Огляд законодавства ЄС за 09/05/2025

None

А тепер розглянемо детальніше кожен з опублікованих сьогодні актів:

Делегований регламент Комісії (ЄС) 2025/880 від 25 лютого 2025 року про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2019/287 Європейського Парламенту та Ради щодо конкретних положень, що містяться в Тимчасовій торговельній угоді між Європейським Союзом та Республікою Чилі

Гаразд, розглянемо цей Делегований регламент Комісії.

Цей правовий акт, Делегований регламент Комісії (ЄС) 2025/880, слугує для оновлення існуючого нормативного акту ЄС, Регламенту (ЄС) 2019/287, який встановлює загальні правила застосування Європейським Союзом заходів торговельного захисту, таких як захисні застереження, у рамках його різних торговельних угод. Зокрема, цей новий регламент включає певні унікальні положення щодо двосторонніх захисних заходів, які містяться у нещодавно укладеній Тимчасовій торговельній угоді між Європейським Союзом та Республікою Чилі. Мета полягає у забезпеченні прозорості та ясності шляхом переліку цих конкретних правил ЄС-Чилі у рамках загального регламенту ЄС.

Структура цього Делегованого регламенту є досить простою. Він починається з преамбули, яка пояснює контекст та необхідність оновлення, посилаючись на правову основу в Договорі та Регламенті (ЄС) 2019/287. Суть акту міститься лише у двох статтях. Стаття 1 є постановчою нормою, яка встановлює, що детальний текст, наданий у Додатку до цього Делегованого регламенту, має бути доданий до Додатка до початкового Регламенту (ЄС) 2019/287. Стаття 2 просто визначає, коли регламент набирає чинності. Ключовою частиною є сам Додаток, який чітко перелічує відповідні статті з Тимчасової торговельної угоди між ЄС та Чилі, що стосуються двосторонніх захисних заходів. Цей регламент не змінює основну частину Регламенту (ЄС) 2019/287, а скоріше доповнює його Додаток, додаючи конкретні правила, які застосовуються *лише* у контексті торговельних відносин з Чилі, як це передбачено та дозволено початковим регламентом.

Для підприємств, трейдерів та органів влади, залучених до торгівлі між ЄС та Чилі, найважливішими положеннями є ті, що детально описані в Додатку, оскільки це конкретні правила, які застосовуються до двосторонніх захисних заходів згідно з Тимчасовою торговельною угодою. Ключовими серед них є визначення “перехідного періоду”, протягом якого можуть застосовуватися захисні заходи (Стаття 5.9(b) Угоди), правила, що регулюють рівень митних зборів, коли захисний захід застосовується або скасовується (Статті 5.10.2(b)(ii) та 5.11.2), та вимога щодо поступової лібералізації заходів, які тривають понад рік (Стаття 5.11.3). Обмеження на застосування декількох захисних заходів до одного й того самого товару (Стаття 5.14) також є суттєвими. Крім того, Додаток містить конкретні правила для застосування захисних заходів до найвіддаленіших регіонів ЄС (Стаття 5.15), використовуючи стандарт “серйозного погіршення”, а не “серйозної шкоди”, а також процедурні деталі для розслідувань, такі як критерії визначення підтримки галузі (Стаття 5.17.2), докази, необхідні для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між збільшенням імпорту та шкодою (Стаття 5.18.3(a)), та максимальна тривалість розслідувань у 12 місяців (Стаття 5.18.5). Положення, що дозволяє використовувати документи англійською мовою під час процедур застосування захисних заходів, з вимогою подальшого перекладу (Стаття 5.22), також є практичною деталлю для зацікавлених сторін.

Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2025/878 від 3 лютого 2025 року про внесення змін до регуляторних технічних стандартів, викладених у Делегованому Регламенті (ЄС) 2022/2059, Делегованому Регламенті (ЄС) 2022/2060 та Делегованому Регламенті (ЄС) 2023/1577, стосовно технічних деталей вимог щодо зворотного тестування та віднесення прибутків і збитків, критеріїв оцінки можливості моделювання факторів ризику, а також режиму ризику обмінного курсу та товарного ризику в неторговій книзі

Цей Делегований Регламент Комісії запроваджує цільові оновлення існуючих технічних правил, що регулюють порядок розрахунку банками своїх вимог до капіталу за ринковий ризик, зокрема за методом розширеної внутрішньої моделі. Він коригує положення, пов’язані з тестуванням внутрішніх моделей, оцінкою достатності ринкових даних для моделювання певних ризиків, а також режимом ризику обмінного курсу та товарного ризику, що утримуються поза межами основної торгової книги банку. Ці зміни необхідні для узгодження права ЄС з нещодавніми поправками до основного банківського регулювання (CRR) та міжнародних стандартів.

Сам акт має структуру єдиного правового інструменту, який вносить зміни до трьох окремих Делегованих Регламентів Комісії: (ЄС) 2022/2059, (ЄС) 2022/2060 та (ЄС) 2023/1577.
Щодо Делегованого Регламенту (ЄС) 2022/2059, який охоплює зворотне тестування та віднесення прибутків і збитків (PLA), ключові зміни уточнюють, як результати статистичних тестів (Спірмена та Колмогорова-Смірнова) пов’язані з класифікацією торгових підрозділів у ‘зони’ (зелена, жовта, помаранчева, червона) на основі близькості їх теоретичних та гіпотетичних показників прибутків і збитків. Він чітко визначає, що означають ‘близько’ та ‘достатньо близько’ у контексті цих зон. Крім того, формула для розрахунку додаткової вимоги до капіталу, що накладається, коли торговий підрозділ не проходить тест PLA, оновлюється, посилаючись на визначення, які тепер знаходяться безпосередньо в основному тексті CRR, а формула агрегації, яка раніше була в цьому регламенті, вилучена, оскільки вона тепер також міститься в CRR.
Щодо Делегованого Регламенту (ЄС) 2022/2060, який встановлює критерії оцінки можливості моделювання факторів ризику, додано нову вимогу стосовно документації, яку установи повинні вести при використанні ринкових даних від сторонніх постачальників. Установи тепер повинні конкретно документувати для кожного постачальника, скільки факторів ризику було визнано такими, що піддаються моделюванню, на основі їхніх даних, та проводити оцінку суттєвості цих факторів.
Нарешті, стосовно Делегованого Регламенту (ЄС) 2023/1577, який стосується ризику обмінного курсу та товарного ризику в неторговій книзі, поправки запроваджують вимоги до установ ідентифікувати позиції, що виникають виключно з ризику перерахунку валют, при розрахунку ринкового ризику на консолідованій основі. Вони також передбачають, що внутрішні політики установ повинні чітко документувати, як позиції неторгової книги, що підлягають ризику обмінного курсу або товарному ризику, розподіляються між конкретними торговими підрозділами, зокрема, чи потрапляють вони до підрозділів, що керують виключно позиціями неторгової книги, чи до тих, що керують як торговими, так і неторговими позиціями, а також обґрунтування такого розподілу, якщо використовуються обидва підходи.

Для банків, що працюють за альтернативним методом внутрішньої моделі для ринкового ризику, найважливішими положеннями є ті, що безпосередньо впливають на розрахунок їхнього капіталу та внутрішні процеси. Це включає уточнене тлумачення класифікацій зон PLA та оновлене посилання для розрахунку додаткової вимоги до капіталу за PLA, що є критично важливим для управління потенційними додатковими капітальними вимогами. Нова вимога до документації для даних сторонніх постачальників, що використовуються в оцінках можливості моделювання, також є значною, оскільки вона накладає специфічний тягар відповідності та підтримує наглядовий перегляд джерел даних, що лежать в основі їхніх моделей. Крім того, правила для ризику обмінного курсу та товарного ризику в неторговій книзі є життєво важливими, вимагаючи чіткої ідентифікації ризику перерахунку на консолідації та детальних внутрішніх політик щодо розподілу цих позицій між торговими підрозділами, забезпечуючи прозорість та послідовність в управлінні ризиками та розрахунку капіталу для цих специфічних експозицій.

Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/881 від 7 травня 2025 року, що змінює імплементаційні регламенти (ЄС) 2019/1085 та (ЄС) № 540/2011 стосовно умов затвердження активної речовини 1-метилциклопропен

Цей Імплементаційний регламент Комісії змінює попереднє законодавство ЄС щодо активної речовини 1-метилциклопропен, яка використовується в засобах захисту рослин. Його основною метою є розширення дозволених видів використання цієї речовини за межі післязбиральних застосувань. Після наукової оцінки регламент скасовує певне обмеження, тим самим дозволяючи нові передзбиральні польові види використання.

Структура цього регламенту є простою, складається з трьох статей та Додатку. Стаття 1 та Стаття 2 є основними діючими положеннями, які змінюють Імплементаційний регламент (ЄС) 2019/1085 та Імплементаційний регламент (ЄС) № 540/2011 відповідно. Стаття 3 визначає дату набрання чинності. Додаток деталізує суттєві зміни шляхом заміни тексту “Спеціальні положення” для 1-метилциклопропену в Додатках до обох змінених регламентів. Ключовою зміною порівняно з попередніми версіями є скасування обмеження, яке дозволяло використання 1-метилциклопропену *лише* для післязбирального зберігання в герметичних складах.

Для тих, хто займається використанням засобів захисту рослин, що містять 1-метилциклопропен, найважливіші положення містяться в Додатку. Скасування обмеження щодо післязбирального зберігання означає, що передзбиральні польові види використання, зокрема через обприскування садів за допомогою системи прямого впорскування, тепер дозволені відповідно до умов затвердження. Також надзвичайно важливо відзначити вимогу до заявника надати підтверджуючу інформацію до 27 травня 2027 року. Ця інформація стосується наявності та потенційних ризиків металілового спирту в ґрунті та воді, а також впливу процесів очищення води на залишки в питній воді. Крім того, держави-члени все ще зобов’язані приділяти особливу увагу захисту ґрунтових вод та забезпечувати наявність відповідних заходів зі зменшення ризиків.

Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2025/854 від 7 травня 2025 року щодо скоординованої багаторічної програми контролю Союзу на 2026, 2027 та 2028 роки для забезпечення дотримання максимальних рівнів залишків пестицидів та оцінки впливу залишків пестицидів на споживачів у харчових продуктах рослинного та тваринного походження та на них, а також скасування Імплементаційного Регламенту (ЄС) 2024/989

Гаразд, розглянемо цей Імплементаційний Регламент Комісії.

Цей Регламент встановлює скоординовану програму контролю Європейського Союзу для моніторингу залишків пестицидів у харчових продуктах на 2026, 2027 та 2028 роки. Його основна мета полягає у забезпеченні дотримання максимальних рівнів залишків (MRL) пестицидів у харчових продуктах рослинного та тваринного походження на території Союзу. Він також має на меті збір даних для оцінки впливу цих залишків на споживачів. Ця програма є продовженням попередніх моніторингових заходів, що ґрунтується на набутому досвіді та наукових рекомендаціях.

Структура Регламенту проста. Він починається з вступних міркувань, які пояснюють передісторію та необхідність програми. Основні зобов’язання викладені в чотирьох статтях. Стаття 1 зобов’язує держави-члени відбирати та аналізувати зразки відповідно до переліків у Додатку I та вимог до відбору зразків у Додатку II. Стаття 2 встановлює правила звітування про результати аналізів Європейському органу з безпеки харчових продуктів (EFSA), включаючи деталі щодо звітування про складні визначення залишків. Стаття 3 скасовує попередній імплементаційний регламент (ЄС) 2024/989, забезпечуючи плавний перехід шляхом зазначення, що старий регламент все ще застосовується до зразків, протестованих у 2025 році. Стаття 4 встановлює дату набрання чинності 1 січня 2026 року. Два Додатки є вирішальними: Додаток I перелічує конкретні продукти (рослинні та тваринні) та комбінації пестицид/продукт, які необхідно аналізувати щороку, тоді як Додаток II детально визначає мінімальну кількість зразків, яку має відібрати кожна держава-член, включаючи специфічні вимоги до органічної продукції та харчових продуктів для немовлят та дітей молодшого віку, а також викладає вимоги до аналізу. Порівняно з попередньою версією, головна зміна полягає у конкретному переліку продуктів та комбінацій пестицид/продукт для нового трирічного циклу (2026-2028) та скасуванні попереднього регламенту, що охоплював попередній період.

Для практичного використання найважливіші положення містяться у Статті 1 та Додатках. Стаття 1 безпосередньо покладає на держави-члени обов’язок проводити відбір та аналіз зразків. Додаток I є критично важливим, оскільки він надає остаточний перелік того, *що* потрібно відбирати та аналізувати в *який* рік – визначаючи такі продукти, як апельсини, яблука, зерно пшениці, коров’яче молоко, та сотні залишків пестицидів, які потрібно шукати в кожному з них. Додаток II є не менш важливим, деталізуючи, *скільки* зразків має відібрати кожна держава-член (на основі кількості населення, з мінімальними значеннями), включаючи специфічні вимоги для вразливих груп (харчові продукти для немовлят/дітей молодшого віку) та методів виробництва (органічні). Він також надає важливі деталі щодо методів аналізу та форматів звітування, забезпечуючи порівнянність даних по всьому ЄС. Вимога у Статті 2 звітувати про результати для окремих компонентів складних визначень залишків також є ключовою деталлю для лабораторій та органів, що звітують.

Рішення Суду (Восьма палата) від 8 травня 2025 року.Abanca Corporación Bancaria, SA проти WE та VX.Запит про попереднє рішення – Захист прав споживачів – Договори споживчого кредиту – Директива 93/13/ЄЕС – Несправедливі умови у споживчих договорах – Стаття 3(1) – Акселераційна умова – Судовий перегляд – Відсутність національного законодавства, що регулює акселераційну умову – Критерії оцінки несправедливості.Об’єднані справи C-6/24 та C-231/24.

Це рішення Суду Європейського Союзу містить важливе роз’яснення щодо того, як національні суди повинні оцінювати справедливість акселераційних умов у договорах особистого споживчого кредиту згідно із законодавством ЄС. Воно підтверджує, що при визначенні несправедливості такої умови суди повинні враховувати, чи надає сама умова споживачеві можливість усунути прострочення платежу та уникнути дострокового стягнення кредиту, навіть якщо національне законодавство конкретно не вимагає цього для особистих кредитів. Рішення також надає національним судам вказівки щодо оцінки адекватності строку, наданого споживачеві для усунення прострочення.

Рішення має стандартну структуру для попереднього запиту, викладаючи відповідний правовий контекст ЄС та національне законодавство, обставини базових спорів, що спричинили постановку запитань, аналіз Судом цих запитань на основі чинного законодавства ЄС та прецедентного права, і, нарешті, резолютивну частину. Суть рішення полягає в його тлумаченні статті 3(1) та статті 4(1) Директиви 93/13/ЄЕС про несправедливі умови в споживчих договорах. Воно ґрунтується на попередніх рішеннях щодо акселераційних умов, зокрема уточнюючи, що критерії оцінки несправедливості, такі як наявність у споживача засобів для уникнення або усунення прискорення, є частиною комплексної оцінки національним судом на основі всіх обставин, а не вимагають наявності конкретного положення національного законодавства для певного типу договору.

Найважливіші положення цього рішення для практичного застосування містяться у його відповідях на поставлені запитання. По-перше, Суд чітко заявляє, що для цілей оцінки несправедливості акселераційної умови в договорі особистого кредиту національні суди *можуть* враховувати, чи дозволяє сама умова споживачеві уникнути або усунути прискорення. Ця можливість *не* повинна встановлюватися конкретним правилом національного законодавства, що застосовується до договорів особистого кредиту. По-друге, рішення уточнює, що саме національний суд має визначити, чи є засоби, запропоновані споживачеві для уникнення або усунення прискорення, «адекватними та ефективними». При цьому суд повинен враховувати, чи є строк, наданий споживачеві для здійснення простроченого платежу, достатнім з практичної точки зору. Особливо важливим фактором для національного суду при такій оцінці є наявність положень у національному законодавстві, які передбачають аналогічні строки для усунення порушень у порівнянних договірних відносинах, наприклад, місячний строк, що вимагається іспанським законодавством для договорів іпотечного кредиту.

Рішення Суду (Восьма палата) від 8 травня 2025 року.L. s.c. проти Dyrektor Krajowej Informacji Skarbowej.Запит про винесення преюдиціального рішення – Оподаткування – Спільна система податку на додану вартість (ПДВ) – Директива 2006/112/ЄС – Стаття 143(1)(b) – Звільнення при імпорті – Директива 2006/79/ЄС – Невеликі відправлення товарів некомерційного характеру з третіх країн – Одержувач, який проживає в іншій державі-члені, ніж держава-член імпорту.Справа C-405/24.

Це рішення Суду Європейського Союзу надає остаточне тлумачення законодавства ЄС про ПДВ стосовно звільнення для невеликих відправлень некомерційного характеру, імпортованих з третіх країн. Воно роз’яснює, що це звільнення застосовується до посилок, відправлених приватними особами іншим приватним особам, які проживають будь-де в межах Європейського Союзу, а не лише у конкретній державі-члені, де товари вперше ввозяться на територію ЄС. Суд встановив, що національне законодавство, яке обмежує це звільнення лише одержувачами, які проживають у державі-члені імпорту, суперечить законодавству ЄС.

Рішення структуроване типовим чином для преюдиціального рішення. Воно починається з визначення суду, який звернувся із запитом, та національного провадження, за яким слідує детальний виклад відповідного правового контексту Європейського Союзу та національного законодавства, цитуючи Директиви 2006/112/ЄС та 2006/79/ЄС, а також попередні пов’язані акти та відповідний митний регламент (Регламент 1186/2009). Потім описується національний спір та питання, поставлене польським судом. Основна частина рішення – це оцінка Суду, де він аналізує формулювання, контекст та мету відповідних положень ЄС. Завершується рішення чітким висновком, який відповідає на питання національного суду. Рішення роз’яснює сферу застосування звільнення, встановленого Директивою 2006/79, яка замінила Директиву 78/1035, підтверджуючи довгостроковий намір законодавчого органу ЄС.

Найважливіше положення, роз’яснене цим рішенням, – це стаття 1(1) Директиви 2006/79 у поєднанні зі статтею 143(1)(b) Директиви 2006/112. Тлумачення Суду ґрунтується на фразі “іншим приватним особам у державі-члені” у статті 1(1) Директиви 2006/79. Рішення чітко зазначає, що ця фраза означає у *будь-якій* державі-члені, а не виключно у державі-члені імпорту. Це означає, що митні органи в будь-якій державі-члені повинні надавати звільнення від ПДВ для відповідних невеликих відправлень некомерційного характеру з третіх країн, незалежно від того, чи проживає кінцевий одержувач у цій конкретній державі-члені або в іншій державі в межах ЄС. Таке тлумачення забезпечує уніфіковане застосування звільнення по всьому Союзу.

Рішення Суду (Дев’ята палата) від 8 травня 2025 року.Prisum Healthcare S.R.L. проти Autoritatea Vamală Română.Запит про преюдиційне рішення – Митний союз – Спільний митний тариф – Комбінована номенклатура – Тарифна класифікація – Товарні позиції 2106 та 2202 – Харчова добавка у рідкій формі.Справа C-252/24.

Це рішення Суду Європейського Союзу надає остаточне тлумачення митних правил Європейського Союзу щодо класифікації певних рідких харчових препаратів. Зокрема, воно уточнює, чи слід рідку харчову добавку, призначену для споживання шляхом пиття малими дозами, класифікувати за товарною позицією 2106, що охоплює інші харчові продукти, не включені до інших угруповань, чи за товарною позицією 2202, що охоплює напої. Суд робить висновок, що рідка форма, якщо вона придатна для споживання шляхом пиття, відносить такий продукт до товарної позиції 2202, що охоплює напої.

Рішення відповідає стандартній структурі преюдиційного рішення Суду. Воно починається з визначення національного суду, який поставив запитання, та сторін національного спору. Потім воно викладає відповідний правовий контекст, деталізуючи положення Гармонізованої системи (ГС) та Комбінованої номенклатури (КН), включаючи відповідні Пояснювальні примітки та Додаткові примітки, а також посилаючись на Директиву 2002/46/ЄС про харчові добавки. Суть рішення полягає в аналізі Судом питання, порушеного національним судом, із застосуванням загальних правил тлумачення КН та попереднього прецедентного права, зокрема рішення у справі *Dr Ritter* щодо визначення терміну “напій” та рішення у справі *Swiss Caps* щодо харчових добавок у формі капсул. Рішення не запроваджує нових законодавчих норм, але уточнює застосування чинних правил, зокрема посилюючи принцип, згідно з яким об’єктивні характеристики продукту, такі як його форма та передбачений спосіб споживання, є визначальними для тарифної класифікації. Воно відрізняє класифікацію рідких харчових добавок від твердих форм та уточнює, що маркетинговий опис “харчова добавка” або конкретні заяви про користь для здоров’я не є основними критеріями для класифікації за КН.

Для практичного використання найважливішим положенням цього рішення є чітке правило, встановлене для рідких харчових добавок. Якщо рідкий препарат є придатним та призначеним для споживання шляхом пиття, навіть у невеликих кількостях, таких як ложки, його класифікація визначається його природою як напою за товарною позицією 2202 КН. Це застосовується навіть якщо продукт продається як харчова добавка, містить різні поживні речовини та призначений для досягнення конкретних переваг для здоров’я. Рішення наголошує, що рідка форма, яка уможливлює споживання шляхом пиття, є об’єктивною характеристикою, що відносить його до сфери застосування товарної позиції 2202, таким чином виключаючи його з залишкової товарної позиції 2106 для інших харчових продуктів, не включених до інших угруповань. Це надає ясність для митних органів та підприємств щодо того, як класифікувати такі продукти для цілей імпорту та експорту в межах ЄС.

