Огляд судової практики Верховного Суду за 12/05/2025

Справа №576/2279/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є скасування рішення міської ради про розірвання контракту з головним лікарем комунального підприємства, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову. Суди встановили, що міська рада мала повноваження приймати рішення про звільнення керівника комунального підприємства, оскільки до її компетенції було віднесено управління підприємством згідно з новою редакцією статуту. Також суди встановили, що позивач порушив умови контракту, допустивши несвоєчасну виплату заробітної плати працівникам лікарні. Суд врахував, що законність рішення про затвердження нової редакції статуту вже була підтверджена в іншій судовій справі. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди з встановленими обставинами та переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №761/13101/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу квартири, а також встановлення іпотеки на цю квартиру для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався наступними аргументами:
* Позивач, як правонаступник банку, пропустив строк позовної давності, оскільки банк мав можливість дізнатися про порушення своїх прав щодо неукладення договору іпотеки та відчуження квартири значно раніше, ніж стверджує позивач. Банк, знаючи про неналежне виконання зобов’язань за кредитним договором з 2010 року, не вжив своєчасних заходів для контролю за виконанням умов договору щодо оформлення іпотеки.
* Апеляційний суд помилково вважав, що відповідач, який набув право власності на квартиру, не може заявляти про застосування позовної давності щодо вимог, які безпосередньо не до нього звернені, оскільки задоволення цих вимог призводить до позбавлення його права власності.
* Суд касаційної інстанції наголосив, що для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним стандарт поведінки середнього розумного та обачного іпотекодержателя.
* Суд касаційної інстанції вказав, що обставини заміни кредитора у зобов’язанні, а також зміни власників квартири не впливають на перебіг позовної давності.
* Суд касаційної інстанції зазначив, що протилежний підхід свідчить про неправомірне втручання у право власності, яке гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Справа №522/20810/19 від 05/05/2025
1. Предметом спору є стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав, а саме відтворення та розповсюдження навчальних посібників, співавтором яких є позивач, без його дозволу.

2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що університет розмістив на своєму вебсайті навчальні посібники, які є відтворенням оригінальних творів, співавтором яких є позивач, без отримання на це дозволу. Суд встановив, що відповідач порушив майнові авторські права позивача, відтворивши та розповсюдивши контрафактні примірники творів. При цьому, суд врахував висновок експертного дослідження, який підтверджує факт відтворення творів позивача у навчальних посібниках, розміщених на сайті університету. Суд також взяв до уваги, що відповідач не спростував факт порушення авторських прав, а лише надав довідку про реєстрацію та видалення спірних творів з сайту. Розмір компенсації був визначений судом на основі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент звернення до суду, з урахуванням кількості порушень (відтворення та розповсюдження двох творів).

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу університету без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №759/17288/21 від 09/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною державної реєстрації права власності на квартири, утворені з горища багатоквартирного будинку, та усунення перешкод у користуванні цим майном.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили правовий режим спірних приміщень (чи є вони допоміжними), не надали належної оцінки доводам позивачів щодо порушення їхніх прав як співвласників багатоквартирного будинку, і, як наслідок, не визначили належний та ефективний спосіб захисту порушених прав. Суди попередніх інстанцій не врахували, що для захисту прав співвласників багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення не обов’язково подавати віндикаційний позов. Суд зазначив, що суди повинні були встановити, які саме права та інтереси позивачів були порушені, і якого результату вони хотіли досягти, звертаючись до суду. Суд також вказав, що суди не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо неможливості відчуження допоміжних приміщень багатоквартирного будинку як окремого об’єкта цивільних прав.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №4823/359/24 від 05/05/2025
1. Предметом спору є заява про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду (США) щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей.

2. Суд задовольнив заяву про видачу виконавчого листа, виходячи з наступного: між Україною та США не укладено договір про правову допомогу, тому застосовується принцип взаємності, який презюмується, якщо не доведено інше; боржник не надав доказів оскарження рішення іноземного суду; рішення іноземного суду набрало законної сили, що підтверджується ордером суду США; документи, видані в США, засвідчені апостилем та нотаріально завіреним перекладом; судом не встановлено підстав для відмови у задоволенні клопотання, передбачених ст. 468 ЦПК України. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не є компетенцією касаційного суду. Крім того, суд касаційної інстанції стягнув з боржника на користь стягувача витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а заінтересована особа не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат критеріям реальності, розумності та співмірності.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №560/1787/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про коригування митної вартості товарів та картки відмови в митному оформленні.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що позивач надав достатньо документів для підтвердження митної вартості товарів за ціною договору, а митниця не довела наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої вартості. Суд вказав, що митний орган не обґрунтував, на підставі якої саме митної декларації скориговано конкретну митну вартість по кожному товару, та не здійснив обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованого митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо здійснених коригувань. Також, суд зазначив, що твердження митного органу про можливий вплив пов’язаності сторін на заявлену вартість є припущенням, не підтвердженим доказами. Суд також врахував, що позивач надав документи, які підтверджують оплату товару за заявленою ціною. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Хмельницької митниці без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Справа №532/2190/22 від 07/05/2025
Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_7 вироку апеляційційного суду щодо його обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло).

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду. У резолютивній частині не наведено жодних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, лише зазначено про залишення вироку апеляційного суду без змін. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз позиції суду та підстав прийнятого рішення.

Суд ухвалив: Вирок Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Справа №463/11488/20 від 07/05/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_6.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_6, скасувавши ухвалу Львівського апеляційного суду про відмову у відкритті провадження та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції. Фактично, Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті провадження, вказавши на необхідність повторного розгляду апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції, ймовірно, встановив певні порушення норм процесуального права, які стали підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд. При цьому, конкретні мотиви, якими керувався Верховний Суд, будуть викладені у повному тексті постанови, який буде проголошено пізніше. Під час нового розгляду апеляційний суд повинен врахувати вказівки суду касаційної інстанції та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Суд ухвалив: ухвалу Львівського апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №910/15852/23 від 29/04/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Тропікал Парк” на користь ТОВ “Будмонтаж Ріелті” заборгованості з компенсації вартості спожитої теплової енергії.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки встановив тотожність сторін, предмету та підстав позову з іншою справою, яка вже була розглянута та по якій було винесено рішення, що набрало законної сили; ВС наголосив, що позивач не може повторно звертатися до суду з тим самим позовом, змінюючи лише деякі обставини чи правове обґрунтування, оскільки це є спробою переглянути попереднє судове рішення; ВС зазначив, що додавання нових доказів або посилання на інші норми права не змінює суті спору, якщо основні обставини та вимоги залишаються тими ж самими; ВС підкреслив, що суди вже оцінили надані позивачем докази у попередній справі, і повторна їх оцінка в новому провадженні є неприпустимою; ВС вказав, що позивач знав про існування додаткових доказів (податкової звітності) під час розгляду попередньої справи, але не надав їх вчасно, що також свідчить про намагання переглянути попереднє рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Будмонтаж Ріелті” без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №910/5814/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ “ТМО “ЛІКО-ХОЛДІНГ” та ТОВ “УК “ВЕНЕЦІЯ” передати ОСББ “ВЕНЕЦІЯ 10/1” технічну документацію на багатоквартирний будинок.

2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційні скарги відповідачів. Щодо ТОВ “УК “ВЕНЕЦІЯ”, суд погодився з попередніми судовими рішеннями, підкресливши, що саме управитель багатоквартирного будинку несе обов’язок передати технічну документацію ОСББ, посилаючись на положення Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Суд зазначив, що цей обов’язок є безумовним і не залежить від наявності документів у управителя, оскільки останній мав отримати їх від забудовника або відновити у разі відсутності. Щодо ТОВ “ТМО “ЛІКО-ХОЛДІНГ”, суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, вказавши, що позов до забудовника був пред’явлений безпідставно, оскільки існує презумпція передачі технічної документації управителю, і саме він є належним відповідачем у даному спорі. Суд також врахував, що суди попередніх інстанцій не зазначили, в якій частині рішення стосується кожного з відповідачів, що є порушенням процесуального законодавства.

3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог до ТОВ “ТМО “ЛІКО-ХОЛДІНГ” та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, а в частині задоволення позовних вимог до ТОВ “УК “ВЕНЕЦІЯ” рішення залишив без змін.

Справа №420/30227/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови військової частини звільнити позивача з військової служби під час воєнного стану у зв’язку з необхідністю догляду за матір’ю з інвалідністю I групи.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою виконали обов’язок щодо всебічного та повного з’ясування обставин справи, зокрема, не дослідили родинні зв’язки між матір’ю позивача з інвалідністю та іншими особами, зареєстрованими за її місцем проживання, що має значення для визначення потенційних обов’язків з догляду. Суд наголосив на активній ролі суду в адміністративному процесі, який зобов’язаний вживати заходів для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд вказав на суперечливість та неузгодженість мотивів та висновків суду апеляційної інстанції, що створює стан правової невизначеності. Суд зазначив, що для звільнення з військової служби достатньою є наявність однієї з умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду. Суд врахував, що розгляд справи судом першої інстанції здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що могло вплинути на повноту дослідження обставин.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №910/10005/24 від 08/05/2025
Предметом спору є зобов’язання вчинити певні дії, ініційоване ТОВ «Транс-Гарант» проти ТОВ «Акріс Агро Груп».

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій закрили провадження, але Верховний Суд з цим не погодився. Колегія суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу ТОВ «Транс-Гарант», встановила, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, що призвело до необґрунтованого закриття провадження у справі. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність повного та всебічного розгляду справи по суті, враховуючи всі обставини та надані докази. Також, суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення права на справедливий судовий розгляд та доступу до правосуддя.

Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №500/3352/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відмова Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (УДМС) прийняти декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації, подану громадянкою України, яка раніше набула громадянство України, будучи громадянкою РФ.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що для прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства необхідно встановити наявність незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства. Суд зазначив, що особа повинна вжити активних дій для припинення іноземного громадянства, зокрема, звернутися до компетентних органів відповідної держави. У випадку з громадянством РФ, навіть після розірвання дипломатичних відносин між Україною та Росією, громадяни України не позбавлені можливості звертатися до дипломатичних представництв РФ в інших країнах. Оскільки позивачка не надала доказів вчинення таких дій після 24 лютого 2022 року, відмова УДМС у прийнятті декларації є правомірною. Суд також врахував, що існують певні умови, за яких ДМС може прийняти декларацію про відмову від громадянства РФ, зокрема, якщо особа зверталася до уповноваженого органу РФ із заявою про припинення громадянства як до, так і після 24 лютого 2022 року, але не отримала відповіді або отримала відмову.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною відмови УДМС прийняти декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та зобов’язання УДМС прийняти таку декларацію.

Справа №219/1639/19 від 15/04/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника на ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжки, розбій та незаконне заволодіння документами.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, але змінив судові рішення попередніх інстанцій. Суд зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін, враховуючи сукупність доказів, зокрема, покази обвинуваченого, потерпілих, протоколи слідчих дій та висновки експертів. ВС підкреслив, що твердження обвинуваченого про тиск з боку правоохоронних органів не були підтверджені конкретними обставинами та доказами, тому не вимагали обов’язкового розслідування. Водночас, ВС врахував зміни в законодавстві, які декриміналізували частину діянь, і закрив кримінальне провадження в цій частині, а також змінив покарання за іншим епізодом, звільнивши особу від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

3. Верховний Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, але змінив судові рішення, частково закривши кримінальне провадження та змінивши вид покарання за окремими епізодами.

Справа №560/8683/24 від 07/05/2025
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у бюджетному відшкодуванні за певний період. Суд не навів конкретних аргументів у цій частині рішення, але можна припустити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми податкового законодавства, що регулюють питання бюджетного відшкодування ПДВ, або не врахували певні обставини, які мали значення для правильного вирішення справи. Можливо, були надані достатні докази правомірності вимог позивача щодо відшкодування ПДВ, які не були належним чином оцінені судами попередніх інстанцій. Також, можливо, податковий орган неправомірно відмовив у відшкодуванні, посилаючись на формальні підстави.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення в частині відмови у бюджетному відшкодуванні на суму 1 496 223,28 грн.

Справа №990/43/24 від 07/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо невідповідності судді займаній посаді та внесення подання про її звільнення.

Суд, задовольняючи позов частково, зазначив, що ВККСУ не надала достатніх доказів, які б обґрунтовували висновок про невідповідність судді займаній посаді. Суд вказав на те, що окремі порушення, допущені суддею, не є настільки серйозними, щоб ставити під сумнів її професійну компетентність та доброчесність. Також, суд взяв до уваги позитивні характеристики судді та її значний досвід роботи. Суд підкреслив, що рішення про звільнення судді має бути обґрунтованим та пропорційним вчиненим порушенням, а в даному випадку ВККСУ не змогла довести, що звільнення є необхідним заходом. Суд наголосив на важливості забезпечення незалежності судової влади та недопущення політичного тиску на суддів.

Суд визнав протиправним і скасував рішення ВККСУ про невідповідність судді займаній посаді та подання про її звільнення.

Справа №910/9652/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, не перевірив доводи позивача щодо необхідності застосування статті 371 Закону України “Про захист економічної конкуренції” в ретроспективному порядку на підставі статті 58 Конституції України, оскільки це могло пом’якшити відповідальність позивача, враховуючи тривалість розгляду антимонопольної справи. Суд зазначив, що апеляційний суд не надав оцінку аргументам позивача щодо порушення розумних строків розгляду справи АМКУ та можливості закриття справи на підставі нових положень законодавства, що набрали чинності після початку розгляду справи, але до винесення рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що невстановлення судом обставин справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, унеможливлює перевірку Верховним Судом здійсненого судом правозастосування.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №560/15993/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцю за певний період.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини справи, зокрема, не дослідили доводи позивача щодо розміру його грошового забезпечення за лютий 2018 року, що є важливим для розрахунку індексації. Також суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо обов’язковості одночасної компенсації податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації. Суд наголосив на необхідності встановлення розміру підвищення доходу позивача в березні 2018 року, суми можливої індексації, та порівняння цих показників для визначення права на індексацію-різницю. Суд підкреслив, що повноваження відповідача щодо виплати індексації-різниці не є дискреційними, а є обов’язком, гарантованим законом. Суд також вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про передчасність вимог щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб, оскільки така компенсація має виплачуватися одночасно з індексацією. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача та не перевірили обґрунтованість нарахованих ним сум індексації.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №910/9565/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. У рішенні не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій на основі доводів касаційної скарги. Відсутність детального опису мотивів у наданому уривку не дозволяє встановити, які саме аргументи сторін та оцінки судів попередніх інстанцій були вирішальними для Верховного Суду. Для повного аналізу потрібен повний текст судового рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/8094/24 від 25/04/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку заборгованості за скид стічних вод без отримання необхідних дозволів.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що банк здійснював скид стічних вод без належних дозволів, порушуючи встановлені правила. Суд наголосив, що плата за скид стічних вод без дозволу не є оперативно-господарською санкцією, а є обов’язковим платежем за порушення нормативних вимог. Суд також врахував, що банк не надав доказів отримання дозволів на скид стічних вод, що підтверджує факт порушення. Суд відхилив аргументи банку про те, що застосування п’ятикратного тарифу є неправомірним, оскільки банк не спростував факту скиду стічних вод без дозволу. Суд вказав, що висновки Великої Палати Верховного Суду та об’єднаної палати Касаційного господарського суду мають перевагу над висновками колегії суддів, на які посилався скаржник.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення апеляційного суду про стягнення заборгованості – без змін.

Справа №910/9448/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України.

2. У тексті рішення відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення. Наведені лише назви сторін, їх представників, номер справи, назва суду апеляційної інстанції, який розглядав справу до цього, і перелік статей ГПК України, якими керувався суд. Тому я не можу надати опис основних аргументів суду.

3. Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “Промислово-будівельна група Ковальська” залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 910/9448/24 – без змін.

Справа №906/145/24 від 08/05/2025
Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених акціонерним товариством «Житомиробленерго» у суді касаційної інстанції.

