менш пріоритетні проєкти. Суд підкреслив, що бездіяльність міської ради ставить під загрозу збереження історико-культурної спадщини міста, що є суспільно важливим інтересом.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу Рівненської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №460/27546/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) щодо порушення дисциплінарної справи та зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, який задовольнив заяву про забезпечення позову шляхом зупинення рішення КДКА, виходив з того, що забезпечення позову в даному випадку фактично вирішує спір по суті, оскільки рішення КДКА про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є строковим. Суд зазначив, що рішення суду в таких справах не потребує виконання, а полягає у констатації правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення. ВС наголосив, що надання правової оцінки рішенням КДКА має відбуватися в межах судового розгляду з дотриманням процесуальних гарантій, а вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку призводить до вирішення спору по суті. Суд також врахував попередню практику Верховного Суду у подібних справах, де наголошувалося на неприпустимості забезпечення позову, яке фактично підміняє собою судове рішення. ВС вказав, що негативні наслідки для адвоката від рішення КДКА не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки такі наслідки є типовими для рішень суб’єктів владних повноважень.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №380/28195/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили ТОВ «ЗАВОД ЕЛЕКТРОНМАШ» у задоволенні позову, виходячи з того, що обов’язок реєстрації податкових накладних є податковим обов’язком платника податку, який не змінювався ані під час карантину, ані після введення воєнного стану. Суд зазначив, що з 27 травня 2022 року було скасовано мораторій на застосування штрафних санкцій, а згодом, з 8 лютого 2023 року, було запроваджено зменшені розміри штрафів та збільшені строки реєстрації податкових накладних, але ці зміни не мають зворотної сили. Оскільки позивач не довів неможливість виконання податкового обов’язку у встановленому порядку, штрафні санкції були застосовані правомірно. Суд також відхилив посилання на форс-мажорні обставини, зазначивши, що лист ТПП не є належним доказом таких обставин для конкретного випадку позивача. Суд підкреслив, що зменшені розміри штрафів застосовуються лише до податкових накладних, складених після 8 лютого 2023 року, або до тих, строк реєстрації яких не закінчився на цю дату.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «ЗАВОД ЕЛЕКТРОНМАШ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №463/3229/21 від 15/05/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті кримінального провадження за нововиявленими обставинами щодо перегляду ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність уповноваженої особи ДБР.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, оскільки заявник не навів обставин, які б могли вплинути на ухвалу слідчого судді та не були відомі суду під час розгляду справи. Суд зазначив, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою, яка застосовується у виняткових випадках, коли виявлені обставини об’єктивно існували на момент ухвалення рішення, але не були відомі суду і мають істотне значення для справи. Суд також врахував, що не всі судові рішення підлягають перегляду за нововиявленими обставинами, а лише ті, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті. Суд касаційної інстанції також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою ухвала слідчого судді може бути переглянута за нововиявленими обставинами, якщо вона безпідставно обмежує конституційні права і свободи людини.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №127/3158/17 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за замах на умисне вбивство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, підтримавши висновок про доведеність вини особи у замаху на вбивство, оскільки суди попередніх інстанцій ретельно дослідили всі докази, врахували характер і локалізацію тілесних ушкоджень (голова та шия), знаряддя злочину (сокира), а також умисел обвинуваченого, який виник на ґрунті сварки та був реалізований шляхом нанесення ударів сокирою у життєво важливі органи потерпілого. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисту про необхідну оборону, оскільки не було встановлено факту суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, а також визнав обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи страждання потерпілого та зміни в його житті. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій дотрималися стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не має права досліджувати докази та встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №489/2948/22 від 15/05/2025
Звісно, ось аналіз судового рішення, як ви просили:
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази та обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винним у вчиненні умисного вбивства. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги захисника про необхідну оборону були ретельно перевірені апеляційним судом і визнані неспроможними, оскільки не було встановлено обставин, які б свідчили про реальну загрозу життю чи здоров’ю ОСОБА_7. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права досліджувати докази та встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування положень про необхідну оборону, а призначене покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
3. Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №607/12421/22 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 7 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду. Можна лише припустити, що касаційний суд виявив певні порушення кримінального процесуального законодавства, допущені апеляційним судом при перегляді вироку суду першої інстанції, що і стало підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Можливо, касаційний суд звернув увагу на неповноту апеляційного розгляду, неправильне застосування норм матеріального права або істотні порушення процесуального права, які ставлять під сумнів законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду. Більш конкретні причини скасування будуть відомі після ознайомлення з повним текстом постанови.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційційній інстанції.
Справа №911/2308/23 (369/4028/23) від 20/05/2025
1. Предметом спору є відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки той, відмовляючи у розподілі судових витрат на користь відповідача, посилався на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, але не обґрунтував належним чином, в чому саме полягали ці неправомірні дії. Суд зазначив, що звернення позивача до суду є реалізацією його права на судовий захист, і сам по собі факт залишення позову без розгляду не свідчить про неправомірність дій відповідача. Також, апеляційний суд не врахував попередню постанову Верховного Суду у цій справі, якою було визнано незаконними попередні ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги відповідача. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності належного мотивування судом своїх рішень, зокрема, при застосуванні положень про покладення судових витрат на сторону, дії якої суд вважає неправильними.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного обґрунтування рішення щодо розподілу судових витрат.
