Огляд позицій судів США за 11/12/2024

Фігероа проти Гарленда / 22-01272 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по округу Перший видав аркуш errаta щодо рішення у справі Хосе Мауріціо Фігероа проти Меррика Б. Гарленда, Генерального прокурора. Поправка, подана 9 грудня 2024 року, стосується видалення виноски 5 на сторінках 8 і 9 первинного рішення від 17 жовтня 2024 року. Це виправлення вимагає відповідного перенумерування подальших виносок, забезпечуючи чіткість і точність юридичної документації.

Структура рішення

Рішення структуроване в традиційному форматі, що включає назву, сторони, які беруть участь, та основну частину з юридичним аналізом. Аркуш errаta конкретно розглядає необхідність внесення поправок до виносок на сторінках 8 і 9, що припускає, що первинна версія містила виноски, які могли бути зайвими або неточно представленими. Зміни переважно стосуються видалення конкретної виноски та перенумерування всіх подальших виносок для збереження цілісності посилань.

Основні положення рішення

Найважливіші положення цього рішення включають роз’яснення щодо видалення та перенумерування виносок, що є критично важливим для юридичних практиків та осіб, які посилаються на цю справу в майбутніх юридичних аргументах або рішеннях. Ця поправка підкреслює прихильність суду до точності в його документації, наголошуючи на важливості належного цитування та посилання в юридичних висновках. Такі виправлення є суттєвими для дотримання стандартів юридичного письма та забезпечення точності й доступності всіх цитованих матеріалів.

Справа Фігероа проти Ґарленда / 22-01272 (2024-10-17)

Аналіз судової справи: Хосе Мауріціо Фігероа проти Меррика Б. Ґарленда

Суть рішення: У нещодавньому рішенні Апеляційного суду Першого округу було відхилено клопотання про перегляд справи Хосе Мауріціо Фігероа, громадянина Сальвадору. Фігероа прагнув спеціального скасування депортації відповідно до Нікарагуанського закону про врегулювання та Центральноамериканського закону про полегшення (NACARA), стверджуючи, що його депортація спричинить виняткові та надзвичайно складні труднощі для нього та його дружини. Суд підтримав рішення Ради з імміграційних апеляцій (BIA), дійшовши висновку, що Фігероа не виконав необхідного тягаря доведення для такої заяви.

Структура рішення
Рішення структуроване на кілька розділів, які детально описують процесуальну історію, застосовні правові стандарти у справі Фігероа та висновки суду. Воно розпочинається з представлення сторін та передісторії справи, за яким слідує розповідь про імміграційне провадження проти Фігероа, розпочате Міністерством внутрішньої безпеки у 2007 році. Суд роз’яснює вимоги відповідно до NACARA, особливо необхідність демонстрації “виняткових та надзвичайно складних труднощів”. Рішення продовжується викладенням фактичних висновків Імміграційного судді (IJ) та подальшим відхиленням апеляції Фігероа Радою з імміграційних апеляцій. Наступні розділи надають правовий аналіз юрисдикційних питань та застосування відповідних прецедентів.

Основні положення рішення
Перший апеляційний округ визначив ключові моменти рішення, важливі для майбутніх справ, що стосуються NACARA та подібних заяв про дискреційне полегшення. По-перше, він наголосив, що економічні труднощі самі по собі є недостатніми для досягнення стандарту “виняткових та надзвичайно складних труднощів”. Суд зазначив, що дружина Фігероа фінансово справлялася під час його попереднього безробіття, що підриває його твердження про труднощі. Крім того, суд підтвердив, що несприятливі умови країни, хоча й релевантні, зазвичай не досягають порогу для демонстрації виняткових труднощів. Суд також роз’яснив юрисдикційну сферу щодо перегляду дискреційних рішень, стверджуючи, що хоча фактичні висновки Імміграційного судді зазвичай не підлягають перегляду, правові стандарти, застосовані до цих фактів, можуть бути переглянуті. Зрештою, рішення підтвердило суворі стандарти, яким повинні відповідати заявники відповідно до NACARA, особливо з урахуванням їхніх конкретних обставин.

Сполучені Штати проти Антоніо Вільямса / 24-02578 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу виніс рішення за апеляцією Антоніо Ленарра Вільямса, який визнав себе винним у змові за угодою про визнання вини, що включала відмову від права на апеляцію. Суд підтвердив юридичну силу відмови від права на апеляцію, встановивши, що Вільямс свідомо та добровільно уклав цю угоду, і визначив, що порушені питання входять до сфери дії цієї відмови. Крім того, суд виправив технічну помилку в письмовому вироку щодо умов умовного звільнення.

Структура рішення

Рішення структуровано наступним чином: воно розпочинається з короткого представлення сторін, за яким слідує процесуальна історія справи. Суд обговорює стандарти перегляду, посилаючись на відповідні прецеденти, такі як «Андерс проти Каліфорнії» та «Пенсон проти Огайо», перш ніж розглянути відмову від права на апеляцію та її наслідки. Також висвітлюється модифікація письмового вироку для виправлення помилки щодо умов умовного звільнення. Це неопубліковане рішення, що означає, що воно може не слугувати обов’язковим прецедентом, але все ще роз’яснює тлумачення судом угод про визнання вини та відмов від права на апеляцію.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження юридичної сили відмови від права на апеляцію, висновок суду про відсутність судової помилки внаслідок застосування такої відмови, та виправлення письмового вироку щодо умов умовного звільнення. Зокрема, суд змінив вирок, щоб відобразити, що 3-річний термін умовного звільнення складався з паралельних 3-річних термінів за пунктами 1 і 2, виправивши попередню помилку. Ці аспекти підкреслюють важливість чіткості в угодах про визнання вини та судовому процесі для забезпечення точних записів про вирок.

Рубен Галлегос-Тревізо проти Меррика Б. Гарленда / 24-01650 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу виніс рішення у справі Рубена Галлегоса-Тревізо проти Меррика Б. Гарленда 9 грудня 2024 року. Судове рішення відповідає думці суду, що вказує на прийняття рішення щодо юридичних питань, представлених Галлегосом-Тревізо проти Генерального прокурора США. Суд окреслив процесуальні вимоги для будь-яких подальших подань після цього рішення, підкресливши важливість дотримання Федеральних правил апеляційного провадження.

Структура рішення

Рішення структуроване таким чином, щоб спочатку викласти судове рішення та сторони, що беруть участь. Зазначається, що судове рішення було винесено в той самий день, коли було оприлюднено рішення. Комунікація слугує насамперед повідомленням апелянту, Рубену Галлегосу-Тревізо, про результат і включає настанови щодо процедур після подання. Порівняно з попередніми версіями, це рішення посилює процесуальні строки для клопотань про повторний розгляд та уточнює вимоги до електронної подачі документів, що відображає поточну адаптацію до цифрових процесів у юридичних поданнях.

Основні положення рішення

Ключові положення, висвітлені в рішенні, включають:

• Суворий часовий графік для подання клопотань про повторний розгляд або клопотань про повторний розгляд колегією суду, які мають бути подані протягом 45 днів з моменту винесення судового рішення.
• Вимогу до клопотань, поданих адвокатом, бути поданими електронно через CM/ECF, з приміткою, що паперові копії не потрібні.
• Роз’яснення, що немає пільгового періоду для поштової розсилки, з наголосом на тому, що запізнілі подання будуть відхилені як несвоєчасні, якщо вони не дотримуються встановленого графіку.

Сімон Кіто-Гуачичулка проти Меррика Б. Гарленда / 23-01069 (2024-12-09)

Резюме справи: Сімон Кіто-Гуачичулка проти Меррика Б. Гарленда

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу оприлюднив рішення у справі Сімона Кіто-Гуачичулки проти Меррика Б. Гарленда 9 грудня 2024 року. Ця справа головним чином стосується судового провадження щодо імміграційного статусу та прав апелянта, Сімона Кіто-Гуачичулки. Рішення суду надає чіткість процесуальним аспектам, що стосуються справи, та встановлює часові рамки для будь-яких потенційних подальших дій залучених сторін.

Структура рішення

Рішення структуроване чітко, розглядаючи ключові аргументи, представлені обома сторонами, та узагальнюючи відповідні правові стандарти. Воно включає чітке перерахування висновків суду поряд з нагадуванням про дотримання процесуальних правил, особливо щодо строків подання клопотань про перегляд справи. Це рішення є остаточним твердженням у справі, яке замінює будь-які попередні рішення чи тлумачення.

Основні положення рішення

Важливо, що рішення окреслює наступні положення, які мають crucial значення для майбутніх посилань:

• Суд наголошує на необхідності дотримання Федеральних правил апеляційного провадження, особливо підкреслюючи суворий 45-денний термін для подання клопотань про перегляд справи або перегляд en banc.
• Рішення роз’яснює вимогу щодо електронної подачі клопотань, підтверджуючи процесуальні переваги суду та усуваючи потребу в паперових копіях, що спрощує процес.
• Крім того, воно підкреслює відсутність пільгового періоду для поштової розсилки, наголошуючи на важливості своєчасної подачі для уникнення відхилення через несвоєчасність.

Сполучені Штати проти Елмера Мімса / 23-03218 (2024-12-09)

Огляд судової думки у справі Сполучені Штати проти Дерека Мімса та інших

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу видав рішення щодо справ Дерека Мімса та кількох співобвинувачених. Ця думка розглядає апеляції, що випливають з кримінальної справи з кількома відповідачами, з особливим акцентом на процесуальні рішення та підтвердження рішень нижчого суду. Судове рішення було винесено відповідно до думки, і всі сторони були повідомлені про наступні кроки в апеляційному процесі.

Структура та основні положення думки

Думка структурована для викладення процесуальної історії справи, узагальнення ключових аргументів як апелянтів, так і відповідачів. Вона починається з заяви про юрисдикцію та короткого резюме основних фактів з судового провадження в окружному суді. Далі суд розглядає апеляцію кожного відповідача, розглядаючи їхні конкретні скарги та правові стандарти, що застосовуються до їхніх вимог.

Варто зазначити, що думка може відображати зміни в підході суду до певних доказових та процесуальних питань порівняно з попередніми рішеннями. Це може включати роз’яснення щодо допустимості доказів, стандартів апеляцій на підставі процесуальних помилок або ставлення до відмінностей у вироках серед співобвинувачених.

Ключові положення для майбутнього використання

Найбільш критичні положення думки, ймовірно, стосуються тлумачень судом чинних законів та прецедентів, що впливають на справи з кількома відповідачами. Це включає стандарти оцінки заяв про неефективну правову допомогу, порогові значення для надання нового судового розгляду на підставі передбачуваних процесуальних прогалин та протоколи подання клопотань про повторний розгляд. Ці елементи не лише встановлюють прецедент для подібних справ, але й надають суттєві рекомендації юридичним практикам, які орієнтуються в апеляційному ландшафті Восьмого округу.

Крім того, будь-які зміни в правилах щодо своєчасності подання клопотань про повторний розгляд та колективні петиції, згадані в кореспонденції, підкреслюють важливість суворого дотримання процесуальних термінів, що може бути вирішальним для результату майбутніх апеляційних дій.

Сполучені Штати проти Дерека Мімса / 23-02884 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу оприлюднив своє рішення у кількох пов’язаних справах, що стосуються відповідачів Дерека Мімса, Девіда Белтона, Антона Уїтні-молодшого та Елмера Мімса. Судове рішення, винесене судом, розглядає апеляції, що надійшли від Північного округу Айови, підтверджуючи рішення нижчестоящого суду. Рішення підкреслює дотримання процесуальних правил та своєчасне подання клопотань про перегляд справи.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване навколо апеляцій чотирьох відповідачів, кожен з яких ідентифікований за відповідними номерами справ. Воно окреслює процесуальну історію справ, висвітлює застосовані правові стандарти та підтверджує рішення нижчестоящого суду. Помітні зміни порівняно з попередніми рішеннями включають більш чітке наголошення на необхідності дотримання Федеральних правил апеляційного провадження, особливо щодо термінів подання клопотань про перегляд справи та перегляд справи повним складом суду.

Ключові положення для майбутнього використання

Серед найважливіших положень рішення – суворий 14-денний термін для подання клопотань про перегляд справи, які мають бути подані в електронному вигляді, як це передбачено Федеральними правилами апеляційного провадження. Більше того, рішення роз’яснює, що немає пільгового періоду для поштового відправлення, підкреслюючи важливість дотримання процесуальних правил. Цей акцент на процесуальній відповідності слугує критичним нагадуванням для юридичних представників у майбутніх апеляційних справах у Восьмому окрузі.

Сполучені Штати проти Террі Кемпі / 24-01901 (2024-12-09)

Висновок, виданий Апеляційним судом Сполучених Штатів для Восьмого округу у справі Сполучені Штати проти Террі Кемпі, стосується апеляційного перегляду попереднього рішення окружного суду. Винесене судове рішення відображає оцінку судом юридичних аргументів та його тлумачення відповідного законодавства, що зрештою призводить до вирішення питань, піднятих апелянтом. Висновок викладає судові висновки та рішення, встановлюючи правовий прецедент для подібних справ у майбутньому.

Структура висновку є методичною, починаючись з огляду процесуальної історії справи, за яким слідує детальний аналіз аргументів, представлених обома сторонами. Ключові положення висновку включають вивчення законодавчої бази, релевантної для справи, обговорення прецедентних справ, які можуть впливати на рішення, та обґрунтування судом підтвердження або скасування рішення нижчестоящого суду. Варто зазначити, щоця версія висновку може містити оновлення або уточнення правових тлумачень порівняно з попередніми рішеннями, відображаючи еволюційну природу апеляційної юриспруденції.

Серед найбільш значущих положень цього висновку є тлумачення судом конкретних правових стандартів, застосованих у справі, які можуть вплинути на майбутні судові розгляди з подібними фактами або правовими питаннями. Крім того, висновок окреслює межі судового розсуду, здійсненого нижчестоящими судами, надаючи керівництво з процесуальних та матеріальних питань. Наголос на своєчасній подачі клопотань про перегляд та суворе дотримання процесуальних правил слугує критичним нагадуванням для практикуючих юристів, забезпечуючи дотримання належної правової процедури в апеляційному контексті.

Д-р Тара Густіло проти Hennepin Healthcare System, Inc. / 23-03512 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, винесене Апеляційним судом Сполучених Штатів по восьмому округу у справі д-р Тара Густіло проти Hennepin Healthcare System, Inc., розглядає юридичні питання, пов’язані з позовом апелянта до системи охорони здоров’я. Суд виніс судове рішення на основі своїх висновків, які можуть включати тлумачення статутного або конституційного права, релевантного для цієї справи. Рішення становить важливий момент в апеляційному процесі, забезпечуючи чіткість щодо юридичних спорів, піднятих під час попередніх проваджень.

Структура та основні положення

Рішення структуроване таким чином, щоб спочатку окреслити передісторію справи, а потім надати детальний аналіз юридичних аргументів, представлених обома сторонами. Далі обговорюються застосовні закони та прецеденти, після чого наводиться рішення суду та обґрунтування. Порівняно з попередніми версіями рішення, цей остаточний варіант може містити додаткові юридичні посилання або уточнення, що впливають на тлумачення судової практики, релевантної до розглянутих питань. Така структура забезпечує, що судове рішення є добре обґрунтованим і всебічно розглядає питання, винесені на апеляцію.

Важливі положення для використання

Найбільш критичні положення рішення, ймовірно, включають тлумачення судом ключових правових стандартів, які можуть вплинути на подібні справи в майбутньому, особливо щодо зобов’язань закладів охорони здоров’я відповідно до державного та федерального законодавства. Крім того, суд міг уточнити процесуальні аспекти, які можуть вплинути на те, як майбутні позивачі підходитимуть до подібних позовів. Практикуючим юристам та учасникам сфери охорони здоров’я слід уважно ставитися до міркувань суду, оскільки вони можуть надати керівництво щодо дотримання вимог та потенційних питань відповідальності на майбутнє.

Сполучені Штати проти Антона Уїтні-молодшого / 23-03140 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу видав консолідоване рішення щодо кількох відповідачів, включаючи Дерека Мімса, Девіда Белтона, Антона Уїтні-молодшого та Елмера Мімса. Суд розглянув ключові питання, що виникли під час апеляційного процесу, пов’язані з вироками та призначенням покарання відповідачам. Судове рішення відображає остаточне рішення суду, яке підтверджує або змінює попередні рішення нижчестоящого суду.

Структура та основні положення

Рішення структуроване для охоплення різних аспектів апеляцій, включаючи процесуальну історію, правові аргументи, представлені відповідачами, та міркування суду. Воно окреслює конкретні вимоги кожного відповідача, висвітлює застосовні закони та прецеденти та деталізує аналіз суду щодо правомірності рішень нижчестоящого суду. Порівняно з попередніми версіями, це рішення може включати роз’яснення процесуальних правил та підкреслювати необхідність своєчасності подання клопотань про перегляд.

Важливі положення для використання

Ключові положення рішення включають суворе дотримання строків, встановлених Федеральними правилами апеляційного провадження, зокрема 14-денного вікна для подання клопотань про перегляд або повторний розгляд справи повним складом суду. Крім того, рішення підтверджує вимогу електронної подачі документів через систему CM/ECF, вказуючи, що недотримання може призвести до несвоєчасного відхилення клопотань. Цей акцент на процесуальній правильності слугує важливим керівництвом для майбутніх справ та апеляцій у Восьмому окрузі.

Справа Сполучені Штати проти Абігейл Найт / 24-02309 (2024-12-09)

Суть рішення
Апеляційний суд Восьмого округу підтвердив вирок, винесений районним судом Абігейл Маргарет Найт, яка визнала себе винною за двома пунктами обвинувачення у виробництві дитячої порнографії. Суд встановив, що вирок районного суду не є необґрунтовано м’яким, оскільки належним чином були враховані фактори, передбачені 18 U.S.C. § 3553(a). Апеляційний суд дійшов висновку, що в процесі прийняття рішення районним судом не було допущено значних помилок або проігнорованих факторів.

Структура рішення
Рішення структуроване лаконічно, починаючись з короткого вступу про справу та залучені сторони, з подальшим розглядом апеляційним судом вироку районного суду. Ключові положення включають опору суду на відповідні прецеденти, такі як «Anders v. California» та «Penson v. Ohio», які спрямовують розгляд клопотання захисту про відвід та оцінку обґрунтованості вироку. Суд наголошує, що вирок був нижче за рекомендаційні Керівні принципи, і районний суд має широкі повноваження при зважуванні факторів призначення покарання. Немає значних змін або нових тлумачень порівняно з попередніми версіями подібних рішень.

Основні положення для майбутнього використання
Найважливіші положення цього рішення включають підтвердження того, що вирок нижче за рекомендаційні Керівні принципи зазвичай розглядається як обґрунтований, і є “практично неймовірним”, що районний суд зловживе своїми повноваженнями, не відхиляючись далі від Керівних принципів. Крім того, суд підкреслив важливість розгляду районним судом факторів § 3553(a) та широкі повноваження районних судів при прийнятті рішень про призначення покарання. Ця справа підтверджує прецедент, що апеляції, які оскаржують обґрунтованість вироків нижче за Керівні принципи, стикаються зі значними перешкодами.

Сполучені Штати проти Девіда Белтона / 23-03009 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу видав судове рішення щодо справ Дерека Мімса, Девіда Белтона, Антона Уїтні-молодшого та Елмера Мімса. Рішення викладає висновки та рішення суду, пов’язані з поданими апеляціями у цих справах. Судове рішення було винесено відповідно до думки суду, і цей документ слугує офіційним повідомленням залученим сторонам про наступні кроки в апеляційному процесі.

Структура рішення

Рішення організоване як офіційне повідомлення від секретаря суду, що містить деталі номерів справ та залучених сторін. Воно включає інструкції щодо подання клопотань про повторний розгляд та розгляд повним складом суду, підкреслюючи суворе дотримання строків подання, передбачених Федеральними правилами апеляційного провадження. Зокрема, рішення наголошує, що будь-які клопотання мають бути отримані протягом 14 днів з моменту винесення судового рішення, та визначає, що електронне подання є обов’язковим, а паперові копії не вимагаються. Така структура забезпечує чіткість процедурної відповідності для адвокатів, залучених у цих справах.

Основні положення рішення

Найбільш критичні положення рішення включають чіткі строки подання клопотань про повторний розгляд та розгляд повним складом суду, які мають бути суворо дотримані, щоб не бути визнаними несвоєчасними. Крім того, рішення підкреслює вимогу електронного подання через систему CM/ECF, що вказує на перехід до цифрової відповідності в апеляційному процесі. Висновок рішення свідчить, що суд офіційно вніс судове рішення, тим самим створюючи підстави для будь-яких подальших юридичних дій залучених сторін у встановлений термін.

Вінсент Пісчотта проти Начальника виправної установи Форт-Дікс / Справа № 24-01986 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення у справі № 24-1986

Суть рішення, винесеного Апеляційним судом Сполучених Штатів для Третього округу, стосується апеляції Вінсента Пісчотти проти відхилення його петиції про habeas corpus відповідно до 28 U.S.C. § 2241. Пісчотта оскаржив рішення Федеральної служби виправних установ про його непридатність до отримання заліків за добру поведінку згідно з Законом про першочергові кроки (FSA) через його судимості за підпал. Суд підтвердив рішення окружного суду, дійшовши висновку, що виключення FSA певних правопорушень не становить покарання ex post facto і задовольняє раціональний базовий аналіз щодо вимог рівного захисту.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами. По-перше, воно окреслює передісторію судимостей Пісчотти та його попередніх юридичних оскаржень. Потім представляє обґрунтування окружного суду щодо відхилення петиції про habeas corpus, яке зосереджене на природі FSA як сприятливого, а не каральному законодавчому акту. Суд також детально розглядає конкретне законодавче формулювання FSA стосовно придатності до отримання заліків за добру поведінку та роз’яснює правові стандарти, застосовні до позовів ex post facto та рівного захисту. Рішення завершується ухвалою про підтвердження рішення нижчестоящого суду з посиланням на його обґрунтування.

Основні положення для майбутнього використання

Кілька положень рішення є crucial для майбутніх посилань. По-перше, встановлено, що положення FSA про заліки за добру поведінку створюють пільги для певних ув’язнених, а не накладають покарання, що має вирішальне значення для аналізу ex post facto. По-друге, суд роз’яснив, що виключення з FSA не погіршує становище ув’язнених заднім числом, оскільки їхні попередні права на отримання заліків за добру поведінку залишаються незмінними. По-третє, рішення підтверджує, що тест раціональної основи застосовується до позовів про рівний захист у разі неоднакового ставлення до ув’язнених, наголошуючи, що законодавчі класифікації не повинні бути бездоганними, якщо мають розумне підґрунтя. Загалом, це рішення слугує важливим орієнтиром для подібних справ, що стосуються застосування FSA та прав ув’язнених.

Девіс Єргер проти Управління соціальної допомоги округу Нортамберленд, та інші / 24-02513 (2024-12-09)

Аналіз судової думки у справі Єргер проти Управління соціальної допомоги округу Нортамберленд

Суть судової думки

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Третього округу розглянув апеляцію Девіса Л. Єргера, який оскаржив відхилення його скарги проти Управління соціальної допомоги округу Нортамберленд та Департаменту соціальних служб Пенсильванії. Єргер стверджував про порушення його прав за Законом про соціальне забезпечення та Чотирнадцятою поправкою через відмову в наданні пільг та відсутність транскрипту слухання. Суд підтвердив рішення окружного суду про відхилення скарги, зазначивши імунітет за Одинадцятою поправкою, але змінив характер відхилення з “з prejudice” на “без prejudice”.

Структура судової думки

Судова думка структурована наступним чином:

• Вступ: Коротко окреслює справу та залучені сторони.
• Передісторія: Описує подання Єргером заяви на отримання пільг та подальші юридичні дії.
• Правовий аналіз: Обговорює застосовність імунітету за Одинадцятою поправкою та стандарти відхилення.
• Висновок: Викладає рішення Суду підтвердити рішення окружного суду з модифікацією щодо характеру відхилення.

Ця судова думка відрізняється від попередніх версій тим, що роз’яснює, що відхилення має бути без prejudice, що дозволяє можливість повторного подання скарги в майбутньому.

Основні положення судової думки

Ключові положення судової думки, які можуть мати значення для майбутніх справ, включають:

• Імунітет за Одинадцятою поправкою: Суд підтвердив, що державні агентства, включаючи Департамент соціальних служб Пенсильванії та його місцеві відділення, захищені Одинадцятою поправкою від судового переслідування у федеральному суді, якщо штат не відмовився від свого імунітету.
• Відхилення без prejudice: Модифікація відхилення справи без prejudice підкреслює, що відхилення на підставі імунітету за Одинадцятою поправкою не перешкоджає позивачеві переслідувати вимогу в майбутньому, якщо обставини зміняться.
• Роз’яснення назв агентств: Судова думка зазначає, що Департамент соціальних служб Пенсильванії раніше мав назву Департамент соціального забезпечення, надаючи чіткість щодо термінології в юридичних документах.

Джоана Охеда-Гуаман проти Генерального прокурора Сполучених Штатів Америки / 24-01449 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, видане Апеляційним судом Сполучених Штатів для Третього округу, розглядає позов про перегляд, поданий Джоаною Охеда-Гуаман та її сином проти Ради з питань імміграційних апеляцій (BIA). Суд підтримав рішення BIA про відхилення їхньої заяви про притулок та призупинення депортації, головним чином через неспроможність позивачів оскаржити висновки Судді з імміграційних питань (IJ) щодо здатності еквадорського уряду захистити їх від переслідування. Суд остаточно відхилив позов на підставі відсутності такого оскарження та невичерпання адміністративних засобів правового захисту.

Структура рішення

Рішення структуроване в трьох основних розділах. Перший розділ окреслює передісторію справи, включаючи вимогу позивачів про надання притулку на підставі подій в Еквадорі, та рішення Судді з імміграційних питань про те, що уряд не довів свою неспроможність або небажання їх захистити. Другий розділ обговорює юрисдикцію суду та критерії перегляду рішень BIA та IJ. Заключний розділ надає висновок, що позивачі не вичерпали адміністративні засоби правового захисту і тому не можуть домагатися судового перегляду. Варто зазначити, що це рішення підтверджує вимогу про необхідність порушення питань перед BIA для їх збереження для судового перегляду, що є продовженням усталеної судової практики в імміграційному праві.

Основні положення рішення

Рішення підкреслює кілька ключових моментів, важливих для майбутніх справ. По-перше, воно підтверджує необхідність для позивачів довести, що уряд їхньої країни походження не бажає або не здатен забезпечити захист від переслідування, що є передумовою для клопотань про притулок. По-друге, воно наголошує на важливості вичерпання адміністративних засобів правового захисту шляхом висунення конкретних аргументів на рівні BIA; невиконання цього, як у цій справі, призводить до відмови від цих питань. Нарешті, суд роз’яснює, що навіть якщо не брати до уваги адміністративне вичерпання, невиконання оскарження висновків Судді з імміграційних питань все одно призведе до відмови від питання. Ці положення колективно підкреслюють процедурну суворість, необхідну у справах про притулок, що може мати наслідки для позивачів, які шукають подібного захисту в майбутньому.

Ерік Занетіч проти WalMart Stores East Inc, та інших / Справа № 23-01996 (2024-12-09)

Аналіз Рішення у Справі № 23-1996

Суть Рішення

Рішення стосується апеляції Еріка Занетіча проти Walmart Stores East, Inc., після скасування його пропозиції про роботу через позитивний тест на канабіс. Суд розглянув питання, чи передбачає Закон про регулювання, забезпечення дотримання та модернізацію ринку канабісу штату Нью-Джерсі (CREAMMA) приватну підставу для позову про дискримінацію при працевлаштуванні користувачів канабісу. Зрештою, Третій апеляційний округ підтвердив рішення окружного суду про відхилення позову Занетіча, дійшовши висновку, що CREAMMA не передбачає непрямого засобу правового захисту для осіб, які шукають роботу та не пройшли тест на вживання канабісу.

Структура Рішення

Рішення структуроване за кількома розділами: починається з введення у справу та передісторії CREAMMA, далі слідує детальне вивчення фактичних і процесуальних обставин. Суд потім обговорює правові стандарти, застосовні до позовних вимог, включаючи законодавче підґрунтя та відхилення позовних вимог проти Walmart. Суд оцінив два позови: перший щодо непрямого засобу правового захисту за CREAMMA та другий стосовно винятку з публічної політики при працевлаштуванні на власний розсуд. Рішення завершується чітким підтвердженням судового рішення окружного суду та відмовою сертифікувати будь-які питання до Верховного суду Нью-Джерсі.

Основні Положення Рішення

Ключові висновки суду включають наступне:

• CREAMMA не передбачає приватного засобу правового захисту для осіб, які шукають роботу та не пройшли тест на канабіс, наголошуючи, що ні законодавчий намір, ні текст статуту не підтримують такої підстави для позову.
• Перший фактор Корта, який оцінює, чи надає статут спеціальну пільгу певному класу, був визнаний невиконаним, оскільки CREAMMA захищає як користувачів, так і не-користувачів канабісу.
• Другий фактор Корта щодо законодавчого наміру створити приватне право на позов також не був задоволений, оскільки суд не знайшов явної вказівки на такий намір в законодавчій історії.
• Третій фактор стосовно узгодження приватного засобу правового захисту з законодавчою схемою також не підтримав позов Занетіча, оскільки визнання такого засобу могло б підірвати цілі CREAMMA.
• Щодо винятку з публічної політики при працевлаштуванні на власний розсуд, суд дійшов висновку, що цей виняток застосовується лише до працівників, а не до осіб, які шукають роботу, тим самим також відхиливши другий позов Занетіча.

Справа Джанет Слоан проти Sloan Construction Co та інших / 24-01901 (2024-12-09)

Аналіз справи: 24-1901

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по Третьому округу скасував та повернув справу до суду нижчої інстанції щодо наказу про закриття позову Джанет Слоан до компанії Sloan Construction Company та її власників через неналежне провадження справи. Апеляційний суд встановив, що суд нижчої інстанції неналежно розглянув відповідні фактори справи Poulis перед винесенням рішення про остаточне закриття справи, що вважається крайнім заходом. Внаслідок цього справа була повернута для подальшого розгляду факторів справи Poulis та необхідних висновків судом нижчої інстанції.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, що починаються з вступу, який ідентифікує сторони та характер апеляції. Воно окреслює передісторію справи, деталізуючи позови Джанет Слоан за різними трудовими законами та процесуальну історію, що призвела до закриття справи. Рішення посилається на стандарт перегляду закриття справ через неналежне провадження, звертаючись до факторів справи Poulis, які мають бути оцінені судом нижчої інстанції перед застосуванням такої санкції. Воно завершується рішенням суду скасувати закриття справи та повернути її для подальшого провадження.

Порівняно з попередніми версіями, це рішення підкреслює необхідність ретельного вивчення факторів справи Poulis, які могли бути недостатньо розглянуті судом нижчої інстанції раніше.

Основні положення рішення

Рішення висвітлює кілька критичних положень, зокрема:

– Вимогу до суду нижчої інстанції оцінити специфічні фактори перед закриттям справи з остаточним рішенням, як встановлено у справі Poulis v. State Farm Fire & Casualty Co.
– Твердження суду, що закриття справи з остаточним рішенням має бути крайнім заходом, що вимагає ретельного розгляду міри відповідальності сторони, потенційної шкоди протилежній стороні та суті позовних вимог.
– Рішення про повернення справи для подальших висновків судом нижчої інстанції підкреслює важливість прозорості судового міркування та необхідність добре обґрунтованого процесу прийняття рішень.