Суд задовольнив заяву АТ «Житомиробленерго», керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, які регулюють питання розподілу судових витрат. Суд врахував, що Товариство понесло витрати на професійну правничу допомогу в касаційній інстанції, і ці витрати підлягають відшкодуванню Підприємцем, оскільки рішення було прийнято на користь Товариства. Суд також взяв до уваги критерії розумності та обґрунтованості витрат на правову допомогу, зважаючи на складність справи та обсяг наданих послуг. Відповідно до принципу розподілу судових витрат, сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування понесених нею витрат. Суд визнав, що заявлена сума витрат є обґрунтованою та підлягає стягненню з Підприємця.

Суд ухвалив стягнути з фізичної особи – підприємця Долговської Вікторії Анатоліївни на користь акціонерного товариства «Житомиробленерго» 10 000 грн 00 коп витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Справа №910/1469/20 від 29/04/2025
1. Предметом спору є заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на колишніх засновників та керівників ТОВ “Київ-Градобуд-БМП 1” у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні заяви ліквідатора, оскільки ліквідатор не довів наявності всіх необхідних елементів для покладення субсидіарної відповідальності. Зокрема, не було надано достатніх доказів, які б свідчили про умисні дії колишніх керівників та засновників, спрямовані на погіршення фінансового стану підприємства та доведення його до банкрутства. Суд зазначив, що ліквідатор не довів причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідачів та неплатоспроможністю боржника, а також не надав доказів їхньої вини. Суд також врахував, що ліквідатор не обґрунтував належними доказами наявність підстав для притягнення до солідарної відповідальності колишніх керівників-засновників боржника. Суд підкреслив, що неплатоспроможність сама по собі не є достатньою підставою для покладення субсидіарної відповідальності, а необхідно довести умисні дії, спрямовані на доведення до банкрутства.

3. Суд залишив касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №904/6015/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою громадської організації, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що апеляційний суд правильно встановив, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов’язків громадської організації, яка подала апеляційну скаргу, оскільки предметом розгляду в основній справі були договірні зобов’язання між страховими компаніями та їх агентами, а не питання захисту прав споживачів, яким опікується громадська організація. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, необхідно довести, що рішення суду першої інстанції безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси або обов’язки, і такий зв’язок має бути очевидним і безумовним. Верховний Суд зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Суд також врахував, що громадська організація вже зверталася до суду з аналогічними вимогами в іншій справі, що додатково підтверджує відсутність безпосереднього зв’язку між рішенням у цій справі та її правами та обов’язками.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №922/1836/24 від 29/04/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про закупівлю робіт у зв’язку з неоплатою виконаних робіт.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки діям сторін щодо виконання договору, зокрема, не з’ясував, чи дотримався замовник вимог статей 525, 526, 853, 882 Цивільного кодексу України, які регулюють порядок прийняття робіт та заявлення про їх недоліки. Суд також зазначив, що апеляційний суд не встановив обставини реального виконання робіт, їх відповідність проектно-кошторисній документації та обсягу, заявленому позивачем. Крім того, апеляційний суд не врахував, що підписання актів приймання-передачі виконаних робіт є формальною необхідністю, яка не змінює суті виконаних робіт, якщо їх реальність доведена іншими доказами. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд без належного обґрунтування ототожнив локальний кошторис з проектно-кошторисною документацією, що є помилковим. Суд касаційної інстанції також вказав на обов’язок суду оцінювати докази з огляду на їх вірогідність та взаємний зв’язок, чого не було зроблено апеляційним судом.

3. Рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №914/297/24 від 29/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Фонду держмайна про відмову у застосуванні пільгової орендної плати та зобов’язання здійснити перерахунок орендної плати.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції не з’ясував, чи дотримався позивач, як переможець аукціону, порядку отримання пільгової орендної плати згідно з постановою Кабінету Міністрів України, а також чи дотримався орендодавець положень цієї постанови при вирішенні питання про надання пільги. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім доводам учасників справи, зокрема, щодо законних очікувань позивача на застосування пільгової орендної плати та законності відмови орендодавця. Суд апеляційної інстанції не оцінив належним чином докази, не встановив фактичні обставини справи повно та всебічно, що унеможливило прийняття законного та обґрунтованого рішення. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність з’ясування питання стосовно дотримання ТОВ “Ромашка” як переможцем електронного аукціону порядку, передбаченого пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 для отримання права на пільгову орендну плату, а також дотримання орендодавцем (РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) положень постанови Кабінету Міністрів України при вирішенні питання про надання/відмову у наданні пільгової орендної плати переможцю аукціону та наявність у орендодавця підстав вимагати в орендаря (переможця аукціону) документів до клопотання орендаря відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №760/9776/25 від 05/05/2025
Предметом спору є подання голови Київського апеляційного суду про направлення клопотання захисника щодо тимчасового доступу до речей та документів з одного суду до іншого в межах різних апеляційних округів.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що, згідно з чинним кримінальним процесуальним законодавством, питання про направлення клопотання щодо тимчасового доступу до речей та документів з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів не підлягає задоволенню. Судді послались на статті 32, 33-1, 34, 376 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання територіальної підсудності та повноважень суду. Колегія суддів вирішила, що в даному випадку відсутні підстави для зміни підсудності, оскільки клопотання було подано в межах компетенції Солом’янського районного суду міста Києва. Суд також зазначив, що ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню.

Суд постановив залишити без задоволення подання голови Київського апеляційного суду про направлення матеріалів клопотання захисника.

Справа №333/8006/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, поширеної в соціальній мережі Facebook та на веб-сайті, і зобов’язання її спростувати.

2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що поширена інформація містить оціночні судження, а не фактичні твердження, оскільки відповідач висловлював свою суб’єктивну думку та припущення щодо певних подій, що не підлягає спростуванню. Суд врахував, що відповідач використовував мовні звороти, які вказують на оціночний характер висловлювань, а також те, що фактологічна частина інформації (щодо представництва інтересів третьої особи позивачем) відповідає дійсності. Суд зазначив, що позивачка не довела факту порушення її особистих немайнових прав або неможливості їх здійснення, а також причинного зв’язку між поширеною інформацією та завданням моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що вислови у публікації носять оціночний характер і не порушують права позивачки. Верховний Суд також підтримав ці висновки, зазначивши, що суди належно оцінили контекст публікації та правильно визначили її оціночний характер.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №459/2809/22 від 28/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_6 за спричинення легких тілесних ушкоджень різним особам.

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки встановив, що місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 125 КК, на підставі належним чином досліджених доказів, включаючи покази потерпілих, свідків, висновки експертів та відеозаписи. Суд зазначив, що покази ОСОБА_6 про самозахист були оцінені критично, оскільки суперечили іншим доказам. Також суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про звільнення ОСОБА_6 від покарання за ч. 1 ст. 125 КК у зв’язку із закінченням строків давності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу був обґрунтований, враховуючи обставини справи та обсяг наданих послуг.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №459/2809/22 від 28/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125 КК України, а саме умисне легке тілесне ушкодження та умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду касаційної інстанції. З тексту вбачається, що повний текст постанови буде проголошено пізніше, тому наразі неможливо встановити мотиви, якими керувався Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій. Аналіз аргументів стане можливим після оприлюднення повного тексту судового рішення.

3. Верховний Суд залишив без зміни вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, а касаційну скаргу захисника залишив без задоволення.

Справа №761/12374/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування цього майна на користь територіальної громади міста Києва.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності без відповідного рішення Київської міської ради, а первинне рішення суду, на підставі якого було зареєстровано право власності, взагалі не існувало. Суди обґрунтовано відмовили у застосуванні строків позовної давності, оскільки прокурор та Київська міська рада дізналися про порушення прав громади лише в ході розслідування кримінального провадження. Суд також зазначив, що сам факт внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не свідчить про обізнаність прокурора про порушення майнових прав Київської міської ради. Доводи касаційної скарги про те, що позовна давність почала перебіг раніше, з моменту реєстрації права власності, були відхилені, оскільки сама по собі реєстрація не свідчить про незаконність набуття майна. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій надали вичерпну відповідь на всі істотні питання у справі, а доводи касаційної скарги не спростовують їх висновків.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №686/14711/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним наказу Держгеокадастру про передачу у приватну власність земельної ділянки та її витребування на користь міської ради.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, як того вимагає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо в частині витребування земельної ділянки. Водночас, суд першої інстанції також не обґрунтував належним чином відмову у задоволенні позовних вимог про витребування, що унеможливлює перевірку правильності застосування норм права. Суд зазначив, що прокурор не надав оригінал державного акта на право колективної власності на землю, яким обґрунтовував свій позов, а надана ним копія державного акта в силу вимог частини шостої статті 95 ЦПК України не могла братися апеляційним судом до уваги, оскільки відповідач ставила під сумнів цей письмовий доказ. Враховуючи, що суди обох інстанцій не дослідили належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалені ними судові рішення в частині вимог про витребування земельної ділянки не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №910/9448/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про відмову у залученні ТОВ “Промислово-будівельна група Ковальська” (Товариство) до участі у справі про концентрацію як третьої особи.

2. Суд касаційної інстанції, підтримуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що АМКУ діє в межах дискреційних повноважень, вирішуючи питання про залучення третіх осіб до справ про концентрацію, і обов’язок доведення суттєвого впливу рішення у справі на права та інтереси покладається на заявника. Суд також врахував, що Товариство не є безпосереднім споживачем або виробником цементу, а лише управляє групою підприємств, і не довело, що рішення АМКУ суттєво зачіпає його права більше, ніж інших споживачів цементу. Крім того, суд зазначив, що оскаржуване рішення АМКУ про відмову у залученні до справи про концентрацію не є ефективним способом захисту, оскільки процедура розгляду справи про концентрацію вже завершилася. Суд також вказав, що дії суду апеляційної інстанції щодо залучення СіАрЕйч Юкрейн Бі.Ві. (CRH Ukraine B.V) відповідають алгоритму дій, які визначені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Промислово-будівельна група Ковальська” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №698/1101/15-к від 30/04/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу).

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не наводячи детальних аргументів у резолютивній частині постанови. Можна припустити, що суд касаційної інстанції не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування матеріального закону, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Також, ймовірно, суд врахував доводи, наведені в попередніх судових рішеннях, щодо доведеності вини засудженого та обґрунтованості призначеного покарання. Повний текст постанови, який буде проголошено пізніше, розкриє більш детальні мотиви прийнятого рішення. Захисники засудженого брали участь у засіданні в режимі відеоконференції, що свідчить про забезпечення права на захист.

Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Справа №580/2628/24 від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог щодо проведення розрахункових операцій.

Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував норми матеріального права, не врахувавши, що відсутність обов’язкових реквізитів у фіскальному чеку робить його недійсним розрахунковим документом, що тягне за собою фінансову відповідальність. Суд зазначив, що податковий орган правомірно використовував інформацію з системи обліку даних РРО (СОД РРО) для перевірки дотримання вимог щодо розрахункових операцій. Однак, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про незаконність проведення фактичної перевірки, оскільки податковий орган не надав доказів наявності законних підстав для її призначення, що є самостійною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. Враховуючи, що касаційна скарга не містила доводів щодо процедури проведення перевірки, Верховний Суд не оцінював ці обставини, але підкреслив їх важливість.

Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про задоволення позовних вимог.

Справа №133/424/18 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 1 ст. 126 КК України (умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень).

2. У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду, оскільки зазначено, що повний текст буде складено пізніше. Відповідно, неможливо проаналізувати, якими саме аргументами керувався Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій. Для надання повної відповіді потрібен повний текст судового рішення.

3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 без змін, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Справа №904/5262/23 від 29/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди до договору підряду та стягнення з ТОВ “Лімм-Буд” 352 222,06 грн пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав додаткову угоду недійсною, оскільки вона суперечила вимогам постанов КМУ щодо граничного строку використання авансу, а також підтримав нарахування пені та інших платежів через прострочення виконання зобов’язань. Суд зазначив, що форс-мажорні обставини не були належним чином доведені, а належними доказами використання авансу є акти виконаних робіт (форми КБ-2в) і довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-3), яких у матеріалах справи не було. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що перерахування коштів на небюджетний рахунок та погодження платежів казначейством є достатнім доказом використання авансу, оскільки договір підряду вимагав підтвердження використання авансу актами виконаних робіт. Суд також відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач не довів, що це унеможливило встановлення важливих обставин для вирішення справи.

3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Лімм-Буд” без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №921/534/23 від 29/04/2025
1. Предметом спору є оскарження Головним управлінням ДПС у Тернопільській області ухвали Господарського суду Тернопільської області та постанови Західного апеляційного господарського суду в частині затвердження плану санації та введення процедури санації Дочірнього підприємства “Тернопільський облавтодор”.

2. Верховний Суд залишив чинними рішення попередніх інстанцій, виходячи з того, що план санації відповідає вимогам Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), а рішення про його схвалення прийнято зборами кредиторів з дотриманням встановленої процедури. Суд зазначив, що план санації містить заходи, спрямовані на оздоровлення фінансового стану боржника та задоволення вимог кредиторів, а також передбачає відновлення платоспроможності боржника у межах строку процедури санації. ВС наголосив, що наявність технічних помилок не впливає на обґрунтованість плану санації. ВС також врахував, що введення процедури санації є більш вигідним для податкового органу, ніж ліквідація, оскільки передбачає надходження коштів до бюджету від ПДВ та інших податків. ВС підкреслив, що норма про списання податкового боргу, який виник понад три роки до зборів кредиторів, є спеціальною і має пріоритет над загальними нормами Податкового кодексу.

3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду та ухвалу Господарського суду Тернопільської області в оскаржуваній частині – без змін.

Справа №466/6969/22 від 30/04/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку щодо особи, засудженої за крадіжку, вчинену у великих розмірах, та порушення правил адміністративного нагляду.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження особи за крадіжки, вчинені у певні періоди 2022 та 2023 років. Суд обґрунтував своє рішення тим, що на момент розгляду справи закон, який встановлював кримінальну відповідальність за такі діяння, втратив чинність. Це означає, що діяння, які раніше вважалися злочинними, більше не підпадають під кримінальну юрисдикцію. У зв’язку з цим, кримінальне провадження в цій частині було закрито на підставі відповідної норми Кримінального процесуального кодексу України. В іншій частині, що стосується інших епізодів злочинної діяльності або інших статей обвинувачення, судові рішення залишено без змін.

Суд ухвалив: касаційну скаргу задовольнити частково, вирок та ухвалу скасувати в частині засудження за окремими епізодами крадіжок та закрити кримінальне провадження в цій частині, в решті судові рішення залишити без змін.

Справа №380/6818/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Давидівської сільської ради про затвердження детального плану території (ДПТ), яке, на думку позивача, порушує його право користування земельною ділянкою.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав на наступне:
* Обов’язком замовника містобудівної документації є окреме оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації, проектів містобудівної документації та повідомлення про початок процедури розгляду пропозицій громадськості.
* Невиконання одного з цих обов’язків не може вважатися виконанням інших.
* Оголошення про проведення громадського обговорення повинно містити повну інформацію про склад та зміст містобудівної документації, графічні матеріали та інформацію про заплановані заходи.
* Недотримання процедури громадського обговорення спотворює результати, які могли бути отримані.
* Затвердження ДПТ без належного громадського обговорення є безумовною підставою для скасування рішення про його затвердження.
* Суд також врахував, що позивач обґрунтовано стверджує про створення перешкод у заїзді/виїзді до його ділянки внаслідок затвердження ДПТ.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позовних вимог, залишивши в силі рішення про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради.

Справа №200/13568/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачці щомісячну надбавку за роботу з особливими умовами праці, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України № 708, як працівнику, який працював на лінії зіткнення.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що заробітна плата державних службовців регулюється спеціальним законом, а саме Законом України “Про державну службу”, який вичерпно визначає складові заробітної плати держслужбовців. Оскільки надбавка, передбачена Постановою № 708, не передбачена Законом України “Про державну службу”, то підстав для її нарахування державним службовцям немає. Суд зазначив, що Постанова № 708 спрямована на додаткове стимулювання працівників бюджетних установ, закладів та організацій, які працюють в особливих умовах на лінії зіткнення, але вона не може розширювати перелік виплат, встановлених спеціальним законом для державних службовців. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо неможливості застосування Постанови № 708 у випадках, коли оплата праці регулюється спеціальним законодавством для окремих категорій працівників.

