Справа №761/16888/23 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Київського національного університету імені Тараса Шевченка (як правонаступника реорганізованої Академії) заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, що виникли внаслідок незаконного звільнення та затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що Університет є повним правонаступником Національної академії державного управління, а отже, несе відповідальність за невиконані трудові зобов’язання перед позивачем.
– Ключовим фактором стало те, що роботодавець не провів повний розрахунок із працівником у день звільнення, що прямо порушує вимоги статті 47 КЗпП України.
– Суд наголосив, що суми, які підлягають стягненню за рішенням суду (заробітна плата, середній заробіток), мають обчислюватися без вирахування податків, проте при їх фактичній виплаті роботодавець зобов’язаний утримати податки та збори як податковий агент.
– Щодо моральної шкоди, суд визнав наявність складу цивільного правопорушення, оскільки тривале невиконання рішення про поновлення на роботі та невиплата заробітної плати завдали позивачу душевних страждань.
– Суд відхилив доводи Університету про те, що виплати мало здійснювати Міністерство освіти і науки, оскільки саме Університет як правонаступник зобов’язаний забезпечити дотримання трудових прав працівників реорганізованого закладу.
– Верховний Суд підкреслив, що компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати має компенсаторний характер і не залежить від того, чи були ці суми попередньо нараховані.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Університету, змінивши мотивувальну та резолютивну частини постанови апеляційного суду в частині порядку виплати присуджених сум (з обов’язковим утриманням податків та зборів), в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №488/2135/19 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з вимогою про скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність, визнання недійсним державного акта на право власності та витребування цієї ділянки з незаконного володіння на користь територіальної громади.
2. **Аргументи суду:**
– Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам недобросовісності набувача, зокрема фактам ігнорування ним ухвали суду про заборону будівництва, що підтверджено вироком у кримінальній справі.
– Верховний Суд наголосив, що питання добросовісності набувача має вирішуватися виключно після ретельного дослідження всіх обставин справи, чого суди першої та апеляційної інстанцій не зробили.
– Суд зазначив, що при вирішенні спору необхідно враховувати зміни до Цивільного кодексу України (щодо посилення захисту прав добросовісного набувача), які вимагають від суду перевірки того, чи вчинялися дії, спрямовані на відчуження майна, і чи є набувач дійсно добросовісним.
– Касаційний суд підкреслив, що суди не проаналізували надані прокурором докази (містобудівну документацію, дані кадастрової карти, публікації в ЗМІ) у контексті того, чи міг набувач знати про незаконність вибуття ділянки з власності громади.
– Також суд вказав, що оскільки рішення в частині витребування майна скасовано, додаткові рішення про стягнення витрат на правничу допомогу автоматично втрачають силу, оскільки вони є невід’ємною частиною основного рішення.
– **** Верховний Суд у цій справі відступив від власного попереднього висновку, викладеного у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц, щодо порядку розподілу судових витрат у разі передачі справи на новий розгляд.
– Касаційний суд констатував, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином питання про те, чи є набувач добросовісним, що є ключовим для застосування нових норм законодавства про компенсацію вартості майна.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував судові рішення в частині відмови у витребуванні земельної ділянки та розподілу судових витрат, а також скасував додаткові рішення суду першої інстанції, передавши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №754/1841/25 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого запиту:
1. Предметом спору є законність звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням та незастосування до неї обов’язкового додаткового покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з обігом наркотичних засобів.
2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не навів належних мотивів для звільнення особи від реального відбування покарання, обмежившись лише формальним переліком пом’якшуючих обставин. Суд критично оцінив безпідставні твердження апеляції про нібито відсутність шкоди суспільству та «вимушений» характер злочинів, вчинених через біль. Ключовим аргументом стало ігнорування апеляційним судом правової позиції Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду щодо обов’язковості призначення додаткового покарання. **** Суд підкреслив, що додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю має бути призначене незалежно від того, чи займалася особа такою діяльністю офіційно на момент вчинення злочину, відступаючи тим самим від застарілих роз’яснень Пленуму ВСУ 2003 року. Апеляційний суд не перевірив доводи прокурора про істотну диспропорцію між тяжкістю злочинів та м’якістю призначеного покарання. Внаслідок цього рішення апеляційної інстанції було визнано невмотивованим та таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №727/4796/24 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між обслуговуючим кооперативом та фізичною особою, через порушення прав позивача як замовника будівництва.
2. **Основні аргументи суду:**
– **** Верховний Суд відступив від власної попередньої позиції, викладеної у низці справ, де визнання правочину недійсним (ресцисорний позов) вважалося належним способом захисту прав замовника будівництва.
