Справа №907/491/17 від 25/08/2026
Предметом цього спору є право особи, яка не брала участі у справі про банкрутство, на апеляційне оскарження ухвали суду про визнання грошових вимог кредитора до боржника.
Ось ключові аргументи, якими керувався Верховний Суд:
1. Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли суд першої інстанції безпосередньо вирішив питання про їхні права, інтереси чи обов’язки.
2. Верховний Суд підкреслив, що такий зв’язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним чи опосередкованим, як у випадку з ТОВ «Ассісто», яке лише є кредитором іншого кредитора.
3. Суд зазначив, що висновки суду щодо встановлених обставин у справі не мають преюдиційного значення для особи, яка не брала участі в процесі, тому вони не можуть вважатися такими, що вирішують її права.
4. Важливим є те, що правова оцінка, надана судом певному факту, взагалі не є обов’язковою для господарського суду в інших справах, а отже, не створює правових наслідків для заявника.
5. Суд вказав, що неможливо втручатися в остаточне рішення суду лише через те, що особа вважає викладені в ньому мотиви помилковими, якщо ці мотиви не покладають на неї жодних обов’язків.
6. Враховуючи, що оскаржувана ухвала стосувалася виключно вимог до боржника у справі про неплатоспроможність, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки права ТОВ «Ассісто» не були порушені.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №320/1897/23 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність висновку Державної аудиторської служби України, якою замовника («Укргазвидобування») зобов’язали усунути порушення законодавства про публічні закупівлі, допущені під час визначення переможця тендеру.
**2. Аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив, що механізм «24 годин» для виправлення невідповідностей, передбачений статтею 29 Закону «Про публічні закупівлі», не може бути використаний для подання документів, які взагалі були відсутні у складі тендерної пропозиції на момент її подання. Суд розмежував поняття «недоліки» (які можна уточнити) та «невідповідність кваліфікаційним критеріям» (яка є підставою для відхилення пропозиції). У цій справі учасник не надав кошторисну документацію та листи-відгуки, що унеможливлювало ідентифікацію досвіду як аналогічного, а отже, пропозиція підлягала обов’язковому відхиленню. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на факті надання документів після спливу строку, проігнорувавши той факт, що учасник не підтвердив свою відповідність кваліфікаційним критеріям на етапі подання пропозиції. Таким чином, дії замовника, який визнав такого учасника переможцем, були визнані такими, що порушують вимоги Закону, а висновок аудиторів — правомірним.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову АТ «Укргазвидобування».
Справа №910/2116/21 (910/17836/21) від 12/08/2026
Предметом цього спору є вимога про визнання іпотеки припиненою, оскільки позивач вважав, що зобов’язання за іпотечним договором було виконано, а право власності на предмет іпотеки перейшло до іншої особи незаконно.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що основне зобов’язання за кредитним договором, яке забезпечувалося іпотекою, не було виконане та припинене. Встановлено, що договір купівлі-продажу квартири, на який посилався позивач, був укладений в період дії арешту на це майно, накладеного ухвалою суду в межах іншої справи. Крім того, суди звернули увагу на те, що право вимоги за кредитним та іпотечним договорами було правомірно відступлено іншим особам, що підтверджується ланцюгом відповідних договорів. Важливим фактом стало те, що законність договорів про відступлення права вимоги вже була предметом судового розгляду в іншій справі, де в позові було відмовлено. Оскільки основне зобов’язання продовжує існувати, підстави для припинення іпотеки відсутні. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 509 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №520/7422/24 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження постанови Укртрансбезпеки про накладення штрафу на перевізника за відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа в автобусі, що здійснював міжміські перевезення на відстань понад 50 км.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд виходив з того, що законодавство про автомобільний транспорт передбачає обов’язок обліку режиму праці та відпочинку водіїв, проте не обмежує цей процес виключно наявністю тахографа.
* Суд наголосив, що згідно з пунктом 6.3 Положення № 340, у разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій зобов’язаний вести індивідуальну контрольну книжку.
* Ключовим моментом стало те, що наявність та пред’явлення водієм індивідуальної контрольної книжки під час перевірки є належним виконанням вимог законодавства щодо обліку робочого часу.
* Суд відхилив позицію контролюючого органу про те, що наявність тахографа є безальтернативною вимогою, вказавши, що за відсутності технічної можливості або самого пристрою, індивідуальна книжка є законним способом фіксації даних.
* Оскільки в матеріалах справи підтверджено, що водій мав при собі та пред’явив індивідуальну контрольну книжку, склад правопорушення у діях перевізника відсутній.
* Верховний Суд підкреслив, що мета контролю — це безпека праці, а не формальна наявність конкретного пристрою за будь-яких обставин, тому пріоритет надається фактичному обліку часу водія.
* У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція помилково скасувала рішення першої інстанції, яка правильно оцінила відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про скасування штрафу.
Справа №320/11927/22 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій АРМА щодо припинення виплати середнього заробітку працівниці, яка уклала контракт добровольця територіальної оборони, на підставі змін до трудового законодавства, що скасували таку гарантію для військовослужбовців.
2. **Аргументи суду:**
– Суд чітко розмежував правовий статус військовослужбовця Збройних Сил України та члена добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ), зазначивши, що останні не є військовослужбовцями у розумінні Закону «Про військовий обов’язок і військову службу».
– Було встановлено, що зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, внесені Законом № 2352-IX, стосуються виключно осіб, які проходять військову службу, і не поширюються на добровольців територіальної оборони.
– Суд підкреслив, що оскільки позивачка не є військовослужбовцем, до неї не застосовуються обмеження щодо виплати середнього заробітку, передбачені для військових.