Рішення Суду (десята палата) від 8 травня 2025 року. Європейська комісія проти Португальської Республіки. Порушення державою-членом зобов’язань – Стаття 258 ДФЄС – Єдиний цифровий ринок – Авторське право та суміжні права – Директива (ЄС) 2019/790 – Відсутність транспонування та повідомлення про заходи з транспонування – Стаття 260, параграф 3 ДФЄС – Фінансові санкції – Вимога про присудження сплати одноразової суми та штрафної неустойки – Часткове відкликання позову. Справа C-211/23.

Ось опис рішення Суду:

Це рішення стосується позову, поданого Європейською комісією проти Португалії щодо невиконання обов’язку транспонувати та повідомити про заходи з імплементації Директиви ЄС про авторське право (Директива 2019/790) у національне законодавство до встановленого строку. Комісія вимагала констатації порушення та фінансових санкцій, зокрема одноразової суми та щоденної пені, згідно з положеннями права ЄС, спрямованими на забезпечення своєчасного транспонування директив. Основне питання полягає в тому, чи виконала Португалія своє зобов’язання, і якщо ні, то які фінансові наслідки мають настати, навіть незважаючи на те, що Португалія зрештою транспонувала директиву після подання позову.

Рішення починається з викладу правової бази, посилаючись на відповідні статті Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) стосовно процедур щодо порушення (Стаття 258) та фінансових санкцій за неповідомлення про заходи з транспонування (Стаття 260(3)). Далі воно деталізує ключові положення Директиви (ЄС) 2019/790, зокрема її мету гармонізації авторського права та суміжних прав на єдиному цифровому ринку (Стаття 1, преамбули 3-5), конкретні правила щодо постачальників послуг обміну онлайн-контентом (Стаття 17) та важливу Статтю 29, яка встановлює строк для транспонування (7 червня 2021 року) та обов’язок повідомити Комісію. Рішення також посилається на Повідомлення Комісії 2023 року про фінансові санкції, яке викладає методологію розрахунку запропонованих одноразових сум та пені, що ґрунтується на серйозності, тривалості та стримуючому ефекті (платоспроможності). Далі викладається історія провадження, деталізуючи офіційне повідомлення Комісії та мотивований висновок, відповіді Португалії з поясненням затримок, рішення Комісії порушити справу та подальше транспонування Португалією директиви через Декрет-Закон 47/2023, що спонукало Комісію відкликати свою вимогу щодо пені, але залишити вимогу щодо одноразової суми. Далі йде аналіз Суду, який спочатку підтверджує порушення на підставі ситуації на момент закінчення строку, встановленого мотивованим висновком, а потім розглядає вимогу Комісії щодо одноразової суми згідно зі Статтею 260(3) ДФЄС. Суд оцінює відповідність та розмір одноразової суми, враховуючи такі фактори, як серйозність і тривалість порушення та платоспроможність Португалії, а також оцінюючи обставини, що пом’якшують відповідальність, на які посилалася Португалія, та метод розрахунку санкцій Комісією. Рішення завершується резолютивною частиною, в якій викладається рішення Суду щодо порушення, розміру одноразової суми та судових витрат. Порівняно з попередніми підходами, рішення підкреслює незалежну оцінку Судом серйозності порушення, відхиляючи автоматичне застосування Комісією стандартного коефіцієнта серйозності для всіх випадків нетранспонування та уточнюючи критерії оцінки платоспроможності шляхом акцентування на ВВП замість населення при розрахунку.

Найважливішими положеннями цього рішення для його використання є:
1. Підтвердження того, що наявність порушення через невиконання обов’язку транспонувати директиву оцінюється на підставі ситуації на момент закінчення строку, встановленого в мотивованому висновку Комісії. Подальше транспонування, хоч і припиняє порушення, не скасовує минулого невиконання обов’язку.
2. Застосування Статті 260(3) ДФЄС, яка дозволяє Суду накладати фінансову санкцію (одноразову суму та/або пеню) на державу-члена виключно за неповідомлення Комісії про заходи з транспонування законодавчої директиви у встановлений строк, без необхідності попереднього рішення про порушення згідно зі Статтею 258 ДФЄС.
3. Критерії Суду для визначення розміру одноразової суми: серйозність, тривалість та платоспроможність. Важливо, що Суд наголошує на тому, що серйозність має оцінюватися *in concreto* (у конкретному випадку), з урахуванням конкретних обставин та фактичних наслідків нетранспонування для приватних та публічних інтересів, а не шляхом автоматичного застосування фіксованого коефіцієнта.
4. Позиція Суду щодо поширених виправдань затримки, таких як політичні чи конституційні труднощі, складність директиви або очікування подальших вказівок чи відповідних судових рішень, підтверджуючи, що вони, як правило, не виправдовують невиконання державою-членом строків транспонування.
5. Конкретний висновок щодо оцінки серйозності, де Суд враховує, наскільки існуюче національне законодавство могло вже охоплювати певні аспекти директиви, потенційно пом’якшуючи практичні наслідки затримки.
6. Роз’яснення Суду щодо розрахунку фактора ‘n’ для платоспроможності, повторюючи, що ВВП має бути домінуючим фактором та імпліцитно відхиляючи включення критерію населення, як це використовується у специфічній формулі Комісії в її Повідомленні 2023 року.

Рішення Суду (Четверта палата) від 8 травня 2025 р.Справа C-410/23.I. SA проти S. J.Запит про преюдиційне рішення – Захист прав споживачів – Директива 93/13/ЄЕС – Недобросовісні умови в договорах зі споживачами – Стаття 2(b) – Поняття «споживач» – Договір подвійного призначення – Фермер, який укладає договір купівлі продукту, призначеного як для сільськогосподарського, так і для домашнього використання – Внутрішній ринок електроенергії – Директива 2009/72/ЄС – Стаття 3(7) – Додаток I, пункт 1 (a) – Побутовий споживач – Договір постачання електроенергії на фіксований період за фіксованою ціною – Договірна неустойка за дострокове розірвання – Національне законодавство, яке обмежує розмір цієї неустойки «витратами та збитками, що виникли внаслідок договору».

Ось опис положень рішення, яке ви надали.

Це рішення Суду Європейського Союзу уточнює, як право ЄС застосовується до договорів за участю фізичних осіб, які можуть використовувати послугу як в особистих, так і в професійних цілях, зокрема, зосереджуючись на договорі на постачання електроенергії фермеру. У ньому розглядається питання про те, чи така особа підпадає під визначення «споживача» згідно з правом ЄС про недобросовісні умови договорів, та досліджується законність договірних неустойок за дострокове розірвання строкових договорів на постачання електроенергії відповідно до правил ринку електроенергії ЄС. Суд надає тлумачення цих питань, щоб керувати національними судами в застосуванні права ЄС.

Наданий вами текст є рішенням Суду Європейського Союзу в процедурі преюдиційного рішення. Його структура відповідає стандартному формату таких рішень. Воно починається з ідентифікації справи, національного суду, який звернувся із запитом, та правових актів ЄС, тлумачення яких запитується. Потім викладається відповідний правовий контекст ЄС та національного законодавства. Далі описуються фактичні обставини спору, що розглядається в національному суді, та конкретні питання, які національний суд просив Суд ЄС роз’яснити. Суть рішення становить розділ Суду «Розгляд поставлених питань», де детально аналізуються відповідні положення права ЄС, часто з посиланням на попередню судову практику та цілі директив. Нарешті, він містить постанову Суду, яка є обов’язковим тлумаченням права ЄС для національного суду при застосуванні до конкретної справи. Порівняно з попередніми тлумаченнями, Суд уточнює свій підхід до визначення «споживача» в договорах подвійного призначення відповідно до Директиви 93/13, узгоджуючи його з підходом, запропонованим Директивою 2011/83, та відрізняючи його від тлумачень, наданих в інших контекстах (наприклад, юрисдикції). Воно також базується на нещодавній судовій практиці щодо зборів за припинення договору на ринку електроенергії.

Для практичного застосування найважливіші положення цього рішення стосуються двох ключових сфер. По-перше, щодо визначення «споживача» в договорах, що використовуються як у професійних (наприклад, сільське господарство), так і в приватних цілях, Суд заявляє, що така особа дійсно може вважатися споживачем згідно з Директивою 93/13, якщо професійна мета є «настільки обмеженою, що не є домінуючою» в загальному контексті договору. Це вимагає оцінки національним судом у кожному конкретному випадку на основі всіх обставин, включаючи характер послуги та оціночне споживання. По-друге, щодо договірних неустойок за дострокове розірвання строкових договорів на постачання електроенергії за фіксованою ціною, рішення уточнює, що правила ринку електроенергії ЄС (Директива 2009/72), в принципі, не забороняють такі неустойки. Однак, важливо, щоб національне законодавство забезпечувало, що ці неустойки є справедливими, зрозумілими, повідомленими заздалегідь та вільно узгодженими. Найважливіше, національне законодавство повинно передбачати механізм, такий як адміністративний чи судовий перегляд, де може бути оцінена пропорційність неустойки. Неустойка, яка є непропорційною фактичним економічним збиткам постачальника, що виникли внаслідок дострокового розірвання, суперечила б праву ЄС, оскільки вона могла б перешкоджати споживачам легко змінювати постачальників та отримувати вигоду від конкурентного ринку.

Рішення Суду (дев’ята палата) від 8 травня 2025 року. HUK-COBURG Haftpflicht-Unterstützungs-Kasse kraftfahrender Beamter Deutschlands a.G. у Кобурзі проти Check24 Vergleichsportal GmbH та інших. Запит на попереднє рішення – Директива 2006/114/ЄС – Введення в оману та порівняльна реклама – Стаття 4(c) – Дозволена порівняльна реклама – Вебсайт, що пропонує послугу онлайн-порівняння страхування – Порівняння третьою стороною за допомогою системи оцінок або балів – Стаття 2(c) – Відсутність ідентифікації «конкурента».Справа C-697/23.

Це рішення Суду Європейського Союзу надає ключове тлумачення Директиви ЄС про введення в оману та порівняльну рекламу. Воно роз’яснює сферу застосування того, що становить «порівняльну рекламу» згідно із законодавством ЄС, зокрема в контексті послуг онлайн-порівняння. Суд розглядав, чи вебсайт, що порівнює страхові продукти, але сам не продає страхування, здійснює порівняльну рекламу, що підпадає під умови Директиви. Рішення встановлює, що така послуга загалом не вважається порівняльною рекламою, оскільки постачальник послуг порівняння зазвичай не є конкурентом компаній, чиї продукти порівнюються.

Текст є рішенням, винесеним Судом Європейського Союзу за запитом на попереднє рішення від німецького національного суду, Landgericht München I. Структура включає деталі справи, відповідний правовий контекст (Директива 2006/114/ЄС та німецьке національне законодавство), факти спору в основному провадженні щодо вебсайту онлайн-порівняння страхування, що використовує систему оцінок, конкретне питання, передане національним судом, щодо тлумачення статті 4(c) Директиви, аналіз Суду та його остаточне рішення. Основним положенням, яке тлумачить Суд, є стаття 2(c) Директиви 2006/114/ЄС, яка визначає «порівняльну рекламу». Аналіз Суду зосереджується на вимозі, що порівняльна реклама повинна ідентифікувати «конкурента» або їхні товари/послуги. Хоча рішення не вносить змін до самої Директиви, воно надає значне роз’яснення її сфери застосування, зокрема шляхом визначення взаємозв’язку, необхідного для того, щоб підприємства вважалися «конкурентами» в цьому контексті. Це уточнює застосування правил Директиви щодо порівняльної реклами до сторонніх платформ порівняння.

Найважливішим положенням цього рішення для практичного застосування є тлумачення Судом визначення «порівняльної реклами» згідно зі статтею 2(c) Директиви 2006/114/ЄС. Суд чітко зазначає, що це поняття *не* включає послугу онлайн-порівняння, що надається суб’єктом господарювання, який не є «конкурентом» у значенні цього положення. Це означає, що якщо постачальник послуг порівняння сам не пропонує товари чи послуги, які він порівнює (наприклад, вебсайт для порівняння страхування, який не є страховою компанією), він загалом не вважається конкурентом постачальників цих товарів чи послуг. Отже, специфічні правила та умови для дозволеної порівняльної реклами, викладені у статті 4 Директиви, можуть не застосовуватися до таких послуг порівняння. Це ключовий момент для розуміння того, коли платформи онлайн-порівняння підпадають під специфічну нормативну базу для порівняльної реклами в ЄС.

Рішення Суду (восьма палата) від 8 травня 2025 року.#Європейська комісія проти Республіки Словенія.#Порушення державою-членом зобов’язань – Довкілля – Директива 1999/31/ЄС – Розміщення відходів на звалищах – Директива 2008/98/ЄС – Управління відходами – Рішення Суду, що констатує порушення – Часткове невиконання – Стаття 260, параграф 2 ДФЄС – Фінансові санкції – Одноразова сума.#Справа C-318/23.

Нижче наведено опис рішення Суду:

Це рішення стосується справи, порушеної Європейською комісією проти Словенії за невиконання попереднього рішення Суду від 2015 року. Це попереднє рішення встановило порушення Словенією законодавства ЄС щодо відходів та полігонів стосовно незаконного полігону. У цьому новому рішенні Суд підтверджує, що Словенія не вжила необхідних заходів для очищення ділянки у встановлені строки, тим самим порушивши свої зобов’язання за Договором про ЄС. Відповідно, Суд зобов’язав Словенію сплатити Європейській комісії фінансову санкцію у вигляді одноразової суми.

Рішення структуроване навколо позову Комісії згідно зі статтею 260(2) Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), яка дозволяє Комісії просити Суд накласти фінансові санкції на державу-члена, яка не виконала попереднє рішення Суду. Спершу воно викладає правові передумови, посилаючись на ключові положення Директиви про полігони (1999/31/ЄС) та Рамкової директиви про відходи (2008/98/ЄС), які були порушені у початковій справі. Далі воно деталізує історію провадження з моменту рішення 2015 року, включаючи обмін листуванням між Комісією та Словенією, запропоновані Словенією плани очищення та повідомлені затримки, а також рішення Комісії порушити цю нову справу з вимогою застосування санкцій. Суть рішення полягає в оцінці Судом того, чи не виконала Словенія рішення 2015 року до строку, встановленого в офіційному повідомленні Комісії, і якщо так, чи є доречними фінансові санкції та в якому розмірі. На відміну від законодавчих актів, це рішення не змінює попередні версії законів; воно застосовує чинні положення Договору та екологічні директиви в контексті забезпечення виконання попереднього рішення.

З практичної точки зору, найважливішими положеннями цього рішення є підтвердження Судом того, що Словенія не виконала рішення 2015 року стосовно конкретного полігону до відповідного строку. Важливо зазначити, що рішення накладає на Словенію санкцію у вигляді одноразової суми в розмірі 1 200 000 євро. Суд пояснює своє обґрунтування накладення цієї санкції, наголошуючи на тяжкості та тривалості невиконання зобов’язань і враховуючи платоспроможність Словенії. Воно також уточнює, що такі чинники, як природа відходів або затримки, пов’язані з пандемією Covid-19, не виправдовують повністю тривале бездіяльність. Той факт, що Словенія зрештою досягла виконання під час провадження, спонукав Комісію відкликати свою вимогу про щоденну пеню, але Суд все одно наклав одноразову суму, щоб накласти санкцію за період невиконання.

Рішення Суду (Друга палата) від 8 травня 2025 року.K.P проти Прокурора Рейонного у Влоцлавку.Запит про преюдиційне рішення – Судове співробітництво у кримінальних справах – Директива (ЄС) 2016/1919 – Правова допомога – Директива 2013/48/ЄС – Право доступу до адвоката у кримінальному провадженні – Процесуальні гарантії для вразливих осіб – Визначення вразливості цих осіб – Відсутність правової презумпції – Пряма дія – Допит підозрюваного за відсутності адвоката – Допустимість доказів, отриманих з порушенням процесуальних прав.Справа C-530/23.

Наведено опис положень наданого вами рішення:

1. **Суть Акту:**
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU), яке тлумачить право ЄС щодо прав підозрюваних та обвинувачених осіб у кримінальному провадженні, зокрема зосереджуючись на доступі до адвоката та правової допомоги, особливо для вразливих осіб. Суд роз’яснює зобов’язання держав-членів відповідно до Директив 2013/48/ЄС та 2016/1919/ЄС щодо часу надання правової допомоги, оцінки вразливості та наслідків порушень цих прав. Він відповідає на запитання польського суду щодо сумісності національного законодавства з цими директивами ЄС та принципом прямої дії.

2. **Структура, Основні Положення та Зміни:**
Рішення має стандартну структуру для преюдиційного рішення. Воно починається з викладення правового контексту, посилаючись на відповідне міжнародне право (Принципи ООН), право ЄС (Директиви 2013/48 та 2016/1919, Хартія основоположних прав, Договір про ЄС) та Рекомендацію Комісії, а також відповідне національне законодавство (Кримінально-процесуальний кодекс Польщі). Далі описується фактична передумова національної справи, яка стала підставою для запиту. Серцевиною рішення є аналіз Судом питань, поставлених національним судом, згрупованих логічно. Суд тлумачить відповідні положення директив, пояснюючи їх сферу застосування та взаємозв’язок. Він роз’яснює, що Директива 2016/1919 доповнює Директиву 2013/48, пов’язуючи право на правову допомогу з правом доступу до адвоката. Рішення не запроваджує нове законодавство або формально не змінює попередні версії законів, а скоріше надає авторитетне тлумачення існуючих директив та принципів ЄС, уточнюючи, як національне законодавство має їм відповідати.

3. **Найважливіші Положення для Використання:**
Для практичного застосування найважливішими положеннями, роз’ясненими цим рішенням, є:
* **Час надання правової допомоги та оцінка вразливості:** Держави-члени повинні забезпечити, щоб вразливість підозрюваного або обвинуваченого була виявлена та визнана *до* їх допиту або до проведення певних слідчих дій чи дій зі збору доказів. Правова допомога має бути надана таким особам *без необґрунтованої затримки*, і щонайпізніше, до допиту чи цих певних дій.
* **Визначення вразливості:** Особи з психічними розладами вважаються вразливими для цілей як Директиви 2013/48, так і Директиви 2016/1919.
* **Не вимагається презумпція вразливості:** Хоча Рекомендація Комісії передбачала це, право ЄС (зокрема директиви) не зобов’язує держави-члени встановлювати правову презумпцію вразливості. Однак, органи влади все одно повинні враховувати потенційну вразливість.
* **Правова допомога не залежить від запиту для вразливих осіб:** Запит про правову допомогу від вразливої особи не повинен бути суттєвою умовою для її надання, враховуючи їхні специфічні потреби.
* **Ефективні засоби правового захисту:** Рішення щодо оцінки вразливості та відмови в наданні правової допомоги мають бути мотивованими та підлягати ефективному засобу правового захисту відповідно до національного законодавства.
* **Допустимість доказів:** Рішення *не* вимагає від національних судів автоматично виключати докази, отримані з порушенням права на адвоката або правову допомогу для вразливих осіб. Однак, національні суди повинні мати можливість перевірити, чи були дотримані права відповідно до директив та Хартії, і повинні зробити всі необхідні висновки щодо *доказової сили* таких доказів, щоб забезпечити загальну справедливість провадження.
* **Пряма дія:** Суд вказує, що певні положення директив (наприклад, вимоги щодо часу для доступу до адвоката та правової допомоги, а також зобов’язання враховувати вразливість) є безумовними та достатньо точними, щоб мати пряму дію, що означає, що національні органи влади (включаючи поліцію та прокуратуру) та суди повинні не застосовувати суперечливе національне законодавство та застосовувати положення директиви, якщо національне законодавство не є сумісним і не може бути витлумачено відповідно до права ЄС.

Ось опис рішення Суду:

Це рішення стосується провадження щодо порушення, розпочатого Європейською Комісією проти Болгарії за невиконання зобов’язання щодо транспонування Директиви ЄС про авторське право на єдиному цифровому ринку (Директива 2019/790) у своє національне законодавство до встановленого терміну та за неповідомлення Комісії про заходи з транспонування. Суд встановив, що Болгарія дійсно не виконала ці зобов’язання. Відповідно, Суд зобов’язав Болгарію сплатити Комісії одноразовий штраф за це невиконання, як це передбачено законодавством ЄС для таких випадків неповідомлення про заходи з транспонування.

Структура рішення є такою: Воно починається з ідентифікації сторін спору та його предмету. Потім воно викладає відповідну правову рамку, головним чином саму Директиву про авторське право та повідомлення Комісії щодо фінансових санкцій у провадженнях щодо порушення. Рішення деталізує досудове провадження між Комісією та Болгарією та наступне провадження в Суді, відзначаючи остаточне повідомлення Болгарії про заходи з транспонування після подання позову та часткове відкликання Комісією своїх вимог (зокрема, відмову від вимоги щодо щоденної пені, або «astreinte»). Основою рішення є оцінка Судом передбачуваного порушення згідно зі статтею 258 ДФЄУ, де він розглядає та відхиляє аргументи Болгарії щодо затримки. Нарешті, Суд оцінює запит Комісії про фінансові санкції згідно зі статтею 260(3) ДФЄУ, визначає доцільність та розмір одноразового штрафу та ухвалює рішення щодо витрат провадження.

Найважливішими положеннями цього рішення для його використання є:
* Висновок про те, що Болгарія не виконала свого зобов’язання за статтею 29 Директиви 2019/790, не ухваливши та не повідомивши необхідні заходи з транспонування у встановлені терміни.
* Відхилення Судом аргументів, висунутих Болгарією для виправдання затримки, включаючи посилання на форс-мажорні обставини через пандемію Covid-19 та політичну нестабільність, а також аргумент про те, що існуюче національне законодавство вже частково транспонувало директиву.
* Застосування статті 260(3) ДФЄУ, яка дозволяє Суду накладати фінансові санкції на державу-члена за неповідомлення заходів з транспонування законодавчої директиви.
* Рішення Суду накласти на Болгарію одноразовий штраф.
* Обґрунтування Судом визначення розміру одноразового штрафу, де він підтверджує своє право оцінювати розмір, ґрунтуючись на серйозності та тривалості порушення, а також на платоспроможності держави-члена, зазначаючи при цьому, що він не пов’язаний строго з методологією розрахунку Комісії, зокрема щодо автоматичного застосування коефіцієнта серйозності та розрахунку коефіцієнта «n».
* Конкретна сума накладеного одноразового штрафу, яку Суд встановив у розмірі 1 000 000 євро.
* Постанова про те, що Болгарія має нести витрати провадження, включаючи витрати Комісії, з огляду на встановлення факту порушення та час виконання Болгарією своїх зобов’язань.