– Суд наголосив, що замовник будівництва є первинним носієм майнових прав, проте спосіб захисту має відповідати правовій природі відносин.
– Визнання недійсним ланцюга договорів є неефективним способом захисту, оскільки воно не вирішує питання володіння майном і може безпідставно порушувати права добросовісних набувачів.
– Належним та ефективним способом захисту у таких випадках є віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння) разом із визнанням майнових прав.
– Оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту (визнання договору недійсним замість витребування майна), це є самостійною підставою для відмови в позові.
– Суд також врахував, що позивач уже досяг своєї мети в інших судових процесах (поновлення оренди землі та отримання сертифіката готовності об’єкта), що підтверджує відсутність потреби у визнанні спірного договору недійсним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, змінивши його мотивувальну частину.
Справа №398/4998/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибелі військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:**
* Суд керувався положеннями статті 3 Сімейного кодексу України, яка визначає сім’ю як осіб, що спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права й обов’язки.
* Верховний Суд підкреслив, що законодавство не містить вичерпного переліку доказів для підтвердження таких відносин, тому суд оцінює їх у сукупності в кожному конкретному випадку.
* У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доказам: спільним дітям, факту спільного виховання, веденню спільного господарства, медичним деклараціям та навіть факту вінчання.
* Верховний Суд відхилив доводи Міністерства оборони про неврахування попередніх правових позицій, зазначивши, що обставини в наведених скаржником справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
* Суд наголосив, що правові висновки ВС не є універсальними шаблонами, а мають застосовуватися з урахуванням специфіки кожної конкретної ситуації.
* Також було підтверджено, що встановлення цього факту має для заявниці реальне юридичне значення для реалізації її права на соціальний захист.
* Зрештою, касаційний суд вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки це є виключною прерогативою судів нижчих інстанцій, які вже встановили всі необхідні факти.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №935/2758/23 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 935/2758/23:
1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії після смерті батька позивача.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на спадкову трансмісію (ст. 1276 ЦК України) виникає лише тоді, коли спадкоємець помирає в межах шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, не встигнувши її прийняти. У цій справі батько позивача помер через два роки після відкриття спадщини, тому норми про спадкову трансмісію до нього не застосовуються. Суд зазначив, що для надання додаткового строку за ст. 1272 ЦК України необхідно довести наявність об’єктивних та непереборних перешкод саме протягом перших шести місяців після смерті спадкодавця. Оскільки позивач не надав доказів існування таких перешкод у вказаний період, підстави для задоволення позову відсутні. Верховний Суд також підкреслив, що спадкова трансмісія передбачає перехід права на прийняття спадщини, а не перехід права на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку. Таким чином, апеляційний суд помилково застосував норми права, що призвело до скасування його рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, змінивши лише його мотивувальну частину.
Справа №450/4166/18 від 24/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення трьох осіб у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, зокрема умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів за попередньою змовою групою осіб.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належного дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасних висновків щодо кваліфікації дій обвинувачених та обґрунтованості їхнього покарання. Зокрема, було виявлено недоліки у перевірці доказів, які мають вирішальне значення для встановлення винуватості або невинуватості осіб у вчиненні інкримінованих злочинів. Також суд звернув увагу на необхідність суворого дотримання процедурних гарантій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, при оцінці матеріалів провадження. Враховуючи тяжкість обвинувачень, Верховний Суд визнав за необхідне застосувати запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою для забезпечення належної поведінки обвинувачених під час нового розгляду. Таким чином, рішення апеляційної інстанції було визнано таким, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №643/13334/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини в порядку окремого провадження.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що встановлення факту самостійного виховання дитини не може відбуватися в порядку окремого провадження, оскільки це неминуче зачіпає права та обов’язки іншого з батьків. Сімейні обов’язки є невідчужуваними, а їх невиконання одним із батьків фактично створює спір про право, який має вирішуватися виключно в позовному провадженні. Суд підкреслив, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення «зручних» преюдиційних фактів, які б автоматично надавали право на відстрочку від мобілізації. Вирішення таких питань потребує дослідження доказів у змагальному процесі, де інтереси дитини є пріоритетними. Крім того, Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство вже передбачає механізми припинення батьківських прав або обов’язків (наприклад, через позбавлення батьківських прав), які мають бути реалізовані в позовному порядку. Таким чином, відмова у відкритті провадження є законною, оскільки наявність спору про право виключає можливість застосування спрощеної процедури встановлення юридичних фактів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №294/1784/24 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є питання правомірності звільнення особи від обов’язків опікуна над недієздатним братом та призначення нового опікуна в умовах, коли потенційний кандидат на опікунство є військовослужбовцем, який самовільно залишив місце служби.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався насамперед процесуальними нормами щодо повноважного складу суду. Суд наголосив, що справи про призначення, зміну або звільнення від обов’язків опікуна, згідно з вимогами ЦПК України, мають розглядатися виключно колегіальним складом суду, а саме: одним суддею та двома присяжними. Оскільки суд першої інстанції розглянув цю справу одноособово, це є безумовною підставою для скасування рішення через розгляд справи неповноважним складом суду. Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив це суттєве процесуальне порушення, залишивши рішення без змін. Верховний Суд також послався на правову позицію, викладену в постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2025 року у справі № 727/5306/24, яка підтверджує обов’язковість колегіального розгляду таких категорій справ. Враховуючи ці обставини, касаційна інстанція не переходила до оцінки доводів сторін щодо доцільності призначення опікуна, оскільки процесуальні порушення унеможливили законний розгляд справи по суті. **** Суд у цьому рішенні прямо посилається на позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 15 вересня 2025 року, яка закріплює обов’язковий колегіальний розгляд справ про опіку, що є визначальним для судової практики.