– Гарантії збереження заробітку для позивачки суд обґрунтував частиною першою статті 119 КЗпП України, яка регулює збереження виплат на час виконання державних або громадських обов’язків і не зазнала змін у цій частині.
– Аргументи АРМА про прирівняння добровольців до військовослужбовців у питаннях соціального захисту суд відхилив, вказавши, що це не дає підстав для позбавлення їх трудових гарантій, передбачених КЗпП.
– Суд дійшов висновку, що оскільки позивачка не отримує грошового забезпечення як військовослужбовець, припинення їй виплати середнього заробітку роботодавцем є порушенням трудових прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право позивачки на отримання середнього заробітку за період виконання нею обов’язків у складі добровольчого формування.
Справа №460/14882/23 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність притягнення командира військової частини до дисциплінарної відповідальності (оголошення догани) за результатами службового розслідування щодо переведення військовослужбовців, які не пройшли базову підготовку, до іншої частини для виконання бойових завдань.
2. Суд виходив із того, що командир військової частини несе персональну відповідальність за бойову підготовку, морально-психологічний стан та збереження життя і здоров’я підлеглого особового складу. Встановлено, що позивач, ініціюючи переведення військовослужбовців, які щойно прибули до частини і не пройшли базову підготовку, до підрозділу, що готувався до виконання бойових завдань, фактично поставив під загрозу їхнє життя та здоров’я. Суд зазначив, що командир зобов’язаний знати стан справ у довіреній йому частині та рівень підготовки підлеглих, тому його посилання на відсутність обов’язку проводити базову підготовку особисто є безпідставним. Процедурні порушення під час проведення службового розслідування, на які вказував позивач, не є достатньою підставою для скасування дисциплінарного стягнення, оскільки факт порушення військової дисципліни був доведений. Верховний Суд також підкреслив, що право на отримання пояснень від особи, щодо якої проводиться розслідування, є правом, а не обов’язком комісії, якщо наявних матеріалів достатньо для висновків. Суд касаційної інстанції наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактів недбалого виконання службових обов’язків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №160/30042/23 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності невиплати грошового забезпечення особі, поновленій на посаді начальника установи виконання покарань, яка на момент поновлення зазнала організаційних змін (реорганізації/оптимізації).
2. **Основні аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не встановили ключові факти: чи існувала посада, на яку поновили позивача, на момент видання наказу, та які саме правові наслідки для цієї посади спричинила оптимізація установи.
– Суд підкреслив, що якщо особу поновлено на «формально існуючій», але фактично відсутній посаді, це не вважається належним виконанням рішення суду, оскільки не відбувається реального допуску до роботи.
– : Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що у разі неможливості реального поновлення на посаді через її скорочення або реорганізацію, особа набуває право на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, а не лише на грошове забезпечення за фактично відпрацьований час.
– Верховний Суд вказав, що суди не надали оцінку тому, чи є правонаступник установи належним відповідачем у питанні виплати коштів.
– Суд також зазначив, що визначення правової природи спірних відносин (чи це затримка виконання рішення суду, чи невиплата грошового забезпечення) є обов’язком суду, а не лише позивача.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували обставин щодо реального стану посади та правонаступництва, їхні рішення визнано необґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх фактичних обставин справи.
Справа №991/8984/25 від 21/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого інтерв’ю:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є позов прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання необґрунтованими активів (автомобіля, п’яти квартир та деривативу) та їх примусове стягнення в дохід держави через невідповідність вартості цього майна законним доходам народного депутата України та її близьких осіб.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що відповідач (народний депутат) є суб’єктом, на якого поширюється дія антикорупційного законодавства, а активи були набуті її родичами та пов’язаними особами за її дорученням або під її фактичним контролем.
* Суд застосував стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів», встановивши, що сукупність доказів прокурора (листування в месенджерах, дані про з’єднання мобільних телефонів, свідчення про допомогу в оформленні майна) є значно переконливішою за версію відповідачів.
* Суд критично поставився до тверджень відповідачів про наявність у них «прихованих заощаджень» (зокрема, 300 тисяч доларів США, нібито подарованих родичем у 2013 році), оскільки ці заяви не були підтверджені жодними документами, а суперечливі показання свідків та матеріали кримінальних проваджень спростовували можливість існування таких коштів.
* Суд підтвердив, що законні доходи відповідачів за відповідний період були неспівмірними з вартістю придбаного майна, що автоматично перекладає тягар доказування законності походження коштів на самих відповідачів, з чим вони не впоралися.
* Вартість активів була визначена на підставі висновків судових оціночно-будівельних експертиз, які суд визнав належними та допустимими доказами, попри заперечення захисту щодо кваліфікації експертів.
* Суд відхилив клопотання про визнання доказів (зокрема, даних з мобільного телефону) недопустимими, вказавши, що обшук був проведений у невідкладному порядку для врятування майна, що відповідає вимогам КПК України.
* Суд наголосив, що для цивільного позову про стягнення необґрунтованих активів не є обов’язковим доведення факту вчинення кримінального злочину (корупції), достатньо лише факту відсутності законних доходів для придбання майна.
**3. Рішення суду**
Суд задовольнив позов у повному обсязі, визнав зазначені активи необґрунтованими та ухвалив стягнути їх у дохід держави.
Справа №160/6661/24 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність дій регіональної військово-лікарської комісії (ВЛК), яка відмовила військовослужбовцю у перегляді причинного зв’язку його захворювання шляхом надання письмової відповіді (листа), а не прийняттям окремої постанови.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що адміністративний суд не має повноважень втручатися у дискрецію ВЛК щодо оцінки медичних діагнозів, оскільки суд не є спеціалізованою медичною установою.