Справа №917/891/23 від 20/05/2025
Предметом спору є стягнення 114 283 268,03 грн.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, пославшись на порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Суд вказав на необхідність дослідження всіх поданих доказів у їх сукупності, а також на те, що суди не надали належної оцінки доводам відповідача. Крім того, ВС звернув увагу на те, що суди не врахували попередню практику ВС щодо подібних спорів. Суд наголосив на важливості забезпечення змагальності сторін та всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи. Враховуючи виявлені порушення, ВС дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд скасував рішення попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Справа №444/3061/18 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, на основі досліджених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Суд зазначив, що висновок експертизи, який вказує на те, що саме засуджений перебував за кермом у момент ДТП, узгоджується з іншими матеріалами справи, зокрема, з характером отриманих тілесних ушкоджень. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що призначення судово-психіатричної експертизи є правом, а не обов’язком суду, і відсутність клопотання про її проведення під час досудового розслідування не є порушенням прав сторони захисту. Суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, оскільки вони не містили достатніх підстав для повторного дослідження доказів.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №362/597/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження військовослужбовця за ч. 2 ст. 412 КК України (недбале ставлення до військової служби, що спричинило тяжкі наслідки).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та недбало ставлячись до своїх службових обов’язків, здійснив зіткнення на автомобілі з військовим літаком, що призвело до значних матеріальних збитків та підриву боєздатності підрозділу. Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, зокрема висновки експертів та покази свідків, і обґрунтовано відхилили версію засудженого про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між його діями та наслідками, а також про стан крайньої необхідності. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційної скарги засудженого, а призначене покарання є справедливим та відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Суд також підтвердив правомірність рішення щодо цивільного позову, оскільки розмір майнової шкоди підтверджено відповідними розрахунками та доказами.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №991/1551/19 від 13/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга сторони захисту на ухвали судів попередніх інстанцій про відмову в перегляді за виключними обставинами ухвали про закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у декларуванні недостовірної інформації, після визнання Конституційним Судом України неконституційною статті 366-1 Кримінального кодексу України.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зосередився на питанні, чи є рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року підставою для перегляду ухвали про закриття кримінального провадження за виключними обставинами. Суд зазначив, що рішення КСУ стосувалося процесуальної норми, яка визначала порядок ухвалення рішення у випадку скасування закону, що передбачав кримінальну відповідальність. Верховний Суд підкреслив, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Суд також нагадав, що виключення з принципу незворотності дії в часі законів допускається лише у випадку, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, а зміни до процедури вирішення справи не є скасуванням або пом’якшенням відповідальності.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвали судів попередніх інстанцій, відмовивши в задоволенні касаційних скарг адвокатів.
Справа №991/1551/19 від 13/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо особи ОСОБА_9.
У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду, а лише зазначено, що касаційні скарги залишено без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін. Для надання повної відповіді необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Без повного тексту неможливо зрозуміти, чому саме суд дійшов такого висновку та які аргументи були вирішальними.
Суд ухвалив залишити без змін ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 липня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 серпня 2024 року щодо ОСОБА_9, а касаційні скарги захисників залишити без задоволення.
Справа №420/30027/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та індексації пенсії позивачки з урахуванням певних коефіцієнтів та положень законодавства.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно з’ясували обставини справи, зокрема, проігнорували вимогу позивачки щодо незастосування коефіцієнта збільшення при призначенні пенсії та мінімального відсотка збільшення показника зростання середньої заробітної плати. Верховний Суд наголосив, що індексація пенсій у 2020-2024 роках повинна проводитись шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії в момент її призначення, із застосуванням відповідних коефіцієнтів. Суд також зазначив, що запровадження механізму щорічної індексації пенсій має на меті забезпечення підтримання купівельної спроможності населення в умовах зростання цін. Крім того, Верховний Суд послався на свою попередню практику щодо необхідності збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення пенсії, при проведенні перерахунку у зв’язку з щорічною індексацією. Враховуючи неповне з’ясування обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/6108/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати у 2023 та 2024 роках.
2. Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, вказавши, що індексація пенсій у 2023-2024 роках повинна проводитись шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197 та 1,0796 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України. Суд підкреслив, що Кабінет Міністрів України не має права встановлювати базову розрахункову величину для індексації, оскільки це суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. **** Суд зазначив, що положення Порядку №124 підлягають застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV, у зв’язку з чим під час такого перерахунку використовуватись має той показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення такої пенсії в момент її призначення. Водночас, суд врахував строки звернення до суду та обмежив період виплати індексації шістьма місяцями до дати подання позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд провести індексацію пенсії позивачки з 03.03.2024 із застосуванням відповідних коефіцієнтів та здійснити перерахунок і виплату пенсії.
Справа №731/590/19 від 19/05/2025
Предметом спору є подання Чернігівського апеляційного суду про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого.
Верховний Суд задовольнив подання Чернігівського апеляційного суду, керуючись положеннями ч. 2 ст. 376 та ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України. Суд врахував, що розгляд апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника на вирок суду першої інстанції доцільно передати до Київського апеляційного суду. Таке рішення було прийнято з огляду на необхідність забезпечення об’єктивності та неупередженості розгляду справи. Суд також зазначив, що повний текст ухвали буде проголошено пізніше, а сама ухвала оскарженню не підлягає. Фактично, Верховний Суд погодився з доводами Чернігівського апеляційного суду про наявність підстав для передачі справи до іншого апеляційного суду.
Суд постановив задовольнити подання Чернігівського апеляційного суду та направити матеріали провадження до Київського апеляційного суду.