3. Верховний Суд скасував постанову Житомирського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №766/9946/21 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду про відмову в заміні невідбутої частини покарання більш м’яким.
2. Верховний Суд виходив із того, що процесуальні строки мають чітко дотримуватися для забезпечення правової визначеності, а поважними причинами їх пропуску можуть бути лише об’єктивні, непереборні обставини, що не залежали від волі особи. Суд встановив, що адвокат отримав копію оскаржуваного рішення на свою електронну пошту ще 2 липня 2025 року, що підтверджується звітом про доставку, а отже, саме з цієї дати почав перебіг семиденного строку на апеляційне оскарження. Аргументи захисника щодо окупації міста та зміни робочої адреси були відхилені, оскільки адвокат сам ініціював отримання рішення на конкретну електронну адресу, на яку воно було успішно доставлене. Суд наголосив на обов’язку учасників процесу добросовісно користуватися своїми правами та вживати розумних заходів для реалізації права на оскарження в межах встановлених законом строків. Апеляційний суд належним чином перевірив обставини справи, не знайшов об’єктивних перешкод для своєчасного подання скарги та надав вмотивовану відмову в поновленні строку. Таким чином, касаційна скарга не містила доказів того, як саме посилання на обставини воєнного часу завадили адвокату подати скаргу протягом семи днів після отримання копії рішення.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №333/10438/24 від 19/08/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги особи на ухвалу слідчого судді через нібито невідповідність її змісту вимогам процесуального закону.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що доступ до правосуддя та право на апеляційний перегляд є фундаментальними гарантіями, які не можуть бути обмежені надмірним формалізмом. Суд зазначив, що апеляційна інстанція не повинна висувати до скаржника завищених вимог щодо чіткості чи логічності викладу, якщо суть претензій до рішення суду першої інстанції є зрозумілою. У даному випадку скаржник чітко вказав, яке саме рішення він оскаржує, долучив його копію та навів аргументи щодо незгоди з висновками слідчого судді. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд мав усі необхідні дані для ідентифікації оскаржуваного рішення та перевірки доводів особи. Відтак, висновок апеляційного суду про невідповідність скарги вимогам статті 396 КПК України був визнаний передчасним та необґрунтованим. Суд наголосив, що формальні недоліки, які не перешкоджають розумінню суті скарги, не можуть бути підставою для відмови у доступі до правосуддя.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №286/178/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Працівник оскаржував своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату, вимагаючи поновлення на посаді кар’єрного радника, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
**2. Аргументи суду**
* Суд підтвердив, що роботодавець мав законні підстави для звільнення, оскільки в установі дійсно відбулися реальні зміни в організації праці та скорочення чисельності працівників.
* Ключовим аспектом стало питання переважного права на залишення на роботі: суд встановив, що роботодавець створив спеціальну комісію, яка провела порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці всіх працівників, чиї посади підлягали скороченню.
* Суд наголосив, що оцінка продуктивності праці є виключною прерогативою роботодавця, оскільки саме він володіє повною інформацією про результативність роботи кожного фахівця, а суд не може підміняти собою управлінські рішення керівництва.
* Було встановлено, що позивач мав найнижчі показники працевлаштування безробітних та найменшу ефективність використання робочого часу порівняно з іншими колегами, що об’єктивно підтверджувало відсутність у нього переважного права на залишення на посаді.