* Суд розмежував поняття «постанова ВЛК» як результат експертної діяльності та «рішення за результатами розгляду звернення», що регулюється Законом України «Про звернення громадян».
* Колегія суддів встановила, що обов’язок оформлювати рішення саме постановою виникає лише тоді, коли скарга визнається обґрунтованою і комісія переглядає попередній висновок або направляє особу на повторний огляд.
* Якщо ж за результатами перевірки ВЛК не вбачає підстав для перегляду, вона не зобов’язана приймати постанову, а може надати вмотивовану відповідь у формі листа.
* Суд підкреслив, що форма документа (лист чи постанова) не обмежує право військовослужбовця на судовий захист, оскільки такий лист є актом індивідуальної дії, який можна оскаржити в суді або в Центральній ВЛК.
* Таким чином, якщо комісія розглянула матеріали, надала мотивовану відмову та роз’яснила порядок подальшого оскарження, це не вважається протиправною бездіяльністю.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №380/14910/24 від 27/08/2026
Предметом спору у цій справі є правомірність заміни боржника у виконавчому провадженні (Головного управління ДМС у Львівській області на його правонаступника — Західне міжрегіональне управління ДМС) до моменту внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні можливе лише за умови фактичного вибуття сторони, що підтверджується відповідними даними.
2. Ключовим фактором для заміни боржника у справах, що не стосуються публічно-владних функцій (як у даному випадку — трудовий спір), є офіційне припинення юридичної особи, яке згідно із законом підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі.
3. Оскільки на момент розгляду заяви про заміну боржника запис про припинення Головного управління ДМС у Львівській області в реєстрі був відсутній, підстави для заміни сторони у виконавчому листі були передчасними.
4. Суд розмежував категорії спорів: якщо спір стосується реалізації адміністративної компетенції, правонаступництво може виникати з моменту передачі функцій, проте у спорах про поновлення на посаді та виплату заробітної плати діють загальні правила цивільного законодавства щодо припинення юридичної особи.
5. Верховний Суд відхилив доводи позивача про наявність виключної правової проблеми, зазначивши, що практика з цього питання вже є сталою та послідовною.
6. Враховуючи відсутність запису про припинення боржника, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, застосувавши норми про правонаступництво до відносин, де юридична особа ще не припинила своє існування.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчих листах.
Справа №140/14780/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність звільнення військовослужбовця з посади та зарахування його у розпорядження командира, а також питання дотримання строків звернення до суду в адміністративному процесі.
2. Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції припустився суттєвої процесуальної помилки, самостійно залишивши позов без розгляду через пропуск строку без надання позивачу можливості обґрунтувати поважність такого пропуску. Суд підкреслив, що згідно з нормами КАС України, навіть якщо суд вбачає пропуск строку, він зобов’язаний надати особі право подати заяву про його поновлення або вказати інші причини поважності, чого в даному випадку зроблено не було. Крім того, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі навіть не порушував питання про пропуск позивачем строку звернення до суду. Верховний Суд зазначив, що пропуск строку не є тією безумовною підставою, яка дозволяє апеляційному суду виходити за межі доводів апеляційної скарги з власної ініціативи. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані передчасними та такими, що порушують право особи на судовий захист. Суд також послався на свою усталену практику, яка вимагає обов’язкового надання позивачу можливості висловитися щодо строків перед прийняттям рішення про залишення позову без розгляду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №640/22079/22 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Позивач оскаржував своє звільнення з посади в Бюро економічної безпеки (БЕБ) через скорочення штату, наполягаючи на незаконності наказів про реорганізацію та відсутності пропозицій щодо переведення на інші вакантні посади.
**2. Аргументи суду:**
Суд виходив із того, що в умовах воєнного стану діють спеціальні норми, зокрема частина 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яка прямо забороняє переведення державних службовців, призначених без конкурсного відбору, на інші посади. Оскільки позивач був призначений на посаду саме за такою спрощеною процедурою, роботодавець не мав юридичного обов’язку пропонувати йому інші вакансії при скороченні штату. Суд підкреслив, що норми спеціального законодавства воєнного часу мають пріоритет над загальними гарантіями Закону «Про державну службу». Також було встановлено, що процедура попередження про звільнення була дотримана, а зміни в структурі БЕБ дійсно призвели до реального зменшення штатної чисельності. Суд зазначив, що не має повноважень втручатися в питання доцільності внутрішньої реорганізації державного органу. Зрештою, суд дійшов висновку, що заборона на переведення нівелює право на переважне залишення на роботі, оскільки позивач не проходив конкурсний відбір на загальних засадах.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, визнавши звільнення позивача правомірним.
Справа №400/13836/23 від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у нарахуванні та виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період стаціонарного лікування та відпустки за станом здоров’я.
2. Суд виходив із того, що ключовою умовою для отримання такої винагороди є підтвердження факту отримання поранення або травми саме під час захисту Батьківщини. Суди встановили, що позивач не надав обов’язкової довідки про обставини травми, оформленої за формою, визначеною додатком 5 до Положення № 402. Наявні в матеріалах справи медичні документи підтверджували лише зв’язок травми з проходженням військової служби, що юридично не є тотожним поняттю «захист Батьківщини» для цілей виплати винагороди. Суд наголосив, що саме висновок військово-лікарської комісії (ВЛК) щодо причинного зв’язку поранення є вирішальним фактором. Оскільки позивач не надав доказів, що його лікування було зумовлене саме бойовим пораненням, підстави для задоволення позову відсутні. Суд також зазначив, що питання оскарження дій командування щодо непроведення розслідування обставин травмування не входили до предмету позову, тому не могли бути враховані.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №160/17178/25 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень (ППР), якими донараховано податкові зобов’язання та застосовано штрафні санкції за результатами документальної позапланової виїзної перевірки.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що платник податків не підтвердив документально витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) за 2022-2023 роки, оскільки не надав відповідні відомості залишків під час перевірки, а надані пізніше документи не містили необхідних реквізитів.