Справа №240/505/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили позивачці у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Суд зазначив, що для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII необхідно мати відповідний страховий стаж (не менше 15 років), факт проживання чи роботи в зоні добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років, та досягнення необхідного віку, зменшеного на відповідну кількість років. Оскільки позивачка відповідала цим критеріям, а саме: досягла віку 58 років, мала страховий стаж понад 15 років та проживала в зоні добровільного відселення більше 5 років, вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Суд також підкреслив, що відмова пенсійного органу в призначенні такої пенсії є незаконною.
3. Верховний Суд постановив задовольнити касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку з 24 жовтня 2023 року.
Справа №910/4707/21 від 15/05/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків з посадових осіб товариства, а саме розглядається питання про залучення правонаступників (спадкоємців) однієї з посадових осіб, яка померла, до участі у справі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залучення спадкоємців до участі у справі, мотивуючи це тим, що згідно зі статтею 1231 Цивільного кодексу України, до спадкоємця переходить обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Суд зазначив, що цей обов’язок не є нерозривно пов’язаним з особою спадкодавця, і спадкоємці набувають його в межах вартості спадкового майна. Суд розрізнив посадові обов’язки та обов’язок відшкодувати шкоду, підкресливши, що останній може переходити до правонаступників. Також суд вказав, що спадкування обов’язку відшкодувати майнову шкоду не залежить від наявності судового рішення, винесеного за життя спадкодавця. Суд відхилив аргументи скаржників про те, що спірні правовідносини передбачають особисту відповідальність посадової особи, наголосивши, що прийнявши спадщину, спадкоємці набувають обов’язок відшкодувати збитки, завдані спадкодавцем, за умови доведення всіх елементів складу цивільного правопорушення.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/21179/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, розглядаючи справу в порядку письмового провадження без належного повідомлення сторін, зокрема Західного міжрегіонального управління ДПС, про дату, час і місце судового засідання, що позбавило скаржника можливості надати свої пояснення та довести переконливість своєї позиції. Суд апеляційної інстанції помилково застосував пункт 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного, як зазначено в ухвалі апеляційного суду. Таке порушення процесуальних прав учасників справи суперечить основним засадам адміністративного судочинства, зокрема принципам рівності сторін, змагальності та офіційного з’ясування всіх обставин справи. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №201/13136/18 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку стосовно директора Департаменту стратегічного розвитку та інвестицій Дніпровської міської ради, обвинуваченого у зловживанні службовим становищем та службовому підробленні, пов’язаних із завищенням обсягів виконаних робіт з капітального ремонту та архітектурного освітлення фасадів будівель.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін виправдувальний вирок, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку про недоведеність винуватості обвинуваченого. Суди встановили, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів того, що роботи, зазначені в актах, не були виконані, а також не довела наявність у обвинуваченого умислу на зловживання службовим становищем з метою отримання неправомірної вигоди. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли до уваги висновок експерта, який підтвердив факт виконання робіт, враховуючи практику складання “мінусових актів” у будівництві. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що прокурор не довів, яким чином відмова у призначенні додаткової експертизи вплинула на законність судового рішення, оскільки договір підряду був повністю виконаний.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/19859/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є правомірність висновку Держаудитслужби щодо порушень Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради законодавства про публічні закупівлі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який встановив, що Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради порушив вимоги Закону України “Про публічні закупівлі”, оскільки здійснив поділ предмета закупівлі (послуги з організації харчування) на частини з метою уникнення застосування положень щодо обов’язкового оприлюднення оголошення про закупівлю англійською мовою, оскільки загальна вартість закупівель перевищувала встановлений ліміт. Крім того, суд підтримав висновок про те, що Департамент неправомірно не відхилив тендерну пропозицію ТОВ «КОНТРАКТ ПРОДРЕЗЕРВ 5», оскільки цей учасник не підтвердив належним чином наявність досвіду виконання аналогічних договорів, як це вимагалося умовами тендерної документації. Суд зазначив, що наявність різних місць надання послуг не є підставою для уникнення проведення єдиної процедури закупівлі, а мало бути реалізовано через визначення окремих лотів. Суд також вказав, що зобов’язання розірвати договір, як спосіб усунення порушень, є пропорційним виявленим порушенням, оскільки укладення договору з порушеннями унеможливило б проведення процедури закупівлі взагалі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/12522/18 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, врахували покази свідків, протоколи НСРД, висновки експертів та інші матеріали справи, а також обґрунтовано спростували доводи сторони захисту про провокацію злочину та порушення процесуальних норм під час досудового розслідування, зокрема, при проведенні обшуку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень, дотримувалися вимог кримінального процесуального закону та забезпечили справедливий судовий розгляд, а також врахували практику Європейського суду з прав людини. Суд касаційної інстанції також зазначив, що доводи сторони захисту про невідкриття частини матеріалів кримінального провадження, непідтвердження законності коштів, використаних під час НСРД, та інші порушення не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів справи. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про взаємовиключність доводів сторони захисту щодо відсутності події злочину та провокації.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/29348/21 від 19/05/2025
Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 ухвали Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року щодо кримінального провадження за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, керувався статтями КПК України, зокрема статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442. Суд врахував доводи касаційної скарги, однак, зважаючи на необхідність значного часу для складання повного тексту постанови, обмежився оголошенням резолютивної частини. При цьому, повний текст постанови буде проголошено пізніше. Суд прийняв до уваги обставини справи та попередні рішення апеляційного суду.
Суд ухвалив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково, скасувавши ухвалу Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року та призначивши новий розгляд у цьому суді.
Справа №469/1313/17 від 13/05/2025
Предметом спору у цій справі є вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо виправдання особи, обвинуваченої у пособництві в наданні неправомірної вигоди службовій особі.
