СПРАВА «OÜ PAREM KALLAS ПРОТИ ЕСТОНІЇ»
### 1. Суть рішення
Справа *«OÜ Parem Kallas проти Естонії»* стосується спору щодо фінансових наслідків тривалої затримки з боку місцевого муніципалітету в придбанні земельної ділянки, призначеної для будівництва дороги загального користування. Відповідно до законодавства Естонії про планування, землевласник мав передбачене законом право вимагати від муніципалітету викупити цю ділянку суспільного призначення за справедливою ціною. Хоча національні суди зрештою встановили ціну викупу на рівні 30 000 євро (що відображало її вартість у 2001 році), компанія-заявник вимагала додаткової компенсації майнової шкоди, включаючи інфляційні втрати та втрачені інвестиційні відсотки, спричинені десятилітніми затримками. Державний суд Естонії (Верховний суд) визнав затримку, що сталася з вини муніципалітету в період з 2006 по 2012 рік, але відмовив у присудженні відшкодування шкоди, дійшовши висновку, що остаточна ціна викупу вже була вкрай вигідною, а повна компенсація призвела б до безпідставного збагачення. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) погодився з цим, постановивши, що національні органи влади ретельно проаналізували справу та забезпечили справедливий баланс, а отже, порушення права на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу № 1 не було. Крім того, ЄСПЛ відхилив скаргу заявника щодо надмірної тривалості провадження на підставі пункту 1 статті 6, оскільки компанія не вичерпала національні засоби правового захисту.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція
#### Структура
Рішення структуроване на кілька стандартних розділів:
* **Вступ та фактичні обставини:** детальний опис первинного зонування земельної ділянки у 2001 році, переходу права власності на майно до компанії-заявника, подальших багатоетапних адміністративних та судових проваджень щодо встановлення ціни викупу, а також паралельних національних проваджень про відшкодування шкоди.
* **Відповідне національне законодавство та практика:** посилання на Конституцію Естонії, Закон про державну відповідальність, Закон про планування та будівництво, а також на відповідну практику національних судів.
* **Право (оцінка Суду):** правова оцінка Суду, розділена на:
1. *Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 (прийнятність):* розгляд тривалості провадження.
2. *Стверджуване порушення статті 1 Протоколу № 1 (прийнятність та суть справи):* розгляд питання мирного володіння майном.
* **Резолютивна частина:** оголошення скарги за статтею 1 Протоколу № 1 прийнятною, решти скарг — неприйнятними, та ухвалення рішення (шістьма голосами проти одного) про те, що порушення статті 1 Протоколу № 1 не було.
#### Основні положення
* **Пункт 1 статті 6 (цивільний аспект / розумний строк):** застосовано для оцінки прийнятності скарги щодо тривалості національного провадження.
* **Стаття 1 Протоколу № 1 (захист власності):** основне матеріально-правове положення, на підставі якого Суд проаналізував, чи порушила відмова у компенсації за затримку викупу землі майнові права заявника.
* **Частина 5 статті 30 Закону Естонії про планування та будівництво:** національна законодавча база, що встановлює обов’язок муніципалітету викупити земельну ділянку суспільного призначення за «справедливу ціну, сплачену негайно».
* **Стаття 13 Закону Естонії про державну відповідальність:** положення національного законодавства, яке дозволяє звільняти органи державної влади від відповідальності, якщо шкоди неможливо було уникнути, незважаючи на докладання належної обачності.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередніми етапами
Це рішення ознаменовує остаточне вирішення тривалого спору, який раніше вже надходив на розгляд ЄСПЛ у 2019 році (*OÜ Parem Kallas проти Естонії (ухв.)*, заява № 56002/19).
* **На попередньому етапі (рішення 2022 року):** ЄСПЛ визнав скарги заявника передчасними або неприйнятними, оскільки національні провадження про відшкодування шкоди все ще тривали.
