Суть рішення:
Європейський суд з прав людини прийняв рішення на користь пана Токаря, громадянина України, якому було відмовлено у видачі закордонного паспорта через начебто неточні дані в поліційній базі даних про кримінальне провадження проти нього 1997 року. Суд встановив порушення статті 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, оскільки українські органи влади не забезпечили належного судового перегляду та процесуальних гарантій проти свавільних обмежень пересування.
Структура та основні положення:
1. Справа стосувалася відмови у видачі проїзного документа на підставі застарілої та неперевіреної інформації про кримінальне провадження 1997 року, де органи влади не змогли надати докази наявності поточного провадження або чинних обмежень.
2. Суд наголосив, що відповідальність за підтримання точних реєстрів та забезпечення належного обміну інформацією між органами влади несе держава, а не громадяни, які мають нести наслідки збоїв у системі.
3. Суд встановив, що автоматичний характер відмови у паспорті та відсутність належного судового перегляду порушили права заявника.
4. Рішення присудило заявникові 2 000 євро немайнової шкоди.
Ключові важливі положення:
1. Суд встановив, що автоматичні заборони на виїзд без належної перевірки підстав суперечать зобов’язанням за Конвенцією.
2. Держави повинні забезпечити належне функціонування своїх правових систем, включаючи підтримання точних реєстрів та безперебійний обмін інформацією між органами влади.
3. Судовий перегляд має досліджувати як законність, так і пропорційність обмежень пересування, а не лише формальну відповідність закону.
4. Тягар доведення щодо наявності поточного кримінального провадження та обмежень на пересування лежить на державних органах влади, а не на окремій особі.
