СПРАВА АЛІЄВ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі Алієв проти Азербайджану:
Справа стосується знесення магазину пана Алієва в Ґадабаї, Азербайджан, виконавчою владою Ґадабайського району (ҐВВР). Заявник скаржився, що знесення було незаконним і що він не отримав адекватної компенсації. Суд встановив, що знесення порушило статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка захищає право на мирне володіння майном. Суд встановив, що ҐВВР не мала повноважень видавати наказ про експропріацію, і що запропонована компенсація в натуральній формі (місце в новому торговому центрі) не була адекватною, оскільки заявник не давав на неї згоди і просив грошову компенсацію.
**Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу історії справи, включаючи скаргу заявника та відповідь Уряду.
* Далі оцінюється ймовірне порушення статті 1 Протоколу № 1, розглядається, чи було втручання у майнові права заявника, чи було це втручання законним і чи було дотримано справедливий баланс між суспільними інтересами та правами заявника.
* Суд наголошує, що ҐВВР не мала юридичних повноважень видавати наказ про експропріацію приватної власності.
* У рішенні підкреслюється, що згода заявника була необхідною для виділення альтернативного комерційного приміщення в якості компенсації, а національні суди не розглянули прохання заявника про грошову компенсацію.
* Суд доходить висновку, що знесення було здійснено не у відповідності до “умов, передбачених законом”, що призвело до порушення статті 1 Протоколу № 1.
* Суд також розглядає скаргу заявника за статтею 6 щодо права на мотивоване рішення, але вважає недоцільним розглядати її окремо.
* Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) і залишає це питання для подальшого розгляду, пропонуючи обом сторонам подати зауваження щодо питання компенсації.
**Ключові положення для використання:**
* Рішення підсилює принцип, згідно з яким будь-яке втручання у майнові права особи має бути законним і здійснюватися компетентним органом.
* Воно підкреслює важливість отримання згоди власника майна при пропонуванні компенсації в натуральній формі за експропріацію.
* Рішення підкреслює зобов’язання національних судів розглядати відповідні аргументи, висунуті заявниками у справах про майнові права.
СПРАВА FORTUZI ПРОТИ АЛБАНІЇ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі Fortuzi проти Албанії:
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Албанія порушила статтю 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через надмірну тривалість цивільного провадження щодо майнових прав пана Газменда Фортузі та відмову у доступі до Конституційного суду. Справа виникла через оскарження паном Фортузі адміністративних рішень, якими було відхилено його вимогу про реституцію майна, процес, який розпочався у 1995 році. Суд встановив, що внутрішнє провадження, яке тривало понад сім років у різних юрисдикціях, було необґрунтовано затягнутим. Крім того, ЄСПЛ дійшов висновку, що відхилення Конституційним судом скарги пана Фортузі на підставі неправильного тлумачення строку подання порушило його право на доступ до суду.
Рішення структуровано навколо предмета справи, оцінки Суду та застосування статті 41 Конвенції. Воно починається з викладу фактичних обставин, включаючи початкову вимогу заявника про реституцію майна, подальше адміністративне та цивільне провадження та рішення Конституційного суду. Потім Суд оцінює прийнятність і обґрунтованість скарг заявника щодо тривалості провадження та доступу до Конституційного суду, посилаючись на усталені принципи з попередньої практики. У рішенні наголошується на затримках у врученні судових рішень заявнику, що сприяло загальній надмірній тривалості провадження. Щодо доступу до Конституційного суду, у рішенні наголошується на відсутності чіткості з боку національного суду щодо того, як довести дату повідомлення про рішення, та на тягарі доказування в таких випадках. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41, зазначаючи, що заявник не подав конкретної вимоги щодо справедливої сатисфакції.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються порушення статті 6 § 1 через тривалість провадження та відмову в доступі до Конституційного суду. Суд підкреслив, що затримки у врученні судових рішень сприяли надмірній тривалості провадження, що є критично важливим для забезпечення ефективності системи правосуддя. Крім того, акцент Суду на неправильному тлумаченні Конституційним судом строку подання скарги та відсутності чіткості щодо доведення дати повідомлення підкреслює важливість справедливих і доступних судових процедур.
СПРАВА САДІГОВА ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Ось аналіз рішення у справі Садігова проти Азербайджану, винесеного Європейським судом з прав людини:
1. **Суть рішення:** Справа стосується незаконного знесення майна заявника виконавчою владою Тартарського району в Азербайджані. Суд встановив, що, хоча національні суди визнали порушення майнових прав заявника і присудили певну компенсацію, компенсація була недостатньою. Ключовим питанням було те, чи була компенсація, присуджена заявнику, достатньою, враховуючи, що знесення було здійснено без попереднього повідомлення або справедливої компенсації. Суд вирішив, що апеляційний суд не надав достатнього обґрунтування щодо розміру присудженої компенсації, особливо коли два різні звіти про оцінку представляли значно різні ринкові вартості майна. Зрештою, Суд постановив, що Азербайджан порушив статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка захищає право на власність.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу історії справи, включаючи первісне придбання майна заявником, його подальше знесення та провадження у національних судах.
* У ньому детально описані суперечливі звіти про оцінку, представлені під час провадження у національних судах, підкреслюючи значні розбіжності в оціночній ринковій вартості знесеного майна.
* Суд розглядає заперечення Уряду щодо статусу заявника як жертви, зрештою приєднуючи його до суті справи та відхиляючи його.
* У рішенні наголошується на принципах статті 1 Протоколу № 1, особливо щодо вимоги справедливої компенсації у випадках позбавлення майна.
* Він робить висновок, що національні суди не надали достатнього обґрунтування для присудженої компенсації, що призвело до порушення майнових прав заявника.
* Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), зазначаючи, що заявник не подав вимогу у встановлений строк, і тому жодного відшкодування не було присуджено.
3. **Основні положення для використання:**
* Рішення підтверджує принцип, що коли держава незаконно втручається у майнові права особи, повинна бути надана адекватна компенсація.
* Воно підкреслює важливість того, щоб національні суди надавали чітке та достатнє обґрунтування при визначенні розміру компенсації, особливо коли представлені суперечливі звіти про оцінку.
* Суд підкреслює, що відсутність попереднього повідомлення або справедливої компенсації за знесення майна підриває будь-яку заяву про “суспільний інтерес”.
* Рішення слугує нагадуванням про те, що навіть коли національні суди визнають порушення майнових прав, Європейський суд з прав людини все одно може оцінити, чи було надане відшкодування належним і достатнім.
Сподіваюся, цей аналіз буде корисним.