Рішення Суду (Друга палата) від 8 травня 2025 року.Beevers Kaas BV проти Albert Heijn België NV та інших.Запит про надання преюдиційного висновку – Конкуренція – Угоди, рішення та узгоджені дії – Заборона – Вертикальні угоди – Стаття 101(3) ДФЄУ – Регламент (ЄС) № 330/2010 – Групове звільнення – Стаття 4(б)(і) – Основне обмеження, що скасовує перевагу цього звільнення – Виняток – Угоди про виключне дистрибуторство – Обмеження активних продажів на виключній території – Поняття «угода» – Збіг волі між постачальником та його покупцями – Доказ – Виключна територія, надана покупцю – Відсутність активних продажів іншими покупцями на цій території.Справа C-581/23.

Це рішення Суду Європейського Союзу надає важливу ясність щодо того, як компанії можуть на законних підставах захищати території виключного дистрибуторства відповідно до антимонопольного законодавства ЄС. Воно конкретно стосується умов, за яких обмеження «активних продажів» на такі території можуть скористатися перевагою групового звільнення, що означає, що вони вважаються сумісними з правилами конкуренції ЄС. Суд уточнює, що простого спостереження, що інші дистрибутори не здійснюють продажів на виключній території, недостатньо для доведення того, що вони погодилися утримуватися від цього.

Рішення має логічну структуру, починаючи з відповідного правового контексту, включаючи Регламент (ЄС) № 330/2010 щодо вертикальних угод (термін дії якого закінчився) та супровідні Керівні принципи, а також відповідне національне законодавство Бельгії. Далі детально описується конкретний спір, який призвів до питань, переданих бельгійським судом, зосереджуючись на тому, чи був виключний дистрибутор належним чином захищений від активних продажів з боку інших дистрибуторів. Суть рішення полягає в аналізі Судом двох питань, поставлених національним судом. Основними положеннями, що тлумачаться, є стаття 4(б)(і) Регламенту 330/2010 та поняття «угода» згідно зі статтею 101 ДФЄУ в застосуванні до вертикальних відносин. Порівняно з попередньою загальною прецедентною практикою щодо «угоди», це рішення конкретно застосовує та уточнює стандарт доказування в контексті «вимоги паралельного нав’язування» для обмежень активних продажів у виключному дистрибуторстві. Воно чітко встановлює, що доказ угоди вимагає більше, ніж просто спостереження за ринковою поведінкою; він вимагає демонстрації збігу волі.

Для компаній, залучених до дистриб’юторських угод, особливо тих, що працюють з виключними територіями, найважливішими положеннями цього рішення є тягар та стандарт доказування щодо «вимоги паралельного нав’язування». Суд чітко зазначає, що сам факт того, що інші покупці не здійснюють активних продажів на виключній території, *не є достатнім* доказом того, що вони домовилися з постачальником утримуватися від таких продажів. Щоб скористатися перевагою групового звільнення для обмеження активних продажів, сторона, яка покладається на звільнення, повинна продемонструвати, потенційно за допомогою об’єктивних та послідовних доказів, як те, що постачальник *запросив* інших своїх покупців не здійснювати активних продажів на виключній території, так і те, що ці покупці *погодились* на це запрошення. Це означає, що компанії не можуть просто покладатися на відсутність проблемних продажів, але повинні забезпечити та мати можливість довести, що їхні дистриб’юторські угоди або поведінка постачальника та відповідь покупців становлять справжню угоду про дотримання виключності. Перевага звільнення застосовується лише протягом періоду, за який може бути доведена ця угода та згода.

Рішення Суду (Десята палата) від 8 травня 2025 року. YC проти Stadt Wuppertal. Запит про преюдиціальне рішення – Громадянство Союзу – Стаття 20 ДФЄС – Право вільно пересуватися та проживати на території держав-членів – Похідне право на проживання громадянина третьої країни, який має залежну неповнолітню дитину зі статусом громадянина Союзу – Відносини залежності – Характер похідного права на проживання – Момент виникнення похідного права на проживання – Обов’язок отримати візу згодом у третій країні. Справа C-130/24.

Це рішення Суду Європейського Союзу роз’яснює ключові аспекти похідного права на проживання згідно зі статтею 20 ДФЄС для громадян третіх країн, які є батьками неповнолітніх дітей – громадян Союзу, що проживають у своїй державі-члені громадянства. Воно підтверджує, що це право випливає безпосередньо з права ЄС, виникає, коли встановлюються відносини залежності, і не може бути поставлене в залежність від того, що громадянин третьої країни мусить залишити територію ЄС для отримання візи. Рішення підтверджує принцип, згідно з яким держави-члени не можуть підривати ефективність громадянства Союзу, змушуючи дитину – громадянина Союзу – залишити ЄС.

Рішення дотримується стандартної структури для преюдиціального рішення. Воно починається з визначення предмета – тлумачення статті 20 ДФЄС щодо похідного права на проживання. Далі викладається відповідний національний правовий контекст, зокрема положення Закону Німеччини про проживання, що стосуються загальних умов видачі дозволів на проживання, возз’єднання сім’ї з громадянами Німеччини, та кримінальні положення щодо незаконного проживання. У рішенні детально викладено факти конкретної справи, що розглядається німецьким судом, який звернувся із запитом, яка стосується матері – громадянки третьої країни та її неповнолітньої дитини – громадянина Німеччини, та викладено правові аргументи, висунуті національними органами влади. Це призводить до чотирьох питань німецького суду до СЄС, які становлять основні правові питання, що розглядаються. Потім Суд розглядає питання, логічно групуючи їх (друге, потім третє, потім перше), представляє зауваження сторін та Комісії та надає свою правову оцінку на основі усталеної судової практики, зокрема серії справ *Zambrano*. Нарешті, він виносить своє рішення, відповідаючи на кожне запитання. Рішення ґрунтується на існуючій судовій практиці щодо принципу *Zambrano* та уточнює її, а не вводить цілком нові концепції.

Найважливішими положеннями цього рішення для його практичного застосування є відповіді Суду на питання суду, який звернувся із запитом. По-перше, Суд однозначно заявляє, що похідне право на проживання згідно зі статтею 20 ДФЄС випливає безпосередньо з права ЄС. Це означає, що дозвіл на проживання, виданий національними органами влади в такому випадку, є лише декларативним актом, який підтверджує існуюче право, а не конститутивним актом, який надає право. По-друге, рішення уточнює момент виникнення цього права, заявляючи, що воно виникає не з моменту подання заяви, а з моменту встановлення необхідних відносин залежності між громадянином третьої країни та дитиною – громадянином Союзу (що в даному випадку, ймовірно, є народження дитини). По-третє, і це вирішально, Суд постановляє, що національне законодавство не може ставити визнання цього похідного права в залежність від того, що громадянин третьої країни мусить залишити територію ЄС для подальшого отримання візи в третій країні. Суд вважає таку вимогу непропорційною та здатною підірвати ефективність статті 20 ДФЄС, потенційно змушуючи дитину – громадянина Союзу – залишити ЄС.

Рішення Суду (Третя палата) від 8 травня 2025 року.OF та інші проти M.K., як ліквідатора Getin Noble Bank S.A. в ліквідації (раніше Getin Noble Bank S.A.).Запит про попереднє рішення – Захист прав споживачів – Недобросовісні умови у споживчих договорах – Директива 93/13/ЄЕС – Стаття 6(1) та стаття 7(1) – Договір іпотечного кредиту, індексованого в іноземній валюті – Позов, поданий споживачем, про визнання договору нікчемним – Клопотання про вжиття запобіжних заходів, що призупиняють виконання договору – Директива 2014/59/ЄС – Відновлення та врегулювання діяльності кредитних установ – Банк у процесі врегулювання – Стаття 1(2) – Право держав-членів ухвалювати правила, що є суворішими або додатковими до правил, передбачених цією директивою – Національне правило, що вимагає відхилення клопотань про вжиття запобіжних заходів, спрямованих проти установ, які перебувають у процесі врегулювання.Справа C-324/23.

Опис рішення:

Це рішення Суду Європейського Союзу стосується ключового питання на перетині захисту прав споживачів та стабільності фінансової системи. Воно роз’яснює, чи можуть національні правила, розроблені для полегшення врегулювання неплатоспроможних банків, перешкоджати споживачам реалізовувати свої основні права згідно із законодавством ЄС, зокрема право вимагати вжиття запобіжних заходів, таких як призупинення кредитних платежів, при оскарженні потенційно недобросовісних умов договору. Суд, по суті, постановляє, що національне законодавство не може автоматично забороняти такі заходи захисту споживачів виключно на тій підставі, що банк перебуває в процесі врегулювання, особливо коли спірний договір залишається у залишковій частині банку, а не переданий здоровій установі.

Рішення структуровано як попереднє рішення, процес, за якого національний суд звертається до СЄС за роз’ясненнями щодо тлумачення законодавства ЄС. Воно викладає передумови спору за участі польських споживачів та польського банку в процесі врегулювання, відповідне законодавство ЄС (Директива про недобросовісні умови 93/13/ЄЕС та Директива про відновлення та врегулювання банківської діяльності 2014/59/ЄС) та національне польське законодавство. Суть рішення полягає в аналізі Судом того, як ці різні набори правил взаємодіють. Суд розглянув питання, чи положення Директиви про врегулювання банківської діяльності (BRRD), такі як принцип “жоден кредитор не опиниться в гіршому становищі”, мають переважну силу над вимогами захисту прав споживачів, передбаченими Директивою 93/13. Він роз’яснив, що певні гарантії BRRD застосовуються *після* процесу врегулювання для компенсації кредиторам, якщо до них поставилися гірше, ніж у випадку звичайної неплатоспроможності, але вони не перешкоджають необхідному *процесуальному* захисту споживачів *під час* судового розгляду. Рішення не запроваджує нове законодавство ЄС, а тлумачить, як чинні директиви застосовуються в конкретному контексті врегулювання банківської діяльності, коли спірний споживчий договір залишається у залишкової установи.

Найважливішим положенням для практичного застосування є висновок Суду про те, що статті 6(1) та 7(1) Директиви про недобросовісні умови, які тлумачаться у світлі принципу ефективності, виключають національне законодавство, що *вимагає* від судів відхиляти клопотання споживача про вжиття запобіжних заходів (таких як призупинення кредитних платежів) *виключно* через те, що банк перебуває в процесі врегулювання. Це особливо актуально, коли кредитний договір, про який йдеться, не був переданий до перехідного банку, а залишився у залишкової установи. Національні суди повинні зберігати право надавати такі заходи, якщо вони необхідні для забезпечення повної ефективності потенційного майбутнього рішення про те, що договір містить недобросовісні умови і є потенційно недійсним. Рішення підкреслює, що при оцінці цієї необхідності національний суд повинен враховувати, чи споживач вже сплатив або ризикує сплатити протягом розгляду суму, вищу за ту, яка була б законно належною, якби договір дійсно був визнаний недійсним. Це надає життєво важливий інструмент для споживачів, які оскаржують потенційно недобросовісні умови кредитних договорів з банками, що перебувають у процесі врегулювання.

Рішення Суду (Перша палата) від 8 травня 2025 року.Провінція Східна Фландрія та Sogent проти KG і WA.Запит про преюдиціальне рішення – Навколишнє середовище – Директива 2011/92/ЄС – Оцінка впливу деяких публічних і приватних проектів на навколишнє середовище – Проекти, перелічені в Додатку II – Визначення проектів, які підлягають оцінці впливу на навколишнє середовище (скринінг) – Стаття 9а – Запобігання конфліктам інтересів – Поєднання функцій забудовника та органу, компетентного приймати це визначення – Належне розмежування суперечливих функцій.Справа C-236/24.

Рішення Суду (Десята палата) від 8 травня 2025 року.L.T. s.s. та інші проти Istituto nazionale della previdenza sociale (INPS).Запити про преюдиціальне рішення – Соціальна політика – Робота на умовах строкового трудового договору – Директива 1999/70/ЄС – Рамкова угода про роботу на умовах строкового трудового договору, укладена ЄКТУ, ЄСППН та ЄЦПД – Пункт 4(1) – Принцип недискримінації працівників на умовах строкового трудового договору – Сфера застосування – Поняття «умова зайнятості» – Сільськогосподарські працівники на умовах строкового трудового договору – Внески на соціальне страхування, розраховані на основі винагороди – Винагорода сільськогосподарських працівників на умовах строкового трудового договору, встановлена на основі відпрацьованих щоденних годин – Винагорода постійних сільськогосподарських працівників, встановлена на основі фіксованого щоденного робочого часу.Об’єднані справи C-212/24, C-226/24 та C-227/24.

Це рішення Суду Європейського Союзу стосується тлумачення права ЄС щодо принципу недискримінації працівників на умовах строкового трудового договору. Зокрема, воно досліджує, чи відповідають національні норми в Італії, які розраховують внески на соціальне страхування для сільськогосподарських працівників на умовах строкового трудового договору на основі фактично відпрацьованих годин, тоді як для постійних сільськогосподарських працівників використовується фіксований щоденний робочий час, Рамковій угоді ЄС про роботу на умовах строкового трудового договору. Італійський суд звернувся до Суду з проханням роз’яснити, чи становить ця різниця у розрахунку бази для внесків менш сприятливе ставлення, заборонене правом ЄС.

Рішення відповідає стандартній структурі преюдиціальних рішень. Воно викладає обставини справи, відповідне право ЄС (Директива 1999/70/ЄС та Рамкова угода, зокрема пункт 4 про недискримінацію) та національне право (постанови італійського декрету-закону та положення колективного договору щодо внесків на соціальне страхування та робочого часу для сільськогосподарських працівників). Далі розглядається прийнятність питань перед переходом до суті. Суд аналізує мету та сферу застосування Рамкової угоди, визначаючи поняття «працівник на умовах строкового трудового договору», «зіставний постійний працівник» та «умови зайнятості» (включаючи внески на соціальне страхування, пов’язані з професійними схемами). Він оцінює, чи існує менш сприятливе ставлення та зіставність між групами працівників, і якщо так, чи є об’єктивні підстави для такої різниці. Рішення роз’яснює, що внески на соціальне страхування, які фінансують професійні схеми, можуть підпадати під «умови зайнятості», і що обґрунтування, засновані виключно на тимчасовому характері договору, не є об’єктивними підставами.

Найважливішим положенням, висвітленим цим рішенням, є тлумачення пункту 4(1) Рамкової угоди. Суд зазначає, що національне законодавство або колективні договори, як вони тлумачаться національними судами, не можуть ставитися до працівників на умовах строкового трудового договору менш сприятливо, ніж до зіставних постійних працівників, щодо умов зайнятості, включаючи базу для розрахунку внесків на соціальне страхування для професійних схем, виключно через їхній статус строкового працівника. Це означає, що розрахунок внесків на основі фактичних годин для строкових працівників, тоді як для постійних працівників, які виконують зіставну роботу, використовується фіксований щоденний час, ймовірно, несумісний з правом ЄС, якщо це не виправдано об’єктивними факторами, які є точними, специфічними та не пов’язаними з тимчасовим характером зайнятості. Це має прямі наслідки для того, як роботодавці розраховують внески, і потенційно для соціальних виплат, які отримують сільськогосподарські працівники на умовах строкового трудового договору в Італії.

Рішення Суду (Перша палата) від 8 травня 2025 року.Директор Крайової інформації скарбової проти P. S.A.Запит про преюдиційне рішення – Оподаткування – Спільна система податку на додану вартість (ПДВ) – Директива 2006/112/ЄС – Стаття 73 – Оподатковувана база – Компенсація – Субсидії, безпосередньо пов’язані з ціною оподатковуваної операції – Послуги колективного громадського транспорту – Компенсація, сплачена місцевим органом влади постачальнику послуг для покриття понесених витрат – Безпосередній зв’язок між компенсацією та наданими послугами.Справа C-615/23.

Отже, ось опис наведеного Вами рішення, адаптований для журналіста.

Це рішення Суду Європейського Союзу уточнює, як певні платежі, отримані операторами громадського транспорту, мають розглядатися для цілей податку на додану вартість (ПДВ) відповідно до законодавства ЄС. Зокрема, воно стосується того, чи має включатися фіксована компенсація, сплачена місцевим органом влади для покриття збитків оператора від надання послуг колективного громадського транспорту, до оподатковуваної бази оператора з ПДВ. Суд дійшов висновку, що така компенсація, коли вона структурована таким чином, не вважається частиною оподатковуваної бази. Це забезпечує важливу юридичну визначеність для моделей фінансування громадського транспорту в усьому ЄС.

Рішення структуровано як відповідь на запит про преюдиційне рішення від польського суду, Naczelny Sąd Administracyjny (Верховного адміністративного суду). Воно починається з викладу відповідного законодавства ЄС, насамперед статті 73 Директиви з ПДВ (Директива 2006/112/ЄС), та відповідного національного польського законодавства, що стосується ПДВ та фінансування громадського транспорту. Потім описується конкретний спір в основному провадженні за участю оператора громадського транспорту (P. S.A.) та польського податкового органу щодо компенсації, сплаченої місцевим організатором. Суть рішення полягає в “Розгляді поставленого питання” Судом, де він аналізує концепції “субсидій, безпосередньо пов’язаних з ціною” та “компенсації, отриманої… від третьої особи” відповідно до статті 73, посилаючись на свою попередню судову практику (включаючи справи *Office des produits wallons*, *Commission v Sweden* та *Le Rayon d’Or*). Суд досліджує характеристики відповідної компенсації – те, що вона є фіксованою, призначена для покриття збитків, встановлюється організатором і не пов’язана безпосередньо з ціною, сплаченою окремим пасажиром, або конкретними послугами. Потім він відрізняє цю ситуацію від попередніх рішень, зокрема справи *Le Rayon d’Or*, що стосувалася одноразових сум у сфері охорони здоров’я, знаходячи ключові відмінності в тому, як розраховується компенсація та як вона пов’язана (або не пов’язана) з конкретними одержувачами послуг чи цінами. Рішення завершується офіційним постановою Суду щодо тлумачення статті 73 на основі цього аналізу.

Найважливішим положенням цього рішення є його тлумачення статті 73 Директиви з ПДВ стосовно компенсації за громадський транспорт. Суд чітко постановляє, що фіксована компенсація, сплачена місцевим органом влади для покриття збитків оператора, *не включається* до оподатковуваної бази з ПДВ. Ключовим для цього висновку є встановлення того, що цьому типу компенсації бракує *безпосереднього зв’язку* з ціною, сплаченою окремим пасажиром, і вона не сплачується за *конкретне постачання* конкретному одержувачу. Суд уточнює, що лише вплив на загальний рівень цін (тобто, без компенсації квитки були б дорожчими) недостатній для створення необхідного безпосереднього зв’язку, який вимагає стаття 73 для оподаткування субсидії. Він також відрізняє цей тип загальної компенсації збитків, що розраховується на основі таких факторів, як кілометри пробігу транспортних засобів, від платежів в інших секторах (наприклад, в охороні здоров’я у справі *Le Rayon d’Or*), які були визнані безпосередньо пов’язаними з послугами, наданими ідентифікованим бенефіціарам. Це рішення встановлює чіткий орієнтир для податкових органів та операторів транспорту при оцінці податкового режиму такої компенсації за надання послуг громадського призначення.

Рішення Суду (п’ята палата) від 8 травня 2025 року.Статс-секретар з питань юстиції та безпеки проти X.Запит про винесення преюдиційного рішення – Політика притулку – Директива 2013/32/ЄС – Стаття 4(1) та пункт (b) третього підпараграфа статті 31(3) – Процедури надання міжнародного захисту – Продовження шестимісячного строку розгляду органом, що приймає рішення – Велика кількість заяв про надання міжнародного захисту, поданих одночасно – Поняття – Врахування інших обставин.Справа C-662/23.

Ось опис положень цього рішення.

Це рішення Суду Європейського Союзу уточнює умови, за яких держави-члени ЄС можуть продовжити стандартний шестимісячний строк для розгляду заяв про надання міжнародного захисту. Воно конкретно тлумачить статтю 31(3)(b) Директиви 2013/32/ЄС, яка дозволяє продовження, коли велика кількість заяв подається одночасно, що робить практично складним завершення процедур у стандартні строки. Суд визначає ключові терміни, такі як «одночасно» та «велика кількість», і уточнює, які обставини можуть виправдати таке продовження, зокрема, зважаючи на зобов’язання держав-членів забезпечити адекватні ресурси для обробки заяв.

Рішення має стандартну структуру для преюдиційних рішень. Воно починається з ідентифікації національного суду, який робить запит, та сторін, які беруть участь в основному провадженні. Далі викладається відповідний правовий контекст ЄС та національного законодавства, посилаючись на положення Директиви 2013/32/ЄС щодо процедури розгляду та відповідальних органів, а також відповідне національне законодавство Нідерландів. Основна частина рішення детально описує спір у національному суді, викладаючи факти справи (шукач притулку, чия заява була затримана) та питання, які національний суд запитує у СЄСУ для тлумачення щодо застосування строків, встановлених Директивою, та можливостей продовження. Потім Суд розглядає прийнятність запиту, перш ніж перейти до розгляду поставлених питань. Основними проаналізованими положеннями є стаття 31(3)(b) щодо критеріїв продовження («одночасно», «велика кількість», «практично дуже складно») та стаття 4(1) щодо зобов’язання держави-члена надати адекватні засоби, включаючи достатній персонал. Рішення надає тлумачення цих положень, уточнюючи їхнє значення та взаємозв’язок, а не вносячи зміни до тексту самої Директиви.