* **У нинішньому рішенні 2026 року:** ЄСПЛ отримав можливість оцінити суть скарги щодо майна після винесення остаточного рішення Державним судом Естонії у лютому 2023 року.
* **Еволюція у національній судовій практиці:** Рішення підкреслює важливе зрушення в естонській судовій практиці. Хоча текст Закону про державну відповідальність обмежує відшкодування моральної (немайнової) шкоди лише фізичними особами, Державний суд Естонії (Верховний суд) роз’яснив, що юридичні особи можуть вимагати еквівалентної компенсації за Конвенцією, яка за національним законодавством може бути класифікована як майнова шкода (наприклад, перешкоджання підприємницькій діяльності). Ця зміна безпосередньо призвела до того, що ЄСПЛ відхилив скаргу заявника за статтею 6 у зв’язку з невичерпанням цього новороз’ясненого національного засобу правового захисту.
—
### 3. Основні положення рішення, найважливіші для юридичної практики
Для практикуючих юристів та наукового аналізу найбільш значущими аспектами цього рішення є:
* **Законодавчо встановлені права на викуп як «майно»:** ЄСПЛ підтвердив, що передбачене законом право за національним законодавством, яке вимагає від органу публічної влади викупити земельну ділянку, призначену для суспільних потреб, за справедливою ціною, становить «майновий інтерес», що кваліфікується як «майно» у розумінні статті 1 Протоколу № 1.
* **Відсутність автоматичного права на індексацію або відсотки за затримку:** Суд встановив, що затримка між планувальним обмеженням та фактичним викупом не породжує автоматично конституційного чи конвенційного права на індексацію, пеню (відсотки за прострочення) або відшкодування збитків. Адекватність компенсації має оцінюватися комплексно.
* **Тест на пропорційність «індивідуального та надмірного тягаря»:** ЄСПЛ наголосив, що визначення того, чи покладає затримка несправедливий тягар, значною мірою залежить від конкретних обставин справи. Суди повинні оцінювати:
1. Поведінку обох сторін (наприклад, чи відмовлявся заявник від розумних компромісних пропозицій).
2. Складність процесу оцінки вартості.
3. Чи запобігає остаточна виплата «безпідставному збагаченню» (наприклад, якщо остаточна ціна викупу є значно вищою за початкову ціну придбання землі, навіть з урахуванням інфляції).
* **Вичерпання засобів правового захисту для корпоративних суб’єктів:** рішення підтверджує, що корпоративні заявники не можуть обходити вимоги щодо вичерпання національних засобів правового захисту стосовно моральної шкоди, посилаючись на обмежувальні формулювання закону, за умови існування усталеної національної судової практики, яка дозволяє заявляти еквівалентні вимоги за іншими правовими класифікаціями.
СПРАВА «ТОВАРИСТВО СЕРБСЬКО-КИТАЙСЬКОЇ ДРУЖБИ FDH ПРОТИ СЕРБІЇ»
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується заборони сербськими органами влади мирних публічних протестів, запланованих товариством-заявником з нагоди офіційного візиту Президента Китаю до Сербії у червні 2016 року. Протести, спрямовані на привернення уваги до ймовірного переслідування прихильників руху «Фалуньгун» у Китаї, були заборонені місцевими управліннями поліції на підставі умоглядних міркувань публічної безпеки щодо можливих сутичок із проурядово налаштованими громадянами Китаю. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що національні органи влади не провели конкретної, заснованої на доказах оцінки безпекових ризиків, натомість покладаючись на прості припущення та «загальновідомі факти» для виправдання повної заборони. Крім того, Суд постановив, що держава не виконала свого позитивного зобов’язання щодо сприяння проведенню зібрання шляхом вжиття заходів захисту або пропонування альтернативних місць. Відповідно, ЄСПЛ одноголосно ухвалив, що мало місце порушення статті 11 (свобода мирних зібрань) та статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Європейської конвенції з прав людини, оскільки доступний судовий перегляд на національному рівні мав виключно характер post hoc (наступний контроль).