Аналіз судового рішення – Справа № 24-1901

Суть рішення у справі № 24-1901 обертається навколо службового виправлення, внесеного до первісно поданої думки. Апеляційний суд Сполучених Штатів для Третього округу, розглянувши справу, встановив, що певні цитати в рішенні були неправильно відформатовані напівжирним шрифтом. Внаслідок цього Суд видав наказ про видалення цих напівжирних цитат, уточнивши, що це виправлення є суто службовим і не впливає на первісну дату подання або винесене у справі рішення.

Структура рішення
Наказ суду є лаконічним і переважно стосується необхідності службового виправлення раніше поданої думки. Основні положення включають ідентифікацію конкретної помилки щодо напівжирних цитат та директиву Секретарю суду подати виправлену думку. Додатково наказ чітко зазначає, що первісна дата подання та рішення залишаються незмінними, підкреслюючи несуттєвий характер виправлення. Порівняно з попередніми версіями, це виправлення слугує лише для корекції форматування без зміни будь-яких юридичних висновків або правових положень, встановлених у первісній думці.

Основні важливі положення
Ключові положення рішення підкреслюють важливість правильного форматування цитат у судових документах. Наголос на службовому характері виправлення вказує, що процедурна точність є crucial для підтримання цілісності юридичних документів. Більше того, підтвердження того, що первісне рішення та дата подання не зазнали змін, є значущим для сторін, залучених до справи, оскільки запевняє їх, що юридичні наслідки залишаються незмінними, незважаючи на службове коригування. Ця деталь підкреслює прагнення суду до чіткості та точності в судочинстві.

Аналіз судового рішення: Джанет Слоан проти Sloan Construction Company

Суть рішення
Апеляційний суд Третього округу розглянув апеляцію Джанет Слоан, яка оскаржила рішення окружного суду про відхилення її позову про трудові спори проти компанії Sloan Construction Company та її власників. Окружний суд відхилив її скаргу з забороною повторного подання через неналежне переслідування після того, як вона не відреагувала на накази надати пояснення щодо затримки. Апеляційний суд встановив, що окружний суд неналежно проаналізував відповідні фактори для такого відхилення і вирішив скасувати рішення про відхилення та повернути справу на додатковий розгляд.

Структура рішення
Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з вступу до справи та залучених сторін. Воно деталізує процесуальну історію, окреслюючи хронологію подій, що призвели до відхилення скарги, включаючи накази окружного суду та відсутність реакції позивача. Далі рішення посилається на правові стандарти відхилення з забороною повторного подання, зокрема на фактори Пуліса, які оцінюють доцільність такої санкції. Наприкінці суд скасовує попереднє рішення про відхилення та повертає справу для додаткового аналізу факторів Пуліса, наголошуючи, що окружний суд не надав достатніх обґрунтувань.

Основні положення рішення
Ключові положення рішення підкреслюють вимогу до окружного суду оцінити специфічні фактори перед відхиленням справи з забороною повторного подання, включаючи відповідальність сторони, шкоду для опонента, історію зволікань та суть позову. Апеляційний суд підкреслив, що без чіткого аналізу цих факторів, як того вимагає судова практика, неможливо ефективно переглянути рішення про відхилення. Тому він скасував рішення про відхилення та доручив нижчому суду провести ретельний аналіз факторів Пуліса, вказуючи на необхідність ретельного розгляду перед застосуванням такої суворої санкції.

Сполучені Штати проти Воркмана / Справа № 23-07081 (2024-12-05)

Аналіз судового рішення – Справа № 23-7081

Суть рішення
Апеляційний суд Десятого округу підтвердив вирок районного суду щодо Бренндона Лі Воркмана після того, як він визнав себе винним у володінні вогнепальною зброєю та боєприпасами особою, яка раніше вчинила тяжкий злочин. Районний суд застосував чотирирівневе посилення покарання на підставі висновків про те, що Воркман здійснив напад на свою дівчину з використанням вогнепальної зброї, незважаючи на його заперечення щодо використання чуток як доказів для обґрунтування такого посилення. Апеляційний суд не виявив процесуальних або фактичних помилок у рішенні районного суду.

Структура рішення
Рішення починається з вступу, що окреслює справу та залучені сторони, за яким слідує детальний розділ про передісторію, що описує події, які призвели до арешту Воркмана та подальшого винесення вироку. Рішення поділене на розділи, що розглядають правове підґрунтя процесуальної обґрунтованості та застосування закону до фактичних обставин справи. Воно завершується рішенням суду та підтвердженням вироку районного суду. Порівняно з попередніми версіями, це рішення уточнює застосування чуток як доказів при винесенні вироку та підкреслює тягар доведення, що покладається на уряд у справах з оскарженими фактами з досудової доповіді (PSR).

Основні положення рішення
Ключові положення рішення включають підтвердження судом того, що чутки можуть використовуватися при винесенні вироку, якщо вони мають достатню достовірність. Суд постановив, що районний суд правильно поклав тягар доведення достовірності чуток на уряд. Крім того, суд підтвердив, що висновки районного суду ґрунтувалися на переважанні доказів, які включали підтверджувальні свідчення свідків та фізичні докази нападу. Рішення підкреслює важливість досудової доповіді у встановленні фактів, що можуть призвести до посилення покарання, підтверджуючи стандарт достовірності, необхідний для чуток у таких контекстах.

NLRB проти Alaris Health at Boulevard East / 23-01976 (2024-12-09)

Аналіз рішення у справі Alaris Health at Boulevard East проти Національної ради з трудових відносин

Суть рішення

Рішення стосується спору між Alaris Health at Boulevard East та Національною радою з трудових відносин (NLRB) щодо статусу бонусів, наданих працівникам у зв’язку з COVID-19. Суд підтримав рішення NLRB про те, що ці бонуси становлять заробітну плату, яка підлягає обов’язковому колективному договору відповідно до Закону про національні трудові відносини. Внаслідок цього суд відхилив петицію Alaris Health про перегляд, водночас задовольнивши зустрічну петицію NLRB про забезпечення виконання, наголошуючи на невиконанні компанією обов’язку вести переговори з профспілкою, що представляє її працівників, перед впровадженням змін до бонусів.

Структура та основні положення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Передісторія справи та залучені сторони.
• Фактологічне підґрунтя: Події, що призвели до спору, включаючи впровадження бонусів та реакцію профспілки.
• Правовий аналіз: Вивчення правових стандартів щодо обов’язкового колективного договору та природи бонусів.
• Висновок: Рішення суду щодо петиції та зустрічної петиції.

Порівняно з попередніми версіями, рішення роз’яснює трактування COVID-19 бонусів як заробітної плати, підтверджує необхідність ведення переговорів про такі виплати та стверджує повноваження NLRB у визначенні статусу колективних договорів після їх закінчення.

Важливі положення для використання

Ключові положення рішення включають:

• Обов’язкові переговори: Суд наголосив, що будь-які зміни в заробітній платі або умовах праці вимагають попереднього повідомлення та можливості вести переговори з профспілкою.
• Природа бонусів: Визначено, що бонуси є заробітною платою, оскільки вони пов’язані з факторами, пов’язаними з працевлаштуванням, включаючи відвідуваність та посадову класифікацію.
• Положення про права керівництва: Суд дійшов висновку, що положення про права керівництва в колективному договорі, що втратив чинність, не зберігає своєї дії після закінчення терміну, тим самим обмежуючи одноосібні дії роботодавця.

Це рішення слугує важливим орієнтиром для розуміння зобов’язань роботодавців відповідно до Закону про національні трудові відносини, особливо щодо компенсації працівникам за надзвичайних обставин, таких як пандемія.

США проти Рахіма Слоуна / 24-02558 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Третього округу видав неприцедентне рішення щодо апеляції федерального ув’язненого Рахіма Слоуна, який оскаржив рішення окружного суду про відхилення його клопотання про видачу помилкового судового наказу (writ of error coram nobis) та судового наказу про заслуховування скарги (writ of audita querela). Суд підтвердив рішення нижчестоящого суду, зазначивши, що поточне ув’язнення Слоуна унеможливлює видачу цих судових наказів. Крім того, апеляція не містила суттєвих питань, що потребують подальшого розгляду.

Структура рішення

Рішення структуроване в два основні розділи. Перший розділ окреслює процесуальну історію справи Слоуна, детально описуючи його попередню явку з повинною, винесення вироку відповідно до Закону про кар’єрних злочинців зі зброєю та подальші клопотання, включаючи клопотання § 2255 про скасування вироку. Другий розділ розглядає юрисдикцію суду над апеляцією та стандарти перегляду наказів окружного суду, зрештою доходячи висновку, що окружний суд діяв правильно, відмовивши Слоуну в задоволенні клопотання. Рішення явно посилається на попередню судову практику для підтвердження своїх висновків, стверджуючи юрисдикційні висновки окружного суду та неприйнятність запитуваних судових наказів.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають визначення судом неможливості отримання Слоуном помилкового судового наказу через його поточний статус утримання, як встановлено прецедентною справою Obado v. New Jersey. Крім того, суд підтвердив, що судовий наказ про заслуховування скарги не може бути використаний для оскарження питань, які можуть бути розглянуті через клопотання § 2255, посилаючись на справу Massey v. United States. Суд також роз’яснив, що клопотання про перегляд було правомірно відхилене, оскільки Слоун не продемонстрував жодних нових доказів або змін у законодавстві, які б виправдовували зміну первісного рішення. Загалом, ці положення підтверджують обмеження щодо можливостей пост-вироковового захисту для осіб, які відбувають покарання.

Справа Avery проти CIR / 23-09004 (2024-12-09)

Аналіз рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів по десятому округу у справі Avery проти Комісара з внутрішніх доходів

Суть рішення

Десятий окружний суд підтвердив рішення Податкового суду Сполучених Штатів, яке відмовило Джеймсу Вільяму Аверi, адвокату, у можливості вирахувати витрати, пов’язані з його автоперегоновою діяльністю, як звичайні та необхідні ділові витрати для його юридичної практики. Суд встановив, що ці витрати не відповідають критеріям, викладеним у 26 U.S.C. § 162(a). Рішення підкреслило, що особисте задоволення, отримане від діяльності, було значним фактором у визначенні характеру витрат.

Структура рішення

Рішення організоване за чіткими розділами: воно розпочинається з передісторії та процедурної історії справи пана Аверi, детально описуючи його професійний шлях і проблеми з поданням податків. Розділ аналізу поділений на три основні частини: можливість вирахування витрат на перегони, відсутність передачі справи до Незалежного офісу апеляцій IRS та вплив затримки в провадженні. Суд зазначив, що Податковий суд розглядав особисте задоволення пана Аверi від перегонів як релевантний фактор у процесі прийняття рішення, що було предметом спору для пана Аверi. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення роз’яснює, як особисте задоволення може впливати на кваліфікацію витрат як ділових вирахувань.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження того, що ділові витрати мають бути як звичайними, так і необхідними, і що особисте задоволення може впливати на класифікацію витрат як таких, що підлягають вирахуванню. Суд підтвердив, що якщо витрати переважномотивовані особистими інтересами, а не діловою необхідністю, вони не можуть бути вирахувані. Крім того, суд дійшов висновку, що пан Аверi не зміг обґрунтувати свої твердження щодо процедурного розгляду IRS його податкових зобов’язань і належним чином не брав участі в подальших судових провадженнях, що зрештою перешкодило його справі. Підтвердження висновків Податкового суду слугує важливим прецедентом стосовно можливості вирахування витрат, пов’язаних з особистим хобі, у діловому контексті.

Сполучені Штати проти Вонтресса / 22-03119 (2024-09-10)

Аналіз судового рішення – Сполучені Штати проти Travis Vontress

Суть рішення
Апеляційний суд Десятого округу підтвердив вирок Travis Vontress, скарбника організації з торгівлі наркотиками. Вонтресс оскаржив своє засудження на підставі передбачуваного приховування виправдувальних доказів, неефективної правової допомоги та відсутності належного дозволу на докази, отримані шляхом прослуховування. Суд визнав аргументи Вонтресса непереконливими та виніс рішення на користь уряду, стверджуючи, що докази проти Вонтресса є достатніми для підтримання обвинувального вироку.

Структура рішення
Рішення організоване в кілька окремих розділів, які починаються з резюме справи та процесуальної передісторії. Це включає деталі про фактологічне підґрунтя участі Вонтресса в організації з торгівлі наркотиками та подальші судові провадження. Потім суд розглядає кожну заяву Вонтресса – зокрема, передбачуване порушення справи Brady, неефективну правову допомогу та питання, пов’язані з дозволом на прослуховування – надаючи ретельний аналіз кожного аргументу. Ця версія не містить значних змін порівняно з попередніми рішеннями, зберігаючи послідовність з усталеними правовими стандартами та прецедентами.

Основні положення рішення
Рішення підкреслює кілька критичних положень, важливих для майбутніх справ. По-перше, щодо порушення справи Brady, суд наголосив, що Вонтресс не довів, що уряд приховав сприятливі докази або що будь-яке приховування суттєво вплинуло на його справу. По-друге, розглядаючи питання неефективної правової допомоги, суд зазначив, що такі заяви часто відхиляються під час прямого оскарження через недостатні записи. По-третє, оцінюючи докази прослуховування, суд підтвердив, що дозвіл відповідає статутним вимогам, посилаючись на попередні рішення у пов’язаних справах. Ці положення підкреслюють важливість демонстрації конкретних доказів приховування та складнощі доведення неефективної правової допомоги без всебічного запису.

Alaris Health at Boulevard East проти NLRB / 23-01946 (2024-12-09)

Огляд рішення

Рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів для Третього округу розглядає спір між Alaris Health at Boulevard East та Національною радою з трудових відносин (NLRB) щодо законності бонусів у зв’язку з COVID-19, наданих будинком престарілих своїм працівникам. Суд постановив, що бонуси становили заробітну плату, яка підлягає обов’язковому колективному договору відповідно до Закону про національні трудові відносини (NLRA), і що будинок престарілих не надав належного повідомлення профспілці, яка представляла його працівників, перед впровадженням та подальшим скасуванням цих бонусів. Суд підтримав рішення NLRB про те, що положення про права керівництва в колективному договорі не зберігалися після закінчення угоди, що призвело до відхилення петиції Alaris Health про перегляд та задоволення зустрічної петиції Генерального прокурора про забезпечення.

Структура та основні положення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з передісторії справи, з детальним описом подій, які призвели до петиції та зустрічної петиції. Ключові положення включають:

• Факт надання Alaris Health тимчасових підвищень заробітної плати у вигляді бонусів під час пандемії COVID-19 без повідомлення або переговорів з профспілкою.
• Визначення NLRB, що ці бонуси фактично є заробітною платою, яка підлягає обов’язковому колективному договору відповідно до NLRA.
• Вивчення судом положення про права керівництва в expired колективному договорі, з висновком, що воно не дозволяло одноосібних дій роботодавця після закінчення терміну дії.
• Підтвердження судом фактичних висновків NLRB, підтриманих суттєвими доказами, щодо природи бонусів як доплати за шкідливі умови праці.

Порівняно з попередніми версіями, рішення суду уточнює тлумачення доплати за шкідливі умови праці відповідно до NLRA та підкреслює вимогу до роботодавців вести колективні переговори щодо підвищення заробітної плати.

Важливі положення для використання

Найкритичніші положення цього рішення включають:

• Рішення суду про те, що бонуси у зв’язку з COVID-19 були не просто подарунками, а пов’язані з факторами, пов’язаними з працевлаштуванням, отже, кваліфікуються як заробітна плата, що підлягає обов’язковому колективному договору.
• Визначення, що положення про права керівництва в колективному договорі не дозволяло одноосібних змін заробітної плати без попереднього повідомлення профспілки, що підкреслює необхідність комунікації та переговорів між роботодавцями та профспілками.
• Підтвердження повноважень NLRB визначати умови праці, включаючи доплату за шкідливі умови, як обов’язкові предмети для колективного договору, що може мати ширші наслідки для подібних спорів у трудових відносинах.
• Рішення підкреслює важливість дотримання процедурних вимог при реагуванні на твердження у трудових спорах, що підтверджується відхиленням судом загальних заперечень компанії як недостатніх.

Аналіз судового рішення Апеляційного суду США у справі Гарсіа Вальядарес проти Гарленда

Суть рішення у справі Надії З. Гарсіа Вальядарес проти Меррика Гарленда полягає у спільному клопотанні від заявників та відповідача про повернення справи до Ради з імміграційних справ (БІА). Десятий окружний суд задовольнив це клопотання, дозволивши БІА провести необхідні провадження щодо порушених питань. Відповідно, суд відхилив петицію про перегляд, зазначивши, що кожна сторона нестиме власні витрати, видатки та адвокатські гонорари, пов’язані з цією петицією.

Структура рішення
Рішення складається з короткого наказу, структурованого з вступної частини, яка зазначає сторони та суддів у складі колегії. Воно включає чітке рішення щодо спільного клопотання про повернення справи, за яким слідують інструкції для БІА щодо розгляду порушених питань. Рішення також роз’яснює, що петицію про перегляд відхилено, і витрати не будуть присуджені жодній зі сторін. Такий прямолінійний підхід забезпечує послідовність з попередніми рішеннями у подібних справах, де повернення справ здійснювалося без детальних висновків апеляційного суду.

Основні положення рішення
Найбільш значущі положення рішення включають рішення суду задовольнити спільне клопотання про повернення справи, що підкреслює collaborative характер згоди сторін щодо необхідності подальших проваджень. Крім того, відхилення петиції про перегляд вказує на те, що апеляційний суд не приймає остаточного рішення по суті справи, натомість покладається на експертизу БІА. Директива про те, що кожна сторона нестиме власні витрати, відображає поширену практику у справах, де здійснюється повернення справ, мінімізуючи додаткові фінансові навантаження на залучені сторони.

У справі: Каллаган / 24-08079 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Десятого округу видав наказ про відхилення клопотання Джошуа К. Каллагана подати другу або послідовну заяву про habeas corpus відповідно до 28 U.S.C. § 2254. Суд встановив, що Каллаган не виконав умов, передбачених 28 U.S.C. § 2244(b), які регулюють процес авторизації таких заяв. Зокрема, він зазначив, що Каллаган не вказав нових вимог і не довів, що відповідає статутним вимогам для подання послідовної заяви.

Структура та основні положення

Рішення структуроване як наказ апеляційного суду, з основними розділами, що деталізують процесуальну історію справи Каллагана, правові стандарти, застосовні до послідовних заяв habeas corpus, та обґрунтування суду щодо відхилення клопотання. Суд особливо підкреслив, що клопотання Каллагана не відповідало prima facie показникам, необхідним для кваліфікації за винятками, викладеними в § 2244(b)(2). Крім того, суд підтвердив, що вимоги, раніше висунуті в заяві § 2254, не можуть бути переглянуті в подальшому клопотанні, відповідно до § 2244(b)(1).

Ключові положення для використання

Найбільш критичні положення в цьому рішенні включають приписи 28 U.S.C. § 2244(b), які ув’язнений повинен виконати для подання послідовної заяви habeas corpus. Зокрема, рішення підкреслює, що заявник повинен довести або посилання на нове конституційне правило, або неможливість виявлення фактичної підстави через належну сумлінність. Крім того, твердження суду про те, що відмова в авторизації не підлягає оскарженню та подальшому перегляду, є значущим аспектом для майбутніх посилань іншими сторонами у подібних ситуаціях.

Лінн проти Вілнауера та ін. / 23-03111 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Десятого округу підтвердив рішення окружного суду у справі про цивільні права, поданій Патріком К. Лінном відповідно до 42 U.S.C. § 1983, щодо вимог про навмисне нехтування медичними потребами, лікарську помилку та інші порушення. Після детального вивчення апеляційний суд підтримав рішення нижчестоящого суду про відхилення багатьох позовів і відповідачів та про винесення часткового судового рішення на користь деяких відповідачів на підставі неналежного вичерпання адміністративних засобів правового захисту. Це рішення є критичною оцінкою процесуальних вимог, яким мають відповідати ув’язнені для подання позовів до федерального суду.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома розділами, починаючи з вступу, що містить перелік сторін та процесуальну історію справи. Далі викладається передісторія справи з деталізацією вимог Лінна, рішеннями окружного суду щодо цих вимог та обґрунтуванням прийнятих рішень, включаючи посилання на звіт Мартінеза. Потім суд розглядає ключові питання вичерпання адміністративних засобів правового захисту та аналізує різні аргументи, висунуті Лінном, що зрештою призводить до висновку про підтвердження рішення окружного суду. Особливо варто зазначити, що рішення підкреслює процесуальні пороги, яким мають відповідати ув’язнені згідно з Законом про реформу судових позовів ув’язнених (PLRA).

Основні положення рішення

Ключові положення рішення зосереджені на вимозі до ув’язнених вичерпати всі доступні адміністративні засоби правового захисту перед зверненням до суду, як передбачено 42 U.S.C. § 1997e(a). Суд наголошує, що тягар доведення покладається на відповідачів щодо демонстрації невичерпання позивачем засобів правового захисту, після чого обов’язок доведення повертається до позивача для демонстрації будь-яких реальних фактичних спорів. Додатково рішення підтверджує, що перевірена скарга може розглядатися як клятвена заява в провадженнях про часткове судове рішення за умови дотримання певних стандартів. Важливо, що суд постановив: загальні твердження про недоступність засобів правового захисту або про помсту з боку тюремної адміністрації є недостатніми для встановлення реального питання щодо матеріальних фактів стосовно вимоги вичерпання засобів правового захисту.

Справа Церам проти Слек / 22-03106 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення у справі Церам проти Слек

Апеляційний суд Сполучених Штатів по Другому округу прийняв рішення у справі Церам проти Слек, що позивачі, Маріо Церам і Тімоті Мойнахан, мають право оскаржити Правило професійної поведінки Коннектикуту 8.4(7) на конституційних підставах. Суд дійшов висновку, що позивачі, обидва ліцензовані адвокати в Коннектикуті, достатньо переконливо заявили про реальну загрозу застосування санкцій щодо їхніх висловлювань, які, на їхню думку, захищені Першою поправкою і можуть бути визнані дискримінаційними або такими, що принижують гідність. Відповідно, суд скасував попереднє рішення окружного суду про закриття їхніх позовів.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами:

• Вступ: Суд ідентифікує сторони та характер апеляції.
• Передісторія: Цей розділ обговорює фактологічне підґрунтя Правила 8.4(7), включаючи його історію та контекст прийняття.
• Процесуальна історія: Деталізує історію судового розгляду, включаючи рішення окружного суду про закриття справи через відсутність підстав.
• Обговорення: Суд аналізує правосуб’єктність позивачів відповідно до Статті III, фокусуючись на факті шкоди, причинності та можливості відшкодування.
• Висновок: Суд скасовує рішення окружного суду та направляє справу на додатковий розгляд щодо наслідків Одинадцятої поправки.

Основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями

Суд підкреслив, що Правило 8.4(7) забороняє дії, які можуть бути інтерпретовані як переслідування або дискримінація на основі певних захищених категорій, розширюючи межі професійного проступку для адвокатів. Рішення наголошує, що коментар до правила широко визначає дискримінацію та переслідування, потенційно включаючи висловлювання, які захищені Першою поправкою. Це представляє значну зміну в регулюванні поведінки юристів у Коннектикуті, особливо оскільки охоплює дії поза безпосереднім представництвом клієнтів.

Ключові положення для майбутніх посилань

Кілька положень судового рішення є crucial для розуміння його наслідків:

• Право оскаржити Правило 8.4(7): Суд встановив, що страх позивачів перед дисциплінарними санкціями на основі їхніх передбачуваних висловлювань є достатнім для встановлення правосуб’єктності відповідно до Статті III.
• Реальна загроза застосування: Суд підтвердив, що реальна загроза застосування санкцій існує через нещодавнє запровадження Правила 8.4(7) та потенційні дисциплінарні провадження проти адвокатів за їхні висловлювання.
• Тлумачення захищеної мови: Суд роз’яснив, що наявність винятку Першої поправки не усуває ризик застосування санкцій, оскільки не надає чітких настанов щодо того, що вважається захищеною мовою за правилом.

Це рішення встановлює важливі прецеденти щодо балансу між регулюванням професійної поведінки та правами адвокатів на свободу слова у Коннектикуті.

Госс проти Макдонаф / 23-01683 (2024-12-09)

Аналіз справи: Госс проти Макдонаф

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів у справах федерального округу скасував і повернув на розгляд рішення Суду у справах ветеранів, яке відхилило апеляцію адвоката Роберта Госса щодо обґрунтованості нарахованих йому адвокатських гонорарів. Спочатку Рада у справах ветеранів постановила, що гонорари Госса є необґрунтованими через недостатні докази його внеску в отримання пільг для клієнта Джона Х. Кейсі. Апеляційний суд встановив, що Рада не перевищила своїх повноважень, тим самим поновивши її висновки щодо оцінки обґрунтованості гонорарів Госса.

Структура рішення

Рішення починається з резюме історії справи, детально описуючи процедурне підґрунтя, що стосується первісної угоди про гонорар та подальших спорів щодо її обґрунтованості. Воно окреслює послідовність подій: представництво Госсом пана Кейсі, рішення Міністерства у справах ветеранів щодо виплат гонорарів та численні повернення справи Радою з вимогою деталізованих звітів про роботу Госса. Далі рішення розглядає юрисдикційні питання, висунуті сторонами, і завершується висновком Федерального апеляційного суду про те, що Рада мала повноваження оцінити обґрунтованість гонорарів. Суд відхиляє попереднє рішення Суду у справах ветеранів і підтверджує здатність Ради приймати рішення у спорах про гонорари, наголошуючи на законодавчому тлумаченні відповідних нормативних актів.

Основні положення рішення

Ключові положення включають визначення судом того, що Рада має юрисдикцію оцінювати обґрунтованість адвокатських гонорарів у справах, де адвоката звільнено до призначення пільг. Рішення роз’яснює, що відповідно до 38 U.S.C. § 5904 та відповідних нормативних актів Міністерства у справах ветеранів, гонорари мають бути обґрунтованими, і Рада може оцінювати внесок адвоката в призначені пільги. Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на адвокаті щодо надання доказів виконаної роботи. Це рішення підкреслює, що адвокат не може автоматично вимагати повного гонорару у разі дострокового припинення представництва без демонстрації виконаної роботи, що узгоджується з попередніми тлумаченнями у справі Скейтс проти Принципі стосовно обґрунтованості адвокатських гонорарів.

DDR Holdings, LLC проти Booking.com B.V. / 23-01177 (2024-12-09)

Резюме справи

Апеляційний суд Сполучених Штатів у справах федерального округу підтвердив рішення окружного суду про відсутність порушення щодо Патенту США № 7,818,399, належного DDR Holdings, LLC. DDR стверджувала, що окружний суд неправильно інтерпретував термін “торговці” як такий, що стосується виключно постачальників товарів, виключаючи послуги, що, на їхню думку, суперечило передбаченій сфері дії патенту. Суд підтримав висновок нижчестоящого суду, погодившись, що тлумачення як “торговців”, так і “об’єкта комерції” має виключати послуги на підставі специфікації патенту.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами, включаючи передісторію патенту, процедурну історію та обговорення суду щодо тлумачення позову. Суд розглянув визначення “торговців” та “об’єкта комерції”, підкресливши розбіжності між тимчасовою заявкою та остаточною специфікацією патенту. Рішення наголошує на внутрішніх доказах та важливості контексту, в якому використовуються терміни. Зокрема, суд підтвердив, що інтерпретація окружного суду “торговців” як обмежених товарами була правильною, як і виключення послуг з визначення “об’єкта комерції”.

Ключові положення для використання

Одним з основних положень, встановлених у цьому рішенні, є твердження, що термін “торговці” має тлумачитися як “виробники, дистриб’ютори або перепродавці товарів, що підлягають продажу”, з виключенням послуг.Ця інтерпретація має критичне значення для майбутніх патентних позовів і судових спорів, що стосуються подібної термінології. Крім того, рішення суду про те, що “об’єкт комерції” також відповідає цій конструкції, посилює значущість рішення у визначенні обсягу патентних позовів у системах електронної комерції. Рішення підтверджує принцип, що зміни, внесені під час процесу подання патенту, особливо видалення, можуть вказувати на навмисне звуження обсягу позову.

Справа Risen Energy Co., Ltd. проти США / 23-01550 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення у справі Risen Energy Co., Ltd. проти Сполучених Штатів Америки

Справа стосується апеляції компанії Risen Energy Co., Ltd., китайського експортера сонячних елементів, проти Сполучених Штатів щодо Шостого адміністративного огляду антидемпінгового наказу. Risen оскаржує розрахунки Міністерства торгівлі щодо суррогатної вартості певних вхідних матеріалів, використаних у виробництві сонячних елементів, зокрема заднього шару та етилвінілацетату (EVA), а також розрахунок коефіцієнта накладних витрат. Федеральний апеляційний суд частково підтвердив рішення нижчестоящого суду щодо суррогатних вартостей, але скасував розрахунок коефіцієнта накладних витрат, направивши його на додатковий розгляд через недостатнє пояснення з боку Міністерства торгівлі.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами:
• Передісторія: Цей розділ надає контекст щодо антидемпінгових мит та процесу, який Міністерство торгівлі застосовує для неринкових економік, включаючи використання суррогатних вартостей.
• Огляд рішень Міністерства торгівлі: Суд розглядає класифікації суррогатної вартості вхідних матеріалів Risen, стверджуючи доцільність обраних Міністерством торгівлі категорій HTS.
• Аналіз коефіцієнта накладних витрат: Ця частина критикує метод Міністерства торгівлі для розрахунку коефіцієнта накладних витрат, визначаючи, що пояснення бракує достатніх доказів.
• Висновок: Суд частково підтверджує рішення нижчестоящого суду, водночас скасовуючи та направляючи питання коефіцієнта накладних витрат до Міністерства торгівлі для подальшого роз’яснення.

Основні положення рішення

Рішення містить кілька критичних положень, важливих для його застосування:
• Суд підтвердив вибір Міністерством торгівлі категорій HTS для заднього шару та EVA вхідних матеріалів Risen, визначивши, що вони підтверджені суттєвими доказами на основі галузевих стандартів.
• Встановлено, що хоча вибір категорій HTS Міністерством торгівлі був виправданий, його обґрунтування розрахунку коефіцієнта накладних витрат було недостатнім, що призвело до повернення справи на додатковий розгляд.
• Рішення підкреслює важливість чітких та суттєвих доказів в адміністративних розрахунках, особливо щодо фінансових коефіцієнтів, отриманих з галузевих стандартів та фінансових звітів.

Когґінс проти OPM / 24-01503 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів у Федеральному окрузі підтвердив рішення Ради з питань захисту системи заслуг (MSPB), яка підтримала рішення Управління з питань персоналу (OPM) про відмову Крістал Когґінс у наданні пільг з інвалідної пенсії. Суд розглянув основне питання про те, чи завершила пані Когґінс необхідні 18 місяців зарахованої федеральної служби відповідно до Федеральної системи пенсійного забезпечення (FERS). Зрештою, суд встановив, що пані Когґінс накопичила лише 17 місяців і 8 днів служби, що не відповідає критеріям прийнятності для отримання пільг.

Структура рішення

Рішення структуроване чітко та логічно, починаючись з представлення сторін та характеру справи. Воно окреслює фактологічне підґрунтя трудової історії пані Когґінс, включаючи спірні дати працевлаштування та відпустки. Потім суд розглядає процесуальну історію, детально описуючи первісну відмову OPM у наданні пільг та подальше оскарження до MSPB, яка перевірила розрахунки строку служби. Далі слідує аналіз суду, що розглядає конкретні аргументи, висунуті пані Когґінс щодо дат її працевлаштування та представлених доказів. Рішення завершується підтвердженням судом рішення MSPB та заявою про відсутність судових витрат.