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду. З тексту постанови відомо лише те, що прокурор подав касаційну скаргу, яку Верховний Суд задовольнив частково. Суд скасував ухвалу апеляційного суду, пославшись на статті Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють повноваження суду касаційної інстанції, підстави для скасування судових рішень та порядок прийняття рішення судом касаційної інстанції. При цьому, ВСУ призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції. Повний текст постанови з обгрунтуванням рішення буде оголошено пізніше.
Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №607/11229/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_10 та ОСОБА_8 за злочини у сфері обігу наркотичних засобів.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8, оскільки апеляційний суд не повною мірою дотримався вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, апеляційний суд формально розглянув доводи захисника про жорстоке поводження працівників поліції із затриманим ОСОБА_8, обмежившись посиланням на висновок дисциплінарної комісії ГУНП, не давши належної оцінки ефективності проведеної перевірки та не врахувавши практику ЄСПЛ щодо обов’язку проведення ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження. Також, апеляційний суд не спростував переконливо доводи захисту щодо тривалого перебування ОСОБА_8 під контролем правоохоронців без їжі та води. В частині, що стосується ОСОБА_10, касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, оскільки відсутні підстави вважати рішення апеляційного суду несправедливим.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №469/1313/17 від 13/05/2025
Предметом спору є виправдувальний вирок ОСОБА_6, яку обвинувачували у підбурюванні до надання хабара судді.
Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали недопустимими ряд доказів, зокрема протокол затримання, обшуку та матеріали НСРД. Суд вказав, що зміна правової кваліфікації в ЄРДР не вимагала початку нового кримінального провадження, оскільки відбулася через уточнення фактичних даних. Крім того, ВС наголосив, що оцінювати потрібно не протокол затримання як такий, а відомості, які в ньому містяться. Суд також зазначив, що наявність інших доказів, які підтверджують факт передачі грошей, не залежить від допустимості спірного протоколу обшуку. Апеляційний суд не проаналізував належним чином матеріали НСРД та не перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №462/6260/20 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за розбій та умисне вбивство двох осіб, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
2. Суд касаційної інстанції, переглянувши справу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні розбою та умисного вбивства двох осіб за попередньою змовою, враховуючи узгодженість їх дій, розподіл ролей, телефонні розмови, виявлені речові докази та інші обставини. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, оскільки слідча дія була проведена з дотриманням вимог КПК за участю захисника, а також доводи про ексцес виконавця, оскільки дії засуджених були узгоджені та спрямовані на досягнення спільного злочинного результату. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на помилковість посилання судів попередніх інстанцій на заяву-зізнання ОСОБА_6 та позасудові покази свідка ОСОБА_15, оскільки вони суперечать вимогам КПК щодо безпосередності дослідження доказів. Суд також визнав обґрунтованим призначення ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину та дані про особу засудженого.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши судові рішення шляхом виключення посилань на недопустимі докази, але залишив без змін вирок в частині засудження та призначеного покарання.
Справа №234/6872/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України за злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України (тяжке тілесне ушкодження).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на неправильне застосування ст. 75 КК України. Суд апеляційної інстанції не врахував тяжкість злочину (тяжкий злочин проти життя та здоров’я), спосіб його вчинення (удар ножем у живіт), стан алкогольного сп’яніння обвинуваченого, наявність непогашеної судимості за особливо тяжкий злочин, а також вчинення нового злочину після звільнення з місць позбавлення волі. ВС наголосив, що сам факт інвалідності обвинуваченого вже був врахований судом першої інстанції при призначенні мінімального покарання. Суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки цим обставинам, що свідчить про підвищену небезпеку ОСОБА_8.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №870/1/25 від 13/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Полетехніка” про стягнення з СФГ “Моноліт” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги.
2. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Полетехніка”, мотивуючи це тим, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами з урахуванням критеріїв обґрунтованості, розумності та співмірності. Суд врахував обсяг наданих послуг адвокатом, зокрема підготовку відзиву на апеляційну скаргу, визнавши ці витрати обґрунтованими. Водночас, суд відхилив частину витрат, зокрема, плату за аналіз матеріалів, поданих клієнтом, оскільки вона фактично охоплювалася послугою підготовки відзиву, а також гонорар за відмову в задоволенні апеляційної скарги, вважаючи його неспівмірним зі складністю справи. Суд також взяв до уваги, що представник ТОВ “Полетехніка” не брав участі в судових засіданнях. Суд наголосив, що договір про надання правової допомоги не є безумовною підставою для стягнення витрат, і процедура стягнення не повинна використовуватися для безпідставного збагачення.
3. Суд постановив стягнути з СФГ “Моноліт” на користь ТОВ “Полетехніка” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши в задоволенні заяви в іншій частині.
Справа №278/3104/17 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть кількох осіб).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, підтримавши висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у ДТП, що призвела до загибелі людей, на основі досліджених доказів, зокрема висновків експертиз, протоколів огляду місця події та транспортних засобів, а також показань свідків. Суд відхилив доводи захисту про порушення права на захист через розгляд справи в апеляційційній інстанції за відсутності обвинуваченого, оскільки визнав, що сторона захисту зловживала процесуальними правами, навмисно затягуючи розгляд справи, і що апеляційний суд вжив усіх необхідних заходів для забезпечення належного захисту. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зловживання процесуальними правами є неприпустимим і що гарантовані законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження. Суд також зазначив, що апеляційний суд належним чином обґрунтував можливість розгляду апеляційного провадження за відсутності ОСОБА_7 і його захисника та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення по суті.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №420/9450/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «РКЗ «ПІВДЕННИЙ» наказів Міндовкілля та Держекоінспекції про проведення позапланової перевірки та припису про усунення порушень природоохоронного законодавства.