—
### 2. Структура рішення, основні положення та зміни порівняно з попередньою прецедентною практикою
#### Структура рішення
Рішення систематично структуроване за такими ключовими розділами:
* **Вступ:** опис сторін, предмета справи (статті 11 та 13) та хронології подання заяви.
* **Факти:** детальний опис передісторії запланованих протестів, адміністративних рішень першої та другої інстанцій, подальших адміністративних спорів та провадження у Конституційному суді Сербії.
* **Відповідне національне законодавство і практика:** цитування національного законодавства Сербії (Конституції, Закону про публічні зібрання, Закону про загальну адміністративну процедуру та Закону про адміністративні спори), національних коментарів, а також міжнародних стандартів (Керівних принципів Венеційської комісії/ОБСЄ та Зауважень загального порядку № 37 Комітету ООН з прав людини).
* **Право:**
* *Оцінка прийнятності:* аналіз попередніх заперечень Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту.
* *Суть порушення статті 11:* оцінка того, чи було втручання передбачено законом, чи переслідувало воно легітимну мету та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві».
* *Суть порушення статті 13:* оцінка ефективності національних засобів юридичного захисту у справах щодо зібрань.
* **Застосування статті 41:** вирішення питання про справедливу сатисфакцію (зазначається, що вимог про відшкодування збитків або витрат заявлено не було).
#### Основні положення та ключові правові висновки
* **Прийнятність та стаття 23 Закону про адміністративні спори:** Суд відхилив заперечення Уряду про те, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не звернувся з клопотанням про відстрочення виконання рішення про заборону відповідно до статті 23. Суд установив, що цей засіб є неефективним на практиці у справах щодо зібрань.
* **Стаття 11 (Суть спору):** Суд встановив, що заборона становила невиправдане втручання. Хоча вона була «передбачена законом» і мала на меті «запобігання заворушенням», заборона не була «необхідною в демократичному суспільстві» через відсутність конкретних оцінок безпекових ризиків.
* **Стаття 13 (Суть спору):** Суд ухвалив, що відсутність юридично обов’язкової прискореної процедури вирішення спорів щодо зібрань до запланованої дати заходу порушує право на ефективний засіб юридичного захисту.
#### Зміни та роз’яснення порівняно з попередньою прецедентною практикою
* **Відмінність від справи *«Джорджевич та інші проти Сербії» (Đorđević and Others v. Serbia)*:** Суд роз’яснив, що його попереднє рішення у справі *Джорджевича* не стосувалося ефективності тимчасових забезпечувальних заходів за статтею 23 Закону про адміністративні спори. У цьому рішенні Суд чітко висловився щодо цього положення, створивши чіткий прецедент, що стаття 23 не є ефективним засобом юридичного захисту для заздалегідь спланованих публічних зібрань.
* **Непослідовність у практиці Конституційного суду:** ЄСПЛ звернув увагу на зміну у застосуванні національних засобів захисту. Суд зазначив, що Конституційний суд Сербії раніше вже встановлював порушення свободи зібрань щодо того самого заявника без вимоги вичерпати забезпечувальні заходи за статтею 23, що робить його раптову відмову у задоволенні скарги заявника у цій справі процесуально непослідовною.
—
### 3. Основні положення рішення, найважливіші для практичного використання
Для юристів-практиків, правозахисників та журналістів найбільш критично важливими положеннями та стандартами, закріпленими в тексті цього рішення, є такі:
* **Стандарт «умоглядного ризику» (стаття 11):** Суд ухвалив, що загроза контрпротестів або суспільної напруги є недостатньою підставою для заборони зібрання. Процес прийняття рішень державними органами не повинен ґрунтуватися на «простих припущеннях» або неперевірених повідомленнях ЗМІ. Щоб законно обмежити зібрання, держава повинна надати конкретну, індивідуальну та задокументовану оцінку безпекових ризиків.
