Справа №991/7181/25 від 22/07/2025
1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у кримінальному провадженні щодо корупційних злочинів, пов’язаних із заволодінням коштами державного підприємства та службовим підробленням.
2. Суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, керувався тим, що угода відповідає вимогам КПК України та КК України, зокрема, щодо добровільності її укладення, наявності згоди потерпілого, погодження угоди з керівником САП, а також відповідності узгодженого покарання санкціям статей КК України. Суд врахував, що обвинувачений повністю визнав свою вину, надав правдиві викривальні свідчення щодо інших осіб, відшкодував завдані збитки, а також зобов’язався співпрацювати з прокурором у подальшому розслідуванні. Також, суд врахував суспільний інтерес у забезпеченні швидкого судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень та невідворотності покарання. Суд переконався, що умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а також що обвинувачений має можливість виконати взяті на себе зобов’язання.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив обвинуваченому узгоджене сторонами покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією частини майна, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням.
Справа №991/6746/25 від 25/09/2025
1. Предметом спору у рішенні є обвинувачення директора державного підприємства у заволодінні коштами підприємства шляхом зловживання службовим становищем та складанні неправдивих офіційних документів за попередньою змовою групою осіб.
2. Суд встановив, що директор ДП, зловживаючи службовим становищем, організував схему з реставрації старих деталей підприємства та їх подальшого оформлення як нової поставки від підконтрольної фірми, що призвело до незаконного перерахування коштів на користь цієї фірми. Суд врахував покази свідків, документальні докази, зокрема листування та фінансові документи, які підтверджують змову між директором ДП та керівником приватної фірми. Також суд взяв до уваги висновок експертизи, який підтвердив розмір завданих збитків державному підприємству. Суд наголосив на особливій суспільній небезпеці злочинів у сфері оборонних закупівель, особливо у воєнний час, оскільки це підриває обороноздатність країни. Суд відхилив доводи захисту про відсутність претензій щодо виконання державного контракту, зазначивши, що суть обвинувачення полягає не у порушенні умов контракту, а у зловживанні службовим становищем для незаконного заволодіння коштами.
3. Суд визнав директора винним за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України та призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади, а також штраф.
Справа №535/646/24 від 08/10/2025
1. Предмет спору – позбавлення батьківських прав матері, яка тривалий час проживає за кордоном та має заборгованість по аліментах.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав матері, виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли поведінка батьків є свідомим нехтуванням своїми обов’язками і становить реальну загрозу для дитини. Суд зазначив, що сам факт проживання матері за кордоном, наявність заборгованості по аліментах та нерегулярне спілкування з дітьми не є безумовними підставами для позбавлення її батьківських прав. Суд також врахував, що мати висловила бажання спілкуватися з дітьми та має намір повернутися в Україну. Водночас, суд касаційної інстанції доповнив рішення судів попередніх інстанцій вказівкою про попередження матері щодо необхідності змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов’язків, попередивши, що в іншому випадку це може бути підставою для повторного звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом доповнення їх резолютивних частин попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до своїх обов’язків щодо виховання дітей.
Справа №336/1617/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення, стягнення недоплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів порушень трудового законодавства з боку роботодавця. Суд зазначив, що доплата за ІТ не є обов’язковою і її нарахування залежить від рішення керівництва та результатів праці працівника. Також, позивач не надав доказів того, що роботодавець не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, або вчиняв мобінг. Суд підкреслив, що зміна підстави звільнення не є підставою для задоволення позову, оскільки позивач не вимагав поновлення на роботі. Суд врахував, що позивач не довів завдання моральної шкоди, оскільки не було встановлено факту порушення його трудових прав. Суд послався на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №702/388/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило наслідки, передбачені ч. 1 ст. 286 КК України.
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду, якими він керувався при прийнятті рішення, оскільки зазначено лише про залишення касаційних скарг без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Повний текст постанови, з якого можна буде встановити мотивацію суду, буде проголошено пізніше. Наразі можна лише констатувати, що суд не знайшов підстав для скасування чи зміни рішення апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив вирок Черкаського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №592/18686/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказавши на необхідність виключення з мотивувальної частини судових рішень посилання на кваліфікуючу ознаку “вчинено повторно”. Суд не вказав конкретних аргументів, чому він прийняв таке рішення, але можна припустити, що суд дійшов висновку про відсутність доказів повторності в діях засудженого, або ж суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон щодо цього. Важливо, що ВС не скасував вирок, а лише змінив його мотивувальну частину, що свідчить про згоду з основною кваліфікацією дій та мірою покарання. Це означає, що суд погодився з тим, що злочин було вчинено, але не погодився з наявністю обтяжуючої обставини у вигляді повторності. Таке рішення може вплинути на подальше відбування покарання засудженим, оскільки відсутність кваліфікуючої ознаки може вплинути на застосування умовно-дострокового звільнення.
3. Верховний Суд вирішив касаційну скаргу захисника задовольнити частково, змінивши вирок апеляційного суду шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на ознаку “вчинено повторно”, а в решті вирок залишив без змін.
Справа №357/3105/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між матір’ю та сином, оскільки позивач (чоловік дарувальника) вважав, що договір був фіктивним і мав на меті уникнути звернення стягнення на майно у зв’язку з його банкрутством.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з цивільним законодавством, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, а зловживання правом не допускається. У даній справі, хоча позивач і посилався на фіктивність договору дарування, він не є кредитором, чиї права були порушені цим правочином. Оспорювати фраудаторний правочин може лише кредитор, якщо такий правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок майна боржника. Оскільки позивач сам був боржником і надав згоду на укладення договору дарування, його позов не має підстав для задоволення. Суд також підкреслив, що сплив позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, а в даному випадку вимога є необґрунтованою.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину в новій редакції, але залишив рішення про відмову в задоволенні позову без змін.
Справа №185/5047/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема не врахував, що позивач в апеляційній скарзі зазначав про попередній розрахунок судових витрат. Крім того, апеляційний суд, вказуючи на неподання доказів про понесені витрати, мав залишити заяву без розгляду, а не відмовляти в її задоволенні. Також, апеляційний суд не надав оцінку тому факту, що позивач просив стягнути витрати, понесені як у суді першої, так і апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції наголосив, що не має права встановлювати нові обставини та оцінювати докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій. Враховуючи зазначені порушення, касаційний суд вирішив, що справа підлягає передачі на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задоволено частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №523/719/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є повернення судового збору позивачці у зв’язку з закриттям провадження у справі.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про повернення судового збору, керувався тим, що згідно з ЦПК України та Законом України “Про судовий збір”, сплачений судовий збір підлягає поверненню у разі закриття провадження у справі. Проте, враховуючи практику Великої Палати Верховного Суду, питання про повернення судового збору вирішується після закінчення строку на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Оскільки позивачка не звернулася у встановлений строк із заявою про передачу справи до адміністративного суду, Верховний Суд вирішив, що є підстави для повернення їй судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Суд зазначив, що повернення судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги неможливе, оскільки Верховний Суд не є отримувачем цих коштів.
3. Суд частково задовольнив заяву позивачки, зобов’язавши повернути судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, та відмовив у поверненні судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Справа №357/9150/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті військовослужбовця, який загинув в зоні бойових дій.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили заяву про встановлення факту смерті, вважаючи надані докази достатніми для підтвердження факту смерті військовослужбовця в конкретний час і за конкретних обставин, а також враховуючи неможливість отримання свідоцтва про смерть в іншому порядку через окупацію території. Верховний Суд скасував ці рішення, вказавши, що надані докази не є беззаперечними доказами смерті, а лише дають підстави для обґрунтованого припущення про смерть. Суд зазначив, що в таких випадках слід звертатися до суду із заявою про оголошення особи померлою, а не про встановлення факту смерті, оскільки процедури мають різні підстави та наслідки. Верховний Суд підкреслив, що встановлення факту смерті вимагає незаперечних доказів, а оголошення особи померлою базується на обставинах, що дають підстави припускати смерть.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про встановлення факту смерті.