* Суд також визнав дотриманою процедуру працевлаштування: роботодавець запропонував позивачу вакантну посаду, яка відповідала його кваліфікації, проте працівник відмовився від неї.
* Щодо моральної шкоди, суд зазначив, що позивач не надав доказів заподіяння йому страждань внаслідок неправомірних дій роботодавця, оскільки саме звільнення було визнано законним.
* Верховний Суд підкреслив, що доводи позивача про його багаторічний стаж та відсутність стягнень не є вирішальними, якщо за сукупністю показників продуктивності праці він поступався іншим працівникам.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №761/38626/23 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
2. Суд встановив, що позивач своєчасно заявив про намір стягнути витрати на правничу допомогу ще у відзиві на касаційну скаргу, проте не зміг подати докази їх оплати вчасно через об’єктивні обставини, пов’язані з датою отримання постанови суду. Верховний Суд визнав причини пропуску строку на подання заяви поважними, оскільки заявник отримав постанову суду вже після спливу п’ятиденного строку, встановленого законом для подання доказів витрат. Суд наголосив, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та витраченим часом. Оскільки позивач надав звіт про виконані роботи та видатковий касовий ордер, а відповідач не надав заперечень щодо розміру цих витрат, суд дійшов висновку про їх доведеність. Також суд підкреслив, що додаткове рішення є невід’ємною складовою основного рішення і має на меті вирішити питання, які не були охоплені основним судовим актом. У підсумку, суд підтвердив правомірність стягнення 10 000 грн як компенсації за роботу адвоката в касації.
3. Суд прийняв рішення поновити пропущений процесуальний строк та задовольнити заяву ОСББ «Київські каштани», стягнувши з відповідача 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
Справа №2-293/11 від 20/08/2026
Предметом цього спору є правомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі смертю боржника без встановлення кола його спадкоємців.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суди попередніх інстанцій припустилися процесуальної помилки, оскільки розглянули скаргу по суті, не перевіривши попередньо дотримання банком десятиденного строку на оскарження дій виконавця.
2. Питання пропуску процесуального строку та наявності поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки без цього суд не має права переходити до розгляду спору по суті.
3. Верховний Суд наголосив на існуванні презумпції обов’язку стягувача знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що вимагає від суду ретельного аналізу поведінки скаржника та його можливості дізнатися про порушення.
4. Суди не встановили фактичних обставин щодо того, чи дійсно банк пропустив строк і чи є причини такого пропуску поважними, що є порушенням норм процесуального права.
5. Через ці процесуальні недоліки Верховний Суд не став оцінювати доводи банку щодо обов’язку виконавця розшукувати спадкоємців, оскільки спочатку має бути вирішене питання прийнятності скарги.
6. Внаслідок скасування рішень судів нижчих інстанцій, справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції для належного вирішення питання про строки оскарження.
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №688/3487/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду, яким засудженого було визнано винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), замість кваліфікації за статтею про вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що розмежування складів злочинів за ст. 121 та ст. 119 КК України здійснюється насамперед через суб’єктивну сторону, тобто через ставлення особи до наслідків своїх дій.
* Верховний Суд підтримав висновок апеляції про те, що засуджений діяв з непрямим невизначеним умислом, оскільки, завдаючи ударів палицею по руках потерпілого, який прикривав голову, він усвідомлював небезпеку і свідомо припускав настання тяжких наслідків.
* Суд відхилив доводи захисту про «випадковий» удар у голову, посилаючись на висновки експерта, який категорично заперечив можливість утворення травми голови внаслідок простого зісковзування палиці.
* Колегія суддів зазначила, що засуджений не припинив нанесення ударів навіть після того, як потерпілий почав захищатися, що свідчить про активний характер протиправних дій.
* Щодо наслідку у вигляді смерті, суд вказав на наявність необережної форми вини (злочинна недбалість), оскільки засуджений повинен був і міг передбачити, що такі дії призведуть до летального результату.
* Також суд визнав безпідставними твердження про «щире каяття», оскільки засуджений заперечував свою вину в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, а посилання на провокацію з боку потерпілого не виправдовує застосування насильства.
* Розмір моральної шкоди визнано обґрунтованим, оскільки він відповідає засадам розумності та справедливості з урахуванням глибини страждань потерпілої сторони.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги засудженого та його захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін.
Справа №636/2153/25 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Заява фізичної особи про оголошення її матері померлою у зв’язку з її зникненням під час активних бойових дій у м. Вовчанськ.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що оголошення особи померлою є юридичною фікцією, яка застосовується лише за відсутності достовірних відомостей про місце перебування особи протягом встановлених законом строків.