– Щодо ПДВ, суд підтвердив правомірність донарахувань, оскільки позивач не довів реальність господарських операцій та не надав належних доказів наявності ТМЦ на залишках, що виключає право на податковий кредит у заявленому розмірі.
– Суд визнав правомірним застосування штрафу за подання недостовірних відомостей у звітності (форми 1-ДФ, 4-ДФ), оскільки уточнюючі розрахунки не охоплювали всі перевірені періоди, а виявлені помилки призвели до порушень податкового законодавства.
– Щодо порушення строків направлення ППР, суд зазначив, що це не звільняє платника від обов’язку сплати податків і не є підставою для скасування рішення контролюючого органу.
– Апеляційний суд обґрунтовано скоригував суму донарахувань ПДВ, виявивши технічну помилку в розрахунках податкового органу, проте в іншій частині залишив рішення про донарахування в силі.
– Верховний Суд підкреслив, що не здійснює переоцінку доказів, а лише перевіряє правильність застосування норм права, і дійшов висновку, що апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №295/5891/23 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржувала своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату під час реорганізації Фонду соціального страхування (ФССУ) шляхом приєднання до Пенсійного фонду України (ПФУ), наполягаючи на обов’язку роботодавця працевлаштувати її на вакантні посади в ПФУ.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що ФССУ та ПФУ мають різну правову природу (приватне та публічне право), тому автоматичне переведення працівників недержавного сектору на посади державної служби в ПФУ законодавством не передбачено.
* Ключовим фактором є те, що вступ на державну службу в ПФУ можливий виключно на конкурсній основі, а позивачка не подавала відповідних документів для участі в доборі персоналу.
* Суд підкреслив, що норми Закону «Про державну службу» є спеціальними та пріоритетними, тому вони не можуть бути замінені загальними нормами трудового законодавства щодо обов’язкового працевлаштування при скороченні.
* Щодо вакантної посади недержавної служби, яка з’явилася в ПФУ, суд зазначив, що вона була правомірно надана іншій особі, яка мала пріоритетні трудові гарантії (соціальний захист батьків з дітьми).
* Суд також роз’яснив, що призначення на посади державної служби в умовах воєнного стану (без конкурсу) має тимчасовий характер і не створює автоматичного права на переведення для працівників ліквідованих установ.
* У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що роботодавець виконав усі вимоги закону щодо попередження про звільнення та виплати вихідної допомоги.
* Суд спирався на власну сталу практику, сформовану в аналогічних справах протягом 2026 року, підтверджуючи законність дій Пенсійного фонду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №640/21344/21 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував дії МВС України щодо зменшення відсоткових розмірів доплат за науковий ступінь, вчене звання та премії у довідці про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, вимагаючи застосування вищих відсоткових ставок, передбачених законом «Про вищу освіту».
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, регулюються спеціальним законодавством (зокрема, Законом № 2262-XII та Постановою КМУ № 704), а не загальними нормами про вищу освіту.
– Верховний Суд підкреслив, що Закон України «Про вищу освіту» стосується лише діяльності у сфері освіти і не поширюється на нарахування грошового забезпечення військовослужбовців.
– Щодо премій, суд підтвердив, що вони мають враховуватися у середньому розмірі, фактично виплаченому за відповідною посадою у місяці виникнення права на перерахунок, а не у розмірах, які особа отримувала на момент звільнення.
– Суд зазначив, що доплати за науковий ступінь та вчене звання для військовослужбовців чітко визначені спеціальними відомчими наказами та постановами Уряду, і ці норми є пріоритетними у даному випадку.
– Суди попередніх інстанцій помилково застосували норми Закону «Про вищу освіту», що призвело до неправильного висновку про правомірність вимог позивача.
– Верховний Суд підтвердив свою сталу позицію, що спеціальні норми соціального забезпечення військовослужбовців є виключними та не підлягають розширеному тлумаченню через інші закони.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №917/1178/19(917/2046/25) від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у господарському процесі, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи:
1. Предметом спору є вимога про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги та протоколу припинення взаємних зобов’язань, укладених боржником, через їхній нібито фраудаторний (спрямований на шкоду кредиторам) характер.
2. Суд виходив із того, що для визнання правочину фраудаторним необхідно довести наявність у боржника умислу на виведення активів саме з метою уникнення виконання зобов’язань перед конкретними кредиторами. Ключовим фактором стало встановлення того, що на момент вчинення оспорюваних правочинів (10.05.2016) податкові зобов’язання, на які посилався позивач, ще не були узгоджені, а відповідні судові рішення не набрали законної сили. Суд наголосив, що припущення про недобросовісність сторін не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних доказів того, що правочини були спрямовані на шкоду кредиторам. Верховний Суд підкреслив, що боржник має право розпоряджатися своїм майном, а сам факт укладення угоди до моменту виникнення безспірної заборгованості не свідчить автоматично про зловживання правом. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми цивільного законодавства щодо меж здійснення прав та вимог до дійсності правочинів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.
Справа №620/2792/26 від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження повернення прокурору позовної заяви, поданої в інтересах держави, щодо зобов’язання навчального закладу виплатити одноразову грошову допомогу випускникам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює уповноважений на це орган державної влади чи місцевого самоврядування.