Справа №352/515/25 від 16/10/2025
1. Предметом спору було відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина позивачів внаслідок дій відповідача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які частково задовольнили позов, стягнувши з відповідача по 250 000 грн на користь кожного з позивачів. Суд виходив з того, що кримінальне провадження щодо відповідача було закрито у зв’язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною, і це не звільняє особу від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду. Суд врахував глибину душевних страждань позивачів, спричинених втратою сина, і виходив із засад розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування. Також, суд зазначив, що не може переоцінювати встановлені судами попередніх інстанцій факти та розмір моральної шкоди, якщо вони визначені з урахуванням вимог законодавства. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність дослідження матеріалів кримінальної справи, оскільки ухвала про закриття кримінального провадження вже є обов’язковою для суду в частині встановлення факту вчинення діяння відповідачем.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №715/3205/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 204-4 та ч. 1 ст. 204 КК України.
2. У резолютивній частині рішення, на жаль, не міститься жодних аргументів суду. Зазвичай, при розгляді касаційної скарги, Верховний Суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень судів нижчих інстанцій з точки зору правильності застосування норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції аналізує доводи касаційної скарги, перевіряє, чи були враховані судами попередніх інстанцій всі істотні обставини справи, чи правильно застосовано кримінальний закон, чи не було допущено порушень кримінального процесуального кодексу, які могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень. Також, суд касаційної інстанції може перевірити відповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше, наразі неможливо надати більш конкретну інформацію щодо аргументів суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу представника потерпілого – без задоволення.
Справа №914/1494/25 від 15/10/2025
1. Предмет спору – оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зміну предмета позову.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд не врахував попередні висновки Верховного Суду щодо можливості оскарження окремо від рішення суду першої інстанції ухвали про повернення заяви, а заява про зміну предмету позову є “заявою” в розумінні процесуального кодексу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відмова у прийнятті заяви про зміну предмета позову має наслідком повернення такої заяви позивачу, що підлягає оскарженню. Також, апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, оскільки замість повернення апеляційної скарги, відмовив у відкритті апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення права на апеляційний перегляд, гарантованого Конституцією України.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №446/1064/24 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо вироку особі, засудженій за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження, з вимогою про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що призначення покарання є дискреційним правом суду, який врахував обставини справи, особу обвинуваченого, позитивні характеристики, щире каяття та сприяння розкриттю злочину. Суд також взяв до уваги, що обвинувачений проходить військову службу, де керування транспортом є частиною його обов’язків, а потерпіла не наполягала на позбавленні його права керування. Суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими доводи прокурора щодо обов’язкового позбавлення права керування, оскільки специфіка посади обвинуваченого вимагає керування транспортним засобом. Водночас, Верховний Суд визнав помилковим врахування судом першої інстанції обставини, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину відносно малолітньої дитини, оскільки злочин було скоєно з необережності, і умисел засудженого не охоплював завдання тілесних ушкоджень дитині.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом виключення посилання на обставину, що обтяжує покарання, а в решті залишив судові рішення без змін.
Справа №489/6074/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є право працівника на отримання виплат при звільненні, а саме компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення апеляційного суду без змін, підкресливши, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України має компенсаційний характер, а не штрафний, і суди повинні враховувати принципи розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру відшкодування. Суд зазначив, що встановлення максимального шестимісячного строку для нарахування середнього заробітку не скасовує необхідності оцінювати співмірність суми компенсації обставинам справи, розміру заборгованості та поведінці сторін. Суд також погодився з тим, що дії роботодавця зі скасування наказу про преміювання після звільнення працівника не впливають на обсяг прав, набутих працівником на момент звільнення, і не є ефективним способом захисту. Апеляційний суд, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку пропорційно до задоволених позовних вимог, забезпечив справедливий баланс інтересів сторін.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
**:** Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, щодо неможливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з набранням чинності норми статті 117 Кодексу законів про працю України у новій редакції.
Справа №756/11940/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору було визнання незаконним звільнення позивача з посади головного інженера проєкту, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який вважав, що позивач був переміщений, а не переведений на іншу посаду, і контракт не набув безстрокового характеру. Верховний Суд підкреслив, що переміщення передбачає незмінність істотних умов договору, тоді як у даній справі відбулася зміна посади, що свідчить про переведення на іншу роботу. Оскільки додаткової угоди до контракту не було укладено, його умови не могли поширюватися на нові умови праці, і з моменту переведення контракт припинив свою дію, а трудові відносини регулювалися положеннями КЗпП. Тому звільнення на підставі умов старого контракту було незаконним. Водночас, суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки наказ про переведення мав строковий характер і діяв до 05 травня 2024 року, то поновленню на роботі позивач не підлягає.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині визнання протиправним звільнення та стягнення моральної шкоди, залишивши в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, змінив постанову апеляційного суду в частині поновлення на роботі, виклавши мотивувальну частину в новій редакції, та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку.
Справа №757/57382/20-ц від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення працівника та поновлення на роботі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги працівника було задоволено. Суд виходив з того, що факт скорочення посади працівника виключає можливість звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці). Оскільки відбулася реорганізація відділу, де працювала позивачка, зі скороченням посад, а позивачці не було запропоновано конкретну посаду у новоствореному управлінні, суди обґрунтовано визнали звільнення незаконним. Також суд врахував, що наказ про переміщення позивачки до нового управління не був скасований та не мав тимчасового характеру, а відповідач не довів факту відмови позивачки від продовження роботи. Суд зазначив, що пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №569/23621/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що рішення суду першої інстанції було заочним і відповідач не дотримався порядку оскарження заочного рішення. Верховний Суд підкреслив, що для заочного розгляду необхідна сукупність умов, зокрема відсутність відзиву відповідача на позов. У даній справі відповідач подав відзив, що виключає можливість заочного розгляду. Крім того, резолютивна частина рішення суду першої інстанції містила суперечливі вказівки щодо порядку оскарження, що ввело відповідача в оману. Суд касаційної інстанції наголосив, що в таких випадках, коли є правова невизначеність щодо порядку оскарження, слід виходити з того, що рішення оскаржується у загальному порядку. Враховуючи наявність відзиву відповідача та суперечливі вказівки в рішенні суду першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач правомірно оскаржив рішення в апеляційному порядку.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №761/27052/19 від 08/10/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, як вона стверджує, бездіяльністю Головного управління Національної поліції у місті Києві (ГУНП у м. Києві) у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого проти неї.
2. Суд, розглядаючи справу, зазначив наступне:
* Позивачка стверджувала, що внаслідок злочинних дій іншої особи, які розслідуються поліцією, вона втратила право власності на квартиру та зазнала моральних страждань через бездіяльність правоохоронних органів.
* Суд апеляційної інстанції частково погодився з цим, встановивши, що ГУНП у м. Києві допустило протиправну бездіяльність, не прийнявши процесуальне рішення у кримінальному провадженні протягом розумного строку, що призвело до душевних страждань позивачки.
* Суд врахував, що позивачка сприяла слідству, але, незважаючи на це, жодній особі не було повідомлено про підозру, а провадження не було закрито.