* Верховний Суд підтвердив позицію Великої Палати, що шестимісячний строк для оголошення особи померлою у зв’язку з воєнними діями має відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на відповідній території, а не від дати ймовірної загибелі.
* Суд зазначив, що в умовах війни ситуація на територіях активних бойових дій є вкрай невизначеною, тому передчасне оголошення особи померлою створює ризик помилкових рішень щодо людей, які можуть перебувати в полоні або бути евакуйованими.
* Заявник не надав достатніх доказів, які б дозволяли з високим ступенем вірогідності припустити загибель особи поза межами зони активних бойових дій, що виключало можливість застосування виняткового порядку відліку строку.
* Суд відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, оскільки заявник не навів вагомих аргументів для відступу від уже сформованої сталої судової практики.
* Встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не мав підстав для перегляду цих висновків.
* Застосування «запобіжника» у вигляді шестимісячного строку після завершення бойових дій є необхідним для захисту прав зниклих осіб та запобігання негативним правовим наслідкам для їхніх родичів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №570/4936/20 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Витребування власником нерухомого майна (житлового будинку та земельної ділянки) із чужого незаконного володіння на підставі того, що договір купівлі-продажу, за яким майно перейшло до відповідача, є неукладеним через відсутність волевиявлення власника та підробку документів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що договір купівлі-продажу є неукладеним, оскільки позивачка його не підписувала, а нотаріус, від імені якого нібито посвідчено правочин, у той період не здійснювала нотаріальних дій, що підтверджено даними з реєстру нотаріальних дій.
* Важливим фактором стало те, що відповідач ухилився від надання оригіналу договору для проведення експертизи, що, згідно з практикою Верховного Суду, є підставою для визнання фактів, на спростування яких документ витребовувався, доведеними.
* Суд підкреслив, що оскільки договір не був підписаний стороною, він є неукладеним, а не просто недійсним, що дозволяє власнику витребувати майно за віндикаційним позовом (стаття 387 ЦК України) без необхідності визнання правочину недійсним.
* Щодо процесуальних порушень, на які посилався відповідач, суд зазначив, що вони є безпідставними: відповідач був належним чином повідомлений про засідання, а заява про відвід судді була подана з пропуском строку та без належного обґрунтування упередженості.
* Суд також відхилив доводи про вихід за межі позовних вимог, встановивши, що заява про зміну предмета позову була подана позивачем своєчасно, до закриття підготовчого засідання.
* Враховуючи принцип непорушності права власності, суд дійшов висновку, що захист прав позивача шляхом витребування майна є законним та обґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №715/1192/21 від 24/08/2026
1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо групи осіб, обвинувачених у вчиненні низки тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги засуджених, їхніх захисників та прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скаргах сторін, що є обов’язковою умовою для постановлення законного та обґрунтованого рішення. Оскільки апеляційний розгляд не відповідав вимогам повноти та всебічності, це унеможливило перевірку правильності кваліфікації дій обвинувачених та справедливості призначеного покарання. Верховний Суд не наділений повноваженнями самостійно досліджувати докази, які не були належним чином оцінені апеляцією, тому єдиним законним шляхом для виправлення помилок є повторний розгляд справи в апеляційному суді. Водночас, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, суд обрав їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на період нового розгляду.
3. Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №569/9419/17 від 19/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, яким було закрито кримінальне провадження щодо особи у зв’язку із закінченням строків давності, через незгоду сторони захисту з констатацією судом факту вчинення особою злочинів без проведення повного судового розгляду.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що при закритті провадження за нереабілітуючими підставами (строки давності) суд не має права констатувати винуватість особи у вчиненні злочину, оскільки це порушує презумпцію невинуватості.
– Колегія суддів зазначила, що звільнення від відповідальності за ст. 49 КК України не є визнанням вини, а відмовою держави від кримінального переслідування через сплив часу.
– Суд підкреслив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, коли, скасувавши вирок, одночасно в мотивувальній частині ухвали стверджувала про вчинення обвинуваченим конкретних кримінальних правопорушень.
– Верховний Суд вказав на те, що такі висновки апеляційного суду були зроблені без перегляду справи по суті та без оцінки доказів, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
– Важливо, що суд наголосив на неможливості встановлення факту вчинення діяння, якщо вирок суду першої інстанції був скасований, а новий розгляд по суті не проводився.
– Таким чином, Верховний Суд визнав, що посилання на винуватість особи в ухвалі про закриття провадження є процесуальним порушенням, яке підлягає виправленню шляхом виключення цих формулювань із тексту рішення.