Найважливіші положення цього рішення для практичного використання полягають у його тлумаченні умов продовження шестимісячного строку розгляду згідно зі статтею 31(3)(b) Директиви 2013/32/ЄС. Суд постановляє, що «одночасно» означає «протягом короткого періоду», прямо виключаючи поступове збільшення кількості заяв протягом тривалого періоду як підставу для продовження згідно з цим конкретним положенням. Він уточнює, що «велика кількість» має оцінюватися на основі значного збільшення порівняно зі звичайною та передбачуваною тенденцією у державі-члені. Вирішальним є те, що рішення стверджує, що практичні труднощі, які виправдовують продовження, мають виникати *внаслідок* цієї великої кількості одночасних заяв. Це означає, що обставини, не пов’язані з таким раптовим напливом, такі як вже існуючі накопичення (затримки) заяв або загальна нестача персоналу в органі, що приймає рішення, не можуть бути використані самостійно для виправдання продовження згідно зі статтею 31(3)(b). Очікується, що держави-члени, згідно зі статтею 4(1), матимуть достатні потужності для обробки звичайного та передбачуваного потоку заяв.

Рішення Суду (Шоста палата) від 8 травня 2025 року. Мікаїл Сафарбекович Гуцерієв проти Ради Європейського Союзу. Апеляційна скарга – Спільна зовнішня та безпекова політика – Обмежувальні заходи, ухвалені з огляду на ситуацію в Білорусі – Рішення 2012/642/CFSP – Регламент (ЄС) № 765/2006 – Заморожування коштів – Обмеження на в’їзд та транзит через територію Європейського Союзу – Включення та збереження імені апелянта у списках відповідних осіб, суб’єктів та органів – Критерій отримання вигоди від режиму Лукашенка або підтримки режиму Лукашенка. Справа C-681/23 P.

Це рішення Суду Європейського Союзу стосується апеляційної скарги, поданої російським бізнесменом щодо його включення та збереження у списках осіб Європейського Союзу, на яких поширюються обмежувальні заходи з огляду на ситуацію в Білорусі. Санкції, які включають заморожування активів та обмеження на поїздки, були накладені на підставі критерію отримання вигоди від режиму Лукашенка або підтримки режиму Лукашенка. Бізнесмен стверджував, що суд нижчої інстанції помилився у тлумаченні цього критерію та оцінці доказів проти нього. Суд Європейського Союзу врешті-решт відхилив апеляційну скаргу, підтримавши рішення суду нижчої інстанції та підтвердивши правомірність санкцій.

Рішення структуровано навколо трьох підстав апеляційної скарги заявника проти рішення Загального суду. Воно починається з викладення відповідної правової бази ЄС, зокрема Регламенту Ради (ЄС) № 765/2006 та Рішення Ради 2012/642/CFSP, які встановлюють режим обмежувальних заходів проти Білорусі та визначають критерії включення до списків. Далі в рішенні детально викладається фактичне підґрунтя, включаючи початкове включення апелянта до списку та подальші рішення про його збереження у списках, а також причини, надані Радою. Серцевиною рішення є поетапний аналіз Судом кожного з аргументів апелянта, що оскаржують тлумачення Загальним судом критерію «отримання вигоди від або підтримки» режиму, вимоги щодо поточної підтримки та оцінки доказів щодо його ділових інтересів та особистих стосунків з паном Лукашенком. Суд досліджує, чи припустився Загальний суд помилок у праві у своєму обґрунтуванні.

Серед найважливіших висновків цього рішення – підтвердження Судом того, що критерій «отримання вигоди від режиму Лукашенка або підтримки режиму Лукашенка» є широким і не обмежується лише фінансовими чи матеріальними формами підтримки. Суд уточнює, що інші форми підтримки або вигоди також можуть виправдовувати накладення обмежувальних заходів у рамках цього режиму. Крім того, в рішенні підтверджується, що при оцінці відповідності цьому критерію на момент включення до списку чи його поновлення, Рада та суди можуть спиратися на сукупність доказів, яка включає минулі дії, зокрема, коли ці дії демонструють триваючі стосунки чи вплив, що мають відношення до режиму. Важливо, що Суд підтримав висновок Загального суду про те, що поєднання значних ділових інтересів апелянта у стратегічних секторах Білорусі та його тривалих особистих стосунків з паном Лукашенком становило достатній доказ для висновку, що він отримував вигоду від режиму або підтримував його, тим самим виправдовуючи його включення до санкційних списків. Рішення також підкріплює принцип, згідно з яким, якщо хоча б одна з причин, наданих для включення до списку, визнана достатньою з правової точки зору та обґрунтованою, включення може бути підтримано, що робить непотрібним для суду дослідження інших потенційно слабших причин.

Рішення Спільного комітету ЄЕП № 5/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Питання ветеринарії та фітосанітарії) до Угоди про ЄЕП [2025/736]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕП слугує для інтеграції конкретних правових актів Європейського Союзу в Угоду про Європейський економічний простір (Угода про ЄЕП). Його суть полягає у забезпеченні того, щоб останні правила ЄС, що стосуються кормових добавок, стали застосовним правом у державах ЄЕП-ЄАВТ (Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн, з особливим застереженням для Ліхтенштейну в цій сфері). Цей процес підтримує однорідність законодавства на внутрішньому ринку щодо питань ветеринарії та фітосанітарії, зокрема, у даному випадку зосереджуючись на кормах.

Структура Рішення є простою. Воно починається з посилання на правову основу в Угоді про ЄЕП та окреслення, у своїх преамбулах, конкретних актів ЄС, які мають бути інкорпоровані, а також причини виключення Ліхтенштейну зі сфери застосування законодавства щодо кормів. Суть Рішення міститься у Статті 1, яка детально описує точні зміни до Глави II Додатка I (Питання ветеринарії та фітосанітарії) до Угоди про ЄЕП. Стаття 2 визначає автентичні мовні версії, Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, а Стаття 4 передбачає його опублікування. Основною зміною, запровадженою цим Рішенням, є формальне включення Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/2183, який оновлює назву власника дозволу для кількох існуючих кормових добавок, та Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/2185, який надає дозвіл на новий конкретний препарат кормової добавки для птиці.

Для будь-кого, хто займається кормовими добавками в ЄЕП, найважливіші положення містяться у Статті 1. Ця стаття безпосередньо визначає два імплементаційні регламенти ЄС, які тепер є частиною правової бази ЄЕП. Це означає, що оновлена інформація про власників дозволів для певних кормових добавок, як зазначено в Регламенті (ЄС) 2024/2183, та дозвіл на новий препарат кормової добавки, що складається зі специфічних штамів *Bacillus subtilis*, *Enterococcus lactis* та *Clostridium butyricum* для птиці, як надано Регламентом (ЄС) 2024/2185, тепер є юридично обов’язковими вимогами в Норвегії та Ісландії. Суб’єкти господарювання, які імпортують, експортують або використовують ці кормові добавки в цих країнах, повинні дотримуватися положень цих інкорпорованих регламентів ЄС.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 35/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди ЄЕЗ [2025/766]

Отже, давайте розберемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Це Рішення по суті є офіційним кроком, зробленим Спільним комітетом Європейської економічної зони (ЄЕЗ) для інтеграції конкретного акту права Європейського Союзу до правової бази Угоди ЄЕЗ. Його основна мета полягає в забезпеченні того, щоб правила, викладені в конкретному регламенті ЄС стосовно транспорту, зокрема авіації, також застосовувалися в державах ЄЕЗ-ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Це забезпечує спільний набір правил для безпеки та експлуатації в авіації на території ЄС та цих трьох країн ЄАВТ.

Якщо розглядати структуру та основні положення, Рішення є досить простим. Воно починається з преамбули, що посилається на підстави для Рішення (Угода ЄЕЗ, Стаття 98), та надає контекст у преамбульних частинах. Ключова преамбульна частина (1) визначає конкретний акт ЄС, який інкорпорується: Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2076 від 24 липня 2024 року. Преамбульна частина (2) зазначає наслідок – необхідність внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди ЄЕЗ. Оперативна частина складається з чотирьох статей. Стаття 1 є центральним положенням; вона чітко додає посилання на Регламент (ЄС) 2024/2076 до пунктів 66ne та 66nf Додатка XIII до Угоди ЄЕЗ. Ці пункти вже містять перелік попередніх регламентів ЄС, пов’язаних з ліцензуванням льотного екіпажу (Регламент (ЄС) № 1178/2011) та повітряними операціями (Регламент (ЄС) № 965/2012), які є регламентами, що змінюються інкорпорованим Регламентом 2024/2076. Стаття 2 стосується автентичності тексту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності за умови необхідних повідомлень. Стаття 4 зобов’язує здійснити публікацію. Порівняно з попередніми версіями Додатка XIII, це Рішення конкретно оновлює його шляхом додавання останніх регуляторних змін ЄС у визначених сферах.

Для практичного використання, найважливішим положенням, безсумнівно, є Стаття 1. Додаючи Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2076 до Додатка XIII, це Рішення робить правила, що містяться в цьому Регламенті, юридично обов’язковими в державах ЄЕЗ-ЄАВТ. Згідно з преамбульною частиною, Регламент 2024/2076 вносить оновлення щодо вимог до ліцензування льотного екіпажу, медичної сертифікації пілотів, уточнює правила для других пілотів, що змінюють на крейсерському польоті, та включає покращення, що стосуються загальної авіації. Таким чином, будь-хто, хто займається авіаційними операціями, навчанням пілотів або медичною сертифікацією в Ісландії, Ліхтенштейні чи Норвегії, повинен буде дотримуватися оновлених правил, запроваджених Регламентом 2024/2076, так само, як це роблять їхні колеги в державах-членах ЄС.

Рішення Об’єднаного комітету ЄЕС № 11/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) і Додатку II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕС [2025/729]

Отже, ось опис Рішення Об’єднаного комітету ЄЕС № 11/2025 на основі наданого тексту.

Це Рішення Об’єднаного комітету ЄЕС служить для інтеграції ключового акта права Європейського Союзу в правову основу Європейської економічної зони (ЄЕС). Зокрема, воно включає Делегований регламент Комісії (ЄС) 2024/2104, який стосується офіційного контролю певних товарів, що надходять до Союзу. Мета полягає в забезпеченні послідовного застосування правил, що регулюють цей контроль, зокрема щодо вимог до операторів щодо повідомлення, на території ЄС та держав ЄАВТ, які є учасниками ЄЕС (Ісландія та Норвегія). Ця гармонізація має вирішальне значення для безперебійного функціонування торгівлі в межах ЄЕС.

Щодо структури, Рішення починається з преамбули, що пояснює правову основу та мету включення конкретного Делегованого регламенту ЄС. Потім слідують оперативні статті. Стаття 1 вносить зміни до Додатку I до Угоди про ЄЕС, додаючи Делегований регламент до розділів, що стосуються ветеринарних питань та кормів/харчових продуктів. Стаття 2 аналогічно вносить зміни до Додатку II, Розділ XII, який охоплює технічні регламенти та сертифікацію. Наступні статті стосуються автентичності мовних версій, набрання чинності та публікації. Основною зміною, внесеною цим Рішенням, є офіційне поширення правил, викладених у Делегованому регламенті (ЄС) 2024/2104, на Ісландію та Норвегію, тим самим оновлюючи відповідні додатки до Угоди про ЄЕС.

Для підприємств та органів влади, залучених до імпорту товарів до Ісландії та Норвегії, найважливішим аспектом є включення Делегованого регламенту (ЄС) 2024/2104. Це означає, що конкретні положення цього регламенту ЄС щодо випадків та умов, за яких компетентні органи можуть вимагати від операторів повідомляти про надходження певних товарів, тепер застосовуються в цих державах ЄАВТ, що є членами ЄЕС. Таким чином, оператори, які імпортують товари, що підпадають під дію Делегованого регламенту, можуть підпадати під нові або оновлені зобов’язання щодо повідомлення, а компетентні органи матимуть правову основу для запиту таких повідомлень відповідно до правил, викладених у цьому регламенті. Варто зазначити, що, як зазначено в Рішенні, це конкретне законодавство, що стосується ветеринарних питань, кормів та харчових продуктів, не застосовується до Ліхтенштейну.

Рішення Спільного комітету ЄАВТ № 9/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку І (Ветеринарні та фітосанітарні питання) до Угоди про ЄЕЗ [2025/748]

Нижче наведено опис положень цього акту.

Це Рішення Спільного комітету ЄАВТ слугує для інтеграції конкретного законодавства Європейського Союзу до правових рамок Європейської економічної зони (ЄЕЗ). Його основна мета – поширити застосування двох нещодавніх Імплементаційних рішень Комісії ЄС щодо тимчасових відступів для маркетингу певного насіння з ЄС на держави ЄАВТ в ЄЕЗ (Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн, хоча зі специфічним обмеженням для Ліхтенштейну).

Акт має стислу структуру, починаючись з преамбули, що пояснює необхідність включення згаданих актів ЄС до Угоди про ЄЕЗ та зазначає специфічне незастосування до Ліхтенштейну щодо фітосанітарних питань. Основна частина Рішення міститься у Статті 1, яка формально вносить зміни до Додатку І (Ветеринарні та фітосанітарні питання) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання двох нових пунктів, що посилаються на конкретні Імплементаційні рішення Комісії. Стаття 2 визначає автентичність ісландської та норвезької мовних версій включених актів. Стаття 3 встановлює умови та дату набрання Рішенням чинності, а Стаття 4 зобов’язує його опублікувати. Зміною порівняно з попередньою версією Додатку І є додавання цих двох конкретних Імплементаційних рішень ЄС до переліку актів ЄС, що застосовуються згідно з Угодою про ЄЕЗ.

Для практичного використання найважливішим положенням є Стаття 1. Ця стаття безпосередньо визначає два конкретні Імплементаційні рішення Комісії ЄС (ЄС) 2024/1188 та (ЄС) 2024/1192, які тепер стають частиною правопорядку ЄЕЗ. Ці включені Рішення містять фактичні тимчасові відступи, надані Нідерландам (для сертифікованого насіння) та Бельгії, Франції і Нідерландам (для сертифікованого насіння льону) від стандартних умов маркетингу ЄС. Тому кожен, хто потребує розуміння конкретних правил, застосовних у ЄЕЗ щодо цих тимчасових відступів для маркетингу насіння, повинен звернутися до тексту двох включених Імплементаційних рішень Комісії, визначених у Статті 1. Стаття 3 також є важливою, оскільки вона вказує дату, з якої це Рішення, а отже, і включені правила, стає юридично обов’язковим у державах ЄАВТ в ЄЕЗ, за умови завершення необхідних процедурних кроків.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 12/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) та Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/746]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ слугує для інтеграції конкретного акту законодавства Європейського Союзу до правової бази Європейського економічного простору. Зокрема, воно інкорпорує Регламент Комісії (ЄС) 2024/2711, який стосується максимальних рівнів залишків пестициду тіаклоприд у певних продуктах харчування та кормах. Мета полягає в забезпеченні того, щоб ті самі правила щодо цих рівнів залишків застосовувалися в державах ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія), що й у державах-членах ЄС. Однак через існуючі угоди це Рішення не застосовується до Ліхтенштейну.

Рішення має структуру, що складається з преамбули, яка пояснює підстави та мету, за якою слідують п’ять статей. Основні положення містяться у Статтях 1 та 2, які формально вносять зміни до Додатка I та Додатка II до Угоди про ЄЕЗ, відповідно, шляхом додавання Регламенту Комісії (ЄС) 2024/2711 до переліку застосовних актів ЄС. Стаття 3 стосується автентичності версій інкорпорованого Регламенту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 4 встановлює дату набрання чинності, за умови необхідних повідомлень. Це Рішення саме по собі являє собою зміну до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання нового акту до її сфери застосування, а не деталізує зміни в межах інкорпорованого акту.

Для практичних цілей найбільш значущими положеннями є Статті 1 та 2. Ці статті є механізмом, за допомогою якого правила ЄС щодо максимальних рівнів залишків тіаклоприду, викладені в Регламенті Комісії (ЄС) 2024/2711, стають юридично обов’язковими в державах ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія). Пункт (2) преамбули також є важливим, оскільки він уточнює, що це конкретне Рішення не поширюється на Ліхтенштейн. Стаття 4 є ключовою для визначення моменту набрання чинності цими змінами.

Рішення Спільного комітету ЄЕП № 13/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, тестування та сертифікація) до Угоди про ЄЕП [2025/735]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕП є правовим актом, розробленим для інтеграції конкретного законодавства Європейського Союзу до правової бази Європейської економічної зони (ЄЕП). Його суть полягає в поширенні застосування Імплементаційного регламенту ЄС стосовно цифрового формату та обміну свідоцтвами відповідності транспортних засобів на держави ЄАВТ, що входять до ЄЕП (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Це забезпечує гармонізацію правил, що регулюють електронне оброблення цих важливих документів на транспортні засоби, на всій території ЄЕП.

Рішення має структуру, що включає преамбулу, яка пояснює правову основу та необхідність включення відповідного акта ЄС. Суть Рішення полягає в Статті 1, яка вносить зміни до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, тестування та сертифікація) до Угоди про ЄЕП. Це робиться двома шляхами: шляхом додавання Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/1061 як нового пункту (51f) у Главу I Додатка II, та шляхом відзначення, що цей самий Регламент 2024/1061 вносить зміни до попередньо включеного регламенту (Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2021/133, що охоплюється пунктом 51c). Стаття 2 стосується автентичності версій включеного Регламенту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, за умови необхідних повідомлень, а Стаття 4 вимагає його публікації. Основна зміна, запроваджена цим Рішенням, полягає в офіційному включенні Регламенту 2024/1061 до правового порядку ЄЕП.

Для будь-кого, хто має справу з офіційним затвердженням типу транспортного засобу та його реєстрацією в ЄЕП, найважливішим положенням є Стаття 1. Ця стаття робить Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1061 юридично обов’язковим у державах ЄАВТ, що входять до ЄЕП. Це означає, що конкретні правила, викладені в Регламенті 2024/1061, стосовно безпечного електронного обміну даними для свідоцтва відповідності та надання доступу до цього свідоцтва лише для читання, як того вимагає Регламент ЄС 2018/858, тепер повинні дотримуватися відповідними сторонами в цих країнах, так само як і в державах-членах ЄС.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 32/2025 від 7 лютого 2025 року, що вносить зміни до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ [2025/760]

Це рішення Спільного комітету ЄЕЗ є правовим актом, який офіційно інкорпорує конкретну частину законодавства Європейського Союзу в правову рамку Європейського економічного простору (ЄЕЗ). Зокрема, воно інтегрує Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2023/2381, який стосується спільних правил взаємозв’язку національних електронних реєстрів суб’єктів господарювання, що займаються автомобільними перевезеннями, до Угоди про ЄЕЗ. Цей крок забезпечує, що правила, встановлені цим Регламентом ЄС, також застосовуватимуться в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія).

Щодо структури, рішення є лаконічним, складається з преамбули та чотирьох статей. Преамбула пояснює підстави для рішення, посилаючись на Угоду про ЄЕЗ та необхідність інкорпорувати згаданий Регламент ЄС. Суттю акта є Стаття 1, яка безпосередньо вносить зміни до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання посилання на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2023/2381. Стаття 2 стосується автентичності версій інкорпорованого Регламенту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, за умови необхідних повідомлень, а Стаття 4 передбачає його публікацію. Основна зміна, внесена цим рішенням, полягає в правовому поширенні правил, що містяться в Імплементаційному регламенті (ЄС) 2023/2381, на держави ЄАВТ ЄЕЗ, спираючись на існуючу рамку, пов’язану з Імплементаційним регламентом (ЄС) 2016/480.

Для практичного застосування, найважливішим положенням, безсумнівно, є Стаття 1. Додавши Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2023/2381 до Додатка XIII до Угоди про ЄЕЗ, це рішення робить положення цього Регламенту ЄС юридично обов’язковими в межах ЄЕЗ. Це означає, що органи влади та суб’єкти господарювання, задіяні в автомобільних перевезеннях у державах ЄАВТ ЄЕЗ, тепер повинні дотримуватися правил, викладених в Імплементаційному регламенті (ЄС) 2023/2381, щодо взаємозв’язку їхніх національних електронних реєстрів. Щоб зрозуміти точні зобов’язання та технічні вимоги, необхідно звернутися до тексту самого інкорпорованого Імплементаційного регламенту (ЄС) 2023/2381.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 6/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Питання ветеринарії та фітосанітарії) до Угоди про ЄЕЗ [2025/724]

Ось опис Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 6/2025:

Це Рішення є актом Спільного комітету ЄЕЗ, якому доручено управління Угодою про Європейський економічний простір (Угода про ЄЕЗ). Його основною метою є інтеграція конкретних законодавчих актів Європейського Союзу до Угоди про ЄЕЗ, тим самим поширюючи їх застосування на держави ЄАВТ в ЄЕЗ (Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн, з конкретною адаптацією для Ліхтенштейну). Рішення зосереджується на законодавстві, що стосується кормових добавок для тварин, забезпечуючи регуляторне узгодження між ЄС та країнами ЄАВТ, що беруть участь у цій галузі. Воно оновлює Додаток I (Питання ветеринарії та фітосанітарії) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання нових правил ЄС та вилучення застарілого правила.

Структура цього Рішення є простою: воно починається з преамбули, що викладає правову основу та обґрунтування (Міркування 1-5). Далі йдуть чотири постановні статті. Стаття 1 є основним положенням, що деталізує конкретні зміни до Глави II Додатка I до Угоди про ЄЕЗ. Стаття 2 стосується автентичності включених текстів ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності за умови необхідних повідомлень. Стаття 4 зобов’язує опублікувати Рішення. Порівняно з попередніми версіями Додатка I, це Рішення запроваджує два нові Імплементаційні регламенти Комісії від 2024 року, що стосуються кормових добавок, та явно вилучає пункт, що відповідає старому Імплементаційному регламенту Комісії від 2013 року, який було скасовано одним із нових актів.