2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що перевірка була проведена на підставі звернень громадян про завдання шкоди їхньому здоров’ю та навколишньому середовищу, що є законною підставою для позапланової перевірки під час воєнного стану. Суд також врахував, що Держекоінспекція мала погодження на проведення перевірки, а виявлені порушення зафіксовані в акті перевірки, який був підписаний представником підприємства без зауважень. Крім того, Верховний Суд відхилив аргументи позивача щодо неправомірності використання вимірювальної техніки з простроченим терміном повірки, посилаючись на постанову КМУ, яка дозволяє використання такої техніки під час воєнного стану. Суд також зазначив, що позивач не спростував належними доказами правомірність дій контролюючого органу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «РКЗ «ПІВДЕННИЙ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/2213/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є правомірність вимог митниці про сплату митних платежів у зв’язку з втратою товару, що перебував у режимі транзиту, через воєнні дії.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема не з’ясували, чи вчиняла митниця дії для встановлення причин невиконання умов митного режиму транзиту, не надали належної оцінки повідомленню перевізника про місцезнаходження товару на окупованій території, не врахували ухвалу суду про арешт вагонів з товаром та передачу їх в управління АРМА, а також не з’ясували причини складання вимог про сплату митних платежів через значний проміжок часу після спливу строку транзитних перевезень. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежились формальним встановленням факту неповідомлення декларантом митного органу про форс-мажорні обставини, не дослідивши інші важливі обставини, які могли вплинути на правомірність вимог митниці. Враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини справи, він дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №344/2145/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння.
2. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не надав належних доказів повної оплати за квартиру згідно з договором купівлі-продажу, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на спірне майно; суд зазначив, що інвестором, який набуває первісне право власності, є особа, яка належним чином виконала свої зобов’язання, включаючи оплату вартості об’єкта; суд взяв до уваги докази відповідачів про повний розрахунок за квартиру іншими покупцями, а також відсутність доказів подання позивачем заяви про державну реєстрацію квартири; Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, підкресливши, що набуття права власності має бути послідовним і підтвердженим належним виконанням договірних зобов’язань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №752/4384/20 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було закрито апеляційне провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, оскільки рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про її права, інтереси та/або обов’язки. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження мають лише ті особи, чиї права та обов’язки безпосередньо встановлюються, змінюються або припиняються судовим рішенням. Суд вказав, що особа, яка не є стороною у справі, повинна довести наявність правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, обґрунтувавши наявність вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. У даній справі апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції стосується лише боргових зобов’язань між сторонами договору позики і не зачіпає прав та обов’язків скаржника, тому закриття апеляційного провадження є обґрунтованим. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди щодо можливого стягнення майна, яке, як стверджує скаржник, належить їй, однак такі підстави не є предметом спору у цій справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №274/3369/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури про знесення самочинного будівництва, здійсненого відповідачем на земельній ділянці комунальної власності, в тому числі в охоронній зоні пам’ятки культурної спадщини.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов прокуратури, мотивуючи це тим, що належним відповідачем у справі є не особа, яка здійснювала самочинне будівництво (ОСОБА_1), а набувач цього будівництва (ОСОБА_2), на якого було зареєстровано право власності ще до подання позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не заявляв клопотання про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів є обов’язком суду. Суд касаційної інстанції вказав, що висновки суду про обґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб’єктного складу її учасників. Враховуючи, що апеляційний суд не має повноважень змінювати склад учасників справи, а позивач не заявляв клопотань про залучення іншої особи як співвідповідача, відмова в задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад є обґрунтованою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши відмову в задоволенні позову про знесення самочинного будівництва через неналежний суб’єктний склад учасників справи.
Справа №759/15644/23 від 15/05/2025
Предметом спору було оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Суд касаційної інстанції не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали правомірним закінчення виконавчого провадження державним виконавцем, оскільки вважав, що боржник не виконав рішення суду в повному обсязі, самостійно відрахувавши податки із суми середнього заробітку, присудженого до виплати працівнику. Верховний Суд підкреслив, що виконавець зобов’язаний виконувати рішення суду відповідно до виконавчого листа, і перерахування стягувачу суми, меншої за зазначену в рішенні суду, не є належним виконанням. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на примусовому виконанні перебував виконавчий лист, яким було чітко визначено суму, що підлягала стягненню, і державний виконавець не мав підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки сума була виплачена не в повному обсязі.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та визнав неправомірною постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, зобов’язавши його здійснити примусове виконання виконавчого листа.
Справа №756/9533/21 від 21/05/2025
Предметом спору було стягнення заборгованості за договором позики.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач пропустив річний строк на апеляційне оскарження, встановлений статтею 358 ЦПК України. Верховний Суд зазначив, що введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, а позивач не довів наявності обставин непереборної сили, які б перешкодили йому подати апеляційну скаргу вчасно. Суд також підкреслив, що позивач, як ініціатор судового розгляду, повинен активно цікавитися ходом справи та добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, чого в даному випадку не було зроблено. Крім того, суд вказав, що сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов’язана з розумним інтервалом часу самостійно цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №2/2218/156/11 від 15/05/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця щодо проведення оцінки земельної ділянки, а саме визнання звіту про оцінку таким, що не підлягає застосуванню.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили скаргу, мотивуючи це тим, що оцінка майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки оцінювач не оглянув об’єкт оцінки, а доказів звернення оцінювача чи виконавця до боржника з вимогою забезпечити доступ до об’єкта оцінки надано не було. Апеляційний суд також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення власника про проведення оцінки та будь-які докази виконавчих дій у день проведення оцінки, а фотографії у звіті не дозволяють ідентифікувати спірну земельну ділянку. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на те, що суди не врахували, що завданням цивільного судочинства є захист порушених прав, а звіт про оцінку майна сам по собі не створює жодних правових наслідків, а лише фіксує дії оцінювача. Також, апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційної скарги про те, що заявник, оскаржуючи звіт про оцінку через відсутність візуального обстеження, надала інший звіт, складений без такого обстеження, що ставить під сумнів її позицію.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №332/3921/23 від 20/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження звільнення позивача з посади заступника начальника Установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці).
