СПРАВА «БРУНЕЛЛ ТА МАК-АРДЛ ПРОТИ НІДЕРЛАНДІВ»
****
Справа «Україна проти Росії (щодо Криму)» (заяви № 20958/14 та № 38334/18) стосується масових і систематичних порушень прав людини, що відбуваються на Кримському півострові з лютого 2014 року. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув твердження про адміністративну практику, що включає вбивства, зникнення, жорстоке поводження, а також придушення релігійних і мовних свобод. Суд підтвердив, що Російська Федерація здійснювала «ефективний контроль» над Кримом з 27 лютого 2014 року, таким чином встановивши свою юрисдикцію над цією територією. Це знакове рішення встановлює юридичну відповідальність окупаційної держави за ситуацію з правами людини в регіоні. Воно слугує фундаментальним судовим визнанням системного характеру порушень, вчинених щодо українського населення та інших груп у Криму. Це рішення фактично закріплює правову відповідальність Російської Федерації за її дії в межах Європейської конвенції з прав людини.
Рішення структуроване на кілька окремих правових сегментів: встановлення юрисдикції, оцінка адміністративної практики та визначення конкретних порушень Конвенції. Воно базується на встановленій Судом методології для міждержавних справ, зосереджуючись на існуванні «адміністративної практики» — моделі поведінки, що є повторюваною та офіційно толерованою. Порівняно з попередньою міждержавною судовою практикою, це рішення є визначним завдяки своєму всеохопному масштабу, що охоплює широке коло статей, зокрема право на життя (стаття 2), заборону катувань (стаття 3) та право на свободу (стаття 5). Воно також розширює захист свободи віросповідання (стаття 9) та свободи вираження поглядів (стаття 10) у контексті окупації. Структура рішення підкреслює перехід від індивідуальних скарг до системного аналізу державної політики.
Найважливіші для юридичних практиків та спостерігачів положення стосуються висновків Суду щодо критерію «ефективного контролю». Підтвердивши, що Росія здійснювала ефективний контроль над Кримом, Суд запустив екстериторіальне застосування Конвенції, що означає, що всі зобов’язання з прав людини за договором стали обов’язковими для Російської Федерації на цій території. Крім того, висновки Суду щодо придушення української мови в школах та систематичного переслідування релігійних груп (зокрема Православної Церкви України та кримських татар) надають остаточний правовий запис дискримінаційних практик. Рішення щодо «ефекту стримування» (chilling effect), спричиненого примусовим нав’язуванням російського громадянства та придушенням незалежних медіа, також є життєво важливим для майбутніх судових процесів. Ці положення встановлюють високий доказовий поріг для доведення системних порушень, що буде істотним для будь-яких подальших вимог щодо відшкодування індивідуальних збитків або державних репарацій.
СПРАВА «D.T. ПРОТИ ГРЕЦІЇ»
Це рішення у справі «D.T. проти Греції» (заява № 51829/21) стосується невиконання державою обов’язку щодо надання належної психіатричної допомоги ув’язненому, який страждає на серйозний розлад психічного здоров’я. Заявник, який перебував під вартою до суду, мав біполярний розлад та наркотичну залежність — стани, про які органи влади були добре поінформовані. Попри медичні докази, що підтверджували необхідність регулярного психіатричного нагляду, Суд встановив, що особа була фактично залишена без допомоги, отримавши лише одну коротку психіатричну консультацію за чотирнадцять місяців тримання під вартою. Суд наголосив, що органи влади не вели вичерпної медичної документації та не розробили індивідуального плану лікування, які є вкрай важливими для захисту прав вразливих категорій ув’язнених. Як наслідок, Суд постановив, що відсутність належного психіатричного нагляду становить нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, що є порушенням статті 3 Конвенції. Насамкінець Суд роз’яснив питання ефективності внутрішньодержавних засобів правового захисту, встановивши, що, хоча деякі механізми виявилися недостатніми, інші залишалися доступними для заявника.
### Структура та основні положення
Рішення структуроване як стандартне рішення Палати Третьої секції Європейського суду з прав людини. Воно дотримується класичного формату:
* **Факти:** детально викладено історію хвороби заявника, його перебування у в’язниці «Коридалос» та відсутність задокументованого психіатричного спостереження.
* **Прийнятність:** Суд визнав прийнятними скарги щодо статті 3 (по суті) та статті 13, зауваживши при цьому, що інші аспекти тримання під вартою були визнані неприйнятними раніше.
* **Суть справи (стаття 3):** Суд встановив, що тягар доказування перекладається на Уряд після того, як заявник надає *prima facie* (достатні на перший погляд) докази свого стану та відсутності допомоги. Суд визнав ведення медичної документації державою незадовільним, а психіатричний нагляд — таким, що на практиці був відсутнім.
* **Суть справи (стаття 13):** Суд проаналізував ефективність внутрішньодержавних засобів правового захисту в Греції. Він розмежував засоби, що є «ефективними на практиці», і ті, що є суто теоретичними.
* **Зміни/роз’яснення:** рішення знаменує суттєвий зсув у підході Суду до оцінки грецьких внутрішньодержавних засобів правового захисту. Воно прямо проголошує, що скарга до прокурора-наглядача згідно зі статтею 567 (раніше 572) Кримінального процесуального кодексу **більше не є ефективним засобом правового захисту** через відсутність судового контролю та адміністративний характер участі прокурора у діяльності в’язниці.