3. Суд вирішив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №910/18089/23 від 22/04/2025
1. Предметом спору є виселення Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України з орендованих приміщень у зв’язку із закінченням строку дії договору оренди.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у виселенні, оскільки суди помилково застосували положення Закону України “Про культуру” та “Про музеї та музейну справу”, які не регулюють орендні відносини, натомість регулюються спеціальним законом “Про оренду державного та комунального майна”. Суд зазначив, що Закон України “Про культуру” стосується інвестиційної, інноваційної діяльності та приватизації у сфері культури, а не орендних відносин. **** Суд сформулював висновок, що у разі припинення договору оренди приміщень закладу культури, такий заклад зобов’язаний повернути майно, оскільки Закон України “Про культуру” не поширюється на ці відносини. Водночас, враховуючи важливість збереження культурної спадщини та унікальність архіву-музею, суд змінив мотивувальну частину рішення, вказавши, що виселення музею без надання рівноцінного приміщення призведе до руйнування цінностей, що суперечить міжнародним зобов’язанням України. Суд наголосив на обов’язку держави забезпечити належні умови для зберігання культурних цінностей.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін рішення про відмову у задоволенні позову про виселення.

Справа №910/3359/21 від 08/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) акціонерним товариством “Оператор газорозподільної системи “Вінницягаз”.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову “Вінницягаз” до АМКУ. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, виходили з того, що АМКУ діяв у межах своїх повноважень, приймаючи рішення, яке оскаржувалося “Вінницягаз”. Можливо, суди погодилися з аргументами АМКУ щодо наявності порушень конкуренційного законодавства з боку “Вінницягаз” або з обґрунтованістю застосованих санкцій. Також, суди могли врахувати докази, надані АМКУ, які підтверджують правомірність його рішення. Важливо, що Верховний Суд підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій, підтверджуючи законність рішення АМКУ.

Суд постановив залишити касаційну скаргу “Вінницягаз” без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін.

Справа №910/9566/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Вест Кард” про стягнення з ТОВ “АС Ресурс” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги.

2. Верховний Суд частково задовольнив заяву, керуючись наступними аргументами: по-перше, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат лише у разі ухвалення нового рішення або зміни остаточного судового рішення; по-друге, якщо справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється судом, який ухвалює остаточне рішення; по-третє, ТОВ “Вест Кард” не розмежувало суми витрат у частині позовних вимог, за якими було ухвалено остаточне рішення, та тих, що передані на новий розгляд; по-четверте, суд застосував принцип пропорційного відшкодування судових витрат, визначивши суму, що підлягає стягненню, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог; по-п’яте, суд врахував, що інша сторона не подала клопотання про зменшення розміру судових витрат, а також взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду щодо свободи договору при визначенні розміру гонорару адвоката. Суд також підкреслив, що час, витрачений адвокатом на дорогу до суду, є складовою правничої допомоги та підлягає компенсації.

3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Вест Кард” та постановив стягнути з ТОВ “АС Ресурс” на користь ТОВ “Вест Кард” 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №910/16379/23 від 22/04/2025
1. Предметом спору є клопотання ФОП Нестеренко К.В. про стягнення з АТ КБ “Приватбанк” витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

2. Верховний Суд частково задовольнив клопотання, керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та правом на професійну правничу допомогу, гарантованим Конституцією України та ГПК України; суд врахував положення ст. 126 ГПК України щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, зокрема, необхідність співмірності цих витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом; суд також взяв до уваги критерії обґрунтованості та пропорційності витрат, визначені ст. 129 ГПК України, та практику ЄСПЛ щодо відшкодування лише необхідних і розумних судових витрат; суд врахував, що позиція відповідача була сформована ще в апеляційній інстанції, а касаційна скарга задоволена частково, що не свідчить про необхідність нового аналізу судової практики адвокатом.

3. Суд постановив стягнути з АТ КБ “Приватбанк” на користь ФОП Нестеренко К.В. 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши в задоволенні решти вимог.

Справа №990/306/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, а її рішення містить посилання на визначені законом підстави та є належним чином мотивованим. Суд зазначив, що участь члена ВРП, на розгляді якого перебували дисциплінарні скарги щодо позивача, не є безумовною підставою для відводу, особливо коли відвід не було заявлено під час засідання ВРП. Також, суд підкреслив, що ВРП не має повноважень перевіряти процесуальний порядок вручення повідомлення про підозру, а її завдання полягає у з’ясуванні обґрунтованості підозри та наявності підстав для продовження відсторонення, зокрема, чи продовжують існувати обставини, які стали підставою для первинного відсторонення. Суд врахував, що наявність кримінального провадження проти судді може поставити під сумнів його безсторонність та зашкодити авторитету судової влади. Суд також зазначив, що ВРП, приймаючи рішення, вислухала позицію судді та його представника, що свідчить про дотримання принципів змагальності та рівності сторін.

3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя.

Справа №910/5620/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору між ТОВ «Сумитеплоенерго» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

2. На жаль, в наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення. Є лише вступна та резолютивна частини постанови. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.

3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу ТОВ «Сумитеплоенерго» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.

Справа №160/28927/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження про анулювання ліцензій на роздрібну торгівлю тютюновими виробами та заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії цього розпорядження.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду про забезпечення позову, зазначив, що апеляційний суд невірно оцінив обставини справи, зокрема, не врахував, що позивач має інші види господарської діяльності, окрім роздрібної торгівлі тютюновими виробами, і анулювання ліцензій не призведе до повної зупинки його діяльності. Суд також підкреслив, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували можливі негативні наслідки анулювання ліцензій, такі як розірвання договірних відносин, несплата податків або невиплата заробітної плати. ВС наголосив, що забезпечення позову має бути обґрунтованим і базуватися на реальних доказах, а не на припущеннях про можливі негативні наслідки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні враховувати специфіку правовідносин і їх законодавче врегулювання, щоб зробити висновок про необхідність застосування заходів забезпечення позову.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про забезпечення позову та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.

Справа №560/1787/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є рішення митниці про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що позивач надав достатньо документів, які підтверджують ціну товару та його оплату, що дозволяє встановити митну вартість за основним методом – за ціною договору; митниця не обґрунтувала, на підставі якої саме митної декларації скориговано конкретну митну вартість по кожному товару, не здійснила обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованого митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування, порушивши вимоги ст. 55 Митного кодексу України; твердження митного органу про те, що пов’язаність сторін зовнішньоекономічної операції може впливати на заявлену митну вартість, є припущенням, не підтвердженим доказами; наданий позивачем пакет документів був однаковим для всіх товарів, але митниця дійшла різних висновків щодо підтвердження митної вартості для різних частин товарів. Суд також зазначив, що доводи митниці стосуються переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу митниці без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Справа №9901/181/21 від 16/04/2025
Предмет спору – оскарження ТОВ “Еджейн Макро” Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування до товариства персональних санкцій.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що Президент діяв у межах конституційних повноважень, видаючи указ на основі рішення РНБО, яке було прийнято за пропозицією СБУ з метою захисту національних інтересів. Суд зазначив, що наявність реальних або потенційних загроз національній безпеці є оціночним поняттям, і Президент має дискрецію в оцінці таких загроз. Також, суд врахував надані СБУ докази, які підтверджують наявність підстав для застосування санкцій, хоча частина інформації була обмежена в доступі. Суд підкреслив, що санкції є пропорційним втручанням у право власності, оскільки вони мають легітимну мету і не позбавляють права власності, а лише тимчасово обмежують його реалізацію. Суд також врахував попередні рішення Великої Палати Верховного Суду в аналогічних справах, де було підтверджено правомірність застосування санкцій до юридичних осіб, пов’язаних з ТОВ “Голден Деррік”.

Суд відмовив у задоволенні позову ТОВ “Еджейн Макро” в повному обсязі.

Справа №480/509/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Регіонального сервісного центру щодо неповернення оригіналу довіреності після перереєстрації транспортного засобу.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив апеляційне провадження, вважаючи, що Регіональний сервісний центр не має адміністративної процесуальної дієздатності через відсутність статусу юридичної особи. Верховний Суд підкреслив, що згідно з КАС України, відповідачем у адміністративній справі може бути суб’єкт владних повноважень, навіть якщо він не є юридичною особою. У даному випадку, Регіональний сервісний центр, хоч і є структурним підрозділом, але наділений правом видавати адміністративні акти та приймати рішення, що робить його суб’єктом владних повноважень. Суд також зазначив, що Регіональний сервісний центр фактично відмовив позивачу у поверненні довіреності, що і стало підставою для звернення до суду. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, закривши провадження у справі.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №910/12556/20 від 08/05/2025
Предметом спору є зобов’язання виконати умови договору та стягнення коштів за первісним позовом ТОВ «Новітнє обладнання» до Ради з питань телебачення і радіомовлення, і зобов’язання виконати умови договору за зустрічним позовом Ради до ТОВ «Новітнє обладнання».

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду без змін, підтримавши рішення апеляційного суду. У рішенні не наведено детальних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, проте, залишення касаційної скарги без задоволення означає, що суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов порушень норм матеріального або процесуального права, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду. Відсутність детального опису мотивів у скороченій постанові унеможливлює повний аналіз аргументації суду.

Суд ухвалив: касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення залишити без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 910/12556/20 – без змін.

Справа №910/10005/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Транс-Гарант» зобов’язати ТОВ «Акріс Агро Груп» надати копії певних договорів та первинних документів до них.

2. Суди попередніх інстанцій закрили провадження у справі, вважаючи, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки, на їхню думку, позов спрямований на захист права адвоката на отримання інформації за адвокатським запитом, а не на захист господарських інтересів позивача. Суди не врахували, що спір виник між двома юридичними особами у зв’язку з їхніми господарськими відносинами, а адвокатський запит був поданий в інтересах клієнта для отримання документів, що стосуються цих відносин. Верховний Суд наголосив, що для визначення юрисдикції спору важливо враховувати суб’єктний склад, предмет спору та характер спірних правовідносин. Верховний Суд також зазначив, що існують приклади в судовій практиці, коли суди розглядали позови про зобов’язання надати інформацію, яка не була надана на адвокатський запит.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №440/15075/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Полтавської митниці про коригування митної вартості двох імпортованих причепів та відмови у їх митному оформленні.

2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що декларант має право обирати метод визначення митної вартості, включаючи резервний, але зобов’язаний дотримуватися встановленої послідовності застосування методів. Суд зазначив, що висновок експерта про вартість товару є лише додатковим джерелом інформації, а не основним документом, що підтверджує митну вартість. Також, суд вказав, що при застосуванні резервного методу, митна вартість повинна ґрунтуватися на раніше визнаних митницею вартостях, а використання цін внутрішнього ринку країни-експортера є неприпустимим. Суд підкреслив, що декларант не обґрунтував неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості, а надані ним документи містили розбіжності з ціною, зазначеною в контракті. Враховуючи це, суд визнав правомірним рішення митниці про коригування митної вартості на основі раніше визнаних митних вартостей.

3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши законність рішення митниці про коригування митної вартості.

Справа №907/1053/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним розпорядження про передачу в оренду земельних ділянок, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди та зобов’язання повернути земельні ділянки.

2. Суд відмовив у задоволенні позову прокурора, оскільки прокурор просив визнати недійсним договір оренди невитребуваних земельних ділянок, укладений районною державною адміністрацією з ТОВ “Екоклуб Сільверленд”, а також скасувати державну реєстрацію права оренди та зобов’язати повернути ці ділянки. Суд вказав, що нерозподілені земельні ділянки не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають у розпорядженні адміністрації до моменту отримання власниками документів на землю. Також, суд зазначив, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки скасування розпорядження про передачу в оренду не відновить порушене право. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що завданням господарського судочинства є ефективний захист порушених прав, а обраний спосіб захисту має бути належним та гарантувати повне відновлення порушеного права. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, вказавши, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів сільської ради, а задоволення позовних вимог не відновить її права.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №280/5282/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на обов’язковості судових рішень, які підлягають негайному виконанню, зокрема, рішень про поновлення на посаді. Суд вказав, що невиконання рішення суду про поновлення на роботі не позбавляє позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки. Також суд підкреслив, що скасування рішення про поновлення на роботі не звільняє роботодавця від обов’язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці виконання рішення. Суд зазначив, що інститут негайного виконання рішень суду покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника, і наголосив, що саме на роботодавця покладається відповідальність за своєчасне виконання рішення суду, незалежно від дій працівника. Суд також зауважив, що апеляційний суд не мав права відступати від правової позиції Верховного Суду, оскільки це є компетенцією виключно Верховного Суду.

3. Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Справа №580/4961/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Відділу ДВС щодо розподілу коштів, стягнутих з ПрАТ «Азот», та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали протиправними дії Відділу ДВС щодо розподілу коштів після набрання законної сили рішенням суду про скасування постанови про стягнення виконавчого збору. Суд зазначив, що Відділ ДВС був зобов’язаний знати про хід судового провадження, в якому він брав участь, і не може посилатися на необізнаність про набрання судовим рішенням законної сили. Також, суд вказав, що Відділ ДВС порушив принцип “належного урядування”, оскільки держава не може порушувати власні ж правила. Суд підкреслив, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, повинна добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та обов’язками, а необізнаність про набрання судовим рішенням законної сили не робить правомірними дії, які суперечать цьому рішенню. Враховуючи, що Відділ ДВС здійснив розподіл коштів та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі скасованої постанови, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ПрАТ «Азот».

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Відділу ДВС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/9626/24 від 07/05/2025
Предметом спору було оскарження рішення Шевченківської селищної військової адміністрації про відмову у наданні пільг зі сплати єдиного податку IV групи для фермерського господарства, чиї землі знаходяться на території, потенційно забрудненій вибухонебезпечними предметами.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання військової адміністрації повторно розглянути заяву фермерського господарства, виходив з того, що в даному випадку у військової адміністрації не було дискреційних повноважень, оскільки всі умови для надання пільги були виконані. Суд зазначив, що податкова пільга, передбачена пунктом 292-1.1 статті 292-1 ПК України, стосується конкретної характеристики об’єкта оподаткування, а саме площі земельних ділянок, що є потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами, і прямо впливає на податковий обов’язок. Суд також підкреслив, що рішення про надання пільги має бути обґрунтованим, а відмова – чітко мотивованою. Крім того, Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували акт віднесення земельної ділянки до певної категорії, як «встановлення пільги» та помилково покликаються на пункт 28 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог та зобов’язав Шевченківську селищну військову адміністрацію прийняти рішення про визнання земельних ділянок потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами та надати пільги зі сплати єдиного податку IV групи.

Справа №752/4615/22 від 07/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах).

Верховний Суд залишив без змін ухвалу Київського апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити аргументи суду. У резолютивній частині не міститься жодної інформації про мотиви прийнятого рішення, оскільки оголошено лише результат розгляду касаційної скарги прокурора. Для надання повної відповіді необхідний повний текст постанови, де будуть викладені обґрунтування суду касаційної інстанції.

Суд ухвалив: Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Справа №440/17427/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів командира військової частини про призначення та завершення службового розслідування щодо військовослужбовця, який не прибув до частини після проходження ВЛК.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву військовослужбовця через пропуск строку звернення до суду, вказавши на необхідність врахування обставин, пов’язаних з проходженням військової служби, зокрема мобілізацією та станом здоров’я військовослужбовця. Суд наголосив на важливості дотримання військовою частиною порядку ознайомлення військовослужбовця з підставами та результатами службового розслідування, а також на необхідності врахування психологічного стану військовослужбовця, який брав участь у бойових діях. Суд вказав на неприпустимість надмірного формалізму при розгляді питань поновлення строку звернення до суду, особливо в умовах воєнного стану, та наголосив на необхідності забезпечення реального доступу до правосуддя для військовослужбовців. Суд також взяв до уваги, що позивач є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захисту Батьківщини, що також могло вплинути на можливість своєчасного звернення до суду. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №910/3359/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) в частині порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Вінницягаз” (Товариство).