* Верховний Суд підтвердив позицію, що інтерес держави у сфері охорони дитинства є публічним, тоді як виплата допомоги конкретним випускникам стосується приватних інтересів окремих осіб, які не можуть бути предметом представництва прокурором.
* Суд зазначив, що повноваження щодо захисту прав дітей-сиріт на території громади покладені на Служби у справах дітей, тому саме вони є належними суб’єктами для звернення до суду, а не прокуратура.
* Спроба прокурора подати позов без зазначення конкретних осіб була розцінена судом як намагання обійти усталену практику та фактично повернутися до функцій «загального нагляду», що суперечить Конституції України.
* Наявність кримінального провадження за фактом невиконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх не дає прокурору права підміняти собою уповноважені органи у цивільних чи адміністративних спорах про виплати.
* Суд констатував, що прокурор не довів наявності підстав для представництва, оскільки не обґрунтував неможливість захисту прав дітей іншими органами.
* У підсумку, суди попередніх інстанцій правомірно повернули позовну заяву через недотримання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 КАС України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви — без змін.
Справа №420/39836/25 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. Предметом спору в цій справі є перегляд додаткового рішення суду щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з Пенсійного фонду на користь позивачки.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом співмірності витрат на правничу допомогу, закріпленим у статті 134 КАС України. Суд зазначив, що хоча позивачка надала докази оплати послуг адвоката у розмірі 20 000 грн, ці витрати мають бути не лише реальними, а й обґрунтованими та пропорційними складності справи. Враховуючи, що справа розглядалася у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, а категорія спору є типовою для пенсійних справ, суд дійшов висновку про завищений розмір заявленого гонорару. Суд підкреслив, що не зобов’язаний автоматично присуджувати всю суму витрат, навіть за відсутності клопотання відповідача про їх зменшення, якщо встановлено їх неспівмірність. Також було враховано, що частина послуг, зазначених в акті, надавалася поза межами безпосереднього судового розгляду. У підсумку, суд визнав суму 4 000 грн достатньою та справедливою компенсацією за виконану адвокатом роботу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №640/17379/19 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження АТ «Укрпошта» висновку Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі, яким замовника зобов’язано усунути порушення законодавства через нібито неправомірне допущення учасника до тендеру.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що учасник тендеру надав лист-відгук, який, хоч і не містив прямої вказівки на період виконання договору, був доповнений іншим документом, що підтверджував відповідність кваліфікаційним критеріям.
– Верховний Суд наголосив, що тендерна документація передбачала вільну форму листа-відгуку, тому відсутність у ньому конкретних дат не є безумовною підставою для відхилення пропозиції.
– Окремо суд звернув увагу на те, що висновок Держаудитслужби був неконкретизованим, оскільки орган контролю не навів чіткого обґрунтування, у чому саме полягало порушення та як саме замовник мав його усунути.
– Верховний Суд підкреслив, що під час повторного розгляду справи суди нижчих інстанцій правомірно керувалися вказівками, наданими у попередній постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року, яка була обов’язковою для виконання.
– Аргументи Держаудитслужби про неврахування судами практики Верховного Суду в інших справах були відхилені, оскільки фактичні обставини цієї справи суттєво відрізнялися від тих, на які посилався скаржник.
– Суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій, якщо ті не допустили порушень норм матеріального права.
– Отже, оскільки замовник діяв у межах закону, а висновок аудиторів був формальним та необґрунтованим, підстави для його скасування були визнані судом цілком слушними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної аудиторської служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування висновку аудиторів — без змін.
Справа №200/5637/23 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність нарахування та виплати суддівської винагороди, а також питання дотримання позивачем строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду через пропуск тримісячного строку звернення до суду. **** Верховний Суд у цій справі врахував нове рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким було визнано неконституційним встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших виплат. Суд наголосив, що зобов’язання з виплати винагороди за працю є триваючими, а обмеження права на судовий захист таким строком звужує конституційні гарантії працівників. Оскільки норма, на якій базувалися рішення судів першої та апеляційної інстанцій, втратила чинність, Верховний Суд визнав їхні висновки помилковими. Відтак, касаційний суд дійшов висновку, що перешкод для розгляду справи по суті не існує.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №490/4465/18 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність звільнення капітана морського порту на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб) та питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд дійшов висновку, що звільнення позивача було незаконним, оскільки процедура припинення повноважень посадової особи за вказаною статтею КЗпП вимагає наявності окремого рішення вищого органу управління, яке б передувало звільненню, чого в даному випадку не було. Крім того, суд зазначив, що посада капітана морського порту за своєю природою є наглядовою та контрольною, а не управлінською (керівною) у розумінні корпоративного законодавства, що унеможливлює застосування до неї підстав звільнення, передбачених для посадових осіб господарських товариств. Суд також відхилив доводи відповідача про неможливість розгляду справи через попереднє скасування наказу, вказавши, що після зміни юрисдикції спору (з цивільної на адміністративну) суд зобов’язаний надати оцінку правовідносинам по суті. Щодо судових витрат, суд підтримав позицію попередніх інстанцій про їх часткове зменшення, оскільки представником позивача не було надано детального розрахунку витраченого часу, що є обов’язковим для підтвердження співмірності гонорару. Верховний Суд підкреслив, що критеріями розподілу витрат є їх дійсність, обґрунтованість та розумність, тому стягнення меншої суми, ніж заявлено, є цілком правомірним.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а судові витрати частково стягнуто з відповідача — без змін.
