Справа №372/3496/16-ц від 30/04/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави, оскільки вони розташовані на землях водного фонду та були незаконно передані у приватну власність.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій правильно врахували обставини, встановлені у попередній судовій справі, щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, передання яких у приватну власність заборонено законом, а також належним чином дослідили докази, зібрані у межах кримінального провадження. Суд також зазначив, що належним способом захисту прав держави на землі водного фонду є негаторний позов, до якого не застосовується позовна давність. Водночас, апеляційний суд не врахував зміни в законодавстві щодо переходу права розпорядження землями від держави до територіальної громади та не встановив, чи відбулося правонаступництво Київської ОДА у спірних правовідносинах. Крім того, апеляційний суд не визначив дійсну мету звернення прокурора з позовом і ефективний спосіб захисту прав держави з відповідною оцінкою втручання у право відповідача на майно.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №915/102/24 від 16/04/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру, скасування державної реєстрації земельної ділянки.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, вказавши, що суди не врахували усталену практику Великої Палати Верховного Суду щодо неефективності визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке вже виконано, оскільки таке рішення вичерпало свою дію. Суд зазначив, що у випадках, коли спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування цієї частини ділянки. Вимоги про скасування наказів Держгеокадастру є неефективними, оскільки не відновлюють порушене право держави та можуть призвести до втручання у права відповідачів на частину ділянки, яка не є спірною. Суд також врахував, що оскаржений наказ Держгеокадастру вже вичерпав свою дію, оскільки на його підставі було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про скасування наказів Держгеокадастру та відмовив у задоволенні цих вимог.
Справа №904/246/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору було зобов’язання ТОВ «Керуюча компанія «Лідер-Комфорт» передати ОСББ «Свободи 51» технічну та бухгалтерську документацію на багатоквартирний будинок після розірвання договору про управління будинком.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, наголосивши, що управитель багатоквартирного будинку зобов’язаний вести та зберігати технічну документацію, окремий облік доходів і витрат, а також передати цю документацію новому управителю або ОСББ у разі припинення дії договору. Суд зазначив, що обсяг фактично наданих послуг та понесених витрат має бути підтверджений первинною документацією, яка зберігається в управителя. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій дослідили надані докази та дійшли обґрунтованого висновку про невиконання відповідачем обов’язку з передачі повної та вичерпної інформації, підтвердженої відповідними первинними бухгалтерськими документами. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження обмежуються перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права, а не переоцінкою доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Керуюча компанія «Лідер-Комфорт» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/3961/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними дій ПАТ “Харківенергозбут” щодо стягнення з ФОП Неходи В.М. заборгованості за поставлену електроенергію у період з квітня по червень 2023 року.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши позицію, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання дій постачальника електроенергії протиправними) є належним та ефективним, оскільки відповідач, нараховуючи спірну заборгованість, погрожував відключенням електропостачання, що створювало правову невизначеність для позивача. Суд зазначив, що відповідач не довів правомірність нарахування заборгованості за обсяги електроенергії, які не були фактично спожиті позивачем у вказаний період, оскільки лічильник, за показниками якого було нараховано борг, був пошкоджений та не функціонував до певного часу. Суд також врахував, що відповідач не звертався до суду з вимогою про стягнення заборгованості, що позбавляло позивача можливості захистити свої права в межах такого спору. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи відповідача про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду в інших справах, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними до тих, що розглядаються у даній справі. Суд підкреслив, що оцінка доказів та встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ “Харківенергозбут” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №631/268/24 від 12/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, та незаконне позбавлення волі.
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційні скарги засудженого та його захисника. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, однак, з огляду на залишення вироку апеляційного суду без змін, можна припустити, що суд погодився з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, та вважає доведеною вину засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Також, ймовірно, суд не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваного вироку. Для більш детального розуміння позиції Верховного Суду необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, який буде оголошено пізніше.
Суд ухвалив: вирок Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 – без задоволення.
Справа №712/13009/15 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 та ч. 3 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, але не з тих підстав, які були зазначені в скарзі. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини особи у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 3 ст. 191 КК України, і відхилив доводи касаційної скарги про неправильну кваліфікацію дій за ознакою “повторність”. Водночас, ВС звернув увагу на зміни в законодавстві, а саме на Закон України № 3886-IX, який збільшив розмір дрібного викрадення, що впливає на кваліфікацію дій за ст. 191 КК України. У зв’язку з цим, ВС констатував, що деякі епізоди, за якими було засуджено особу, перестали бути кримінально караними діяннями, оскільки суми привласнень не перевищували встановлений ліміт. Враховуючи це, ВС скасував вирок та ухвалу в частині цих епізодів і закрив кримінальне провадження в цій частині. Також, ВС зменшив покарання за ч. 3 ст. 191 КК України, враховуючи зменшення обсягу обвинувачення.
3. Верховний Суд змінив судові рішення, скасувавши вирок та ухвалу в частині окремих епізодів та закривши кримінальне провадження в цій частині, а також пом’якшив покарання за ч. 3 ст. 191 КК України.
Справа №904/1891/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів ТОВ “Укрбудінжиниринг” щодо збільшення статутного капіталу.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивача належним чином повідомили про збори, кворум був дотриманий, а доводи про неможливість участі через перебування за кордоном та загрозу обстрілів не були належним чином підтверджені. Суд зазначив, що питання покращення фінансового стану товариства та збільшення статутного капіталу є компетенцією загальних зборів, і суд не може втручатися в господарську діяльність товариства. Суд також врахував, що оскаржуване рішення не було виконано, оскільки учасники та треті особи не внесли вклади у визначені терміни. Доводи скаржника про недослідження фінансових документів товариства та відмову у виклику свідка були відхилені, оскільки позивач не довів перешкоджання в ознайомленні з документами, а суд вважав наявні докази достатніми для вирішення спору.
3. Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №922/733/24 від 15/05/2025
Предметом спору є визнання недійсним (нікчемним) правочину між ТОВ «Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”» та АТ «Оператор газорозподільної системи “Харківгаз”», ТОВ «ЙЕ Енергія», ТОВ «Твій Газзбут».
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ЙЕ Енергія» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Суд закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та залишив без задоволення касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України. Фактично, суд погодився з висновками попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним. Суд касаційної інстанції перевірив доводи касаційної скарги, але не знайшов підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. Відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, стала ключовим фактором у прийнятті рішення.
Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва.
Справа №757/30475/24-к від 05/05/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_6, скасувавши ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року про повернення апеляційної скарги та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції. Фактичні підстави прийняття такого рішення в резолютивній частині не зазначені. Судді обмежились лише вказівкою на статті КПК, якими вони керувалися, не розкриваючи мотивів скасування ухвали апеляційного суду. Повний текст постанови буде проголошено пізніше, де, ймовірно, будуть наведені детальні обґрунтування.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №759/5489/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є повернення апеляційної скарги захиснику у зв’язку з неусуненням недоліків.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захиснику, наголошуючи на тому, що апеляційний суд формально підійшов до питання усунення недоліків. Суд зазначив, що кримінальний процесуальний закон не встановлює чіткої форми усунення недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху. Захисник, усуваючи недоліки, змінив вимоги в апеляційній скарзі, що було прийнятно, оскільки апеляційний суд не вимагав подання нової скарги. Суд також підкреслив, що формулювання вимог до суду апеляційної інстанції належить до повноважень сторони процесу і може бути уточнено під час апеляційного розгляду. Враховуючи це, суд касаційної інстанції визнав, що апеляційний суд передчасно повернув апеляційну скаргу, порушивши право на справедливий судовий розгляд.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №335/12523/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 114-2 КК України (поширення інформації про переміщення ЗСУ в умовах воєнного стану).