Основні положення рішення

Найсуттєвіші положення цього рішення включають повторне підтвердження судом вимоги FERS про те, що службовець повинен мати 18 місяців зарахованої служби для отримання пільг з інвалідної пенсії. Суд наголосив, що Індивідуальний пенсійний запис (IRR) є фундаментальним документом для визначення строку служби, та підкреслив, що розбіжності в IRR мають бути підтверджені достовірними доказами. Рішення також підкреслило, що аргументи пані Когґінс щодо дат початку та закінчення служби були недостатніми для скасування висновків Ради, особливо зазначивши, що додаткові 67,5 годин служби, навіть якщо вони будуть підтверджені, не досягнуть 18-місячного порогу. Крім того, суд зазначив, що нові аргументи, висунуті на апеляційному рівні, зазвичай втрачають силу, якщо вони не були раніше представлені до MSPB.

Справа Докеса проти Міністерства сільського господарства / 24-01535 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів у Федеральному окрузі підтвердив рішення Ради з питань захисту системи державної служби (MSPB) щодо звільнення Юджина Докеса-молодшого з Міністерства сільського господарства США (USDA). Суд підтвердив висновок Ради про те, що поведінка Докеса, зокрема його визнання вини у шахрайстві з соціальним забезпеченням, виправдовує його звільнення з посади, що передбачає суспільну довіру. Суд дійшов висновку, що USDA діяло в межах своїх прав, і твердження Докеса про процедурні помилки та пом’якшувальні обставини, включаючи його посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), не мають підстав.

Структура рішення

Рішення структуроване на чіткі розділи, що починаються з представлення сторін та характеру справи. Розділ передісторії окреслює військову службу Докеса, подальші проблеми зі здоров’ям, його роботу в USDA та події, що призвели до звільнення. Суд потім розглядає правові стандарти, що регулюють перегляд рішень Ради, після чого надає детальний аналіз аргументів Докеса проти рішення Ради. Висновок лаконічно підтверджує рішення Ради. Порівняно з попередніми версіями пов’язаних рішень, це рішення підкреслює дискрецію USDA у справах про службову провину працівників і повторює правові стандарти перегляду рішень Ради.

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення включають підтвердження висновку MSPB про те, що Докес вчинив дії, несумісні з поведінкою федерального службовця, що виправдовує його звільнення. Суд наголосив на відсутності підстав у твердженнях Докеса щодо процедурних помилок та розгляду його ПТСР як пом’якшувальної обставини. Він підтвердив, що USDA не було зобов’язане очікувати результатів кримінальних апеляцій Докеса перед проведенням звільнення. Крім того, рішення зазначає важливість стандартів достовірності та довіри агентства в посадах державної служби, підкреслюючи серйозність вчиненого проступку.

Андерсон проти MSPB / 24-01713 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення у справі Андерсон проти Ради з питань захисту державної служби

Суть рішення у справі Андерсон проти Ради з питань захисту державної служби (MSPB) стосується юрисдикційних обмежень Ради з питань захисту державної служби щодо апеляцій працівників. Суд підтвердив рішення MSPB про відхилення апеляції Тоні Андерсон стосовно її звільнення з Поштової служби Сполучених Штатів, яке відбулося у 2000 році. Суд постановив, що Андерсон не має права на апеляцію відповідно до чинних законодавчих актів, особливо зазначивши її відсутність статусу працівника з перевагами або керівної посади в установі.

Структура рішення

Рішення структуроване за трьома основними частинами:

1. Передісторія справи, включаючи хронологію працевлаштування Андерсон та подальшої апеляції.
2. Судовий аналіз юрисдикції MSPB, з акцентом на відповідні статутні визначення та тягар доведення для апелянта.
3. Висновок суду про підтвердження закриття справи, разом із зазначенням про покладення судових витрат на самі сторони.

Ключові положення підкреслюють статутні критерії прийнятності апеляції та підтверджують важливість юрисдикційних вимог, встановлених законом. Це рішення не запроваджує змін порівняно з попередніми версіями, а лише повторює чинні правові стандарти щодо права на апеляцію для працівників поштової служби.

Основні положення рішення

Найбільш значущі положення цього рішення включають:

• Визначення “працівника з перевагами” згідно з 5 U.S.C. § 7511, що має crucial значення для визначення права на апеляцію.
• Положення про те, що лише певні категорії працівників поштової служби можуть оскаржувати несприятливі дії, як це передбачено Законом про права апеляції працівників поштової служби (PEARA).
• Наголос на обов’язку апелянта встановити юрисдикцію за переважанням доказів, що демонструє необхідність надання заявниками доказів на підтримку своєї прийнятності для апеляції.

Ці положення мають критичне значення для розуміння судових обмежень щодо апеляцій працівників та важливості дотримання конкретних критеріїв прийнятності для доступу до процесу перегляду MSPB.

Управління швидкої медичної допомоги метрополійної території проти Секретаря у справах ветеранів / 24-01104 (2024-12-09)

Аналіз справи: Управління швидкої медичної допомоги метрополійної території проти Секретаря у справах ветеранів

Апеляційний суд Сполучених Штатів у Федеральному окрузі видав рішення 9 грудня 2024 року щодо Управління швидкої медичної допомоги метрополійної території та інших позивачів, які оскаржували остаточне правило, видане Міністерством у справах ветеранів (VA). Це правило, яке змінює порядок компенсації за немережеві наземні та повітряні транспортування швидкої допомоги для правомочних бенефіціарів, було визнано таким, що перевищує статутні повноваження, надані VA відповідно до 38 U.S.C. § 111(b)(3)(C). Внаслідок цього суд задовольнив клопотання позивачів про перегляд і скасував остаточне правило.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Визначає сторони, залучені до справи, та характер клопотання про перегляд.
• Передісторія: Надає контекст щодо законодавчої бази, що регулює медичні пільги ветеранів, зокрема зосереджуючись на послугах швидкої допомоги та попередньому правилі VA щодо відшкодування.
• Обговорення: Аналізує аргументи позивачів щодо повноважень VA та правових стандартів, застосовних у справі відповідно до Адміністративного процесуального закону (APA).
• Висновок: Підсумовує висновки суду та наказує скасувати остаточне правило.

Це рішення знаменує значну зміну порівняно з попереднім правилом, встановленим у 2008 році, яке дозволяло сплату фактичної вартості послуг швидкої допомоги.

Основні положення рішення

Рішення суду підкреслює кілька критичних положень:

• Перевищення статутних повноважень: Суд встановив, що остаточне правило VA, яке застосовувало методологію оплати “меншої з вартостей” для всіх транспортувань швидкої допомоги, перевищує повноваження, спеціально надані відповідно до 38 U.S.C. § 111(b)(3)(C), які застосовуються лише до транспортувань “до або від закладу Міністерства”.
• Доктрина ключового припущення: Суд обговорив зобов’язання VA вивчати свої статутні повноваження при прийнятті правил та наголосив, що невиконання цього може призвести до анулювання цих правил.
• Висновок та наказ: Суд дійшов висновку, що остаточне правило “не відповідає закону”, і наказав його скасувати, тим самим поновивши попередні положення про відшкодування послуг швидкої допомоги.

DDR Holdings, LLC проти Priceline.com LLC / 23-01176 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення у справі DDR Holdings, LLC проти Priceline.com LLC

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів у справах федерального округу підтвердив рішення окружного суду про відсутність порушення патенту США № 7,818,399, що стосується електронної комерційної системи. Суд підтримав тлумачення нижчестоящого суду термінів “продавці” та “об’єкт комерції”, обмеживши “продавців” лише постачальниками товарів і виключивши послуги. Це підтвердження ґрунтувалося на відмінності між специфікацією патенту та тимчасовою заявкою, з наголосом на значущості видалень у кінцевому патенті.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, включаючи передісторію справи, процесуальну історію, детальні обговорення щодо тлумачення термінів “продавці” та “об’єкт комерції”, а також висновок. Суд спочатку окреслив відповідний контекст патенту, підкресливши ролі продавців, господарів та зовнішніх постачальників у системі електронної комерції. Також було детально розглянуто аргументи як від DDR, так і від Priceline.com щодо визначень, що розглядалися, та проведено ретельний аналіз внутрішніх доказів, що призвело до остаточного рішення. Зокрема, суд наголосив на відмінностях між тимчасовою заявкою та остаточною специфікацією патенту, позначивши значну зміну в тлумаченні залучених термінів.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають:

• Суд підтвердив, що термін “продавці” обмежується “виробниками, дистриб’юторами або перепродавцями товарів, що підлягають продажу”, явно виключаючи послуги.
• Термін “об’єкт комерції” було витлумачено аналогічно, узгоджуючи визначення “продавців” стосовно продуктів, а не послуг.
• Суд зазначив, що видалення посилань на послуги у специфікації патенту вказує на навмисне звуження обсягу вимог, що кваліфікований фахівець міг би розпізнати як значуще.
• Більше того, суд розмежував стандарти тлумачення вимог між широкою інтерпретацією ради та стандартом Філліпса, що застосовується в окружних судах.

США проти Таннера Гаррісона / 24-05455 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по шостому округу підтвердив рішення окружного суду про відхилення клопотання Таннера Гаррісона про закриття обвинувального акту за зберігання боєприпасів особою, засудженою за тяжкий злочин, що порушує 18 U.S.C. § 922(g)(1). Гаррісон стверджував, що цей статут порушує його права за Другою поправкою, але суд посилався на своє нещодавнє рішення у справі «Сполучені Штати проти Вільямса», яке підтвердило конституційність § 922(g)(1) щодо осіб з насильницькою кримінальною історією. Суд дійшов висновку, що розширена історія насильницьких злочинів Гаррісона виправдовує застосування статуту.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Стислий огляд справи та залучених сторін.
• Передісторія: Обставини арешту Гаррісона та його попередня кримінальна історія.
• Аналіз: Дослідження конституційних заперечень Гаррісона проти § 922(g)(1) у світлі рішення у справі «Вільямс».
• Висновок: Резюме, що підтверджує рішення окружного суду.

Це рішення розвиває прецедент, встановлений у справі «Вільямс», підтверджуючи, що § 922(g)(1) є конституційним щодо осіб з історією небезпечної поведінки, що посилює правозастосування цього статуту проти насильницьких злочинців.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають:

• Підтвердження судом того, що § 922(g)(1) є загалом конституційним і не підлягає прямому оскарженню, як встановлено у справі «Вільямс».
• Обґрунтування судом того, що насильницька кримінальна історія Гаррісона, включаючи викрадення людей та напади, надає підстави класифікувати його як небезпечну особу, validating застосування § 922(g)(1) до нього.
• Наголошення на тому, що відповідачі за § 922(g)(1) зберігають можливість довести свою ненебезпечність, хоча Гаррісон не надав жодних доказів на свою користь.

Ці положення підкреслюють прагнення суду забезпечити громадську безпеку при збалансуванні прав за Другою поправкою, особливо для осіб з суттєвою насильницькою кримінальною історією.

США проти Браяна Бервелла / 21-03041 (2024-12-09)

Аналіз справи USCA №21-3041

Суть рішення

Апеляційний суд США по округу Колумбія постановив, що федеральне пограбування банку, як визначено в 18 U.S.C. § 2113(a), не вважається “злочином насильства” згідно з 18 U.S.C. § 924(c) при вчиненні шляхом вимагання. Суд встановив, що стаття є неподільною, тобто не створює окремих складів злочину для пограбування силою та насильством, залякуванням або вимаганням, а радше описує різні способи вчинення того самого злочину. Внаслідок цього вироки Браяна Бервелла та Аарона Перкінса за § 924(c) щодо використання вогнепальної зброї під час злочину насильства були скасовані.

Структура рішення

Рішення структуроване на три основні розділи: вступ до справи, правовий аналіз щодо визначення “злочину насильства” та висновок. Суд розпочинає з резюмування історії засудження Бервелла та Перкінса, включаючи їхню причетність до пограбувань банків та конкретні висунуті обвинувачення. Розділ аналізу заглиблюється в правові визначення та тлумачення законодавства, особливо зосереджуючись на неподільності 18 U.S.C. § 2113(a) та наслідках рішення Верховного Суду у справі United States v. Davis щодо пункту про елементи § 924(c). Висновок однозначно стверджує, що попередні судові рішення скасовуються і справа передається на подальший розгляд.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення підкреслюють, що мова та структура 18 U.S.C. § 2113(a) вказують на її неподільність, розглядаючи вимагання як один зі способів вчинення пограбування банку, а не як окремий злочин. Суд наголошує, що ця неподільність означає, що пограбування банку шляхом вимагання не задовольняє критеріям “злочину насильства”, встановлених у § 924(c). Таким чином, обов’язкові мінімальні підвищення покарання, що застосовуються до насильницьких злочинів, були визнані незастосовними в цьому контексті. Нарешті, суд доручив окружному суду прискорити розгляд питання про звільнення Бервелла та Перкінса, враховуючи, що їхні вироки ґрунтувалися на тепер анульованих вироках.

США проти Джеральда Кемпбелла / 22-05567 (2024-11-22)

Аналіз судової думки у справі Сполучені Штати проти Джеральда Лінна Кемпбелла (Справа № 22-5567)

Апеляційний суд Шостого округу оприлюднив змінену думку, яка підтверджує рішення окружного суду проти Джеральда Лінна Кемпбелла, якого було засуджено до 15 років позбавлення волі за володіння вогнепальною зброєю особою, раніше засудженою за тяжкий злочин. Суд постановив, що попередні судимості Кемпбелла за пограбування та наркотичні правопорушення кваліфікують його для обов’язкового мінімального покарання відповідно до Закону про кар’єрних злочинців зі зброєю (ACCA). Апеляції Кемпбелла щодо класифікації його попередніх правопорушень та умов умовно-дострокового звільнення були відхилені, при цьому суд наголосив на застосуванні перегляду на предмет шкідливої помилки стосовно його судових оскаржень.

Структура думки

Думка структурована за кількома ключовими розділами:

• Вступ: Надання короткого огляду справи та рішення суду.
• Фактологічне підґрунтя: Деталізація подій, що призвели до пред’явлення Кемпбеллу обвинувачення та подальшої явки з винною.
• Правовий аналіз: Обговорення Закону про кар’єрних злочинців зі зброєю та критеріїв класифікації попередніх правопорушень Кемпбелла як базових тяжких злочинів.
• Обговорення судових помилок: Розгляд аргументів Кемпбелла щодо ролі журі у визначенні вимоги “різних випадків” та наслідків справи Ерлінгера.
• Умови умовно-дострокового звільнення: Оцінка невизначеності конкретної умови, встановленої окружним судом.
• Висновок: Підтвердження рішення окружного суду.

Основні положення думки

Ключові положення думки включають:

• Базові правопорушення: Суд підтвердив, що пограбування в Теннессі є насильницьким тяжким злочином за ACCA, відхиливши аргументи Кемпбелла проти такої класифікації.
• Вимога різних випадків: Суд встановив, що наркотичні правопорушення Кемпбелла відбулися в різні моменти, таким чином задовольняючи вимоги ACCA.
• Перегляд на предмет шкідливої помилки: Думка встановила, що конституційна помилка щодо визначення журі випадків є шкідливою, вказуючи, що результат не змінився би, навіть якби журі розглянуло це питання.
• Умова умовно-дострокового звільнення: Суд підтримав умову повідомлення про ризик, визнавши її достатньою і такою, що не є неконституційно невизначеною.
• Делегування повноважень: Суд розглянув оскарження Кемпбелла щодо делегування повноважень співробітникам пробації, встановивши, що окружний суд зберігав остаточні повноваження щодо умов умовно-дострокового звільнення.

Цей детальний аналіз думки висвітлює як судове обґрунтування підтвердження рішення нижчестоящого суду, так і важливі правові стандарти, застосовані у справі.

США проти Джеральда Кемпбелла / 22-05567 (2023-08-10)

Аналіз рішення у справі Сполучені Штати проти Джеральда Лінна Кемпбелла (Справа № 22-5567)

Суть рішення

У справі Сполучені Штати проти Джеральда Лінна Кемпбелла суд розглянув апеляцію Кемпбелла щодо його вироку у вигляді п’ятнадцяти років позбавлення волі за незаконне володіння вогнепальною зброєю особою, яка раніше вчинила тяжкий злочин. Вирок було винесено на підставі Закону про кар’єрних злочинців (ACCA), який встановлює мінімальний термін для підсудних з кількома відповідними попередніми судимостями. Кемпбелл оскаржив класифікацію своїх попередніх правопорушень як похідних злочинів за ACCA та підняв питання щодо невизначеності умови умовного звільнення, встановленої окружним судом. Шостий апеляційний округ підтвердив рішення окружного суду.

Структура рішення

Рішення структуроване на окремі розділи, що починаються з введення до фактологічної основи справи, з подальшим детальним аналізом правових стандартів за ACCA. Суд ретельно вивчив попередні судимості Кемпбелла, визначаючи їх кваліфікацію як “насильницьких тяжких злочинів” та їх розмежування за “епізодами”. Рішення також розглядало заперечення Кемпбелла щодо умови умовного звільнення, оцінюючи як питання невизначеності, так і делегування повноважень. Варто зазначити, що це рішення підтверджує позицію суду щодо похідних злочинів за ACCA та надає чіткість правової інтерпретації попередніх судимостей при винесенні вироку.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення стверджують, що пограбування в штаті Теннессі кваліфікується як насильницький тяжкий злочин за ACCA, відхиляючи аргументи Кемпбелла, засновані на нещодавніх рішеннях Верховного суду. Суд підтвердив, що його наркотичні правопорушення були вчинені в різні епізоди, таким чином задовольняючи вимоги ACCA. Крім того, рішення підтвердило конституційність умови умовного звільнення, незважаючи на заперечення Кемпбелла щодо невизначеності. Важливо також, що воно роз’яснило повноваження суду щодо умов умовного звільнення, підкресливши, що делегування таких повноважень співробітникам служби пробації є допустимим за умови збереження судом остаточного контролю.

Дженніфер Хірд та інші проти Міста Хайленд Парк, Мічиган / 24-01230 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд США по Шостому округу підтвердив рішення окружного суду про винесення summary judgment на користь Міста Хайленд Парк у справі про дискримінацію, поданій колишніми поліцейськими Дженніфер Хірд та Андреа Маккаган. Позивачі стверджували про расову та статеву дискримінацію, посилаючись на дискримінаційне тестування на наркотики та створення ворожого робочого середовища під час їхньої служби. Апеляційний суд встановив, що позивачі не надали достатніх доказів для підтвердження своїх тверджень, підтвердивши рішення нижчестоящого суду.

Структура рішення

Рішення структуроване таким чином, щоб спочатку окреслити передісторію справи, деталізуючи твердження позивачів та обставини їхньої служби в Місті Хайленд Парк. Далі воно аналізує твердження про дискримінаційне тестування на наркотики та вороже робоче середовище через юридичну призму, посилаючись на відповідні прецеденти та правові стандарти. Суд наголошує на вимогах щодо доведення муніципальної відповідальності за § 1983, відрізняючи цю справу від інших шляхом підкреслення відсутності доказів на підтримку тверджень позивачів. Загалом, немає значних змін у застосованих правових стандартах порівняно з попередніми рішеннями, що підтверджує усталені принципи доведення у справах про дискримінацію.

Основні положення рішення

Рішення суду підкреслює кілька критичних положень, важливих для розуміння його наслідків. По-перше, воно роз’яснює, що для настання муніципальної відповідальності позивачі повинні довести як наявність базового конституційного порушення, так і те, що це порушення було спричинене муніципальною політикою або звичаєм. По-друге, наголошується, що прості припущення або суб’єктивні думки щодо дискримінації не є достатніми для виконання доказового тягаря, необхідного для продовження провадження після summary judgment. Нарешті, суд підкреслює, що поодинокі інциденти або відсутність системи дискримінаційної поведінки не відповідають необхідним критеріям для встановлення ворожого робочого середовища за застосовними правовими стандартами. Ці положення колективно підтверджують суворі вимоги до доказування, які позивачі повинні виконати у справах про дискримінацію проти муніципалітетів.

Справа США проти Браяна Бервелла / 16-03009 (2024-12-09)

Аналіз справи Апеляційного суду США №16-3009

Апеляційний суд США округу Колумбія оприлюднив важливе рішення щодо класифікації федерального пограбування банку за 18 U.S.C. § 2113(a) у зв’язку з посиленням вироку за вогнепальну зброю згідно з 18 U.S.C. § 924(c). У цій справі Браян Бервелл та Аарон Перкінс оскаржили свої тривалі вироки за використання вогнепальної зброї під час пограбування банків, стверджуючи, що статут про пограбування банку не може категорично кваліфікуватися як “злочин насильства” для цілей винесення вироку. Суд погодився, визначивши, що статут є неподільним і не підтримує застосування посиленої санкції за використання вогнепальної зброї під час злочину насильства.

Структура рішення

Рішення структуроване у вигляді серії розділів, які методично розглядають аргументи, представлені обома сторонами. Воно починається з короткого вступу про передісторію справи, за яким слідує детальне вивчення мови статуту 18 U.S.C. § 2113(a) та його історичного контексту. Рішення також обговорює наслідки рішень Верховного суду, особливо зосереджуючись на неподільності статуту щодо вимагання. Зрештою, суд доходить висновку, що статутні положення не становлять окремих злочинів, а радше описують різні способи вчинення того самого злочину, що призводить до скасування вироків Бервелла та Перкінса, пов’язаних з вогнепальною зброєю.

Основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями

Ключовим положенням рішення є визначення того, що статут про пограбування банку є неподільним щодо методів вчинення злочину — застосування сили та насильства, залякування та вимагання.Ця інтерпретація відрізняється від попередніх рішень, які могли розглядати вимагання як окремий злочин. Суд значною мірою спирається на текст статуту, історичний контекст та законодавчий намір для підтвердження свого висновку. Рішення підкреслює, що статут було змінено у 1986 році для уточнення, що вимагання є лише ще одним способом вчинення пограбування банку, а не окремим злочином. Це встановлення є значущим, оскільки впливає на застосовність обов’язкових мінімальних вироків за § 924(c) для злочинів, пов’язаних з вогнепальною зброєю.

Ключові положення для майбутнього використання

Найкритичнішим висновком рішення є постанова про те, що федеральне пограбування банку за 18 U.S.C. § 2113(a) не кваліфікується як злочин насильства за § 924(c) через його неподільність щодо вимагання. Це рішення має наслідки для інших обвинувачених у подібних справах, оскільки встановлює прецедент, який оскаржує застосування посиленого вироку за вогнепальну зброю у справах, пов’язаних з пограбуванням банку шляхом вимагання. Рішення також підтверджує необхідність аналізу класифікації злочинів на основі мови статуту, а не специфіки індивідуальної поведінки у справі, що може вплинути на майбутні апеляційні рішення.

Ерік Браун та інші проти Міста Вайомінг, штат Мічиган, та інших / 23-01285 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів по шостому округу розглядає справу Еріка Брауна та Роя Торна, яких разом з неповнолітнім сином Торна незаконно заарештували поліцейські Поліційного департаменту Вайомінга (WPD). Арешти відбулися під час легітимного показу будинку на продаж після того, як сусід помилково повідомив про них як про порушників. Суд остаточно скасував рішення окружного суду про часткове звільнення від відповідальності на користь офіцера Вібера, встановивши, що він порушив конституційні права позивачів, здійснивши арешт без достатніх підстав, при цьому підтвердивши рішення щодо інших залучених офіцерів.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Окреслює сторони та контекст справи.
• Фактологічне підґрунтя: Надає детальний опис подій, що передували арешту, включаючи виклик сусіда до поліції та дії офіцерів.
• Правовий аналіз: Обговорює правові стандарти, застосовні до позовів відповідно до 42 U.S.C. § 1983, з акцентом на кваліфіковану недоторканність, незаконне затримання, надмірне застосування сили та рівний захист.
• Висновок: Підсумовує висновки суду, скасовуючи часткове звільнення від відповідальності для офіцера Вібера та підтверджуючи його для інших офіцерів і міста.

Порівняно з попередніми версіями, це рішення уточнює застосування кваліфікованої недоторканності в контексті позовів про незаконне затримання та надмірне застосування сили, зокрема розглядаючи наслідки свідчень очевидців щодо наявності достатніх підстав.

Основні положення рішення

Рішення підкреслює кілька ключових положень, які можуть бути особливо важливими для майбутніх справ:

• Кваліфікована недоторканність: Суд наголосив, що кваліфікована недоторканність захищає офіцерів лише в тому разі, якщо їхні дії не порушують чітко встановлених конституційних прав. Зокрема, суд встановив, що в офіцера Вібера не було достатніх підстав для арештів, оскільки він не переоцінив ситуацію після усвідомлення, що позивачі не є особами, яких він раніше заарештовував.
• Порушення Четвертої поправки: Суд визначив, що арешти становили необґрунтоване затримання згідно з Четвертою поправкою, оскільки офіцери діяли на підставі хибної та неперевіреної інформації від очевидців.
• Аналіз надмірного застосування сили: Рішення обговорює стандарти оцінки позовів про надмірне застосування сили, особливо акцентуючи на необхідності наявності розумних підстав для того, щоб офіцери витягували зброю, особливо коли немає безпосередньої загрози.
• Позови про рівний захист: Суд підтвердив тягар доведення для позивачів щодо надання доказів дискримінаційного наміру або ефекту при висуванні претензій про порушення Положення про рівний захист.

США проти Аарона Перкінса / 23-03031 (2024-12-09)

Резюме рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по округу Колумбія оприлюднив рішення щодо вироків Браяна Бервелла та Аарона Перкінса за пограбування банку відповідно до 18 U.S.C. § 2113(a), зокрема зосередившись на питанні, чи є таке пограбування “злочином насильства” за 18 U.S.C. § 924(c). Суд дійшов висновку, що статут є неподільним стосовно вимагання, тобто методи пограбування, описані в статуті – включаючи силою, насильством, залякуванням або вимаганням – не становлять окремих злочинів. Відповідно, оскільки пограбування банку шляхом вимагання не передбачає inherent використання або загрозу сили, суд скасував їхні вироки за § 924(c) і повернув справу для потенційного негайного звільнення.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Стисла характеристика справи та основного правового питання.
• Передісторія: Деталі про первісні вироки Бервелла та Перкінса, пов’язані з їхньою участю в пограбуваннях банків.
• Правовий аналіз: Вивчення 18 U.S.C. § 2113(a) та його наслідків для визначення “злочину насильства”. Суд обговорює тлумачення статуту, історичний контекст та судові прецеденти.
• Висновок: Рішення суду скасувати вироки за § 924(c) і повернути справу для потенційного негайного звільнення.

Варто зазначити, що це рішення уточнює та розвиває попередні судові рішення, особливо тлумачення статуту про пограбування банку як неподільного, на відміну від попередніх поглядів, які могли розглядати його як подільний на основі загальноправових розрізнень. Суд підкреслив, що всі методи пограбування, описані в статуті, є способами вчинення єдиного злочину, а не окремих злочинів.

Ключові положення для практичного використання

Найважливіші положення рішення включають:

• Неподільність § 2113(a): Суд постановив, що статут не створює окремих злочинів за пограбування силою, залякуванням або вимаганням, внаслідок чого всі методи є фактичними способами вчинення того самого злочину.
• Наслідки для § 924(c): Оскільки пограбування банку шляхом вимагання не кваліфікується як злочин насильства, будь-які вироки за § 924(c), що базуються на такому пограбуванні, є незаконними, що призводить до скасування вироків Бервелла та Перкінса.
• Судовий прецедент: Суд підкріпив свій висновок посиланнями на попередні справи та історію статуту, підкреслюючи, що історичний контекст та законодавчий намір підтримують неподільне тлумачення.

Це рішення є значущим, оскільки потенційно впливає на численних осіб, засуджених за подібних обставин, забезпечуючи чіткіше розуміння того, як кваліфікуються обвинувачення у пограбуванні банку за федеральним законодавством.

У справі: Браян Бервелл / 16-03072 (2024-12-09)

Аналіз справи USCA №16-3072

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по округу Колумбія постановив, що федеральне пограбування банку, як визначено в 18 U.S.C. § 2113(a), не є “злочином з насильством” відповідно до положення про посилення покарання за вогнепальну зброю в 18 U.S.C. § 924(c). Суд дійшов висновку, що статут є неподільним щодо методів вчинення пограбування банку, які включають силу та насильство, залякування та вимагання. Внаслідок цього суд скасував обвинувальні вироки за § 924(c) апелянтів Браяна Бервелла та Аарона Перкінса, яким були призначені тривалі тюремні терміни на підставі помилкової класифікації їхніх злочинів.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з короткого представлення справи та залучених сторін. Далі суд окреслює відповідне правове підґрунтя, включаючи визначення та наслідки статутів, що розглядаються. Основна частина рішення присвячена категоризації пограбування банку за § 2113(a) як єдиного неподільного злочину або як окремих злочинів, з акцентом на законодавчий намір та історичний контекст. Зрештою, суд уточнює, що статут є неподільним щодо способів вчинення пограбування банку, підтверджуючи своє рішення шляхом перегляду принципів тлумачення статутів та попередньої судової практики.

Основні положення рішення

Одним з критичних положень рішення є визначення того, що пограбування банку за § 2113(a) є неподільним злочином, тобто методи його вчинення (сила та насильство, залякування та вимагання) не становлять окремих злочинів. Це встановлення є значущим, оскільки воно визначає, що навіть якщо вимагання не передбачає використання або погрозу фізичної сили, загальний злочин пограбування банку залишається некваліфікованим як насильницький за § 924(c). Внаслідок цього рішення безпосередньо впливає на обов’язкові мінімальні вимоги до призначення покарання за вогнепальні злочини, пов’язані з пограбуванням банку, що призводить до скасування обвинувальних вироків Бервелла та Перкінса. Суд також підкреслює важливість тексту, структури та законодавчої історії статуту при прийнятті цього висновку, тим самим узгоджуючись з конституційними тлумаченнями після рішення Верховного Суду у справі United States v. Davis.

США проти Браяна Бервелла / 24-03017 (2024-12-09)

Аналіз справи USCA №24-3017

Суть рішення

У нещодавньому рішенні Апеляційного суду США по округу Колумбія розглядалися обвинувачення Браяна Бервелла та Аарона Перкінса у пограбуванні банку за 18 U.S.C. § 2113(a) у зв’язку з вироком щодо вогнепальної зброї за 18 U.S.C. § 924(c). Суд дійшов висновку, що федеральне пограбування банку, вчинене шляхом вимагання, не кваліфікується як “злочин насильства” відповідно до § 924(c). Внаслідок цього суд скасував їхні обвинувачення за § 924(c), які передбачали обов’язковий мінімальний термін у тридцять років, і направив справу на розгляд для можливого негайного звільнення підсудних.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване навколо ретельного вивчення юридичних визначень та наслідків пограбування банку стосовно злочинів, пов’язаних з вогнепальною зброєю. Ключові розділи включають огляд нормативно-правової бази, детальний аналіз того, чи є пограбування банку за § 2113(a) подільним на окремі злочини, та обговорення наслідків рішення Верховного суду у справі Сполучені Штати проти Девіса. Суд встановив, що стаття є неподільною щодо вимагання, що призводить до висновку, що пограбування банку шляхом вимагання не відповідає критеріям злочину насильства за § 924(c). Цей аналіз позначає значну зміну порівняно з попередніми тлумаченнями, які могли розглядати вимагання як окремий злочин.