* Апеляційний суд зазначив, що ГУНП у м. Києві не надало доказів, які б обґрунтовували затримку в розслідуванні об’єктивними обставинами.
* Водночас, суд відхилив вимоги про відшкодування майнової шкоди, оскільки встановив, що втрата квартири стала наслідком дій самої позивачки при укладенні кредитних та іпотечних договорів, хоча вона і стверджувала, що була введена в оману.
* Суд також взяв до уваги, що позивачка заявила цивільний позов у межах кримінального провадження, що дає їй можливість захистити своє право на відшкодування майнової шкоди в інший спосіб.
3. Суд вирішив частково задовольнити позов, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, а в іншій частині позову відмовив.
Справа №191/807/23 від 08/10/2025
1. Предмет спору – визнання незаконним звільнення позивачки з роботи та поновлення її на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що АТ «Укрзалізниця» порушило трудові права позивачки при її звільненні, оскільки роботодавець не запропонував їй всі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, одночасно з попередженням про звільнення. Суд також врахував, що позивачка була ознайомлена з наказом про звільнення 5 вересня 2022 року, а перелік вакантних посад отримала лише 9 вересня 2022 року, що свідчить про порушення порядку звільнення. Крім того, суди взяли до уваги, що позивачка має дитину з інвалідністю, а її чоловік є військовослужбовцем, що було враховано при поновленні строку на звернення до суду. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що тягар доведення законності звільнення лежав на роботодавцеві, який не надав належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій. Щодо судових витрат, суд касаційної інстанції погодився з їх стягненням, оскільки вони були документально підтверджені та обґрунтовані, а відповідач не заявляв клопотання про їх зменшення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №711/2278/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач вважав, що його ввели в оману щодо фінансового стану відповідача на момент укладення договору.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що відповідач навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення договору позики, зокрема, щодо наявності інших кредитних зобов’язань; суди попередніх інстанцій врахували, що позивач не спростував презумпцію правомірності правочину та не довів факту обману з боку відповідача; суди також зазначили, що позивач не надав доказів звернення до відповідача з приводу недостатності інформації щодо предмета договору на момент його укладення; суди оцінили покази свідка (дружини позивача) критично, враховуючи її зацікавленість у результаті справи; суди виходили з того, що позивач був ознайомлений з умовами договору та добровільно його підписав, а наявність інших зобов’язань у відповідача не впливає на дійсність договору; апеляційний суд додатково зазначив, що позивач не довів неможливості подання доказів до суду першої інстанції, що виключає їх прийняття апеляційним судом.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №761/14724/22 від 13/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника на вирок апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, та залишення в небезпеці.
2. Верховний Суд погодився з апеляційним судом, що призначення покарання у вигляді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України є обґрунтованим, враховуючи, що засуджений вчинив злочин, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, що свідчить про відсутність належних висновків та не сприятиме меті покарання. Водночас, суд касаційної інстанції задовольнив клопотання засудженого про звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, оскільки на момент розгляду справи апеляційним судом минуло більше трьох років з моменту вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, що є підставою для закриття кримінального провадження в цій частині. Суд врахував, що засуджений висловив згоду на звільнення від кримінальної відповідальності за вказаною статтею. Верховний Суд зазначив, що описки, допущені апеляційним судом, не впливають на правильність рішення і можуть бути виправлені в порядку ст. 379 КПК України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, але звільнив засудженого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, зменшивши таким чином обсяг обвинувачення.
Справа №482/220/22 від 16/10/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі через систематичну несплату орендної плати.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про розірвання договору оренди, оскільки позивач не довела факту систематичного порушення відповідачем обов’язку зі сплати орендної плати. Суд врахував, що за попередні періоди відповідач сплачував орендну плату в розмірі, що перевищував встановлений договором, і ці обставини вже були встановлені рішенням суду, яке має преюдиційне значення. Також, суд взяв до уваги надані відповідачем докази про сплату орендної плати за спірні періоди, а висновок спеціаліста, наданий позивачем, був визнаний недопустимим доказом. Суд зазначив, що позивач не довела належними та допустимими доказами виплату їй відповідачем орендної плати у неналежному розмірі, у тому числі з урахуванням індексації та пені за прострочені зобов`язання.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №335/1720/25 від 16/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод в управлінні товариством з обмеженою відповідальністю шляхом зобов’язання відповідача передати документацію, печатку та програмний комплекс “Клієнт-Банк”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що позивачу вже було відмовлено у відкритті провадження за аналогічним позовом у господарському суді, що фактично позбавило його доступу до правосуддя. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та на неприпустимості юрисдикційних конфліктів між судами. Суд касаційної інстанції підкреслив, що з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства лише тому, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (господарському) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду. Суд касаційної інстанції також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо порушень Україною Конвенції через юрисдикційні конфлікти.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №127/23213/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов про відшкодування шкоди. Суд виходив з того, що кримінальне провадження проти позивача було закрито за реабілітуючими обставинами, що дає йому право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Суд врахував висновок психологічної експертизи, яка підтвердила наявність у позивача моральних страждань внаслідок незаконного кримінального переслідування. Розмір відшкодування моральної шкоди був зменшений апеляційним судом, виходячи з принципів розумності та справедливості, а також з урахуванням періоду перебування позивача під вартою та під слідством. Суд також підтвердив право позивача на відшкодування витрат на правову допомогу та проведення експертизи, пропорційно до задоволених позовних вимог.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №947/17407/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме квартир, машиномісця та автомобіля, набутих під час шлюбу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з тим, що майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу. Суд врахував усталений порядок користування майном, його вартість та дійшов висновку, що поділ майна з виділенням окремих об’єктів кожному з подружжя та виплатою компенсації є найбільш прийнятним способом вирішення спору. Суд також зазначив, що відсутні докази можливості фактичного поділу кожного об’єкта нерухомості між сторонами. Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду у інших справах, оскільки обставини у цих справах відрізняються. Суд також відхилив доводи про безпідставну відмову у приєднанні нових доказів, оскільки не було надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №202/4888/19 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів дарування нежитлової будівлі, укладених боржником після відкриття виконавчого провадження, з метою уникнення звернення стягнення на майно.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договори дарування були укладені з метою уникнення виконання грошових зобов’язань боржника перед позивачем, що є зловживанням правом. Суд підкреслив, що цивільно-правові договори не повинні використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Також, суд врахував, що позивач вчасно звернувся до суду, оскільки не був стороною договорів дарування і дізнався про їх існування лише під час виконавчого провадження. Суд зазначив, що для кваліфікації фраудаторного правочину важливим є те, що внаслідок його вчинення відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Суд також підкреслив, що саме на позивача покладається обов’язок доведення того, що він не знав і не міг знати про порушення свого права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №906/1220/24 від 15/10/2025
Предмет спору – відшкодування витрат на правничу допомогу Хорошівській селищній раді у зв’язку з розглядом справи у Верховному Суді.
Суд, розглядаючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, керувався такими аргументами: по-перше, представник Хорошівської селищної ради дотримався строків подання заяви та доказів. По-друге, суд врахував критерії співмірності витрат, визначені ГПК України, а саме складність справи, час, обсяг наданих послуг, ціну позову та значення справи для сторони. Суд зазначив, що справа не вимагала значного обсягу юридичної роботи, оскільки позиція відповідача не змінювалася впродовж розгляду справи в різних інстанціях. Також, суд взяв до уваги участь адвоката лише в одному судовому засіданні. Водночас, суд відхилив аргумент ТОВ “Надра Інвест” про те, що спір виник через неправомірні дії відповідача, оскільки Верховний Суд раніше встановив, що Хорошівська селищна рада діяла добросовісно. Враховуючи всі обставини, суд визнав обґрунтованим часткове відшкодування витрат на правничу допомогу.