– **** Суд вкотре підтвердив свою позицію (зокрема, посилаючись на практику від 18 лютого 2025 року), що при закритті справи за строками давності суд не може констатувати факт вчинення особою кримінально-караного діяння, відступаючи від будь-яких протилежних підходів, що могли допускатися раніше.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши ухвалу апеляційного суду шляхом виключення з її мотивувальної частини тверджень про те, що особа вчинила інкриміновані їй кримінальні правопорушення.
Справа №676/808/24 від 21/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про звільнення належної йому на праві власності квартири з-під арешту, який був накладений у 1998 році в межах кримінального провадження щодо іншої особи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що арешт було накладено на майно, яке належало державі (а згодом було приватизоване спадкоємцями), у межах виконання вироку щодо особи, яка ніколи не була власником цієї квартири.
– Оскільки арешт було накладено за правилами КПК України 1960 року, спір щодо його зняття підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
– Суд наголосив, що право власності є непорушним, і наявність безпідставного обтяження в реєстрі прямо перешкоджає власнику вільно володіти та розпоряджатися своїм майном.
– Щодо залучення податкової служби, суд зазначив, що оскільки арешт мав на меті забезпечення конфіскації майна на користь держави, територіальний орган ДПС є належним відповідачем у такій категорії справ.
– Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх.
– У підсумку, касаційна скарга податкової служби була визнана безпідставною, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №522/5398/21 від 04/08/2026
Предметом цього спору є право особи, яка не була залучена до участі у справі, на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про витребування майна та скасування записів про право власності.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.
2. Суд наголосив, що ймовірний або опосередкований вплив рішення на інтереси особи не є достатньою підставою для надання їй права на апеляційне оскарження.
3. У даній справі заявник посилався на договір найму та інвестування в майно, проте суд встановив, що іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили, йому було відмовлено у визнанні цього договору дійсним.
4. Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт здійснення інвестицій у будівництво не породжує у особи речового права на майно, а зміна власника не припиняє договір оренди, тому права заявника оскаржуваним рішенням не порушені.
5. Апеляційний суд діяв правомірно, закривши провадження за скаргою особи, яка не довела наявності правового зв’язку зі спірними правовідносинами та не довела, що рішення стосується її прав.
6. Суд підкреслив, що питання про те, чи вирішено рішенням права особи, є першочерговим завданням апеляційного суду, і якщо цей факт не підтверджується, апеляційне провадження підлягає обов’язковому закриттю.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №642/613/25 від 17/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Законність закриття кримінального провадження судом першої інстанції у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, за умови наявності нерозглянутих по суті заперечень прокурора на ухвалу слідчого судді, якою було скасовано постанову про продовження цих строків.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що згідно з ч. 3 ст. 309 КПК України, заперечення проти ухвал слідчого судді, які не підлягають окремому апеляційному оскарженню, мають бути розглянуті судом під час підготовчого провадження.
– Суд послався на правову позицію Конституційного Суду України (рішення № 6-р(II)/2026), яка підтверджує обов’язок суду належним чином розглянути такі заперечення, перевірити наведені в них доводи та надати їм мотивовану юридичну оцінку.
– Встановлено, що місцевий суд формально підійшов до розгляду заперечень прокурора, не надавши обґрунтованих відповідей на аргументи щодо законності чи незаконності ухвали слідчого судді, яка стала підставою для висновку про пропуск строків.
– Апеляційний суд припустився аналогічної помилки, відмовивши у повторному дослідженні заперечень та фактично проігнорувавши їх зміст, що є порушенням вимог ст. 370 та 419 КПК щодо законності та вмотивованості судових рішень.
– Суд касаційної інстанції підкреслив, що неможливість апеляційного оскарження певних ухвал слідчого судді під час досудового розслідування не звільняє суд від обов’язку перевірити їх обґрунтованість у підготовчому засіданні.
– Оскільки суди попередніх інстанцій не виконали процесуальний обов’язок щодо належного розгляду заперечень, їхні рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілої, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №404/6795/24 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є встановлення юридичного факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу після його розірвання, що необхідно заявниці для отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця та реалізації спадкових прав.
2. Суд керувався тим, що згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Верховний Суд підкреслив, що законодавство не містить вичерпного переліку доказів для підтвердження таких відносин, тому суд оцінює їх у сукупності, враховуючи наявність спільних витрат, бюджету та взаємної допомоги. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій на основі наданих доказів та показань свідків встановили реальність сімейних стосунків між заявницею та загиблим у період після розірвання шлюбу. Верховний Суд зазначив, що доводи Міністерства оборони про неврахування правових висновків у інших справах є безпідставними, оскільки фактичні обставини в тих справах відрізнялися від обставин даного спору. Також суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. Зрештою, колегія суддів дійшла висновку, що встановлення такого факту має для заявниці важливе юридичне значення для отримання соціальних виплат та спадщини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №751/4427/25 від 21/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є законність вироку апеляційного суду, який скасував звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, переоцінивши обставини справи та щирість каяття особи без повторного дослідження доказів.
2. Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі безпосередності дослідження доказів, закріпленому у статтях 23 та 404 КПК України. Суд зазначив, що апеляційна інстанція не має права змінювати оцінку доказів, надану місцевим судом, без їх повторного дослідження, якщо ці докази були предметом розгляду в суді першої інстанції. У даній справі апеляційний суд фактично здійснив переоцінку посткримінальної поведінки засудженого та його щирого каяття, не провівши при цьому належного судового слідства. Верховний Суд підкреслив, що висновки апеляційного суду повинні бути вмотивованими та спростовувати висновки першої інстанції виключно через призму досліджених доказів. Також було враховано правову позицію Об’єднаної палати ККС ВС, яка вимагає від апеляційного суду повторного дослідження обставин, якщо він має намір змінити вирок у частині оцінки доказів. Оскільки апеляційний суд проігнорував ці процесуальні вимоги, його рішення було визнано передчасним та необґрунтованим.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №946/479/23 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є законність призначення опікуном над недієздатною особою військовослужбовця, який через проходження служби фактично не може здійснювати постійний догляд за підопічним.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки реальній спроможності військовослужбовця виконувати обов’язки опікуна, враховуючи його фізичну відсутність за місцем проживання підопічного. Суд наголосив, що призначення опікуна має ґрунтуватися на принципі «найкращих інтересів» недієздатної особи, а не на формальних підставах. Важливим аргументом стало те, що суди не з’ясували наявність інших родичів, які могли б реально здійснювати догляд, зокрема рідного брата підопічного. Верховний Суд підкреслив, що хоча сам по собі статус військовослужбовця не є автоматичною забороною для опікунства, суд зобов’язаний дослідити, чи не використовується цей інститут для уникнення військової служби. Оскільки апеляційний суд не перевірив ці обставини та не надав оцінку висновку органу опіки в контексті реальної можливості догляду, рішення було визнано передчасним. Відтак, справа потребує додаткового дослідження доказів, що неможливо зробити на рівні касації.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №362/2519/15-к від 17/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо перевірки законності вироку та ухвали апеляційного суду, якими засудженого було визнано винним у вчиненні розбою та умисного вбивства, з акцентом на дотримання процесуальних норм та правильність призначення покарання.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, а лише перевіряє правильність застосування норм права.
* Колегія суддів визнала доведеною винуватість засудженого на підставі сукупності належних доказів: показань потерпілої та свідків, результатів слідчого експерименту, протоколів огляду місця події та висновків молекулярно-генетичних експертиз.
* Суд відхилив доводи захисту щодо недопустимості протоколу обшуку, зазначивши, що процедура була дотримана, а вилучені речові докази (одяг із слідами крові) були належним чином ідентифіковані та досліджені.
* Щодо складу суду, Верховний Суд вказав, що заміна судді у колегії через хворобу та подальший розподіл справи відбулися відповідно до внутрішніх положень про автоматизовану систему документообігу та практики Ради суддів України.
* Суд визнав безпідставними твердження захисту про неналежну кваліфікацію експертів, оскільки на момент проведення досліджень вони мали відповідні повноваження, а самі висновки не були спростовані під час судового розгляду.
* Ключовим аргументом для зміни вироку стало застосування ст. 64 КК України, яка забороняє призначати довічне позбавлення волі особам, які на момент ухвалення вироку досягли 65-річного віку.
* Також суд застосував положення «закону Савченко» (ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII) щодо зарахування попереднього ув’язнення, оскільки злочин було вчинено до 20 червня 2017 року.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, проте змінив судові рішення в частині призначення покарання, замінивши довічне позбавлення волі на 15 років позбавлення волі, та постановив звільнити засудженого з-під варти у зв’язку з фактичним відбуттям призначеного строку.