Важливі положення для майбутнього використання

Найкритичнішим положенням цього рішення є висновок суду про те, що 18 U.S.C. § 2113(a) є неподільною з точки зору способів вчинення, які включають силу та насильство, залякування та вимагання. Цей висновок означає, що пограбування банку шляхом вимагання не кваліфікується як злочин насильства, отже, впливає на застосування обов’язкових мінімальних термінів за § 924(c). Крім того, рішення підкреслює необхідність для судів застосовувати категоріальний підхід при визначенні того, чи становить злочин “злочин насильства”, підтверджуючи прецедент, встановлений у справі Метіс проти Сполучених Штатів. Рішення може також вплинути на подібні справи, де визначення пов’язаних злочинів перебувають під питанням, потенційно призводячи до більшої кількості апеляцій та оскаржень щодо посилення покарань за злочини, пов’язані з вогнепальною зброєю.

Адам Фрід проти Хосе Гарсіа / 24-03330 (2024-12-09)

Аналіз справи: Фрід проти Гарсіа (24-3330)

Апеляційний суд Сполучених Штатів по шостому округу розглянув справу Адама Фріда, адміністратора майна Десмонда Франкліна, проти Хосе Гарсіа, поліцейського поза службою. Апеляція виникла через відхилення клопотання Гарсіа про винесення остаточного судового рішення на підставі кваліфікованого імунітету після того, як він застрелив Франкліна, внаслідок чого настала смерть останнього. Окружний суд виявив реальні спори щодо матеріальних фактів стосовно того, чи погрожував Франклін Гарсіа зброєю, що призвело до припинення апеляції через відсутність юрисдикції у вирішенні фактологічних суперечок на цьому етапі.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами:

• Вступ: Стисла характеристика справи та процесуального стану.
• Фактологічне підґрунтя: Детальний виклад подій, що передували пострілу, включаючи різні свідчення Гарсіа та Бедлі.
• Правові стандарти: Пояснення кваліфікованого імунітету та критеріїв його застосовності.
• Аналіз: Дослідження суперечливих доказів та міркування суду щодо припинення апеляції.
• Висновок: Остаточне рішення про припинення апеляції на підставі юрисдикційних обмежень.

Порівняно з попередніми версіями, рішення уточнює правові стандарти кваліфікованого імунітету та підкреслює обмежену юрисдикцію суду у вирішенні фактологічних спорів під час проміжних апеляцій, підтверджуючи важливість оцінки достовірності як функції журі.

Основні положення рішення

Кілька положень у рішенні мають значну вагу для його застосування:

• Стандарт кваліфікованого імунітету: Суд підтвердив, що службовець має право на кваліфікований імунітет, якщо не буде доведено, що кожен розумно компетентний службовець знав би про протиправність його дій.
• Реальні спори щодо матеріальних фактів: Суд наголосив, що суперечливі свідчення свідків створюють реальну підставу для судового розгляду, яку апеляційний суд не може вирішити.
• Юрисдикційні обмеження: Рішення уточнило відсутність у суду юрисдикції щодо перегляду фактологічних висновків окружного суду в контексті проміжної апеляції.
• Важливість достовірності: Рішення підкреслило, що спори про достовірність виникають через суперечливі свідчення, які має вирішувати журі, підкреслюючи роль суду першої інстанції у встановленні доказів.

США проти Генді / 24-30400 (2024-12-09)

Аналіз судової думки – Справа 24-30400

Суть судової думки

Судова думка у справі № 24-30400 Апеляційного суду США по п’ятому округу розглядає апеляцію, подану Бренданом Блейном Генді. Федеральний громадський захисник, що представляв Генді, звернувся з проханням про звільнення від справи, стверджуючи, що апеляція не містить жодних серйозних питань для розгляду. Суд погодився з цією оцінкою, що призвело до задоволення клопотання про звільнення та припинення апеляції.

Структура судової думки

Судова думка є стислою і структурованою навколо ключових процесуальних елементів. Вона починається з ідентифікації залучених сторін, далі йде контекст апеляції, що походить від Окружного суду США по Західному округу Луїзіани. Суд визнає клопотання захисника Генді про звільнення та посилається на прецеденти справ «Андерс проти Каліфорнії» та «Сполучені Штати проти Флореса» при обґрунтуванні процесу перегляду. Висновок судової думки підтверджує рішення задовольнити клопотання та припинити апеляцію з посиланням на відповідне правило за регламентом П’ятого округу.

Основні положення судової думки

Найбільш значущими положеннями цієї судової думки є згода суду з оцінкою громадського захисника про те, що апеляція не містить жодних суттєвих юридичних питань, гідних розгляду, що є критичним для розуміння припинення справи. Рішення задовольнити клопотання про звільнення є процесуальним кроком, який дозволяє захиснику бути звільненим від подальших зобов’язань у справі. Крім того, припинення апеляції підкреслює позицію суду щодо підтримання стандарту серйозних позовів в апеляційній практиці, встановленого в попередніх справах.

Монтеро проти ДПС / 24-60302 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу видав колегіальне рішення, яке підтверджує рішення Комісара внутрішніх доходів у справі Адольфо Сандора Монтеро. Суд не знайшов оскаржуваної помилки в аргументах, представлених Монтеро, який має історію висування безпідставних заяв з метою уникнення податкових зобов’язань. Це рішення підтверджує позицію суду проти таких необґрунтованих аргументів, додатково зміцнюючи прецедент для майбутніх справ, що стосуються подібних податкових спорів.

Структура рішення

Рішення структуроване лаконічно, починаючись з посилання на номер справи та залучені сторони. Воно встановлює контекст апеляції, посилаючись на попередній номер справи в агентстві та суддів, які головують у справі. Основні положення рішення підтверджують попереднє рішення та чітко зазначають, що в протоколі або поданнях не знайдено оскаржуваної помилки. Це рішення є показовим тим, що позначене як неопубліковане, що вказує на те, що воно може не слугувати обов’язковим прецедентом, але все ще відображає постійне несхвалення судом безпідставних податкових аргументів, ґрунтуючись на попередніх рішеннях проти Монтеро.

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення підкреслюють, що суд ретельно вивчив аргументи, представлені Монтеро, підтверджуючи, що вони не мають підстав і вважаються беззмістовними. Суд посилається на попередні рішення, що стосуються Монтеро, вказуючи на модель подібної поведінки в його спробах оскаржити податкові зобов’язання. Це затвердження не лише підтримує рішення проти Монтеро, але й слугує попередженням для інших, хто може розглядати подібні стратегії в податкових спорах. Чітке відхилення судом цих аргументів підкреслює серйозність, з якою судова влада ставиться до дотримання податкового законодавства та відхилення необґрунтованих вимог.

США проти Бензенхафера / 24-10532 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув апеляцію Стівена Ерла Бензенхафера, представленого Федеральним захисником. Суд вивчив клопотання захисника та матеріали справи, дійшовши висновку, що апеляція не містить жодних серйозних питань для апеляційного перегляду. Важливо зазначити, що суд виявив канцелярську помилку в судовому рішенні щодо серійного номера вилученого iPhone, що зумовило необхідність повернення справи до районного суду для виправлення.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома розділами: починається з назви справи та її деталей, далі йде процесуальна історія апеляції. Суд визнає клопотання Федерального захисника про зняття повноважень на підставі висновку Anders, який стверджує про відсутність підстав для апеляції. Потім суд розглядає канцелярську помилку в судовому рішенні, після чого задовольняє клопотання про зняття повноважень та закриває апеляцію. Порівняно з попередніми версіями, це рішення підкреслює процесуальні аспекти апеляції та важливість виправлення канцелярських помилок у судовій документації.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають згоду суду з оцінкою Федерального захисника про відсутність серйозних підстав для апеляції, що призводить до її закриття. Крім того, суд наголошує на необхідності виправлення канцелярської помилки щодо серійного номера вилученого iPhone, демонструючи прагнення забезпечити точність судових записів. Справа повертається до районного суду саме для цього виправлення, що підкреслює процесуальну цілісність, необхідну в кримінальних вироках.

Гаспарян проти Гарленда / 24-60228 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів по п’ятому округу розглядає клопотання Наіри Гаспарян про перегляд рішення Ради з імміграційних справ (BIA), яка відхилила її апеляцію проти рішення імміграційного судді (IJ) про відмову в захисті згідно з Конвенцією проти катувань (CAT). Суд дійшов висновку, що Гаспарян не змогла довести, що з більшою ймовірністю вона зазнає катувань у разі повернення до Вірменії, підтвердивши рішення BIA на підставі представлених доказів.

Структура рішення

Це рішення структуроване наступним чином: починається з представлення сторін та контексту апеляції, за яким слідує огляд правових стандартів, що застосовуються при перегляді рішення BIA. Далі суд окреслює критерії отримання захисту за CAT та обговорює докази, представлені Гаспарян, включаючи її особисті свідчення та умови країни. Нарешті, суд робить висновок, підтверджуючи рішення BIA, зазначаючи, що докази не змушують дійти іншого висновку. Це рішення не призначене для публікації, що вказує на його можливу відсутність прецедентної цінності.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають правовий стандарт захисту за CAT, який вимагає від заявника довести, що з “більшою ймовірністю” він зазнає катувань з боку або за мовчазної згоди урядових посадовців. Суд підкреслив, що визначення катування вимагає надзвичайного болю або страждань, яким не відповідали свідчення Гаспарян. Крім того, суд зазначив, що докази умов країни не підтверджують її твердження, оскільки вони не стосувалися безпосередньо її ситуації. Також було наголошено, що уряд Вірменії вживає заходів для припинення поліцейських зловживань, що сприяло висновку про те, що рішення BIA підтверджене суттєвими доказами.

Пауелл проти Лампкіна / 24-10702 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув апеляцію Майкла А. Пауелла, ув’язненого з Техасу, який намагався скасувати відмову у постконвікційному звільненні від Кримінального апеляційного суду Техасу. Первісний позов Пауелла, оформлений відповідно до Федеральної процесуальної норми 60(b), був перекваліфікований районним судом як заява за 28 U.S.C. § 2254, що спонукало його оскаржити рішення. П’ятий окружний суд зрештою встановив, що не має юрисдикції для розгляду апеляції, що призвело до закриття справи Пауелла та відхилення його клопотання про звільнення від судових витрат (IFP).

Структура рішення

Рішення структуроване чітко та систематично. Воно розпочинається з ідентифікації справи, включаючи сторони та юрисдикцію суду. Суд окреслює процесуальну історію, зазначаючи первісне подання Пауелла та класифікацію його позову районним судом. Далі рішення обговорює юрисдикційну структуру, за якою працює П’ятий окружний суд, посилаючись на відповідні статути та попередню судову практику. Висновок лаконічно викладає рішення суду щодо відхилення клопотання Пауелла про звільнення від судових витрат та закриття апеляції через відсутність юрисдикції.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження судом відсутності юрисдикції для розгляду апеляції Пауелла, оскільки рішення районного суду не було остаточним і не підпадало під категорії оскаржуваних ухвал. Суд посилався на конкретні правові прецеденти, що визначають його апеляційну юрисдикцію, підтверджуючи, що вимоги Пауелла не відповідають цим критеріям. Крім того, відхилення судом клопотання Пауелла про дозвіл подати додаткову доповідь було визнано беззмістовним з огляду на закриття справи. Ці елементи мають критичне значення для розуміння апеляційного процесу та обмежень юрисдикції в системі федеральних судів.

Аналіз судового рішення – Сполучені Штати проти Брандола Олександра Абрама

Суть рішення:
Рішення, видане Апеляційним судом Сполучених Штатів по п’ятому округу, розглядає апеляцію Брандола Олександра Абрама. Суд розглядає клопотання призначеного адвоката про зняття повноважень, яке ґрунтується на оцінці відсутності неупереджених питань для апеляційного перегляду. Відповідно, суд задовольняє клопотання про зняття повноважень і dismiss апеляцію, доходячи висновку, що вона не заслуговує подальшого розгляду.

Структура рішення:
Рішення є стислим і має просту структуру. Воно починається з ідентифікації сторін, залучених до справи, з подальшою стислою згадкою процесуальної передісторії, включаючи клопотання призначеного адвоката про звільнення від обов’язків. Потім суд узагальнює результати перевірки звіту адвоката та матеріалів справи, доходячи висновку, що апеляція не містить дійсних підстав для перегляду. Примітно, що це рішення видане без позначення для публікації, дотримуючись правила п’ятого округу щодо неопублікованих рішень. Немає значних змін порівняно з попередніми версіями, зберігається послідовний підхід до реагування на подібні процесуальні клопотання.

Основні положення рішення:
Найбільш crucial положення цього рішення включають визнання судом оцінки адвоката про відсутність неупереджених питань в апеляції, що є фундаментальним для рішення про її dismiss. Задоволення клопотання про зняття повноважень означає прийняття судом висновку адвоката, фактично звільняючи counsel від подальших зобов’язань у цій справі. Dismiss апеляції підкреслює позицію суду про те, що на підставі проведеного огляду немає підстав для продовження апеляційного процесу. Це слугує значущим прецедентом для майбутніх справ, де призначений адвокат виявляє відсутність суттєвих підстав для апеляції.

Справа США проти Герреро / 24-40285 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув апеляцію Рікардо Герреро, федерального ув’язненого, щодо відхилення районним судом його клопотання про виправлення, як він стверджував, канцелярської помилки у вироку. Герреро намагався вилучити вироки за двома пунктами обвинувачення та оскаржив класифікацію його вироків як таких, що відбуваються одночасно, а не послідовно. Апеляційний суд визнав аргументи Герреро необґрунтованими та остаточно відхилив його клопотання про звільнення від судових витрат і dismiss апеляцію як необґрунтовану.

Структура рішення

Рішення починається з процесуальної історії, яка окреслює апеляцію Герреро з Південного округу Техасу та контекст його клопотання відповідно до Федеральних правил кримінального процесу, правило 36. Далі розглядаються твердження Герреро щодо передбачуваних канцелярських помилок та характеру його аргументів. Суд розрізняє канцелярські помилки, які підлягають виправленню за правилом 36, та суттєві заперечення, які не підлягають. У рішенні наводяться попередні судові прецеденти для роз’яснення позиції та робиться висновок про dismiss апеляції як необґрунтованої.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення підкреслюють, що твердження Герреро про канцелярську помилку насправді є суттєвим оскарженням процесу винесення вироку, тому виходить за межі правила 36. Суд наголосив, що твердження Герреро про те, що жоден вирок не було оголошено усно за двома пунктами, є необґрунтованим, оскільки протокол підтверджує, що вироки дійсно були оголошені. Рішення також підкреслило різницю між канцелярськими помилками та суттєвими змінами, зазначивши, що виправлення районним судом вироку для відображення послідовних вироків було доречним через initial канцелярську помилку в письмовому вироку. Загалом, суд дійшов висновку, що апеляція Герреро не містить обґрунтованого питання, і, відповідно, dismiss її.

Справа США проти Лухана Галіндо / 24-50281 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, видане Апеляційним судом США по п’ятому округу, розглядає апеляцію Хорхе Лухана Галіндо, де його призначений адвокат намагався отримати дозвіл на відмову від справи. Суд розглянув brief адвоката відповідно до стандартів, встановлених у справі «Anders v. California», і не знайшов серйозних питань для апеляційного розгляду. Внаслідок цього суд задовольнив клопотання про відвід та dismiss апеляції.

Структура рішення

Це рішення структуроване лаконічно та має простий формат. Воно починається з ідентифікації сторін та контексту апеляції. Ключові положення включають клопотання адвоката про звільнення від справи, перегляд судом brief та матеріалів справи, а також висновок про відсутність серйозних питань для розгляду. Примітно, що рішення не містить детального обговорення фактів справи або правових аргументів, що є відхиленням від більш розгорнутих рішень. Натомість воно зосереджується виключно на процесуальних аспектах, пов’язаних з відводом адвоката та dismiss апеляції.

Основні положення рішення

Найбільш значущі положення цього рішення включають підтвердження судом того, що апеляція не містить серйозних питань для розгляду, що призводить до задоволення клопотання адвоката про відвід. Додатково, dismiss апеляції відповідно до правила 5-го округу 42.2 вказує на процесуальне вирішення без подальшого вивчення суті справи. Це підкреслює важливість забезпечення того, щоб призначений адвокат належним чином оцінив життєздатність апеляції та наслідки brief у стилі «Anders» в апеляційному процесі.

Аналіз судової думки П’ятого апеляційного суду у справі Сполучені Штати проти Енріке Моралеса

Думка, винесена Апеляційним судом Сполучених Штатів П’ятого округу, стосується апеляції Енріке Моралеса, який намагався зменшити вирок після засудження за змову з метою здійснення незаконної грошово-трансмісійної діяльності та змову з відмивання коштів. Моралес стверджував, що він відповідає критеріям для зменшення вироку відповідно до нового положення про правопорушника з нульовою точкою в Керівних принципах призначення покарань США, однак окружний суд відхилив його клопотання, зазначивши, що він не відповідає всім необхідним критеріям через коригування ролі обтяжуючого характеру, яке він отримав. П’ятий апеляційний суд підтвердив рішення окружного суду.

Структура та основні положення думки

Думка структурована на кілька ключових розділів, включаючи вступ, передісторію справи, правовий аналіз та висновок. Суд спочатку окреслює факти, що призвели до засудження та призначення покарання Моралесу, включаючи деталі розрахунку рівня правопорушення та зниження вироку. Потім думка розглядає нове керівне положення за USSG § 4C1.1, яке надає критерії для правопорушників з нульовою точкою, та пояснює, чому коригування ролі обтяжуючого характеру Моралеса позбавило його пільг за цим положенням. Тлумачення суду узгоджується з подібними рішеннями інших округів, підтверджуючи стандарти прийнятності за керівними принципами.

Ключові положення для майбутнього використання

Найбільш значущі положення цієї думки ґрунтуються на тлумаченні критеріїв, викладених у USSG § 4C1.1(a)(10). Суд роз’яснив, що обвинувачений повинен відповідати всім переліченим критеріям, щоб мати право на зменшення вироку для правопорушників з нульовою точкою, особливо наголошуючи, що отримання коригування § 3B1.1 або участь у продовжуваній злочинній діяльності унеможливлює таку прийнятність. Це рішення підтверджує суворе тлумачення керівних принципів і слугує прецедентом для подібних майбутніх справ, де обвинувачені прагнуть зменшення вироку на підставі нових поправок до Керівних принципів призначення покарань.

На завершення, підтвердження рішення окружного суду підкреслює важливість точної мови в керівних принципах призначення покарань і встановлює чіткі критерії, яким обвинувачені повинні відповідати для досягнення зменшення своїх вироків.

США проти Степлтона / 24-10328 (2024-12-09)

Резюме справи: Сполучені Штати проти Kellі M. Степлтон

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу виніс рішення щодо апеляції Kellі M. Степлтона після порушення ним умов умовно-дострокового звільнення. Суд підтвердив рішення окружного суду про призначення 10-місячного тюремного ув’язнення з подальшим 20-річним наглядом, встановивши, що Степлтон порушив умови володінням контрольованою речовиною. Степлтон оскаржив повторне призначення умовно-дострокового звільнення, стверджуючи, що окружний суд неналежно оцінив тяжкість його первинного кримінального правопорушення при винесенні вироку.

Структура рішення та основні положення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів: вступ з ідентифікацією сторін та процесуальною історією, резюме аргументів апелянта, а також аналіз і висновок суду. Основні положення роз’яснюють, що розгляд окружним судом первинного правопорушення був допустимим у контексті обов’язкового скасування згідно з 18 U.S.C. § 3583(g). Зокрема, суд посилався на попередні рішення, щоб підтвердити, що такі міркування не становлять очевидної помилки, наголошуючи, що будь-які зауваження про первинне правопорушення були другорядними щодо загальних питань недотримання Степлтоном умов та громадської безпеки. Це рішення підтверджує усталені правові прецеденти без запровадження суттєвих змін порівняно з попередніми тлумаченнями подібних справ.

Значущі положення для майбутнього використання

Ключові положення рішення включають підтвердження того, що окружні суди можуть враховувати каральні фактори при призначенні обов’язкових вироків про скасування, як висвітлено в § 3553(a)(2)(A). Суд також підкреслив важливість історії недотримання відповідачем умов умовно-дострокового звільнення та пріоритетне занепокоєння громадською безпекою як виправдання для призначеного вироку. Крім того, рішення посилює тягар на апелянта щодо демонстрації очевидної або явної помилки, що є значущим стандартом апеляційного перегляду, особливо в контексті порушень умовно-дострокового звільнення. Це рішення слугує критичним орієнтиром для майбутніх справ, пов’язаних з подібними питаннями умовно-дострокового звільнення та міркуваннями, які суди можуть зважувати під час винесення вироку.

Рамос проти Ервіна / 24-20164 (2024-12-09)

Справа 24-20164: Апеляційний суд Сполучених Штатів для П’ятого округу

Суть рішення

У цій справі Альберто Рамос порушив позов проти кількох поліцейських, стверджуючи про неправомірний арешт та надмірне застосування сили за інцидентом у Х’юстоні 11 липня 2021 року. Суд прийняв твердження Рамоса як правдиві, які стверджували, що поліцейські повалили його без обґрунтованої підозри або достатніх підстав, після чого було застосовано надмірну силу під час його затримання. П’ятий апеляційний округ підтвердив рішення окружного суду, який частково відхилив клопотання поліцейських про закриття справи на підставі кваліфікованого імунітету.

Структура рішення

Рішення структуроване лаконічно, представляючи контекст апеляції, твердження позивача та процесуальну історію, що передувала апеляції. Воно починається з найменування сторін, за яким слідує резюме передісторії справи, особливо зосереджуючись на подіях, що призвели до звинувачень проти поліцейських. Підтвердження судом рішення окружного суду є чітким і стислим, що вказує на те, що рішення ґрунтується на раніше викладеному нижчестоящим судом обґрунтуванні.

На відміну від попередніх версій подібних справ, це рішення підкріплює стандарт оцінки кваліфікованого імунітету в контексті тверджень про надмірне застосування сили та неправомірний арешт, наголошуючи на важливості обґрунтованої підозри та достатніх підстав.

Основні положення рішення

Найкритичніші положення цього рішення включають підтвердження попереднього рішення суду про відхилення клопотання поліцейських про закриття справи, особливо щодо захисту кваліфікованого імунітету. Це свідчить про те, що суд знайшов достатньо підстав у твердженнях Рамоса для проведення судового розгляду, підкреслюючи значущість дій поліцейських та необхідність обґрунтованої підозри під час взаємодії правоохоронців. Рішення може слугувати орієнтиром для майбутніх справ, що стосуються подібних звинувачень у неправомірних діях поліції та застосування кваліфікованого імунітету.

Огляд рішення у справі № 23-30772

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу видав рішення щодо апеляції Троя Б. Гідрі про скасування його справи окружним судом через відсутність предметної юрисдикції та неспроможність заявити позов. Гідрі, який представляв себе самостійно, висунув позови проти різних відповідачів, включаючи Управління житлового господарства HUD у Church Point, банк Rayne State Bank та Поліційний відділ Church Point, що стосувалися дискримінаційного виселення, крадіжки, банківського шахрайства та незаконного арешту. Апеляційний суд визнав апеляцію Гідрі безпідставною через його нездатність представити будь-які юридичні аргументи, що ефективно оскаржували б рішення нижчестоящого суду.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване прямолінійно, починаючись з ідентифікації сторін, характеру апеляції та юрисдикції суду. Воно окреслює позови Гідрі проти відповідачів, уточнюючи, що окружний суд відхилив позови проти банку Rayne State Bank через відсутність предметної юрисдикції та відхилив позови проти інших двох відповідачів як такі, що пропустили строк давності. Крім того, суд зазначив, що апеляція Гідрі не містила юридичних аргументів для оскарження цих відхилень, що призвело до висновку про безпідставність апеляції.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження скасування окружним судом позовів Гідрі через відсутність предметної юрисдикції та закінчення строку позовної давності. Суд підкреслив, що Гідрі належним чином не оскаржив ці рішення в апеляції, що сприяло визначенню апеляції як безпідставної. Більше того, рішення наголошує, що позов щодо прав HIPAA не розглядався окружним судом і тому не був частиною апеляційного перегляду. Це рішення підтверджує принцип, що апеляції мають ґрунтуватися на міцних юридичних аргументах, а не на переказі фактичних тверджень.

Справа Azhar Chaudhary Law проти Ali / 23-20464 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув консолідовану апеляцію щодо позову Хамзи Алі проти Азхара Чаудхарі та його юридичної фірми, а також курорту Riverstone, стосовно передбачуваного привласнення коштів. Суд відхилив апеляції Чаудхарі, його юридичної фірми та Riverstone, постановивши, що вони не є потерпілими сторонами, які мають право на апеляцію. Однак він скасував рішення суду у справах про банкрутство на користь Riverstone, зазначивши, що суд у справах про банкрутство не розглянув належним чином потенційну можливість справедливого продовження строку позовної давності щодо позову Алі.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, включаючи вступ до справи, огляд подій, що передували судовому розгляду, аналіз питань юрисдикції та обговорення апеляцій сторін. Основні положення цього рішення уточнюють, що позови Алі проти Riverstone були обґрунтованими, але пропущені за строком позовної давності, що суд у справах про банкрутство помилково визнав без розгляду питання про справедливе продовження строку. Рішення також розглядає та відхиляє апеляції Чаудхарі, його юридичної фірми та Riverstone, підкреслюючи, що вони не зазнали несприятливого судового рішення.

Основні положення рішення

Суд наголосив на кількох критичних моментах для майбутніх посилань: по-перше, важливість встановлення того, чи є сторона “потерпілою” для збереження права на апеляцію, що не мало місця для відповідачів у цій справі. По-друге, він визначив, що справедливе продовження строку може застосовуватися, коли сторону ввели в оману або обманули, змусивши пропустити крайній термін позовної давності, що суд у справах про банкрутство повністю не дослідив. Нарешті, рішення підкреслює значення предметної юрисдикції відповідно до 28 U.S.C. § 1334(b) у справах, пов’язаних з банкрутством, підтверджуючи, що суд у справах про банкрутство зберігає юрисдикцію над позовами, якщо вони пов’язані з провадженням про банкрутство, навіть після закінчення справи.

США проти Мірса / Справа № 24-10180 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення – Справа № 24-10180

Рішення, видане Апеляційним судом Сполучених Штатів по п’ятому округу, стосується апеляції Крістіана Аллена Мірса, якого представляв адвокат, призначений судом. Суд розглянув клопотання адвоката про зняття повноважень, а також короткий виклад справи, поданий відповідно до керівних принципів, встановлених у справі «Anders v. California». Зрештою, суд погодився з оцінкою адвоката про відсутність серйозних питань, що заслуговують на подальший апеляційний перегляд, що призвело до задоволення клопотання про зняття повноважень та припинення апеляційного провадження.

Структура рішення

Рішення є стислим і структурованим навколо ключових процесуальних елементів. Воно починається з резюме справи, включаючи сторони та конкретний суд, з якого було подано апеляцію. Суд визначає дії адвоката, посилаючись на справи «Anders» та «Flores» для окреслення стандарту зняття повноважень, коли немає життєздатних підстав для апеляції. Рішення завершується ухвалою суду задовольнити клопотання адвоката про зняття повноважень та припинення апеляційного провадження з посиланням на відповідне процесуальне правило (5th Cir. R. 42.2).

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення включають визнання судом оцінки адвоката про відсутність серйозних підстав для апеляції. Ця оцінка є значущою, оскільки підтверджує процесуальну цілісність апеляційного процесу, забезпечуючи розгляд лише апеляцій з суттєвими підставами. Задоволення клопотання про зняття повноважень також заслуговує на увагу, оскільки відображає схвалення судом судження адвоката щодо життєздатності апеляції. Припинення апеляційного провадження підкреслює прагнення суду до ефективного судочинства та підтверджує стандарти, встановлені в попередніх рішеннях щодо обов’язків призначеного адвоката.

США проти Алькараз-Хуареса / 23-50801 (2024-12-03)

Аналіз рішення Апеляційного суду П’ятого округу у справі № 23-50801

Апеляційний суд Сполучених Штатів для П’ятого округу розглянув апеляцію Хуана Пабло Алькараз-Хуареса, який був визнаний винним у незаконному повторному в’їзді після депортації відповідно до 8 U.S.C. § 1326. Суд виявив розбіжності між усним оголошенням вироку та письмовим судовим рішенням, зокрема щодо умов умовно-дострокового звільнення та технічної помилки у посиланні на статтю. Внаслідок цього суд направив справу назад до окружного суду для виправлення з метою забезпечення послідовності та точності судового рішення.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

1. Передісторія: Цей розділ окреслює обставини справи, включаючи попередню депортацію Алькараз-Хуареса, обвинувачення у незаконному в’їзді та процес винесення вироку.
2. Конфлікт між усним оголошенням та письмовим рішенням: Суд обговорює розбіжності в умовах умовно-дострокового звільнення, зазначаючи вимогу щодо дозволу від суду замість співробітника служби пробації, що накладає більше обмежень на підсудного.
3. Технічна помилка: Цей розділ висвітлює помилку в письмовому рішенні щодо цитування статті, за якою відбулося засудження, підкреслюючи необхідність точної документації.
4. Висновок: Узагальнено рішення суду про повернення справи для внесення виправлень.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення, важливі для майбутніх справ, включають:

• Вимогу щодо виправлення розбіжностей між усними оголошеннями та письмовими рішеннями, особливо коли письмове рішення накладає більш обтяжливі умови на підсудного.
• Суд підкреслив, що технічні помилки мають бути виправлені для точного відображення конкретних законодавчих положень, за якими було здійснено засудження, наголошуючи на потенційних супутніх наслідках таких помилок.
• Рішення підтверджує принцип, що право підсудного бути поінформованим і мати можливість захищатися від умов покарання має бути дотримане як в усній, так і в письмовій формах.

США проти Андраде-Ернандеса / 23-60642 (2024-12-09)

Суть рішення

П’ятий апеляційний окружний суд підтвердив рішення окружного суду про відхилення клопотання Антоніо Андраде-Ернандеса про закриття обвинувального висновку відповідно до 18 U.S.C. § 922(g)(5)(A). Андраде-Ернандес стверджував, що цей статут порушує його права за Другою поправкою, що раніше розглядалося у справі Сполучені Штати проти Медіни-Канту. Суд дійшов висновку, що заперечення Андраде-Ернандеса перекрите існуючим прецедентом, особливо підкресливши, що нелегальні іноземці не вважаються частиною політичної спільноти, яка захищається Другою поправкою.

Структура рішення

Рішення починається з короткого представлення справи та сторін, за яким слідує огляд заперечення Андраде-Ернандеса щодо конституційності 18 U.S.C. § 922(g)(5)(A). Зазначається процесуальна історія, включаючи зупинення провадження до результату справи Медіна-Канту. Потім суд розглядає клопотання уряду про повне підтвердження та роз’яснює, що, незважаючи на заперечення Андраде-Ернандеса, оскарження статуту є безпідставним. Рішення завершується підтвердженням судового рішення окружного суду.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження того, що нелегальні іноземці не вважаються “членами політичної спільноти” відповідно до Другої поправки, тим самим підтверджуючи конституційність § 922(g)(5), встановлену в попередніх справах. Суд підкреслив, що прецедент від Портійо-Мунос не був скасований більш recent рішеннями Верховного суду, такими як Брюен та Рахімі. Це рішення підкреслює застосування обов’язкового прецеденту окружного суду у справах, що стосуються оскарження Другої поправки, та роз’яснює позицію суду щодо прав нелегальних іноземців стосовно володіння вогнепальною зброєю.