Для практичного використання найважливіші положення містяться у Статті 1. Ця стаття визначає, *які* саме правові акти ЄС інтегруються до Угоди про ЄЕЗ. Зокрема, вона додає Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2393, який стосується поновлення дозволу на бісульфат натрію та дозволяє нові види використання цієї речовини як кормової добавки. Вона також додає Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2394, який поновлює дозвіл на специфічний препарат *Enterococcus lactis* як кормову добавку для котів та собак і скасовує старий регламент (Імплементаційний регламент (ЄС) № 1061/2013). Отже, Стаття 1 також явно вилучає посилання на скасований Імплементаційний регламент (ЄС) № 1061/2013 з Додатка I до Угоди про ЄЕЗ. Також важливо відзначити Міркування 4, яке пояснює, що законодавство стосовно кормів, включаючи це Рішення, не застосовується до Ліхтенштейну за певних умов, пов’язаних з його угодою зі Швейцарією щодо сільськогосподарської продукції.

Доброго дня. Ось опис наданого вами правового акта.

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ включає конкретний правовий акт Європейського Союзу, Імплементаційну директиву Комісії (ЄС) 2022/1647, до Угоди про Європейський економічний простір (Угода про ЄЕЗ). Включена Директива вносить зміни до існуючих правил ЄС щодо маркетингу садивного матеріалу овочевих видів, зокрема шляхом запровадження відступу для органічних сортів, придатних для органічного виробництва. Шляхом інтеграції цієї Директиви, Рішення забезпечує застосування цих оновлених правил, включаючи відступ для органічних сортів, у державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія).

Рішення має структуру з преамбулою, яка пояснює необхідність включення Імплементаційної директиви ЄС до Угоди про ЄЕЗ та уточнює сферу її застосування, зазначаючи, що вона не застосовується до Ліхтенштейну щодо фітосанітарних питань. Суть Рішення становить Стаття 1, яка офіційно вносить зміни до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання), Глава III Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання посилання на Імплементаційну директиву Комісії (ЄС) 2022/1647 під існуючим записом для Директиви Комісії 2003/90/ЄС. Це доповнення є основною зміною, запровадженою цим Рішенням, що фактично поширює застосування Імплементаційної директиви на держави ЄАВТ ЄЕЗ. Статті 2, 3 та 4 охоплюють стандартні процедурні аспекти, такі як автентичність мовних версій, дата набрання чинності та вимоги до публікації.

Для практичних цілей, найбільш значущим положенням є Стаття 1. Це означає, що конкретні правила, викладені в Імплементаційній директиві Комісії (ЄС) 2022/1647, зокрема відступ, який вона запроваджує для органічних сортів сільськогосподарських видів рослин, тепер є частиною правової бази, що застосовується в Ісландії та Норвегії відповідно до Угоди про ЄЕЗ. Це важливо для всіх, хто займається виробництвом, маркетингом або використанням садивного матеріалу овочевих видів у цих країнах, особливо для тих, хто працює в органічному секторі, оскільки вони тепер повинні дотримуватися положень включеної Директиви ЄС.

Рішення Спільного комітету ЄЕП № 19/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕП [2025/744]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕП слугує для інтеграції конкретного акта законодавства Європейського Союзу в правову базу Європейського економічного простору (ЄЕП). По суті, воно офіційно додає Імплементаційне рішення Комісії щодо затвердження хімічної речовини, яка використовується в біоцидних продуктах, до Додатка II до Угоди про ЄЕП. Це забезпечує застосування правил, що регулюють цю речовину в ЄС, також у державах ЄЕП ЄАВТ (Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейні).

Структура Рішення є прямою. Воно починається з пунктів, що пояснюють необхідність включення відповідного акта ЄС. Серцем Рішення є Стаття 1, яка прямо вносить зміни до Додатка II, Глави XV до Угоди про ЄЕП шляхом включення нового пункту, що посилається на Імплементаційне рішення Комісії (ЄС) 2024/2411. Стаття 2 стосується автентичності мовними версіями, тоді як Статті 3 та 4 охоплюють набрання чинності та вимоги до публікації. Основною зміною, внесеною цим Рішенням, є офіційне включення зазначеного акта ЄС до правового порядку ЄЕП, тим самим поширюючи дію цього акта ЄС на країни ЄЕП ЄАВТ.

Для осіб, на яких поширюється дія цього Рішення, найважливішим положенням є Стаття 1, особливо через акт ЄС, який вона інкорпорує: Імплементаційне рішення Комісії (ЄС) 2024/2411. Це інкорпороване рішення відтерміновує дату закінчення терміну дії затвердження дидецилдиметиламонію хлориду (ДДАХ) при використанні в біоцидних продуктах типу продукції 8, які є консервантами для деревини. Отже, це Рішення Спільного комітету ЄЕП означає, що подовжений термін затвердження ДДАХ для цього конкретного використання тепер юридично застосовується в державах ЄЕП ЄАВТ, впливаючи на виробників, імпортерів та користувачів таких консервантів для деревини в цих країнах.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 3/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) до Угоди про ЄЕЗ [2025/721]

Ось опис положень Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 3/2025:

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ слугує для інкорпорації конкретного акта законодавства Європейського Союзу в правову рамку Європейського економічного простору (ЄЕЗ). Його основна мета полягає в забезпеченні того, щоб правила, які регулюють певні типи кормів для тварин, зокрема тих, що призначені для особливих харчових цілей, були однаковими в державах ЄАВТ (Європейської асоціації вільної торгівлі) у ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія), як і в державах-членах ЄС. Таким чином, воно підтримує однорідність права в цій галузі ветеринарних та фітосанітарних питань на території ЄЕЗ.

Рішення побудовано з преамбулою, що пояснює необхідність інкорпорації, за якою йдуть основні статті. Преамбула наголошує, що Регламент Комісії (ЄС) 2024/2899, який вніс зміни до ранішого регламенту щодо кормів для особливих харчових цілей (Регламент (ЄС) 2020/354), має бути включений до Угоди про ЄЕЗ. У ній також чітко зазначено, що це законодавство не застосовуватиметься до Ліхтенштейну через специфічні домовленості щодо сільськогосподарської продукції зі Швейцарією. Центральним положенням є Стаття 1, яка формально вносить зміни до Додатка I Угоди про ЄЕЗ, додаючи посилання на Регламент (ЄС) 2024/2899 як оновлення до наявного запису для Регламенту (ЄС) 2020/354. Ця дія інтегрує зміни, запроваджені Регламентом ЄС, до правового порядку ЄЕЗ. Рішення також містить стандартні статті щодо автентичності тексту ісландською та норвезькою мовами, його набрання чинності та його публікації.

Для тих, хто працює з цим законодавством, найважливішим положенням є Стаття 1. У цій статті Рішення чітко зазначає, що Регламент Комісії (ЄС) 2024/2899 тепер є частиною Угоди про ЄЕЗ, що означає, що його оновлені правила щодо кормів для особливих харчових цілей є юридично обов’язковими в Ісландії та Норвегії. Рециталь 2 також є дуже актуальним, оскільки він чітко вказує, що це конкретне законодавство не застосовується до Ліхтенштейну. Нарешті, Стаття 3 є важливою, оскільки вона встановлює дату, 8 лютого 2025 року, з якої це Рішення, а отже, і інкорпорований Регламент ЄС, набере чинності в ЄЕЗ, за умови здійснення необхідних конституційних повідомлень.

Рішення Об’єднаного комітету ЄЕЗ № 20/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/745]

Це Рішення Об’єднаного комітету ЄЕЗ слугує для інтеграції останніх правових актів Європейського Союзу, що стосуються біоцидних засобів та їхніх діючих речовин, у рамки Угоди про Європейську економічну зону. Таким чином, воно забезпечує застосування тих самих правил та дозволів щодо певних речовин і засобів у державах ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), що й у державах-членах ЄС. Цей процес є стандартним механізмом для підтримки правової однорідності на внутрішньому ринку.

Рішення має структуру з преамбулою, яка пояснює необхідність включення певних актів ЄС до Угоди про ЄЕЗ. Основна правова дія міститься у Статті 1, яка безпосередньо вносить зміни до Додатка II, Глави XV (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ. Це робиться шляхом додавання посилань на дев’ять конкретних правових актів ЄС: два імплементаційні регламенти Комісії, що затверджують діючі речовини (пралетрин та срібно-цинковий цеоліт), та сім імплементаційних рішень Комісії. Ці рішення включають скасування попереднього рішення щодо фториду сульфурилу, перенесення термінів закінчення строку дії дозволу для кількох діючих речовин (динотефуран, пірипроксифен, алкіл (C12-16) диметилбензиламонію хлорид, формальдегід, метофлутрин) та розгляд невирішених заперечень щодо певного біоцидного засобу (Феноген). Стаття 1 також прямо вилучає посилання на раніше включене рішення, яке тепер скасовано. Статті 2, 3 та 4 стосуються технічних аспектів, таких як автентичні мови, набрання чинності та публікація. Основна зміна порівняно з попереднім станом Додатка II полягає в додаванні цих дев’яти нових посилань та вилученні одного, що оновлює перелік застосовного законодавства ЄС щодо біоцидів у межах ЄЕЗ.

Для практичних цілей найважливішою частиною цього Рішення є Стаття 1. Ця стаття точно перераховує, які регламенти та рішення ЄС щодо певних діючих речовин та конкретного біоцидного засобу тепер включено до Угоди про ЄЕЗ. Це означає, що підприємства та органи влади в державах ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ, повинні дотримуватися вимог, викладених у цих перелічених актах ЄС, стосовно статусу дозволу, умов використання та процесів авторизації для пралетрину, срібно-цинкового цеоліту, динотефурану, пірипроксифену, алкілу (C12-16) диметилбензиламонію хлориду, формальдегіду, метофлутрину та засобу Феноген. Це безпосередньо впливає на те, які біоцидні засоби, що містять ці речовини, можуть бути розміщені на ринку та за яких умов у цих країнах.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 2/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Питання ветеринарії та фітосанітарії) до Угоди про ЄЕЗ [2025/722]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ служить для інтеграції останнього законодавства Європейського Союзу щодо здоров’я тварин у правову базу Європейського економічного простору (ЄЕЗ). Зокрема, воно включає два Імплементаційні регламенти Комісії від липня 2024 року, які оновлюють правила щодо статусу здоров’я тварин та популяцій тварин. Мета полягає в забезпеченні того, щоб однакові високі стандарти та процедури з ветеринарних питань, особливо щодо перелічених хвороб та статусу, вільного від хвороб, послідовно застосовувалися в державах-членах ЄС та державах ЄАВТ ЄЕЗ, що беруть участь.

Структура Рішення є простою. Воно починається з посилання на відповідну правову основу та пояснення у своїх преамбулах, чому два конкретні Імплементаційні регламенти ЄС (2024/2032 та 2024/2043) повинні бути включені до Угоди про ЄЕЗ. Воно також чітко зазначає обмеження застосування цього Рішення до Ісландії та Ліхтенштейну на основі існуючих домовленостей. Основний правовий наслідок міститься у Статті 1, яка офіційно змінює Главу I Додатка I до Угоди про ЄЕЗ, додаючи посилання на два зазначені Імплементаційні регламенти. Стаття 2 підтверджує автентичність версій включених текстів норвезькою мовою, а Стаття 3 встановлює дату набрання Рішенням чинності, за умови необхідних повідомлень. Це Рішення головним чином змінює Додаток I до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання цих двох нових актів законодавства ЄС до переліку застосовних актів.

Для тих, хто займається переміщенням або торгівлею живими тваринами в межах ЄЕЗ, найважливішими положеннями є ті, що містяться у Статті 1, які фактично роблять Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2032 та Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2043 юридично обов’язковими в межах ЄЕЗ. Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/2032 є вирішальним, оскільки стосується офіційного визнання статусу, вільного від хвороб, для конкретних перелічених хвороб у державах-членах або їх зонах, а також затверджує національні програми викорінення. Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/2043 є важливим, оскільки він оновлює перелік хвороб, для яких статус, вільний від хвороб, може бути встановлений на рівні компартмента тварин, що є життєво важливим для управління ризиками хвороб у специфічних, обмежених популяціях. Розуміння правил, викладених у цих двох включених регламентах, є необхідним для дотримання ветеринарного законодавства ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 36/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XX (Довкілля) до Угоди про ЄЕЗ [2025/759]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ служить для включення конкретного правового акта Європейського Союзу до Угоди про Європейську економічну зону (ЄЕЗ). Зокрема, воно додає Імплементаційне рішення Комісії (ЄС) 2024/411 до Додатка XX Угоди про ЄЕЗ, який стосується питань довкілля. Мета полягає в тому, щоб правила, встановлені ЄС щодо адміністрування Системи торгівлі викидами (СТВ) для судноплавних компаній, також застосовувалися в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії). Ця інтеграція забезпечує уніфікований підхід до призначення відповідальності за моніторинг, звітність та верифікацію викидів від морського транспорту на території ЄС та ЄЕЗ.

Структура цього Рішення є простою. Воно починається з преамбули, яка пояснює необхідність включення відповідного Імплементаційного рішення ЄС до Угоди про ЄЕЗ. Центральним положенням є Стаття 1, яка формально вставляє новий пункт до Додатка XX Угоди про ЄЕЗ, посилаючись на Імплементаційне рішення Комісії (ЄС) 2024/411. Це становить головну зміну, внесену цим Рішенням – розширення переліку екологічних актів ЄС, що застосовуються згідно з Угодою про ЄЕЗ. Стаття 2 стосується автентичності включеного тексту ісландською та норвезькою мовами, тоді як Статті 3 та 4 визначають дату набрання чинності та вимоги до публікації.

Для практичних цілей найважливішим положенням є Стаття 1. Шляхом включення Імплементаційного рішення Комісії (ЄС) 2024/411, це Рішення робить перелік судноплавних компаній та призначених їм адміністративних органів згідно зі СТВ ЄС застосовним у державах ЄАВТ ЄЕЗ. Це означає, що судноплавні компанії, які здійснюють рейси, охоплені СТВ ЄС, включаючи ті, що залучають порти ЄАВТ ЄЕЗ, підпадатимуть під адміністративний нагляд органу, призначеного у включеному Імплементаційному рішенні ЄС, незалежно від того, чи знаходиться цей орган у державі-члені ЄС, чи у державі ЄАВТ ЄЕЗ. Це має вирішальне значення для послідовного застосування СТВ ЄС до морського сектора на всій території ЄЕЗ.

Рішення № 1/2024 Комітету партнерства, створеного на підставі Угоди про всеосяжне та розширене партнерство між Європейським Союзом і Європейською Спільнотою з атомної енергії та їхніми державами-членами, з однієї сторони, та Республікою Вірменія, з іншої сторони, від 25 жовтня 2024 року про ухвалення Механізму медіації, Регламенту та Кодексу поведінки [2025/861]

Це Рішення Комітету партнерства в рамках Угоди про всеосяжне та розширене партнерство між ЄС та Вірменією (УВРП) є вирішальним кроком у забезпеченні повної функціональності системи врегулювання торговельних спорів. Воно офіційно ухвалює три важливі складові: Механізм медіації, детальний Регламент для арбітражних колегій та Кодекс поведінки для залучених осіб. Ці ухвалені тексти надають практичну основу для вирішення торговельних та інвестиційних спорів між ЄС та Вірменією згідно з УВРП, забезпечуючи ясність, справедливість та ефективність процесу.

Саме Рішення є формальним актом ухвалення, що посилається на відповідні статті УВРП (Статті 319(3) та 335(2)), які зобов’язують Комітет партнерства ухвалити ці механізми. Суть акта полягає у трьох Додатках до нього. Додаток 1 встановлює Механізм медіації, визначаючи добровільний процес для Сторін, що передбачає пошук взаємно погодженого рішення за сприяння медіатора. Додаток 2 містить всеосяжний Регламент, що регулює формальні процедури арбітражних колегій, деталізуючи все: від повідомлень та призначення арбітрів до слухань, конфіденційності та термінів. Додаток 3 визначає Кодекс поведінки, що застосовується як до арбітрів, так і до медіаторів, зосереджуючись на принципах незалежності, неупередженості та розкриття інформації. Порівняно з попередніми версіями, це Рішення є *початковим* ухваленням цих конкретних, детальних операційних правил та механізмів згідно з УВРП, переходячи від загальних рамок, передбачених Угодою, до конкретних процедур.

Для практичного застосування особливо важливими є кілька положень. Добровільний характер Механізму медіації означає, що обидві Сторони повинні погодитися на медіацію, і він чітко визначає, як ініціюється процедура, як обирається медіатор (включаючи резервні варіанти, якщо Сторони не можуть дійти згоди), та роль медіатора (сприяння, а не тлумачення Угоди). Регламент встановлює критичні терміни для подання письмових матеріалів та проведення слухань, визначає, як призначаються та можуть бути замінені арбітри, а також встановлює суворі правила щодо конфіденційності та заборони контактів *ex parte* для забезпечення цілісності процедури. Кодекс поведінки є фундаментальним для забезпечення неупередженості та незалежності осіб, які виступають як арбітри та медіатори, вимагаючи постійного розкриття потенційних конфліктів інтересів. Важливою є також взаємозв’язок між механізмами: медіація відрізняється від формального врегулювання спорів, а інформація, отримана під час медіації, зазвичай є конфіденційною і не може бути використана в арбітражі.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 10/2025 від 7 лютого 2025 року, що вносить зміни до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) та Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/747]

Гаразд, давайте розберемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Це рішення по суті є процедурним актом органів, що управляють Угодою про Європейську економічну зону (ЄЕЗ). Його основна мета полягає у формальному включенні двох конкретних правових актів Європейського Союзу – Делегованих регламентів Комісії від 2024 року – до правових рамок Угоди про ЄЕЗ. Це забезпечує, що норми, що містяться в цих регламентах ЄС, стають частиною права, застосовного в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн), тим самим підтримуючи однорідність на внутрішньому ринку. Рішення також уточнює певні обмеження щодо застосування цих норм на основі існуючих домовленостей у рамках Угоди про ЄЕЗ.

Рішення має досить просту структуру. Воно починається з посилання на правову основу рішення (стаття 98 Угоди про ЄЕЗ), а потім містить кілька пунктів “беручи до уваги” або преамбул, що пояснюють передумови та обґрунтування. Ці преамбули визначають два Делеговані регламенти ЄС, що включаються (2024/950 та 2024/2562), та окреслюють специфічні винятки або незастосування певних положень для держав ЄАВТ, таких як правила щодо здоров’я рослин, правила щодо живих тварин для Ісландії, а також правила щодо ветеринарних питань, кормів та харчових продуктів для Ліхтенштейну. Оперативна частина рішення міститься у статтях 1 та 2, які безпосередньо вносять зміни до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) та Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання двох Регламентів 2024 року як змін до раніше включених актів (Делеговані регламенти 2019/1602 та 2022/1644). Стаття 3 стосується автентичності версій ісландською та норвезькою мовами, стаття 4 встановлює дату набрання чинності, а стаття 5 передбачає публікацію. Основною зміною, запровадженою цим рішенням, є формальне оновлення додатків до Угоди про ЄЕЗ з метою включення цих двох останніх законодавчих актів ЄС.

З практичної точки зору, найважливішими положеннями є статті 1 та 2. Це статті, які фактично змінюють Угоду про ЄЕЗ. Шляхом додавання Делегованих регламентів (ЄС) 2024/950 та (ЄС) 2024/2562 до Додатків I та II, рішення робить специфічні норми, що містяться в цих двох регламентах ЄС, застосовним правом у державах ЄАВТ ЄЕЗ. Це означає, що підприємства, органи влади та фізичні особи в Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейні тепер повинні дотримуватися оновлених вимог, запроваджених цими двома регламентами, наприклад, щодо того, як митні органи обробляють кількості, зазначені в документах про ввезення, пов’язаних зі здоров’ям, або критеріїв, що використовуються для відбору зразків під час офіційного контролю, завжди з урахуванням конкретних винятків, згаданих для здоров’я рослин, Ісландії та Ліхтенштейну.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 42/2025 від 20 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕЗ [2025/771]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ стосується оновлення правової бази в рамках Європейської економічної зони (ЄЕЗ) щодо відстеження фінансових переказів. Воно офіційно інкорпорує новий Регламент Європейського Союзу, Регламент (ЄС) 2023/1113, до Угоди про ЄЕЗ. Цей новий Регламент стосується інформації, що має супроводжувати перекази коштів та деяких криптоактивів, ефективно замінюючи попередні правила щодо переказів коштів (Регламент (ЄС) 2015/847) у межах ЄЕЗ.

Дивлячись на структуру, Рішення починається з преамбули, що пояснює необхідність інкорпорації нового Регламенту ЄС та скасування старого в контексті ЄЕЗ. Ядром Рішення є Стаття 1. Ця стаття вносить зміни до Додатку IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕЗ. Вона робить це двома основними способами: по-перше, шляхом додавання посилання на новий Регламент (ЄС) 2023/1113, і, по-друге, шляхом повної заміни існуючого запису для старого Регламенту (ЄС) 2015/847 посиланням на новий Регламент. Значною зміною, запровадженою цим Рішенням, зокрема для держав ЄАВТ, що є сторонами Угоди про ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), є адаптація у Статті 1(2) щодо того, як посилання на “обмежувальні заходи Союзу та національні обмежувальні заходи” в інкорпорованому Регламенті слід тлумачити в їхніх національних правових системах – їх слід читати як “національно застосовні обмежувальні заходи”. Стаття 2 стосується автентичності тексту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює умови набрання чинності Рішенням, пов’язуючи його з повідомленнями відповідно до Угоди про ЄЕЗ та іншого конкретного Рішення. Стаття 4 охоплює вимоги щодо публікації.