2. Суд, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, погодився з висновками АМКУ про те, що Товариство у складі групи РГК займало монопольне становище на ринку розподілу природного газу та зловживало ним, висуваючи необґрунтовані вимоги до лічильників газу при закупівлях через систему “ProZorro”. Суд підкреслив, що АМКУ правильно визначив товарні, географічні та часові межі ринку, а також обґрунтовано встановив наявність бар’єрів для входу на ринок інших конкурентів. Суд зазначив, що дії Товариства призвели до ущемлення інтересів інших виробників лічильників, а також, що АМКУ правомірно встановив наявність контролю між компаніями групи РГК на основі аналізу складу наглядових рад. Суд також врахував, що АМКУ діяв у межах своїх повноважень, а суди не повинні перебирати на себе функції АМКУ, зокрема, щодо встановлення меж товарних ринків. Суд відхилив доводи Товариства про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки фактичні обставини та доказова база у цих справах відрізняються.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/13866/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним податкове повідомлення-рішення, оскільки ТОВ “ІПРІС-ПРОФІЛЬ” порушило граничні строки розрахунків за експортними операціями через обставини непереборної сили (форс-мажор), а саме військову агресію РФ, що підтверджено сертифікатами Харківської торгово-промислової палати. Суд зазначив, що наявність форс-мажорних обставин, підтверджених належними доказами, є підставою для зупинення перебігу строків розрахунків та ненарахування пені. Суд також вказав, що сертифікати ТПП не є первинними документами, що підтверджують показники податкової звітності, тому їх надання після перевірки не є порушенням. Суд відхилив аргументи податкового органу про те, що сертифікати не були надані під час перевірки, оскільки вони були надані під час адміністративного оскарження, і податковий орган їх розглянув. Суд також не знайшов підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду у подібних справах, оскільки скаржник не надав належного обґрунтування необхідності такого відступу.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №440/5174/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що з 27 травня 2022 року припинено дію мораторію на застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, який був запроваджений на період карантину. Суд зазначив, що платники податків звільняються від відповідальності за порушення термінів реєстрації податкових накладних, складених з 1 лютого по 31 травня 2022 року, лише за умови їх реєстрації до 15 липня 2022 року. Оскільки ТОВ «РДС-ПОЛТАВА» не зареєструвало податкові накладні у встановлений строк та не надало доказів неможливості виконання податкового обов’язку, контролюючий орган правомірно застосував штрафні санкції. Суд також підкреслив, що Закон № 2876-IX, який передбачає збільшені строки реєстрації та зменшені розміри штрафів, не має зворотної дії в часі і застосовується лише до податкових накладних, складених та зареєстрованих після 8 лютого 2023 року або до накладних, строк реєстрації яких не закінчився на цю дату. Суд послався на правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України, згідно з якою закон, що пом’якшує відповідальність юридичних осіб, не має зворотної дії, якщо це прямо не передбачено в законі.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «РДС-ПОЛТАВА» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №698/1101/15-к від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів у особливо великих розмірах без мети збуту.

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що вина засудженого доведена належними та допустимими доказами, дослідженими в суді першої інстанції, а апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги. Суд зазначив, що проведення впізнання за фотокартками не є порушенням КПК, а висновок експерта є належним доказом, оскільки складений на підставі фактичних даних. Також суд вказав, що моментом закінчення триваючого злочину (зберігання наркотиків) є день вилучення наркотичного засобу, а тому положення ст. 71 КК (призначення покарання за сукупністю злочинів) застосовано правильно. Суд також зазначив, що зміни до переліку наркотичних засобів не впливають на кваліфікацію злочину, оскільки кримінально-правова норма залишається незмінною.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №466/6969/22 від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо особи, засудженої за крадіжки, вчинені повторно та в умовах воєнного стану, а також за порушення правил адміністративного нагляду.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу захисника, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині доведеності вини особи у вчиненні крадіжок та порушенні правил адміністративного нагляду, а також відсутності порушень права на захист. Водночас, суд врахував зміни в законодавстві, а саме Закон України № 3886-IX, який збільшив поріг вартості викраденого майна, за яким настає кримінальна відповідальність. Враховуючи, що деякі епізоди крадіжок, в яких обвинувачувався засуджений, не перевищували цей поріг, суд дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження в цій частині на підставі декриміналізації діяння. Суд зазначив, що декриміналізація має зворотну дію в часі. Суд також врахував, що засудженому було призначено мінімальне покарання, передбачене санкцією статті, тому не вбачає підстав для його зменшення.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження особи за окремими епізодами крадіжок, вартість яких не перевищувала встановлений законом поріг, та закрив кримінальне провадження в цій частині, а в решті судові рішення залишив без змін.

Справа №910/4676/19 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення шкоди у розмірі 10 025 535 грн, завданої Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Інтер».

2. Верховний Суд ухвалив рішення, виходячи з наступного: касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає, що підставою для касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Проте, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд не встановив таких порушень, які б могли призвести до скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, і не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами першої та апеляційної інстанцій. Оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, касаційне провадження в частині, що стосується пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю. В іншій частині касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.

Справа №910/19716/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії між ТОВ “Вітряний парк Щасливий” та ДП “Гарантований покупець”.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем було дотримано вимоги щодо надання доказів понесених витрат та їх обґрунтованості. Суд врахував критерії реальності, обґрунтованості та пропорційності витрат, а також складність справи та обсяг наданих послуг. Суд зазначив, що зменшення суми відшкодування витрат на правничу допомогу було обґрунтованим, оскільки справа не вимагала значної підготовки та опрацювання великої кількості нормативно-правових актів. Також суд підкреслив, що відсутність фактичної оплати послуг адвоката не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат, якщо обсяг наданих послуг та їх вартість підтверджені документально. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вирішення питання про розподіл судових витрат є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

3. Суд залишив касаційну скаргу ДП “Гарантований покупець” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №912/3350/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» на користь Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) 1 965 940 грн.

2. У цій справі Верховний Суд розглянув касаційну скаргу Лісового центру на рішення судів попередніх інстанцій. Судячи з ухвали, касаційне провадження було частково закрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що може вказувати на те, що скаржник невірно визначив підставу для касаційного оскарження щодо певних аспектів справи. В іншій частині касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Це означає, що Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог Екологічної інспекції. Оскільки повний текст постанови відсутній, неможливо детально проаналізувати аргументи сторін та мотиви суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів на користь Державної екологічної інспекції Придніпровського округу – без змін.

Справа №240/5382/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період воєнного стану.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, зокрема, у підпорядкуванні яких підрозділів перебував позивач у спірний період, чи знаходилися ці підрозділи на території бойових дій, чи були вони включені до складу органів, які брали участь у бойових діях. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, хто видавав бойові розпорядження, на підставі яких позивач виконував завдання, та якими нормативними актами керувалися командири підрозділів, надаючи документи про участь у бойових діях. Суд також врахував свою попередню практику, згідно з якою доповнення Адміністрацією Держприкордонслужби підстав для виплати додаткової винагороди вимогами про “безпосереднє зіткнення з противником” або “вогневе ураження” звужує обсяг підстав, встановлених Постановою КМУ № 168, що є неприпустимим. Суд наголосив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не свідчить про відсутність права на винагороду.

3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №580/4113/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, мотивуючи це тим, що військова частина не подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не врахував наявність в матеріалах справи заяви військової частини про поновлення строку, яку було надіслано поштою до суду. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не вказав дату отримання відповідачем ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, що унеможливило встановлення факту пропуску строку на подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд підкреслив важливість дотримання процесуальних строків, але також вказав на необхідність врахування всіх обставин справи та доказів, наданих сторонами. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду в апеляційній інстанції.

Справа №990/306/24 від 07/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення Вищої ради правосуддя.

Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що Вища рада правосуддя діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства. Суд зазначив, що позивачем не було надано достатніх доказів, які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення ВРП. Також, суд врахував дискреційні повноваження ВРП при прийнятті рішень, зокрема, щодо кадрових питань. Судді наголосили на важливості дотримання процедури прийняття рішень ВРП, яка, на їхню думку, була дотримана у даному випадку. Крім того, суд взяв до уваги аргументи представника відповідача та оцінив їх у сукупності з іншими матеріалами справи.

Суд вирішив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.

Справа №640/8914/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в перерахунку пенсії позивачу на підставі оновленої довідки про грошове забезпечення.

2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що право на перерахунок пенсії у позивача виникло з 01 квітня 2019 року, оскільки несвоєчасний перерахунок пенсії стався з вини державного органу, який невчасно надав довідку про розмір грошового забезпечення. Суд наголосив, що обмеження права пенсіонера на перерахунок пенсії через зволікання з наданням довідки є неприпустимим. Суд також зазначив, що централізований механізм повідомлень про перерахунок пенсій є основним, але у випадку його нереалізації пенсіонер не повинен страждати через бездіяльність державних органів. Водночас, ВС погодився з судами попередніх інстанцій, що вимога про перерахунок пенсії з урахуванням 86% грошового забезпечення є передчасною, оскільки фактичного перерахунку ще не було здійснено і не доведено, що пенсійний орган має намір змінити цей відсоток. Суд відхилив аргументи позивача про те, що право на перерахунок пенсії виникає з 05.03.2019, оскільки перерахунок здійснюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зобов’язавши ГУПФУ здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.11.2021 № 15345.

Справа №593/1638/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Управління патрульної поліції, а саме повернення апеляційної скарги через несплату судового збору.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки апелянт не надав належних доказів сплати судового збору, а саме квитанція містила невірні реквізити отримувача та призначення платежу, що унеможливлює ідентифікацію платежу як сплати судового збору. Суд підкреслив, що обов’язком особи, яка подає апеляційну скаргу, є забезпечення правильного оформлення платіжних документів, а суд не може самостійно трактувати зміст платежу, який не відповідає вимогам закону. Також, суд зазначив, що повернення апеляційної скарги не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки заявник може повторно звернутися до суду після усунення недоліків. Суд врахував, що на момент ухвалення рішення про повернення скарги належних доказів сплати судового збору не було надано, а тому в апеляційного суду не було підстав перевіряти зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №1627/52/12 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору.

2. Суд відмовив у задоволенні скарги, оскільки заявник (боржник) оскаржував дії державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, мотивуючи це тим, що виконавчий лист був переданий приватному виконавцю, а згідно із законом, у такому випадку виконавчий збір не стягується. Суд зазначив, що передача виконавчого документа від державного виконавця приватному має відбуватися безпосередньо за заявою стягувача, а не у спосіб, коли державний виконавець повертає документ стягувачу, а той вже звертається до приватного виконавця. У даній справі, заявник не надав суду постанову державного виконавця про передачу виконавчого документа приватному виконавцю, а також постанову приватного виконавця про прийняття цього документа до виконання. Суд підкреслив, що закон пов’язує звільнення від виконавчого збору з безпосередньою передачею виконавчого документа від державної виконавчої служби приватному виконавцю за заявою стягувача, чого в даному випадку не було підтверджено.

3. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Справа №638/10158/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна (нежитлових приміщень підвалу) з чужого незаконного володіння.

2. Суд касаційної інстанції зазначив, що фізична особа не може звертатися до суду з позовом в інтересах невизначеного кола осіб, оскільки це суперечить принципам цивільного судочинства, яке передбачає захист конкретних порушених прав. Суд вказав, що захист прав співвласників багатоквартирного будинку, зокрема щодо спільного майна, має здійснюватися об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) або відповідною громадською організацією, які мають право звертатися до суду з відповідним позовом. Суд також підкреслив, що чинне цивільне процесуальне законодавство не містить положень, які б регулювали порядок розгляду групових позовів, що унеможливлює ефективний захист прав невизначеного кола осіб у цивільному процесі. Суд зауважив, що позивачка звернулася до суду не за захистом свого особистого порушеного права, а виключно з метою захисту інтересів невизначеного кола осіб, що є неприпустимим. Суд також вказав на те, що апеляційний суд помилково визначив мотиви відмови у задоволенні позову, оскільки позов слід було відхилити саме через неможливість захисту прав невизначеного кола осіб у цивільному процесі.

3. Верховний Суд змінив постанову апеляційного суду, виклавши мотивувальну частину у новій редакції, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.

Справа №420/22110/21 від 08/05/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків щодо ТОВ “ТІС-Зерно”.

Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши позицію платника податків. В обґрунтуванні рішення суд, ймовірно, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості доводів податкового органу. Можливо, суд взяв до уваги надані платником податків докази, які спростовують порушення податкового законодавства, на які посилався контролюючий орган. Також, суд міг врахувати правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Відсутність обґрунтованих підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ймовірно, і призвела до залишення касаційної скарги без задоволення.

Суд вирішив залишити касаційні скарги податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/17688/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за період воєнного стану.

2. Верховний Суд, розглядаючи справу, врахував, що позивач є військовослужбовцем зенітних ракетних військ, чиї завдання відрізняються від інших родів військ, а саме – безпосереднє ураження повітряних цілей, а не їх виявлення. Суд підкреслив, що виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн можлива лише за дні, коли фактично здійснювалося вогневе ураження повітряних цілей, що має бути підтверджено відповідними документами, такими як журнали бойових дій. Суд зазначив, що перебування на бойовому чергуванні чи участь у заходах, які не пов’язані з безпосереднім ураженням цілей, не є підставою для виплати підвищеної винагороди. Також, суд врахував, що довідка про участь у заходах з оборони України не є безумовною підставою для виплати винагороди, оскільки може видаватися для інших цілей, наприклад, для отримання статусу УБД. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, але помилилися у виборі способу захисту порушеного права позивача.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов, визнавши протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язавши її нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн за дні, коли було зафіксовано випадки вогневого ураження повітряних цілей.

Справа №580/2266/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення строків повернення валютної виручки за експортним контрактом.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки ФОП ОСОБА_1 не довела, що обставини, на які вона посилається (технічний висновок про невідповідність товару), не могли бути їй відомі на момент розгляду справи. Суд зазначив, що представник ФОП ОСОБА_1 діяв на підставі довіреності, яка передбачала його обов’язок інформувати довірителя про свої дії, а сам технічний висновок був складений на підставі акту, підписаного цим представником. Суд також врахував, що ФОП ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона вживала заходів для отримання інформації від свого представника або його спадкоємців. Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається ФОП ОСОБА_1, не є нововиявленими, оскільки вона могла знати про них на момент розгляду справи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №560/4575/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

2. У цій справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду через пропуск строку звернення до суду. Суди попередніх інстанцій вважали, що позивач пропустив тримісячний строк, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) у редакції, чинній з 19.07.2022. Верховний Суд, однак, вказав, що оскільки спірні правовідносини виникли до 19.07.2022, то слід застосовувати редакцію статті 233 КЗпП, яка діяла до цієї дати і не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково пов’язали застосування нової редакції статті 233 КЗпП з датою виключення позивача зі списків особового складу, оскільки позивач продовжує військову службу. **** Верховний Суд відступив від попередніх висновків щодо застосування статті 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №371/848/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та її витребування від добросовісного набувача.
2. Суд задовольнив позов, оскільки позивачка є єдиним спадкоємцем, а спірна земельна ділянка вибула з її володіння поза її волею, оскільки відчужена відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке згодом було визнано недійсним; суд зазначив, що добросовісний набувач не звільняється від наслідків вибору недобросовісного контрагента, а законний власник має право на повернення майна, яке вибуло з його володіння без його волі, навіть якщо майно було набуте добросовісно; суд також вказав, що витребування майна у добросовісного набувача не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не позбавляє набувача права на відшкодування збитків від недобросовісного продавця.
3. Суд визнав за позивачкою право власності на земельну ділянку в порядку спадкування та витребував її з володіння відповідачки.

Справа №4823/416/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є заява ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором на користь правонаступника банку.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду та залишено заяву без розгляду. Суд виходив з того, що боржник дізнався про стягнення коштів з його заробітної плати у грудні 2023 року, і саме з цього моменту він мав можливість дізнатися про рішення третейського суду, а тому подання заяви лише в травні 2024 року є пропуском строку. Суд зазначив, що заявником не надано доказів поважних причин пропуску строку, а посилання на воєнний стан не є безумовною підставою для поновлення строку, оскільки не доведено об’єктивної неможливості вчинення процесуальних дій. Також суд врахував, що боржник мав бути повідомлений про численні процесуальні дії, включаючи розгляд заяви про видачу виконавчого листа та заміну стягувача, а також про відкриття виконавчого провадження.

3. Суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду – без змін.