Справа “Riverstone Resort проти Ali” / Справа № 23-20498 (2024-12-09)

Резюме судового рішення у справі № 23-20498

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув апеляції у справі про банкрутство, що стосується Riverstone Resort, L.L.C. та Азхара Чаудхарі. Суд відхилив апеляції Чаудхарі, його юридичної фірми та Riverstone, постановивши, що вони не є “потерпілими сторонами”, які мають право оскаржувати сприятливі судові рішення. Однак суд скасував рішення суду у справах про банкрутство на користь Riverstone, встановивши, що суд у справах про банкрутство неналежним чином розглянув питання про справедливе призупинення перебігу позовної давності, яка перешкоджала позовним вимогам Хамзи Алі проти Riverstone.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване з кількох розділів, що починаються з огляду справи та процесуальної історії, за яким слідують аналізи юрисдикції, статусу апеляцій та суті позовних вимог. Суд визначає, що суд у справах про банкрутство мав юрисдикцію щодо вимог, пов’язаних з банкрутством Riverstone, та уточнює, що позовна давність не є питанням юрисдикції. Він підкреслює, що лише потерпілі сторони можуть оскаржувати судове рішення, що призводить до відхилення апеляцій від відповідачів, які отримали сприятливі рішення. Рішення також деталізує потенційну можливість справедливого призупинення перебігу позовної давності, вказуючи, що суд у справах про банкрутство не розглянув цей важливий аспект при винесенні свого рішення.

Ключові положення для майбутнього використання

З цього рішення виникає кілька ключових положень, які можуть вплинути на майбутні справи. По-перше, рішення підтверджує принцип, що лише сторони, яким судове рішення завдало шкоди, можуть подавати апеляцію, тим самим обмежуючи обсяг апеляційного перегляду дійсно постраждалими сторонами. По-друге, увага суду до справедливого призупинення надає критичну перспективу того, як суди можуть розглядати питання продовження строків позовної давності у справах, де позивач був введений в оману або обманутий. Цей аспект може значно вплинути на учасників судового процесу, які опиняються в подібних ситуаціях, коли вони вважають, що їхні права були приховані діями супротивної сторони. Нарешті, рішення підкреслює важливість точної ідентифікації відповідачів та розуміння наслідків процесуальних помилок при пред’явленні позовів, що є суттєвим для адвокатів та учасників судового процесу, які працюють у складних правових ситуаціях.

США проти Ірахета-Альвареса / 24-50244 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів по п’ятому округу розглядає апеляцію Беніто Ірахета-Альвареса, якого представляв призначений адвокат. Суд розглянув короткий виклад, поданий адвокатом, який дотримувався процедур, встановлених у справах Anders v. California та United States v. Flores. Суд зрештою погодився з оцінкою адвоката про відсутність серйозних питань для апеляційного перегляду, задовольнивши клопотання про виведення адвоката та закривши апеляцію.

Структура рішення

Рішення структуроване як короткий колегіальний висновок, що вказує на його колективне видання судом, а не окремим суддею. Воно починається з номера справи та назви, далі йде процесуальна історія справи, включаючи апеляцію з Окружного суду США по Західному округу Техасу. Основні положення включають оцінку обґрунтованості апеляції, задоволення клопотання про виведення адвоката та закриття апеляції відповідно до Правила 42.2 П’ятого округу. Рішення не запроваджує значних змін порівняно з попередніми версіями, але підтверджує процесуальні стандарти справ Anders та Flores щодо виведення адвоката та оцінки необґрунтованих апеляцій.

Основні положення рішення

Найважливіші положення рішення включають згоду суду з оцінкою призначеного адвоката про відсутність серйозних питань для апеляційного перегляду. Цей висновок дозволяє адвокату вийти зі справи без подальших зобов’язань. Додатково закриття апеляції за Правилом 42.2 підкреслює позицію суду щодо необґрунтованих апеляцій, підтверджуючи процесуальну цілісність апеляційного процесу. Рішення також наголошує на важливості дотримання усталених прецедентів при оцінці обґрунтованості апеляції та ролі призначеного адвоката в таких контекстах.

США проти Кейна / 24-10168 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу видав стислу думку у справі Сполучені Штати проти Сайбаха Кейна. У цьому рішенні суд задовольнив клопотання адвоката про відвід від представництва Кейна після того, як адвокат встановив, що немає неабсурдних питань для апеляції. Внаслідок цього суд припинив апеляційне провадження, дійшовши висновку, що подальший перегляд є непотрібним.

Структура рішення

Рішення має просту структуру, яка починається з посилання на номер справи та залучені сторони. Воно окреслює процесуальне становище справи, зазначаючи, що адвокат, призначений для представництва Кейна, подав клопотання про відвід відповідно до стандартів, встановлених у справах Андерс проти Каліфорнії та Сполучені Штати проти Флореса. У рішенні вказується, що Кейн не подав відповіді на клопотання. Потім суд підтверджує свою згоду з оцінкою адвоката і завершує рішення офіційним припиненням апеляційного провадження.

Основні положення рішення

Найсуттєвіші положення цього рішення включають згоду суду з висновком призначеного захисника про відсутність неабсурдних питань, гідних апеляційного перегляду. Ця оцінка є crucial, оскільки підкреслює дискрецію суду у визначенні життєздатності апеляції на основі аналізу адвоката. Припинення апеляційного провадження та задоволення клопотання про відвід також демонструють процесуальну ефективність суду у розгляді справ, що не містять суттєвих правових питань.

Деніелс проти Цементних Мулярів / 23-20595 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, винесене Апеляційним судом Сполучених Штатів по п’ятому округу, розглядає апеляцію Гомера Деніелса-молодшого, який оскаржив відхилення його позову щодо пенсійних пільг відповідно до Закону про забезпечення доходів працівників при виході на пенсію 1974 року (ERISA). Окружний суд постановив, що позовні вимоги Деніелса є такими, що втратили позовну давність, і він не висунув жодних аргументів на оскарження цього рішення під час апеляції. Внаслідок цього апеляційний суд підтвердив рішення нижчестоящого суду, підкресливши необхідність для апелянтів належним чином обґрунтовувати свої аргументи для їх збереження при апеляції.

Структура рішення

Рішення структуроване стисло та включає кілька ключових компонентів. Воно починається з ідентифікації справи, за яким слідує представлення сторін. Суд зазначає, що апеляція надходить з Південного округу Техасу, конкретно посилаючись на номер справи в окружному суді. Потім він підкреслює, що рішення винесене per curiam, що вказує на колективне рішення групи суддів. Суд стисло повторює позовні вимоги Деніелса, рішення окружного суду і завершується підтвердженням цього рішення без розгляду будь-яких конкретних помилок, оскільки жодних не було висунуто Деніелсом. Примітно, що немає значних змін у попередніх версіях рішення, оскільки воно в основному слугує для повторення усталених процесуальних принципів щодо апеляцій.

Основні положення рішення

Найбільш значущі положення цього рішення стосуються процесуальних вимог до оскарження рішення нижчестоящого суду. Суд наголошує, що особи, які представляють себе самостійно, хоча й мають певні пільги, все одно повинні висувати змістовні аргументи у своїх поданнях для підтримки апеляції. Рішення підтверджує принцип, що неспроможність визначити будь-яку помилку в рішенні нижчестоящого суду рівнозначна відмові від будь-якого оскарження цього рішення. Це підкреслює важливість ретельно та добре структурованих юридичних аргументів у апеляційній практиці, особливо для осіб, які представляють себе самостійно.

США проти Батлер / 23-60594 (2024-12-09)

Суть рішення

П’ятий апеляційний суд округу підтримав вирок Бетті Батлер, яка була визнана винною в незаконному володінні вогнепальною зброєю як особа, що раніше вчинила злочин. Хоча суд визнав, що районний суд припустився помилки, не доручивши присяжним визначити, чи відбулися попередні серйозні наркозлочини Батлер в різні періоди, як це передбачено нещодавнім рішенням Верховного Суду у справі «Ерлінгер проти Сполучених Штатів», він дійшов висновку, що ця помилка не мала істотного впливу. Таким чином, суд підтвердив посилений вирок Батлер відповідно до Закону про озброєних кримінальних злочинців (ACCA).

Структура та положення рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з представлення справи та фонових обставин засудження Батлер. Воно окреслює процесуальну історію, включаючи визнання Батлер своєї вини та процес винесення вироку районним судом. Потім суд обговорює наслідки рішення у справі «Ерлінгер», яке перемістило відповідальність за визначення того, чи відбулися попередні злочини в різні періоди, від суддів до присяжних. Рішення також розглядає доктрину про несуттєву помилку та демонструє, як будь-які раціональні присяжні дійшли б того самого висновку щодо попередніх злочинів Батлер. Примітно, що рішення посилається на попередні справи, які встановили прецедент, що дозволяв суддям визначати ці факти, підкреслюючи зміну, внесену рішенням у справі «Ерлінгер».

Основні положення для майбутнього використання

Ключові положення рішення включають визнання судом того, що рішення у справі «Ерлінгер» вимагає визначення присяжними питання про «різні періоди» за ACCA, підкреслюючи конституційну вимогу одностайного висновку присяжних поза розумним сумнівом. Рішення підкреслює застосування аналізу несуттєвої помилки, вказуючи, що навіть за наявності конституційної помилки докази в матеріалах справи привели б раціональних присяжних до того самого висновку щодо злочинів Батлер. Ця справа встановлює прецедент для майбутніх справ, пов’язаних з ACCA та визначеннями присяжних, ілюструючи важливість стандарту несуттєвої помилки у справах про конституційні порушення під час винесення вироку.

Річард Кендрик проти Чедвіка Дотсона / 23-07108 (2024-12-09)

Суть рішення

У справі Річарда Вейда Кендрика проти Чедвіка Дотсона Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу відхилив апеляцію Кендрика щодо несвоєчасності його клопотання за 28 U.S.C. § 2254. Суд підкреслив, що такі клопотання підлягають однорічному терміну давності, який Кендрик не дотримав. Апеляції не було надано сертифікат про апеляційність, оскільки Кендрик не продемонстрував суттєвого порушення конституційного права.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване лаконічно, починаючись з ідентифікації сторін та процесуальної історії, що передувала апеляції. Воно окреслює правову базу відповідно до 28 U.S.C. § 2254 та § 2253, зокрема обговорюючи вимогу щодо сертифіката про апеляційність. Суд зазначив, що такий сертифікат є необхідним, коли окружний суд відмовляє у задоволенні клопотання з процесуальних підстав, і має бути доведено, що рішення є дискусійним та існує спірна вимога щодо порушення конституційного права. Це рішення підтверджує стандарти, встановлені у попередніх справах, таких як Гонзалес проти Талера та Слек проти Макденіела.

Важливі положення для майбутнього використання

Ключові положення цього рішення підкреслюють важливість дотримання терміну давності для клопотань за § 2254 та необхідність отримання сертифіката про апеляційність для апеляцій щодо процесуальних відхилень. Покладання судом уваги на неформальний brief як критичний компонент в обмеженні процесу перегляду також є показовим, що підкреслює потребу апелянтів належним чином зберігати питання у своїх поданнях. Крім того, рішення суду про відмову в усних аргументах вказує на те, що ретельні письмові подання можуть бути достатніми для прийняття судового рішення.

Справа США проти Рао / 23-10670 (2024-12-09)

Резюме справи: Сполучені Штати проти Секхара Рао (Справа № 23-10670)

Суть рішення

П’ятий апеляційний суд підтвердив вироки Секхара Рао за двома пунктами шахрайства у сфері охорони здоров’я, пов’язаними зі схемою шахрайства щодо TRICARE, федеральної програми медичних пільг. Рао було виправдано за пунктами змови, але визнано винним у поданні фальшивих вимог про необґрунтовані медичні тести. Суд визнав достатніми докази на підтримку вердикту журі та підтвердив рішення окружного суду щодо виключення певних свідчень та розрахунку фінансових збитків для винесення вироку.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з введення у справу та контексту апеляцій. Воно деталізує шахрайську схему, організовану Еріком Бугеном, та участь Рао як лікаря-консультанта. Рішення окреслює фактологічне підґрунтя справи, включаючи характер шахрайських вимог, ролі різних сторін та докази, представлені під час судового процесу.

Ключові положення включають:
– Опис шахрайської схеми, зокрема функціонування групи ADAR та специфіки замовлення і виставлення рахунків TRICARE.
– Аналіз достатності доказів щодо винуватості Рао у поданні шахрайських вимог.
– Обговорення рішень окружного суду щодо виключення доказів, особливо тверджень Рао про покладання на юридичну консультацію.
– Оцінку розрахунку збитків за Настановами з винесення вироку, що підтверджує використання очікуваних збитків замість фактичних.

Важливі положення для майбутнього використання

Кілька ключових положень у рішенні суду можуть слугувати важливими прецедентами:
– Суд підтвердив, що лікар може бути притягнений до відповідальності за шахрайство у сфері охорони здоров’я, навіть якщо він безпосередньо не подавав вимог, наголошуючи, що спричинення подання неправдивих вимог є достатнім для відповідальності.
– Роз’яснено, що непрямі докази можуть адекватно підтримувати обвинувальний вирок у справах про шахрайство у сфері охорони здоров’я, дозволяючи ширше тлумачити, що вважати достатніми доказами.
– Рішення підтвердило застосування Настанов з винесення вироку, особливо визначення “збитків”, яке включає очікувані збитки, забезпечуючи основу для майбутніх справ, пов’язаних з шахрайством у сфері охорони здоров’я та відповідними питаннями винесення вироку.

США проти Джонні Джонсона / 23-12618 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Одинадцятого округу підтвердив 57-місячний вирок, винесений Джонні Джонсону, який визнав себе винним у володінні вогнепальною зброєю особою, раніше засудженою за тяжкий злочин. Суд підтримав рішення окружного суду про застосування дворівневого посилення покарання згідно з Керівними принципами призначення покарань США за необережне створення значного ризику смерті або серйозного тілесного ушкодження під час втечі від правоохоронних органів. Апеляція була зосереджена на тому, чи було виправдане таке посилення, зважаючи на те, що під час інциденту ніхто не постраждав.

Структура рішення

Рішення структуроване в кількох розділах, що починаються з введення до справи, за яким слідує детальний виклад обставин, що призвели до арешту Джонсона та подальшого винесення вироку. Суд окреслює процесуальну історію, включаючи заперечення Джонсона щодо звіту про досудове розслідування, зокрема стосовно базового рівня правопорушення та посилення за необережність. Далі рішення переходить до правових стандартів перегляду посилень при призначенні покарання та застосовує ці стандарти до справи Джонсона. Суд завершує рішення висновком про підтвердження судового рішення окружного суду. Це рішення не запроваджує значних змін порівняно з попередніми обговореннями подібних посилень, але підтверджує застосування керівних принципів, коли поведінка підсудного під час втечі становить ризик для інших.

Основні положення рішення

Найкритичніші положення рішення включають тлумачення судом поняття “необережності” стосовно посилень при призначенні покарання згідно з U.S.S.G. § 3C1.2. Суд роз’яснив, що посилення застосовується, коли дії підсудного створюють значний ризик смерті або серйозного ушкодження, навіть якщо фактичної шкоди не заподіяно. Рішення підкреслює, що втеча на високій швидкості може внутрішньо становити ризики не лише для особи, що тікає, але й для співробітників правоохоронних органів та громадськості. Крім того, рішення про застосування посилення було прийнято на основі конкретних обставин справи Джонсона, включаючи його втечу на високій швидкості та спричинену аварію, яка могла мати серйозні наслідки.

США проти Келлера / 23-40338 (2024-12-09)

Огляд справи: Сполучені Штати проти Келлера

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу 9 грудня 2024 року підтвердив рішення нижчестоящого суду про відхилення клопотання підсудного-апелянта Андре Луї Келлера про придушення доказів, отриманих під час дорожнього огляду на постійному імміграційному контрольному пункті. Суд встановив, що дії службового собаки Митної та прикордонної служби (CBP), який відреагував на транспортний засіб Келлера, надали достатні підстави для подальшого обшуку, внаслідок якого було виявлено іноземця, який незаконно перебував на території Сполучених Штатів, схованого в транспортному засобі.

Структура рішення та основні положення

Рішення структуроване в кількох частинах, починаючи з введення фактів справи та процесуальної історії. Далі обговорюється стандарт перегляду клопотань про придушення доказів, за яким слідує аналіз дій службового собаки на контрольному пункті. Суд окреслює правові принципи щодо обшуків на імміграційних контрольних пунктах, посилаючись на ключові прецеденти, такі як «Сполучені Штати проти Мартінеса-Фуерте» та «Довалі-Авіла». Рішення підкреслює відмінності між «сигналом» та «вказівкою» службового собаки та як вони пов’язані з визначенням імовірної причини. Зрештою, суд розглядає кожен аргумент Келлера проти рішення про придушення доказів, остаточно підтверджуючи рішення окружного суду.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька положень цього рішення мають особливе значення для майбутніх справ, пов’язаних з реакцією службових собак на імміграційних контрольних пунктах. По-перше, рішення підтверджує, що сигнал навченого службового собаки не становить обшуку за Четвертою поправкою, тим самим легітимізуючи нюхання службовими собаками як неінвазивний спосіб оцінки імовірної причини. По-друге, суд уточнює, що дії співробітників CBP на контрольному пункті не вимагають конкретної причини для направлення транспортного засобу на додатковий огляд. Важливо, що суд встановлює: навчена індикативна поведінка службового собаки, наприклад, посадка безпосередньо біля транспортного засобу, надає достатню імовірну причину для обшуку. Це встановлює чіткий прецедент щодо використання сигналів службових собак у контексті імміграційного правозастосування та визначення імовірної причини.

Алі проти Азхара Чаудхарі / 23-20507 (2024-12-09)

Суть рішення

Це рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів по п’ятому округу розглядає серію апеляцій, що випливають зі справи про банкрутство, яка стосується Riverstone Resort, L.L.C. та позовів проти Азхара Чаудхарі та його юридичної фірми. Суд відхилив апеляції Чаудхарі та його фірми, стверджуючи, що вони не є потерпілими сторонами, які мають право на апеляцію. Однак суд скасував рішення суду з банкрутства на користь Riverstone, зазначивши, що нижчий суд належним чином не розглянув питання про справедливе призупинення перебігу позовної давності щодо позовів Хамзи Алі.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, які починаються з введення до справи та залучених сторін, за яким слідує детальний виклад фактів, пов’язаних зі спорами. Потім суд обговорює питання юрисдикції, зазначаючи, що суд з банкрутства мав юрисдикцію щодо позовів Алі проти Riverstone через їх значущість для провадження у справі про банкрутство. Рішення завершується аналізом апеляцій, зокрема зосереджуючись на правовому статусі апелянтів та справедливому призупиненні перебігу позовної давності. Особливо важливим у цьому рішенні є наголос на важливості справедливого призупинення, яке не було повною мірою розглянуте в попередньому рішенні суду з банкрутства.

Основні положення, важливі для використання

Найбільш значущими положеннями рішення є визначення судом помилки суду з банкрутства, який не розглянув питання про справедливе призупинення перебігу позовної давності для позовів Алі проти Riverstone. Цей аспект є crucial, оскільки він дозволяє продовжити строк подання позовів за певних обставин, особливо коли неправомірні дії або обман з боку протилежної сторони перешкоджали позивачеві подати позов. Крім того, рішення встановлює принцип, що апеляцію можуть подавати лише потерпілі сторони, що є суттєвим для розуміння обмежень права на апеляцію в майбутніх справах, які стосуються сприятливих судових рішень.

Енді Десті проти Santander Consumer USA Inc. / 24-13606 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по Одинадцятому округу видав колегіальне рішення про відхилення апеляції Енді Десті через відсутність юрисдикції. Суд зазначив, що Десті не подав повідомлення про апеляцію протягом встановленого строку після наказу окружного суду про відхилення його зміненої скарги. Зокрема, повідомлення було подане на два дні пізніше, що призвело до висновку про неможливість апеляційного суду здійснювати юрисдикцію у справі.

Структура рішення

Рішення є простим і стислим, головним чином зосередженим на процесуальних аспектах апеляції. Воно починається з посилання на номер справи та назви сторін, перш ніж окреслити питання юрисдикції. Основні положення підкреслюють статутні вимоги відповідно до 28 U.S.C. § 2107(a) та Федеральних правил апеляційного провадження, зокрема Правила 4(a)(1)(A) та 26(a)(1)(C). Важливо, що ця версія наголошує на суворому дотриманні строків подання, послідовно з попередніми рішеннями, та підтверджує відсутність дискреції у продовженні цих строків.

Основні положення рішення

Найкритичніші положення цього рішення стосуються необхідності своєчасної подачі повідомлення про апеляцію, що є crucial для встановлення апеляційної юрисдикції. Посилання суду на попередню судову практику, зокрема Green v. Drug Enforcement Administration, слугує підтвердженням принципу, що запізнілі подання не можуть викликати апеляційну юрисдикцію. Крім того, рішення повторює, що будь-які майбутні клопотання про перегляд мають відповідати встановленим часовим та процесуальним вимогам згідно з правилами суду, підтримуючи чіткий стандарт для учасників судового процесу щодо дедлайнів.

М.Х. та ін. проти Omegle.com LLC / 22-10338 (2024-12-09)

Аналіз справи Апеляційного суду США, округ 11: 22-10338

Апеляційний суд 11-го округу розглянув справу М.Х. та Дж.Х. від імені їхньої неповнолітньої дитини, К.Х., проти Omegle.com LLC. Суд розглянув твердження про те, що Omegle.com свідомо володіла дитячою порнографією та брала участь у діяльності з торгівлі людьми після того, як незнайомець експлуатував К.Х. через її платформу. Зрештою, суд підтвердив рішення окружного суду про закриття позову відповідно до Розділу 230 Закону про пристойність комунікацій, дійшовши висновку, що позивачі належним чином не встановили вимоги за Законом Маші або Законом про реавторизацію захисту жертв торгівлі людьми (TVPRA).

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване наступним чином:

1. Резюме справи та фактологічне підґрунтя.
2. Обговорення юридичних питань щодо імунітету за Розділом 230.
3. Аналіз вимог за Законом Маші та TVPRA.
4. Висновок про підтвердження рішення окружного суду.

Рішення підкреслює застосовність Розділу 230, який захищає постачальників інтерактивних комп’ютерних послуг від відповідальності за контент, створений користувачами. Зокрема, зазначається, що Omegle.com не може нести відповідальність як видавець або мовець інформації, наданої її користувачами. Суд також роз’яснив необхідність для позивачів довести фактичне знання відповідно до винятку FOSTA до Розділу 230 для підтримки свого позову. Це є помітною зміною порівняно з попередніми тлумаченнями, які могли допускати конструктивне знання в різних контекстах.

Ключові положення для майбутнього використання

Рішення визначає кілька критичних юридичних моментів:

• Суд постановив, що батьки К.Х. недостатньо обґрунтували позов за Законом Маші, оскільки твердження не давали правдоподібної підстави вважати, що Omegle.com свідомо володіла дитячою порнографією.
• Встановлено, що виняток FOSTA до Розділу 230 вимагає доведення фактичного знання про торгівлю людьми відповідачем, а не лише конструктивного знання.
• Суд підкреслив відмінність між кримінальною відповідальністю за TVPRA та цивільними позовами, наголошуючи на вищому стандарті фактичного знання, необхідному для цивільних позовів за винятком FOSTA.

Ці положення надають керівництво для майбутніх справ, пов’язаних з Розділом 230 та позовами проти платформ за протиправні дії користувачів, особливо в контекстах, що стосуються вразливих груп населення, таких як неповнолітні.

Справа Азхар Чаудхарі Лоу проти Алі / 23-20362 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув серію консолідованих апеляцій, що стосуються Хамзи Алі та Азхара Чаудхарі, після рішення суду у справах про банкрутство щодо позовів Алі проти Чаудхарі, його юридичної фірми та курорту Riverstone. Суд відхилив апеляції Чаудхарі, його юридичної фірми та Riverstone на підставі того, що вони не є потерпілими сторонами, які мають право на апеляцію, оскільки отримали сприятливі судові рішення. Натомість суд скасував рішення суду у справах про банкрутство на користь Riverstone, встановивши, що суд не провів належної оцінки щодо можливості справедливого призупинення строку позовної давності за позовами Алі.

Структура рішення

Рішення структуроване на різні розділи, що починаються з представлення передісторії справи та залучених сторін. Воно деталізує процесуальну історію, включаючи первинні позови Алі в суді з банкрутства та подальші судові рішення. Рішення поділене на окремі частини, які розглядають юрисдикцію, апеляції відповідачів та, нарешті, апеляцію Алі щодо строку позовної давності. Особливо наголошується на неспроможності суду з банкрутства розглянути питання справедливого призупинення, що є значною зміною порівняно з попередніми тлумаченнями, коли позови могли бути повністю відхилені.

Основні положення рішення

Ключові положення підкреслюють, що суд з банкрутства мав предметну юрисдикцію щодо позовів, пов’язаних з Riverstone, і що строк позовної давності є не питанням юрисдикції, а стверджувальним захистом. Суд підтвердив, що апеляцію можуть подавати лише потерпілі сторони, що призвело до відхилення апеляцій відповідачів. Важливо, що рішення підкреслює потенційну можливість справедливого призупинення строку позовної давності у справах, де позивача було введено в оману або обманено, що не було розглянуто судом з банкрутства. Як наслідок, П’ятий апеляційний округ повернув справу на додаткове провадження для оцінки цієї теорії, дозволивши можливість іншого результату за позовами Алі проти Riverstone.

США проти Крістофера Вілкінса / 24-11235 (2024-12-09)

Аналіз справи USCA11: 24-11235

Суть рішення: У цій справі Крістофер Таворріс Вілкінс оскаржив відхилення свого клопотання про зменшення вироку відповідно до 18 U.S.C. § 3582(c)(2), стверджуючи, що він має право на полегшення внаслідок зворотної дії Поправки 821 до Керівних принципів призначення покарання США. Апеляційний суд Одинадцятого округу підтвердив рішення окружного суду, дійшовши висновку, що поправка не знизила ефективно його діапазон керівних принципів. Інші заперечення Вілкінса щодо вироку були визнані такими, що виходять за межі провадження за § 3582(c)(2).

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, включаючи вступ до справи, резюме фактів, що призвели до засудження Вілкінса, обговорення попередніх апеляцій та клопотань, а також детальний аналіз застосування Поправки 821. Суд виклав процесуальну історію, включаючи первісне винесення вироку та подальші апеляції, перш ніж розглянути конкретні аргументи Вілкінса щодо впливу поправки на його вирок. Рішення завершилося підтвердженням відхилення окружним судом клопотання.

Основні положення та зміни

Суд підкреслив, що Поправка 821, яка змінила нарахування балів кримінальної історії, зворотно дозволила зменшення з двох до одного бала для підсудних, які вчинили правопорушення під час кримінального вироку, якщо вони мали сім або більше попередніх балів. Однак він дійшов висновку, що ця зміна не вплинула на категорію кримінальної історії Вілкінса, яка залишилася на рівні VI через загальну кількість 20 балів. Рішення підкреслило, що інші твердження Вілкінса, включаючи заперечення щодо начебто помилкової практики призначення покарань, не підлягають розгляду за § 3582(c)(2) і тому не були розглянуті.

Важливі положення для використання

Ключові положення цього рішення включають підтвердження того, що клопотання за § 3582(c)(2) суворо обмежене коригуваннями діапазонів керівних принципів внаслідок зворотних поправок. Рішення також підтверджує, що зміни в діапазоні керівних принципів мають бути достатньо суттєвими для зменшення вироку, і що претензії, пов’язані з первісними помилками при винесенні вироку або конституційними викликами, не входять до сфери розгляду за § 3582(c)(2). Ця справа слугує crucial посиланням для розуміння обмежень щодо клопотань про зміну вироку на основі поправок до керівних принципів та важливості конкретних критеріїв, встановлених Комісією з призначення покарань.

Хадасса Файнберг проти Фердинанда Сінтрона-молодшого / 24-01794 (2024-12-09)

Аналіз рішення Апеляційного суду США 4-го округу у справі Хадасси Файнберг проти Фердинанда Сінтрона-молодшого та інших

Суть рішення

Апеляційний суд США 4-го округу відхилив апеляцію Хадасси Файнберг щодо відмови у задоволенні її клопотання про звільнення від судових витрат та передачі її справи з Окружного суду Меріленду до Середнього округу Пенсильванії. Суд встановив, що не має юрисдикції для перегляду наказу про передачу справи, оскільки це не є остаточним або проміжним appealable наказом. Крім того, апеляція щодо звільнення від судових витрат була визнана беззмістовною, оскільки Середній округ Пенсильванії вже відхилив позов Файнберг через невиконання вимог щодо сплати судового збору.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване як стисле колегіальне рішення, що деталізує обґрунтування суду щодо відхилення апеляції. Воно розпочинається з викладення процесуальної історії справи Файнберг, включаючи її первісний цивільний позов та подальшу відмову у клопотанні про звільнення від судових витрат. Рішення підкреслює відсутність юрисдикції відповідно до 28 U.S.C. § 1291 та § 1292 щодо наказу про передачу справи та роз’яснює, що хоча відмова у звільненні від судових витрат є appealable, вона стала беззмістовною після передачі та відхилення справи Середнім округом. Суд посилався на попередні рішення, такі як «TechnoSteel, LLC проти Beers Constr. Co.» та «Holloway проти міста Вірджинія-Біч», для підтвердження своїх висновків.

Важливі положення для майбутнього використання

Ключові положення, які можуть бути важливими для майбутніх справ, включають роз’яснення, що накази про передачу справи зазвичай не підлягають оскарженню, якщо вони не потрапляють до певних категорій, визначених юрисдикційними статутами. Крім того, рішення підтверджує, що апеляції щодо звільнення від судових витрат можуть стати беззмістовними, якщо подальші дії в іншому окружному суді роблять питання неюстиційним. Ця справа підкреслює важливість своєчасного дотримання судових наказів, оскільки невиконання може призвести до відхилення справи та обмеження можливостей для оскарження.

Набор Гонсалес-Гонсалес проти Меррика Гарленда / 24-01696 (2024-12-09)

Огляд рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Четвертого округу видав неопубліковане колегіальне рішення щодо Набора Гонсалеса-Гонсалеса, громадянина Мексики, який подав клопотання про перегляд наказу Ради з питань імміграційних апеляцій (BIA). BIA відхилила клопотання Гонсалеса про поновлення його імміграційного провадження, визнавши його несвоєчасним і відмовившись за власною ініціативою поновити справу. Апеляційний суд підтримав рішення BIA і відхилив клопотання про перегляд, зазначивши, що Гонсалес не оскаржив питання своєчасності.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване лаконічно, представляючи назву справи, сторони та резюме провадження в вступі. Ключові положення включають визнання судом неспроможності Гонсалеса оскаржити висновок BIA про несвоєчасність, внаслідок чого він втратив право оскаржити це питання. Крім того, суд роз’яснив відсутність юрисдикції для перегляду рішення BIA не здійснювати власну ініціативу щодо поновлення справи, посилаючись на відповідні прецеденти, які встановлюють такі обмеження.

Ключові положення для майбутнього використання

У цьому рішенні виділяються кілька критичних положень, які можуть вплинути на майбутні справи: По-перше, підтвердження того, що питання, не порушені в документах сторони, вважаються втраченими для апеляційного перегляду, як підкреслено посиланням на Улла проти Гарленда. По-друге, рішення підтверджує обмеження судового перегляду щодо дискреційних рішень BIA відповідно до 8 C.F.R. § 1003.2(a), де суд посилається на Лоуренс проти Лінча для підтримки відсутності юрисдикції. Ці елементи мають суттєве значення для розуміння меж апеляційного перегляду в імміграційних справах.

