Справа «Україна проти Росії (щодо Криму)» (заяви № 20958/14 та 38334/18) стосується масових і систематичних порушень прав людини, що відбуваються на Кримському півострові з лютого 2014 року. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув твердження про адміністративну практику, яка включає вбивства, зникнення безвісти, жорстоке поводження та придушення релігійних і мовних свобод. Суд підтвердив, що Російська Федерація здійснювала «ефективний контроль» над Кримом з 27 лютого 2014 року, таким чином встановивши свою юрисдикцію над цією територією. Це знакова постанова встановлює юридичну відповідальність окупаційної держави за ситуацію з правами людини в регіоні. Вона слугує основоположним судовим визнанням системного характеру порушень, вчинених проти українського населення та інших груп у Криму. Рішення фактично закріплює юридичну відповідальність Російської Федерації за її дії в межах Європейської конвенції з прав людини.
Рішення структуроване на кілька окремих правових сегментів: встановлення юрисдикції, оцінка адміністративної практики та визначення конкретних порушень Конвенції. Воно відповідає встановленій Судом методології для міждержавних справ, зосереджуючись на існуванні «адміністративної практики» — моделі поведінки, яка є повторюваною та офіційно толерованою. Порівняно з попередньою міждержавною судовою практикою, це рішення є визначним через свій всеосяжний обсяг, що охоплює широке коло статей, включаючи право на життя (стаття 2), заборону катувань (стаття 3) та право на свободу (стаття 5). Воно також розширює захист свободи релігії (стаття 9) та свободи вираження поглядів (стаття 10) у контексті окупації. Структура підкреслює перехід від індивідуальних скарг до системного аналізу політики, що підтримується державою.
Найважливіші положення для юристів-практиків та спостерігачів стосуються висновків Суду щодо критерію «ефективного контролю». Підтвердивши, що Росія здійснювала ефективний контроль над Кримом, Суд запустив екстериторіальне застосування Конвенції, що означає, що всі зобов’язання у сфері прав людини згідно з договором стали обов’язковими для Російської Федерації на цій території. Крім того, висновки Суду щодо придушення української мови в школах та систематичного переслідування релігійних груп (зокрема Православної Церкви України та кримських татар) надають остаточний правовий запис дискримінаційних практик. Рішення щодо «ефекту охолодження», створеного примусовим нав’язуванням російського громадянства та придушенням незалежних ЗМІ, також є життєво важливим для майбутніх судових процесів. Ці положення встановлюють високий доказовий поріг для доведення системних порушень, що буде необхідним для будь-яких подальших вимог щодо відшкодування індивідуальних збитків або державних репарацій.