Для будь-кого, хто потребує зрозуміти або застосувати це Рішення, найважливіші положення містяться у Статті 1. Ця стаття чітко визначає, що Регламент (ЄС) 2023/1113 тепер є застосовним правом у межах ЄЕЗ для інформації, що супроводжує перекази коштів та деяких криптоактивів, замінюючи Регламент (ЄС) 2015/847. Важливо, що адаптація, зазначена у Статті 1(2), є життєво важливою для розуміння обсягу зобов’язань, пов’язаних з обмежувальними заходами в державах ЄАВТ. Нарешті, Стаття 3 є необхідною для визначення точної дати, з якої ці зміни набувають юридичної сили.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 31/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ [2025/761]

Гаразд, ось опис Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 31/2025 на основі наданого тексту.

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ є правовим інструментом, який використовується для включення нового законодавства Європейського Союзу до Угоди про Європейський економічний простір (ЄЕЗ). Зокрема, воно інтегрує оновлену рамкову програму ЄС щодо електронних систем збору дорожніх зборів та транскордонного примусового стягнення несплати дорожніх зборів у правовий порядок, що застосовується в державах ЄАВТ у ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Мета полягає в забезпеченні безперешкодної електронної сплати дорожніх зборів та сприянні ідентифікації неплатників у межах ЄС та цих країн ЄАВТ.

Саме Рішення структуровано для внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ. Його основні положення передбачають заміну посилання на стару Директиву 2004/52/ЄС новою, всеохоплюючою Директивою (ЄС) 2019/520. Важливо, що воно також додає два нові пункти для включення детальних імплементаційних правил, що містяться в Делегованому регламенті Комісії (ЄС) 2020/203 та Імплементаційному регламенті Комісії (ЄС) 2020/204. Рішення зазначає, що Імплементаційний регламент 2020/204 скасовує попереднє Рішення Комісії 2009/750/ЄС, яке також було включено до Угоди про ЄЕЗ. Основною зміною є ухвалення найновіших правил ЄС, які є більш детальними та розширеними порівняно з попередньою рамковою програмою.

Для будь-кого, хто займається автомобільним транспортом або збором дорожніх зборів по всій Європі, найважливішими положеннями є ті, що вводять Директиву (ЄС) 2019/520 та два супровідні Регламенти (ЄС) 2020/203 та (ЄС) 2020/204 до Угоди про ЄЕЗ. Директива 2019/520 встановлює основу для Європейської електронної служби збору дорожніх зборів (EETS), спрямованої на те, щоб дозволити водіям використовувати єдину підписку та єдиний бортовий пристрій для сплати дорожніх зборів по всьому ЄС та ЄЕЗ. Вона також створює систему обміну даними про транспортні засоби та їх власників через кордон для переслідування тих, хто ухиляється від сплати дорожніх зборів. Два Регламенти надають необхідні технічні специфікації, експлуатаційні вимоги для постачальників EETS, правила класифікації транспортних засобів та критерії для органів, що сертифікують обладнання, роблячи систему EETS функціональною та придатною до примусового виконання. Рішення також включає конкретні адаптації для держав ЄАВТ щодо того, як обмін транскордонними даними для примусового виконання, викладений у статті 23 Директиви, здійснюватиметься в рамках їхніх чинних угод з ЄС про поліцейську та судову співпрацю.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 15/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка ІІ (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/725]

Гаразд, розглянемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Це Рішення, по суті, оновлює перелік законодавства Європейського Союзу, яке застосовується в державах ЄАВТ Європейської економічної зони (ЄЕЗ) – Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії – відповідно до положень Угоди про ЄЕЗ. Зокрема, воно включає два нещодавні регламенти ЄС щодо харчових добавок до Додатка ІІ Угоди. Це забезпечує узгодження правил використання та специфікацій певних речовин, таких як сорбінова кислота та целюлоза порошкоподібна, на всій території ЄЕЗ. Це стандартний процес для підтримки правової бази ЄЕЗ у відповідності до права ЄС у відповідних сферах.

Рішення має досить просту структуру. Воно починається з посилання на правову підставу в Угоді про ЄЕЗ та пояснює, які конкретні акти ЄС включаються – Регламент Комісії (ЄС) 2024/2597 та Регламент Комісії (ЄС) 2024/2608. Воно також містить пункт, що зазначає, що через конкретну домовленість щодо сільськогосподарської продукції, Рішення стосовно харчових продуктів не застосовується до Ліхтенштейну за певних умов. Основний правовий ефект міститься у Статті 1, яка безпосередньо вносить зміни до Додатка ІІ, Глави XII Угоди про ЄЕЗ. Вона додає посилання на два вищезазначені Регламенти ЄС до існуючих пунктів, що охоплюють основне законодавство ЄС щодо харчових добавок (Регламент (ЄС) № 1333/2008 та Регламент (ЄС) № 231/2012). Це механізм, за допомогою якого ці нові правила ЄС стають частиною правопорядку ЄЕЗ. Статті 2, 3 та 4 стосуються технічних питань, таких як автентичні мовні версії, набрання чинності та опублікування. Зміною порівняно з попередньою версією Угоди про ЄЕЗ є просто додавання цих двох нових регламентів ЄС до переліку застосовних законів у Додатку ІІ.

З практичною метою найважливішим положенням є Стаття 1. Включаючи Регламенти (ЄС) 2024/2597 та 2024/2608, це Рішення робить конкретні правила, що містяться в цих регламентах ЄС, юридично обов’язковими в Ісландії та Норвегії. Це означає, що підприємства, задіяні у виробництві або торгівлі харчовими продуктами в цих країнах або з ними, тепер повинні дотримуватися оновлених правил ЄС щодо використання та специфікацій харчових добавок, таких як сорбінова кислота (E 200), сорбат калію (E 202), пропілгалат (E 310), целюлоза порошкоподібна (E 460(ii)) та глюконо-дельта-лактон (E 575). Наприклад, будь-які зміни, внесені цими регламентами ЄС щодо дозволених категорій харчових продуктів або максимальних рівнів для цих добавок, тепер застосовуватимуться в цих державах ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 16/2025 від 7 лютого 2025 року, що вносить зміни до Додатку II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/726]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ слугує для включення окремого законодавчого акта Європейського Союзу до законодавчої бази, що застосовується в межах Європейської економічної зони (ЄЕЗ). Його суть полягає в поширенні застосування регламенту ЄС щодо правил інформації про харчові продукти на Ісландію та Норвегію, які є сторонами Угоди про ЄЕЗ поряд з державами-членами ЄС. Зокрема, воно інтегрує правило ЄС, що змінює вимоги, пов’язані з бегеновою кислотою з насіння гірчиці, що використовується в певних харчових емульгаторах. Це забезпечує гармонізовану правову базу для цих аспектів інформації про харчові продукти на всьому внутрішньому ринку та в державах ЄАВТ, що беруть участь у ЄЕЗ.

Структура Рішення проста. Воно починається з преамбули, що пояснює необхідність включення відповідного акта ЄС та відзначає конкретний виняток для Ліхтенштейну. Оперативна частина складається з чотирьох статей. Стаття 1 є основним положенням, що вносить зміни до Додатку II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання посилання на Делегований регламент Комісії (ЄС) 2024/2512. Це додавання є ключовою зміною, внесеною цим Рішенням, порівняно з попереднім станом Додатку II. Стаття 2 стосується мовних вимог до включеного регламенту в контексті ЄЕЗ. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, а Стаття 4 стосується вимог щодо публікації.

Для практичного застосування найважливішим положенням є Стаття 1. Шляхом включення Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2024/2512, це Рішення робить конкретні правила, що містяться в цьому Регламенті ЄС, юридично обов’язковими в Ісландії та Норвегії. Це означає, що суб’єкти господарювання, які займаються виробництвом або торгівлею харчовими продуктами, що містять бегенову кислоту з насіння гірчиці, яка використовується в певних емульгаторах, повинні дотримуватися оновлених вимог щодо інформації про харчові продукти, викладених у Делегованому регламенті (ЄС) 2024/2512, під час діяльності або торгівлі з цими державами ЄАВТ, що беруть участь у ЄЕЗ. Рішення уточнює, що ці правила не застосовуються до Ліхтенштейну.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 39/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Протоколу 47 до Угоди про ЄЕЗ щодо скасування технічних бар’єрів у торгівлі вином [2025/769]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ слугує для включення конкретного законодавчого акта Європейського Союзу стосовно вина до Угоди про Європейську економічну зону (ЄЕЗ). Воно додає імплементаційний регламент Комісії, який реєструє нове захищене позначення походження (ЗПО) для вина, відоме як ‘Twente’, до переліку актів ЄС, що застосовуються відповідно до Протоколу 47 до Угоди про ЄЕЗ. Цей Протокол стосується скасування технічних бар’єрів у торгівлі вином між державами-членами ЄС та державами ЄАВТ ЄЕЗ. Рішення забезпечує, що правила та захист для ЗПО ‘Twente’ також застосовуються в межах ЄЕЗ, за винятком Ліхтенштейну.

Структура Рішення містить преамбулу, що пояснює необхідність включення Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/1875 та уточнює його незастосування до Ліхтенштейну через існуючі угоди. Основний правовий ефект міститься у Статті 1, яка вносить зміни до Додатку I до Протоколу 47 до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання нового пункту, що посилається на конкретний Регламент ЄС (2024/1875). Стаття 2 визначає автентичність версій включеного Регламенту ісландською та норвезькою мовами для публікації в Додатку до ЄЕЗ. Статті 3 і 4 стосуються дати набрання чинності та вимог до публікації відповідно. Основна зміна, внесена цим Рішенням, полягає в офіційному включенні правил ЄС, що захищають ЗПО ‘Twente’, до сфери дії положень Угоди про ЄЕЗ щодо торгівлі вином.

Для практичних цілей найважливішим положенням є Стаття 1. Додаючи Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1875 до Протоколу 47, це Рішення поширює правовий захист та специфічні правила, пов’язані із Захищеним позначенням походження для вина ‘Twente’, як визначено в Регламенті ЄС, на держави ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія). Це означає, що виробники та торговці в цих країнах повинні дотримуватися правил, що регулюють ЗПО ‘Twente’, і, навпаки, це позначення користується захистом на цих ринках в рамках Угоди про ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕС № 29/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XI (Електронний зв’язок, аудіовізуальні послуги та інформаційне суспільство) до Угоди про ЄЕС [2025/740]

Ось опис положень цього Рішення Спільного комітету ЄЕС:

Це Рішення Спільного комітету ЄЕС слугує для оновлення правової бази, що регулює використання радіочастотного спектра для послуг мобільного зв’язку на борту суден у межах Європейського економічного простору. Воно офіційно включає нещодавнє Імплементаційне рішення Європейського Союзу до Угоди про ЄЕС. Це забезпечує застосування узгоджених технічних та експлуатаційних умов для надання мобільних послуг на суднах, встановлених ЄС, також у державах ЄАВТ ЄЕС. По суті, воно замінює застарілий набір правил чинним стандартом ЄС для цього конкретного типу послуг зв’язку.

Рішення має лаконічну структуру, починаючи з констатуючих положень, що пояснюють необхідність включення нового акта ЄС до Угоди про ЄЕС. За цим йдуть чотири статті. Суть Рішення полягає у Статті 1, яка вносить зміни до Додатка XI до Угоди про ЄЕС. Основна внесена зміна полягає у заміні посилання на старе Рішення Комісії 2010/166/ЄС новим Імплементаційним рішенням Комісії (ЄС) 2024/340. Це означає, що детальні правила та умови, викладені в Імплементаційному рішенні ЄС 2024 року, тепер стають частиною правопорядку ЄЕС, замінюючи попередні правила.

Для будь-кого, хто займається наданням або використанням послуг мобільного зв’язку на борту суден, що працюють у межах ЄЕС, найважливішим положенням є Стаття 1. Ця стаття безпосередньо змінює пункт посилання в Угоді про ЄЕС, роблячи Імплементаційне рішення Комісії (ЄС) 2024/340 відповідним правовим текстом для консультацій щодо узгоджених умов. Дотримання конкретних вимог, детально викладених у тому Імплементаційному рішенні ЄС 2024 року, тепер є обов’язковим згідно з Угодою про ЄЕС. Стаття 3 також є ключовою, оскільки вона визначає дату набрання чинності цим оновленням, за умови виконання необхідних процедурних кроків згідно з Угодою про ЄЕС.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 14/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/733]

Це рішення Спільного комітету ЄЕЗ по суті є оновленням правової основи, що регулює імпорт органічної продукції до Європейської економічної зони (ЄЕЗ). Воно офіційно включає нещодавній регламент Європейського Союзу до Угоди про ЄЕЗ, забезпечуючи, щоб правила визнання органів, що сертифікують органічну продукцію в країнах за межами ЄС, були однаковими для країн ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія), як і для держав-членів ЄС. Ця гармонізація є ключовою для сприяння торгівлі при одночасному підтриманні високих стандартів для органічної продукції, що надходить на внутрішній ринок.

Структура самого рішення є простою. Воно починається з посилання на правову основу (Угода про ЄЕЗ) та надає контекст у преамбулі, пояснюючи, який акт ЄС інкорпорується, та зазначаючи, що це конкретне законодавство про харчові продукти не застосовується до Ліхтенштейну через існуючі угоди. Суть рішення полягає у Статті 1, яка вносить зміни до Додатка II до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання посилання на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1748. Цей регламент, своєю чергою, вносить зміни до попереднього регламенту (Імплементаційний регламент (ЄС) 2021/1378), який містить перелік конкретних контрольних органів, визнаних ЄС як компетентні для сертифікації органічної продукції у третіх країнах для імпорту до Союзу. Статті 2, 3 та 4 стосуються технічних аспектів, таких як автентичні мови, набрання чинності та опублікування. Головна зміна, внесена цим рішенням, – це юридичне поширення оновленого переліку визнаних контрольних органів (як визначено в Регламенті 2024/1748) на ЄЕЗ.

Для будь-кого, хто займається імпортом органічної продукції до Ісландії чи Норвегії, найважливішим положенням є Стаття 1. Шляхом інкорпорації Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/1748, це рішення означає, що лише органічна продукція, сертифікована контрольними органами, переліченими в цьому конкретному регламенті ЄС, може імпортуватися з третіх країн до цих держав ЄЕЗ. Підприємствам необхідно ознайомитися з Регламентом (ЄС) 2024/1748 (який вносить зміни до 2021/1378), щоб переконатися, що їхні постачальники з третіх країн сертифіковані офіційно визнаним органом. Примітка щодо виключення Ліхтенштейну також є життєво важливою для розуміння географічної сфери застосування цього рішення.

: Оскільки відповідний регламент ЄС стосується визнання контрольних органів у третіх країнах для імпорту органічної продукції, він має значення для торгівлі з будь-якою третьою країною, яка експортує таку продукцію до ЄС/ЄЕЗ, включно з Україною. Підприємства, що імпортують органічну продукцію з України до ЄЕЗ, повинні забезпечити, щоб орган з сертифікації, який використовується в Україні, був одним із тих, що визнані згідно з інкорпорованим регламентом ЄС (2024/1748).

Рішення Спільного комітету ЄЕП № 25/2025 від 7 лютого 2025 року, що вносить зміни до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕП [2025/730]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕП. Його основна мета полягає в інтеграції конкретного акта законодавства Європейського Союзу, Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2023/2444, до правової основи Європейського економічного простору (ЄЕП). Завдяки цьому правила, що містяться в цьому Регламенті ЄС, які стосуються технічних вимог до радіообладнання, стають застосовними в державах ЄАВТ-ЄЕП (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). По суті, це забезпечує поширення найновіших правил ЄС щодо вимог до радіообладнання на ці країни.

Структура цього Рішення проста. Воно починається з преамбули, що пояснює правову основу (Стаття 98 Угоди про ЄЕП) та причину Рішення – необхідність включення зазначеного Делегованого регламенту ЄС до Угоди про ЄЕП. Суть Рішення – це Стаття 1, яка формально вносить зміни до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) Угоди про ЄЕП. Зокрема, вона додає посилання на Делегований регламент Комісії (ЄС) 2023/2444 під існуючим записом для Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2022/30. Стаття 2 стосується автентичності тексту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності за умови необхідних повідомлень. Стаття 4 зобов’язує його опублікувати. Зміною порівняно з попередніми версіями Додатка II є додавання цього конкретного Делегованого регламенту ЄС, що означає, що правила, які він містить, тепер є частиною правопорядку ЄЕП. Згідно з преамбулою, включений Делегований регламент 2023/2444 сам вносить зміни до попереднього регламенту (2022/30) щодо дати застосування істотних вимог до радіообладнання та виправляє його.

Для практичного використання найважливішими положеннями є Статті 1 та 3. Стаття 1 є вирішальною, оскільки вона точно визначає, *який* акт ЄС включено (Делегований регламент (ЄС) 2023/2444) та *куди* його додано в структурі Угоди про ЄЕП (Додаток II, Глава XVIII, пункт 4zzu). Це точно вказує, які нові правила вводяться до системи ЄЕП стосовно радіообладнання. Стаття 3 є не менш важливою, оскільки вона визначає дату, з якої це Рішення, а отже, і включені правила ЄС, набудуть чинності в державах ЄАВТ-ЄЕП, за умови завершення необхідних конституційних процедур. Це визначає, коли підприємства та органи влади в цих країнах повинні дотримуватися оновлених вимог.

Рішення Спільного комітету ЄЕП № 16/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕП [2025/726]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕП – органу, відповідального за управління Угодою про Європейський економічний простір (ЄЕП). Його суть полягає в офіційному включенні конкретного правового акта Європейського Союзу до Угоди про ЄЕП, тим самим поширюючи його застосування на держави ЄАВТ, що входять до ЄЕП (Норвегія та Ісландія). Акт ЄС, про який йдеться, є Делегованим регламентом Комісії щодо правил надання інформації про харчові продукти, зокрема, стосовно використання бегенової кислоти, отриманої з насіння гірчиці, в певних харчових емульгаторах. Це забезпечує гармонізовану правову базу для цих конкретних харчових інгредієнтів на території ЄС та країн ЄАВТ, що беруть участь у ЄЕП.

Структура цього Рішення є простою. Воно починається з преамбули, що визначає правову основу Рішення (стаття 98 Угоди про ЄЕП) та пояснює його мету: включення Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2024/2512. Преамбула також містить конкретний пункт, що зазначає, що законодавство стосовно харчових продуктів не застосовується до Ліхтенштейну за певних умов, пов’язаних з його угодою зі Швейцарією, і таким чином, це Рішення не застосовується там. Оперативна частина складається з чотирьох статей. Стаття 1 є основним положенням; вона вносить зміни до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕП шляхом додавання посилання на конкретний Делегований регламент ЄС (2024/2512) під позицією щодо Регламенту (ЄС) № 1169/2011 про надання інформації про харчові продукти. Стаття 2 стосується автентичності версій включеного Регламенту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, що залежить від необхідних повідомлень. Стаття 4 вимагає публікації Рішення. Порівняно з попередніми версіями Додатка II до Угоди про ЄЕП, це Рішення запроваджує конкретне оновлення шляхом додавання посилання на нове правило ЄС щодо бегенової кислоти з насіння гірчиці.

Для практичного застосування найбільш важливим положенням є Стаття 1. Шляхом додавання Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2024/2512 до Додатка II до Угоди про ЄЕП, це Рішення робить правила, що містяться в цьому Регламенті ЄС, юридично обов’язковими в Норвегії та Ісландії. Це означає, що конкретні вимоги, запроваджені Регламентом 2024/2512 стосовно надання інформації про харчові продукти, зокрема щодо бегенової кислоти з насіння гірчиці, що використовується в певних емульгаторах, тепер повинні дотримуватися операторами харчового бізнесу в цих державах ЄАВТ, що входять до ЄЕП, так само, як і в державах-членах ЄС. Примітка в преамбулі щодо Ліхтенштейну також має вирішальне значення для розуміння географічної сфери застосування Рішення.

**Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 23/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/764]**

Добре, розглянемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Це Рішення по суті є правовим містком, що включає два конкретних регламенти Європейського Союзу щодо затвердження певних діючих речовин пестицидів до правової бази Європейської економічної зони. Його мета полягає в тому, щоб правила, які регулюють використання цих речовин у державах-членах ЄС, також застосовувалися в державах ЄАВТ ЄЕЗ – Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії. Це підтримує необхідну правову однорідність на внутрішньому ринку стосовно засобів захисту рослин.

Структура цього Рішення є простою. Воно починається з преамбули, що пояснює необхідність включення відповідних актів ЄС до Угоди про ЄЕЗ. Суть Рішення міститься у Статті 1, яка безпосередньо вносить зміни до Додатка II (зокрема, Глави XV, що стосується технічних регламентів щодо засобів захисту рослин) до Угоди про ЄЕЗ. Це робиться шляхом додавання посилань на два нещодавні Імплементаційні регламенти Комісії. Стаття 2 стосується автентичності версій ісландською та норвезькою мовами для публікації, а Стаття 3 встановлює дату набрання чинності. Основною зміною, внесеною цим Рішенням, є офіційне оновлення Додатка II, щоб включити два зазначених регламенти ЄС, тим самим поширюючи їхню правову дію на держави ЄАВТ ЄЕЗ.

Для будь-кого, хто має справу із засобами захисту рослин у ЄЕЗ, найважливішим положенням є Стаття 1. Ця стаття зобов’язує включити Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2186, який поновлює затвердження діючої речовини каптан, та Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2198, який поновлює затвердження діючої речовини фолпет. Це означає, що конкретні умови, обмеження та вимоги, деталізовані в цих двох регламентах ЄС для використання продуктів, що містять каптан та фолпет, тепер є юридично обов’язковими не лише в ЄС, а й в Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії. Тому дотримання цих поновлених умов затвердження є обов’язковим на всій території ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 22/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/741]

Це рішення Спільного комітету ЄЕЗ слугує інтеграції конкретного законодавчого акту Європейського Союзу щодо схвалення хімічної речовини до правової бази, що регулює відносини між державами-членами ЄС та державами ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Зокрема, воно включає регламент ЄС, який поновив схвалення активної речовини гліфосат. Мета полягає в забезпеченні однакового застосування правил щодо цієї речовини на всій території Європейської економічної зони.