Справа №200/7273/17 від 07/05/2025
1. Предметом спору є витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, оскільки комунальне підприємство не мало права самостійно ним розпоряджатися, а визнання недійсними результатів торгів є підставою для витребування майна. Суд зазначив, що повернення майна у комунальну власність переслідує легітимну мету контролю за його використанням у відповідності до інтересів громади. Також було враховано, що добросовісний набувач має право на відшкодування збитків від продавця. Суд підкреслив, що втручання держави у право власності відповідачів є правомірним та відповідає критерію “справедливої рівноваги”, встановленому практикою ЄСПЛ, оскільки спірне приміщення не є житловим, а територіальна громада вживала заходів для повернення майна протягом тривалого періоду. Суд також підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо дотримання прокурором порядку представництва інтересів держави в суді, оскільки міська рада не вживала достатніх заходів для захисту прав територіальної громади.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №495/1259/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є заява про розподіл судових витрат у зв’язку з частковим задоволенням касаційної скарги.

2. Верховний Суд розглянув заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки в попередній постанові від 19 лютого 2025 року це питання не було вирішено. Суд зазначив, що відповідно до ЦПК України, він має право ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати. Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме скасовано постанову апеляційного суду та змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд вирішив, що судовий збір, сплачений ОСОБА_1 при поданні касаційної скарги, має бути стягнутий з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1. Суд послався на статті 133, 270, 416 ЦПК України, які регулюють питання судових витрат та зміст постанови суду касаційної інстанції.

3. Суд задовольнив заяву ОСОБА_1 та постановив стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 22 700,00 гривень.

Справа №160/11687/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування висновку Південного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі послуг з дезінфекції автобусів.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що замовник не порушив вимоги щодо оприлюднення змін до тендерної документації, оскільки перша версія документа не була підписана КЕП, а отже, не вважається офіційним документом. Також, суд зазначив, що відсутність у складі тендерної пропозиції додатку до аналогічного договору не є суттєвим порушенням, оскільки замовник може самостійно визначати спосіб підтвердження досвіду виконання аналогічних договорів, а надані документи дозволяли пересвідчитися у відповідності учасника кваліфікаційним критеріям. Суд підкреслив, що Закон України “Про публічні закупівлі” не містить критеріїв визначення поняття “аналогічний договір”, тому замовник може самостійно визначати спосіб документального підтвердження такого критерію, виходячи зі специфіки предмета закупівлі. Суд також зазначив, що неврахування висновків Верховного Суду у попередніх справах не є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки кожна справа має свої унікальні фактичні обставини.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Справа №560/8683/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ.

2. Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що обов’язковою умовою для бюджетного відшкодування ПДВ є фактична сплата ПДВ постачальнику, а утримання ТОВ “ФЛІКСБУС-УКРАЇНА” коштів на оплату комісійної винагороди із загальної суми, належної позивачу, не є доказом фактичного руху коштів. Верховний Суд зазначив, що Податковий кодекс України не містить вичерпного переліку способів здійснення “фактичної сплати” податку, а ключовим критерієм є факт грошового платежу, а не форма його здійснення. Суд підкреслив, що має бути доведено цільове призначення платежу, джерело походження коштів та наявність документального підтвердження факту сплати. Оскільки ТОВ “ФЛІКСБУС-УКРАЇНА” самостійно утримало суму комісійної винагороди при перерахуванні коштів позивачу, це є формою оплати, яка дає право на отримання бюджетного відшкодування ПДВ.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення про відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ на суму 1 496 223,28 грн.

Справа №480/6369/23 від 08/05/2025
Предмет спору у цій справі – оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях в період з 1 серпня 2022 року до 30 вересня 2022 року.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно з’ясували обставини справи. Суди не дослідили, чому за певні періоди оформлювались бойові накази та розпорядження, а за серпень-вересень 2022 року – ні, які саме завдання виконував позивач, чи охоплювались вони умовами, визначеними наказом Адміністрації Держприкордонслужби, і чи виплачувалась така винагорода іншим прикордонникам у той же період. Суд наголосив, що для встановлення права на виплату збільшеної винагороди необхідно перевірити наявність відповідних норм та відповідність особи умовам для отримання таких виплат. Також, суди не надали належної оцінки наявному рапорту щодо встановлення додаткової винагороди, не спростували його та не з’ясували обставини, які б свідчили про правомірність або безпідставність його складання. Враховуючи, що касаційний суд не має права встановлювати нові обставини, справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №640/2384/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Ради суддів України щодо неможливості перебування судді на адміністративній посаді під час відсторонення від здійснення правосуддя.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки Рада суддів України не є суб’єктом владних повноважень у розумінні КАС України, коли приймає рішення з питань внутрішньої діяльності судів. Суд зазначив, що Рада суддів України здійснює функції суддівського самоврядування для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів. Рішення Ради суддів України від 25 листопада 2021 року № 53 має декларативно-рекомендаційний характер і не створює обов’язкових юридичних наслідків для зовнішніх суб’єктів, оскільки не містить імперативних приписів. Суд підкреслив, що остаточне рішення щодо призначення, залишення або позбавлення судді адміністративної посади приймає суд, в якому працює цей суддя, як роботодавець. Таким чином, спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в адміністративному суді.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №127/635/21 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору іпотеки припиненим, зняття заборони на відчуження майна та виключення запису про обтяження.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Неможливість примусового виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не впливає на можливість банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Сплив позовної давності також не є підставою для припинення іпотеки, оскільки це не передбачено ані Цивільним кодексом України, ані Законом України «Про іпотеку». Наявність судового рішення про стягнення заборгованості не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника та іпотеки, і не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Суд також відхилив доводи про порушення кредитором умов іпотечного договору щодо повідомлення іпотекодавця про відступлення прав, оскільки ці доводи не були зазначені в позовній заяві.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №755/19644/17 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та заміна стягувача у виконавчому провадженні у зв’язку зі смертю стягувача та відкриттям спадкової справи.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що заміна сторони у виконавчому провадженні можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження, а у випадку його закінчення, необхідне його відновлення через оскарження відповідної постанови державного виконавця. Суд зазначив, що заявник пропустив строк на оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження, а отже, відсутні підстави для його відновлення та, відповідно, для заміни сторони у виконавчому провадженні. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що заміна стягувача неможлива після спливу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, якщо цей строк не було поновлено судом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не врахував ці обставини та дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про заміну стягувача. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності відновлення виконавчого провадження перед заміною сторони.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Справа №502/258/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, керувався такими аргументами:
* Позивач надав докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартості, зокрема договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього та акт виконаних робіт.
* Суд врахував, що позивач фактично виграв справу у Верховному Суді, а розмір витрат на правничу допомогу був заявлений у сумі 10 000,00 грн.
* Суд зазначив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та виконаних робіт.
* Суд взяв до уваги заперечення відповідача щодо завищеного періоду, витраченого адвокатом на ознайомлення з касаційною скаргою та підготовку відзиву, та визнав їх частково обґрунтованими.
* Суд послався на сталу судову практику Верховного Суду щодо критеріїв визначення та розподілу судових витрат, а саме їх дійсність, необхідність та розумність розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
* Суд врахував, що сторони погодили фіксовану оплату за надані послуги адвоката у суді касаційної інстанції, тому час, затрачений адвокатом на виконання погодженого обсягу робіт, не береться до уваги.
* Суд відхилив доводи відповідача про недійсність договору про надання правничої допомоги, оскільки кожен має право на професійну правничу допомогу.

3. Суд частково задовольнив заяву представника позивача та постановив стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Справа №569/14960/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи на користь акціонерного товариства суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок неоприбуткування дизельного пального.

2. Суди попередніх інстанцій закрили провадження у справі, вважаючи, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він виник між акціонерним товариством та його посадовою особою (керівником структурного підрозділу) щодо відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням повноважень керівника. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши, що для визначення юрисдикції спору важливо встановити, чи є відповідач посадовою особою у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства». Оскільки відповідач не був членом наглядової ради чи правління АТ «Укрзалізниця», а обіймав посаду виконуючого обов’язки начальника структурного підрозділу, який не є самостійною юридичною особою, він не є посадовою особою у розумінні зазначеного закону. Відповідно, спір не підпадає під юрисдикцію господарського суду, оскільки не стосується дій відповідача як посадової особи господарського товариства.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №206/2495/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є заява комунального підприємства про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено заяву про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу, оскільки суди встановили, що особа проявляла агресію, становила небезпеку для себе та оточуючих, а також раніше вже проходила лікування в стаціонарі з діагнозом “шизотиповий розлад”. Суд касаційної інстанції підкреслив, що примусова госпіталізація є втручанням у право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і повинна бути обґрунтованою та необхідною. Суд також врахував, що на момент розгляду касаційної скарги особа вже була виписана з психіатричного закладу, що свідчить про те, що необхідність у примусовій госпіталізації відпала. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його компетенції.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №204/4708/17 від 07/05/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме визнання спільною сумісною власністю та поділ житлового будинку, земельної ділянки, автомобілів та коштів на банківських рахунках.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступним:
* Ефективним способом захисту при поділі майна є саме вирішення вимоги про поділ, а не визнання майна спільною сумісною власністю.
* Надання звітів про підприємницьку діяльність відповідача недостатньо для спростування презумпції спільності майна подружжя, оскільки не доведено, що саме ці кошти були використані для придбання майна.
* Заяви колишніх власників майна про отримання коштів до шлюбу суперечать попередньому договору купівлі-продажу та не є належними доказами, оскільки ці особи не були допитані як свідки.
* Оскільки автомобіль “MERCEDES-BENZ ML 320” був відчужений відповідачем, позивач має право на компенсацію 1/2 частини його вартості на час розгляду справи, а не лише 1/2 частини коштів, сплачених на погашення позики за цей автомобіль.
* Суд зазначив, що перебування у шлюбі під час отримання позики не є безумовною підставою для покладення обов’язку з її повернення на іншого з подружжя, якщо не доведено, що договір укладено в інтересах сім’ї.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій частково та ухвалив нове рішення про виділення позивачу 1/4 частини житлового будинку та земельної ділянки, стягнення з відповідача 1/2 вартості автомобіля “MERCEDES-BENZ ML 320”, а також поновив виконання рішення суду першої інстанції в частині стягнення вартості автомобіля “ACURA” та грошових коштів на рахунках.

Справа №573/1908/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій АТ «Укрзалізниця» щодо визначення трудового стажу позивачки для виплати надбавки за вислугу років.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що надбавка за вислугу років встановлюється залежно від безперервного стажу роботи на підприємствах залізничного транспорту, і цей стаж визначається спеціальними комісіями. Суд вказав, що комісія АТ «Укрзалізниця» правомірно не врахувала періоди роботи позивачки, коли вона працювала на підприємствах, не пов’язаних із залізничним транспортом, оскільки безперервний стаж було перервано. Суд також наголосив, що Положення про порядок виплати надбавки не зобов’язує комісії враховувати рішення інших підприємств щодо встановлення стажу, а зарахування певних періодів роботи є правом, а не обов’язком комісії. Суд відхилив аргументи позивачки про те, що їй мали зарахувати період догляду за дитиною, оскільки вона не підтвердила це документально. Крім того, суд визнав правомірним встановлення надбавки у розмірі 25% новим роботодавцем, оскільки умови оплати праці встановлюються на новому місці роботи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №642/5901/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є вимога Харківської міської ради зобов’язати ОСОБА_1 привести об’єкт благоустрою у відповідність до вимог законодавства шляхом знесення самочинно зведених стін та відновлення попереднього стану нежитлової будівлі.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що для задоволення позову про знесення самочинного будівництва необхідна наявність доказів неможливості перебудови об’єкта або відмови особи від такої перебудови, що знесення є крайнім заходом, який застосовується лише після використання всіх інших передбачених законом заходів реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Суд також врахував, що позивач не довів належним чином до відома відповідача припис про усунення порушень, а також наявність зареєстрованого повідомлення про початок будівельних робіт. Суд вказав, що позивач не довів, що реконструкція відбувалася за межами належних відповідачу нежитлових приміщень, що свідчило б про порушення прав та законних інтересів Харківської міської ради. Суд наголосив на обов’язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №1740/2398/18 від 08/05/2025
1. Предметом спору є вимога Західного офісу Держаудитслужби до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Рівненській області про усунення порушень, виявлених під час ревізії фінансово-господарської діяльності.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов Служби відновлення та розвитку інфраструктури, з огляду на те, що суди не дослідили матеріали справи, не проаналізували виявлені під час ревізії порушення та не надали їм належної правової оцінки. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що виявлені порушення стосуються законодавства про закупівлі, тоді як насправді вони стосуються дотримання законодавства під час використання бюджетних коштів. Крім того, суди не надали належної оцінки висновкам судово-економічних експертиз, зокрема не обґрунтували відхилення висновків однієї з експертиз, на яку посилався відповідач. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні були встановити всі фактичні обставини справи, дослідити порушення, покладені в основу оспорюваних пунктів вимоги, та надати їм юридичну оцінку, а також надати вмотивовані відповіді на аргументи сторін.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/20882/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу та зобов’язання вчинити певні дії.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтримавши відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи гарантується Конституцією, але має реалізовуватися з дотриманням процесуальних вимог. Повторне подання апеляційної скарги можливе за умови, що первісне звернення було в межах строку, повторне подання відбулося без зволікань, скаржник продемонстрував добросовісне ставлення до усунення недоліків, а повернення попередньої скарги сталося з незалежних від нього причин. Суд підкреслив, що відсутність коштів для сплати судового збору не є поважною причиною для поновлення строку, особливо для суб’єкта владних повноважень, який має діяти сумлінно та не зловживати своїм становищем.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №520/3511/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «РАТЬ» податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у Харківській області.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «РАТЬ», виходячи з того, що на момент проведення документальної планової перевірки діяв мораторій на такі перевірки, встановлений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України. Суд підкреслив, що постанова Кабінету Міністрів України № 89 не може вважатися складовою податкового законодавства, оскільки прийнята не на підставі та не на виконання Податкового кодексу України. Верховний Суд підтвердив свою попередню позицію, згідно з якою проведення перевірки під час дії мораторію є порушенням, що тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки. Суд також зазначив, що порушення процедури проведення перевірки є самостійною підставою для визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками, і суди повинні надавати правову оцінку таким обставинам в першу чергу. Суд касаційної інстанції наголосив, що у цій справі застосовними є висновки Верховного Суду, відповідно до яких контролюючі органи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, та не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів підприємств.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/10158/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової частини.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій правильно визначили періоди застосування різних редакцій статті 117 КЗпП України, а саме: до 18 липня 2022 року діяла редакція без обмеження строку виплати, а після – з обмеженням у шість місяців. Проте, апеляційний суд помилково застосував принцип співмірності до всього періоду затримки виплати, що суперечить правовій позиції Верховного Суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що необхідно встановити розмір усіх належних при звільненні сум для визначення пропорційного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до висновків Верховного Суду. **** Суд касаційної інстанції вказав на неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо співмірності до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №340/2828/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення та зобов’язання нарахувати і виплатити відповідну індексацію.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 233 КЗпП України в редакції, чинній після 19 липня 2022 року, до правовідносин, які виникли до цієї дати, оскільки до цієї дати не було обмежено строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Суд зазначив, що необхідно розрізняти періоди до та після 19 липня 2022 року, застосовуючи відповідні редакції статті 233 КЗпП України. Також, суд вказав, що помилковим є висновок про те, що строк звернення до суду закінчився 3 липня 2023 року, оскільки відлік тримісячного строку почався 1 липня 2023 року. Суд наголосив на необхідності встановлення моменту, коли позивач отримав достовірну інформацію про обсяг виплачених йому сум при звільненні, щоб правильно визначити початок перебігу строку звернення до суду.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №640/28199/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, завданої державі внаслідок неправомірних дій посадових осіб військової частини.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не з’ясував належним чином, чи було вручено позивачеві судове рішення у спосіб, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України). Суд першої інстанції надіслав ухвалу на електронну адресу, вказану в позовній заяві, але апеляційний суд не встановив, чи була ця адреса офіційною електронною адресою військової частини на момент направлення рішення, враховуючи вимоги КАС України та Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС). Верховний Суд зазначив, що направлення рішення на електронну адресу, не зареєстровану в ЄСІТС, не є належним врученням, і що обов’язок суду щодо належного вручення судового рішення є первинним. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує, що надсилання рішення на електронну адресу, зазначену учасником справи, є лише додатковим засобом інформування, але не звільняє суд від обов’язку надіслати повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом.