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини засудженого у поширенні інформації про переміщення ЗСУ, зазначивши, що суди належним чином дослідили та оцінили докази, зокрема протоколи огляду інтернет-ресурсів, результати негласних слідчих дій та інші матеріали, які підтверджують факт передачі інформації представникам держави-агресора. Суд також відхилив доводи захисту про можливу фальсифікацію доказів, оскільки вони не підтверджені конкретними фактами. Водночас, ВС не погодився з рішенням апеляційного суду про спеціальну конфіскацію автомобіля, оскільки не було доведено, що транспортний засіб використовувався безпосередньо для вчинення злочину, а лише як засіб пересування. Суд наголосив, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 114-2 КК, полягає саме в поширенні інформації, а не в способі її збору.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши рішення апеляційного суду в частині спеціальної конфіскації автомобіля та пов’язаних з ним речей, та постановив повернути їх власнику, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №912/384/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідача невикористаної частини авансу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за договором надання послуг/виконання робіт, а також стягнення зустрічного позову про неналежне виконання договору в частині розрахунку за виконану роботу.
2. Суд відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів, виходячи з наступного:
* Відсутні обставини для повернення авансу відповідно до умов договору, оскільки сума виконаних робіт перевищує суму перерахованого авансу, що свідчить про відсутність підстав вважати аванс невикористаним.
* Позивач не надав належних доказів неякісного виконання робіт відповідачем, зокрема щодо акта виконаних робіт від 15.02.2023.
* Суди оцінили наявні докази, включаючи акти виконаних робіт, повідомлення про розірвання договору та угоду про врегулювання взаємовідносин, та встановили, що позивач не довів факту невиконання відповідачем зобов’язань за договором.
* Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
* Суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, викладені у наведених скаржником постановах, і ухвалили рішення, які їм не суперечать.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №127/10958/22 від 14/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, яким його було засуджено за злочини, передбачені ч. 1 ст. 436, ч. 1 ст. 436-1, ч. 1 ст. 436-2 КК України.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив певні порушення, допущені апеляційним судом під час розгляду справи. Зокрема, суд касаційної інстанції звернув увагу на неповноту дослідження обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права. Також, ВС вказав на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам засудженого, що могло вплинути на законність і обґрунтованість вироку. Крім того, ВС взяв до уваги можливі процесуальні порушення, які могли вплинути на справедливість судового розгляду. Враховуючи виявлені недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково, скасувати вирок Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/907/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Київської міської ради про утворення Мистецького ліцею шляхом виділу зі складу Київської Академії мистецтв.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а відноситься до адміністративної юрисдикції. Суд виходив з того, що спір виник у зв’язку з рішенням органу місцевого самоврядування щодо реорганізації навчального закладу, що є реалізацією владних управлінських функцій у сфері освіти. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою такі спори є публічно-правовими, оскільки стосуються забезпечення доступності освіти та права на її здобуття. Суд також зазначив, що перебування позивача на посаді ректора не змінює публічно-правового характеру спору, оскільки рішення про реорганізацію зачіпає інтереси широкого кола осіб. Суд вказав, що не має значення, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/2665/24 від 13/05/2025
1. Предмет спору – визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) в частині, що стосується ТОВ «КОМПАНІЯ «АЗОВ БІЗНЕС КОНСАЛТІНГ», яким компанію було визнано винною у антиконкурентних узгоджених діях, що призвели до спотворення результатів торгів.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши позицію АМКУ, оскільки ТОВ «КОМПАНІЯ «АЗОВ БІЗНЕС КОНСАЛТІНГ» та інший учасник торгів узгодили між собою умови участі в торгах, що підтверджується сукупністю доказів. Зокрема, було встановлено використання однієї IP-адреси, синхронність дій під час підготовки та участі в торгах, спільні працівники, господарські відносини, надання фінансової допомоги, зазначення одного й того ж телефонного номеру, а також ідентичні дефекти друку на документах. Суд зазначив, що наявність господарських відносин між учасниками торгів призводить до їх позиціонування не як конкурентів, а як партнерів, і що всі наведені співпадіння свідчать про системність узгодження поведінки між компаніями під час участі у закупівлях. Суд також підкреслив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язковою є наявність негативних наслідків, достатньо самого факту погодження конкурентної поведінки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2542/24 від 15/05/2025
Предметом спору є зобов’язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку ПАТ «Центренерго» на суму 2 179 005 грн.
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині касаційної скарги АТ «Українська залізниця», яка стосувалася підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Це означає, що суд не знайшов підстав для перегляду рішень судів попередніх інстанцій на основі неправильного застосування норм матеріального права. В іншій частині касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Фактично, Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості вимог ПАТ «Центренерго» до АТ «Українська залізниця». Суд касаційної інстанції підтвердив, що немає підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду залишив без змін.
Справа №910/4376/24 від 15/05/2025
Предметом спору у справі є стягнення 2 597 638,28 грн.
У цій справі Верховний Суд розглядав касаційну скаргу ТОВ «АРЕС-С» на рішення попередніх інстанцій, які задовольнили позов ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» про стягнення грошових коштів. Суд касаційної інстанції перевірив законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наданих сторонами доказів та норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду касаційної скарги, Верховний Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи та встановив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам і правильно застосували норми права. Відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу ТОВ «АРЕС-С» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №344/24485/23 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за порушення правил дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував застосування статті 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) до засудженого, мотивуючи це тим, що обставини, які пом’якшують покарання, не настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, щоб виправдати призначення покарання нижче мінімальної межі санкції статті. Суд врахував тяжкість злочину, наслідки, відсутність претензій від потерпілого, щире каяття обвинуваченого, наявність малолітньої дитини на утриманні, але визнав, що виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Суд касаційної інстанції також зазначив, що досудова доповідь органу пробації має рекомендаційний характер і не є обов’язковою для врахування судом.
3. Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №757/37682/23-к від 14/05/2025
Предметом спору є відмова Київського апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у кримінальній справі.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, встановив, що апеляційний суд формально підійшов до вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, не врахувавши всіх доводів, викладених в апеляційній скарзі захисника. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення, як однієї з гарантій справедливого судового розгляду. Також, Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд зобов’язаний ретельно перевірити наявність підстав для відкриття апеляційного провадження, з урахуванням усіх аргументів, наведених стороною захисту. Суд зазначив, що відмова у відкритті апеляційного провадження можлива лише за наявності чітких та обґрунтованих підстав, передбачених кримінальним процесуальним законом, чого в даному випадку не було дотримано. Таким чином, апеляційний суд порушив право засудженого на перегляд його справи судом вищої інстанції.
Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №484/4922/19 від 14/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. У своїй постанові, повний текст якої буде оголошено пізніше, Верховний Суд, очевидно, не знайшов підстав для скасування чи зміни попередніх судових рішень. Це може свідчити про те, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, дали їм правильну юридичну оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані рішення. Можливо, касаційна скарга не містила переконливих аргументів щодо порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли вплинути на законність судових рішень.
Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №904/5133/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про визнання компанії та підприємця винними у антиконкурентних узгоджених діях, що призвели до спотворення результатів торгів.
2. Суд, залишаючи в силі рішення АМКУ, виходив з того, що компанія та підприємець спільно використовували офісні приміщення, були пов’язані трудовими відносинами, мали фінансові відносини через поворотну фінансову допомогу, використовували однакові IP-адреси при подачі тендерних пропозицій, одночасно заходили в аукціон, мали спільні електронні властивості файлів, схожі особливості при друку та скануванні документів, подавали однакові сертифікати відповідності та створювали кошториси в одному програмному комплексі. Суд зазначив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково настання негативних наслідків, достатньо самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Суд також підкреслив, що доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, а не на окремому факті. Суд врахував, що Закон не вимагає письмових доказів узгодженої волі учасників торгів, а питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №541/2/24 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена в умовах воєнного стану).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд формально розглянув доводи апеляційної скарги захисника, не надавши належної оцінки доказам та обставинам справи, зокрема, не перевірив доводи щодо відсутності доказів викрадення конкретної суми грошей, не оцінив допустимість протоколу огляду публікації в соціальній мережі, а також обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу обвинувального вироку судом першої інстанції, не навівши обґрунтованих мотивів на їх спростування. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку апеляційного суду ретельно перевірити доводи апеляційної скарги та надати їм належну оцінку, оскільки апеляційний суд фактично є останньою інстанцією, що перевіряє повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин справи. Верховний Суд зазначив, що неналежне виконання апеляційним судом своїх обов’язків є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що впливає на обґрунтованість судового рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №910/7488/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди між ТОВ «І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ» та АТ «Укргазвидобування».