Суд частково задовольнив заяву Хорошівської селищної ради та постановив стягнути з ТОВ “Надра Інвест” 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №524/4183/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором судових рішень про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження).
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу районного суду та апеляційного суду, і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Причини скасування в резолютивній частині не зазначені, але можна припустити, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Можливо, були неправильно оцінені докази, не враховані важливі обставини справи або неправильно застосовано норми матеріального права. Для точного розуміння мотивів ВС потрібно ознайомитися з повним текстом постанови.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Справа №278/3431/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 4 ст. 186 (грабіж) та ч. 4 ст. 296 (хуліганство) КК України.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №552/3301/22 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за злочини, пов’язані з наркотичними речовинами (ст. 307 КК України).
2. Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційні скарги засудженої та її захисника. Судді, ймовірно, погодилися з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, і не знайшли підстав для скасування чи зміни вироку. При цьому, повний текст постанови з детальною аргументацією буде оголошено пізніше, що може містити більш розгорнуте обґрунтування позиції суду. Важливо відзначити, що Верховний Суд діяв у межах своїх повноважень, перевіряючи законність та обґрунтованість судових рішень, але не встановлюючи фактичні обставини справи. Остаточність рішення підкреслює завершеність судового процесу в цій справі.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційні скарги – без задоволення.
Справа №752/13587/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво).
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу Київського апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції. На жаль, з наданої резолютивної частини неможливо встановити конкретні аргументи суду касаційної інстанції. Зазвичай, подібні рішення приймаються у випадках, коли апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не врахував важливі обставини справи або дійшов необґрунтованих висновків. Для повного розуміння позиції Верховного Суду необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Без повного тексту важко сказати, які саме помилки апеляційного суду призвели до скасування його ухвали.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №611/138/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності комунального підприємства щодо ненадання інформації про якість питної води та зобов’язання надати відповідь на звернення споживача.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд підкреслив, що суди не врахували підстави позовних вимог, а саме невиконання відповідачем договірних зобов’язань за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення, а також порушення прав споживача. Суд зазначив, що позивач запитував інформацію, яка стосується приватноправових відносин, а не публічної інформації комунального підприємства. Верховний Суд наголосив, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб’єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
3. Верховний Суд скасував ухвалу про відмову у відкритті провадження та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №370/1420/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки (земельні ділянки), щодо яких виникла ситуація поділу та перепродажу після укладення іпотечного договору.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що існує чинне рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке перебуває на виконанні, і повторне звернення стягнення на той самий предмет іпотеки з тих самих підстав не передбачено законодавством. Поділ земельної ділянки та її продаж іншій особі після ухвалення рішення про звернення стягнення є підставою для залучення нового власника як боржника у виконавчому провадженні, а не для нового позову про звернення стягнення. Апеляційний суд помилково задовольнив позовні вимоги до нового власника (ОСОБА_2), оскільки вже існує рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, і новий власник має бути залучений до виконавчого провадження як правонаступник. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував наявність чинного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що робить неможливим повторне звернення стягнення на той самий об’єкт.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину в новій редакції, та стягнув з банку на користь ОСОБА_2 судові витрати.
Справа №179/1308/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 382 КК України (невиконання судового рішення).
2. У резолютивній частині рішення не наведено жодних аргументів. З тексту вбачається, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, тому наразі неможливо встановити мотиви, якими керувався суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій. Для аналізу необхідний повний текст судового рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу адвоката залишив без задоволення.
Справа №211/7338/23 від 16/10/2025
1. Предмет спору – визнання незаконним протокольного рішення АТ “Українська залізниця” щодо призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та стягнення недоплаченої суми.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу (ОСОБА_2), не була стороною у справі, і рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосувалося її прав та обов’язків. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження мають лише ті особи, чиї права та обов’язки безпосередньо встановлюються, змінюються або припиняються судовим рішенням, або для яких це рішення породжує правові наслідки. Суд наголосив, що гіпотетична зацікавленість особи у справі не є достатньою підставою для апеляційного оскарження, а необхідна наявність правового зв’язку, обумовленого нормами матеріального права. Суд вказав, що наявність обставин, які можуть бути підставами для захисту трудових прав ОСОБА_2, може бути предметом окремого судового розгляду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №753/16132/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя та визнання недійсними результатів електронних торгів.
2. Суд касаційної інстанції залишив позов без розгляду, оскільки позивачка не виконала ухвалу суду про внесення коштів на депозитний рахунок для забезпечення можливого відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу, що передбачено статтею 135 ЦПК України. Суд зазначив, що згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Також суд відхилив аргументи відповідача щодо порушення його права на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки не було встановлено порушень його права на доступ до суду. Суд касаційної інстанції наголосив, що наслідки залишення позову без розгляду стосуються позивача, а не відповідача. Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання про визнання зловживання процесуальними правами позивачкою, не знайшовши для цього підстав.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №237/5679/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з квартири, накладеного в рамках виконавчого провадження про стягнення аліментів з попереднього власника, яку позивач придбала за договором купівлі-продажу, визнаним дійсним судом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про зняття арешту, оскільки арешт на квартиру було накладено ще до укладення договору купівлі-продажу між позивачем та попереднім власником, у рамках виконавчого провадження про стягнення аліментів, і цей факт існував на момент укладення договору. Суд зазначив, що позивач не є боржником у виконавчому провадженні, але це не є безумовною підставою для зняття арешту, оскільки арешт був накладений для забезпечення виконання зобов’язань попереднього власника щодо сплати аліментів. Суд також вказав, що позивач, проявивши обачність, могла перевірити наявність обтяжень на квартиру перед укладенням договору. Крім того, суд зазначив, що позивач не навела жодної правової підстави, визначеної Законом України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна. Суд також зазначив, що позивач не позбавлена можливості захищати свої права у порядку, передбаченому статтею 659 ЦК України.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №450/484/19 від 08/10/2025
1. Предметом спору є заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, оскільки відповідач не надав попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат разом з першою заявою по суті спору, як це передбачено статтею 134 ЦПК України. Суд зазначив, що положення статті 59 Конституції України гарантують право на професійну правничу допомогу, а однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення. Проте, для відшкодування витрат на правничу допомогу необхідно дотримуватися вимог ЦПК України, зокрема, щодо подання попереднього розрахунку витрат та доказів їх понесення до закінчення судових дебатів або протягом п’яти днів після ухвалення рішення, якщо про це було заявлено до закінчення дебатів. Оскільки відповідач не виконав цих вимог, суд не має підстав для задоволення заяви про розподіл судових витрат. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 141 ЦПК України, яка передбачає наслідки неподання доказів про розмір судових витрат.