3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №520/15410/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, виходячи з того, що Укртрансбезпеки не довела, що позивач є автомобільним перевізником на момент вчинення порушення, оскільки фізична особа-підприємець припинила свою діяльність ще у 2014 році, а акт перевірки не містить достатніх доказів, які б підтверджували статус позивача як автомобільного перевізника. Суд підкреслив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несе саме автомобільний перевізник, а не будь-яка фізична особа, яка керує транспортним засобом. Суд також зазначив, що Укртрансбезпеки не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач є власником транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення. Додатково, суд врахував, що в акті перевірки відсутні важливі відомості, такі як серія і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, прізвище та ініціали водія, а також документ, що засвідчує особу водія, що ставить під сумнів обґрунтованість притягнення позивача до відповідальності. Суд також погодився з частковим відшкодуванням витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 3000 грн, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Укртрансбезпеки без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Справа №380/6610/24 від 08/05/2025
Предметом спору є дії військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за певний період.

Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми Порядку № 1078, які регулюють порядок індексації грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, не врахував необхідність встановлення обставин, що впливають на право позивача на отримання “індексації-різниці”. Суд зазначив, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року; суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що виплата індексації грошового забезпечення має здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Суд вказав, що апеляційний суд не перевірив обґрунтованість обрахованої позивачем суми індексації, не розрахував її і, відповідно, у судовому рішенні не вказав конкретну суму, на яку позивач має право та яку відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині вимог щодо “індексації-різниці” та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №580/4966/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які стали на бік позивачки, вказуючи на те, що пенсія за віком, призначена згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не є окремим видом пенсійного забезпечення, а лише пільговими умовами для отримання пенсії за віком. Суд наголосив, що така пенсія призначається, перераховується та виплачується відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Оскільки позивачка вже отримує пенсію за віком на пільгових умовах, повторне призначення пенсії за віком на загальних підставах із застосуванням нового показника середньої заробітної плати не передбачено законодавством. Суд також підкреслив, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, сформульовані в подібних справах, та помилково застосували норми матеріального права.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №140/34883/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження позивачем наказів про його переведення та звільнення з посади в поліції, а також вимоги про поновлення на посаді та виплату премій.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу в частині оскарження наказів про переведення та звільнення з посади, а також вимог про поновлення на посаді та виплату премій, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений КАС України для справ щодо проходження публічної служби, і не надав поважних причин для поновлення цього строку. Суд зазначив, що позивач повинен був знати про порушення своїх прав з моменту ознайомлення з оскаржуваними наказами, а наявність кримінального провадження проти нього не є перешкодою для своєчасного оскарження цих наказів. Суд також відхилив посилання позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки цей закон застосовується лише до осіб, звільнених у зв’язку з незаконним засудженням або притягненням до кримінальної відповідальності, а не до осіб, переведених на інші посади на підставі рапорту.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №761/28569/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та скасування права власності.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. Апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не можуть гарантувати виконання можливого рішення суду за заявленим позовом, оскільки відсутні підстави, визначені статтями 149, 150 ЦПК України для забезпечення позову. Суд касаційної інстанції погодився з цим висновком, зазначивши, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Суд також вказав, що при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно враховувати розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника, збалансованість інтересів сторін, наявність зв’язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а також імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в подібних справах, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №548/115/20 від 08/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення сільської ради про виділення земельної ділянки у власність відповідачу, оскільки позивачі вважають, що це порушує їх право на оформлення спадщини на суміжну ділянку.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачі не надали достатніх доказів того, що рішення сільської ради про виділення земельної ділянки відповідачу порушує їхні права, свободи чи законні інтереси. Зокрема, позивачі не довели, що земельна ділянка, виділена відповідачу, є частиною ділянки, на яку вони претендують як спадкоємці, або що існує накладання цих ділянок. Суд також врахував, що відповідачем у встановленому законом порядку було оформлено право власності на спірну земельну ділянку. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що відсутність належним чином оформленого права власності на земельну ділянку, яку успадкували позивачі, не дає підстав стверджувати про порушення їхніх прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №205/6179/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

2. Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та заборони вчиняти будь-які дії щодо нього, оскільки існує реальна загроза відчуження майна відповідачем, що може ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позову. Суд зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Суд також врахував співмірність виду забезпечення позову змісту позовних вимог, а також те, що обраний вид забезпечення не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обмежується лише можливість розпоряджатися майном, а не володіти ним. Суд касаційної інстанції підкреслив, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №0520/7927/2012 від 07/05/2025
1. Предметом спору є заява приватного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа у зв’язку з його втратою на тимчасово окупованій території.

2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у видачі дубліката виконавчого листа, мотивуючи це недоведеністю факту втрати виконавчого листа. Верховний Суд зазначив, що однією з основних засад судочинства є обов’язковість судового рішення, а виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист. Суд підкреслив, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Враховуючи, що виконавчий лист не перебуває на виконанні ні у стягувача, ні в органі виконавчої служби, а строк пред’явлення виконавчого листа до виконання не закінчився, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для видачі дубліката виконавчого листа. Суд також послався на те, що сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа.

Справа №754/41/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті особи, що має юридичне значення для оформлення документів та реалізації прав неповнолітніх дітей загиблого.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини справи, зокрема, не залучили до участі у справі всіх заінтересованих осіб, а саме батьків загиблого, що може вплинути на їхні права та обов’язки. Суд наголосив, що у справах окремого провадження важливо залучати всіх заінтересованих осіб для забезпечення всебічного та об’єктивного розгляду справи, оскільки їхні інтереси можуть суперечити інтересам заявника. Суд вказав на те, що апеляційний суд помилково вважав, що встановлення факту смерті сина не впливає на права та обов’язки його батьків. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування правових висновків Верховного Суду у подібних справах. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №127/38124/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме встановлення певних даних у свідоцтві про хворобу, виданому Центральною військово-лікарською комісією.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Суди виходили з того, що встановлення фактів, які заявниця просить встановити, необхідні їй для подальшого проходження військово-лікарської комісії та можливого працевлаштування, а отже, це пов’язано з реалізацією її прав у майбутньому. Верховний Суд підкреслив, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду лише тоді, коли від цих фактів залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян, і якщо встановлення такого факту не пов’язане з подальшим вирішенням спору про право. Суд також зазначив, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів проходження військової служби.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №200/1965/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та позбавлення додаткової грошової винагороди.

2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу військової частини на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд встановив, що військова частина пропустила строк на подання апеляційної скарги, а апеляційний суд обґрунтовано визнав неповажними причини пропуску строку, зокрема, посилання на недостатнє фінансування з бюджету. Верховний Суд зазначив, що відсутність коштів для сплати судового збору є суб’єктивною причиною, і всі учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами. Суд також вказав, що військова частина не надала доказів вжиття заходів для усунення недоліків первісної апеляційної скарги. Крім того, суд зауважив, що апеляційний суд розглянув питання про поновлення строку за відсутності відповідного клопотання від військової частини.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, змінивши мотивувальну частину ухвали апеляційного суду, виключивши мотиви щодо розгляду клопотання про поновлення процесуального строку.

Справа №380/26344/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, згідно з якою невиплата компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати вже є відмовою у її виплаті, що не потребує окремого рішення. Також, суди не врахували, що згідно з положеннями чинного законодавства, розрахунок за всіма видами забезпечення, в тому числі виплата компенсації, має здійснюватися військовою частиною, з якої позивача було звільнено. Крім того, суд касаційної інстанції встановив порушення норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не залучили до участі у справі військову частину, яка, на думку касаційного суду, має нести обов’язок по виплаті компенсації.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/21190/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, винесених податковим органом за результатами перевірки ТОВ «БАРВІНКІВСЬКА АГРО».

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень-рішень, оскільки для виникнення об’єкта оподаткування ПДФО та військовим збором необхідна подія нарахування (виплати) доходу податковим агентом на користь платника податку, якої в даному випадку не було. Суд також підкреслив, що податковий орган не має права самостійно визначати розмір орендної плати, оскільки це є компетенцією сторін договору оренди. Щодо мінімального податкового зобов’язання, суд зазначив, що оскільки земельні ділянки розташовані на території, де велись бойові дії та визнані непридатними для використання через замінування, ТОВ «БАРВІНКІВСЬКА АГРО» правомірно не нараховувало та не сплачувало плату за землю, а отже, і мінімальне податкове зобов’язання. Суд також врахував, що рішенням місцевої ради було надано податкову пільгу зі сплати єдиного податку для цих земельних ділянок, що додатково підтверджує правомірність дій платника податків.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/2602/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення поліцейського зі служби за перебування на службі у стані алкогольного сп’яніння.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов поліцейського, передчасно зробив висновок про відсутність доказів його перебування у стані алкогольного сп’яніння на службі. Апеляційний суд не витребував та не дослідив результати аналізу крові позивача, які могли б підтвердити або спростувати цей факт. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дотримання принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, що вимагає від суду активної ролі у зборі доказів, особливо коли вони мають вирішальне значення для справи. Також, суд касаційної інстанції вказав на помилковість висновків апеляційного суду щодо неможливості врахування інших доказів, окрім визначених Інструкцією №1452/27858, оскільки позивача притягнуто до дисциплінарної, а не адміністративної відповідальності. Суд касаційної інстанції не погодився з доводами скаржника про те, що для цілей службового розслідування пояснення свідків та інші докази, зокрема відеозапис, можуть слугувати доказами перебування поліцейського на службі в стані алкогольного сп’яніння.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №160/17368/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження висновку Східного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі робіт з поточного середнього ремонту автомобільної дороги.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення Закону України «Про публічні закупівлі». Суд зазначив, що замовник невірно визначив спосіб документального підтвердження відсутності підстав для відмови в участі у процедурі закупівлі, передбачених пунктом 12 частини першої статті 17 Закону, оскільки вимагав від учасника надання довідки у довільній формі, хоча інформація про притягнення до кримінальної відповідальності повинна підтверджуватися довідкою з відповідного підрозділу МВС. Також, суд встановив, що один з учасників не надав документів, які б підтверджували наявність у нього необхідної техніки, що є порушенням вимог тендерної документації та підставою для відхилення його пропозиції. Суд також підкреслив, що вимога про недопущення порушень у майбутньому є правомірною і не створює негативних наслідків для позивача.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Справа №211/2629/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання шлюбу між батьками.

2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яким було визначено місце проживання дитини з матір’ю, мотивуючи це тим, що позивачка (мати дитини) не виконала своїх процесуальних обов’язків і не надала суду достатньо відомостей для встановлення, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини. Важливим фактором стало те, що позивачка перешкоджала обстеженню житлових умов дитини представниками органу опіки та піклування, що унеможливило надання висновку щодо умов проживання. Суд зазначив, що відсутність висновку органу опіки та піклування, отриманого внаслідок обстеження умов проживання, не дозволяє суду зробити висновок про те, що проживання дитини з матір’ю відповідатиме її найкращим інтересам. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції.

3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з матір’ю.

Справа №686/196/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є конфіскація земельної ділянки, що належить громадянці російської федерації, яка не відчужила її протягом року після набуття права власності.

2. Суд обґрунтував рішення тим, що згідно зі статтею 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка не може їй належати за законом, ця ділянка має бути відчужена протягом року, а у разі невиконання цього обов’язку, ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Суд зазначив, що конфіскація майна, згідно з Конституцією України, може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання справедливого балансу між інтересами держави та особи при втручанні у право власності. Суд вказав, що аналогічні висновки щодо застосування статті 145 ЗК України вже містяться в інших постановах Верховного Суду. Суд наголосив, що конфіскація в даному випадку є оплатним вилученням, оскільки після продажу ділянки на торгах колишньому власнику виплачується сума виторгу за вирахуванням витрат на продаж.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши законність конфіскації земельної ділянки.

Справа №725/8012/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи на користь акціонерного товариства суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок неоприбуткування дизельного пального.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач, хоч і виконував обов’язки начальника структурного підрозділу АТ «Укрзалізниця», не є посадовою особою у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки не входить до складу наглядової ради чи правління товариства. Суд врахував, що спірні правовідносини не стосуються дій відповідача під час здійснення ним повноважень саме як посадової особи господарського товариства. Суд також взяв до уваги, що регіональна філія АТ «Укрзалізниця», де працював відповідач, не є самостійною юридичною особою. Суд наголосив, що для визначення юрисдикції спору важливим є суб’єктний склад, предмет спору та характер спірних правовідносин. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції господарських та цивільних судів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №761/2397/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні квартирою, оскільки позивач вважає, що його право власності було порушено внаслідок шахрайських дій з нерухомістю.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив без задоволення позовні вимоги, оскільки позивач не залучив до участі у справі усіх належних відповідачів, зокрема особу, яка була стороною оспорюваних договорів та набула право власності на спірне майно, а також компанію, яка придбала майно на електронних торгах. Суд зазначив, що вирішення спору без участі всіх заінтересованих сторін є неможливим, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що вимоги позивача щодо правомірності набуття права власності відповідачами є похідними від перевірки підстав набуття права власності за договорами, стороною яких є незалучена особа. Суд касаційної інстанції підкреслив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, однак у даному випадку позивачем не було забезпечено належного суб’єктного складу для розгляду справи по суті.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №638/6772/20 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та як на майно, набуте у шлюбі.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що позивачем не було надано належних доказів, які б підтверджували законність будівництва спірного об’єкта нерухомості, зокрема, документів, що дають право на виконання будівельних робіт, належно затвердженого проєкту та прийняття об’єкта до експлуатації. Суд також врахував встановлений факт самочинного будівництва, який був підтверджений у попередній судовій справі, що має преюдиційне значення для даної справи. Суд зазначив, що право власності на самочинно збудоване майно не може бути набуте ні особою, яка здійснила будівництво, ні її спадкоємцями, а спадкоємці мають право лише на будівельні матеріали, використані в процесі будівництва. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних справах, оскільки фактичні обставини у цих справах відрізняються. Суд також відхилив аргументи щодо безпідставного прийняття до уваги копії акта перевірки та ігнорування висновків експертизи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/14124/24 від 08/05/2025
Предметом спору є оскарження наказу податкового органу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, вказавши, що суди не встановили конкретних обставин, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення поновлення порушених прав позивача в разі невжиття заходів забезпечення позову. Суд зазначив, що підстави забезпечення позову пов’язані не з негативними наслідками, які можливо настануть для позивача, а з реальною можливістю виникнення обставин, які унеможливлять ефективний захист прав. Також, суд вказав, що саме по собі проведення перевірки не створює незворотних наслідків і не зупиняє господарську діяльність платника податків, а у разі виявлення порушень платник має право захистити свої права, оскарживши наслідки перевірки. Суд також послався на попередню правову позицію Верховного Суду, згідно з якою можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не наступили, не є самостійною підставою для забезпечення позову.

Суд касаційної інстанції постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Справа №320/23666/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про зменшення від’ємного значення суми ПДВ.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги ТОВ «ОЛЕУМ ГАЗ». Суд зазначив, що платник податків має право подати уточнюючий розрахунок після проведення перевірки та до прийняття податкового повідомлення-рішення, і контролюючий орган зобов’язаний врахувати ці дані. У даній справі ТОВ «ОЛЕУМ ГАЗ» скористалося цим правом, подавши уточнюючий розрахунок, який не був врахований податковим органом. Крім того, суд визнав технічною помилку у додатку Д2 до декларації з ПДВ, яка не вплинула на розрахунки з бюджетом, і тому не може бути підставою для зменшення суми від’ємного значення. Суд також підкреслив, що посилання податкового органу на неврахування висновків Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки обставини справи відрізняються від тих, що розглядалися у попередніх рішеннях.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №320/12569/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Сіейчес Україна» було зменшено розмір від’ємного значення ПДВ та відмовлено у бюджетному відшкодуванні.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди зосередилися на аналізі реальності господарських операцій позивача з контрагентами, але не врахували іншу підставу для прийняття податкових повідомлень-рішень, а саме неможливість підтвердження наявності товарно-матеріальних цінностей, що перебувають на тимчасово окупованій території. Суд касаційної інстанції наголосив, що кожен індивідуальний акт (податкове повідомлення-рішення) має бути досліджений судом окремо, з урахуванням його специфічних підстав та обставин. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що наявність у платника податків первинних документів є підставою для врахування сум податкового кредиту, якщо контролюючий орган не довів, що відомості в цих документах неповні, недостовірні або суперечливі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок доведення правомірності своїх рішень покладається на контролюючий орган.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/49254/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є рішення Державної міграційної служби про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України необхідні докази протиправних дій особи, а саме подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, або приховування суттєвих фактів, чого в даній справі не було встановлено. Суд наголосив, що скасування рішення про набуття громадянства тягне за собою серйозні наслідки, зокрема, можливість виникнення безгромадянства, що є неприпустимим. Також суд зазначив, що державні органи повинні діяти пропорційно, забезпечуючи баланс між інтересами держави та правами особи, і що всі сумніви повинні тлумачитися на користь особи. Крім того, суд врахував, що відповідач знав про скасування рішення суду, на підставі якого було оформлено громадянство, але все одно прийняв документи про припинення іноземного громадянства та видав паспорт громадянина України. Суд підкреслив, що обов’язок доказування помилок покладається на державний орган, а не на громадянина.