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування», скасувавши рішення попередніх інстанцій та направивши справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Суд не навів конкретних аргументів у цій резолютивній частині, але сам факт скасування рішень свідчить про те, що ВС виявив певні порушення або неврахування важливих обставин під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Для розуміння конкретних причин скасування необхідно аналізувати повний текст постанови, де викладено мотиви прийнятого рішення. Можливо, суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини справи, неправильно застосували норми матеріального або процесуального права, або ж були допущені інші процесуальні порушення, які вплинули на законність і обґрунтованість судових рішень.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/3921/21 (922/1371/22) від 24/04/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог ТОВ “Метінком” до боржника ТК ТОВ ІІФ “Харків-Москва” у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не застосували підвищений стандарт доказування при розгляді вимог кредитора, які ґрунтуються на договорі відступлення права вимоги, особливо коли боржник заперечує реальність правочинів, що лежать в основі грошових зобов’язань. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження реальності господарської операції з надання позики, дотримання умов цільового використання коштів, дійсності поруки та умов відступлення права вимоги, включаючи оплату за договором цесії. Також було вказано на важливість судового контролю у справах про банкрутство для забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника, що вимагає від суду повноти встановлення об’єктивних обставин справи. Суд зазначив, що за наявності заперечень боржника, недостатньо обмежитися лише формальною перевіркою документів, а необхідно досліджувати всі обставини, пов’язані із сутністю зобов’язання, включаючи джерела походження коштів, наданих у позику.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №920/674/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скарга АТ “Міжнародний резервний банк” на бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення суду про стягнення з банку заборгованості за оренду.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги банку, мотивуючи це тим, що, по-перше, хоча банк і перебуває в стадії ліквідації, зобов’язання за орендою виникли як поточні в ліквідаційній процедурі, а по-друге, не можна позбавляти стягувача права на виконання судового рішення, особливо якщо ліквідатор банку відмовляється добровільно його виконувати. Суд також зазначив, що Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” є спеціальним законом у таких спорах, але він не звільняє банк від поточних зобов’язань. Крім того, суд підкреслив, що відповідачем у справі є саме АТ “Міжнародний резервний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не просто АТ “Міжнародний резервний банк”. Суд врахував попередню практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що у випадку відмови ліквідатора банку виконати судові рішення про зобов`язання відшкодувати певні витрати як витрати ліквідаційної процедури банку, такий механізм виконання судового рішення буде ефективним способом захисту інтересів стягувача та не суперечитиме загальним принципам правової певності та виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення належних механізмів виконання судових рішень.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №908/2402/22 від 13/05/2025
Предметом спору є стягнення 2 000 254, 56 грн між ТОВ “АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ” та Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області.
У рішенні не наведено аргументів суду, а лише вказано, що касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Відсутність мотивувальної частини у наданому уривку унеможливлює надання інформації щодо аргументів суду касаційної інстанції.
Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Справа №908/2402/22 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором будівельного підряду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували висновки Верховного Суду у подібній справі № 908/2400/22 щодо необхідності встановлення реального виконання робіт та обґрунтованості відмови замовника від підписання акту виконаних робіт, а також не надали належної оцінки доказам щодо обсягів та якості виконаних робіт, дотримання строків складання актів та відповідності робіт календарному плану. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи є причини непідписання Службою первинних документів безпідставними, та не застосували висновок Верховного Суду щодо можливості оплати виконаних робіт за актом, підписаним в односторонньому порядку, лише у разі наявності реального виконання робіт за договором у строк, визначений у договорі, та у разі, якщо замовник у порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт. Суд також врахував висновки Верховного Суду у справі № 908/2403/22 щодо передчасності висновків судів попередніх інстанцій з огляду на відсутність належного встановлення обставин, зокрема, щодо фактичного виконання/невиконання робіт та обставин обґрунтованої/необґрунтованої відмови Служби у підписанні актів.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/3156/24 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України.
Суд касаційної інстанції, задовольнивши касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це необхідністю повного та всебічного з’ясування обставин справи. Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином всі докази та аргументи сторін, що є важливим для правильного вирішення спору. Зокрема, залишилися поза увагою суду питання щодо обґрунтованості рішення Антимонопольного комітету, а також можливого впливу цього рішення на діяльність позивача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення необхідно ретельно дослідити всі обставини справи, чого не було зроблено судами попередніх інстанцій. Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №308/9958/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку щодо ОСОБА_7, обвинуваченого у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України та службовому підробленні.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду. Повний текст постанови буде проголошено 19 травня 2025 року.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу Львівського апеляційного суду, тобто виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 залишився в силі, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.
Справа №757/30475/24-к від 05/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді щодо відмови у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб ДБР.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд формально підійшов до розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд апеляційної інстанції не врахував, що особа не була присутня при оголошенні ухвали слідчого судді, а копію ухвали отримала значно пізніше. Також, апеляційний суд не взяв до уваги позицію Верховного Суду, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 травня 2019 року, про те, що необізнаність заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення може бути поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження. Верховний Суд наголосив, що чинний КПК не встановлює обов’язок учасників процесу дізнаватися про наслідки розгляду справи з неофіційних джерел, а суд повинен забезпечити своєчасне отримання копії судового рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №712/13009/15 від 08/05/2025
1. Предметом спору у справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1, 3 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, частково її задовольнив, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд закрив кримінальне провадження за окремими епізодами обвинувачення на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України, ймовірно, через відсутність складу злочину або недостатність доказів. Також, ВС пом’якшив покарання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 191 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, але звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк та поклавши певні обов’язки. В решті, ВС залишив судові рішення без змін.
3. Верховний Суд касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнив частково, змінивши судові рішення попередніх інстанцій в частині закриття окремих епізодів та пом’якшення покарання із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням.
Справа №726/51/24 від 14/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_7 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за злочини, передбачені ч. 2 ст. 156 (розбещення неповнолітніх) та ч. 6 ст. 152 (зґвалтування, вчинене щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років) Кримінального кодексу України.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не навівши детальних аргументів у резолютивній частині постанови. З огляду на те, що було оголошено лише резолютивну частину, неможливо встановити мотиви, якими керувався суд касаційної інстанції. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, що дасть змогу зрозуміти логіку суду. Наразі можна припустити, що суд не знайшов підстав для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій, погодившись з їхніми висновками щодо доведеності вини ОСОБА_7 та правильності застосування кримінального закону. Також, можливо, суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №705/2043/14-к від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство, зґвалтування та крадіжку.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказавши на необхідність виключення з мотивувальних частин судових рішень посилання на заяву засудженого від 07 січня 2014 року як на доказ його винуватості. Суд, ймовірно, визнав, що ця заява була отримана з порушенням прав засудженого або містить недопустимі докази, які не можуть бути використані для обґрунтування обвинувального вироку. При цьому, Суд не скасував вирок і ухвалу, а лише вніс зміни до їх мотивувальних частин, що свідчить про те, що інші докази, на які спиралися суди попередніх інстанцій, були визнані допустимими та достатніми для доведення вини ОСОБА_9. Таким чином, ВС підтвердив законність і обґрунтованість засудження, але одночасно вказав на неприпустимість використання окремих доказів.