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову про поновлення на роботі, оскільки було встановлено, що позивача було належним чином повідомлено про майбутнє звільнення у зв’язку зі змінами в штатному розписі, йому були запропоновані всі наявні вакантні посади, від яких він відмовився. Суд також врахував, що на час звільнення позивача посада, на яку він претендував, не була вакантною. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок працевлаштування працівника вважається виконаним, якщо йому запропоновано наявну на підприємстві роботу, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Суд також зазначив, що в період дії воєнного стану згода профспілки на звільнення не вимагається, оскільки позивач не є членом виборного профспілкового органу.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №206/2988/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є заява комунального підприємства про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.
2. Суд, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, виходив з того, що відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Суд врахував, що ОСОБА_1 тривалий час страждає на тяжке психічне захворювання – шизофренію, параноїдну форму з галюцинаторно-маячним синдромом, що підтверджено висновками лікарів-психіатрів та попередніми госпіталізаціями. Суд також взяв до уваги свідчення батьків ОСОБА_1 про його агресивну поведінку, відмову від лікування та погрози, що свідчить про безпосередню небезпеку для нього та оточуючих. Суд підкреслив, що примусова госпіталізація є виправданою, оскільки обстеження та лікування ОСОБА_1 можливі лише в стаціонарних умовах, що відповідає статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Суд зазначив, що висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/33276/21-ц від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів за депозитним договором та картковим рахунком.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, погодившись з їх висновками про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивача коштів за депозитним договором та картковим рахунком, оскільки банк не виконав належним чином покладених на нього зобов’язань, не повернувши кошти за вимогою вкладника. Суд відхилив доводи банку про переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», вказавши, що для такої заміни необхідна згода кредитора (вкладника), якої в даному випадку не було отримано. Суд також зазначив, що договір банківського вкладу укладено у письмовій формі, що виключає можливість застосування положень про мовчазну згоду. Суд врахував, що представники банку не заперечували факт наявності договірних відносин з позивачем, розмір вкладу та нарахованих відсотків, а суми, визначені позивачем у позовних вимогах, не перевищують сум, зазначених у документації банку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №705/2977/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є припинення грошового зобов’язання за договором позики у зв’язку з пропуском кредитором строку пред’явлення вимог до спадкоємця боржника, а також припинення іпотеки та скасування обтяження нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що кредитор не пропустив строк пред’явлення вимоги до спадкоємця, оскільки звернувся до нього з вимогою протягом шести місяців з дня, коли дізнався про прийняття спадщини. Суд врахував, що спадкоємець не повідомив кредитора про прийняття спадщини, а кредитор дізнався про це лише з довідки нотаріуса. Суд також зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 1281 ЦК України, яка пов’язує початок перебігу строку з моментом, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини, а не про її відкриття. Суд підкреслив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, а спадкоємець, не повідомивши кредитора про прийняття спадщини, не може посилатися на пропуск кредитором строку пред’явлення вимоги.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №672/333/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є захист переважного права орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що для реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна не лише процедура, передбачена статтею 33 Закону України «Про оренду землі», але й наявність волевиявлення обох сторін договору. Оскільки орендодавець чітко висловив свою відмову від поновлення договору, мотивуючи це наміром самостійно розпоряджатися земельною ділянкою, переважне право орендаря припиняється. Суд також зазначив, що укладення нового договору оренди з іншим орендарем після закінчення терміну дії попереднього договору не порушує переважне право попереднього орендаря. Крім того, суд врахував, що новий договір оренди був укладений на більш вигідних умовах для орендодавця, ніж ті, що пропонувалися попереднім орендарем. Суд наголосив, що переважне право орендаря не може домінувати над правом власника розпоряджатися своєю землею на власний розсуд після закінчення терміну оренди.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №383/182/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору у даній справі є позбавлення батьківських прав батька відносно його дочки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, виходячи з наступного: позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у випадках винної поведінки батьків; неможливість активної участі батька у вихованні дитини може бути спричинена об’єктивними причинами, зокрема, віддаленістю проживання після розлучення; батько не втратив інтерес до дитини та намагається налагодити з нею стосунки; висновок органу опіки та піклування не містить відомостей про свідоме нехтування батьком своїми обов’язками; думка дитини не є вирішальною при розгляді питання про позбавлення батьківських прав, особливо з огляду на її вік та можливий вплив зовнішніх факторів; позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав та як це сприятиме захисту інтересів дитини. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою розірвання сімейних зв’язків можна виправдати лише за виняткових обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №703/3005/22 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання особи, ОСОБА_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою, яка належить до комунальної власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову Смілянської міської ради, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів відсутності відповідача у спірній квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин. Суд врахував, що відповідач отримував вимоги щодо сплати комунальних послуг, що свідчить про його інтерес до житла, а також те, що квартира була надана йому підприємством, де він тривалий час працював. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що припинення права користування житлом має відповідати принципу пропорційності, як це вимагається статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме на позивача покладається обов’язок довести факт відсутності відповідача без поважних причин, і що суд повинен ретельно досліджувати обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Смілянської міської ради без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду – без змін.