3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправним рішення міграційної служби про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України та зобов’язано міграційну службу повторно документувати позивача паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Справа №200/920/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у заходах з національної безпеки і оборони в період з 10 жовтня 2022 року по 8 січня 2023 року.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що для вирішення питання про правомірність виплати додаткової винагороди необхідно враховувати наступне:
* Накази Адміністрації Держприкордонслужби №392-АГ та №628-АГ, хоч і не були належним чином зареєстровані, фактично застосовувалися органами Держприкордонслужби для визначення механізму виплати додаткової винагороди у спірний період.
* Інструкція №188, прийнята на виконання іншої постанови Кабміну, не підлягає застосуванню для визначення порядку виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168.
* Для отримання додаткової винагороди важливим є факт участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій.
* Необхідно враховувати, що Чернігівська область, де позивач перебував у відрядженні, відноситься до територій, на яких ведуться бойові дії.
* Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази у справі, зокрема, не встановив, які саме завдання виконував позивач під час відрядження, і не витребував необхідні документи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Справа №400/3532/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненадання військовослужбовцю довідки про безпосередню участь у бойових діях, необхідної для отримання додаткової винагороди.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, зокрема, не з’ясували, до якої саме військової частини був відряджений позивач, які завдання він там виконував, і хто здійснював керівництво його діями. Суд першої інстанції формально підійшов до питання визначення належного відповідача, ототожнивши військові частини лише на підставі збігу кодів ЄДРПОУ на гербових печатках, не врахувавши фактичні обставини проходження служби позивачем. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не виправив цих порушень, а лише констатував відсутність позивача у відрядженні у військовій частині, яка є відповідачем у справі. Враховуючи, що суди не встановили належного відповідача та не залучили його до участі у справі, це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного відповідача та вирішення питання про його залучення до участі у справі.

Справа №154/548/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови митниці про порушення митних правил та накладення штрафу.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення апеляційного суду без змін, підтримавши позицію, що позивачем було пропущено строк звернення до суду без поважних причин. Суд встановив, що позивач особисто отримала копію постанови про порушення митних правил ще у 2017 році, а до суду звернулася лише у 2021 році, тобто з пропуском встановленого строку. Доводи позивача про те, що вона дізналася про порушення своїх прав лише з відповіді на адвокатський запит, були відхилені, оскільки матеріали справи свідчили про обізнаність позивача про оскаржувану постанову ще у 2017 році. Суд також врахував усталену практику Європейського суду з прав людини щодо важливості дотримання строків позовної давності для забезпечення юридичної визначеності та захисту від прострочених позовів. Посилання позивача на іншу практику Верховного Суду були визнані необґрунтованими, оскільки в даній справі апеляційна скарга митниці містила обґрунтування щодо пропуску строку звернення до суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №420/15021/21 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «БК «Промбудсервіс» було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, мотивуючи це тим, що податковий орган провів перевірку під час дії мораторію. ВС зазначив, що підставою позову були обставини, які свідчать про фактичне здійснення господарських операцій та відсутність порушень податкового законодавства, а також порушення процедури проведення перевірки. ВС підкреслив, що порушення контролюючим органом мораторію не було підставою позову в суді першої інстанції, і позивач не скористався правом змінити підстави позову. ВС вказав, що апеляційний суд не дослідив обставини щодо виявлених порушень під час перевірки, що унеможливлює перевірку правильності висновків судів попередніх інстанцій Верховним Судом. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №522/7642/19 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між фізичними особами, з мотивів його фіктивності та вчинення з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо добросовісності набувача майна, зокрема, не надали належної оцінки вартості відчуженого майна, обставинам його вибуття з власності боржника та набуття права власності іншою особою. Суд наголосив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник стає неплатоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Важливо, що навіть реальне виконання правочину з третьою особою не виключає можливості визнання його недійсним, якщо він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Суд також підкреслив, що цивільно-правові договори не можуть використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №524/5877/21 від 07/05/2025
Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених відповідачем у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, після часткового задоволення касаційної скарги позивача.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, керувався наступними аргументами: по-перше, статтею 416 ЦПК України передбачено зазначення розподілу судових витрат у резолютивній частині постанови касаційного суду; по-друге, статтею 270 ЦПК України передбачено можливість ухвалення додаткового рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати; по-третє, однією з засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення; по-четверте, розмір витрат на правничу допомогу має бути обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом, та значення справи для сторони; по-п’яте, сторона, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, повинна довести їх неспівмірність. Суд врахував надані відповідачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу в касаційній інстанції, а також часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.

Суд задовольнив заяву представника відповідача частково та стягнув з позивача на користь відповідача 5000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в суді касаційної інстанції.

Справа №495/839/21 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї ділянки, припинення права власності та повернення ділянки у комунальну власність, ініційоване прокурором в інтересах держави.

2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, вказавши, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту прав, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, а земельна ділянка не вибувала із володіння селищної ради. Суд зазначив, що належним способом захисту в даному випадку є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) відповідно до статті 388 ЦК України, а належним відповідачем – особа, за якою зареєстроване право власності на ділянку. Суд врахував практику Великої Палати Верховного Суду, яка наголошує на необхідності обрання ефективного способу захисту, що відповідає характеру порушення та забезпечує відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду. Суд підкреслив, що вимоги про визнання незаконним рішення ради та недійсним свідоцтва про право власності не є ефективними, оскільки не призводять до відновлення володіння земельною ділянкою.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №200/5633/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки.

2. У цій справі Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили позивачу в задоволенні позову про призначення пенсії за віком на загальних підставах після досягнення пенсійного віку, оскільки позивач вже отримував пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Суд зазначив, що стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає пільгові умови для призначення пенсії за віком, а не окремий вид пенсійного забезпечення, і що пільгова пенсія за віком призначається та виплачується в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд також врахував, що особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один з них за вибором, і що переведення з одного виду пенсії на інший регулюється статтею 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». **** Верховний Суд відступив від попередніх висновків щодо права осіб, які отримують пенсію на пільгових умовах, на призначення пенсії за віком на загальних підставах після досягнення пенсійного віку.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №460/3273/24 від 08/05/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Аварійно-рятувального загону щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 1 червня 2010 року до 26 жовтня 2012 року.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували редакцію статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка набрала чинності після 19 липня 2022 року, тоді як спірні правовідносини виникли до цієї дати. ВС наголосив, що у випадку триваючих правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, слід застосовувати редакцію статті 233 КЗпП, яка діяла на момент виникнення цих правовідносин, а саме редакцію, яка не обмежувала строк звернення до суду у спорах щодо виплати заробітної плати. Суд також врахував, що індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати, на яку поширюються положення щодо строків звернення до суду, що діяли на момент виникнення спору.

Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про повернення позовної заяви та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №320/44260/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Лакілайн» було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також зменшено від’ємне значення з цих податків.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Лакілайн» була проведена податковим органом під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Суд наголосив, що постанова Кабінету Міністрів України № 89, якою було скорочено строк дії обмежень на проведення деяких видів перевірок, не може вважатися складовою податкового законодавства, оскільки прийнята не на підставі та не на виконання ПК України. Верховний Суд підкреслив, що недотримання податковим органом процедури проведення перевірки є самостійною підставою для визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками. Суд також зазначив, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 816/228/17 не суперечать позиції про те, що порушення процедури проведення перевірки є достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.

3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №120/1614/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу та зупинення видаткових операцій Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпостачінвест” за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які закрили провадження у справі, вважаючи, що спір підлягає розгляду в межах господарського судочинства у справі про банкрутство. Верховний Суд наголосив, що визначальним є характер правовідносин, а саме виконання контролюючим органом владних управлінських функцій у сфері податкового контролю, що свідчить про публічно-правовий характер спору. Суд вказав, що спеціальні норми ГПК України чітко визначають, що спори щодо стягнення податкового боргу не належать до юрисдикції господарських судів, навіть якщо відкрито провадження у справі про банкрутство. Суд також врахував практику ЄСПЛ, який наголошує на публічному характері податкових спорів. **** Суд зазначив, що його висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від попередньої позиції щодо переважного застосування норм Кодексу України з процедур банкрутства у таких спорах.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №160/28693/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «ЕКОБИНТ» було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ на підставі нібито неправомірного застосування ставки ПДВ у розмірі 7% при імпорті медичної бавовняної тканини в рулонах.

2. Суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ЕКОБИНТ», виходив з того, що компанія правомірно застосувала ставку ПДВ 7% при ввезенні на митну територію України медичної бавовняної тканини в рулонах, оскільки надала всі необхідні документи, що підтверджують відповідність товару критеріям медичного виробу, а саме: декларацію про відповідність, сертифікат якості, інформацію про внесення до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення. Суд зазначив, що згідно з Технічним регламентом щодо медичних виробів, медичним виробом є будь-який матеріал, призначений виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, лікування або полегшення перебігу хвороби, а Класифікатор медичних виробів НК 024:2023 визначає “Рулон марлевий, нестерильний” як медичний виріб. Суд також відхилив посилання митного органу на лист Міністерства охорони здоров’я, оскільки він має лише рекомендаційний характер. Суд наголосив, що митниця не надала достатніх доказів того, що ввезений товар повинен оподатковуватися за ставкою 20%.

3. Суд вирішив касаційну скаргу Дніпровської митниці залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/22535/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов податкового органу без розгляду, мотивуючи це тим, що податковий орган пропустив строк для звернення до суду, встановлений статтею 283 КАС України. Верховний Суд зазначив, що контролюючий орган самостійно визначає порядок звернення до суду: в загальному порядку або за статтею 283 КАС України для термінового розгляду, про що має бути зазначено в позовній заяві. Суд підкреслив, що в порядку статті 283 КАС України податковий орган може звернутися лише у разі безспірності вимог, інакше суд відмовляє у відкритті провадження. Відмова у відкритті провадження не позбавляє права звернутися в загальному порядку. Оскільки податковий орган звернувся з позовною заявою в порядку загального провадження, суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статті 283 КАС України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №320/3566/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є правомірність повернення податковому органу позовної заяви про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, через несплату судового збору.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які зобов’язували податковий орган сплатити судовий збір, мотивуючи це тим, що відповідно до пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальні органи звільнені від сплати судового збору у справах щодо стягнення сум податкового боргу. Суд зазначив, що звернення до суду з вимогою про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, яке перебуває у податковій заставі, є одним із заходів, спрямованих на стягнення податкового боргу. Верховний Суд підкреслив, що податковий орган звільняється від сплати судового збору незалежно від виду заяви чи скарги, а також виду оскаржуваного судового рішення, якщо справа стосується стягнення податкового боргу. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норми процесуального права, поклавши на податковий орган обов’язок сплатити судовий збір.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №140/13008/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу податкового органу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки підприємства щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від’ємного значення з податку на додану вартість.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що для правомірності наказу про проведення перевірки контролюючий орган повинен дотриматись умов та порядку прийняття рішень про проведення перевірок, встановлених Податковим кодексом України, та ознайомити платника податків з наказом у встановлений законом спосіб до її початку. Суд зазначив, що право платника оскаржувати рішення про проведення перевірки не залежить від її виду. Суд вказав, що якщо контролюючий орган був допущений до перевірки на підставі наказу, то цей наказ вважається реалізованим, і його оскарження не є ефективним способом захисту права. Проте, суд апеляційної інстанції не встановив, чи був контролюючий орган допущений до перевірки та чи був реалізований оскаржуваний наказ. Оскільки зазначені обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №466/4117/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди та втраченого заробітку, завданих позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, погодившись з їх висновками. Суд зазначив, що моральна шкода підлягає відшкодуванню, оскільки кримінальне провадження щодо позивача було закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено, виходячи з мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, як це передбачено Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Водночас, суд відмовив у відшкодуванні втраченого заробітку, оскільки позивач не був відсторонений від посади під час слідства та отримував грошове забезпечення в повному обсязі. Також, суд відхилив аргументи прокуратури щодо повторного звернення до суду, оскільки склад учасників у попередній справі був іншим, а отже, справи не є тотожними.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №345/5512/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є заява про видачу обмежувального припису стосовно колишнього чоловіка заявниці, який вчиняв домашнє насильство.

2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що заявниця надала достатньо доказів систематичного вчинення колишнім чоловіком домашнього насильства, як психологічного, так і фізичного, що підтверджується численними постановами про адміністративні правопорушення та вироком суду за завдання тілесних ушкоджень. Суд зазначив, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, спрямованим на захист постраждалих осіб та запобігання подальшому насильству, а не заходом покарання. Також суд врахував висновки психологічних досліджень, які вказують на необхідність психологічної допомоги заявниці та її дитині для усунення тривожності та забезпечення відчуття безпеки. Суд підкреслив, що обмеження прав кривдника є пропорційним заходом втручання, враховуючи його протиправну поведінку та необхідність захисту прав постраждалих. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №305/1712/13-ц від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення грошового боргу за договором поворотної фінансової допомоги.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, мотивуючи це тим, що апеляційний суд, зупиняючи провадження, не врахував, що відповідачу було відомо про наявність кримінальних проваджень, на які він посилався, ще до ухвалення рішення судом першої інстанції, але він не заявляв клопотання про зупинення провадження. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що зупинення провадження суперечить принципу ефективності судового процесу та може призвести до затягування розгляду справи, яка триває вже тривалий час. Суд наголосив, що об’єктивна неможливість розгляду справи має бути обґрунтована, а суд не може посилатися на неможливість розгляду справи, якщо зібрані докази дозволяють встановити обставини, що є предметом судового розгляду. Суд касаційної інстанції також врахував положення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо розумного строку розгляду справи.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №757/37708/21-ц від 08/05/2025
1. Предметом спору є заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем на стадії касаційного перегляду справи.

2. Суд частково задовольнив заяву, мотивуючи це тим, що згідно з ЦПК України, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Суд врахував надані докази щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, а також заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат. При цьому, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх обґрунтованості та розумності розміру, враховуючи складність справи та необхідні процесуальні дії. Суд також послався на сталу правову позицію Верховного Суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, підтверджену постановами Об’єднаної палати Касаційного господарського суду та Великої Палати Верховного Суду. Враховуючи зазначені обставини, суд вирішив зменшити суму відшкодування витрат на правничу допомогу до 7 000 грн, вважаючи її співмірною та обґрунтованою.

3. Суд постановив частково задовольнити заяву та стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 000 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при касаційному перегляді справи.

Справа №674/1824/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, оскільки батьки не можуть дійти згоди з цього питання після розірвання шлюбу.

2. Суд відмовив у відкритті провадження, оскільки вже існує справа у Вишгородському районному суді між тими ж сторонами і про той самий предмет спору – визначення місця проживання дитини. Суд не погодився з аргументами позивача про нові підстави для позову, такі як зміна місця проживання дитини, зміна дошкільного закладу, виїзд дитини за кордон, оскільки, на думку суду, основні підстави позову залишаються тими самими: ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, прихильність дитини до кожного з батьків, вік дитини, стан здоров’я та інші важливі обставини. Суд вважає, що розгляд аналогічної справи в іншому суді призведе до порушення процесуальних норм і можливих суперечливих рішень. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції, не знайшовши підстав для його скасування. Верховний Суд також погодився з цими висновками, підкресливши, що переоцінка доказів не входить до його компетенції.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №562/2759/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником (начальником виробничого підрозділу) Акціонерному товариству «Українська залізниця».