3. Верховний Суд змінив рішення судів попередніх інстанцій, виключивши певні докази з мотивувальної частини, але в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №705/2043/14-к від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_9 за умисне вбивство, зґвалтування та крадіжку.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок та ухвалу без змін, за винятком виключення посилання на заяву ОСОБА_9 від 07 січня 2014 року як на доказ вини. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали ОСОБА_9 винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, спираючись на сукупність доказів, зокрема, покази потерпілих, свідків, протоколи слідчих дій, висновки експертиз. Суд відхилив доводи захисника про недопустимість доказів, порушення права на захист та тиск на засудженого, оскільки вони не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Суд також підкреслив, що відсутність захисника під час слідчого експерименту не є істотним порушенням, оскільки участь захисника не була обов’язковою, а сам ОСОБА_9 відмовився від його послуг. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши судові рішення, виключивши з мотивувальних частин посилання на заяву ОСОБА_9 від 07 січня 2014 року, але в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №542/381/17 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство з корисливих мотивів та розбій, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок та ухвалу без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належно оцінили докази та обґрунтовано визнали ОСОБА_6 винною у вчиненні інкримінованих злочинів. Суд зазначив, що умисел ОСОБА_6 був спрямований на позбавлення життя потерпілої з метою заволодіння її майном, що підтверджується характером дій, послідовністю їх вчинення та іншими доказами. Також, суд відхилив доводи сторони захисту щодо порушень кримінального процесуального закону, зокрема, щодо проведення слідчого експерименту та участі засудженої у судовому засіданні в режимі відеоконференції, вказавши на їх безпідставність. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав покарання у виді довічного позбавлення волі обґрунтованим, враховуючи тяжкість злочинів, обставини їх вчинення та особу засудженої, яка раніше вже була засуджена за особливо тяжкий злочин. Суд також врахував, що на момент розгляду справи діяв воєнний стан, що дозволяло проводити судові засідання в режимі відеоконференції.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисника та засудженої – без задоволення.
Справа №702/706/23 від 14/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за статтею 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період).
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. Суд врахував обставини справи та доводи, наведені в апеляційному суді, і не знайшов підстав для скасування чи зміни рішення. Колегія суддів керувалася статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, які регулюють порядок касаційного перегляду судових рішень. Суд також посилався на ч. 2 ст. 376 КПК України, що дозволяє оголошення лише резолютивної частини рішення у зв’язку зі значним обсягом роботи для складання повного тексту. Захисник не зміг навести переконливих аргументів, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права апеляційним судом.
Суд ухвалив: вирок Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в його інтересах – без задоволення.
Справа №759/5489/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, мотивуючи це необхідністю забезпечення права на апеляційне оскарження, яке є важливою гарантією захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі. Суд вказав, що апеляційний суд, повертаючи скаргу, не врахував усіх обставин справи та формально підійшов до вирішення питання, що призвело до обмеження права на захист. Також, ВС наголосив на важливості дотримання процесуальних норм, які регулюють порядок подання та розгляду апеляційних скарг, щоб забезпечити справедливість судового розгляду. ВС вказав, що апеляційний суд мав надати можливість захиснику усунути недоліки в апеляційній скарзі, а не одразу повертати її.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №916/770/24 від 15/05/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсними договору про закупівлю та додаткової угоди до нього, а також стягнення безпідставно отриманих бюджетних коштів у сумі 24 637 726 грн.
У рішенні суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, виходили з того, що прокурором не було доведено порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки не було надано належних доказів неефективного використання бюджетних коштів або завищення вартості закуплених товарів чи послуг. Суди також врахували, що Одеська міська рада, як представник інтересів територіальної громади, не підтримала позовні вимоги прокурора, що свідчить про відсутність порушення інтересів громади. Крім того, суди взяли до уваги, що закупівля була здійснена з метою забезпечення функціонування системи відеоспостереження, що має важливе значення для безпеки міста. Також суди зазначили, що прокурор не надав доказів наявності змови між відповідачами або інших протиправних дій, які б могли свідчити про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №924/355/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання зобов`язання ТОВ “ЙЕ Енергія” перед АТ “ОГС “Хмельницькгаз” в частині передачі газу у підземному сховищі припиненим виконанням, проведеним належним чином.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки ТОВ “ЙЕ Енергія” не довело належне виконання свого зобов’язання з передачі природного газу. Суд зазначив, що зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо кредитор (АТ “ОГС “Хмельницькгаз”) отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд. У даному випадку, оператор газосховищ (АТ “Укртрансгаз”) відхилив торгове сповіщення на набуття газу, що свідчить про відсутність можливості у відповідача розпорядитися газом. Суд також врахував, що додатковий акт про передачу газу у ПГС, який би підтверджував фактичний обсяг переданого газу та був погоджений з оператором газосховищ, відсутній. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій дослідили всі обставини справи та надали належну оцінку доказам, а їхні висновки не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у подібних справах. Суд також зазначив, що питання правомірності дій оператора газосховищ щодо відхилення торгових сповіщень не входить до предмету доказування у даній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ЙЕ Енергія” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №462/6260/20 від 14/05/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство) та ч. 4 ст. 187 (розбій) КК України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засуджених та їх захисників, мотивуючи це тим, що суди попередніх інстанцій допустили помилки при оцінці доказів. Зокрема, ВС вказав на неприпустимість використання заяви-зізнання ОСОБА_6 від 14 квітня 2020 року та відеозапису додаткового допиту свідка ОСОБА_12 від 15 квітня 2020 року як доказів винуватості, оскільки вони були отримані з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності ретельного дослідження всіх обставин справи та дотримання прав обвинувачених на справедливий судовий розгляд. ВС підкреслив, що недопустимі докази не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Суд ухвалив змінити вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій, виключивши з мотивувальних частин посилання на недопустимі докази, але в решті залишив їх без змін.
Справа №904/2465/21 від 14/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та витребування майна у власність позивача, оскільки, на думку позивача, договори були укладені з перевищенням повноважень головою правління товариства.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на такі основні аргументи:
* Суди попередніх інстанцій не врахували, що стаття 241 Цивільного кодексу України про схвалення правочину особою, яку представляють, має застосовуватися разом зі статтею 72 Закону України “Про акціонерні товариства”, яка вимагає, щоб схвалення значного правочину відбувалося в тому ж порядку, що й надання згоди на його вчинення, тобто рішенням наглядової ради або загальних зборів.
* Суди не дослідили питання про можливий поділ предмета правочину з метою ухилення від вимог Закону України “Про акціонерні товариства” щодо порядку вчинення значних правочинів, що заборонено частиною 5 статті 70 цього Закону.
* Суди не врахували, що про обізнаність покупця про те, що правочини є значними, можуть свідчити не тільки ознайомлення зі статутом та фінансовою звітністю продавця, а й інші обставини, такі як продаж майна рівними частками за короткий проміжок часу.
* Суди не досліджували питання щодо відповідності ціни продажу майна ринковим цінам та можливої зловмисної домовленості між сторонами договору.
* Суди обмежилися встановленням обставин щодо перевищення повноважень головою правління, не звернувши увагу на необхідність встановлення обставин щодо добросовісності покупця.
* Суд наголосив, що при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання, а й обставини щодо недобросовісності та нерозумності дій контрагента, а також здійснення поділу майна з метою ухилення від вимог закону.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/44099/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Київської міської ради щодо затвердження та внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва є регуляторним актом, оскільки він регулює господарські та адміністративні відносини між забудовниками та органами місцевого самоврядування, встановлює правила розрахунку та сплати пайової участі, а також визначає порядок взаємодії між цими суб’єктами. Суд зазначив, що Київська міська рада повинна була дотримуватися процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, оприлюднювати проєкт регуляторного акта з аналізом регуляторного впливу для отримання зауважень та пропозицій від зацікавлених сторін. Оскільки Київська міська рада не виконала цих вимог, суд визнав рішення про затвердження та внесення змін до Порядку протиправними та нечинними. Суд також відхилив аргументи Київської міської ради про те, що ці рішення не є регуляторними актами, оскільки вони лише приводять місцеві нормативні акти у відповідність до вимог законодавства. Суд підкреслив, що Верховна Рада не є вищестоящим органом для Київської міської ради, тому положення про акти, які доводять рішення вищестоящих органів до відома, не застосовуються.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Київської міської ради без задоволення, а постанову апеляційного суду про визнання протиправними та нечинними рішень Київської міської ради – без змін.