Джордж Болдвін Гатчінсон-молодший та інші проти США та інших / 24-11491 (2024-12-09)

Огляд рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по округу Одинадцятому підтвердив скасування цивільного позову Джорджа Гатчінсона проти різних відповідачів, включаючи федеральних посадовців та агентства, через недостатнє вручення процесуальних документів та відсутність підстав для позову. Вимоги Гатчінсона переважно стосувалися передбачуваних порушень Закону про цивільний захист військовослужбовців та шахрайських дій, вчинених проти нього під час військової служби. Суд встановив, що Гатчінсон не дотримався юридичних вимог щодо належного вручення процесуальних документів відповідачам, що зрештою призвело до закриття його справи.

Структура та основні положення

Рішення структуроване з вступу, детального розділу про передісторію, що висвітлює твердження Гатчінсона та процесуальну історію, за яким слідує розділ обговорення, поділений на два основні питання: скасування вимог проти відповідачів Департаменту доходів Джорджії (GDOR) та скасування зміненої скарги Гатчінсона через відсутність належного вручення. Суд переглянув рішення нижчестоящого суду de novo та на предмет зловживання дискреційними повноваженнями, підтвердивши розгляд справи окружним судом. Варто зазначити, що суд підкреслив: вимоги Гатчінсона проти GDOR були скасовані через їх декларативність та відсутність достатнього зв’язку з будь-яким правопорушенням.

Ключові положення для майбутнього використання

Одним з найбільш значущих аспектів цього рішення є наголос на процесуальних вимогах щодо вручення документів федеральним посадовцям та США відповідно до Федеральних процесуальних правил 4(i). Суд підтвердив, що позивачі повинні вручати документи як окремим посадовцям, так і США при пред’явленні позову до федеральних посадовців в їхній офіційній якості. Рішення також підкреслило важливість надання чітких доказів вручення та те, як невиконання цього може призвести до закриття справи. Крім того, обговорення суду щодо неспроможності встановити поважні причини процесуальних вад слугує критичним нагадуванням учасникам судового процесу про важливість дотримання процесуальних правил та термінів.

Джонтавіус Лайонс проти Дж. Стрівала / 23-07285 (2024-12-09)

Резюме рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу розглянув апеляцію Джонтавіуса Кайрі Лайонса, федерального ув’язненого, який оскаржував скасування його петиції за 28 U.S.C. § 2241. Окружний суд скасував петицію через відсутність юрисдикції, і при перегляді апеляційний суд не виявив скасовної помилки в рішенні окружного суду. Відповідно, Четвертий округ підтвердив скасування та направив справу назад для виправлення канцелярської помилки в рішенні окружного суду.

Структура та основні положення

Рішення структуроване як короткий колегіальний висновок, тобто рішення, винесене колективно суддями. Суд спочатку узагальнює процесуальну історію, зазначаючи статус Лайонса як федерального ув’язненого та характер його петиції за 28 U.S.C. § 2241, яка мала на меті оскаржити його вирок. Він підкреслює рішення окружного суду скасувати петицію без шкоди та причини, що призвели до висновку про відсутність юрисдикції. Значною зміною є посилання на ключовий прецедент, Jones v. Hendrix, який уточнює, що позивач не може використовувати петицію § 2241 для послідовних колатеральних атак на федеральний вирок. Суд завершив рішенням про направлення справи назад для виправлення конкретної помилки посилання в рішенні окружного суду.

Ключові положення для майбутнього використання

Ключові положення цього рішення включають підтвердження того, що петиція за 28 U.S.C. § 2241 не може бути використана для оскарження федерального вироку, якщо вона становить послідовну колатеральну атаку, як встановлено в Jones v. Hendrix. Це рішення підтверджує обмеження використання § 2241 і встановлює чіткий прецедент щодо юрисдикційних питань, пов’язаних з такими петиціями. Крім того, направлення справи назад для виправлення канцелярських помилок підкреслює важливість точності в юридичній документації та надає процесуальний шлях для виправлення незначних помилок, які можуть виникати в судових рішеннях.

Кірк Марш проти Штату Юта / 24-01964 (2024-12-09)

Аналіз апеляції USCA4: 24-1964

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу підтвердив рішення окружного суду про відхилення позову Кірка Расела Марша без шкоди для позову. Відхилення було засноване на відсутності предметної юрисдикції, з посиланням на доктрину Рукера-Фельдмана, яка обмежує можливість нижчих федеральних судів переглядати рішення державних судів. Суд не знайшов оскаржуваної помилки в рішенні окружного суду і вирішив, що усні аргументи не є необхідними, оскільки факти справи та юридичні питання були належним чином представлені в письмовій формі.

Структура рішення

Рішення структуроване лаконічно і складається з короткого вступу, підтвердження рішення нижчестоящого суду та посилання на відповідний правовий прецедент, а саме доктрину Рукера-Фельдмана. Основні положення включають підтвердження відхилення без шкоди для позову, визнання відсутності предметної юрисдикції та опору на усталену судову практику. Це рішення не запроваджує нових правових стандартів і не змінює попередніх тлумачень доктрини Рукера-Фельдмана, зберігаючи послідовність з попередніми рішеннями в цій сфері.

Основні положення рішення

Найбільш значущими положеннями цього рішення є визнання доктрини Рукера-Фельдмана як підстави для відхилення, що підкреслює неможливість федеральних судів повторно розглядати питання, вже вирішені державними судами. Крім того, рішення суду підтвердити рішення нижчестоящого суду без детальних усних аргументів підкреслює чіткість та достатність письмового протоколу в цій справі. Це рішення слугує нагадуванням про обмеження, з якими стикаються позивачі, які представляють себе самостійно, при подоланні складних юрисдикційних питань у федеральній судовій системі.

Таріг Амін проти Чедвіка Дотсона / 23-06933 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Четвертого округу відхилив апеляцію Таріга Рашада Аміна, який намагався оскаржити рішення окружного суду про відхилення його петиції за 28 U.S.C. § 2254. Суд встановив, що Амін не відповідає необхідним критеріям для отримання сертифіката апеляційності, який вимагається для продовження апеляційного провадження у таких справах. Рішення підкреслює стандарти видачі сертифіката та робить висновок, що Амін не довів суттєвого порушення конституційного права.

Структура рішення

Рішення структуроване як колективне рішення суду (per curiam), тобто винесене судом колективно, а не окремим суддею. Воно розпочинається з процесуального статусу справи, вказуючи на апеляцію зі Східного округу Вірджинії та деталі initial петиції. Основні положення включають пояснення вимог до отримання сертифіката апеляційності, зокрема розмежування підстав для відхилення за суттю та процесуальних підстав. Суд посилається на прецеденти, такі як «Бак проти Девіса» та «Гонзалес проти Талера», для роз’яснення стандартів, застосовних до справи Аміна, підкреслюючи зміни в порядку розгляду апеляцій на основі суттєвих конституційних прав.

Головні важливі положення

Ключові положення, важливі для майбутніх справ, включають вимогу, за якою заявник повинен довести, що розумні правники могли б вважати конституційні оцінки окружного суду спірними або помилковими, якщо відхилення відбулося по суті. Натомість, якщо відхилення є процесуальним, заявник повинен довести, що як процесуальне рішення, так і underlying конституційна вимога є спірними. Це рішення підкреслює високий поріг, який має бути подоланий ув’язненим для отримання сертифіката апеляційності, підтверджуючи позицію суду щодо дотримання процесуальної суворості в апеляціях habeas corpus.

Рон Ланкастер проти округу Аламанс, Суддя Джефф Холланд / 24-01755 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу підтвердив рішення окружного суду про закриття позову Рона Б. Ланкастера за 42 U.S.C. § 1983. Закриття було засноване на рекомендації судді магістрату, що позов вважається необґрунтованим і не відповідає вимогам за 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B). Суд не виявив підстав для скасування рішення окружного суду та відхилив клопотання Ланкастера про призначення адвоката.

Структура рішення

Рішення структуроване як стисле колегіальне рішення, яке відображає колективну думку складу суддів без детального зазначення автора. Воно узагальнює процесуальну передісторію, зокрема апеляцію з Центрального округу Північної Кароліни, де первісний позов було закрито. Це рішення не містить розширеного обговорення або аналізу, натомість зосереджене на підтвердженні рішення окружного суду без внесення змін або нових тлумачень порівняно з попередніми рішеннями в подібних справах.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення підкреслюють підтвердження закриття позову Ланкастера нижчестоящим судом за критеріями необґрунтованості позову та неспроможності сформулювати позовні вимоги. Рішення суду про відхилення клопотання про призначення адвоката свідчить про те, що справа Ланкастера не потребувала додаткової правової допомоги. Крім того, уточнення, що неопубліковані рішення не є обов’язковим прецедентом у цьому окрузі, є важливим для майбутніх позивачів та їхнього розуміння, як можуть розглядатися подібні справи.

Джеймі Форбс проти Atlantic Bay Mortgage Group, LLC / 24-01897 (2024-12-09)

Резюме рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу відхилив апеляційну скаргу, подану Джеймі Форбс проти Atlantic Bay Mortgage Group, LLC та інших відповідачів. Відхилення ґрунтувалося на встановленні того, що Форбс своєчасно не подала повідомлення про апеляцію після наказу окружного суду, який dismiss її цивільного позову через відсутність підстав для позову та належного правового статусу. Суд підкреслив, що своєчасна подача повідомлення про апеляцію є юрисдикційною вимогою, яку Форбс не виконала.

Структура рішення

Рішення має чітку структуру, яка починається з назви справи та сторін, що беруть участь, з подальшим викладенням процесуальної історії, яка призвела до апеляції. Основні положення включають обґрунтування суду щодо dismiss апеляції через відсутність юрисдикції внаслідок несвоєчасної подачі повідомлення про апеляцію. Рішення також посилається на відповідні процесуальні правила, зокрема на Федеральні правила апеляційного провадження 4(a)(1)(A), які визначають строки подачі апеляції, та цитує прецедентну справу Bowles v. Russell на підтримку свого рішення. Немає значних змін в процесуальних тлумаченнях порівняно з попередніми версіями подібних рішень.

Основні положення рішення

Найважливіші положення цього рішення включають пряму вказівку, що повідомлення про апеляцію має бути подане протягом 30 днів після наказу окружного суду, що не було дотримано Форбс. Рішення підкреслює, що невиконання своєчасної подачі повідомлення про апеляцію або неподання клопотання про продовження чи поновлення апеляційного строку призводить до втрати юрисдикції апеляційним судом. Це підкреслює критичну важливість дотримання процесуальних строків у цивільних апеляціях, що є ключовим висновком для майбутніх учасників судового процесу в подібних ситуаціях.

Справа Вільяма Страсбурга проти Трупера Грегорі Вілсона / 24-01698 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу видав неопубліковану думку щодо справи Вільяма Страсбурга, який оскаржив наказ окружного суду про закриття його позову без шкоди для позову. Суд встановив, що окружний суд неправильно застосував утримання відповідно до прецеденту, встановленого у справі «Йонгер проти Харріса», який регулює втручання федерального суду в поточні державні провадження. Апеляційний суд постановив, що замість закриття справи, окружний суд мав призупинити провадження до вирішення відповідних справ у державному суді.

Структура та основні положення рішення

Думка структурована на кілька ключових розділів, що починаються з вступної ідентифікації сторін та процесуальної історії справи. Далі викладається правова основа апеляції та відповідні стандарти перегляду, зокрема з посиланням на справу «Ейр Евак EMS, Inc. проти МакВея» для встановлення рамок оцінки розсуду окружного суду. Рішення підкреслює, що хоча доктрина утримання застосовується, вона також уточнює, що правильною процедурою у справах, що включають як відшкодування збитків, так і справедливе відшкодування, є призупинення провадження, а не його закриття.Ця відмінність має критичне значення для розуміння подальших настанов суду.

Важливі положення для майбутнього використання

Зокрема, рішення наголошує на двох критичних моментах для практикуючих юристів. По-перше, воно підтверджує принцип, що коли позивач вимагає як забороняючого та декларативного захисту, так і грошового відшкодування, утримання не повинно призводити до повного закриття справи, а лише до призупинення провадження до вирішення державних судових питань. Ця настанова ґрунтується на прецедентній справі «Адамс Аутдор Реклама Лтд. П’шип проти округу Бофорт». По-друге, рішення суду підтверджує важливість ретельного застосування доктрини утримання «Йонгер», надаючи нижчим судам структуру для ефективного балансування федеральних та державних судових обов’язків.

Рон Ланкастер проти округу Аламанс, Її Честь Катрін Оверби / 24-01754 (2024-12-09)

Аналіз апеляції USCA4: 24-1754

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу підтвердив наказ окружного суду про dismissal скарги Рона Б. Ланкастера за § 1983 Розділу 42 Зведеного кодексу США. Окружний суд прийняв рекомендацію судді магістрату, визначивши, що позови Ланкастера є безпідставними та не встановлюють життєздатної вимоги відповідно до 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B). Апеляційний суд дійшов висновку, що в рішенні нижчестоящого суду немає скасовуючих помилок.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване як per curiam рішення, тобто винесене без підпису та колективним голосом суду, що часто вказує на просте вирішення без детального аналізу. Основні положення включають підтвердження наказу про dismissal нижчестоящого суду, повторення висновків щодо безпідставності позовів та відхилення клопотання Ланкастера про призначення адвоката. Це рішення не запроваджує нових правових стандартів, а радше застосовує існуючі прецеденти, пов’язані з оцінкою скарг in forma pauperis відповідно до 28 U.S.C. § 1915.

Ключові положення для майбутнього використання

Значущі положення цього рішення включають підтвердження судом того, що безпідставні позови не заслуговують на подальші судові ресурси, та наголошення на вимозі, щоб позови відповідали мінімальному порогу життєздатності для продовження провадження. Рішення підкреслює дискрецію суду у dismissal позовів за § 1915(e)(2)(B), особливо коли не представлено суттєвих юридичних аргументів. Крім того, вибір суду відмовитися від усних аргументів свідчить про чітку одностайність щодо представлених питань і підтверджує думку, що письмові матеріали достатньо підтримують рішення.

Справа США проти Дени Дина Фетерсона / 23-07180 (2024-12-09)

Аналіз апеляції USCA4: 23-7180

Думка у справі Сполучені Штати проти Дени Дина Фетерсона стосується апеляції обвинуваченого проти рішення окружного суду про відхилення клопотання про зменшення вироку відповідно до 18 U.S.C. § 3582(c)(2) після Поправки 821 до Керівних принципів призначення покарання. Апеляційний суд Четвертого округу підтвердив рішення окружного суду, встановивши, що нижчестоящий суд належним чином усвідомив свої повноваження та діяв у межах свого розсуду, відхиливши клопотання на підставі аналізу факторів 18 U.S.C. § 3553(a). Рішення підкреслює ретельне розглядання судом відповідних правових стандартів та доцільність його висновків.

Структура думки

Думка структурована лаконічно, починаючись з чіткої ідентифікації сторін та контексту апеляції, за якою слідує огляд правової бази, відповідно до якої розглядалася апеляція. Суд окреслив, що перегляд рішення окружного суду за § 3582(c)(2) здійснюється за двома напрямками: щодо зловживання розсудом стосовно рішення про зменшення вироку та de novo щодо юридичних повноважень. Думка підтверджує, що окружний суд належним чином реалізував свій розсуд, зазначаючи, що не було жодних помилок у його оцінці.

Основні положення думки

Ключові положення думки включають підтвердження того, що окружний суд мав чітке розуміння своїх повноважень щодо розгляду зменшення вироку за § 3582(c)(2) та застосування факторів § 3553(a) у процесі прийняття рішення. Четвертий округ наголосив, що розсуд окружного суду не є необмеженим, але в цій справі він був реалізований належним чином. Думка також підкреслює, що неопубліковані рішення не встановлюють обов’язкового прецеденту, що є важливою відмінністю в контексті правових прецедентів та майбутніх справ.

Джонатан Родс проти Джозефа Макфаддена / 23-06341 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу підтвердив рішення окружного суду про винесення summary judgment на користь відповідачів у справі, поданій Джонатаном Доннеллом Едвардсом Родсом відповідно до 42 U.S.C. § 1983. Суд підтримав прийняття окружним судом рекомендації судді-магістрата, не знайшовши скасовуючої помилки в рішенні нижчестоящого суду. Внаслідок цього апеляцію Родса було відхилено, як і його клопотання про призначення адвоката.

Структура рішення

Рішення структуроване як колегіальне (per curiam), що вказує на його колективне авторство суддями, а не окремим суддею. Воно розпочинається з ідентифікації сторін та процесуальної історії, включаючи апеляцію з Окружного суду США по округу Південна Кароліна. Рішення лаконічно викладає висновок суду про підтвердження наказу окружного суду без необхідності усних аргументів, наголошуючи, що відповідні факти та правові питання були достатньо представлені у письмових матеріалах. Примітно, що рішення також роз’яснює, що неопубліковані рішення не мають обов’язкового прецеденту в цьому окрузі.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження винесення окружним судом summary judgment, що означає відсутність реальних спорів щодо будь-яких суттєвих фактів, які б вимагали судового розгляду. Це підтверджує принцип, що позови за 42 U.S.C. § 1983 вимагають достатніх доказів для продовження. Додатково, відхилення клопотання Родса про призначення адвоката свідчить про те, що суд не знайшов достатніх підстав для юридичного представництва під час цієї апеляції. Рішення підкреслює покладання апеляційного суду на наявний протокол та його дискрецію щодо відмови від усних аргументів, коли справа є достатньо висвітленою у поданих документах.

Річард Кендрик проти Чедвіка Дотсона / 23-07099 (2024-12-09)

Аналіз апеляції USCA4: 23-7099

Суть рішення

Апеляційний суд Четвертого округу відхилив апеляцію Річарда Вейда Кендрика щодо закриття його клопотання за 28 U.S.C. § 2254 як такого, що подане з порушенням строку. Суд наголосив, що клопотання підпадає під однорічний строк давності, і апеляція дозволяється лише за умови видачі сертифіката про можливість оскарження, який Кендрик не отримав. Суд дійшов висновку, що Кендрик не довів суттєвого порушення конституційного права, що призвело до закриття його апеляції.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване як колегіальне per curiam, що вказує на його прийняття судом колективно, а не окремим суддею. Воно розпочинається стислим представленням справи, за яким слідує огляд застосовного законодавства відповідно до 28 U.S.C. § 2254 та § 2253. Суд посилається на необхідність сертифіката про можливість оскарження та стандарти, встановлені у справах «Гонзалес проти Талера» та «Слек проти МакДаніеля» щодо процесуальних підстав та спірних вимог. Це рішення підтверджує чинну судову практику без внесення значних змін порівняно з попередніми рішеннями, забезпечуючи послідовність застосування законодавчих обмежень та процесуальних вимог.

Ключові положення для майбутнього використання

Найкритичніші положення цього рішення включають роз’яснення, що сертифікат про можливість оскарження є необхідним для подання апеляції після процесуального закриття справи, як передбачено 28 U.S.C. § 2253(c)(1)(A). Крім того, наголошується, що апелянт повинен довести як дискусійність процесуального рішення, так і наявність спірного конституційного питання. Акцент суду на ролі неформального меморандуму в обмеженні сфери перегляду підкреслює важливість належного збереження питань для апеляції в цьому документі. Ці моменти мають вирішальне значення для майбутніх позивачів, які прагнуть подолати процесуальні перешкоди у федеральних справах про habeas corpus.

Роджер Лансфорд проти Міністерства юстиції США / 23-06056 (2024-12-09)

Резюме рішення

Апеляційний суд Четвертого округу видав неопубліковану думку, яка підтверджує рішення окружного суду про надання summary judgment на користь відповідачів, до яких входили Міністерство юстиції США та ФБР, у справі, порушеній Роджером Кітом Лансфордом відповідно до Закону про свободу інформації (FOIA). Суд не виявив скасовуючих помилок у рішенні окружного суду, фактично підтримавши позицію нижчестоящого суду. Крім того, клопотання Лансфорда про забезпечувальні заходи було відхилено.

Структура та положення рішення

Рішення є стислим і структуроване навколо підтвердження наказу окружного суду. Воно починається з короткого вступу до справи та залучених сторін, за яким слідує огляд процесу апеляційного розгляду. Основне положення рішення включає підтвердження рішення нижчестоящого суду, що вказує на те, що судді апеляційної інстанції не виявили суттєвих юридичних помилок, які б вимагали зміни результату. Варто зазначити, що рішення є неопублікованим, що означає воно не слугує обов’язковим прецедентом у Четвертому окрузі, що може відображати його обмежені правові наслідки порівняно з опублікованими рішеннями.

Ключові положення для використання

Найбільш значущі положення цього рішення обертаються навколо підтвердження summary judgment на користь відповідачів за FOIA, що може слугувати контрольною точкою для майбутніх подібних справ щодо тлумачення та застосування FOIA. Відхилення судом клопотання Лансфорда про забезпечувальні заходи підкріплює судову позицію щодо достатності наявного правового запису в цій справі. Більше того, неопублікований характер рішення сигналізує учасникам судового процесу, що, хоча рішення і роз’яснює позицію суду, воно не встановлює прецеденту, якого необхідно дотримуватися в наступних справах.

Метью Джонс проти Поліції штату Меріленд / 24-01985 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів Четвертого округу видав неопубліковану думку щодо апеляції Метью Джонса проти Поліції штату Меріленд та Поліції Солсбері Балтимор, Меріленд. Суд відхилив апеляцію, дійшовши висновку, що наказ, якого вимагав Джонс, не є остаточним наказом і не є апеляційним або супутнім наказом, отже, суд не має юрисдикції розглядати справу. Апеляція випливала з рішення окружного суду, який відхилив клопотання про закриття його скарги та надав Джонсу можливість змінити свою скаргу.

Структура рішення

Рішення структуроване як колегіальне рішення, тобто воно винесене від імені суду, а не конкретних суддів. Воно починається з резюме процесуальної історії, зазначаючи, що апеляція Джонса була подана після наказу окружного суду, який дозволив йому змінити свою скаргу. Суд посилається на відповідні статути та судову практику щодо юрисдикції, зокрема 28 U.S.C. § 1291 та § 1292, які регулюють типи наказів, які можуть бути оскаржені. Це рішення є роз’ясненням юрисдикційних обмежень, з якими стикаються апелянти, та підкреслює важливість остаточності наказів для апеляції.

Основні положення рішення

Найважливіші положення рішення включають визначення судом відсутності юрисдикції над апеляцією Джонса через характер наказу, який не є ні остаточним, ні апеляційним або супутнім наказом. Суд також висвітлює процесуальні правила, що регулюють такі рішення, особливо необхідність остаточності в апеляціях відповідно до 28 U.S.C. § 1291. Крім того, рішення підкреслює дискрецію суду утриматися від усних аргументів, коли протокол адекватно представляє необхідні факти та правові питання, спрощуючи апеляційний процес.

Тоні Форрестер проти Карлоса Нуньєса / 24-01273 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд США Четвертого округу підтвердив рішення окружного суду про відхилення цивільного позову Тоні Джина Форрестера проти Карлоса Нуньєса. Відхилення ґрунтувалося на відсутності предметної юрисдикції, тобто суд визнав, що не має повноважень розглядати справу. Апеляційний суд підтвердив це рішення, не виявивши жодних скасовних помилок у рішенні нижчестоящого суду.

Структура рішення

Рішення структуроване стисло, що відображає колективне рішення суду (per curiam), яке означає, що воно видане судом колективно, а не окремим суддею. Воно починається з ідентифікації сторін та характеру апеляції, за яким слідує стисле викладення процесуальної історії та підстав для відхилення справи окружним судом. Суд завершує рішення прямим підтвердженням ухвали нижчестоящого суду. Важливо зазначити, що це неопубліковане рішення не встановлює обов’язкового прецеденту в окрузі, що є значущим аспектом порівняно з опублікованими рішеннями, які мають більшу авторитетність.

Основні положення рішення

Найкритичнішими положеннями цього рішення є підтвердження відхилення окружним судом позову Форрестера через відсутність предметної юрисдикції. Це підкреслює важливість встановлення юрисдикції суду для розгляду справи, що є фундаментальним у цивільному судочинстві. Крім того, рішення суду підтвердити справу без усних аргументів свідчить про те, що питання були достатньо вирішені на основі наявного протоколу, що підкреслює достатність представлених документів. Той факт, що це рішення є неопублікованим, додатково вказує на те, що, хоча воно може надати уявлення про міркування суду, воно не сприяє розвитку правового прецеденту в цьому окрузі.

Метью Джонс проти Поліції штату Південна Кароліна / 24-01980 (2024-12-09)

Резюме рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу підтвердив рішення окружного суду про закриття позову Метью Джонса, поданого відповідно до 42 U.S.C. § 1983 проти Поліції штату Південна Кароліна та Поліції міста Мертл-Біч. Окружний суд прийняв рекомендацію судді-магістрата та закрив справу відповідно до 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B). Апеляційний суд не виявив скасовуючих помилок у рішенні окружного суду та відхилив клопотання Джонса про звільнення від судового рішення.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване як колективне рішення суду (per curiam), тобто винесене судом колективно, а не окремим суддею. Основні положення включають підтвердження судом рішення окружного суду, відхилення апеляції Джонса та стислу заяву про відсутність скасовуючих помилок при перегляді справи. Примітно, що неопубліковані рішення, подібні до цього, не слугують обов’язковим прецедентом у Четвертому окрузі, що може відрізнятися від попередніх опублікованих рішень, які мають вагу в майбутніх справах.

Важливі положення для майбутнього використання

Ключові положення, які можуть бути важливими для майбутніх посилань, включають підтвердження судом закриття справи відповідно до 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B), що дозволяє закривати позови, які вважаються безпідставними або не містять підстав для задоволення. Крім того, заява суду щодо непрецедентного характеру неопублікованих рішень є значущою для розуміння застосування цієї справи в майбутніх судових процесах. Рішення підкреслює необхідність для позивачів надавати достатні правові підстави при поданні позовів за § 1983, особливо при намаганні діяти як особа, звільнена від судових витрат.

Справа США проти Джона Вігінса / 23-04606 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд США Четвертого округу частково підтвердив і частково відхилив апеляцію Джона Артура Вігінса, який визнав себе винним у кількох злочинах, включаючи володіння вогнепальною зброєю особою, засудженою за тяжкий злочин. Суд дослідив дійсність застереження про відмову від апеляції, включеного до угоди про визнання вини Вігінса, і зрештою дійшов висновку, що він свідомо та розумно відмовився від права на апеляцію. Суд не знайшов жодних заслуговуючих на увагу питань поза межами цього застереження, що призвело до відхилення його апеляції з цих підстав.

Структура рішення

Рішення структуроване стисло, починаючись з представлення справи та сторін, за яким слідує стисла характеристика процесуальної історії. Далі викладаються правові стандарти, застосовні до застереження про відмову від апеляції, з посиланням на відповідні прецеденти, такі як “Сполучені Штати проти Коена” та “Сполучені Штати проти Маккоя”. Суд розглядає специфіку угоди Вігінса про визнання вини та колоквіуму за Правилом 11, підтверджуючи дійсність застереження. Нарешті, рішення завершується висновком суду про часткове підтвердження рішення окружного суду та відхилення апеляції через застереження про відмову від апеляції.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження судом того, що Вігінс дійсно відмовився від права на апеляцію, зробивши це свідомо та розумно під час колоквіуму за Правилом 11. Рішення наголошує, що відмова обвинуваченого є дійсною, якщо сукупність обставин свідчить про розуміння значення такої відмови. Суд також зазначає, що Вігінс не надав аргументів проти дійсності застереження або угоди про визнання вини. Важливо, що, незважаючи на часткове відхилення апеляції через застереження, суд зберіг можливість висунення в майбутньому будь-яких претензій щодо добровільності визнання вини, підкресливши тонку природу застережень про відмову від апеляції у кримінальних справах.

У справі: Норман Керр / 24-01516 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу відхилив клопотання Нормана Алана Керра про видачу наказу мандамус, яким він намагався скасувати своє засудження за 18 U.S.C. § 922(g)(1). Керр також подав клопотання про дозвіл змінити свою первісну петицію, яке суд задовольнив. Однак суд дійшов висновку, що немає надзвичайних обставин, які б виправдовували задоволення наказу мандамус у цій справі, підтвердивши, що такий захист не є заміною апеляції.

Структура та основні положення рішення

Рішення представлене у стислому форматі, що починається з короткого представлення справи, за яким слідує огляд клопотань, поданих Керром. Суд окреслює правові стандарти для надання захисту мандамус, посилаючись на ключові прецеденти, такі як Cheney v. U.S. Dist. Ct. та In re Murphy-Brown, LLC. Суд наголошує, що мандамус може бути виданий лише тоді, коли заявник має беззаперечне право на запитуваний захист, і що він не може слугувати заміною апеляції. Це рішення узгоджується з попередніми рішеннями щодо суворих стандартів захисту мандамус.

Ключові положення для майбутнього використання

Найбільш значущі положення рішення уточнюють, що захист мандамус є обмеженим засобом правового захисту, який повинен застосовуватися лише за надзвичайних обставин. Рішення підтверджує принцип, що заявник повинен довести як беззаперечне право на захист, так і відсутність інших адекватних способів його отримання. Крім того, воно встановлює, що мандамус не може використовуватися як заміна апеляції, що є критично важливим моментом для майбутніх справ з подібними клопотаннями. Мова рішення підкреслює небажання суду розширювати застосування мандамус поза його традиційними межами.

Аналіз судової думки: Сполучені Штати проти Марсона Деггінса

Суть судової думки

У неопублікованій думці Апеляційного суду Сполучених Штатів для Четвертого округу суд підтвердив вирок районного суду Марсону Деггінсу до 57 місяців позбавлення волі за володіння вогнепальною зброєю особою, раніше засудженою за тяжкий злочин. Деггінс оскаржив застосування районним судом двоступеневого підвищення до його вироку на підставі висновку про те, що він мав конструктивне володіння трьома одиницями вогнепальної зброї. Апеляційний суд не знайшов підстав для скасування рішення нижчестоящого суду, підтримавши підвищення на підставі доказів, представлених під час винесення вироку.

Структура судової думки

Думка має чітку структуру, яка починається з короткого представлення справи та сторін. Вона окреслює процесуальну історію, детально описуючи визнання Деггінсом своєї вини та процес винесення вироку. Далі суд представляє правові стандарти перегляду підвищень вироку, розрізняючи процедурну та змістовну обґрунтованість. У думці також обговорюються доказові стандарти встановлення конструктивного володіння з посиланням на відповідну судову практику. Зрештою, вона завершується підтвердженням судом рішення районного суду, стверджуючи, що докази підтримують застосоване підвищення.

Порівняно з попередніми версіями, ця думка підкреслює стандарти конструктивного володіння та тягар доведення, покладений на уряд, посилюючи необхідність доказів здатності та наміру обвинуваченого контролювати вогнепальну зброю.

Основні положення судової думки

Найбільш значущі положення думки включають детальне пояснення конструктивного володіння, яке може мати місце навіть тоді, коли вогнепальна зброя не перебуває в безпосередньому контролі обвинуваченого. Суд підкреслив, що mere proximity або асоціація є недостатніми для встановлення володіння; натомість мають бути докази того, що обвинувачений мав владу та намір здійснювати контроль над вогнепальною зброєю. Думка також роз’яснює, що уряд несе тягар доведення будь-яких оспорюваних підвищень Керівних принципів винесення вироку за балансом ймовірностей, що є критичним стандартом у подібних справах. Зрештою, судове рішення підкреслює важливість контексту, в якому знайдено вогнепальну зброю, особливо коли вона пов’язана з іншою кримінальною діяльністю.