Справа №826/5032/16 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через нібито пропуск строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
2. Верховний Суд встановив, що апелянт виконав вимоги суду вчасно, відправивши необхідні документи через систему «Електронний суд» до закінчення встановленого строку. Суд наголосив, що згідно з процесуальним законом, строк не вважається пропущеним, якщо документи були передані відповідними засобами зв’язку до його завершення. Апеляційний суд припустився помилки, орієнтуючись виключно на дату фактичної реєстрації документа в канцелярії, яка відбулася із затримкою з технічних причин. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним, і формалізм суду не повинен перешкоджати реалізації цього права. Затримка в реєстрації вхідної кореспонденції всередині самого суду не може ставитися в провину стороні, яка виконала свій обов’язок вчасно. Таким чином, дії апелянта не містили ознак зловживання правами, а відмова у відкритті провадження була визнана незаконною.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №320/20554/23 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження комунальним підприємством податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток та донарахував податкові зобов’язання через нібито неправомірне врахування збитків минулих років.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що камеральна перевірка проводиться виключно на основі даних податкової звітності та інформаційних баз, і не передбачає дослідження первинних документів для підтвердження достовірності збитків.
– Верховний Суд підтвердив свою сталу позицію: якщо для висновку про заниження податкових зобов’язань необхідно перевіряти первинні документи, це має здійснюватися виключно шляхом документальної, а не камеральної перевірки.
– Контролюючий орган під час камеральної перевірки вийшов за межі своїх повноважень, намагаючись перевірити правильність формування збитків за 2014–2016 роки, що потребувало детального документального аналізу.
– Суд зазначив, що подані платником уточнюючі декларації були прийняті податковою без зауважень, що свідчить про відсутність очевидних арифметичних чи методологічних помилок, які можна було б виявити камерально.
– Податковий орган не довів правомірність своїх висновків, оскільки не провів документальну перевірку, яка є єдиним законним способом підтвердження чи спростування реальності збитків минулих періодів.
– Відтак, дії податкової щодо донарахування податку на підставі лише камеральної перевірки визнані протиправними, оскільки вони базувалися на припущеннях, а не на беззаперечних даних звітності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов підприємства було задоволено, — без змін.
Справа №300/8666/23 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими до ТОВ «ТРИ ПЛЮС КО» було застосовано штрафні санкції та донараховано податкові зобов’язання через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами та неправильне відображення фінансових показників.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач надав належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальний рух активів, що є ключовим для формування податкового кредиту та витрат.
– Податковий орган не довів наявність умислу позивача на укладення фіктивних правочинів, а посилання на кримінальні провадження щодо контрагентів не є безумовним доказом нереальності операцій самого позивача.
– Суд наголосив, що платник податків не несе відповідальності за порушення податкової дисципліни своїми контрагентами, якщо сам платник діяв добросовісно та мав реальні господарські витрати.
– Висновки податкової про «безповоротну фінансову допомогу» щодо внесків засновника були спростовані банківськими виписками, які підтвердили повернення коштів.
– Суд критично оцінив доводи податкової, оскільки вони базувалися на припущеннях та інформації з баз даних, що мають лише інформативний характер, тоді як висновок судової економічної експертизи підтвердив правомірність дій позивача.
– Податковий орган не виконав ухвали суду про надання документів, що унеможливило обґрунтування їхньої позиції, а також допустив розбіжності у сумах донарахувань у різних актах перевірки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.
Справа №420/13635/25 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з фізичної особи (ФОП) податкового боргу з орендної плати, земельного податку та податку на нерухоме майно.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що у справах про стягнення податкового боргу суд зобов’язаний перевірити не лише факт наявності боргу, а й дотримання контролюючим органом процедури вручення податкових повідомлень-рішень та вимог. Суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих процесуальних порушень, оскільки не встановили, чи була дотримана процедура направлення документів на податкову адресу платника. Зокрема, суди не надали оцінки доводам відповідача про неотримання документів та його перебування на військовій службі, що могло унеможливити отримання кореспонденції. Також суд першої інстанції порушив процесуальні строки, ухваливши рішення до закінчення терміну, наданого відповідачу для подання відзиву та доказів. Верховний Суд підкреслив, що без встановлення факту належного вручення документів неможливо підтвердити узгодженість грошового зобов’язання, що є ключовою умовою для стягнення боргу. Відсутність у матеріалах справи доказів вручення документів або їх неналежне дослідження свідчить про неповноту судового розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/17178/25 від 25/08/2026
Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, щодо нарахування податкових зобов’язань.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що Третій апеляційний адміністративний суд надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами під час розгляду справи. Колегія суддів встановила, що доводи касаційної скарги позивача не спростовують висновків апеляційного суду та не вказують на порушення, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваного рішення. Суд підтвердив, що податкові органи діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Також було враховано, що фактичні обставини справи були встановлені судами попередніх інстанцій повно та всебічно. У підсумку, Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі його повноважень, визначених процесуальним законом.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