Справа №620/526/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Управління СБУ щодо відмови у виготовленні та наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно з’ясували обставини справи. Суди не встановили, з яких саме видів грошового забезпечення обчислювалась пенсія позивача, які надбавки та в якому розмірі виплачувались за прирівняною посадою на час призначення пенсії, та які саме надбавки і доплати мали бути включені до довідки на час виникнення права на перерахунок. Суд апеляційної інстанції обмежився лише констатацією відсутності імперативної вказівки на обов’язковий відсоток виплати надбавки за особливості проходження служби, що не узгоджується з нормами права та позицією Верховного Суду у зразковій справі №380/19324/23. Для правильного вирішення справи необхідно встановити фактичні обставини щодо розміру грошового забезпечення, яке враховується для перерахунку пенсії, та перевірити правомірність відмови у видачі оновленої довідки.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №826/12566/18 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Вищого господарського суду України у нарахуванні та виплаті судді суддівської винагороди відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що для отримання суддівської винагороди, згідно з новим законом, необхідна сукупність умов, а саме: успішне проходження кваліфікаційного оцінювання, зайняття посади судді у відповідному суді, зарахування до штату цього суду та фактичне здійснення правосуддя в цьому суді. У даному випадку, хоча позивач і підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, він не був призначений на цю посаду та не здійснював там правосуддя, залишаючись на посаді судді Вищого господарського суду України. Суд також врахував попередні правові позиції Верховного Суду щодо необхідності дотримання всіх перелічених умов для виплати суддівської винагороди за новим законом. Суд зазначив, що питання урівняння статусу суддів Верховного Суду та суддів вищих спеціалізованих судів у питанні виплати суддівської винагороди має вирішуватися на законодавчому рівні.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №729/694/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову батька, мотивуючи це тим, що не було доведено наявності у матері депресивного стану на час розгляду справи або будь-якого іншого стану, який би унеможливлював проживання дитини з нею; розлад здоров’я матері був короткотривалим, і позивач не надав доказів порушення її психічного здоров’я в інші періоди. Суди також врахували, що до 4,5 років дитина проживала з обома батьками, але постійним доглядом і вихованням займалася мати. Суд апеляційної інстанції врахував висновки психологічних опитувань, які вказували на прив’язаність дитини до матері та позитивне сприйняття її, а також на важливість няні в житті дитини. Суди дійшли висновку, що на даному етапі життя дитини визначення її місця проживання з батьком не відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки проживання з матір’ю матиме більш позитивний вплив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що безпекова ситуація в Україні не є підставою для визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки місто, де проживає мати, не відноситься до зони активних бойових дій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №158/3041/21 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти, для погашення заборгованості за аліментами.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили подання державного виконавця, дозволивши стягнення на 1/2 частки квартири боржника, мотивуючи це тим, що боржник має значну заборгованість по аліментах, а орган опіки та піклування відмовив у наданні дозволу на реалізацію майна. Суди врахували, що неповнолітня дитина боржника є співвласником іншої частки квартири, що забезпечує її право користування житлом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що виконавець правомірно звернувся до суду після відмови органу опіки, а суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували майновий стан боржника та інтереси дітей, не порушивши їх права на житло, оскільки діти залишаються співвласниками квартири. Суд також зазначив, що відсутність іншого майна у боржника робить звернення стягнення на частку квартири обґрунтованим заходом для виконання рішення суду про стягнення аліментів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №686/4890/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є вимога фізичної особи до держави про відшкодування моральної шкоди, завданої, на її думку, надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів факту порушення його особистих прав у зв’язку з тривалістю кримінального провадження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що потерпілим у кримінальному провадженні є підприємство, а позивач виступає лише як представник цього підприємства. Суд зазначив, що згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України, особа, яка представляє інтереси юридичної особи-потерпілого, не може вважатися потерпілою стороною у кримінальному провадженні. Суд також підкреслив, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували, що саме йому було завдано моральної шкоди внаслідок тривалості розслідування. Суд вказав, що цивільне судочинство має на меті захист порушених прав, і для задоволення позову необхідно встановити факт порушення прав позивача, чого в даному випадку не було зроблено. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, наголосивши на тому, що позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв’язку між тривалістю кримінального провадження та заподіянням йому моральної шкоди.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/7682/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу через неправильне оформлення підпису.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що апеляційна скарга була повернута правомірно, оскільки підпис позивача був розміщений на початку тексту скарги, а не після його завершення, що не відповідає вимогам процесуального закону та усталеній практиці. Суд підкреслив, що підпис після тексту є підтвердженням волевиявлення особи та її згоди зі змістом документа. Суд відхилив аргументи скаржника про надмірний формалізм, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в ухвалі від 11.09.2024 у справі №930/191/23, яка хоч і викладена в ухвалі, а не в постанові, є обов’язковою до застосування, оскільки вирішує виключну правову проблему та встановлює універсальні підходи до підписання апеляційних і касаційних скарг. Суд також відхилив посилання скаржника на можливу заінтересованість суддів апеляційного суду, оскільки не було надано достатніх доказів, що підтверджують їхню упередженість.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №204/1212/21-ц від 12/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку 3% річних за прострочення виконання рішення суду про виплату депозитів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про стягнення з банку 3% річних за прострочення виконання рішення суду, посилаючись на статтю 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Суд зазначив, що після ухвалення рішення суду про стягнення депозитів, у банку виник обов’язок його виконати, і несвоєчасне виконання цього обов’язку тягне за собою відповідальність. Суд відхилив аргументи банку про те, що він не є належним відповідачем через переведення боргу на іншу фінансову компанію, оскільки не було отримано згоди вкладника на таку заміну боржника. Водночас, суд касаційної інстанції визнав помилковим прийняття судом першої інстанції до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, якою фактично було заявлено новий позов, але це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення 3% річних за прострочення виконання рішення суду – без змін.
Справа №757/18557/22-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме квартир, гаража та житлового будинку, набутих під час шлюбу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їхніми висновками щодо визначення майна спільною сумісною власністю подружжя та способу його поділу. Суд виходив з презумпції спільності майна подружжя, яку позивач не спростував належними доказами. Також, суд врахував, що позивач не скористався правом на проведення експертизи для оскарження оцінки майна, наданої відповідачем. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Суд також підкреслив, що поділ майна здійснено з урахуванням принципу рівності часток, а відхилення від цього принципу компенсовано грошовою виплатою. Суд відхилив доводи позивача про збільшення вартості успадкованого відповідачем будинку за рахунок його особистих коштів, оскільки не було надано належних доказів цього факту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №540/1046/20 від 14/05/2025
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими Товариству було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та зменшено від’ємне значення з податку на додану вартість.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги Товариства, виходив з того, що господарські операції з ТОВ «Укркапітал» були реально здійснені та підтверджені належними первинними документами, які не містять дефектів форми та змісту, а також спричинили зміни в структурі активів і зобов’язань Товариства. Суд зазначив, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов’язку перевіряти контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства. Суд також врахував, що придбана у ТОВ «Укркапітал» продукція була експортована Товариством, що свідчить про ділову мету операцій. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що контролюючий орган не довів належними доказами, що договори між Товариством та ТОВ «Укркапітал» були укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а поставка товарів (послуг) за цими договорами не мала реального змісту. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів та необхідності доведення контролюючим органом нерозумності, недобросовісності або відсутності належної обачності в діях платника податків.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/31385/23 від 14/05/2025
Предметом спору є відмова Пенсійного фонду у призначенні пенсії за віком на загальних підставах особі, яка вже отримує пенсію на пільгових умовах.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що особі, яка вже отримує пенсію за віком на пільгових умовах, не може бути повторно призначено пенсію за віком на загальних підставах із застосуванням іншого показника середньої заробітної плати. Суд зазначив, що пенсія на пільгових умовах є тим же видом пенсії за віком, але призначається раніше, і повторне призначення пенсії того ж виду не передбачено законом. Суд також врахував, що стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає пільгові умови для виходу на пенсію за віком, а не окремий вид пенсійного забезпечення. **** Важливо, що Верховний Суд відступив від попередніх висновків щодо можливості переходу з пільгової пенсії на пенсію за віком на загальних підставах.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/234/23 від 08/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження дій Вищої ради правосуддя та вимога про стягнення коштів.
Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя, скасувавши рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Суд зазначив, що КАС ВС неправильно застосував норми матеріального права та не врахував важливі обставини справи. Зокрема, Велика Палата наголосила на тому, що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження протиправності дій Вищої ради правосуддя. Також, суд врахував аргументи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення коштів, оскільки позивачка не довела наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями ВРП та заподіяною їй шкодою. Судді Великої Палати ВС також взяли до уваги необхідність забезпечення незалежності судової влади та недопустимість надмірного втручання у діяльність Вищої ради правосуддя.
Суд прийняв рішення відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.
Справа №369/8624/20 від 12/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого ділянка перейшла до відповідача, був підроблений, оскільки підпис від імені позивача у договорі купівлі-продажу виконаний іншою особою, що підтверджується висновками експертів, отриманими в рамках кримінального провадження. Суд зазначив, що висновок експерта, отриманий у кримінальному провадженні, є належним доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування. Суд також врахував, що бланк державного акта на право власності на земельну ділянку, який був долучений під час підписання договору купівлі-продажу, не відповідає аналогічним документам, які знаходяться в офіційному обігу на території України. Суд апеляційної інстанції наголосив, що відповідач не надав доказів на спростування цих фактів і не заявляв клопотання про проведення додаткової експертизи. Суд врахував інтереси позивача як власника майна, яке вибуло з її володіння поза її волею, і дійшов висновку, що її права переважають інтереси добросовісного набувача.
3. Суд вирішив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача земельну ділянку.
Справа №161/17973/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження додаткової постанови апеляційного суду щодо розподілу судових витрат у справі про захист честі, гідності та ділової репутації.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, зазначивши, що апеляційний суд неправильно розподілив судові витрати, пов’язані з проведенням експертизи, оскільки не врахував часткове задоволення позову, а також безпідставно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача, посилаючись на те, що позов задоволено частково не через доводи відповідача. Суд касаційної інстанції наголосив, що відшкодування витрат на правничу допомогу стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства, і апеляційний суд мав надати правову оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат. В результаті, ВС зменшив суму витрат на експертизу, що підлягає стягненню з відповідачів, та ухвалив стягнути з позивача на користь відповідача частину витрат на правничу допомогу.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши додаткову постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.
Справа №756/2923/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на спільне майно подружжя та виключення майна зі спадкової маси.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов, встановивши факт спільного проживання сторін як сім’ї без шлюбу у певний період та визнавши автомобіль спільною власністю, але відмовив у визнанні житлового будинку спільною сумісною власністю, оскільки при його придбанні сторони погодились на часткову власність, що було зафіксовано в договорі. Суд зазначив, що презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, може бути спростована, якщо доведено, що майно придбано за особисті кошти одного з подружжя, або якщо сторони домовились про інший режим власності при придбанні майна. Також, суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду щодо часткового відшкодування витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, витрачений час адвоката та часткове задоволення позовних вимог, при цьому відхиливши аргументи про відсутність доказів оплати, оскільки достатньо доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, незалежно від фактичної сплати.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя – без змін.
Справа №420/12471/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів між Головним управлінням Державної податкової служби в Одеській області та Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС».
2. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій. Суди встановили, що договори були укладені з метою ухилення від сплати податків, оскільки ТОВ «АГРОРАЙС» не здійснювало реальної господарської діяльності, а було використано для штучного збільшення податкового кредиту АТ «ДПЗКУ». Суд врахував докази податкового органу щодо відсутності у ТОВ «АГРОРАЙС» необхідних ресурсів для виконання договірних зобов’язань, а також встановлені факти узгоджених дій між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «АГРОРАЙС», спрямованих на отримання незаконної податкової вигоди. Суд також взяв до уваги, що укладення таких договорів суперечить принципу добросовісності платників податків та економічній обґрунтованості господарських операцій.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №440/2166/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо відмови у перерахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату та виплаті компенсації за затримку виплати пенсії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги. Суди встановили, що Пенсійний фонд правомірно відмовив у перерахунку пенсії з моменту первинного звернення, оскільки надана тоді довідка про заробітну плату потребувала перевірки та уточнення. Проте, суди визнали обґрунтованим перерахунок пенсії з урахуванням уточненої довідки, починаючи з дати подання заяви про перерахунок, а не з моменту первинного звернення за призначенням пенсії. Також, суди погодились, що позивач має право на компенсацію за затримку виплати пенсії, нарахованої на підставі рішення суду, але лише за період фактичної затримки виплати, а не за весь період з моменту первинного звернення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для виплати компенсації за затримку виплати пенсії необхідною умовою є встановлення факту нарахування доходу та порушення строків його виплати.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/12692/24 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови в проведенні індексації пенсії із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення.
Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, вказавши, що Кабінет Міністрів України не має повноважень встановлювати базову розрахункову величину для індексації пенсій, оскільки це суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд зазначив, що індексація пенсій у 2022-2024 роках повинна проводитись шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнтів збільшення, визначених у відповідних постановах Кабінету Міністрів України. Водночас, суд врахував строки звернення до суду, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, і обмежив період виплати індексації пенсії шістьма місяцями до дати звернення до суду. Суд також наголосив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і може бути обмежене строком звернення до суду.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав Головне управління Пенсійного фонду України здійснити індексацію пенсії позивача з 19.03.2024 (за шість місяців до звернення до суду) із застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Справа №640/496/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження формули розрахунку обов’язкової плати при призначенні субсидій, встановленої Кабінетом Міністрів України.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела порушення її прав внаслідок застосування оскаржуваної формули, а також не надала доказів, що розмір її субсидії зменшився або вона втратила право на неї. Суд зазначив, що відповідач діяв у межах своїх повноважень, встановлених законом, при прийнятті оскаржуваного нормативно-правового акту. Крім того, суд підкреслив, що не має повноважень втручатися в нормотворчу діяльність органів виконавчої влади та надавати вказівки щодо правового регулювання. Верховний Суд також зазначив, що питання про відповідність Конституції України актів Кабінету Міністрів України належить до повноважень Конституційного Суду України, а не адміністративних судів.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/3700/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку суми банківського вкладу, процентів, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги вкладника, мотивуючи це тим, що банк порушив умови договору банківського вкладу, не повернувши вклад та нараховані проценти після отримання вимоги вкладника; при цьому, суди правильно застосували положення статей 1058, 1060, 1061 ЦК України щодо обов’язку банку виплатити вклад та проценти, а також статтю 625 ЦК України щодо відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Суд також зазначив, що з моменту розірвання договору банківського вкладу дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, тому пеня не нараховується, а моральна шкода підлягає відшкодуванню, оскільки банк не довів відсутність вини у порушенні зобов’язання. Важливим є те, що суд підкреслив обов’язковість договору для сторін та неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов’язань, а також підтвердив, що саме банк є належним відповідачем, оскільки не було надано доказів згоди вкладника на переведення боргу на іншу фінансову установу.