* **Відхилення «загальновідомих фактів» як доказу (стаття 11):** Судове рішення суттєво обмежує можливість державних органів посилатися на частину другу статті 150 Закону про загальну адміністративну процедуру (яка звільняє від доказування «загальновідомі факти»). Суд установив, що суперечливий характер групи або зовнішньополітичний контекст навколо неї не можуть трактуватися як «загальновідомий факт» для обходу вимоги щодо фактичної оцінки безпекових ризиків.
* **Позитивне зобов’язання держави щодо пом’якшення конфлікту (стаття 11):** Текст рішення підтверджує, що держава має позитивне зобов’язання сприяти проведенню зібрань, навіть тих, які можуть ображати або дратувати інших осіб. Перед введенням заборони органи влади повинні вжити активних організаційних заходів, залучити правоохоронні органи або запропонувати альтернативні локації, які дозволять організаторам перебувати «у межах видимості та чутності» (within sight and sound) їхньої цільової аудиторії.
* **Вимога щодо надання засобів захисту «до початку заходу» (стаття 13):** Це надзвичайно важливий процесуальний стандарт. Суд постановив, що для того, аби засіб юридичного захисту був ефективним відповідно до статті 13 у справах щодо зібрань, національна правова система повинна гарантувати прийняття остаточного судового рішення *до* запланованої дати проведення заходу. Рішення post hoc (ухвалені після події), винесені через місяці чи роки — навіть якщо вони констатують порушення — є за своєю суттю неефективними, оскільки можливість провести зібрання втрачається безповоротно.
СПРАВА «АБДУЛЛАЄВА ТА САРИДЖАНОВА ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ»
Це рішення стосується незаконного введення заборони на виїзд за кордон слідчими органами Азербайджану щодо осіб, які мали статус лише свідків, а не підозрюваних чи обвинувачених у кримінальному провадженні. Європейський суд з прав людини спільно розглянув заяви двох громадянок Азербайджану, які у 2023 році дізналися, що їм обмежено виїзд з країни без будь-якого попереднього судового дозволу. Національні суди або відхилили їхні скарги з підстав триваючого розслідування, або відмовилися розглядати справу по суті через процесуальні формальності. Зрештою, Суд встановив, що ці обмеження на виїзд порушили право заявниць залишати свою країну відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції. Крім того, Суд постановив, що відсутність ретельного судового контролю цих заборон становила порушення права на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції. Відтак, Азербайджан зобов’язали виплатити кожній заявниці 3 000 євро як компенсацію моральної шкоди та 500 євро на покриття судових витрат.
### Структура рішення та порівняння з усталеною практикою
Рішення має систематизовану структуру, яка відповідає стандартному формату рішень Комітету ЄСПЛ:
1. **Вступ та сторони:** Визначає заявниць (Зейнаб Абдуллаєву та Ельнару Сариджанову), їхнього представника (пана Д. Джавадова) та склад Комітету з трьох суддів.
2. **Предмет справи (пункти 1–7):** Окреслює фактичні обставини, детально описуючи, як заборона на виїзд була накладена в адміністративному порядку на свідків та як Бакинський апеляційний суд згодом розглядав їхні скарги на національному рівні.
3. **Оцінка Суду (пункти 8–14):**
* **Об’єднання справ:** Суд об’єднує дві заяви через їхню тотожну юридичну та фактичну природу.
* **Стаття 2 Протоколу № 4:** Оцінює законність обмежень на виїзд за кордон.
* **Стаття 13 Конвенції:** Оцінює ефективність національних судових засобів правового захисту.
4. **Справедлива сатисфакція (пункти 15–18):** Визначає фінансову компенсацію за моральну шкоду та судові витрати.
5. **Резолютивна частина:** Офіційні, одноголосні рішення щодо прийнятності, порушень та присуджених фінансових сум.