Справа №646/8245/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, прийнявши до розгляду докази, які не були подані до суду першої інстанції, і при цьому відповідач не довів неможливість їх подання на попередньому етапі розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що згідно з ЦПК України, докази мають подаватися до суду першої інстанції разом з відзивом, а апеляційний суд може приймати нові докази лише у виняткових випадках, коли учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з об’єктивних причин. У даній справі, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, але не надав докази своєчасно, що є порушенням принципу змагальності процесу. Суд першої інстанції правомірно задовольнив позов, оскільки відповідач не надав доказів належного повідомлення позивача про вимогу усунення порушень за іпотечним договором, як це передбачено Законом України «Про іпотеку».
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №190/107/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача у справі про визнання договору позики недійсним.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не довів неспівмірність цих витрат. Суд врахував, що відповідач надав договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт та квитанції про оплату. Також суд зазначив, що позивач не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір гонорару визначається за погодженням між адвокатом і клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Суд касаційної інстанції також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №442/4954/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є позов про позбавлення матері батьківських прав щодо двох неповнолітніх дітей.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки не було надано достатніх доказів свідомого нехтування матір’ю своїми батьківськими обов’язками, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд врахував, що мати не втратила інтересу до участі у вихованні дітей та має намір відновити стосунки з ними. Небажання дітей спілкуватися з матір’ю не було розцінено як ухилення від виконання батьківських обов’язків, оскільки це було зумовлено не її волею. Також, не було надано доказів застосування до матері будь-яких заходів впливу з боку правоохоронних органів або органу опіки та піклування щодо неналежного виконання нею батьківських обов’язків. Суд зазначив, що позивачі не довели наявність виключних підстав для позбавлення матері батьківських прав.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №320/28579/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою наказів Міністерства освіти і науки України, що регулюють порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році, та прохання про зупинення їх дії в якості забезпечення позову.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, наголосивши, що для зупинення дії нормативно-правового акта як заходу забезпечення позову необхідні очевидні ознаки його протиправності та порушення прав позивача, а не лише припущення чи сумніви. Суд підкреслив, що оцінка правомірності наказу, зокрема, аналіз співвідношення різних нормативних актів та умов воєнного стану, вимагає детального аналізу, що виходить за межі стадії забезпечення позову. Також, суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував необхідність зупинення дії наказу в цілому, а не лише окремих його положень, що могло призвести до зриву вступної кампанії та порушення прав інших осіб. Суд вказав на важливість дотримання принципу пропорційності при забезпеченні позову, щоб запобігти непропорційній шкоді та уникнути ситуації, коли забезпечення позову фактично прирівнюється до задоволення позовних вимог до розгляду справи по суті.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №758/1133/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю для цілей спадкування.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім’єю, оскільки позивачка не надала достатніх і належних доказів, які б підтверджували спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю, з померлим. Суд врахував, що надані позивачкою довідки не містять конкретних даних про спільне проживання, а свідки, на яких посилаються ці довідки, не були допитані в суді. Крім того, суд зазначив, що навіть у разі встановлення факту проживання однією сім’єю, позивачка не отримає права на спадкування, оскільки є спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину. Суд також підкреслив, що тягар доведення обґрунтованості позову покладається на позивача, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №755/14858/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишили цю заяву без розгляду. Суд виходив з того, що відповідач пропустив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення і не надав доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що отримання відповідачем копії заочного рішення підтверджується рекомендованим повідомленням, а відповідач не спростував презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов’язків. Суд також вказав, що відсутність інформації про відстеження поштового відправлення на сайті “Укрпошта” не спростовує факту його відправлення та отримання відповідачем. Суд наголосив, що оцінка поважності причин пропуску строку належить до компетенції суду першої інстанції, і наслідком пропуску строку є залишення заяви без розгляду. **** Суд зазначив, що у даній справі він відступає від висновків, викладених у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/20158/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму стягнення з 71 314 грн до 6 000 грн. Суд виходив з того, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони. Суд врахував, що справа була нескладною, а заявлена сума витрат є надмірною. Суд також зазначив, що, хоча відповідачка не подавала окремого клопотання про зменшення витрат, її заперечення проти стягнення витрат на правову допомогу у відзиві на позовну заяву є достатньою підставою для розгляду питання про співмірність цих витрат. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сума у 6 000 грн є обґрунтованою та відповідає критеріям реальності, обґрунтованості та розумності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/2135/16-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями державного виконавця.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності держави за шкоду, завдану незаконними діями державного виконавця, а саме: наявність майнової шкоди, протиправність дій державного виконавця та причинно-наслідковий зв’язок між ними. Суд зазначив, що встановлена судовими рішеннями протиправність дій державного виконавця щодо заміни відповідального зберігача майна, що призвело до втрати автомобіля позивача, є достатньою підставою для покладення на державу обов’язку відшкодувати майнову шкоду. Щодо моральної шкоди, суд касаційної інстанції також погодився з її наявністю, враховуючи тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, однак визнав обґрунтованим зменшення її розміру апеляційним судом, виходячи з принципів розумності та справедливості. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що шкоду завдав стягувач, оскільки протиправність дій державного виконавця вже встановлена судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/13630/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з майна та стягнення витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково залишив без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки представник позивача до закінчення судових дебатів заявив про розподіл судових витрат та надання доказів їх понесення у строки, передбачені ЦПК України. Суд також зазначив, що апеляційний суд не перевірив, чи існували докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, які були додані до заяви про ухвалення додаткового рішення, до закінчення судових дебатів у справі, і, у разі їх існування, не перевірив поважність причин неподання таких доказів суду у встановлений строк. Суд касаційної інстанції наголосив, що сторона, яка подає докази судових витрат після прийняття рішення, повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів до закінчення судових дебатів. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що хоча неподання попереднього розрахунку судових витрат дає суду право, а не обов’язок відмовити у відшкодуванні, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення без розгляду заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та передав справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №359/303/19 від 15/05/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання недійсним іпотечного договору.