3. Верховний Суд постановив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Справа №453/1192/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є законність передачі у приватну власність земельної ділянки, що частково знаходиться у прибережній захисній смузі річки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що для вирішення спору про повернення земельної ділянки, яка частково накладається на землі водного фонду, необхідно чітко ідентифікувати цю частину шляхом визначення координат її меж. Суд підкреслив, що вимога про повернення всієї земельної ділянки є непропорційною, оскільки зачіпає права власника на ту частину, яка не є спірною. Також, суд зазначив, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на землю водного фонду, а обрання неналежного способу захисту є підставою для відмови в позові. Суд вказав на необхідність надання судами оцінки діям відповідача щодо зменшення площі земельної ділянки та їх впливу на відновлення прав держави на землі водного фонду. Суд також врахував, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам відповідача та не перевірив наявні докази.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта, відмовивши у задоволенні цих вимог, а в частині вимоги про повернення земельної ділянки направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №205/2583/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач вважає своє звільнення незаконним через психологічний тиск з боку керівництва.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач добровільно подав заяву про звільнення, в якій чітко вказав дату звільнення та не зазначав про будь-який тиск. Суд також врахував, що позивач не надав належних доказів відкликання своєї заяви про звільнення, а його твердження про психологічний тиск не були підтверджені. Суд також взяв до уваги акт про те, що в поштовому відправленні, яке позивач нібито надіслав з відкликанням заяви, фактично не було заяви про відкликання. Суд зазначив, що позивач не надав переконливих доказів упередженості судді, а його посилання на дискримінацію не знайшли підтвердження. Суд також вказав, що дії роботодавця відповідали вимогам законодавства про працю, а сам позивач не довів факту порушення його трудових прав.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/13331/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті військовослужбовця для отримання свідоцтва про смерть та реалізації прав на отримання одноразової грошової допомоги та пільг.
2. Суд задовольнив заяву про встановлення факту смерті, оскільки заявник надав достатньо доказів, зокрема покази свідків, які безпосередньо були присутні під час обстрілу та бачили тіло загиблого військовослужбовця, а також документи з військової частини про обставини зникнення військового під час бойових дій. Суд врахував, що тіло загиблого не було евакуйоване через постійні обстріли та захоплення території противником, що унеможливило складання акту про смерть. Суд також зазначив, що при розгляді таких справ слід уникати формального підходу, враховуючи обставини воєнного стану та складнощі у зборі доказів. Суд наголосив на важливості встановлення факту смерті для реалізації прав спадкоємців та отримання соціальних виплат. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні доказів.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №725/6048/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що кредитор має право на стягнення процентів за користування кредитом протягом усього періоду прострочення, але апеляційний суд не врахував, що рішенням суду першої інстанції заборгованість була визначена в національній валюті – гривні, а не в доларах США, тому і проценти мають нараховуватися на суму в гривнях; також, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд касаційної інстанції зменшив розмір процентів, які підлягають стягненню, до половини суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції. Суд також взяв до уваги, що сукупна сума неустойки не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за кредитним договором. Додатково, суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими, оскільки судовий збір був сплачений відповідно до вимог, повноваження представника позивача підтверджені, а заперечення щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції надійшло без електронного підпису.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині суми стягнутих процентів річних та розподілу судових витрат.
Справа №541/2681/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно, придбане на електронних торгах, у зв’язку з відмовою нотаріуса видати свідоцтво про придбання цього майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є оскарження дій нотаріуса щодо відмови у видачі свідоцтва, а не визнання права власності на майно, придбане з електронних торгів, оскільки торги не були визнані недійсними у судовому порядку, і переможець торгів має право на оформлення права власності у встановленому законом порядку. Суд зазначив, що нотаріус зобов’язаний мотивувати свої дії щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії, і можливість оскарження таких дій забезпечує законність нотаріального провадження та захист прав учасників. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про наявність спору між позивачем і попереднім власником майна, оскільки вони зводяться до неправильного тлумачення норм права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він є судом права, а не факту, і не здійснює переоцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №733/969/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту свого права, оскільки вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення реєстратора не є ефективним способом захисту у даному випадку. Належним способом захисту, на думку суду, є вимога про визнання відсутнім права оренди, зареєстрованого за відповідачем. Суд підкреслив, що встановлення правильності обраного способу захисту передує вирішенню спору по суті. Суд також врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду та Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо належного способу захисту у подібних спорах. Суд зазначив, що отримання орендної плати позивачкою не є визначальним фактором для вирішення питання про кваліфікацію додаткової угоди як неукладеної, оскільки це питання має оцінюватися за умови звернення орендодавця з належною вимогою про визнання відсутнім права оренди. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але змінив мотивувальну частину рішень, вказавши на неналежність обраного способу захисту.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх в силі в частині відмови у задоволенні позову та залишив без змін додаткові рішення судів.
Справа №991/1824/25 від 29/09/2025
1. Предметом спору є позов про визнання необґрунтованим активом автомобіля Audi Q7 та його стягнення в дохід держави, оскільки прокурор вважає, що цей актив був набутий за дорученням міського голови, чиї витрати значно перевищують його законні доходи.
2. Суд встановив, що міський голова, ОСОБА_1, користувався автомобілем Audi Q7, придбаним спочатку його дочкою, ОСОБА_2, а потім перепроданим ОСОБА_3, який працює в комунальному підприємстві, підконтрольному міській раді. Суд встановив тісний зв’язок між ОСОБА_1 та цим активом, зокрема, на основі даних про перетин кордону, фіксації автомобіля в різних містах та телефонних з’єднань. Суд також врахував, що ОСОБА_2 не мала достатньо законних доходів для придбання автомобіля, а її чоловік, ОСОБА_6, також не мав достатніх коштів, і їхні витрати значно перевищували їхні доходи. Суд критично оцінив докази відповідачів, такі як розписки про позику, вважаючи їх недостатньо переконливими. Суд також зазначив, що продаж автомобіля ОСОБА_3 відбувся поспішно, після повідомлення про перевірку НАБУ, що свідчить про спробу уникнути конфіскації. Враховуючи всі обставини, суд дійшов висновку, що автомобіль був придбаний за дорученням ОСОБА_1, і його законність походження не доведена.
3. Суд задовольнив позов та ухвалив рішення про стягнення автомобіля Audi Q7 в дохід держави.
Справа №214/5319/20 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. Оскільки в рішенні наведена лише резолютивна частина, то неможливо встановити аргументи суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий апеляційний розгляд.
Справа №448/682/16-к від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження).
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду. Щоб їх дізнатись, потрібно дочекатись повного тексту рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №522/6781/19 від 15/10/2025
1. Предметом спору у даній справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за замах на умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та незаконне поводження зі зброєю.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги засудженого та його захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №910/13473/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та затвердження плану реструктуризації її боргів за валютним кредитом, забезпеченим іпотекою єдиного житла.
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що боржник відповідає критеріям, встановленим пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) для реструктуризації валютного кредиту. Суд зазначив, що апеляційний суд вже досліджував план реструктуризації та встановив його відповідність вимогам КУзПБ, а кредитор не оскаржив цю постанову. ВС наголосив, що кредитор не надав доказів, які б спростовували право боржника на відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а тимчасове перебування за кордоном не змінює статусу житла як єдиного місця проживання. ВС також вказав, що переоцінка доказів не входить до його компетенції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №607/19725/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є захист прав споживачів шляхом стягнення коштів за неякісний автомобіль та неустойки за прострочений ремонт.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного: позивач не довів наявність істотних недоліків в автомобілі, які роблять неможливим його використання за призначенням; між позивачем та дистриб’ютором/імпортером автомобіля відсутні договірні відносини, що виключає можливість стягнення коштів; гарантійний ремонт автомобіля було проведено у строки, передбачені умовами замовлення, а відсутність дій позивача щодо отримання автомобіля з сервісного центру не свідчить про обґрунтованість вимог щодо стягнення неустойки; суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили клопотання позивача, а розгляд справи за відсутності позивача не призвів до порушення його права на судовий захист.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №918/1061/24(450/2316/24) від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, оскільки одна зі сторін, на думку позивача, не мала права розпоряджатися майном на момент укладення договору.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір простого товариства, на підставі якого одна зі сторін попереднього договору (ОСОБА_1) мала право на спільне ведення справ, закінчився до моменту укладення попереднього договору. Відповідно, ОСОБА_1 втратив повноваження на розпорядження майном, яке було предметом попереднього договору. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що договір простого товариства фактично було продовжено, оскільки не було надано належних доказів внесення змін до договору, зокрема, щодо продовження строку його дії. Також, суд відхилив посилання на договір новації, оскільки він стосувався інших правовідносин і не впливав на дію договору простого товариства. Суд підкреслив, що умови договору є обов’язковими для сторін, і закінчення строку дії договору припиняє повноваження сторін, визначені цим договором.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги та підтвердивши недійсність попереднього договору купівлі-продажу.