**Зміни та еволюція порівняно з попередніми стандартами:**
Це рішення не запроваджує нових правових доктрин, а натомість закріплює та посилює суворі стандарти, встановлені у прецедентній справі *«Мурсалієв та інші проти Азербайджану»* (2018). Передавши цю справу на розгляд Комітету у складі трьох суддів замість Палати, Суд дає сигнал, що відповідні правові питання вже охоплюються «усталеною практикою». Рішення підтверджує, що Суд не потерпить жодного відходу від стандарту, встановленого у справі *«Мурсалієва»*, рішуче наголошуючи, що адміністративні заборони на виїзд, накладені на свідків без судового контролю, є незаконними за своєю суттю.
### Основні положення рішення для практичного використання
Для журналістів, юристів-практиків та правозахисників найбільш важливими правовими положеннями та висновками з цього тексту є:
* **Абсолютна вимога судового контролю за забороною на виїзд (стаття 2 Протоколу № 4):** Текст встановлює, що органи досудового розслідування не можуть свавільно обмежувати свободу особи залишати країну, якщо ця особа є лише свідком. За відсутності офіційного судового рішення такі обмеження не мають належної правової основи і не можуть вважатися такими, що встановлені «згідно із законом».
* **Стандарт «ефективного засобу правового захисту» (стаття 13):** Рішення роз’яснює, що саме становить ефективний судовий контроль у разі обмеження свободи пересування. Суд постановив, що національні суди не можуть просто відхиляти скарги з формальних підстав (наприклад, через ненадання заявником фізичної копії постанови про заборону, яка ніколи не була йому офіційно вручена) або виправдовувати обмеження виключно тим, що триває кримінальне розслідування.
* **Обов’язок дотримання пропорційності:** Відповідно до статті 13, національні суди юридично зобов’язані проводити розгляд по суті, який чітко аналізує правові підстави обмеження та оцінює його пропорційність, враховуючи тривалість цього обмеження та конкретні обставини особи.
* **Пряма виплата судових витрат:** Застосовуючи статтю 41, Суд зазначає, що присуджені судові витрати (500 євро на кожного заявника) мають бути виплачені безпосередньо на банківський рахунок представника заявників, що гарантує безпосереднє отримання винагороди представниками у таких справах щодо прав людини.
СПРАВА «АЗІМОВ ТА ІНШІ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ»
### 1. Суть рішення
Це рішення, ухвалене 2 червня 2026 року, вирішує невирішене питання щодо справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Європейської конвенції з прав людини після ухвалення рішення по суті від жовтня 2024 року. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) раніше постановив, що Азербайджан порушив права власності заявників за статтею 1 Першого протоколу внаслідок незаконної експропріації їхнього майна, а також статтю 6 щодо невиконання рішень національних судів у двох конкретних справах. У цьому рішенні Суд визначає точний розмір грошової компенсації за матеріальну та моральну шкоду, а також судові витрати. Для кількох заявників, які погодилися з оцінкою майна, наданою державою, Суд присудив саме ці суми. Для тих, хто оспорював цифри держави, але не надав обґрунтованих альтернативних оцінок, Суд покладався на оцінки уряду. Зрештою, Суд зобов’язав Азербайджан виплатити значні суми в євро, які мають бути конвертовані в національну валюту, водночас наголосивши на триваючому зобов’язанні держави виконати невиконані рішення національних судів.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями
Рішення є систематично структурованим і складається з таких розділів:
* **Процедура (пункти 1–5):** визначає процесуальну історію з посиланням на рішення по суті від 24 жовтня 2024 року, яким було встановлено порушення матеріальних прав, але розгляд питання щодо статті 41 було відкладено, щоб надати сторонам можливість провести переговори або подати обґрунтовані оцінки.