У справі: Девід Гарсіа / 24-02021 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу видав неопубліковану колегіальну думку щодо петиції про видачу наказу мандамус, поданої Девідом Пересом Гарсіа. Гарсіа стверджував, що районний суд невиправдано затримує винесення рішення щодо його клопотання про зменшення терміну покарання відповідно до 18 U.S.C. § 3582(c)(1)(A). Суд зрештою відхилив петицію, підтвердивши, що з боку районного суду не було невиправданої затримки.

Структура рішення

Рішення є стислим і прямолінійним, складається з вступу, резюме тверджень позивача та висновку суду. Основні положення розглядають твердження Гарсіа про затримку та визначення Судом того, що районний суд діяв належним чином без невиправданої затримки. Також зазначається, що неопубліковані рішення, подібні до цього, не слугують обов’язковим прецедентом у межах округу, що є значним аспектом порівняно з іншими опублікованими рішеннями.

Основні положення рішення

Найважливіші положення цього рішення включають підтвердження судом того, що районний суд не виявив невиправданої затримки при розгляді клопотання Гарсіа про умовно-дострокове звільнення. Суд також підкреслює своє рішення про відхилення петиції мандамус, узгоджуючись з процесуальними нормами, які перешкоджають непотрібному втручанню, коли нижчий суд належним чином керує своїм графіком. Додатково, твердження щодо непрецедентного характеру неопублікованих рішень підкреслює обмежену застосовність цього рішення у майбутніх справах.

Хуліо Лакайо проти Наталії Далтон / 24-01480 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу видав неопубліковану думку щодо апеляції Наталії Далтон, яка намагалася перевести справу про аліменти з державного суду до федерального. Спроба Далтон ґрунтувалася на твердженнях про федеральну юрисдикцію; однак суд встановив, що не виконані вимоги ні для диверсійної юрисдикції, ні для федеральної предметної юрисдикції. Суд остаточно скасував рішення окружного суду про відхилення повідомлення про передачу справи та направив справу назад з інструкціями про повернення до державного суду.

Структура рішення

Рішення структуроване стисло, починаючись з короткого представлення справи та сторін, за яким слідує огляд процесуальної історії, що призвела до апеляції. Суд систематично досліджує підстави для федеральної предметної юрисдикції, розглядаючи як диверсійну, так і федеральну предметну юрисдикцію. Крім того, він посилається на відповідні прецеденти та правові стандарти, що спрямовують визначення юрисдикції. Рішення завершується директивою суду про повернення справи до державного суду, підкреслюючи статутну вимогу про повернення у разі відсутності федеральної юрисдикції.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення підкреслюють, що і Далтон, і Лакайо є резидентами Вірджинії, отже, не виконують вимогу диверсійної юрисдикції. Більше того, твердження Далтон не встановили федерального питання, необхідного для федеральної предметної юрисдикції. Суд наголосив, що сторона не може створити федеральну юрисдикцію простим висуненням федеральних вимог у повідомленні про передачу. Важливо, що рішення підтверджує: окружний суд був зобов’язаний повернути справу до державного суду після встановлення відсутності предметної юрисдикції, що є процесуальним приписом згідно з 28 U.S.C. § 1447(c).

Річард Кендрик проти Л. Едмондса / 23-07101 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу відхилив апеляцію Річарда Вейда Кендрика щодо відхилення його клопотання за 28 U.S.C. § 2254 окружним судом. Суд постановив, що Кендрик не виконав необхідного стандарту для отримання сертифіката про можливість оскарження, який вимагається для продовження апеляції у справах про habeas corpus. Зрештою, суд дійшов висновку, що немає суттєвого доведення порушення конституційного права.

Структура та основні положення рішення

Рішення має просту структуру, яка починається з ідентифікації сторін та процесуальної передісторії справи. Воно посилається на відповідні статути, зокрема 28 U.S.C. § 2253, який регулює видачу сертифікатів про можливість оскарження. Суд наголошує, що сертифікат не буде наданий, якщо немає суттєвого доведення порушення конституційного права, посилаючись на попередню судову практику, включаючи справи Buck v. Davis та Gonzalez v. Thaler. Рішення завершується постановою суду про відмову у сертифікаті та припинення апеляції без додаткових усних аргументів.

Основні положення для майбутнього використання

Найкритичніші положення для майбутніх посилань у цьому рішенні включають приписи щодо видачі сертифіката про можливість оскарження відповідно до 28 U.S.C. § 2253. Зокрема, суд підкреслив необхідність для позивача довести, що розумні правники могли б вважати висновки окружного суду спірними або що процесуальне рішення саме по собі є дискусійним. Крім того, рішення підкреслює важливість неформального меморандуму при збереженні питань для перегляду в Четвертому окрузі, нагадуючи майбутнім апелянтам про їхню відповідальність у чіткому викладенні своїх вимог.

США проти Шавондри Уайт / 24-04045 (2024-12-09)

Аналіз апеляції USCA4 № 24-4045

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Четвертого округу підтвердив рішення окружного суду у справі Сполучені Штати Америки проти Шавондри Мішель Уайт. Уайт визнала себе винною у змові з метою вчинення шахрайства через дротові комунікації та була засуджена до 12 місяців і одного дня позбавлення волі, що було нижче за рекомендований діапазон Настанов з призначення покарання. Апеляція була зосереджена на обґрунтованості її вироку, зокрема на відхиленні окружним судом її клопотання про умовне покарання. Після розгляду справи в рамках методології Anders v. California, суд не знайшов підстав для апеляції та підтвердив процесуальну та змістовну обґрунтованість призначеного покарання.

Структура рішення

Рішення структуроване чітко, починаючись з короткого огляду справи, включаючи сторони та характер апеляції. Далі викладається процесуальна історія, зазначаючи деталі визнання вини та винесення вироку. Суд застосовує правові стандарти перегляду вироків, зокрема стандарт зловживання дискреційними повноваженнями, та обговорює процесуальні та змістовні причини підтримання вироку. Рішення завершується узагальненням висновків та інструкціями адвокату захисту щодо подальших дій.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають:

• Підтвердження судом дотримання окружним судом процесуальних вимог, включаючи правильний розрахунок діапазону Настанов та врахування відповідних факторів § 3553(a).
• Затвердження презумпції обґрунтованості вироку в межах Настанов, що встановлює загальну прийнятність такого вироку, якщо не доведено інше.
• Визнання того, що окружний суд надав обґрунтоване пояснення відхилення клопотання підсудної про умовне покарання, що є crucial для розуміння логіки призначеного вироку.
• Підтвердження, що апеляція не втратила актуальності, незважаючи на звільнення Уайт з в’язниці, через її поточний термін умовного нагляду.

Це рішення слугує орієнтиром для подібних справ, що стосуються винесення вироку та апеляційного процесу відповідно до процесуальних стандартів, встановлених попередніми судовими рішеннями.

Тоні Форрестер проти Барбари Лацини / 24-01114 (2024-12-09)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу видав неопубліковану думку, яка підтверджує звільнення без шкоди для позову Тоні Джина Форрестера районним судом. Звільнення було засноване на відсутності предметної юрисдикції. Апеляційний суд переглянув протокол і не знайшов оборотної помилки, тим самим підтримавши рішення нижчестоящого суду.

Структура рішення

Думка є короткою та прямою, структурованою наступним чином: починається з назви справи, з переліком залучених сторін, далі йде процесуальна історія справи, включаючи рішення районного суду та конкретного судді, який головував у первинній справі. Підтверджує дати подання та прийняття рішення і зазначає, що думка видана колегіально (per curiam), тобто судом у цілому, а не окремим суддею. Думка закінчується відхиленням клопотання Форрестера про запечатування та зауваженням про відсутність усних аргументів, що вказує на можливість вирішення справи лише на підставі письмового протоколу.

Основні положення рішення

Ключові положення цієї думки включають підтвердження звільнення районним судом позову через відсутність предметної юрисдикції, що підкреслює важливість юрисдикційних вимог у федеральних судових справах. Думка також зазначає, що неопубліковані думки не вважаються обов’язковим прецедентом у четвертому окрузі, що слугує нагадуванням про природу правового прецеденту в федеральних апеляційних судах. Додатково рішення суду про відхилення клопотання про запечатування демонструє його позицію щодо прозорості та доступності судових документів, додатково підкреслюючи процесуальні аспекти апеляції.

ГРЕҐҐ проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00062 (2024-12-09)

Резюме справи

Висновок, виданий головним спеціальним суддею Браяном Х. Коркораном, стосується позову, поданого Роджером Греґґом у рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Греґґ стверджував, що у нього розвинулася правостороння радіальна сенсорна нейропатія внаслідок отримання вакцини від правця, дифтерії та кашлюку 20 березня 2020 року. Суд задовольнив клопотання Греґґа про остаточне присудження адвокатських гонорарів та витрат, загальною сумою 14 049,75 доларів США, що включає як адвокатські гонорари, так і відшкодування витрат, понесених під час судового провадження.

Структура висновку

Висновок організований за кількома ключовими розділами:

• Вступ: Стисла характеристика справи та залучених сторін.
• Розрахунок гонорарів: Детальне пояснення визначення адвокатських гонорарів за методом “лодзірної зірки”, що передбачає множення кількості відпрацьованих годин на обґрунтовану погодинну ставку. У висновку викладені ставки, запропоновані для різних адвокатів та помічників, з обґрунтуванням на підставі правил форуму та попередніх присуджень.
• Розрахунок судових витрат адвоката: Цей розділ описує критерії визначення обґрунтованості витрат, включаючи деталі щодо того, що вважається розумними витратами, як-от отримання медичних записів та сплата реєстраційних зборів.
• Висновок: Остаточна сума присудження та деталі процесу оплати.

Основні положення висновку

Кілька положень особливо важливі для майбутніх посилань:

• Метод розрахунку гонорарів: У висновку наголошується на методі “лодзірної зірки” для розрахунку адвокатських гонорарів, що вимагає двоступеневого підходу: визначення обґрунтованої погодинної ставки та коригування з урахуванням відповідних факторів.
• Обґрунтовані погодинні ставки: Присуджені ставки базувалися на встановлених керівних принципах для адвокатів, що практикують у відповідному форумі, підтверджуючи важливість дотримання цих ставок у подібних справах.
• Обґрунтування витрат: Підкреслено вимогу до позивачів підтверджувати свої витрати відповідною документацією, що підкреслює необхідність ретельного ведення обліку при поданні заяв про сплату гонорарів.

ГРЕҐҐ проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00062 (2024-10-09)

Резюме справи

Рішення у справі Роджер Греґґ проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб розглядає позов, поданий у рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцинації. Позивач Роджер Греґґ стверджував, що постраждав від правобічної радіальної сенсорної нейропатії внаслідок отримання вакцини Tdap 20 березня 2020 року. Незважаючи на те, що Відповідач заперечував зв’язок між вакциною та заявленою шкодою, обидві сторони дійшли згоди про врегулювання справи, що призвело до затвердження компенсації у розмірі 30 000 доларів на користь Позивача.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами. Спочатку воно окреслює передісторію справи, включаючи дату подання позову та характер шкоди, заявленої Позивачем. Далі представлено позиції обох сторін щодо причин виникнення шкоди. Суть рішення полягає у взаємній угоді сторін, яка призвела до рішення про відшкодування збитків. Варто зазначити, що це рішення являє собою розв’язання справи без детального аналізу передбачуваної причинності, що відрізняється від попередніх версій, які могли б ґрунтовно обговорювати докази та аргументи.

Ключові положення рішення

Найсуттєвіші положення рішення включають домовленість про одноразову виплату 30 000 доларів Позивачеві, яка вважається компенсацією за всі можливі збитки відповідно до Розділу 15(a) Закону про вакцини. Крім того, рішення підкреслює, що воно ґрунтується на взаємній згоді сторін, а не на судовому встановленні відповідальності. У ньому також викладено процедуру винесення судового рішення та наслідки угоди щодо конфіденційності особистої інформації. Важливо, що рішення підтверджує спрощену процедуру врегулювання в рамках Вакцинальної програми, демонструючи її ефективність у компенсації шкоди, пов’язаної з вакцинацією.

ДЕВІДСОН проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-01530 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, видане головним спеціальним радником Браяном Х. Корсораном у справі Крісти Девідсон, стосується присудження компенсації за Національною програмою компенсації за шкоду від вакцин у зв’язку з пошкодженням плеча, пов’язаним з введенням вакцини (SIRVA), після вакцинації від грипу. Головний спеціальний радник визначив, що позивачка має право на загальну компенсацію у розмірі 53 515,50 доларів США, що включає 52 500,00 доларів за біль і страждання та 1 015,50 доларів за минулі незаміщені витрати, як запропоновано Відповідачем. Рішення свідчить про успішне встановлення права на компенсацію на підставі представлених доказів.

Структура рішення

Рішення має чітку структуру, що починається з передісторії справи, включаючи дату подання та характер позову. Воно деталізує попереднє рішення про право на компенсацію, яке було встановлене 27 червня 2024 року. Рішення переходить до Пропозиції Відповідача щодо присудження компенсації, окреслюючи конкретні суми за біль і страждання та незаміщені витрати. Воно завершується директивою до Секретаря суду внести рішення відповідно до висновків головного спеціального радника, підтверджуючи компенсацію як повну за всіма збитками, передбаченими Розділом 15(a) Закону про вакцини.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають чітко визначену компенсацію у розмірі 53 515,50 доларів США, з яких 52 500,00 доларів виділено за біль і страждання та 1 015,50 доларів – за минулі незаміщені витрати. Цей розподіл є критично важливим, оскільки роз’яснює структуру компенсації для майбутніх посилань у подібних справах. Крім того, рішення підкреслює, що присуджена сума являє собою повну компенсацію за шкоду, заподіяну Позивачці, підтверджуючи остаточність рішення. Положення, що дозволяє одноразову виплату, висвітлює процедурні аспекти розподілу компенсації за Законом про вакцини, які можуть слугувати орієнтиром для майбутніх позовів.

ДЕВІДСОН проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-01530 (2024-08-02)

Резюме справи: Кріста Девідсон проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

Рішення у справі Кріста Девідсон проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб стосується петиції про компенсацію, поданої в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Кріста Девідсон стверджує, що зазнала пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA), після отримання вакцини від грипу 22 жовтня 2022 року. Відповідач у звіті за Правилом 4(c) визнає, що Девідсон має право на компенсацію, підтверджуючи, що її пошкодження відповідає визначенню SIRVA, наведеному в Таблиці шкоди від вакцин.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване таким чином, щоб спочатку представити передісторію справи, включаючи дату подання та деталі петиції. Згадується призначення до Спеціального процесуального підрозділу та викладається звіт Відповідача за Правилом 4(c), який визнає право Позивача на компенсацію. Рішення завершується остаточною заявою про те, що на підставі наданих доказів та згоди Відповідача, Позивач має право на компенсацію відповідно до Закону про вакцини. Жодних значних змін порівняно з попередніми рішеннями в цій конкретній справі не зазначено.

Ключові положення для майбутніх посилань

У цьому рішенні виділяються кілька ключових положень. По-перше, визнання того, що пошкодження Позивача відповідає критеріям SIRVA, визначеним у Таблиці шкоди від вакцин, є crucial для подібних справ. По-друге, визнання Відповідачем права на компенсацію підкреслює юридичну достатність доказів, наданих Позивачем. Нарешті, процесуальна примітка щодо публічного доступу до рішення окреслює наслідки для приватності та потенційного редагування, що може бути важливим для майбутніх справ, які стосуються чутливої медичної інформації.

БРАЯНТ проти США / 1:23-cv-02028 (2024-12-05)

Резюме рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів видав рішення про закриття справи Черіл Лінетт Браянт проти Сполучених Штатів через неналежне провадження. Суд зазначив, що позивачка не відреагувала на численні ухвали про надання пояснень, видані у зв’язку з її недбалістю у переслідуванні позовних вимог, включаючи клопотання про закриття справи, подане Урядом. Суд зрештою дійшов висновку, що бездіяльність позивачки не залишила йому іншого вибору, крім як закрити справу відповідно до Правила 41(b).

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами, що починаються з передісторії справи, включаючи первісне подання позову позивачкою та подальші невиконання судових наказів. У рішенні викладено процесуальну історію, зокрема відхилення заяви позивачки про звільнення від судових витрат (IFP), видання ухвал про надання пояснень та клопотання Уряду про закриття справи. Особливо підкреслено зміну позивачкою адреси та подальшу відсутність реакції на комунікації суду. Рішення в підсумку наголошує на наслідках неналежного провадження справи позивачкою, що призвело до її закриття.

Важливі положення для майбутнього використання

Ключові положення цього рішення включають суворе дотримання судом процесуальних правил, зокрема Правила 41(b), яке дозволяє закриття справи через неналежне провадження. Рішення підкреслює важливість своєчасних відповідей на судові накази та клопотання, вказуючи, що невиконання цього може призвести до закриття справи незалежно від суті первісних вимог. Більше того, воно слугує нагадуванням про необхідність негайного повідомлення про зміни контактної інформації, оскільки невиконання цього може вплинути на здатність позивача отримувати критично важливі судові документи та належно реагувати.

КОЛАЙНДРЕС проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00827 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, винесене головним спеціальним суддею Браяном Х. Корсораном у справі № 23-0827V, стосується петиції про компенсацію, поданої Нейтоном Колайндресом у рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Заявник стверджував, що у нього розвинувся синдром Гійєна-Барре (GBS) після введення вакцини від грипу 1 лютого 2022 року. Примітно, що відповідач, представлений Міністерством юстиції США, визнав, що заявник відповідає критеріям компенсації, викладеним у Таблиці шкоди від вакцин, що призвело до рішення на користь заявника.

Структура рішення

Рішення має чітку структуру з введення, яке окреслює справу та залучені сторони, за яким слідує стислий виклад вимог заявника. Воно деталізує часову шкалу справи, включаючи подання петиції та Звіт відповідача за Правилом 4(c), який визнає право на компенсацію. Рішення також посилається на конкретні положення Закону про вакцини та відповідні нормативні акти, що стосуються синдрому Гійєна-Барре. Немає помітних змін у рішенні порівняно з попередніми, оскільки воно дотримується встановлених протоколів у Програмі компенсації за шкоду від вакцин.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають визнання синдрому Гійєна-Барре як шкоди, внесеної до Таблиці та пов’язаної з сезонною вакциною від грипу, відповідно до критеріїв, встановлених Таблицею шкоди від вакцин та Кваліфікаційними положеннями та допоміжними матеріалами для тлумачення. Рішення підкреслює визнання відповідача та встановлення того, що заявник виконав усі необхідні вимоги для отримання компенсації. Рішення також окреслює процесуальні аспекти, вказуючи, що рішення буде оприлюднене відповідно до Закону про електронний уряд 2002 року, та допускає можливість редагування чутливої інформації.

ІЗАРД проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:17-vv-00623 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, винесене спеціальним магістратом Норою Бет Дорсі у справі Дональда Р. Ізарда, стосується вимоги позивача про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Позивач стверджував, що у нього розвинувся хронічний запальний демієлінізуючий поліневрит (ХЗДП) внаслідок отримання вакцини від грипу. Після ретельного вивчення доказів та експертних свідчень, спеціальний магістрат дійшов висновку, що позивач не надав достатніх доказів для встановлення причинного зв’язку між вакциною та передбачуваним ушкодженням, що призвело до відхилення позову.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами, включаючи:

• Вступ: Окреслює процесуальну історію, включаючи подання позову та передісторію справи.
• Питання для вирішення: Визначає основні питання, включаючи діагноз ХЗДП, причинний зв’язок з вакциною від грипу та початок захворювання.
• Передісторія: Надає детальну процесуальну історію та медичну термінологію, визначає ХЗДП та системний червоний вовчак (СЧВ), розглядає медичну історію та лікування позивача.
• Фактичні питання: Обговорює представлені докази, включаючи експертні висновки та медичні записи, оцінює достовірність свідчень.
• Аналіз причинності: Оцінює причинність на основі критеріїв Алтена, зрештою доходячи висновку, що позивач не виконав тягар доведення.
• Висновок: Підсумовує висновки та офіційно відхиляє позов.

Рішення деталізує стандарти судочинства, підкреслює важливість надійного медичного висновку та розмежовує ХЗДП як окреме захворювання та прояв СЧВ.

Основні положення для використання

Найбільш значущі положення цього рішення включають:

• Тягар доведення: Позивач повинен довести переважною мірою доказів, що вакцинація спричинила ушкодження, що передбачає надання надійних медичних висновків та доказів.
• Аналіз причинності: Рішення встановлює необхідність логічної послідовності причини та наслідку, зокрема розглядаючи критерії Алтена, пов’язані з причинністю у справах про шкоду від вакцин.
• Уточнення діагнозу: Рішення роз’яснює, що СЧВ може проявлятися нейропатією/ХЗДП, підкреслюючи, що діагноз позивача не є двома окремими станами, а радше проявом одного основного аутоімунного захворювання.
• Часовий зв’язок: Рішення підтверджує думку, що значний часовий розрив між вакцинацією та появою симптомів може послабити причинний зв’язок, особливо у справах, пов’язаних з вакцинами.

Це рішення слугує критичною точкою відліку для розуміння складнощів встановлення шкоди, пов’язаної з вакцинами, особливо у справах, що стосуються аутоімунних захворювань.

СПРАВА ЕВЕРI ПРОТИ США / 1:24-cv-01245 (2024-12-09)

Огляд справи

Судова думка розглядає позов, поданий позивачем Робертом Еверi особисто проти Сполучених Штатів, зокрема Міністерства у справах ветеранів (VA), щодо спору про оренду. Пан Еверi вимагає компенсації загальною сумою близько 93 000 доларів, повернення начебто видалених електронних листів та фінансування ветеранської ініціативи. Суд остаточно задовольняє клопотання відповідача про закриття справи через відсутність предметної юрисдикції та неспроможність висунути обґрунтований позов, одночасно закриваючи пов’язані позови через відсутність судового переслідування.

Структура та основні положення судової думки

Судова думка структурована на кілька ключових розділів, що деталізують позови позивача, клопотання відповідача про закриття справи та висновки суду. Вона розпочинається з резюме позову, за яким слідують аргументи відповідача про закриття справи на підставі RCFC 12(b)(1) (відсутність юрисдикції) та RCFC 12(b)(6) (неспроможність висунути позов). Далі судова думка деталізує правові стандарти щодо предметної юрисдикції та вимог до висунення позову з посиланням на відповідну судову практику. Суд завершує розгляд закриттям позовів та відхиленням клопотання позивача про внесення змін до позову, посилаючись на процесуальні порушення.

Важливі положення для майбутніх посилань

Кілька положень у цій судовій думці є crucial для розуміння її наслідків:

• Суд наголошує, що тягар встановлення предметної юрисдикції покладається на позивача, який повинен надати достатні докази для позовів, що ґрунтуються на федеральному законі або контрактах з урядом.
• Роз’яснюється, що позови за Першою та Четвертою поправками не надають підстав для грошового відшкодування проти Сполучених Штатів, оскільки ці права не передбачають компенсації згідно з Актом Такера.
• Судова думка підкреслює заборону для позивачів, які представляють себе особисто, представляти юридичні особи, такі як ТОВ, у суді, що було ключовим фактором при закритті позовів, пов’язаних зі спором про оренду.
• Суд зазначає, що будь-яка вимога про заборонний або каральний позов має бути заснована на законодавчих повноваженнях, яких у цій справі не було.

СПРАВА EVERY проти США / 1:24-cv-01245 (2024-12-03)

Резюме судового рішення у справі Every проти Сполучених Штатів

Суд федеральних претензій Сполучених Штатів виніс рішення у справі позивача-самопредставника Роберта Еверi, який вимагав компенсації та судової заборони від Міністерства у справах ветеранів (VA) щодо передбачуваного спору про оренду. Суд задовольнив клопотання Сполучених Штатів про закриття справи, посилаючись на відсутність предметної юрисдикції та неспроможність висунути позов, який може забезпечити правовий захист. Суд також закрив позови, подані від імені Esterhill Boat Service LLC, через відсутність судового переслідування, та відхилив клопотання Еверi про внесення змін до позовної заяви.

Структура та основні положення рішення

Рішення побудоване систематично, починаючи з представлення сторін та позову позивача. Далі воно переходить до правових стандартів, що стосуються клопотань про закриття справи відповідно до Правил суду федеральних претензій (RCFC) 12(b)(1) та 12(b)(6). Суд окреслює юрисдикційні вимоги, встановлені Законом Такера, та підкреслює тягар доведення позивача. Крім того, він розглядає конкретні твердження Еверi, включаючи заяви про помсту та порушення Першої та Четвертої поправок, доходячи висновку, що ці твердження не встановлюють права на відшкодування збитків за федеральним законодавством. Рішення деталізує закриття позовів через відсутність юрисдикції та судового переслідування, підтверджуючи повноваження суду за RCFC 41(b) закривати справи, що не були належним чином розглянуті.

Ключові положення для майбутнього використання

Одним з найбільш значущих аспектів цього рішення є повторне наголошення судом важливості встановлення предметної юрисдикції, особливо за Законом Такера. Рішення роз’яснює, що позови, пов’язані з конституційними правами, такими як Перша та Четверта поправки, не обов’язково створюють підстави для грошових позовів проти Сполучених Штатів. Крім того, суд підкреслює, що позивач, який представляє себе самостійно, не може представляти корпорацію або юридичну особу в судовому провадженні, що є crucial для позивачів, які можуть розглядати подання подібних позовів. Відхилення клопотання про внесення змін підкреслює марність спроб змінити позови, які не вирішують питань юрисдикції, слугуючи попередженням майбутнім позивачам про необхідність надання достатніх правових підстав для своїх позовів.

ФРІНК проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:22-vv-01675 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення головного спеціального судді Корkorана розглядає клопотання про гонорари адвоката та витрати, подане Сюзанн Фрінк, заявником у Національній програмі компенсації за шкоду від вакцин. Після попереднього рішення, яке присудило компенсацію Фрінк за пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини, заявник запросив загалом 25 960,62 доларів США у вигляді гонорарів адвоката та витрат. Головний спеціальний суддя визнав запитані суми обґрунтованими та повністю задовольнив клопотання, встановивши одноразову виплату на ім’я заявника та її юрадвоката.

Структура рішення

Рішення структуроване таким чином, щоб спочатку окреслити передісторію справи, включаючи подання позову та подальше присудження компенсації. Потім детально розглядається запит заявника щодо гонорарів адвоката, включаючи конкретні суми та відсутність заперечень з боку відповідача стосовно цих сум. Рішення завершується задоволенням клопотання та інструкціями щодо виплати. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення дотримується прямолінійного підходу, підтверджуючи статутне положення про присудження гонорарів успішним позивачам за Законом про вакцини без помітних змін у правовій базі.

Основні положення рішення

Ключові положення включають визнання клопотання заявника про гонорари адвоката та витрати, підтвердження обґрунтованості запиту на основі поданої документації та відсутність заперечень з боку відповідача. Рішення підкреслює статутне право на гонорари адвоката за Законом про вакцини для успішних позивачів. Крім того, воно деталізує присуджену суму в 25 960,62 доларів США, висвітлюючи розподіл на гонорари та витрати, та уточнює, що виплата буде здійснена одноразово як заявнику, так і його юридичному представнику.

ФРІНК проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:22-vv-01675 (2024-07-30)

Суть рішення

Суд Федеральних позовів Сполучених Штатів виніс рішення щодо петиції Сюзанн Фрінк про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин, в якій стверджується про пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини від правця та дифтерії. Незважаючи на заперечення відповідача щодо тверджень про пов’язану з вакциною травму, сторони досягли спільної угоди про виплату компенсації у розмірі 110 000 доларів позивачці. Головний спеціальний радник прийняв цю спільну угоду та наказав здійснити виплату як компенсацію за всіма вимогами відповідно до Закону про вакцини.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, що починаються з введення до справи та залучених сторін. Воно окреслює передісторію петиції, включаючи дату вакцинації та твердження про травму. Далі представлено угоду обох сторін, яка деталізує погоджені умови компенсації. Важливо зазначити, що Головний спеціальний радник підкреслює, що рішення про призначення компенсації не означає визнання відповідальності з боку відповідача. Рішення завершується директивами щодо внесення судового рішення та розгляду можливих клопотань про перегляд.

Основні положення рішення

Основні положення рішення включають виплату позивачці 110 000 доларів одноразовим платежем. Ця сума призначена як компенсація за всіма статтями збитків, передбаченими Законом про вакцини. Додатково угода уточнює, що виплата буде здійснена лише після того, як позивачка подасть необхідну заяву про отримання компенсації. Також вона містить домовленість сторін про те, що кошти будуть використані виключно на користь позивачки, та передбачає звільнення Сполучених Штатів та Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб від майбутніх претензій, пов’язаних з цією вакцинацією. Важливо, що угода не становить визнання причинного зв’язку щодо заявленої травми.

СПРАВА СТЕРДЕВАНТА ПРОТИ СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:17-vv-00172 (2024-12-09)

Суть рішення

Суд Сполучених Штатів з федеральних позовів видав рішення щодо адвокатських гонорарів та витрат, пов’язаних з позовом Рональда Стердеванта в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Стердевант, який успішно отримав компенсацію за параліч Белла, що виник внаслідок вакцинації від грипу, вимагав загальної суми 157 396,24 доларів США у вигляді гонорарів та витрат. Суд остаточно присудив йому 156 213,44 доларів США після незначного зменшення внаслідок адміністративних практик виставлення рахунків.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами: вступ з деталями історії справи, обговорення присудження адвокатських гонорарів та витрат, аналіз обґрунтованих гонорарів за методом “лодзірної зірки”, та висновок, що підсумовує присуджені суми. Особливо варто зазначити, що рішення підкреслює стандарти визначення обґрунтованих адвокатських гонорарів та необхідність детальних звітів про витрати. Зміни порівняно з попередніми рішеннями включають підтвердження методу “лодзірної зірки” як стандарту розрахунку гонорарів та чіткий виклад того, що становить розумну практику виставлення рахунків, підкреслюючи важливість уникнення адміністративних витрат у запитах про гонорари.

Основні положення рішення

Суд встановив кілька важливих положень у цьому рішенні. По-перше, він підтвердив, що обґрунтовані адвокатські гонорари та витрати мають бути присуджені, коли позов призводить до компенсації, як це передбачено Законом про вакцини. По-друге, метод “лодзірної зірки” залишається прийнятим підходом для розрахунку гонорарів, наголошуючи на необхідності надання адвокатами детальних звітів про витрати. Рішення також роз’яснило, що спеціальні судді мають право на власний розсуд зменшувати запити про гонорари на основі свого досвіду та характеру виконаної роботи, висвітлюючи конкретні випадки блокового виставлення рахунків та адміністративних завдань, які вважалися некомпенсованими. Нарешті, загальна присуджена сума була розподілена на гонорари та витрати, з остаточною сумою, що відображає незначне зменшення первісного запиту.