Справа №446/1064/24 від 14/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду та вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_8, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій неправильно врахували обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення стосовно малолітньої особи. Суд касаційної інстанції зазначив, що для кваліфікації обтяжуючої обставини необхідний доведений зв’язок між статусом потерпілого (малолітня особа) та обставинами вчинення злочину, чого у даній справі встановлено не було. Тому, посилання на цю обставину було виключено із судових рішень. В іншій частині вирок та ухвалу залишено без змін, що може свідчити про згоду суду з кваліфікацією дій обвинуваченого та мірою покарання, за умови виключення необґрунтованої обтяжуючої обставини.
Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом виключення обтяжуючої обставини.
Справа №911/2308/23 (911/518/24) від 02/10/2025
1. Предметом спору є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, які, на думку позивача, відповідач отримав як повірений за попередніми договорами купівлі-продажу квартир, укладеними від імені позивача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довела належними доказами факт отримання відповідачем грошових коштів та їх не передачу позивачу. Суд зазначив, що видача довіреності відповідачу на право отримання грошових коштів та укладення попередніх договорів, сама по собі не є беззаперечним доказом фактичного отримання відповідачем цих коштів і їх утримання. Також суд врахував тривалу відсутність будь-яких дій з боку позивача щодо контролю за діями повіреного або вимог щодо звітування про отримані кошти. Суд підкреслив, що тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача, і в даному випадку позивач не надала достатніх доказів на підтвердження своїх вимог.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/17380/19 від 15/10/2025
1. Предмет спору – визнання прав іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру), яка була відчужена без згоди іпотекодержателя.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» пропустило строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначив, що кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання, звернувшись до суду з вимогою про дострокове стягнення кредитної заборгованості, і рішення про стягнення боргу було ухвалене ще у 2012 році. Тому, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у 2019 році, позивач пропустив трирічний строк позовної давності. Суд також врахував, що позивач був обізнаний про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами ще у 2011 році, а у 2013 році було замінено стягувача у виконавчому провадженні, тому перехід права власності на предмет іпотеки не є обставиною, яка б об’єктивно унеможливлювала своєчасне подання позову. Суд підкреслив, що інститут позовної давності забезпечує стабільність цивільних правовідносин та стимулює учасників цивільного обігу до активного здійснення своїх прав.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/26553/21-ц від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення працівника з посади на підставі невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову працівника про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки роботодавець довів правомірність звільнення на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України. Суд зазначив, що працівнику було надано завдання на період випробування, з якими він ознайомився і не висловив заперечень. Роботодавець встановив, що працівник неналежним чином виконав поставлені завдання, що стало підставою для звільнення. Суд підкреслив, що вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника у період строку випробування, і що при визначенні відповідності працівника з випробуванням відповідній посаді роботодавець наділений певною свободою розсуду. Суд також вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №441/27/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельних ділянок та розірвання договорів оренди цих ділянок, ініційоване спадкоємцями, які вважають, що реєстрація була здійснена з порушенням їхніх прав на успадковані земельні паї.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, наголосив на принципі диспозитивності в цивільному процесі, згідно з яким суд розглядає справу в межах заявлених вимог. Суд зазначив, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, переглянувши рішення суду першої інстанції в частині, яка не була оскаржена. Крім того, ВС вказав, що ГУ Держгеокадастру у Львівській області не є належним відповідачем у спорі щодо скасування державної реєстрації, оскільки спір виник між позивачами та Городоцькою міською радою. ВС підкреслив, що встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи. Також, ВС зазначив, що апеляційний суд не врахував, що рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржило лише ГУ Держгеокадастру у Львівській області і тільки в частині скасування державної реєстрації земельних ділянок.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Городоцької міської ради та ТОВ «Агрокультура Захід», залишивши в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ГУ Держгеокадастру у Львівській області змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду.
Справа №154/783/19 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду у справі про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав. Особа, яка звертається до суду, повинна добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та утримуватись від дій, що затягують судовий процес. Якщо позивач належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за його відсутності у разі повторної неявки, незалежно від причин. Суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, за умови відсутності заяви про розгляд справи за його відсутності. Суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Умовою для залишення позову без розгляду є саме повторна неявка належним чином повідомленого позивача.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
Справа №380/11527/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що причини пропуску строку, пов’язані з відсутністю коштів на сплату судового збору, не є поважними, оскільки держава повинна дотримуватися принципів належного врядування і не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Також суд вказав, що обставини, пов’язані з виконанням військовою частиною завдань з відсічі збройної агресії, не були належним чином обґрунтовані та не були зазначені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд підкреслив, що невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження. Суд врахував, що повторну апеляційну скаргу було подано через три місяці після повернення первісної скарги, що свідчить про відсутність добросовісного ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/18340/22 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про невиплату додаткової винагороди військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було надано достатніх доказів безпосередньої участі у бойових діях, які б давали право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Суд також врахував, що позивач відмовився виконувати бойовий наказ, що, згідно з окремим дорученням Міністра оборони України, є підставою для невиплати додаткової винагороди. Суд зазначив, що наказ про невиплату винагороди у зв’язку з відмовою від виконання наказу є чинним і не був оскаржений позивачем. Суд підкреслив, що виплата додаткової винагороди є правом, яке виникає у зв’язку з участю у бойових діях, а не залежить від бажання військовослужбовця брати участь у таких діях. Суд також зазначив, що у відносинах єдиноначальності підлеглий зобов’язаний виконувати накази командира, а не самостійно вирішувати, які бойові завдання виконувати. Суд відхилив доводи скаржника про незаконне позбавлення винагороди, оскільки це було здійснено на підставі окремого доручення Міністра оборони, а не як дисциплінарне стягнення. Суд також підкреслив, що окреме доручення Міністра оборони України є чинним і підлягає застосуванню, незважаючи на відсутність державної реєстрації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/2123/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дисциплінарного стягнення “Догана”, накладеного на позивача в усній формі за низьку виконавську дисципліну.
2. Суди попередніх інстанцій закрили провадження в частині позовних вимог до командира батальйону, який наклав стягнення, у зв’язку з його смертю, вважаючи, що усна форма стягнення нерозривно пов’язана з особою командира і не допускає правонаступництва. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що статус суб’єкта владних повноважень мають не лише органи державної влади, а й їх посадові особи. Суд вказав, що дії командира батальйону щодо накладення дисциплінарного стягнення здійснюються в межах наданих службових повноважень і відображають діяльність військової частини, а не особисті рішення. Також, суди не перевірили чи мали місце обставини повного правонаступництва указаного відповідача, включаючи в себе публічне правонаступництво (правонаступництво у завданнях, функціях та повноваженнях), чим підтверджуються відповідні обставини.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №560/11395/24 від 16/10/2025
Предметом спору у справі є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, виходили з того, що податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі належних доказів та у відповідності до вимог чинного законодавства. Можливо, підприємець не надав достатніх аргументів або доказів на свою користь, щоб переконати суди у протиправності дій податкового органу. Також, суди могли врахувати практику застосування податкового законодавства та попередні рішення у подібних справах. Відсутність обґрунтування в наданій частині рішення не дозволяє зробити більш конкретні висновки щодо аргументів суду.
Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу фізичної особи-підприємця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №200/6795/20-а від 15/10/2025
1. Предметом спору є стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені Приватним акціонерним товариством «Єнакіївський металургійний завод» з Державної податкової служби України та інших відповідачів.
2. На жаль, в наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення. Є лише вступна та резолютивна частини постанови. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод», скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №600/1745/24-а від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови податкового органу у видачі ліцензії на роздрібну торгівлю пальним.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправною відмову податкового органу у видачі ліцензії на роздрібну торгівлю пальним. Суд зазначив, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним необхідно подати певний перелік документів, включаючи документи, що підтверджують введення об’єкта в експлуатацію. Однак, якщо автозаправна станція є модульною, розміщена на бетонному майданчику без фундаменту і не потребує будівельних робіт для її встановлення, то вимоги щодо введення в експлуатацію не застосовуються. Суд врахував, що позивач надав усі необхідні документи, включаючи дозвіл на експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки, що фактично дозволяє експлуатацію модуля заправки. Суд також послався на попередні рішення Верховного Суду, в яких роз’яснювалися аналогічні питання щодо модульних АЗС.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін, підтвердивши обов’язок податкового органу видати ліцензію.
Справа №160/32428/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності держави щодо забезпечення доступу до судочинства та стягнення моральної шкоди.
2. Суд відмовив у відкритті провадження, оскільки спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується дій/бездіяльності суду при вирішенні конкретної справи. Судді, здійснюючи правосуддя, є незалежними, і втручання в їхню діяльність заборонено. Оскарження дій суддів щодо розгляду справ можливе лише в порядку, передбаченому процесуальним законом. Порушення, допущені судами, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основних вимог, і оскільки основний спір не є публічно-правовим, вимога про відшкодування шкоди має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Суд також зазначив, що відсутність можливості оскаржити дії суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, є легітимним обмеженням, що забезпечує незалежність суддів.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/1061/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у достроковому звільненні військовослужбовця з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами, а саме у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір’ю.
2. Суд, розглядаючи справу, зазначив, що згідно з чинним законодавством, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені з військової служби за сімейними обставинами, зокрема, у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір’ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК). Суд підкреслив, що вимога надання довідки з управління соціального захисту населення про перебування на обліку як надавача соціальних послуг не є обов’язковою умовою для звільнення з військової служби за цією підставою. Також суд відхилив аргументи відповідача про те, що догляд за матір’ю можуть здійснювати інші члени сім’ї, оскільки законом встановлено право військовослужбовця на звільнення за наявності відповідних обставин, незалежно від наявності інших родичів. Суд врахував, що позивач надав всі необхідні документи, включаючи висновок ЛКК, який підтверджує потребу матері у постійному сторонньому догляді. Суд також зазначив, що Закон № 2232-XII має вищу юридичну силу порівняно з Постановою КМУ № 413, яка містить інші вимоги до документів, необхідних для підтвердження обставин, що дають право на звільнення з військової служби.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши право військовослужбовця на звільнення з військової служби у зв’язку з необхідністю догляду за хворою матір’ю на підставі висновку ЛКК.
Справа №2040/6197/18 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій податкової служби щодо реєстрації податкової застави на майно фізичної особи у зв’язку з наявністю податкового боргу.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав на те, що для виникнення права податкової застави необхідна наявність узгодженого грошового зобов’язання, тобто податкового боргу, який не був сплачений у встановлені строки. У даній справі, судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено відсутність у позивача податкового боргу з транспортного податку, оскільки податкове повідомлення-рішення не було належним чином вручено платнику податків. Відсутність узгодженого грошового зобов’язання унеможливлює виникнення податкового боргу, а отже, і застосування податкової застави. Суд також зазначив, що акт опису майна не є рішенням суб’єкта владних повноважень, а лише фіксує певний перелік майна, тому оскарження такого акту не підпадає під юрисдикцію адміністративного судочинства.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування записів про податкову заставу та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення цих вимог, а в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №120/18391/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження військовою частиною ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що пропуск строку на апеляційне оскарження не був зумовлений поважними причинами. Верховний Суд підкреслив, що відсутність коштів на сплату судового збору або організаційні труднощі, пов’язані з виділенням бюджетних коштів, не є достатньою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження для державних органів. Суд врахував, що військова частина звернулася до суду з повторною апеляційною скаргою зі значною затримкою, а розмір судового збору не був настільки великим, щоб суттєво вплинути на тривалість процедури його сплати. Також, не було надано достатніх доказів вжиття всіх можливих заходів для отримання фінансування для сплати судового збору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/18641/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є відмова суду апеляційної інстанції в ухваленні додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь ФОП ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив процесуальні норми, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, але прийнявши рішення у формі ухвали замість додаткової постанови, як це передбачено статтею 252 КАС України. Суд зазначив, що якщо питання про судові витрати не було вирішено в основному рішенні, суд має ухвалити додаткове рішення, а не ухвалу про відмову в його ухваленні. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не врахував вимоги процесуального законодавства щодо обов’язку доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу стороною, яка заявляє клопотання про їх зменшення, а також не взяв до уваги, що встановлення неспівмірності витрат є підставою для їх зменшення, а не для повної відмови у відшкодуванні. Суд касаційної інстанції підкреслив, що представником позивача було подано документи на підтвердження понесених витрат, проте відповідач не заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а лише просив відмовити у задоволенні заяви повністю.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення заяви ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
Справа №600/1029/25-а від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з підприємства та накладення арешту на його кошти.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій повернули позовну заяву податкового органу, вважаючи, що особа, яка її підписала (Томко В.М.), не мала належних повноважень, оскільки довіреність в порядку передоручення була підписана не керівником податкового органу, а самою Томко В.М. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином, чи був на довіреності кваліфікований електронний підпис керівника податкового органу в підсистемі “Електронний суд”. Верховний Суд підкреслив, що електронне доручення в “Електронному суді” видається за умови наявності електронних кабінетів та електронних цифрових підписів у довірителя та представника, і формується системою автоматично. Оскільки суди не перевірили наявність такого підпису, вони передчасно повернули позовну заяву.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/3048/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату ЄСВ.
2. Суд першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що фінансовий стан платника не впливає на сплату ЄСВ, а наявність заборгованості по зарплаті не звільняє від обов’язку сплачувати ЄСВ у встановлені строки. Суди послались на пріоритетність виплат із заробітної плати, але зазначили, що це не звільняє від відповідальності за несвоєчасну сплату ЄСВ. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши, що суди не врахували положення Закону про ЄСВ, які передбачають звільнення від штрафних санкцій та пені у період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо нарахування штрафних санкцій та пені у період карантину, з урахуванням зазначеного правового регулювання та загальноправового принципу дії норми права у часі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/8150/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з ТОВ «ТЕДІС Україна» на підставі податкового повідомлення-рішення, винесеного на виконання рішення суду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов податкового органу без розгляду, мотивуючи це передчасністю звернення до суду до закінчення строку на оскарження податкового повідомлення-рішення. Верховний Суд наголосив, що у випадку, коли податкове повідомлення-рішення винесене на виконання рішення суду, воно не підлягає повторному оскарженню в адміністративному порядку. Суд зазначив, що грошові зобов’язання мають бути сплачені протягом десяти днів з моменту їх узгодження, а не з моменту отримання нового податкового повідомлення-рішення, яке лише фіксує суму узгодженого зобов’язання. Також, суд вказав на необхідність врахування моменту вручення податкової вимоги відповідачу для визначення початку перебігу строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №520/19106/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що винагорода у розмірі 100 000 грн. виплачується лише за час безпосередньої участі у бойових діях, а саме за час виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей. Суд врахував функціональне призначення зенітних ракетних військ, до яких належав позивач, та їхню специфіку, яка полягає у безпосередньому ураженні повітряних цілей, а не у їх виявленні. Суд також зазначив, що довідка про участь у заходах з оборони України не є безумовною підставою для виплати винагороди за весь вказаний у ній період, оскільки може видаватися з іншою метою. Суд підкреслив, що винагорода виплачується пропорційно часу участі у бойових діях, що має бути підтверджено відповідними документами. Суд також врахував, що позивач проходив службу у військовій частині, яка виконувала бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей, що є безпосередньою участю у бойових діях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/396/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищої ради правосуддя та зобов’язання вчинити певні дії.