Справа №360/1756/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій військової частини щодо відмови у перерахунку грошового забезпечення та виплат при звільненні з урахуванням прожиткового мінімуму, а також питання дотримання строків звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що до спорів про виплати при звільненні застосовуються норми статті 233 КЗпП України, яка є спеціальною нормою щодо строків звернення до суду.
– Верховний Суд наголосив, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду не може автоматично пов’язуватися з датою звільнення чи датою отримання щомісячного забезпечення.
– Ключовим моментом для відліку строку є дата, коли військовослужбовець фактично отримав письмове повідомлення (розрахунковий лист) про нараховані та виплачені суми при звільненні.
– Саме цей документ дозволяє особі об’єктивно оцінити правильність нарахувань, виявити порушення та усвідомити факт порушення свого права.
– Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили факт надання позивачці такого розрахункового документа та дату ознайомлення з ним, їхні висновки про пропуск строку є передчасними.
– Суд підкреслив необхідність єдиного підходу до захисту прав на оплату праці як для діючих, так і для звільнених військовослужбовців.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.
Справа №420/4511/23 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є відмова органів Державної міграційної служби в оформленні та видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номера запису в Реєстрі та без використання безконтактного електронного носія.
2. Суд виходив з того, що чинне законодавство, зокрема Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр…», імперативно визначає форму та порядок оформлення закордонного паспорта як документа, що обов’язково містить безконтактний електронний носій. Суд зазначив, що з 20 грудня 2016 року оформлення паспортів старого зразка (без електронного носія) припинено, а відповідні бланки більше не виготовляються. Аргументи позивачів про порушення їхніх релігійних переконань та права на приватність суд відхилив, вказавши, що збір біометричних даних є законним інструментом ідентифікації особи, що відповідає міжнародним стандартам безпеки. Суд також підкреслив, що вимога мати паспорт встановленого зразка не є звуженням конституційного права на свободу пересування, а лише регламентує спосіб його реалізації. Крім того, суд зауважив, що посилання позивачів на зразкову справу Великої Палати Верховного Суду є помилковим, оскільки та справа стосувалася внутрішніх паспортів-книжечок, а не закордонних документів. Насамкінець, суд визнав практику Верховного Суду у подібних справах сталою та послідовною, не вбачаючи підстав для відступу від неї.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивачів — без задоволення.
Справа №160/8347/24 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від вартості майна, переданого стягувачу в рахунок погашення боргу.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що згідно із Законом України «Про виконавче провадження», виконавчий збір обчислюється як 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, або від вартості майна, що передається стягувачу за виконавчим документом. Суд встановив, що оскільки майно було передане стягувачу за ціною третіх електронних торгів на загальну суму 17 024 700 грн, то розрахунок виконавчого збору саме від цієї суми є цілком законним. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували правові позиції, які стосувалися інших правовідносин, де збір розраховувався від загальної суми боргу, а не від вартості переданого майна. Також було підкреслено, що фактичне виконання рішення шляхом передачі майна є підставою для стягнення виконавчого збору. Суд зазначив, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, правильно визначивши базу оподаткування збором. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність постанови були визнані безпідставними через неправильне тлумачення норм матеріального права.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив Дніпровській міській раді у задоволенні позовних вимог.
Справа №420/1087/24 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження та визнання причин такого пропуску неповажними.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і обмежене процесуальними строками, які мають дисциплінувати учасників судового процесу.
* Верховний Суд підтвердив, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору є виключно внутрішньою організаційною проблемою державного органу, а не об’єктивною непереборною обставиною.
* Введення воєнного стану в Україні не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, якщо орган не довів конкретний вплив цієї обставини на неможливість вчинення процесуальних дій.
* Суд зазначив, що держава, в особі своїх органів, не повинна отримувати переваги через власну неналежну організацію роботи чи несвоєчасне виконання обов’язків.
* Повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення можливе лише за умови дотримання розумних строків та доведення, що первинне повернення сталося з причин, які не залежали від волі скаржника.
* У цій справі позивач не надав доказів існування реальних перешкод, які б об’єктивно унеможливлювали вчасну сплату судового збору та подання скарги.
* Відтак, апеляційний суд правомірно застосував імперативні приписи пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, відмовивши у відкритті провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №420/14126/23 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала відмову органів Державної міграційної служби в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія та без внесення персональних даних до Єдиного державного демографічного реєстру.
2. **Аргументи суду:**
* Суд зазначив, що правовідносини у сфері видачі документів, що посвідчують особу, врегульовані Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр…», який є спеціальним законом і має пріоритет у застосуванні.
* Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство не передбачає можливості оформлення закордонного паспорта без застосування засобів Реєстру та безконтактного електронного носія, оскільки виготовлення паспортів старого зразка (без чіпа) було припинено ще у 2016 році.
* Суд відхилив посилання позивачки на релігійні переконання, вказавши, що чинні норми права не встановлюють привілеїв чи обмежень за ознакою віросповідання у питанні порядку оформлення документів.
* Аргумент про втручання у приватне життя був визнаний безпідставним, оскільки збір даних здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету (ідентифікація особи, безпека) і не є надмірним тягарем.
* Суд також роз’яснив, що посилання позивачки на рішення Суду справедливості ЄС у справі «Yvonne van Duyn» є помилковим, оскільки це рішення стосується правової системи Європейського Союзу, членом якого Україна наразі не є.
* Верховний Суд підтвердив сталість своєї практики у подібних справах, зазначивши, що відсутні підстави для відступу від раніше сформованих правових висновків, які визначають обов’язковість дотримання встановленої законом процедури ідентифікації особи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення.