Акт структурований як Рішення Спільного комітету ЄЕЗ, що складається з преамбули, яка пояснює необхідність включення, та чотирьох статей. Центральним положенням є Стаття 1, яка детально описує внесення змін до Додатку II, Глави XV, Угоди про ЄЕЗ. Ця зміна здійснюється шляхом додавання Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2023/2660 до переліку актів ЄС, включених до Угоди про ЄЕЗ. Це робиться шляхом додавання посилання на Регламент під існуючим пунктом, пов’язаним із законодавством про пестициди (пункт 13а), а також шляхом включення Регламенту як нового, окремого пункту (пункт 13zzzzzzzzzzzzzzr) до переліку. Це ефективно оновлює Угоду про ЄЕЗ, щоб відобразити останнє рішення ЄС щодо схвалення гліфосату.

З практичної точки зору, найважливішим положенням є Стаття 1. Шляхом включення Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2023/2660 до Угоди про ЄЕЗ, це рішення робить правила, що містяться в цьому Регламенті ЄС, юридично обов’язковими в державах ЄАВТ ЄЕЗ. Це означає, що умови, обмеження та термін поновленого схвалення активної речовини гліфосат, вирішені на рівні ЄС, тепер застосовуватимуться безпосередньо в Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії, так само як і в межах Європейського Союзу. Це забезпечує ясність та гармонізацію для підприємств, регуляторних органів та користувачів продуктів, що містять гліфосат, на всій території ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕС № 37/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XX (Навколишнє середовище) до Угоди про ЄЕС [2025/739]

Ось опис Рішення Спільного комітету ЄЕС № 37/2025:

Це Рішення Спільного комітету ЄЕС є стандартним правовим актом в рамках Угоди про Європейський економічний простір (ЄЕС). Його основна функція полягає в забезпеченні поширення відповідного законодавства Європейського Союзу та його застосування до держав ЄЕС-ЄАВТ, а саме до Ісландії, Ліхтенштейну та Норвегії. Зокрема, цим Рішенням до екологічного додатка до Угоди про ЄЕС включається нещодавній Імплементаційний регламент ЄС щодо розрахунку вимог до компенсації (offsetting) викидів авіації в рамках Системи торгівлі викидами ЄС, що пов’язує її з міжнародною схемою CORSIA.

Структура цього Рішення є простою і типовою для таких актів. Воно починається з посилання на правову основу в Угоді про ЄЕС та пояснення необхідності включення зазначеного Регламенту ЄС. Ядром Рішення є Стаття 1, яка зобов’язує внести новий пункт до Додатка XX (Навколишнє середовище) до Угоди про ЄЕС, що посилається на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1879. Стаття 2 стосується автентичності версій ісландською та норвезькою мовами, Стаття 3 встановлює дату набрання чинності за умови необхідних повідомлень, а Стаття 4 регулює вимоги до публікації. Порівняно з попередньою версією Додатка XX, зміна, внесена цим Рішенням, полягає просто в додаванні цього нового посилання на конкретний Імплементаційний регламент ЄС.

Для будь-кого, кого стосується практичне застосування екологічного законодавства щодо авіації в ЄЕС, найважливішим положенням, безсумнівно, є Стаття 1. Включивши Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1879 до Додатка XX, це Рішення робить правила, викладені в цьому Регламенті ЄС, юридично обов’язковими та застосовними в межах держав ЄЕС-ЄАВТ. Це означає, що детальні положення про те, як розраховувати вимоги до компенсації викидів авіації, як вимагається відповідно до Директиви ЄС про СТВ у контексті CORSIA, тепер будуть безпосередньо застосовуватися до відповідних операторів в Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії, забезпечуючи узгодженість з правилами в державах-членах ЄС.

Рішення Спільного комітету ЄЕС № 30/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕС [2025/732]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕС включає Директиву (ЄС) 2015/413 про сприяння транскордонному обміну інформацією про дорожньо-транспортні правопорушення, пов’язані з безпекою дорожнього руху, до Угоди про ЄЕС. Це означає, що правила, які дозволяють країнам ЄС обмінюватися даними про реєстрацію транспортних засобів для ідентифікації порушників правил дорожнього руху, тепер також застосовуватимуться між державами-членами ЄС та державами ЄАВТ ЄЕС (Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн). Рішення включає конкретні адаптації для держав ЄАВТ щодо процедур цього обміну даними та надає їм додатковий час для імплементації.

Рішення починається з преамбули, що пояснює обґрунтування включення Директиви та уточнює, як певні посилання в межах Директиви, зокрема ті, що стосуються процедур обміну інформацією згідно з Рішенням Ради 2008/616/JHA, застосовуватимуться до держав ЄАВТ на основі їхніх існуючих угод з ЄС. Суть Рішення полягає у Статті 1, яка офіційно включає Директиву (ЄС) 2015/413 до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕС. Це основна зміна, внесена цим актом порівняно з попереднім станом Додатка XIII. Стаття 1 також встановлює конкретні адаптації для держав ЄАВТ, деталізуючи, як процедури обміну інформацією будуть розумітися для Ісландії, Норвегії та Ліхтенштейну шляхом посилання на їхні відповідні угоди. Крім того, вона додає відхилення, що дозволяє державам ЄАВТ відкласти термін транспонування Директиви на шість місяців після набрання цим Рішенням чинності. Наступні статті охоплюють автентичність тексту ісландською та норвезькою мовами, умови набрання Рішенням чинності та його вимоги щодо публікації.

З практичної точки зору, найважливішими положеннями є саме включення Директиви (ЄС) 2015/413, що уможливлює транскордонний обмін даними про реєстрацію транспортних засобів для переслідування дорожньо-транспортних правопорушень, таких як перевищення швидкості або керування у стані алкогольного сп’яніння, вчинені за кордоном. Рішення точно роз’яснює, як функціонуватиме цей механізм обміну даними для Ісландії, Норвегії та Ліхтенштейну, пов’язуючи його з їхніми встановленими правовими рамками для співпраці з ЄС. Крім того, положення, що надає державам ЄАВТ шестимісячне продовження для імплементації вимог Директиви після набрання Рішенням чинності, є значущим для національних законодавчих процесів.

Рішення Спільного комітету ЄЕС № 41/2025 від 20 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕС [2025/765]

Отже, ось опис Рішення Спільного комітету ЄЕС № 41/2025:

Це Рішення Спільного комітету ЄЕС є правовим актом, який офіційно включає Регламент (ЄС) 2023/1114, відомий як Регламент про ринки криптоактивів (MiCA), до Угоди про Європейський економічний простір (Угода про ЄЕС). Його суть полягає у поширенні всеохоплюючої рамки ЄС щодо регулювання криптоактивів, емітентів таких активів та постачальників послуг криптоактивів на держави ЄАВТ, які є частиною ЄЕС (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Це забезпечує гармонізований підхід до ринків криптоактивів у всьому просторі ЄЕС, сприяючи правовій визначеності та цілісності ринку.

Рішення структурується навколо внесення змін до Додатка IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕС. Основною частиною акта є Стаття 1, яка спочатку включає сам Регламент MiCA до Додатка. Важливо, що потім Стаття 1 містить довгий перелік детальних адаптацій, необхідних для функціонування Регламенту в рамках специфічної правової та інституційної системи Угоди про ЄЕС. Ці адаптації уточнюють, як такі терміни, як “Держава-член” та “компетентні органи”, застосовуються до держав ЄАВТ, і, що найважливіше, визначають відповідні ролі та механізми співпраці між органами ЄС, такими як Європейський банківський орган (EBA), Європейський орган з цінних паперів та ринків (ESMA) та Європейський центральний банк (ECB), та їхніми аналогами в ЄАВТ, насамперед Наглядовим органом ЄАВТ та національними компетентними органами ЄАВТ. Стаття 2 стосується автентичності мов, Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, а Стаття 4 передбачає публікацію. Головною зміною, запровадженою цим Рішенням, є юридична застосовність Регламенту MiCA в державах ЄАВТ, скоригована за допомогою численних специфічних положень для його інтеграції в існуючий правовий порядок ЄЕС.

Для практичного використання найважливішими положеннями є детальні адаптації, перелічені у Статті 1(1). Ці адаптації є ключовими, оскільки вони пояснюють, *як* MiCA застосовується в державах ЄАВТ. Вони уточнюють, наприклад, які інституції ЄАВТ відповідають за нагляд та забезпечення виконання вимог відповідно до MiCA, як вони взаємодіють та співпрацюють зі своїми аналогами в ЄС (EBA, ESMA, ECB), особливо щодо значних криптоактивів та постачальників послуг. Адаптації також уточнюють процедури розслідувань, інспекцій на місці, наглядових заходів та накладення штрафів або пені, часто покладаючи ролі на Наглядовий орган ЄАВТ та посилаючись на юрисдикцію Суду ЄАВТ для перегляду. Крім того, є специфічні коригування щодо термінів застосування певних положень MiCA в державах ЄАВТ порівняно з початковими датами Регламенту ЄС. Ці адаптації є важливими для будь-кого, хто працює або здійснює нагляд у сфері криптоактивів у державах ЄАВТ-ЄЕС.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 33/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ [2025/763]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ інтегрує конкретний імплементаційний акт Європейського Союзу стосовно прав пасажирів залізничного транспорту в правову базу Європейської економічної зони (ЄЕЗ). Його основна мета — поширити застосування правил ЄС щодо того, як пасажири залізничного транспорту можуть запитувати відшкодування або компенсацію за збої в подорожах, на держави ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Це забезпечує спільний підхід до обробки таких запитів на території всього ЄС та цих асоційованих країн.

Рішення має просту структуру і містить чотири статті. Суть Рішення полягає у Статті 1, яка офіційно вносить зміни до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання нового пункту, що посилається на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/949. Цей акт встановлює спільну форму, яку пасажири залізничного транспорту мають використовувати при запиті на відшкодування або компенсацію за затримки, пропущені пересадки або скасування, на основі чинного Регламенту ЄС про права пасажирів залізничного транспорту (Регламент (ЄС) 2021/782). Стаття 2 встановлює, що версії включеного Регламенту ісландською та норвезькою мовами є автентичними. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, залежно від необхідних повідомлень відповідно до Угоди про ЄЕЗ. Це Рішення не вносить зміни до попередньої версії самого себе, а радше оновлює Угоду про ЄЕЗ шляхом додавання нового акта законодавства ЄС до її сфери застосування.

Для пасажирів і операторів залізничного транспорту в державах ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ, найважливішим положенням є Стаття 1. Шляхом включення Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/949 це Рішення робить спільну форму для запитів на відшкодування та компенсацію юридично застосовною в цих країнах. Це означає, що оператори залізничного транспорту, на яких поширюються правила, мають приймати запити, подані за допомогою цієї стандартизованої форми, а пасажири можуть очікувати послідовного методу пошуку компенсації або відшкодування за збої в подорожах, узгоджуючи процес із тим, що вже діє в Європейському Союзі.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 37/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XX (Навколишнє середовище) до Угоди про ЄЕЗ [2025/739]

Це Рішення, ухвалене Спільним комітетом ЄЕЗ. Його основна функція полягає у внесенні змін до Додатка XX, який охоплює Навколишнє середовище, до Угоди про Європейську економічну зону (Угода про ЄЕЗ). Таким чином воно включає конкретний акт законодавства Європейського Союзу, Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1879, до правових рамок, що застосовуються в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Включений Регламент встановлює детальні правила щодо розрахунку вимог до компенсації викидів, пов’язаних зі Схемою компенсації та скорочення викидів вуглецю для міжнародної авіації (CORSIA) в контексті Системи торгівлі викидами ЄС (EU ETS).

Структура цього Рішення є прямою. Воно починається із зазначення правової основи для Рішення, якою є Стаття 98 Угоди про ЄЕЗ, та надає коротке пояснення у пунктах “Оскільки” щодо необхідності включення Регламенту ЄС. Суттю Рішення є Стаття 1, яка формально додає новий пункт, 21alw, до Додатка XX до Угоди про ЄЕЗ, посилаючись на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/1879. Стаття 2 стосується мовних аспектів, визначаючи, що ісландський та норвезький тексти включеного Регламенту, опубліковані у Додатку ЄЕЗ, будуть автентичними. Стаття 3 встановлює дату набрання Рішенням чинності, що залежить від здійснення необхідних повідомлень відповідно до Угоди про ЄЕЗ. Порівняно з попередньою версією Додатка XX, це Рішення конкретно додає детальні правила, що містяться у Регламенті 2024/1879, щодо розрахунків компенсації CORSIA в рамках EU ETS до переліку застосовного екологічного законодавства в ЄЕЗ.

Для практичних цілей найважливішими положеннями є Стаття 1 і Стаття 3. Стаття 1 є ключовою, оскільки вона ідентифікує конкретний імплементаційний регламент ЄС (2024/1879), який інтегрується, що означає, що його правила щодо розрахунку вимог до компенсації CORSIA в рамках EU ETS тепер застосовуватимуться у державах ЄАВТ ЄЕЗ. Стаття 3 є однаково важливою, оскільки вона визначає дату, з якої це включення набирає юридичної сили, яка встановлена на 8 лютого 2025 року, за умови виконання конституційних вимог у державах ЄАВТ ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 30/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ [2025/732]

Отже, розглянемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Це Рішення по суті поширює застосування ключового законодавчого акта ЄС про безпеку дорожнього руху на держави ЄАВТ в Європейській економічній зоні – Ісландію, Ліхтенштейн та Норвегію. Зокрема, воно включає Директиву (ЄС) 2015/413, яка сприяє транскордонному обміну інформацією про порушення правил дорожнього руху, до Угоди про ЄЕЗ. Мета полягає в тому, щоб водії, які вчиняють порушення правил дорожнього руху за кордоном у межах ЄЕЗ, могли бути ідентифіковані та притягнуті до відповідальності, тим самим покращуючи безпеку дорожнього руху на всій території.

З точки зору структури, Рішення досить лаконічне. Воно починається з вступних частин, які пояснюють контекст та правову основу для включення Директиви ЄС до Угоди про ЄЕЗ. Серцевиною Рішення є Стаття 1, яка формально додає Директиву (ЄС) 2015/413 до Додатку XIII (Транспорт) Угоди про ЄЕЗ. Ця стаття також містить важливі адаптації, специфічні для держав ЄАВТ. Статті 2, 3 та 4 стосуються технічних аспектів, таких як автентичність мовних версій, набрання чинності та опублікування. Це Рішення *є* самою зміною до Угоди про ЄЕЗ, додаючи цю конкретну Директиву ЄС до переліку застосовного законодавства для держав ЄАВТ; воно не вносить зміни до попередньої версії самого Рішення.

Для практичних цілей найважливіші положення містяться у Статті 1. Головний момент полягає в тому, що Директива (ЄС) 2015/413 тепер є частиною Угоди про ЄЕЗ. Це означає, що система, яка дозволяє органам влади однієї країни ЄЕЗ отримувати доступ до даних про реєстрацію транспортних засобів з іншої країни ЄЕЗ для ідентифікації правопорушників за певні порушення правил дорожнього руху, пов’язані з безпекою (такі як перевищення швидкості, проїзд на червоне світло, керування в стані сп’яніння тощо), тепер застосовується між державами-членами ЄС та державами ЄАВТ у ЄЕЗ. Адаптації також є значущими: Адаптація (а) уточнює, як процедури обміну даними, згадані в Директиві, які ґрунтуються на механізмах співпраці ЄС у сферах юстиції та внутрішніх справ, застосовуються до держав ЄАВТ через їхні існуючі угоди з ЄС. Адаптація (б) надає державам ЄАВТ конкретний термін для імплементації Директиви на національному рівні – шість місяців після набрання чинності цим Рішенням, а не початковий термін, встановлений у самій Директиві. Ці положення є ключовими для розуміння того, як транскордонне забезпечення дотримання правил дорожнього руху тепер функціонуватиме в ширших рамках ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 40/2025 від 20 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕЗ [2025/770]

Рішення Об’єднаного комітету ЄЕЗ № 4/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Питання ветеринарії та фітосанітарії) до Угоди про ЄЕЗ [2025/750]

Це Рішення Об’єднаного комітету ЄЕЗ слугує для оновлення переліку правових актів ЄС, застосовних у межах Європейської економічної зони (ЄЕЗ), зокрема щодо ветеринарних та фітосанітарних питань. Його основна функція полягає у включенні останніх регламентів Європейського Союзу, що стосуються кормових добавок для тварин, до тексту Угоди про ЄЕЗ. Це забезпечує застосування тих самих правил щодо дозволу та використання цих речовин у країнах ЄЕЗ (Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейні, зі специфічним винятком для Ліхтенштейну щодо кормів) як і в державах-членах ЄС.

Рішення побудоване з вступних положень, що пояснюють необхідність включення конкретних актів ЄС, за якими йдуть оперативні статті. Стаття 1 є центральною частиною, деталізуючи необхідні зміни до Глави II Додатка I до Угоди про ЄЕЗ. Вона додає кілька нових пунктів, що перераховують Імплементаційні регламенти Комісії від 2024 року, які дозволяють або поновлюють дозвіл на різні кормові добавки. Вона також змінює існуючі пункти в Додатку I, щоб відобразити зміни, внесені деякими з нових регламентів, і чітко вилучає пункти, що відповідають старим регламентам, які були скасовані нововключеними актами. Стаття 2 підтверджує автентичність перекладених текстів, Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, а Стаття 4 охоплює вимоги до публікації. Головною структурною зміною в Додатку I є додавання дев’яти нових записів для останніх регламентів про кормові добавки та вилучення двох старих, замінених регламентів.

Для підприємств та осіб, що працюють у секторі кормів для тварин у ЄЕЗ, найважливіші положення містяться у Статті 1. Зокрема, пункт 3 додає дев’ять нових Імплементаційних регламентів Комісії від 2024 року до переліку права, що застосовується в ЄЕЗ. Ці регламенти охоплюють дозвіл або поновлення дозволу на різні кормові добавки, включаючи ферменти, ароматизатори, пробіотики, кокцидіостатики та ефірні олії, із зазначенням видів тварин, для яких вони дозволені. Пункт 4 є не менш значущим, оскільки він вилучає два старі регламенти (Регламент (ЄК) № 1443/2006 та Імплементаційний регламент (ЄС) № 304/2014) з правової бази ЄЕЗ, що означає, що вони більше не застосовуються. Пункти 1 і 2 також мають значення, оскільки вони показують, як два існуючі записи в Додатку I змінюються двома новими регламентами. Ці зміни безпосередньо впливають на те, які кормові добавки дозволені та за яких умов у ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 1/2025 від 9 січня 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація), Додатка X (Послуги загалом) та Протоколу 37 (що містить перелік, передбачений статтею 101) до Угоди про ЄЕЗ [2025/749]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ інтегрує Регламент (ЄС) 2021/2282 про оцінку медичних технологій (ОМТ) до Угоди про Європейський економічний простір (ЄЕЗ). Це означає, що система оцінки нових медичних технологій, таких як лікарські засоби та медичні вироби, встановлена цим Регламентом ЄС, тепер також застосовуватиметься в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Рішення забезпечує гармонізований підхід до ОМТ на всій території ЄС та в цих асоційованих країнах.

Структура Рішення складається з преамбули, що пояснює необхідність включення, за якою слідують шість статей. Стаття 1 вносить зміни до Додатка II до Угоди про ЄЕЗ, зокрема до глав, що стосуються лікарських засобів та громадського здоров’я, шляхом включення Регламенту (ЄС) 2021/2282. Важливо, що стаття 1 також додає положення, які детально описують, як держави ЄАВТ братимуть участь у роботі Координаційної групи держав-членів ЄС з ОМТ – вони будуть повністю асоційовані з роботою, маючи права та обов’язки, подібні до держав-членів ЄС, але без права голосу. Їхні позиції та відмінні наукові висновки мають бути зафіксовані. Стаття 2 вносить зміни до Додатка X, пов’язуючи Регламент про ОМТ з існуючими положеннями про послуги, зокрема транскордонне медичне обслуговування. Стаття 3 вносить зміни до Протоколу 37, який містить перелік комітетів, у роботі яких беруть участь експерти ЄАВТ, шляхом додавання Координаційної групи з ОМТ. Статті 4, 5 та 6 стосуються мовних версій, набрання чинності та публікації. Основною зміною, запровадженою цим Рішенням, є поширення системи ОМТ ЄС на держави ЄАВТ ЄЕЗ та визначення їхньої ролі у відповідному координаційному органі.

Для практичних цілей найбільш значущі положення містяться у статті 1. Пункти 2 та 4 статті 1 офіційно включають Регламент (ЄС) 2021/2282 до Угоди про ЄЕЗ, роблячи його правила щодо спільних клінічних оцінок та спільних наукових консультацій застосовними в межах держав ЄАВТ ЄЕЗ. Ще важливіше, пункти 1 та 3 статті 1 визначають конкретні умови участі ЄАВТ у Координаційній групі ЄС з ОМТ. Це означає, що експерти ЄАВТ братимуть участь в обговореннях та роботі групи, надаватимуть свої знання та отримуватимуть інформацію, забезпечуючи можливість національним органам ОМТ отримувати вигоду та робити внесок у спільну роботу, навіть якщо остаточні рішення щодо голосування залишаються за державами-членами ЄС. Така структурована участь є ключовою для ефективного функціонування інтегрованої системи ОМТ в межах ЄЕЗ. Стаття 2 також важлива, оскільки вона чітко пов’язує систему ОМТ з транскордонними медичними послугами, підкреслюючи її значення для пацієнтів, які шукають лікування в інших країнах ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕС № 17/2025 від 7 лютого 2025 року щодо внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕС [2025/731]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕС слугує для оновлення переліку законодавства ЄС, що застосовується в межах Європейської економічної зони (ЄЕЗ). Зокрема, воно включає новий Імплементаційний регламент ЄС щодо скоординованої програми контролю залишків пестицидів у харчових продуктах до Угоди про ЄЕС. Це забезпечує застосування в державах ЄАВТ ЄЕЗ тих самих стандартів моніторингу та програм контролю залишків пестицидів, що й у державах-членах ЄС. Рішення також офіційно виключає попередній, нині скасований, регламент щодо програми контролю з Угоди про ЄЕС.