2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що спір підлягає розгляду в господарському суді, оскільки стосується відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству. Верховний Суд не погодився з цим, вказавши, що для визначення юрисдикції важливим є суб’єктний склад, предмет спору та характер правовідносин. Суд зазначив, що відповідач не є посадовою особою у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки не входить до складу наглядової ради чи правління АТ «Укрзалізниця». Відтак, спір не підпадає під юрисдикцію господарського суду, а має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки виник між АТ «Укрзалізниця» та фізичною особою щодо відшкодування матеріальної шкоди, не пов’язаної з виконанням відповідачем повноважень посадової особи господарського товариства.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №990/369/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, розглядаючи клопотання заступника Генерального прокурора про відсторонення судді на стадії судового провадження, що не є повторним зверненням, а є окремою процедурою, передбаченою законом; клопотання прокурора відповідає вимогам КПК України та Закону України “Про Вищу раду правосуддя”, містить обґрунтування необхідності відсторонення судді, враховуючи ризики впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню; ВРП належним чином дослідила матеріали кримінального провадження, оцінила їх на предмет наявності та змісту, не втручаючись в питання винуватості, а також забезпечила право позивача на участь у засіданні та висловлення своєї позиції; Суд також врахував, що ВРП оцінила клопотання прокурора на предмет відсутності незаконного впливу чи тиску на суддю. Суд підкреслив, що доводи позивача не спростовують правомірності рішення ВРП, а судовий контроль за дискреційними повноваженнями ВРП є обмеженим і не виявив порушень, які б призвели до незаконності рішення.

3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя.

Справа №400/8460/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив процесуальні норми, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина своєчасно подала клопотання на ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, але суд не надав оцінку цьому клопотанню. Суд касаційної інстанції наголосив, що забезпечення права на апеляційний перегляд є однією з основних засад адміністративного судочинства та гарантією від судової помилки. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що право на доступ до суду є ключовою гарантією справедливого судового розгляду, і відсутність належної оцінки клопотання сторони, поданого у встановлений строк, є порушенням цього права. Суд касаційної інстанції врахував, що хоча військова частина була зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, вона мала право подати документи в паперовій формі, що і було зроблено.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №520/17986/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн щомісячно за період участі у бойових діях.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивач, військовослужбовець зенітно-ракетних військ, має право на додаткову винагороду лише за ті дні, коли він безпосередньо брав участь у вогневому ураженні повітряних цілей, а не за весь період служби в зоні бойових дій; суди врахували, що військова частина позивача не входила до складу діючих угруповань військ і виконувала завдання з вогневого ураження повітряних цілей, а не їх виявлення, що є функцією радіотехнічних військ; суди також зазначили, що перебування в районі бойових дій саме по собі не є підставою для виплати додаткової винагороди, а ключовою умовою є безпосередня участь у бойових діях, підтверджена відповідними документами, такими як бойові накази, журнали бойових дій та рапорти командирів; суди дійшли висновку, що оскільки позивач не надав достатніх доказів безпосередньої участі у бойових діях протягом усього спірного періоду, його позов підлягає частковому задоволенню лише за ті дні, коли було зафіксовано пуски ракет зенітного ракетного комплексу.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №480/1662/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у період воєнного стану та зобов’язання здійснити нарахування та виплату такої винагороди.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що позивач має право на отримання додаткової винагороди, оскільки його участь у бойових діях підтверджується рапортами, наказами та іншими документами, а також тим фактом, що населений пункт, де він проходив службу, входив до переліку районів ведення бойових дій. Суд вказав, що перелік документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях, допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності. Важливо, що суд зазначив, що військовослужбовець не може бути позбавлений права на отримання додаткової винагороди через невиконання військовою частиною формальних процедур. Суд також врахував, що рапорти з додатками та списками, оформлені стосовно позивача, підтверджують його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за вказані у них періоди.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.

Справа №240/3673/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження висновку Управління Північного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі послуг з експлуатаційно-господарського обслуговування, проведеної Комунальним некомерційним підприємством «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не залучили до участі у справі Приватне підприємство «Елітбуд-1», переможця закупівлі, права та обов’язки якого безпосередньо зачіпаються оскаржуваним висновком Держаудитслужби, що є порушенням права на судовий захист. Суди не врахували, що висновок контролюючого органу зобов’язує лікарню припинити зобов’язання за договором з “Елітбуд-1”, що впливає на майнові права та інтереси останнього. Верховний Суд наголосив, що інститут третьої особи спрямований на забезпечення всебічного розгляду справи та запобігання ухваленню протилежних рішень у справах з аналогічними правовідносинами. Незалучення третьої особи є порушенням конституційного права на судовий захист, оскільки особа позбавляється можливості реалізувати свої процесуальні права у справі, яка безпосередньо впливає на її права та обов’язки. Враховуючи зазначене, Верховний Суд вказав на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для залучення до участі у справі ПП «Елітбуд-1».

Справа №640/3579/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Європейський протеїн Україна» було донараховано податок на прибуток, ПДВ та застосовано штрафні санкції.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги ТОВ «Європейський протеїн Україна», виходячи з того, що проведення документальної планової виїзної перевірки було здійснено з порушенням встановленого мораторію на проведення перевірок, передбаченого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Суд зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України № 89 не може скасовувати або змінювати положення Податкового кодексу України, а отже, проведення перевірки на підставі цієї постанови є неправомірним. Суд також наголосив, що порушення процедури проведення перевірки є самостійною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду щодо аналогічних питань і не знайшов підстав для відступу від них. Суд також зазначив, що відсутність законодавчих обмежень на проведення перевірок (мораторію) не виключає можливість проведення податкової перевірки платника податків за цей період та формування за її наслідками відповідних висновків щодо податкових правопорушень.

3. Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №360/549/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Голден Нафта» постанов Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарських санкцій.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Укртрансбезпеки без задоволення, оскільки апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції встановив, що Укртрансбезпека не усунула недоліки апеляційної скарги у встановлений строк, а саме не подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з належними обґрунтуваннями. Доводи скаржника про направлення заяви про поновлення строку на електронну адресу суду не були підтверджені належними доказами. Верховний Суд також зазначив, що введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення пропущених процесуальних строків, і що суди повинні оцінювати конкретні обставини, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Враховуючи, що Укртрансбезпека не довела поважність причин пропуску строку, суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду.

3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Укртрансбезпеки без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №320/10726/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ та зменшення від’ємного значення ПДВ, заявлених ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» за вересень та жовтень 2023 року.

2. Суд задовольнив позовні вимоги ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ», виходячи з того, що підприємство правомірно включило до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при імпорті товарів, що підтверджується митними деклараціями. Суд зазначив, що митна декларація є самостійною та достатньою підставою для підтвердження права на податковий кредит у випадку імпорту товарів, і відсутність додаткових документів, таких як зовнішньоекономічні контракти чи інвойси, не може бути підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ. Суд також врахував, що податковий кредит був сформований саме за рахунок ПДВ, сплаченого при митному оформленні, а не за рахунок ПДВ у вартості послуг комісіонерів. Додатково, суд підкреслив, що податковий орган не надав достатніх доказів, які б спростовували правомірність формування податкового кредиту позивачем, а обов’язок доведення у спорах з суб’єктами владних повноважень покладається саме на контролюючий орган. Суд також взяв до уваги, що господарські операції позивача були економічно виправданими та відповідали основним видам його діяльності.

3. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області про відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ та зменшення від’ємного значення ПДВ для ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ».

Справа №531/2489/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики та забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, керувався тим, що метою забезпечення позову є захист матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними з позовними вимогами, забезпечуючи баланс інтересів сторін. У даному випадку, накладення арешту на нерухоме майно відповідача є адекватним заходом, оскільки вартість арештованого майна є наближеною до суми позову, що забезпечує можливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції правильно встановив, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення, тому забезпечення позову є обґрунтованим. Апеляційний суд не врахував ці обставини, безпідставно скасувавши ухвалу суду першої інстанції.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача.

Справа №619/2931/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки земельних ділянок оздоровчого призначення, а також зобов’язання повернути ці ділянки у власність територіальної громади.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд припустився помилки, врахувавши як преюдиційні обставини, встановлені у справі, рішення в якій згодом були скасовані, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам та не встановив фактичні обставини справи, обмежившись посиланням на преюдиційні обставини з іншої справи. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження всіх доказів у сукупності, оцінки їх належності, допустимості та достовірності, а також на необхідності врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушених прав держави у подібних правовідносинах. Суд зазначив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи були порушені права держави, чи є обраний прокурором спосіб захисту ефективним, а також дослідити питання позовної давності. Суд також вказав на важливість перевірки добросовісності набувача майна та пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №354/555/19 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору дарування та витребування будинковолодіння з чужого незаконного володіння.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним договору дарування, виходив з того, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав. Верховний Суд підкреслив, що у випадку наявності спору про право власності, належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а вимоги про скасування державної реєстрації та визнання недійсним договору дарування є похідними і не забезпечують повного захисту прав власника. Суд також зазначив, що спадкоємець, який прийняв спадщину, має право витребувати майно від добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза його волею. Оскільки позивач не оскаржував рішення судів в частині відмови у витребуванні майна, Верховний Суд зосередився на аналізі ефективності обраного способу захисту.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним договору дарування, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Справа №357/36/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, виходячи з того, що строк дії договору оренди землі закінчився, і орендодавець повідомив орендаря про небажання продовжувати договірні відносини. Суд зазначив, що для реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідна наявність волевиявлення обох сторін, а автоматичне поновлення договорів оренди землі на період воєнного стану діяло лише до 19 листопада 2022 року і не поширюється на договори, строк дії яких закінчився пізніше. Також, суд врахував, що умова договору оренди про набрання ним чинності після державної реєстрації суперечить імперативним нормам Закону України «Про оренду землі» щодо обчислення строку дії договору. Суд відхилив аргументи позивача про порушення принципу добросовісності орендодавцем, оскільки останній чітко висловив свою позицію щодо припинення орендних відносин.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №766/22782/17 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки заявник не усунув недоліки заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а саме не зазначив дату відкриття або встановлення цих обставин, як того вимагає процесуальний закон. Апеляційний суд правомірно направив ухвалу про залишення заяви без руху на адресу, вказану заявником, і заявник не цікавився станом розгляду своєї заяви. Враховуючи, що заявник не виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху, апеляційний суд обґрунтовано визнав заяву неподаною та повернув її заявнику. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду і зводяться до власного тлумачення норм права.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №753/17328/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є заява ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги у справі про розірвання договору дарування.

2. Суд частково задовольнив заяву, керуючись наступними аргументами:
* Відповідно до ЦПК України, суд може ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.
* Витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, якщо підтверджено обсяг наданих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
* Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони.
* Суд врахував заперечення позивачки щодо неспівмірності витрат на правову допомогу зі складністю справи.
* Суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат, їх обґрунтованості та розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи.
* Суд взяв до уваги, що касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

3. Суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7 000 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при касаційному перегляді справи.

Справа №493/912/21 від 07/05/2025
Предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди земельної ділянки, укладеного між новим власником земельної ділянки та ПП «Лілія», оскільки на момент укладення цього договору вже існував чинний договір оренди, укладений попереднім власником з іншою фізичною особою-підприємцем, право на який перейшло до позивачки у спадок.

Суд, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, виходив з того, що згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, включаючи право оренди земельної ділянки. Відповідно до статті 148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності переходять права та обов’язки попереднього власника за чинними договорами оренди. Суд зазначив, що укладення нового договору оренди з ПП «Лілія» порушує права позивачки як спадкоємця первісного орендаря, оскільки на момент укладення нового договору попередній договір оренди був чинним і не був припинений у встановленому законом порядку. Суд також врахував, що згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПП «Лілія» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №344/17204/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що є порушенням права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також вимог статей 128, 130 ЦПК України. Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів направлення запиту для отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, а судова кореспонденція надсилалася за адресою, яка не відповідає відомостям з Єдиного державного демографічного реєстру. Враховуючи ці порушення процесуального права, Верховний Суд вирішив, що аргументи касаційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову не підлягають оцінці, оскільки першочергово необхідно забезпечити належне повідомлення учасників справи про розгляд справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №120/7754/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у період воєнного стану та зобов’язання здійснити відповідні нарахування та виплати.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема, не надав належної оцінки довідці про участь у бойових діях у сукупності з іншими доказами, такими як бойові накази, журнали бойових дій та рапорти командирів, як це передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Суд також не врахував, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо інші докази підтверджують його фактичну участь у бойових діях. Крім того, суд не з’ясував, які конкретно завдання виконував позивач під час перебування у відрядженні та під чиїм оперативним підпорядкуванням він перебував, що є важливим для встановлення об’єктивної істини у справі. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх визначених законом заходів для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №380/21351/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення суду першої інстанції військовою частиною та повернення апеляційної скарги апеляційним судом через неусунення недоліків.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтримавши позицію, що відповідач не надав доказів надсилання копії апеляційної скарги безпосередньо позивачу, а надання доказів надсилання копії апеляційної скарги представнику позивача не є еквівалентним. Суд врахував, що апеляційна скарга була подана через підсистему “Електронний суд”, і згідно з процесуальним законом, необхідно було надати докази надсилання копії скарги всім учасникам справи, або на їх електронні кабінети, або поштою. Суд також зазначив, що висновки, на які посилався скаржник з постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №480/8341/22, стосувалися іншого питання, а саме обчислення строків на апеляційне оскарження, а не обов’язку надсилання копій документів учасникам справи. Крім того, суд врахував, що повноваження адвоката були визначені лише для суду першої інстанції.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №280/2810/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо невиплати прокурору ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років та інших виплат, передбачених Законом України “Про прокуратуру”, після його поновлення на посаді за рішенням суду.

2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, виходив з того, що згідно з рішенням Конституційного Суду України, обмеження щодо виплати заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію, але були поновлені на посадах за рішенням суду, є неконституційними. Суд наголосив, що після 13 вересня 2023 року, дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду, на таких прокурорів поширюються положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру”, які передбачають виплату заробітної плати з урахуванням посадового окладу, надбавки за вислугу років та інших виплат. Суд відхилив аргументи прокуратури щодо застосування аналогії з положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо суддів, які не здійснюють правосуддя, оскільки вони не ґрунтуються на нормах закону. Також, суд визнав, що хоча справа і була помилково розглянута в порядку спрощеного провадження, це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №0840/3568/18 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги Товариства. Суди встановили, що господарські операції між Товариством та його контрагентами були реально здійснені та підтверджені належними первинними документами, які відповідають вимогам законодавства. Суд зазначив, що платник податків не несе відповідальності за порушення податкового законодавства його контрагентами, якщо він виконав усі передбачені законом умови для формування витрат та податкового кредиту. Також, суди врахували, що контролюючий орган не надав достатніх доказів, які б свідчили про обізнаність Товариства щодо неправомірної діяльності його контрагентів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/22110/21 від 08/05/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на адресу ТОВ “ТІС-Зерно”.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги ТОВ “ТІС-Зерно”. В обґрунтуванні рішення суд, ймовірно, виходив з того, що податкові органи не надали достатніх доказів на підтвердження порушень податкового законодавства з боку платника податків. Можливо, були враховані аргументи позивача щодо правомірності здійснених господарських операцій та відсутності підстав для донарахування податкових зобов’язань. Також, суд міг взяти до уваги недоліки в оформленні податкових повідомлень-рішень або порушення процедури їх винесення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме на податкові органи покладається обов’язок доведення правомірності своїх рішень, а сумніви повинні тлумачитися на користь платника податків. Відсутність належних доказів з боку податкового органу стала ключовим фактором для залишення в силі рішень судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд залишив касаційні скарги податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь ТОВ “ТІС-Зерно” – без змін.

Справа №824/161/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є заява Державного підприємства «Lom PRAHA s.p.» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу щодо стягнення з Дочірнього підприємства ДК «Укрінмаш» 107 000,00 дол. США, штрафних санкцій та відшкодування витрат.

2. У вступній та резолютивній частинах постанови відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки повний текст рішення буде складено протягом п’яти днів. Наразі відомо лише, що Верховний Суд розглянув апеляційну скаргу ДП ДК «Укрінмаш» на ухвалу Київського апеляційного суду, залишив її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін. Це означає, що суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду щодо визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Для повного аналізу необхідно дочекатися повного тексту постанови, де будуть викладені мотиви суду.

3. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрінмаш» залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.