Справа №160/30042/23 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність бездіяльності Міністерства юстиції України щодо невиплати грошового забезпечення поновленому на посаді працівнику та визначення того, чи є така невиплата затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не встановили ключових обставин, які мають вирішальне значення для справи, а саме — чи існувала фактично посада, на яку поновили позивача, з огляду на проведену оптимізацію установи. Суд підкреслив, що якщо після поновлення на посаді особа не була фактично допущена до роботи через відсутність такої посади або реорганізацію установи, це не можна вважати належним виконанням рішення суду. У такому разі виникає право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення, а не просто на виплату грошового забезпечення. Суд зазначив, що суди повинні були дослідити штатні розписи та акти про правонаступництво, щоб встановити, чи було відновлено службові відносини по суті. Оскільки ці фактичні обставини залишилися нез’ясованими, Верховний Суд не зміг надати остаточну правову оцінку діям Міністерства юстиції. Відтак, суди попередніх інстанцій припустилися процесуальних порушень, не забезпечивши повного та всебічного розгляду справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх фактичних обставин справи.
Справа №904/5450/25 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/5450/25:
1. Предметом спору є законність затвердження судом плану превентивної реструктуризації ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» за наявності ознак зловживання боржником процесуальними правами та паралельного існування іншої процедури відновлення платоспроможності.
2. Верховний Суд наголосив, що судовий контроль у справах про неплатоспроможність не може обмежуватися лише формальною перевіркою строків чи наявності голосів кредиторів. Суд вказав, що процедура превентивної реструктуризації є інструментом «раннього реагування» на загрозу неплатоспроможності, а не способом безкінечного ухилення від виконання зобов’язань через постійне перебування під захистом мораторію. Важливим аргументом стало те, що суди попередніх інстанцій проігнорували обов’язок перевірити достовірність інформації в плані (згідно з п. 6 ч. 1 ст. 33-22 КУзПБ), який є імперативним і не залежить від того, чи подав кредитор заперечення вчасно. Верховний Суд підкреслив, що «транзит» боржника з однієї процедури (досудової санації) в іншу (превентивну реструктуризацію) «день у день» може свідчити про спробу обійти законодавчі обмеження на повторне ініціювання процедур. Відтак, суди повинні були системно оцінити добросовісність поведінки боржника, який протягом 5 років поспіль уникає виконання боргів через судові процедури. Верховний Суд дійшов висновку, що формальний підхід судів до процесуальних строків призвів до дефекту судового контролю та неповного з’ясування обставин справи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
****
Суд у цьому рішенні відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, в частині обмеження судового контролю виключно формальними процесуальними строками, наголошуючи на необхідності пріоритету телеологічного (цільового) тлумачення норм КУзПБ та обов’язковості проактивного судового контролю за достовірністю відомостей у плані реструктуризації незалежно від процесуальної активності кредиторів.
Справа №911/408/17 від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження у справі про банкрутство через відсутність предмета оскарження, оскільки ухвала суду першої інстанції, яку намагався оскаржити заявник, була скасована самим же судом за нововиявленими обставинами ще до моменту розгляду апеляції.
2. Суд керувався тим, що згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, провадження підлягає закриттю, якщо предмет спору припинив існування в процесі розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що оскільки ухвала від 10.11.2025 була скасована ухвалою від 15.01.2026, вона втратила свою юридичну силу, а отже, апеляційний суд не міг переглядати акт, якого фактично вже не існує в правовому полі. Суд зазначив, що апеляційне провадження не може існувати у вакуумі без об’єкта оскарження, тому дії апеляційного суду щодо закриття провадження були процесуально правильними. Також було наголошено, що касаційна інстанція розглядає справу виключно в межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має права виходити за ці межі. Аргументи скаржника щодо порушення його прав як учасника справи або неправильного формування ліквідаційної маси не були предметом розгляду, оскільки касаційне провадження було відкрите лише в частині закриття апеляційного провадження. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляції є законною та обґрунтованою, а формальні доводи скаржника не спростовують відсутності предмета спору.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №215/44/24 від 27/08/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом фізичної особи, яка намагалася в судовому порядку встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) органу соціального захисту.
Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав особи, а не на абстрактне встановлення повноважень державних органів. Суд наголосив, що так звані «компетенційні спори» можуть виникати виключно між самими суб’єктами владних повноважень, коли один орган вважає, що інший втрутився у його сферу діяльності. Оскільки позивачка не є суб’єктом владних повноважень, вона не має процесуальної дієздатності для пред’явлення позову саме з такою вимогою. Суд також підкреслив, що обрання способу захисту у вигляді «встановлення компетенції» є неефективним та не передбаченим законом для фізичних осіб. Натомість, якщо особа вважає, що її права порушені, вона має оскаржувати конкретні рішення, дії чи бездіяльність органу, а не його загальні повноваження. Відтак, суди попередніх інстанцій цілком правомірно відмовили у відкритті провадження, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №640/1425/20 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та звільнення з посади через нібито невідповідність критеріям професійної компетентності та етики.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що хоча кадрові комісії мають дискреційні повноваження (право на власний розсуд оцінювати прокурора), ця дискреція не є абсолютною і не може бути свавільною.
* Будь-яке рішення комісії, особливо таке, що призводить до звільнення, повинно бути належним чином вмотивованим, тобто містити чіткі фактичні підстави та докази невідповідності особи займаній посаді.
* Суд встановив, що оскаржуване рішення комісії ґрунтувалося лише на припущеннях та загальних фразах, без належного обговорення результатів практичного завдання та без врахування успішного проходження прокурором попередніх етапів атестації.