Рішення має структуру, яка складається з пунктів преамбули, що пояснюють правову основу та необхідність включення та скасування, за якими йдуть чотири статті. Стаття 1 є основною частиною Рішення, яка вносить зміни до Глави XII Додатка II до Угоди про ЄЕС. Вона додає новий пункт, що посилається на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/989, який деталізує скоординовану багаторічну програму контролю залишків пестицидів на 2025, 2026 та 2027 роки. Ця стаття також включає конкретні адаптації для Ісландії та Норвегії щодо таблиці в інкорпорованому Регламенті. Важливо, що Стаття 1 також передбачає вилучення посилання на попередню програму контролю, Імплементаційний регламент (ЄС) 2023/731, з Додатка II до Угоди про ЄЕС, причому це вилучення набирає чинності з 1 вересня 2025 року. Статті 2, 3 та 4 охоплюють технічні аспекти, такі як автентичність текстів ісландською та норвезькою мовами, дата набрання чинності та вимоги до публікації. Основною зміною порівняно з попередньою ситуацією є заміна посилання на Регламент 2023/731 посиланням на Регламент 2024/989 у Додатку II Угоди про ЄЕС, тим самим оновлюючи період та деталі застосовної програми контролю.

Для практичного застосування найбільш значущі положення містяться у Статті 1. Стаття 1(1) означає, що конкретні вимоги, частота відбору зразків та аналітичні методи для моніторингу залишків пестицидів у харчових продуктах на 2025, 2026 та 2027 роки, як деталізовано в Імплементаційному регламенті Комісії (ЄС) 2024/989, тепер є юридично обов’язковими в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія та Норвегія, з зазначеними адаптаціями). Стаття 1(2) є не менш важливою, оскільки вона пояснює, що попередній регламент щодо програми контролю (ЄС) 2023/731 більше не застосовуватиметься згідно з Угодою про ЄЕС з 1 вересня 2025 року. Також доречно відзначити пункт преамбули (3), який прямо зазначає, що це Рішення не застосовується до Ліхтенштейну.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 21/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II (Технічні регламенти, стандарти, випробування та сертифікація) до Угоди про ЄЕЗ [2025/777]

Доброго ранку. Давайте розглянемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

1. **Суть Акту:** Це Рішення, ухвалене Спільним комітетом ЄЕЗ. Його основна функція полягає в офіційному включенні конкретного законодавчого акта Європейського Союзу, Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2023/574, до правової системи Європейського економічного простору (ЄЕЗ). Цей конкретний Регламент ЄС встановлює детальні правила для ідентифікації неприйнятних допоміжних речовин, що використовуються в засобах захисту рослин. Шляхом його включення правила, встановлені цим Регламентом ЄС, стануть застосовними в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейні), забезпечуючи гармонізований підхід до цих речовин в межах усього ЄЕЗ.

2. **Структура, Основні положення та Зміни:** Рішення має структуру з преамбулою, що пояснює правову основу (стаття 98 Угоди про ЄЕЗ) та необхідність включення зазначеного Регламенту ЄС. Суть Рішення викладена в його статтях. Стаття 1 є центральним положенням; вона чітко зазначає, що Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2023/574 включається до Додатка II, Глави XV Угоди про ЄЕЗ як пункт 13zzzzzzzzzzzzzzq. Стаття 2 стосується юридичної автентичності тексту включеного Регламенту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 визначає дату набрання чинності, яка залежить від необхідних повідомлень згідно з Угодою про ЄЕЗ. Стаття 4 передбачає обов’язкову публікацію Рішення. Саме це Рішення є зміною до Угоди про ЄЕЗ, зокрема до Додатка II, шляхом додавання нового пункту для включення ідентифікованого акта ЄС. Воно не описує змін порівняно з попередніми версіями *цього конкретного Рішення*, оскільки це новий акт, що включає конкретне право ЄС до Угоди.

3. **Найважливіші положення для використання:** Для практичних цілей найважливішим положенням є Стаття 1. Ця стаття чітко визначає, *який* конкретний правовий акт ЄС (Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2023/574) інтегрується до Угоди про ЄЕЗ та точно *куди* він додається (Додаток II, Глава XV). Це має вирішальне значення для ідентифікації нового правила, що застосовується. Стаття 3 також дуже важлива, оскільки вона визначає точну дату, з якої це Рішення, а отже, і включений Регламент ЄС, стає юридично обов’язковим та застосовним у державах ЄАВТ ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 38/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XXII (Право компаній) до Угоди про ЄЕЗ [2025/768]

Гаразд, розглянемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Цей акт, Рішення № 38/2025, є стандартним правовим інструментом, що використовується в рамках Угоди про Європейську економічну зону (ЄЕЗ). Його основна функція полягає в забезпеченні поширення відповідного нового законодавства ЄС на держави ЄАВТ-ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн). Зокрема, це Рішення включає нещодавній Регламент ЄС, що стосується міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, до Угоди про ЄЕЗ, тим самим роблячи ці стандарти юридично обов’язковими в цих країнах.

Структура цього Рішення є досить простою та типовою для акту Спільного комітету ЄЕЗ. Воно починається з посилання на правову основу згідно з Угодою про ЄЕЗ (стаття 98). Пункти «беручи до уваги» пояснюють обґрунтування – що конкретний Регламент ЄС (Регламент Комісії (ЄС) 2024/1317) має бути включений до Угоди. Суть Рішення – це стаття 1, яка офіційно змінює Додаток XXII (Право компаній) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання посилання на вищезгаданий Регламент Комісії. Стаття 2 стосується автентичності тексту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, а стаття 4 передбачає його публікацію. Зміна порівняно з попередньою версією Додатка XXII полягає саме в додаванні цього єдиного посилання на Регламент (ЄС) 2024/1317.

Для будь-кого, хто займається правом компаній або стандартами бухгалтерського обліку в державах ЄАВТ-ЄЕЗ, найважливішим положенням є стаття 1. Це положення, яке має практичний наслідок поширення застосування Регламенту Комісії (ЄС) 2024/1317 на Норвегію, Ісландію та Ліхтенштейн. Оскільки Регламент (ЄС) 2024/1317 змінює попередні правила щодо Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 7 та Міжнародного стандарту фінансової звітності 7, компанії, що працюють у цих країнах, тепер повинні будуть дотримуватися оновлених версій цих стандартів бухгалтерського обліку, прийнятих ЄС. Це включення забезпечує правову однорідність у цій конкретній сфері на всій території ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 7/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) до Угоди про ЄЕЗ [2025/734]

Добре, давайте розглянемо це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ.

Це Рішення по суті є механізмом оновлення Угоди про Європейську економічну зону. Воно інкорпорує конкретне нове законодавство Європейського Союзу до Угоди, забезпечуючи, що правила щодо певних питань є однаковими у всіх державах-членах ЄС та державах ЄАВТ ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн, зі специфічним зауваженням для Ліхтенштейну в цьому випадку). Зокрема, це Рішення інтегрує нещодавні правила ЄС щодо кормових добавок для тварин до правової рамки ЄЕЗ. Це забезпечує гармонізований підхід до надання дозволу та використання цих речовин у кормах для тварин у межах усієї ЄЕЗ.

Розглядаючи структуру, Рішення починається з посилання на правову основу в Угоді про ЄЕЗ (Стаття 98) та включає мотивувальні частини, що пояснюють, чому Рішення приймається – а саме, з метою інкорпорації двох конкретних імплементаційних регламентів Комісії ЄС від 2024 року до Угоди. Воно також включає мотивувальну частину, що пояснює, що законодавство щодо кормових матеріалів не застосовується до Ліхтенштейну за певних умов, пов’язаних з його угодою зі Швейцарією. Суть Рішення міститься у Статті 1, яка деталізує конкретні зміни до Додатка I (Ветеринарні та фітосанітарні питання) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання цих двох регламентів ЄС до переліку застосовних актів. Стаття 2 стосується автентичності текстів ісландською та норвезькою мовами, Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, а Стаття 4 стосується публікації.

З практичної точки зору, найважливіші положення містяться у Статті 1. Ця стаття чітко перераховує два акти ЄС, які тепер стають частиною Угоди про ЄЕЗ:
1. Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2412: Цей Регламент стосується поновлення авторизації конкретного препарату Pediococcus pentosaceus DSM 23688 як кормової добавки для всіх видів тварин. Він також вносить зміни до попереднього імплементаційного регламенту (ЄС) № 84/2014.
2. Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2414: Цей Регламент стосується авторизації ефірної олії ялівцю та настоянки ялівцю, отриманих з Juniperus communis L., для використання як кормових добавок для всіх видів тварин.

Ці доповнення означають, що правила, викладені в цих двох регламентах ЄС щодо авторизації та використання цих конкретних кормових добавок, тепер застосовуватимуться у державах ЄАВТ ЄЕЗ так само, як і в державах-членах ЄС, з урахуванням специфічних домовленостей, згаданих для Ліхтенштейну. Стаття 3 також є ключовою, оскільки вона визначає, що Рішення набирає чинності 8 лютого 2025 року, за умови здійснення необхідних повідомлень згідно з Угодою про ЄЕЗ.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 34/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ [2025/767]

Це Рішення Спільного комітету ЄЕЗ слугує для інтеграції конкретного акта права Європейського Союзу до правової бази Європейського економічного простору. Зокрема, воно включає Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2108, який стосується термінових заходів авіаційної безпеки щодо обладнання для контролю, що використовується для рідин, аерозолів та гелів. Мета полягає у забезпеченні застосування тих самих оновлених стандартів безпеки в державах ЄАВТ ЄЕЗ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія), що й у державах-членах ЄС.

Цей акт структурований зі вступними викладами, що пояснюють необхідність включення, за якими йдуть статті, що деталізують правову дію. Основним положенням є Стаття 1, яка офіційно змінює Додаток XIII (Транспорт) до Угоди про ЄЕЗ. Вона робить це шляхом додавання посилання на Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2024/2108 під існуючим записом для основного регламенту з авіаційної безпеки, Імплементаційного регламенту (ЄС) 2015/1998. Ця дія означає правове поширення нових заходів безпеки ЄС на країни ЄАВТ ЄЕЗ.

З практичною метою, найбільш значущим положенням є Стаття 1. Шляхом включення Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2024/2108, це Рішення робить конкретні вимоги, викладені в цьому Регламенті ЄС, юридично обов’язковими для держав ЄАВТ ЄЕЗ. Це означає, що аеропорти та відповідні органи влади в цих країнах тепер повинні дотримуватися термінових заходів авіаційної безпеки, пов’язаних з контролем рідин, аерозолів та гелів, як передбачено включеним Регламентом ЄС.

Рішення Спільного комітету ЄЕЗ № 38/2025 від 7 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку XXII (Право компаній) до Угоди про ЄЕЗ [2025/768]

Це рішення Спільного комітету ЄЕЗ включає Регламент Комісії (ЄС) 2024/1317 до Угоди про Європейський економічний простір (Угода про ЄЕЗ). Цей конкретний Регламент ЄС вносить зміни до попереднього регламенту (Регламент (ЄС) 2023/1803) щодо прийняття Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 7 та Міжнародного стандарту фінансової звітності 7 в рамках правової системи ЄС. Шляхом його включення це рішення забезпечує, що ці оновлені міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, схвалені ЄС, також стають частиною правопорядку ЄЕЗ, що застосовується в Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейні.

Структура цього рішення є простою. Воно починається з преамбули, що пояснює підстави для рішення та необхідність включення визначеного Регламенту ЄС до Угоди про ЄЕЗ. Суть рішення міститься в його статтях. Стаття 1 є основним положенням, яке спрямовує внесення змін до Додатку XXII (Право компаній) до Угоди про ЄЕЗ шляхом додавання конкретного посилання на Регламент Комісії (ЄС) 2024/1317. Це доповнення здійснюється в рамках існуючого пункту 10бб, який вже містить Регламент Комісії (ЄС) 2023/1803. Стаття 2 стосується автентичності тексту ісландською та норвезькою мовами. Стаття 3 встановлює дату набрання чинності, яка залежить від необхідних повідомлень відповідно до Угоди про ЄЕЗ. Стаття 4 зобов’язує опублікувати рішення. Зміною порівняно з попереднім станом є чітке включення Регламенту Комісії (ЄС) 2024/1317 до переліку актів ЄС, що застосовуються згідно з Угодою про ЄЕЗ.

Для практичного використання найважливішим положенням є Стаття 1. Ця стаття точно визначає, який саме правовий акт ЄС включається до Угоди про ЄЕЗ — Регламент Комісії (ЄС) 2024/1317 — і точно вказує, куди він додається в Додатку XXII. Це повідомляє компаніям та юристам-практикам у державах ЄЕЗ ЄАВТ (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), що правила, запроваджені цим Регламентом ЄС щодо Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 7 та Міжнародного стандарту фінансової звітності 7, тепер застосовуються до них відповідно до умов Угоди про ЄЕЗ. Стаття 3 також є важливою, оскільки вона визначає дату, з якої це включення набуває юридичної сили.

Рішення Спільного комітету ЄЕС № 40/2025 від 20 лютого 2025 року про внесення змін до Додатку IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕС [2025/770]

Ось опис положень цього Рішення Спільного комітету ЄЕС:

Це Рішення Спільного комітету ЄЕС включає до Угоди про Європейський економічний простір (ЄЕС) два ключові нормативно-правові акти Європейського Союзу щодо цифрової операційної стійкості для фінансового сектору – Регламент (ЄС) 2022/2554 (Регламент DORA) та Директиву (ЄС) 2022/2556 (Директива DORA). Це означає, що правила, встановлені DORA, тепер застосовуватимуться до держав ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія), які є частиною ЄЕС. Мета полягає у забезпеченні узгодженої рамки для управління цифровими ризиками в усьому фінансовому секторі ЄЕС.

Структура цього Рішення є прямолінійною. Воно починається з преамбули, яка пояснює необхідність включення Регламенту та Директиви DORA до Угоди про ЄЕС. Суть Рішення викладена в Статті 1, яка деталізує конкретні зміни, внесені до Додатку IX (Фінансові послуги) до Угоди про ЄЕС. Стаття 2 стосується автентичності текстів ісландською та норвезькою мовами. Статті 3 і 4 охоплюють питання набрання чинності та вимоги щодо публікації. Основні зміни порівняно з попередньою версією Додатку IX полягають у додаванні Регламенту та Директиви DORA як нових правових актів, що застосовуються згідно з Угодою про ЄЕС, та включенні конкретних адаптацій до Регламенту DORA, щоб він правильно функціонував у рамках правової системи ЄЕС.

Основні положення цього Рішення, які є найважливішими для його застосування, містяться в Статті 1. По-перше, воно явно додає Регламент (ЄС) 2022/2554 та Директиву (ЄС) 2022/2556 до Додатку IX до Угоди про ЄЕС. Це є правовою основою для застосування цих актів ЄС у державах ЄАВТ. По-друге, і що важливо, Стаття 1 включає детальний перелік адаптацій до Регламенту DORA. Ці адаптації роз’яснюють, як положення Регламенту застосовуватимуться в контексті ЄЕС, зокрема щодо ролі компетентних органів держав ЄАВТ та Наглядового органу ЄАВТ (ESA) у відносинах з Європейськими наглядовими органами (ESAs) ЄС. Наприклад, адаптації уточнюють, що посилання на “державу(и)-члена(ів)” та “компетентні органи” включають держави ЄАВТ та їхні органи, окреслюють вимоги щодо співпраці між ESAs та ESA, визначають роль ESA як провідного наглядового органу для критично важливих сторонніх постачальників послуг ІКТ, заснованих у державах ЄАВТ, та адаптують положення щодо Форуму з нагляду, спільних перевірок, штрафів, судового перегляду та дати застосування в державах ЄАВТ. Дата застосування для держав ЄАВТ встановлена пізніше, ніж дата застосування в ЄС, що дозволяє національному законодавству визначати дату не пізніше ніж через 12 місяців після набрання чинності цим Рішенням.

Повідомлення Органу нагляду ЄАВТ щодо відсоткових ставок для стягнення державної допомоги та референтних/дисконтних ставок для держав ЄАВТ, що застосовуються з 1 січня 2025 року (Опубліковано відповідно до правил щодо референтних та дисконтних ставок, викладених у Частині VII Керівних принципів ЄАВТ щодо державної допомоги та статті 10 Рішення ЄАВТ № 195/04/COL від 14 липня 2004 року)

Ось опис положень цього повідомлення Органу нагляду ЄАВТ:

Це повідомлення від Органу нагляду ЄАВТ (ESA) визначає конкретні базові ставки, що мають використовуватися для розрахунку відсотків при стягненні державної допомоги та для визначення референтних та дисконтних ставок у державах ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія). Ці ставки розраховуються відповідно до встановлених ЄАВТ правил та керівних принципів щодо державної допомоги. Ставки, опубліковані в цьому повідомленні, є тими, що застосовуватимуться починаючи з 1 січня 2025 року.

Структура цього повідомлення є прямолінійною. Воно починається з ідентифікації себе як повідомлення від Органу нагляду ЄАВТ, що стосується відсоткових ставок для стягнення державної допомоги та референтних/дисконтних ставок. Воно чітко визначає свою правову основу, посилаючись на конкретні частини Керівних принципів ЄАВТ щодо державної допомоги та попереднє Рішення ЄАВТ (№ 195/04/COL), а також поправку (Рішення № 788/08/COL), яка змінила метод встановлення цих ставок. Основне положення – це таблиця, яка перелічує визначені базові ставки для кожної з трьох держав ЄАВТ: Ісландії, Ліхтенштейну та Норвегії. У повідомленні зазначено, що ці ставки застосовуються з 1 січня 2025 року. Воно також пояснює, що це базові ставки і що відповідні маржі повинні бути додані відповідно до Керівних принципів щодо державної допомоги для отримання остаточних застосовних референтних ставок. Оскільки це повідомлення публікує ставки, що застосовуються з конкретної майбутньої дати, воно фактично оновлює раніше застосовні ставки, хоча сам текст не деталізує попередні цифри.

Для будь-кого, хто потребує застосування правил щодо державної допомоги в державах ЄАВТ, найважливішими положеннями є конкретні базові ставки, перелічені в таблиці, та дата, з якої вони застосовуються. Зокрема, базова ставка для Ісландії встановлена на рівні 9,27%, для Ліхтенштейну – 1,64%, а для Норвегії – 4,71%, всі набувають чинності з 1 січня 2025 року. Важливо пам’ятати, що це *базові* ставки, а фактичні *застосовні референтні ставки* будуть вищими, оскільки вони вимагають додавання відповідних марж, як визначено в Керівних принципах ЄАВТ щодо державної допомоги.

Делеговане рішення Органу нагляду ЄАВТ № 019/25/COL від 26 лютого 2025 року про внесення змін до Додатка II до Делегованого рішення № 203/21/COL щодо затвердження національних заходів Норвегії та Ісландії, спрямованих на обмеження впливу певних захворювань водних тварин відповідно до статті 226(3) Регламенту (ЄС) 2016/429 Європейського Парламенту та Ради [2025/879]

Гаразд, ось опис Делегованого рішення Органу нагляду ЄАВТ № 019/25/COL:

Це Рішення Органу нагляду ЄАВТ оновлює перелік територій у Норвегії та Ісландії, де діють національні програми з викорінення або контролю певних захворювань водних тварин, які не охоплені основними хворобами, переліченими в ЄС. Воно конкретно включає нову територію в Норвегії до існуючої програми викорінення паразитарного захворювання, що вражає лосося. Рішення забезпечує, що ці національні заходи, які можуть включати обмеження переміщення, офіційно затверджені згідно з відповідними правилами ЄЕП, що випливають із законодавства ЄС про здоров’я тварин.

Рішення починається з посилання на правову основу в угодах ЄАВТ та ЄЕП і відповідний Регламент ЄС про здоров’я тварин (Регламент (ЄС) 2016/429), адаптований для ЄЕП. Констатуючі положення пояснюють контекст: Норвегія та Ісландія можуть ухвалювати національні заходи щодо неперелічених захворювань, які становлять значний ризик, за умови їхнього повідомлення та затвердження Органом нагляду ЄАВТ, особливо якщо це пов’язано з обмеженнями переміщення. Зазначається, що програми викорінення в ідеалі не повинні перевищувати шість років. Далі в констатуючих положеннях детально описується конкретна причина цієї поправки: виявлення *Gyrodactylus salaris* у річці Бергерельва в Норвегії та подальше оновлення Норвегією своєї програми викорінення, щоб включити цю територію. Орган оцінив та затвердив ці заходи. Оперативна частина складається з трьох статей. Стаття 1 є основним положенням, яка встановлює, що Додаток II попереднього Рішення № 203/21/COL замінюється Додатком, що додається до цього рішення. Цей Додаток II містить перелік територій у Норвегії та Ісландії із затвердженими програмами викорінення певних захворювань водних тварин. Стаття 2 встановлює дату набрання чинності — день підписання, а стаття 3 адресує рішення Ісландії та Норвегії.

Для практичного використання найважливішою частиною цього рішення є Додаток. Він надає оновлений перелік конкретних водозбірних басейнів у Норвегії, які офіційно перебувають під затвердженою програмою викорінення *Gyrodactylus salaris*. Цей перелік включає території в Мьоре-ог-Ромсдал, Бускеруд та Вестфолд. Ключова зміна, внесена цим конкретним рішенням, полягає в додаванні водозбірного басейну Бергерельва в Бускеруд до цього переліку. Це означає, що до цих перелічених територій застосовуються специфічні національні заходи, затверджені Органом нагляду ЄАВТ, для контролю захворювання, що є важливою інформацією для будь-кого, хто займається переміщенням водних тварин до або з цих місць. Рішення також посилається на попереднє рішення (203/21/COL) та інші внесені до нього зміни, вказуючи, що це оновлення в рамках існуючої системи.