3. Суд залишив касаційні скарги банку та представника вкладника без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №725/3343/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновлення її стану через накладення земельних ділянок сусідів.
2. Суд задовольнив позов, оскільки було встановлено, що земельна ділянка відповідача накладається на ділянку позивача, що створює перешкоди в користуванні власністю. Суд першої інстанції зобов’язав відповідача усунути ці перешкоди шляхом відновлення меж земельної ділянки позивача відповідно до технічної документації та встановлення огорожі. Апеляційний суд частково скасував рішення в частині внесення змін до координат земельних ділянок, оскільки накладення відповідно до правовстановлюючих документів було відсутнє. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши, що визначальним є наявність у позивача права власності та встановлення факту перешкод у користуванні цим правом, а також, що відповідач не спростував факту накладення ділянок. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги про незалучення належного співвідповідача є безпідставними, оскільки апеляційний суд скасував рішення в цій частині, і питання про права та обов’язки цієї особи не вирішувалося.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №369/11549/22 від 06/05/2025
Предметом спору є визначення можливості залучення дитини до участі у справі про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні клопотання батька, що діє в інтересах неповнолітнього сина, про залучення останнього як третьої особи з самостійними вимогами у справі про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Суд зазначив, що до досягнення дитиною 14-річного віку, її інтереси в суді можуть представляти лише законні представники, тобто батьки. Крім того, у даній справі існує спір між батьками щодо місця проживання дитини, а тому інтереси дитини вже представлені обома батьками, що виключає можливість її окремої участі як третьої особи. Суд також підкреслив, що врахування інтересів дитини відбувається шляхом заслуховування її думки та врахування її згоди щодо проживання з одним з батьків. Суд зазначив, що відступає від висновку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 490/1087/21 щодо можливості пред`явлення малолітньою особою через свого представника самостійного позову у спорах між її батьками.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/7133/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ГУ ПФУ).
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки ГУ ПФУ пропустило строк на апеляційне оскарження без поважних причин. Суд зазначив, що повторне подання апеляційної скарги відбулося майже через два місяці після повернення первісної скарги, що не є розумним строком. Також суд відхилив аргументи про фінансові труднощі та воєнний стан, оскільки вони не були належним чином обґрунтовані та не довели об’єктивної неможливості своєчасного звернення до суду. Суд підкреслив, що державні органи повинні дотримуватися принципів належного врядування і не можуть виправдовувати пропуск строків внутрішніми процедурами або відсутністю коштів. Суд вказав, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для пропуску строку на оскарження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ПФУ без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №380/9233/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «МОБІЖУК» податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Львівській області про нарахування штрафних санкцій за порушення ведення обліку товарних запасів.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «МОБІЖУК», мотивуючи це тим, що відповідач не довів належними доказами порушення позивачем вимог щодо ведення обліку товарних запасів, оскільки позивач надав копії бухгалтерських документів. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на особливості нормативно-правового регулювання питання притягнення до відповідальності за статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яка передбачає відповідальність як за реалізацію необлікованих товарів, так і за ненадання під час перевірки документів, що підтверджують облік товарів у місці продажу. Суд наголосив, що ненадання на початок перевірки таких документів є самостійною підставою для застосування штрафних санкцій. Суд також вказав на необхідність надання судами оцінки всім важливим аргументам сторін та всебічного дослідження доказів у справі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/2039/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є правомірність індивідуальної податкової консультації (ІПК) щодо включення курсових різниць до доходу платника єдиного податку.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що ключовим питанням є відповідність ІПК вимогам законодавства, зокрема, щодо суті спрощеної системи оподаткування. Суд підкреслив, що податкова консультація повинна містити чіткі роз’яснення та відповідати нормам законодавства. Суд врахував попередній висновок Верховного Суду у справі № 820/3681/18, згідно з яким курсова різниця, що виникає внаслідок бухгалтерського перерахунку, не є доходом для платника єдиного податку, оскільки відсутнє фактичне надходження коштів. Суд дійшов висновку, що висновок податкового органу про включення позитивної курсової різниці до складу доходу не відповідає правовій природі спрощеної системи оподаткування, а суди попередніх інстанцій помилково не врахували цю позицію.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та визнав протиправною і скасував індивідуальну податкову консультацію ДПС, але відмовив у задоволенні вимоги про зобов’язання ДПС надати нову консультацію, вважаючи це передчасним.
Справа №638/11780/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування збитків, завданих порушенням прав на торговельну марку, та розподіл судових витрат, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи питання розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості та доведеності цих витрат. Суд врахував обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, а також критерії співмірності, необхідності та розумності цих витрат. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з відмовою судів попередніх інстанцій у відшкодуванні витрат, пов’язаних з проведенням експертизи, замовленої відповідачем. Суд зазначив, що висновок експерта, хоч і не має заздалегідь встановленої сили, був врахований судом при вирішенні справи, а отже, витрати на його проведення підлягають відшкодуванню на користь сторони, на користь якої ухвалено рішення. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в частині відмови у відшкодуванні витрат на експертизу та ухвалив нове рішення про стягнення цих витрат з позивача на користь відповідача, а в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №750/11580/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання недійсним кредитного договору про надання споживчого кредиту.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що умова кредитного договору щодо сплати комісії за управління кредитом є нікчемною на підставі Закону України “Про споживче кредитування”, оскільки банк не надав доказів існування переліку додаткових послуг, за які стягується ця комісія. Суд також вказав, що право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом припиняється після спливу строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Суд врахував, що сума, стягнута з відповідача на виконання скасованого заочного рішення, підлягає обліку на стадії виконання цього судового рішення. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів кредитного договору, якими визначено розмір процентів за користування кредитом, оскільки позивачка не довела обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом з боку банку.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, зменшивши суму заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс», до 86 751,11 грн.
Справа №212/7460/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, включаючи суму позики та відсотки за користування грошовими коштами.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики на підставі розписки, в якій зазначено зобов’язання відповідачів повернути отримані кошти. Суд зазначив, що розписка є належним доказом укладення договору позики та отримання коштів, а відсутність доказів повернення коштів позичальниками є підставою для стягнення заборгованості. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що особа, яка володіє оригіналом боргової розписки, вважається позикодавцем, якщо немає доказів неправомірного заволодіння розпискою. Суд погодився з апеляційним судом щодо перерахунку відсотків за користування позикою, виходячи з фактичного строку дії договору. Суд касаційної інстанції відхилив посилання скаржника на інші справи, оскільки фактичні обставини у тих справах відрізняються від обставин у даній справі, а також вказав, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №366/752/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
2. Суд апеляційної інстанції встановив, що реєстрація права приватної власності на земельну ділянку за сільськогосподарським виробничим кооперативом (СГВК) «Перемога» була незаконною, оскільки земельні ділянки, що належали припиненим колективним сільськогосподарським підприємствам і не були переоформлені у приватну власність, після 1 січня 2019 року вважаються власністю територіальних громад. Апеляційний суд також зазначив, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки при ретельній перевірці документів він мав з’ясувати, на якій правовій підставі змінилася площа земельної ділянки та її цільове призначення. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що відповідач мав ознайомитися зі змістом договору купівлі-продажу, де вказувалося, що земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акта на право колективної власності, а не приватної. Також суд касаційної інстанції відхилив доводи відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки таке клопотання не було заявлено в суді першої інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №753/18729/16-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, спричинених порушенням будівельних норм при зведенні житлового будинку та спорудженням септика на суміжній ділянці.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що позивач не надав належних доказів технічної можливості демонтажу частини житлового будинку відповідача без пошкодження всієї конструкції, а також не довів факту забруднення ґрунту його земельної ділянки внаслідок влаштування вигрібної ями на ділянці відповідача. Суд зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, який застосовується лише після використання всіх інших можливих заходів реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Суд підкреслив, що позивач не довів, що інші заходи впливу, такі як зобов’язання відповідача провести відповідну перебудову, є неможливими або вже використані. Суд також врахував, що відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування не зверталися з позовом про знесення самочинного будівництва.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №580/3809/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо перерахунку пенсії та протоколів/розпоряджень про перерахунок пенсії позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки суди помилково ототожнили предмет спору з питаннями судового контролю за виконанням попереднього рішення. Суд зазначив, що судовий контроль стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав, а підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб’єкт владних повноважень приймає нові рішення, які стосуються інших періодів або ґрунтуються на нових нормативно-правових актах. Верховний Суд підкреслив, що оскаржувані протоколи/розпорядження є новими рішеннями, які стосуються визначення розміру пенсії за нові періоди та застосовують нові коефіцієнти індексації, а тому можуть бути предметом окремого судового оскарження. Суд також наголосив на неприпустимості позбавлення особи права на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за наявності відповідної ухвали суду.
3. Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №756/9016/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості з поручителя, оскільки встановив, що банк в односторонньому порядку збільшив процентну ставку за кредитом без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього. Суд підкреслив, що згідно з частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Суд врахував, що хоча кредитний договір передбачав можливість зміни процентної ставки, договір поруки вимагав згоди поручителя на будь-які зміни основного договору, що збільшують його відповідальність. Оскільки такої згоди надано не було, суд дійшов висновку, що порука припинилася.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості з поручителя та відмовив у задоволенні позовних вимог до поручителя.
Справа №331/1904/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення директора науково-дослідного інституту, яке позивач вважає незаконним.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що директор інституту була звільнена правомірно, оскільки численні порушення, виявлені під час перевірки, були належним чином задокументовані та підтверджували невиконання нею умов контракту. Суд зазначив, що наказ про звільнення містив конкретні пункти контракту, які були порушені, а також посилання на акт перевірки та службову записку, що детально описували ці порушення. Суд також підкреслив, що звільнення на підставі контракту не є дисциплінарним стягненням, тому не вимагає дотримання процедур, передбачених для дисциплінарних стягнень. Важливо, що директор, укладаючи контракт, погодилася з підвищеною відповідальністю за його порушення.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Справа №761/9585/23 від 12/05/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачем та його малолітньою дитиною права користування житловою кімнатою в будинку, що перебуває у комунальній власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів порушення його прав відповідачем, а саме Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією. Суди встановили, що адміністрація не висувала жодних вимог щодо права проживання позивача та його сина у спірній квартирі, тобто не вчиняла дій, спрямованих на позбавлення їх права користування житлом. Суд зазначив, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного права позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Також, суд вказав, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист саме порушених прав, а не створення підстав для майбутніх спорів. Суд касаційної інстанції відхилив посилання заявника на неврахування висновків Верховного Суду у інших справах, оскільки обставини цих справ відрізняються від обставин справи, що розглядається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №334/7308/20 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання зобов’язань за договором позики, через стверджувану неукладеність останнього.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка, як спадкоємиця, не довела факту неукладення договору позики, на який вона посилалася як на підставу недійсності договору іпотеки, адже наявна розписка позичальника про отримання коштів не була спростована належними доказами. Суд зазначив, що позивачка не виконала свій обов’язок доказування, передбачений ЦПК України, і не надала достатніх доказів того, що гроші за договором позики не були передані. Несплата позивачкою вартості призначеної судом експертизи також зіграла роль у відсутності доказів на її користь. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що саме на позивача покладено тягар доведення обставин, на які вона посилається, а її доводи не спростовують факту підписання розписки позичальником. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, вказавши на те, що договори були підписані сторонами, які мали необхідний обсяг дієздатності, а їх волевиявлення було вільним.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №360/367/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо обмеження розміру індексації пенсії позивача, шахтаря, при здійсненні перерахунку пенсії у 2023 та 2024 роках.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії шахтарям, які мають відповідний стаж, не може бути меншим за 80% їх заробітної плати або трьох прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Суд вказав, що індексація пенсії має здійснюватися шляхом застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії. Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи був правильно визначений показник середньої заробітної плати, до якого застосовувалися коефіцієнти індексації, а також чи було враховано обмеження розміру індексації при розрахунку пенсії позивача. Суд підкреслив, що в протоколі перерахунку пенсії відсутня інформація про застосування коефіцієнтів збільшення до відповідного показника середньої заробітної плати.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа №320/25505/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання приватного акціонерного товариства привести захисну споруду цивільного захисту у стан готовності до використання за призначенням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позову прокурора без розгляду, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах органу ДСНС, який не має самостійного права на звернення до суду з такими вимогами. Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи їх лише у випадках, коли вони не здійснюють захист або роблять це неналежно. Суд підкреслив, що повноваження органу ДСНС звертатися до суду обмежені випадками застосування санкцій за порушення законодавства у сфері цивільного захисту, і відсутній закон, який би надавав ДСНС право звертатися до суду з позовом про приведення захисних споруд у готовність. Суд також вказав, що чинна редакція пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту вимагає чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Київської міської прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №715/3990/23 від 07/05/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, право вимоги за яким було відступлено позивачу.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, який обґрунтовано задовольнив позовні вимоги. Верховний Суд підкреслив, що наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про невиконання зобов’язання з повернення позики. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував визнання відповідачем факту написання розписки у зустрічній позовній заяві, хоча і з обґрунтуванням відсутності підстав для виконання зобов’язання. Верховний Суд вказав, що помилка в номері закордонного паспорту позикодавця не свідчить про неукладення договору позики, а договір відступлення права вимоги є чинним, оскільки недійсним у судовому порядку не визнавався. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не врахував, що відповідач не обґрунтовував свої заперечення щодо висновків місцевого суду вказаними обставинами в апеляційній скарзі.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №522/21040/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на житловий будинок за банком, припинення права власності банку на цей будинок та поновлення права власності позивача.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу банку, скасувавши рішення апеляційного суду. Щодо вимог до державного реєстратора, суд касаційної інстанції зазначив, що державний реєстратор не є належним відповідачем у таких спорах, оскільки належним відповідачем є особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тобто банк. Щодо вимог до банку, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження обставин щодо належного повідомлення позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, чи було повідомлення фактично отримане позивачем або чи ухилялася вона від його отримання, а також чи вжив банк достатніх заходів для вручення цього повідомлення. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на те, що відмова від отримання поштової кореспонденції не може вважатися добросовісною поведінкою. Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини повною мірою, справу в частині позовних вимог до банку було направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та відмовив у задоволенні позову до державного реєстратора, а справу в частині позову до банку направив на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №160/33798/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні Особі_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після того, як йому вже було призначено пенсію за віком на пільгових умовах.
2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, виходив з того, що пенсія за віком на пільгових умовах є різновидом пенсії за віком, а стаття 13 Закону № 1788-ХІІ передбачає пільгові умови для призначення пенсії за віком, а не окремий вид пенсійного забезпечення, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Суд зазначив, що особі, якій вже призначено пенсію за віком на пільгових умовах, не може бути повторно призначено пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-ІV. Суд також врахував, що у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Суд також зазначив, що у постанові від 22.10.2024 у справі № 300/5450/23 Верховний Суд відступив від попередніх висновків щодо права осіб, які отримували пенсію за віком на пільгових умовах, на призначення пенсії за віком на загальних підставах.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/6327/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення штрафу, винесеної органом державної виконавчої служби.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ГУ ПФУ) пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені причини пропуску строку не були визнані поважними. Суд зазначив, що необхідність сплати судового збору встановлена законом, і ГУ ПФУ, подаючи апеляційну скаргу без підтвердження сплати збору, порушило процесуальні норми. Відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною для пропуску строку, оскільки держава не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Крім того, введення воєнного стану саме по собі не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, якщо не доведено, що воєнні обставини об’єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