* **Право (пункти 6–29):** це основний аналітичний розділ, який поділяється на:
* *Матеріальна шкода (пункти 7–19):* оцінює вимоги щодо втраченого майна, упущеної вигоди та витрат на переселення. Розділяє заявників на тих, хто погодився з оцінками уряду, та тих, хто їх оспорював.
* *Моральна шкода (пункти 20–25):* оцінює душевні страждання, розмежовуючи звичайні порушення прав власності та справи, що стосуються невиконання рішень національних судів.
* *Судові та інші витрати (пункти 26–29):* розглядає вимоги щодо представництва інтересів у національних судах та у Страсбурзі, а також адміністративні витрати.
* **Резолютивна частина (постановні положення):** одноголосно визначає умови виплати, пеню у разі прострочення платежу та відхиляє решту вимог.
* **Додаток:** детальна таблиця з інформацією про кожну з семи заяв, включаючи дані про заявників, типи майна, вже отриману компенсацію на національному рівні, оновлені вимоги та остаточні суми, присуджені Судом.
**Зміни порівняно з попередніми версіями (рішенням по суті):**
Хоча рішення по суті від 24 жовтня 2024 року встановило юридичну відповідальність Азербайджану за порушення прав людини, воно залишило невирішеними фінансові наслідки. Це рішення 2026 року є остаточним, конкретним визначенням розміру збитків. Воно звужує обсяг компенсації, суворо дотримуючись меж майна, встановлених у рішенні по суті, прямо виключаючи раніше відхилені вимоги (такі як частки підвальних приміщень, земельні ділянки під майном або прибудови до нежитлових приміщень).
—
### 3. Основні положення рішення, найважливіші для практичного використання
Для практикуючих юристів, журналістів та правозахисників найбільш критично важливими аспектами цього рішення є такі:
* **Застосування принципу *non ultra petita* (не виходити за межі вимог) (пункт 13):** Суд встановлює, що якщо заявники погоджуються з оцінкою, наданою Урядом, Суд присуджує саме ці суми безпосередньо без подальшої оцінки, поважаючи межі вимог, заявлених сторонами.
* **Суворий тягар доведення матеріальної шкоди заявниками (пункти 15–19):** це життєво важливий висновок для правової стратегії. Суд повторює, що заявники повинні активно доводити як наявність, так і точний розмір матеріальної шкоди. Оскільки двоє заявників не надали оновлених звітів про оцінку майна та не застосували коригувальні принципи, встановлені у знаковій прецедентній практиці у справах *«Ахвердієв проти Азербайджану» (Akhverdiyev v. Azerbaijan)* та *«Гізо-Галлісай проти Італії» (Guiso-Gallisay v. Italy)* — попри чітку вказівку Суду — Суд відхилив їхні суб’єктивні вимоги та повністю поклався на нижчі експертні оцінки Уряду.
* **Розмежування розміру відшкодування моральної шкоди залежно від порушень (пункти 23–24):** Суд встановлює чіткий тариф для компенсації моральної шкоди у таких контекстах: 3 000 євро присуджується за порушення лише прав власності (стаття 1 Першого протоколу), тоді як вища сума у розмірі 4 700 євро присуджується заявникам, які постраждали від сукупного впливу втрати майна та системного невиконання рішень національних судів (стаття 6).
* **Збереження зобов’язань щодо виконання рішень національних судів (пункт 25):** Суд чітко роз’яснює, що присудження справедливої сатисфакції за Конвенцією не скасовує «існуючого зобов’язання держави-відповідача виконати відповідні рішення національних судів, які залишаються підлягаючими виконанню».
* **Суворі документальні вимоги щодо судових та інших витрат (пункти 27–29):** Суд відхилив кілька вимог щодо компенсації судових та адміністративних витрат (зокрема, вимогу щодо оплати юридичних послуг у заяві № 38244/12) просто тому, що заявники не надали письмових деталізованих доказів того, що ці витрати були дійсно понесені і були необхідними.