### Важливі положення для юридичної практики
Для юристів-практиків наступні пункти є найбільш критичними висновками з цього рішення:
1. **«Перекладений» тягар доказування:** Суд підтвердив, що як тільки ув’язнений із відомим серйозним розладом психічного здоров’я надає *prima facie* докази неналежного догляду, тягар доказування переходить до держави, яка повинна надати «достовірні та переконливі докази» надання вичерпного медичного лікування.
2. **Неефективність статті 567 (КПК):** Це значуще роз’яснення. Суд постановив, що скарга до прокурора-наглядача відповідно до статті 567 Кримінального процесуального кодексу **не є ефективним засобом правового захисту** щодо скарг медичного характеру, оскільки вона не передбачає механізму судового перегляду і не призводить до ухвалення юридично обов’язкового рішення, яке адміністрація в’язниці зобов’язана виконати.
3. **Ефективність статей 6 та 86 (Кримінальний кодекс):** Натомість Суд підтвердив, що скарга до **Ради в’язниці** з подальшим оскарженням до **Суду з питань виконання покарань** залишається основним та «ефективним» внутрішньодержавним засобом правового захисту щодо індивідуальних скарг стосовно медичного обслуговування у грецьких в’язницях.
4. **Стандарти документування:** Суд підкреслив, що «належність» догляду нерозривно пов’язана з якістю ведення медичної документації. Короткі рукописні замітки, у яких відсутня діагностична стратегія або графік спостереження, є недостатніми для виконання зобов’язань держави за статтею 3.
*Примітка: Хоча ця справа зосереджена на грецькому внутрішньому законодавстві, принципи щодо позитивного зобов’язання держави надавати медичну допомогу вразливим категоріям ув’язнених є універсальними та застосовуються в усіх країнах-членах Ради Європи.*
СПРАВА «МАНКУС ПРОТИ ЛИТВИ»
Рішення у справі «Манкус проти Литви» (заява № 25336/22) стосується звільнення державного службовця з державної установи через наявність судимості в минулому. Заявник, якого у 2011 році було засуджено за надання завідомо неправдивих свідчень, був прийнятий на службу до Служби громадської безпеки у 2012 році, звільнений у 2013 році та згодом поновлений на посаді у 2014 році, попри те, що органи влади були обізнані про його судимість. У 2019 році його було звільнено повторно на підставі тієї самої погашеної судимості, посилаючись на відсутність «бездоганної репутації». Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що непослідовне застосування закону органами влади та їхнє ігнорування власного попереднього рішення про поновлення заявника на посаді порушило його право на повагу до приватного життя. Суд дійшов висновку, що звільненню бракувало необхідної послідовності та правового захисту від свавілля, що вимагається статтею 8 Конвенції. Як наслідок, Суд постановив, що таке втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві».
### Структура та положення
Рішення структуроване як стандартне рішення Палати: від викладу фактичних обставин справи, у яких наголошується на суперечливих діях литовських органів влади, до правової оцінки за статтею 8.
* **Основні положення:** Суд дослідив «якість закону» та принцип «належного врядування». Він детально проаналізував, чи надали національні органи влади відповідні та достатні підстави для звільнення.
* **Зміни/контекст:** Рішення відображає еволюцію литовського законодавства, зокрема звертає увагу на постанову Конституційного Суду 2021 року, якою було скасовано довічну заборону на працевлаштування для осіб, які мають погашену судимість за умисні злочини. Рішення ЄСПЛ ґрунтується на цьому, зосереджуючись на процесуальній нездатності держави діяти послідовно, а не лише на змістовній законності самої заборони на працевлаштування.
### Ключові положення для юридичної практики
Для юристів-практиків та спостерігачів найважливішими є такі моменти:
1. **Принцип належного врядування:** Суд наголосив, що при прийнятті рішень, які зачіпають фундаментальні права, органи влади повинні діяти послідовно. Поновлення працівника на посаді, коли відомо про судимість, а потім звільнення його через роки з тієї самої причини, становить порушення цього принципу.
2. **Захист від свавілля:** Рішення уточнює, що національне законодавство має забезпечувати адекватний захист від свавільних дій держави. Якщо органи влади не розслідують або не пояснюють, як сталася попередня «помилка» при прийнятті на роботу, вони не можуть згодом посилатися на цю «помилку» для виправдання раптового звільнення без ретельного зважування інтересів.
3. **Послідовність в адміністративній практиці:** Суд постановив, що національні суди не надали «відповідних та достатніх підстав», оскільки вони не взяли до уваги той факт, що органи влади раніше визнали репутацію заявника такою, що відповідає вимогам служби. Це встановлює, що держава не може ігнорувати власні попередні адміністративні рішення, якщо вони створили легітимні очікування щодо продовження роботи.
***
**Висновок:** Це рішення є надзвичайно актуальним для українського правового контексту. З огляду на триваючі реформи державної служби в Україні та часте застосування вимог щодо «люстрації» або «бездоганної репутації» у державних органах та правоохоронних структурах, це рішення слугує важливим прецедентом. Воно підкреслює, що навіть там, де до публічної служби висуваються високі стандарти доброчесності, держава повинна забезпечити послідовність, передбачуваність та пропорційність своїх адміністративних дій, запобігаючи свавільному використанню минулих судимостей для припинення трудових відносин через тривалий час після їх виникнення.
