Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Окрема думка судді Конституційного Суду України Совгирі О.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ (щодо права на відпустки)

****

### 1. Суть документа
Цей документ є Окремою думкою судді Конституційного Суду України Ольги Совгирі стосовно Рішення КСУ № 3-р/2026, яке стосується конституційності обмежень права на відпустки в умовах воєнного стану. Суддя, загалом підтримуючи прагнення захистити вразливі категорії працівників, критикує методологію та логіку ухваленого Рішення. Вона наголошує, що Рішення Суду створює серйозну юридичну невизначеність та внутрішні суперечності в законі. На думку судді, обраний Судом підхід не вирішує проблему, а лише ускладнює регулювання трудових відносин як під час війни, так і у післявоєнний період.

### 2. Структура документа, основні положення та зміни
Документ має чітку структуру та складається з трьох тематичних розділів:

1. **Предмет конституційного контролю у справі**: Суддя вказує, що Суд визнав неконституційним припис, який регулює лише порядок надання *невикористаних* днів відпустки без збереження зарплати, але фактично дав оцінку іншій нормі (яка обмежує тривалість відпустки 24 днями), що не була предметом розгляду. Це створило ситуацію, коли два суміжних абзаци однієї статті закону суперечать один одному.
2. **Сутність конституційного права на відпочинок**: Проаналізовано природу права на відпочинок. Суддя критикує Суд за те, що він прирівняв сутність цього права до встановленого законом мінімуму у 24 дні. Також вказано на вибірковість Суду, який захистив осіб з інвалідністю та неповнолітніх, але дозволив обмежувати додаткові соціальні відпустки (наприклад, для батьків дітей з інвалідністю).
3. **Баланс інтересів роботодавця і працівника**: Зазначено, що Суд оцінював пропорційність обмежень однобічно — лише через інтереси працівника (баланс роботи та особистого життя), повністю проігнорувавши інтереси роботодавців та специфіку воєнного стану.

**Щодо змін:** Окрема думка аналізує зміни, які відбулися в правовому полі внаслідок Рішення КСУ. Зокрема, визнано неконституційними обмеження щодо тривалості відпусток для осіб з інвалідністю та неповнолітніх, а також положення Прикінцевих положень Закону, які визначали момент втрати чинності цими обмеженнями.

### 3. Основні положення, важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів, роботодавців та працівників ключовими в цій Окремій думці є такі висновки, які підсвічують майбутні проблеми у правозастосуванні:

* **Правовий тупик у статті 12 Закону**: Через Рішення КСУ виникла колізія. З одного боку, роботодавець досі має право обмежити відпустку працівників 24 днями (бо абзац 1 статті 12 є чинним). З іншого боку, через скасування частини другого абзацу, роботодавець тепер зобов’язаний забезпечити особам з інвалідністю та неповнолітнім оплачувану відпустку повної тривалості (понад 24 дні).
* **Загроза післявоєнного колапсу відпусток**: Скасування норми Прикінцевих положень, яка регулювала перенесення та використання воєнних відпусток у мирний час, руйнує єдиний механізм. Тепер незрозуміло, як саме після скасування воєнного стану надавати накопичені за роки війни дні відпусток — із збереженням заробітної плати чи без неї.
* **Необмежена дискреція роботодавця**: Суддя звертає увагу, що закон дає роботодавцю право на власний розсуд вирішувати, оплачувати чи ні невикористані дні відпустки, які переносяться. Відсутність чітких критеріїв для такого рішення створює умови для потенційного свавілля щодо працівників.

Повний текст за посиланням

Leave a comment

E-mail
Password
Confirm Password