2. Верховний Суд розглядав касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд неправильно визначив початок відліку строку на апеляційне оскарження, обраховуючи його з дати отримання повного тексту судового рішення, а не з дати складення повного тексту судового рішення. Крім того, ВС вказав, що апеляційний суд не врахував норми ЦПК України, згідно з якими апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Суд касаційної інстанції також наголосив, що позивач, який ініціював розгляд справи, не може вважатися особою, не повідомленою про розгляд справи, і несвоєчасне надіслання судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень не є перешкодою для отримання інформації про стан судового провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину ухвали апеляційного суду, але залишив в силі рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Справа №372/2878/17 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність іншій особі та визнання недійсним державного акта на право власності на цю ділянку.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів того, що його права були порушені внаслідок передачі земельної ділянки відповідачу. Суд зазначив, що рішення про виділення земельної ділянки матері позивача стосується іншої адреси, а дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки позивачем не був реалізований. Також, позивач не обґрунтував, яким чином оформлення відповідачем права власності на землю порушує його право на виготовлення проекту відведення та оформлення права власності на землю. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, а касаційний суд підтримав ці рішення, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми матеріального і процесуального права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №760/28604/19 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного суду про закриття провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду першої інстанції щодо визначення частки майна боржника.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду, який закрив провадження у справі про перегляд за нововиявленими обставинами. Суд виходив з того, що перегляду за нововиявленими обставинами підлягають лише ті ухвали, якими закінчено розгляд справи. Оскільки ухвала про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, апеляційний суд правильно закрив провадження. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та зводяться до власного тлумачення норм права. Суд також посилається на попередню практику Верховного Суду у подібних справах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №308/15538/22 від 19/05/2025
1. Предметом спору є скарга ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» на бездіяльність приватного виконавця щодо невиконання рішення суду про передачу на електронні торги нерухомого майна боржника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що кредит, наданий фізичній особі, є споживчим, оскільки надавався для придбання та реконструкції нерухомості. Суд врахував, що на час укладення кредитного договору діяльність з продажу товарів (робіт, послуг) регулювалась Законом України «Про захист прав споживачів». Суд також зазначив, що згідно з чинним законодавством, на період воєнного стану зупинено дію статей Закону України «Про іпотеку» в частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах, якщо іпотекою забезпечено споживчий кредит фізичної особи. Суд підкреслив, що ці норми не втратили чинності, а лише призупинені на час дії воєнного стану, і їх дія буде відновлена після його припинення. Суд вказав, що дії приватного виконавця відповідають законодавству, оскільки примусове виконання здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених на період воєнного стану.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/22829/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога Державної екологічної інспекції до ТОВ “Кліар-Сіті” про зупинення діяльності з видалення та захоронення відходів на полігоні “Дальницькі кар’єри” через порушення екологічного законодавства.
2. Суд касаційної інстанції, хоч і погодився з окремими доводами скаржника щодо порушень ТОВ “Кліар-Сіті” вимог екологічного законодавства, зокрема в частині необхідності отримання висновку з оцінки впливу на довкілля при технічному переоснащенні полігону, все ж підтримав рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову. Суд врахував, що на момент касаційного розгляду відповідач вже отримав необхідний висновок, що усунуло одне з ключових порушень, на які посилався позивач. Крім того, суд підкреслив, що для застосування такого крайнього заходу, як зупинення діяльності, необхідна реальна загроза життю та здоров’ю людей або довкіллю, а Інспекція не довела наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між діяльністю ТОВ “Кліар-Сіті” та забрудненням довкілля. Суд також взяв до уваги принцип пропорційності, згідно з яким захід реагування має бути співмірним виявленим порушенням, і в даному випадку повне зупинення діяльності було б надмірним, враховуючи усунення одного з ключових порушень. Суд зазначив, що незважаючи на те, що апеляційний суд помилково застосував деякі норми матеріального права, його рішення по суті є правильним, тому підлягає зміні лише в частині мотивів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №607/20599/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури та Територіального управління ДБР про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим та неефективним розслідуванням кримінального провадження.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що слідчі неодноразово закривали кримінальне провадження, і ці постанови скасовувалися судом через неповноту розслідування. Суд зазначив, що тривале кримінальне провадження негативно вплинуло на моральний стан позивача, викликаючи душевні страждання та необхідність докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав. Суд також врахував, що неефективне розслідування тривало понад розумні строки, що підтверджує факт незаконної бездіяльності відповідачів. Суд послався на статтю 1174 Цивільного кодексу України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями або бездіяльністю посадових осіб органів державної влади, незалежно від їхньої вини. Суд врахував глибину страждань позивача та застосував принципи розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, підтвердивши правильність встановлення фактичних обставин справи та застосування норм матеріального права.
3. Суд вирішив залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
