Рішення у справі «Манкус проти Литви» (заява № 25336/22) стосується звільнення державного службовця зі статутної установи через наявність судимості в минулому. Заявника, який був засуджений за неправдиві свідчення у 2011 році, було прийнято на роботу до Служби громадської безпеки у 2012 році, звільнено у 2013 році та згодом поновлено на посаді у 2014 році, попри те, що органи влади були обізнані про його судимість. У 2019 році його було звільнено знову на підставі тієї самої погашеної судимості з посиланням на відсутність «бездоганної репутації». Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що непослідовне застосування закону органами влади та їхня нездатність врахувати власне попереднє рішення про поновлення заявника на посаді порушили його право на повагу до приватного життя. Суд дійшов висновку, що звільненню бракувало необхідної послідовності та правового захисту від свавілля, як того вимагає стаття 8 Конвенції. Як наслідок, Суд постановив, що втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві».
### Структура та положення
Рішення структуровано як стандартне рішення Палати, переходячи від фактичних обставин справи — з акцентом на суперечливі дії литовської влади — до правової оцінки за статтею 8.
* **Основні положення:** Суд дослідив «якість закону» та принцип «належного урядування». Зокрема, було проаналізовано, чи надали національні органи влади належні та достатні підстави для звільнення.
* **Зміни/Контекст:** Рішення відображає еволюцію литовського законодавства, зокрема відзначаючи постанову Конституційного Суду 2021 року, якою було скасовано пожиттєву заборону на працевлаштування для осіб із погашеною судимістю за умисні злочини. Рішення ЄСПЛ ґрунтується на цьому, зосереджуючись на процедурній нездатності держави діяти послідовно, а не лише на змістовній законності самої заборони на працевлаштування.
### Ключові положення для юридичної практики
Для юристів-практиків та спостерігачів найбільш важливими є такі пункти:
1. **Принцип належного урядування:** Суд наголосив, що коли органи влади приймають рішення, які впливають на основоположні права, вони повинні діяти послідовно. Поновлення працівника на посаді за наявності відомостей про судимість з подальшим звільненням через роки за ту саму судимість є порушенням цього принципу.
2. **Захист від свавілля:** Рішення роз’яснює, що національне законодавство повинно забезпечувати адекватний захист від свавільних дій держави. Якщо органи влади не проводять розслідування або не пояснюють, як виникла попередня «помилка» при наймі, вони не можуть пізніше посилатися на цю «помилку» для виправдання раптового звільнення без ретельного зважування інтересів.
3. **Послідовність в адміністративній практиці:** Суд постановив, що національні суди не надали «належних та достатніх підстав», оскільки проігнорували той факт, що органи влади раніше визнали репутацію заявника достатньою для проходження служби. Це встановлює, що держава не може ігнорувати власні попередні адміністративні рішення, коли вони створили законне очікування на продовження зайнятості.
***
Це рішення є надзвичайно актуальним для українського правового контексту. З огляду на поточні реформи на державній службі в Україні та часте застосування вимог щодо «люстрації» або «бездоганної репутації» у статутних та правоохоронних органах, це рішення слугує важливим прецедентом. Воно підкреслює, що навіть там, де для державної служби вимагаються високі стандарти доброчесності, держава повинна гарантувати, що її адміністративні дії залишаються послідовними, передбачуваними та пропорційними, запобігаючи свавільному використанню судимостей минулих років для припинення трудових відносин значний час по тому.