* Щодо звинувачень у «втручанні в діяльність суб’єктів господарювання», суд звернув увагу, що ці факти раніше вже перевірялися іншими органами прокуратури, які не виявили жодних порушень, що свідчить про необґрунтованість висновків комісії.
* Суд наголосив, що незгода членів комісії з окремими відповідями прокурора не є автоматичним доказом його професійної некомпетентності, якщо в цілому відповіді були правильними та базувалися на нормах законодавства.
* Таким чином, відсутність у рішенні комісії конкретних мотивів та посилань на докази, які б підтверджували низький рівень знань чи етичні порушення, робить таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації було визнано протиправним та скасовано.
Справа №560/510/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження військовослужбовцем відмови командування у звільненні з військової служби за сімейними обставинами (у зв’язку з необхідністю постійного догляду за дружиною з інвалідністю II групи).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент виникнення спору в законодавстві була відсутня уніфікована форма документа, яка б прямо підтверджувала «потребу в постійному догляді», що створювало правову невизначеність для військовослужбовців.
– Верховний Суд наголосив, що ризики недосконалості нормативного регулювання не повинні покладатися на особу, яка діє добросовісно та надає медичні документи, що фактично підтверджують стан здоров’я члена сім’ї.
– Суд визнав, що за відсутності затвердженої форми, визначальним є не формальне найменування документа, а його зміст, який має чітко вказувати на потребу в сторонньому догляді.
– Колегія суддів підкреслила, що довідка ЛКК, складена у довільній формі та підписана уповноваженими особами, є належним доказом, якщо вона містить необхідну інформацію про стан здоров’я особи.
– Верховний Суд відхилив посилання скаржника на іншу постанову (справа № 120/1909/23), зазначивши, що правовідносини у них не є подібними через відмінність фактичних обставин та медичних документів.
– Суд також звернув увагу на те, що подальші зміни в наказах МОЗ лише підтверджують необхідність врегулювання цього питання, проте до спірних правовідносин застосовуються норми, чинні на момент звернення позивача.
– У підсумку суд дійшов висновку, що відмова у звільненні через «неналежну форму» документа за наявності медичного підтвердження суті потреби в догляді є необґрунтованою та порушує права військовослужбовця.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено позов військовослужбовця, — без змін.
Справа №160/23109/23 від 27/08/2026
Предметом цього спору є правомірність бездіяльності військової частини щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у формі «індексації-різниці» за період з березня 2018 року по липень 2019 року.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, безпідставно застосувавши норму про тотожність позовів. Верховний Суд наголосив, що попередня справа № 160/16103/22 стосувалася загального права на індексацію, тоді як у цій справі позивач ставить питання про конкретний розрахунок «індексації-різниці» відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078. Суд підкреслив, що питання обчислення суми індексації є окремим предметом судового контролю, який виникає після того, як відповідач здійснив нарахування, з якими позивач не погоджується. Оскільки суди раніше не досліджували правильність застосування саме цих норм Порядку № 1078 щодо фіксованої індексації, підстави для закриття провадження були відсутні. Відтак, Верховний Суд підтвердив, що право на звернення до суду щодо правильності обчислення сум індексації є самостійним і не може бути обмежене посиланням на попередні рішення, які не вирішували питання розрахунку конкретних сум.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.
Справа №490/4465/18 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність звільнення капітана морського порту на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб) та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд виходив із того, що для застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України недостатньо лише факту перебування особи на посаді, що передбачає організаційно-розпорядчі функції; необхідно, щоб відбулося окреме рішення вищого органу управління про припинення повноважень, чого в даному випадку не було. Суд підкреслив, що посада капітана морського порту не належить до керівних органів юридичної особи, які здійснюють управління підприємством, а виконує наглядові та контрольні функції, тому механічне застосування зазначеної норми трудового права є помилковим. Крім того, суд зазначив, що спеціальне законодавство (Кодекс торговельного мореплавства України) не наділяє Міністерство інфраструктури правом припиняти повноваження капітана порту в такий спосіб. Щодо судових витрат, суд підтвердив правомірність їх зменшення до 15 000 грн (перша інстанція) та 10 000 грн (апеляція), оскільки заявлені суми не були належним чином обґрунтовані деталізованим описом витраченого часу, що відповідає критеріям розумності та співмірності. Також суд відхилив доводи відповідача про неможливість розгляду справи через попереднє скасування наказу, вказавши, що після зміни юрисдикції суду справа підлягала розгляду по суті.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги Міністерства — без задоволення.
Справа №400/607/24 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що відповідальність роботодавця за статтею 117 КЗпП України має компенсаційний характер, а тому її розмір має бути співмірним із сумою фактично невиплачених коштів.
– **:** Верховний Суд зазначив, що Велика Палата у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від попередньої позиції, підтвердивши, що навіть після запровадження законодавчого обмеження виплати шістьма місяцями, суди зобов’язані застосовувати критерії справедливості та пропорційності при визначенні розміру відшкодування.
– Суд роз’яснив, що оскільки спірний період охоплює час як до, так і після 19.07.2022, необхідно застосовувати різні редакції статті 117 КЗпП України: до вказаної дати — без обмеження строком, а після — з урахуванням шестимісячного ліміту.
– Суди попередніх інстанцій помилково визначили розмір відшкодування, просто прирівнявши його до суми заборгованості, не застосувавши належну формулу розрахунку частки середнього заробітку.
– Для правильного вирішення справи суди мають встановити загальний розмір належних виплат, частку невиплачених коштів та визначити пропорційний відсоток середнього заробітку, що підлягає стягненню.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці обставини та не провели належних розрахунків, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