СПРАВА СТЕРДЕВАНТА ПРОТИ СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:17-vv-00172 (2024-05-29)

Суть рішення

Суд Федеральних позовів Сполучених Штатів підтвердив висновок Спеціального судді про те, що параліч Белла у Рональда Стердеванта був спричинений щепленням від грипу, яке він отримав 3 листопада 2015 року. Суд розглянув рішення Спеціального судді, яке встановило причинний зв’язок між щепленням та медичним станом Стердеванта на основі медичної історії та експертних свідчень. У рішенні підкреслено складність механізмів імунної реакції та значення експертних свідчень при встановленні причинності в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, включаючи вступ, передісторію, стандарти перегляду, аналіз та висновок. Воно розпочинається з фактологічної передісторії щеплення Стердеванта та подальших проблем зі здоров’ям, за яким слідує детальне вивчення медичних теорій, представлених експертами. Суд проаналізував рішення Спеціального судді за трикомпонентним тестом Алтена щодо причинності, наголошуючи на медичній літературі та експертних думках, які підтримували твердження про пов’язану з вакциною шкоду. Рішення також розглянуло заперечення уряду проти висновків Спеціального судді, остаточно підтвердивши рішення про право на відшкодування.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають підтвердження судом висновків Спеціального судді щодо вродженої імунної реакції та її ролі у виникненні паралічу Белла, а також визнання експертних свідчень, які пов’язали щеплення з початком захворювання. Рішення деталізує розуміння того, що запалення може призвести до стиснення нерва, проводячи паралелі з відомими механізмами паралічу Белла, пов’язаними з вірусними інфекціями. Суд також підкреслив важливість спостережень лікуючого лікаря та відсутність достатніх доказів з боку уряду для підтримки альтернативних теорій причинності. Це рішення зміцнює правову основу для встановлення пов’язаних з вакцинацією ушкоджень та доказових стандартів, що вимагаються в рамках Програми компенсації за шкоду від вакцин.

СПРАВА СТЕРДЕВАНТА ПРОТИ СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:17-vv-00172 (08.03.2024)

Аналіз Справи 1:17-vv-00172-CFL – Рішення про Присудження Відшкодування

Рішення Суду Федеральних Претензій Сполучених Штатів у справі Рональда Стердеванта проти Секретаря Служби охорони здоров’я та соціальних служб стосується відшкодування, присудженого позивачеві за травми, отримані внаслідок вакцинації від грипу. Суд встановив, що Позивач страждав на параліч Белла після вакцинації та присудив йому 100 000 доларів за фактичні біль і страждання, а також 158,53 доларів за минулі невідшкодовані витрати, загальною сумою 100 158,53 доларів. Це рішення слідує за постановою про право на відшкодування, винесеною у липні 2022 року, в якій суд визначив, що Позивач дійсно має право на компенсацію.

Структура та Основні Положення Рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів: Процесуальна Історія, Фактологічна Історія, Аргументи Сторін, Правова Основа та Аналіз. Воно розпочинається з викладення процесуальної історії, що передувала рішенню, включаючи позов позивача та переговори про врегулювання, які не змогли неформально вирішити спір. У розділі Фактологічної Історії суд узагальнює медичні записи, лікування та свідчення, пов’язані зі станом Позивача. Розділ Аргументів Сторін деталізує аргументи як Позивача, так і Відповідача щодо болю, страждань та невідшкодованих витрат. Правова Основа встановлює критерії компенсації згідно з Законом про Вакцини, а розділ Аналізу оцінює представлені докази та аргументи.

Це рішення є остаточним висновком щодо відшкодування, яке відрізняється від попередніх версій наданням детальних оцінок стану Позивача та тяжкості його страждань, що зрештою призвело до конкретної грошової компенсації.

Ключові Положення для Використання

Кілька положень цього рішення виділяються як особливо важливі для майбутніх справ з подібними обставинами:

• Компенсація за Біль і Страждання: Суд встановив компенсацію у розмірі 100 000 доларів на основі тяжкості, тривалості та усвідомлення травми Позивача. Це встановлює прецедент для оцінки болю та страждань у подібних справах про параліч Белла.
• Невідшкодовані Витрати: Рішення уточнює, що Позивач має право на 158,53 доларів за минулі невідшкодовані витрати, детально пояснюючи, як суд дійшов цієї суми через розбивку медичних витрат та компенсації за пробіг.
• Розгляд Попередніх Справ: Суд підкреслив важливість вивчення попередніх справ та встановлених компенсацій як орієнтира для визначення відповідних сум компенсації, що може вплинути на майбутні рішення у справах про травми, пов’язані з вакцинацією.

Загалом, рішення є значущим у контексті Програми Компенсації Травм від Вакцин, забезпечуючи чіткість структури компенсації для осіб, постраждалих від травм, пов’язаних з вакцинацією.

СПРАВА СТЕРДЕВАНТА ПРОТИ СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:17-vv-00172 (2022-08-15)

Аналіз судового рішення у справі 1:17-vv-00172-CFL

1. Суть рішення

Рішення, видане Судом федеральних претензій Сполучених Штатів, зокрема спеціальним магістром Норою Бет Дорсі, розглядає позов Рональда Стердеванта про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин за Bell’s палсі, начебто спричинену вакциною від грипу. Суд встановив, що позивач успішно довів зв’язок між вакцинацією та виникненням його Bell’s палсі, задовольнивши вимоги, викладені в попередній судовій практиці. Зрештою, позивач має право на компенсацію через встановлений причинно-наслідковий зв’язок.

2. Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, що починаються з вступу, який окреслює передісторію справи, включаючи дату подання та характер позову. Далі рішення визначає питання, що підлягають розгляду, зокрема зосереджуючись на причинності відповідно до трьох критеріїв, встановлених у справі Альтена. Потім документ надає широкий огляд медичної термінології, що стосується Bell’s палсі, процесуальної історії справи та фактичної історії, включаючи медичні записи та експертні свідчення. Рішення також деталізує аналіз представлених доказів, включаючи експертні звіти як від позивача, так і від відповідача, і зрештою завершується рішенням суду про право на відшкодування. Порівняно з попередніми версіями, це рішення закріплює критерії встановлення причинності у справах про шкоду від вакцин.

3. Основні положення рішення

Найбільш значущі положення рішення включають такі ключові висновки:

• Позивач надав медично обґрунтовану теорію, що пов’язує вакцину від грипу з Bell’s палсі, виконавши критерії причинності Альтена.
• Суд прийняв свідчення доктора Гершвіна, експерта позивача, також розглянувши заперечення експертів відповідача, зрештою віддавши перевагу аргументу позивача щодо вродженої імунної реакції та її впливу на лицьовий нерв.
• Суд встановив безпосередній часовий зв’язок між вакцинацією та появою симптомів, підтвердивши, що поява симптомів протягом 24 годин після вакцинації є медично прийнятною у випадках Bell’s палсі.

Висновок

Це рішення підкреслює важливість встановлення чіткого причинно-наслідкового зв’язку у справах про шкоду від вакцин, демонструючи залежність Суду від медичних доказів та експертних свідчень для визначення права на компенсацію відповідно до Закону про вакцини.

СТЕРДЕВАНТ проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:17-vv-00172 (2020-09-20)

Суть рішення

Рішення, видане Судом федеральних позовів Сполучених Штатів, розглядає позов Рональда Стердеванта в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин, де він вимагає компенсації за розвиток паралічу Белла після отримання вакцини від грипу. Рішення зосереджується на клопотанні позивача про проміжну оплату послуг адвокатів та витрат, загальною сумою приблизно 45 071,95 доларів США. Спеціальний магістр остаточно присудив зменшену загальну суму 44 420,09 доларів США, що включає коригування певних ставок адвокатів та канцелярських завдань, які не підлягають компенсації.

Структура та основні положення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, включаючи процесуальну історію, правову базу та детальні обговорення проміжних зборів, обґрунтованих погодинних ставок, розумно витрачених годин та обґрунтованих витрат. Процесуальна історія окреслює часову шкалу подань та слухань. Розділ правової бази визначає критерії за Законом про вакцини для присудження адвокатських гонорарів, наголошуючи, що гонорари можуть бути присуджені, навіть якщо позивач не переміг, за умови наявності добросовісної підстави для позову. Рішення представляє концепцію проміжних зборів, пояснюючи обставини, за яких вони можуть бути присуджені, особливо підкреслюючи потенційне фінансове навантаження на позивачів під час тривалого судового процесу.

Основні положення для використання

Ключові положення рішення стверджують, що проміжні збори можуть бути присуджені на основі необхідності полегшення надмірних труднощів під час тривалого провадження. Рішення далі встановлює, що обґрунтовані погодинні ставки повинні відображати поточні ставки спільноти за подібні юридичні послуги, зазвичай базуючись на ставках округу Колумбія, але дозволяє місцеві ставки за певних умов. Рішення також уточнює, що адвокатська звітність повинна виключати надмірні, надлишкові або некомпенсовані завдання, з коригуваннями для канцелярської роботи. Остаточно присуджена сума 44 420,09 доларів США включає 31 082,68 доларів США адвокатських гонорарів та 13 337,41 доларів США витрат, що відображає ретельну оцінку запитів позивача відповідно до визначених правових стандартів.

БЕБІНГТОН проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-00712 (2024-12-09)

Аналіз судової думки у справі Бебінгтон проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

Думка, видана головним спеціальним суддею Браяном Х. Коркораном, розглядає клопотання про компенсацію адвокатських витрат та судових витрат, подане Алейн Бебінгтон, яка успішно подала позов про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Позивачка запросила загальну суму 14 238,78 доларів, яка включає адвокатські гонорари та витрати, пов’язані з її позовом про травму плеча, що виникла внаслідок введення вакцини після вакцинації від грипу. Суд задовольнив повну запитану суму, визначивши, що гонорари та витрати є обґрунтованими та відповідають законодавчим вимогам.

Структура думки

Думка структурована за кількома ключовими розділами:

• Вступ: Визначає залучені сторони та характер справи.
• Передісторія: Надає контекст щодо позову позивачки та попередніх рішень, включаючи присудження компенсації на підставі угоди.
• Клопотання про адвокатські гонорари та витрати: Деталізує запит позивачки про адвокатські гонорари та витрати, включаючи загальну запитану суму та відсутність особистих витрат.
• Реакція відповідача: Зазначає задоволення відповідача дотриманням законодавчих вимог, залишаючи визначення суми на розсуд суду.
• Висновок: Викладає рішення про повне задоволення клопотання та окреслює специфіку присудження, включаючи інструкції щодо винесення судового рішення.

Основні положення думки

Найбільш значущі положення думки включають:

• Висновок суду про те, що запит позивачки на 14 238,78 доларів є обґрунтованим та належно підтвердженим документацією.
• Відсутність будь-яких заперечень від відповідача щодо запитаних гонорарів або витрат, що полегшило прийняття судового рішення.
• Чітке присудження адвокатських гонорарів та витрат єдиною сумою з вказівками щодо виплати як позивачці, так і її адвокату.
• Наголос на законодавчій нормі Закону про вакцини, яка дозволяє такі присудження успішним позивачам, підтверджуючи підтримку програми учасників.

БЕБІНГТОН проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-00712 (2024-02-07)

Аналіз судової думки у справі 1:21-vv-00712-UNJ

Думка, видана Судом федеральних позовів Сполучених Штатів, зокрема Управлінням спеціальних уповноважених, стосується петиції Алейн Бебінгтон про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Позивачка стверджує, що зазнала пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA), після отримання вакцини від грипу 11 жовтня 2018 року. Хоча відповідач заперечує твердження та зв’язок між вакциною та травмою, сторони досягли спільної угоди 4 січня 2024 року, рекомендуючи призначити компенсацію, яку суд прийняв. Рішення остаточно присуджує Бебінгтон одноразову суму в 20 000 доларів як компенсацію за її травму.

Структура думки

Думка структурована за кількома ключовими компонентами:
1. Вступ: Цей розділ окреслює передісторію справи, включаючи дату петиції та характер позову щодо SIRVA.
2. Твердження: Позови позивачки про введення вакцини та її наслідки, а також заперечення відповідача цих тверджень.
3. Спільна угода: Суд обговорює спільну угоду, подану обома сторонами, яка пропонує призначення компенсації.
4. Рішення: Головний спеціальний уповноважений приймає угоду як рішення та деталізує суму, присуджену позивачці.

Ця версія думки не вказує на будь-які значні зміни порівняно з попередніми рішеннями, а радше дотримується стандартної процедури розгляду позовів відповідно до Закону про вакцини.

Основні положення думки

Найбільш значущі положення думки включають:
– Суму компенсації: Суд присудив позивачці загалом 20 000 доларів, що призначені покрити всі збитки відповідно до Розділу 15(a) Закону про вакцини.
– Прийняття угоди: Головний спеціальний уповноважений визнав спільну угоду обґрунтованою та прийняв її як офіційне рішення, що вказує на врегулювання, погоджене обома сторонами.
– Внесення судового рішення: Суд доручив секретарю суду внести судове рішення відповідно до цього рішення за умови відсутності клопотання про перегляд.

Ці положення підкреслюють прийняття судом спільної угоди та вирішення справи шляхом компенсації, незважаючи на попередні заперечення відповідача.

СПРАВА МІЛЛІРЕНА ПРОТИ СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:19-vv-01330 (2024-12-09)

Резюме судового рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів під головуванням головного спеціального судді Браяна Х. Корсорана прийняв рішення про відхилення клопотання про компенсацію адвокатських витрат у справі Даніеля Міллірена, який стверджував про пов’язані з вакциною ушкодження від менінгококової вакцини. Суд встановив, що позов не має розумної підстави через недостатні об’єктивні докази на підтвердження заявлених ушкоджень. Незважаючи на сумлінну віру позивача та його адвоката, відсутність офіційних діагнозів та переважаючі докази, що вказують на альтернативні пояснення симптомів позивача, призвели до відхилення клопотання про компенсацію витрат.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване за кількома розділами, що починаються з вступу, який окреслює процесуальну історію справи, включаючи зміну представництва позивача та остаточне закриття позову. Суд потім детально розглядає аргументи обох сторін щодо клопотання про витрати, підкреслюючи позицію відповідача про відсутність розумної підстави через брак об’єктивних доказів. Рішення викладає застосовні правові стандарти, що регулюють присудження адвокатських витрат відповідно до Закону про вакцини, наголошуючи, що позивачі повинні довести як сумлінність, так і наявність розумної підстави для своїх позовів. Розділ аналізу критично вивчає медичні документи та завершується висновком про те, що позов не підтверджений достатніми доказами. Зрештою, суд виносить офіційне рішення про відхилення клопотання про компенсацію адвокатських витрат.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька ключових положень у рішенні можуть бути значущими для майбутніх справ, що стосуються позовів у межах Вакцинної програми. По-перше, суд підтверджує принцип, що наявність розумної підстави є crucial порогом для присудження витрат, вимагаючи більше, ніж мінімальні докази. Рішення підкреслює об’єктивний характер цього стандарту, вказуючи, що суб’єктивні переконання або наміри не є достатніми. Крім того, суд наголошує на обов’язку адвоката ретельно досліджувати позови перед поданням, оскільки невиконання цього може призвести до відмови у компенсації витрат, навіть якщо позивач мав щире переконання в позові. Нарешті, рішення підкреслює, що наявність розумної підстави може змінюватися з появою нових доказів, що може вплинути на майбутні позови та пов’язані з ними клопотання про компенсацію витрат.

СПРАВА МІЛЛІРЕНА ПРОТИ СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:19-vv-01330 (2023-05-01)

Суть рішення

Рішення, видане спеціальним суддею Катериною Е. Олер, завершує провадження у справі Даніеля Міллірена проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб. Сторони подали Спільну угоду про припинення провадження, що призвело до закриття справи без шкоди для подальшого оскарження, відповідно до Правила вакцинації 21(a). Рішення вказує, що жодного судового рішення не буде винесено у цій справі, що дозволяє потенційні майбутні дії за бажанням позивача.

Структура рішення

Рішення складається з короткого наказу, який окреслює процедурне завершення справи. Воно починається з назви та ідентифікації сторін, за яким слідує дата подання та імена адвокатів, що представляють кожну сторону. Основою документа є Спільна угода про припинення провадження, яка деталізує подання позову та домовленість про його припинення. Наказ завершується інструкціями щодо публікації рішення та можливості редагування конфіденційної інформації, як передбачено Правилом вакцинації 18(b).

Основні положення рішення

Найбільш критичні положення цього рішення включають припинення справи без шкоди для подальшого оскарження, що дозволяє позивачу можливість повторного подання у майбутньому. Наголошується на домовленості між сторонами відповідно до Правила вакцинації 21(a), яке регулює припинення справ у Вакцинній програмі. Додатково підкреслюється доступність наказу в онлайн-режимі та процес запиту сторонами редагування чутливої інформації, що забезпечує конфіденційність відповідно до статутних положень про захист приватності.

ТОМАС проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00814 (2024-12-09)

Аналіз судової думки у справі Карли Томас проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

Думка розглядає клопотання про компенсацію адвокатських витрат та судових витрат, подане Карлою Томас, позивачем за Національною програмою компенсації шкоди від вакцинації. Після успішного позову щодо травми плеча, пов’язаної з вакцинацією від грипу, суд присудив загальну суму 17 556,58 доларів США для покриття адвокатських та судових витрат. Рішення підкреслює обґрунтованість запитуваних сум та відсутність заперечень з боку відповідача щодо заявлених витрат.

Структура та основні положення думки

Думка структурована для того, щоб спочатку окреслити процесуальну історію справи, включаючи первісне подання позову та попереднє рішення про компенсацію. Далі деталізується запит позивача про компенсацію адвокатських та судових витрат, позиція відповідача щодо цього запиту та огляд наданої документації. Думка завершується наданням Головним спеціальним радником клопотання про компенсацію витрат у запитуваному обсязі, з явною вказівкою щодо порядку виплати присудженої суми.

Ключові положення для майбутнього використання

Одним з найважливіших положень цього рішення є визнання того, що Закон про вакцинацію дозволяє компенсувати обґрунтовані адвокатські та судові витрати успішним позивачам, що може слугувати прецедентом для подібних майбутніх позовів. Крім того, висновок суду про обґрунтованість запитуваних витрат за відсутності заперечень з боку відповідача підтверджує важливість ретельної документації та розумної практики виставлення рахунків у таких справах. Нарешті, застереження про те, що чек буде виданий спільно позивачу та його адвокату, вказує на процесуальні норми виплати присуджених витрат у справах, пов’язаних з вакцинацією.

ТОМАС проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00814 (2024-07-25)

Огляд справи

Думка стосується рішення головного спеціального судді Корkorана у справі Карли Томас, яка подала клопотання про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин через пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини (SIRVA), після вакцинації від грипу. Рішення присуджує пані Томас загальну суму 73 683,88 доларів США за біль і страждання та минулі незаміщені витрати, підтверджуючи її право на компенсацію згідно з Законом про вакцини. Відповідач, який представляє Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб, погодився з запропонованою компенсацією.

Структурний аналіз

Думка структурована на кілька ключових частин: вступні деталі справи, рішення про право на відшкодування, пропозиція компенсації від відповідача та остаточне рішення про присудження збитків. Початкове подання та подальше рішення про право на відшкодування були видані 29 травня 2024 року, стверджуючи, що Томас має право на компенсацію за SIRVA. Пропозиція, подана відповідачем 20 червня 2024 року, визначала конкретні суми за біль і страждання та незаміщені витрати, відповідно 73 500,00 та 183,88 доларів США, загальною сумою 73 683,88 доларів США. Це рішення відображає чіткий процес оцінки та згоди між сторонами, що відрізняється від попередніх справ, які могли включати більш суперечливі переговори.

Ключові положення

Найбільш значущими положеннями думки є присудження 73 500,00 доларів США за біль і страждання та 183,88 доларів США за минулі незаміщені витрати, загальною сумою 73 683,88 доларів США. Ці суми охоплюють усі збитки, доступні відповідно до Розділу 15(a) Закону про вакцини, що сигналізує про визнання судом травми позивача та згоду сторін щодо компенсації. Крім того, рішення підкреслює, що компенсація виплачується одноразово, що відображає спрощений процес вирішення позовів, пов’язаних з травмами від вакцин.

ТОМАС проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00814 (2024-06-28)

Резюме рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів, зокрема Управління спеціальних уповноважених, прийняв рішення на користь Карли Томас, яка подала клопотання про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Томас стверджувала, що зазнала пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA), після отримання вакцини від грипу 27 вересня 2021 року. Суд встановив, що відповідач, Секретар служби охорони здоров’я та соціальних служб, визнав, що Томас має право на компенсацію, підтвердивши, що її пошкодження відповідає SIRVA, як визначено в Таблиці шкоди від вакцин.

Структура рішення

Рішення має чітку структуру, яка починається з короткого представлення позивача та відповідача, за яким слідує огляд обставин справи, включаючи дату подання та характер позову. Суд деталізує звіт відповідача за Правилом 4(c), який визнає право на компенсацію та підтверджує, що позивач відповідає всім юридичним передумовам згідно з Законом про вакцини. Це рішення ґрунтується на попередніх правових стандартах щодо позовів SIRVA, підкреслюючи встановлені критерії компенсованості відповідно до Таблиці шкоди від вакцин.

Основні положення рішення

Критичні положення рішення включають визнання того, що заявлене пошкодження позивача відповідає визначенням SIRVA, а також згоду відповідача, що всі юридичні вимоги для компенсації виконані. Це вказує на значне підтвердження позиції позивача та встановлює прецедент для подібних справ, пов’язаних з позовами SIRVA. Рішення підкреслює ефективність Програми компенсації за шкоду від вакцин у розгляді та вирішенні позовів, пов’язаних з пошкодженнями від вакцин.

НЬЮТОН проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-00271 (2024-12-09)

Суть рішення

Рішення, видане головним спеціальним радником Браяном Х. Корсораном, стосується петиції про компенсацію, поданої Венді Ньютон у рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Ньютон стверджувала про пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини (SIRVA), після отримання вакцини від грипу 3 жовтня 2020 року. Незважаючи на заперечення відповідача, обидві сторони досягли спільної угоди про компенсацію, що призвело до присудження Ньютон компенсації у розмірі 50 000 доларів за її передбачувані пов’язані з вакциною ушкодження.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими компонентами: воно починається з ідентифікації залучених сторін, за яким слідує резюме вимог позивача щодо її пошкодження плеча та передбачуваної ролі вакцини у його спричиненні. Розділ про угоду викладає умови, погоджені обома сторонами, включаючи розмір компенсації та відсутність попередніх виплат за той самий збиток. Важливо зазначити, що рішення підкреслює, що це рішення ґрунтується на угоді, а не на визнанні відповідальності відповідачем, що становить особливий підхід порівняно з попередніми справами, де відповідальність розглядалася більш явно.

Основні положення рішення

Найбільш значущі положення рішення включають присудження позивачу 50 000 доларів за всіма доступними відповідно до Закону про вакцини збитками, як це передбачено обома сторонами. Крім того, рішення підкреслює, що компенсація має покрити всі статті збитків і визначає процес подальшого провадження щодо гонорарів адвокатів та витрат. Важливо, що угода включає положення, яке звільняє Сполучені Штати та Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб від будь-яких подальших претензій, пов’язаних з інцидентом з вакциною, підкреслюючи остаточність досягнутої між сторонами угоди.

БОУЛЕНД проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:23-vv-01206 (2024-12-09)

Аналіз судового рішення у справі Боуленд проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

Суть рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів у справі Крістен Боуленд проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб виніс рішення про призначення компенсації позивачці в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Крістен Боуленд стверджувала, що зазнала пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA), після вакцинації від ВПЛ. Незважаючи на заперечення відповідача, сторони досягли спільної угоди про компенсацію в розмірі 43 000,00 доларів США, яка була визнана обґрунтованою Головним спеціальним магістратом.

Структура та основні положення рішення

Рішення має чітку структуру, яка починається з представлення сторін та резюме обставин справи, включаючи первісну петицію, подану Боуленд. У ньому детально описуються твердження щодо вакцини від ВПЛ та пов’язаного з нею пошкодження плеча, за яким слідує заперечення відповідача щодо травми за Таблицею SIRVA та причинного зв’язку. Суть рішення полягає у спільній угоді, поданій обома сторонами, яка передбачає погоджену компенсацію в розмірі 43 000,00 доларів США. Це рішення відображає просте врегулювання без згадок про попередні виплати або врегулювання та підкреслює відсутність визнання відповідальності з боку відповідача.

Важливі основні положення

Ключові положення рішення включають:

• Спільну угоду про одноразову виплату 43 000,00 доларів США позивачці, яка покриває всі збитки, передбачені Законом про вакцини.
• Угода чітко зазначає, що домовленість не є визнанням відповідальності Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб щодо ролі вакцини від ВПЛ у спричиненні заявленої шкоди.
• Визначення умов, за яких буде здійснено компенсацію, та підтвердження, що кошти призначені виключно на користь позивачки, з урахуванням певних правових обставин.

Ці положення мають crucial значення для розуміння обсягу компенсації та правових наслідків угоди.

R&R КОНЕР АВІАЦІЯ, Л.Л.К. проти США / 1:24-cv-00039 (2024-12-09)

Аналіз судової думки: R&R Конер Авіація, Л.Л.К. проти Сполучених Штатів

Суть судової думки

Суд федеральних претензій Сполучених Штатів прийняв рішення на користь Сполучених Штатів, задовольнивши клопотання про припинення позову про порушення контракту, поданого R&R Конер Гелікоптерс. Позивач вимагав відшкодування збитків після припинення субпідрядного договору з Національним лісовим фондом (НЛФ), стверджуючи про відсутність безпосередніх відносин з урядом та неможливість кваліфікуватися як третя сторона-бенефіціар основних контрактів між НЛФ та Лісовою службою. Суд дійшов висновку, що R&R Конер не має життєздатної вимоги, оскільки не перебуває в безпосередніх відносинах з урядом і не є передбаченим бенефіціаром базових контрактів.

Структура судової думки

Судова думка структурована за кількома ключовими розділами:

1. Передісторія: Цей розділ окреслює контекст залучених контрактів, включаючи Закон про відновлення здорових лісів та різні угоди між Лісовою службою та НЛФ.
2. Правовий стандарт: Обговорюється правова база для оцінки предметної юрисдикції та достатності позову згідно з Правилом 12(b)(1) та Правилом 12(b)(6).
3. Обговорення: Суд розглядає основні питання щодо безпосередніх відносин та статусу третьої сторони-бенефіціара, наголошуючи на суворих вимогах до встановлення такого статусу.
4. Висновок: Суд підсумовує свої висновки та офіційно задовольняє клопотання про припинення справи.

Порівняно з попередніми справами, суд повторює усталені принципи щодо безпосередніх контрактних відносин та вимог третіх сторін-бенефіціарів, дотримуючись суворого тлумачення цих правових стандартів.

Основні положення судової думки

Найважливіші положення для практичного використання включають:

1. Вимога безпосередніх контрактних відносин: Судова думка підтверджує, що лише сторони в безпосередніх відносинах зі Сполученими Штатами можуть подавати контрактні позови проти них, наголошуючи на необхідності прямих контрактних відносин.
2. Стандарти третьої сторони-бенефіціара: Суд роз’яснює, що бути субпідрядником або отримувати вигоду від контракту недостатньо для встановлення статусу третьої сторони-бенефіціара. Специфічний намір вигодонабуття субпідрядника має бути чітко виражений у контракті.
3. Наслідки урядового нагляду: Рішення ілюструє, що урядовий нагляд або участь у роботі субпідрядника не надає автоматично прав третьої сторони-бенефіціара, підкреслюючи необхідність чіткого контрактного формулювання, яке визначає такий намір.

Це рішення слугує критичним орієнтиром для субпідрядників, які прагнуть висунути позови проти уряду, підкреслюючи правові межі таких дій.

WILLIAMS проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:19-vv-01269 (2024-12-09)

Аналіз справи: Майкл Рей Вільямс проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

1. Суть рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів виніс рішення у справі Майкла Рея Вільямса, який вимагав компенсації відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин за ушкодження, які він пов’язував з отриманням вакцини від грипу. Спеціальний магістр Нора Бет Дорсі відхилила клопотання на тій підставі, що Вільямс не надав достатніх доказів для встановлення того, що вакцина від грипу спричинила його фіброміалгію (ФМ) та пов’язані симптоми. Рішення підкреслило, що позивач не виконав тягар доведення, передбачений встановленими правовими стандартами.

2. Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами, включаючи:

• Вступ: Огляд справи та залучених сторін.
• Передісторія: Деталі медичної історії та процесуальної історії справи.
• Діагностика та початок: Обговорення діагнозу ФМ та часової шкали симптомів.
• Аналіз причинності: Вивчення доказів, представлених обома сторонами, включаючи експертні свідчення.
• Висновок: Резюме висновків та остаточне рішення про закриття справи.

Порівняно з попередніми версіями, це рішення детальніше розкриває відсутність науково встановленого зв’язку між вакциною від грипу та ФМ, посилаючись на медичну літературу та експертні свідчення, які не підтримали позов.

3. Основні положення рішення

Рішення окреслює crucial положення, що впливають на його корисність для подібних справ:

• Тягар доведення: Позивач повинен довести переважною мірою доказів, що вакцина спричинила ушкодження.
• Медична теорія: Рішення підкреслює необхідність медично визнаної теорії, яка пов’язує вакцину з передбачуваним ушкодженням, що в цій справі не було встановлено.
• Часовий зв’язок: Рішення встановило, що початок симптомів стався приблизно через десять місяців після вакцинації, що було визнано занадто тривалим для встановлення причинного зв’язку.
• Експертні свідчення: Думки експертів позивача були розглянуті, але визнані такими, що не мають достатнього наукового обґрунтування та чіткості щодо причинності.

WILLIAMS проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:19-vv-01269 (25.03.2024)

Аналіз судової думки у справі 1:19-vv-01269-UNJ

Думка у справі 1:19-vv-01269-UNJ стосується позову, поданого Майклом Реєм Вільямсом у рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин, в якому стверджується про множинні проблеми зі здоров’ям після введення вакцини від грипу. Спеціальний магістр Нора Бет Дорсі розглянула клопотання про проміжну оплату адвокатських послуг та витрат, подане позивачем, і в підсумку присудила загальну суму 93 574,86 доларів США для покриття як адвокатських гонорарів, так і витрат, пов’язаних з експертними свідченнями. Рішення підкреслило необхідність обґрунтованої структури винагород відповідно до усталених прецедентів у Вакцинній програмі.

Структура та основні положення думки

Думка структурована наступним чином:

• Вступ: Встановлює учасників справи та контекст.
• Передісторія: Резюмує твердження позивача щодо проблем зі здоров’ям після вакцинації.
• Обговорення: Аналізує запит на адвокатські гонорари та витрати з особливою увагою до правових стандартів, попередніх рішень та обґрунтування коригування гонорарів.
• Висновок: Деталізує остаточне присудження та подальші процесуальні кроки.

Порівняно з попередніми рішеннями, ця думка підкреслює критерії присудження проміжних гонорарів, особливо у випадках, де залучені експертні витрати, а твердження позивача вважаються обґрунтованими.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька положень виділяються своїм потенційним впливом на майбутні позови:

• Обґрунтування проміжних гонорарів: Спеціальний магістр може присудити проміжні гонорари, навіть якщо кінцеве право не визначене, за умови, що позов подано сумлінно та має розумні підстави.
• Критерії зменшення гонорарів: Спеціальний магістр зберігає право коригувати адвокатські гонорари на основі досвіду, складності справи та ставок, встановлених у попередніх справах, особливо щодо молодих адвокатів.
• Оцінка експертних витрат: Думка встановлює прецедент перегляду запитів на експертні витрати відносно історичних ставок компенсації, дозволяючи коригування на основі досвіду та характеру виконаної роботи.
• Вимоги до документації: Адвокатам позивача нагадується про необхідність надання детальних звітів про витрати для підтримки запитів на гонорари, підкреслюючи потребу в чіткості документації.