Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором між банком та фінансовою компанією, а також застосування позовної давності.
Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала суду копію оспорюваного договору, що унеможливило його дослідження та надання правової оцінки, а також не довела, що фінансова компанія не мала права здійснювати факторингові операції на момент укладення договору. Суд врахував, що позивачка не скористалася правом подати клопотання про витребування доказів судом. Також, суд зазначив, що незгода позивачки з розміром заборгованості не може бути підставою для визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, а строк позовної давності не поширюється на договірні правовідносини щодо відступлення права вимоги.
Суд також підкреслив, що сам факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов’язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.