2. У рішенні не наведено жодних аргументів. Рішення складається лише з формальної частини. Тому я не можу надати інформацію про аргументи суду.
3. Суд відмовив у задоволенні позову.
Справа №440/8617/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Управління Державної міграційної служби України щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства та зобов’язання прийняти таку декларацію для отримання паспорта громадянина України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, вважаючи, що спір є тотожним попередній справі, в якій вже було ухвалено рішення. Верховний Суд підкреслив, що для закриття провадження необхідна повна тотожність сторін, предмету та підстав позову. У даній справі предметом спору є дії відповідача на виконання попереднього судового рішення, а саме відмова у прийнятті декларації про відмову від громадянства, що є новим спором, який не був предметом розгляду у попередній справі. Суд також зазначив, що позивач має право оскаржити рішення відповідача окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням рішення. Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, це призвело до ухвалення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №620/3542/19 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення прокурора та вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково зупинив провадження у справі про перегляд рішення за виключними обставинами, посилаючись на пункт 5 частини другої статті 236 КАС України, оскільки ця норма стосується перегляду судового рішення у касаційному порядку Верховним Судом, а не розгляду справи Конституційним Судом України. Суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином об’єктивну неможливість розгляду справи без рішення Конституційного Суду, як того вимагає пункт 3 частини першої статті 236 КАС України. Верховний Суд підкреслив, що зупинення провадження має бути обґрунтованим і не призводити до затягування розгляду справи. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність встановлення чіткого зв’язку між предметом спору та питаннями, які розглядаються Конституційним Судом, чого не було зроблено апеляційним судом.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №200/4415/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Гродівської селищної ради та військової адміністрації щодо утримання захисної споруди цивільного захисту та зобов’язання привести її у стан готовності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву прокурору, мотивуючи це тим, що прокурор звернувся до суду, не маючи на те законних підстав, оскільки захист інтересів держави у випадку порушення порядку утримання чи експлуатації споруд цивільного захисту має здійснюватися із застосуванням заходів адміністративного впливу, або ж шляхом звернення до адміністративного суду з позовом про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки експлуатації будівель, об`єктів, споруд, якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей. Суд зазначив, що звернення до суду з позовом до суб`єкта господарювання та/або органу місцевого самоврядування з вимогами привести захисну споруду в стан готовності не належить до передбачених законом форм реагування на порушення в цій сфері. Суд також вказав, що на Державну службу України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) покладено контроль за станом готовності об’єктів фонду захисних споруд, і саме ДСНС має реагувати на порушення у цій сфері, використовуючи передбачені законом заходи впливу. Суд підкреслив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Суд також врахував зміни до законодавства, які уточнюють повноваження суб’єктів забезпечення цивільного захисту, і наголосив на важливості чіткого визначення повноважень контролюючих органів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/3016/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкової служби про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що податковий орган не надав достатніх доказів та обґрунтувань для відмови в реєстрації податкових накладних, зокрема не обґрунтував величину залишку обсягу придбання товару, яка нібито перевищена. Суд також зазначив, що у квитанціях про зупинення реєстрації податкових накладних не було конкретизовано, які саме документи та пояснення необхідно надати платнику податків. Важливо, що суд підкреслив, що перелік документів, які може вимагати податковий орган, не є вичерпним і залежить від специфіки господарської операції. Крім того, суд вказав на те, що апеляційний суд самостійно розширив підстави для відмови в реєстрації податкових накладних, що суперечить вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та принципу поділу влади. Суд касаційної інстанції підкреслив, що податковий орган повинен чітко визначити конкретний вид критерію оцінки ступеня ризиків та зазначити необхідний перелік документів відповідно до цього критерію.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено.
Справа №420/17140/21 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поставки між ТОВ «Селфікс Трейд» та ТОВ «Юкрейн Глобал Експортс» за позовом Головного управління ДПС в Одеській області.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав на необхідність всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи. Суд першої інстанції має ретельно перевірити доводи податкового органу щодо нікчемності договору, а також надати оцінку доказам, наданим сторонами. Зокрема, суду необхідно встановити, чи дійсно господарські операції між ТОВ «Селфікс Трейд» та ТОВ «Юкрейн Глобал Експортс» мали реальний характер, чи були вони спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Важливо дослідити первинні документи, що підтверджують факт поставки товарів, їх оплату, транспортування, зберігання тощо. Крім того, суд повинен врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо принципу “податкового шахрайства” та його застосування в подібних спорах. Необхідно з’ясувати, чи були дії платника податків навмисними та чи призвели вони до значних втрат бюджету.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Селфікс Трейд» частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №805/2832/17-а від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що контролюючим органом правомірно проведено камеральну перевірку, оскільки під час її проведення досліджувалися лише дані податкових декларацій та Єдиного реєстру податкових накладних, без дослідження первинних документів. Суд вказав, що ТОВ «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» неправомірно заявило суму бюджетного відшкодування, оскільки в додатку 3 до податкової декларації не було надано інформації, яка б підтверджувала правомірність заявленої суми. Суд також відхилив доводи скаржника про необхідність проведення документальної перевірки, оскільки позивачем не було доведено наявності підстав для її проведення, передбачених статтею 200 Податкового кодексу України. Крім того, суд визнав правомірним прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, оскільки Податковий кодекс України передбачає можливість зменшення суми бюджетного відшкодування за результатами такої перевірки.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ТОВ «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/21414/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що військовослужбовці мають право на додаткову винагороду за участь у бойових діях, якщо на момент їхньої участі в таких діях відповідний наказ про виплату був чинним. Суд зазначив, що скасування наказу про виплату додаткової винагороди “заднім числом” не позбавляє військовослужбовців права на отримання цих виплат, гарантованих постановою Кабінету Міністрів України. Важливо, що позивач дійсно брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, перебуваючи на лінії бойового зіткнення, що підтверджується відповідними документами. Суд також врахував попередні рішення Верховного Суду в аналогічних справах, де було визнано право військовослужбовців на отримання винагороди за період, коли наказ про виплату був чинним. Таким чином, Верховний Суд підкреслив, що скасування наказу після періоду участі в бойових діях не є підставою для відмови у виплаті належної винагороди.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову військовослужбовця.
Справа №460/11335/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, якими їй було нараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на підставі отриманих грошових переказів на карткові рахунки від інших фізичних осіб.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що контролюючим органом було встановлено отримання позивачем доходу у вигляді грошових переказів від фізичних осіб на значну суму, які не були задекларовані та з яких не було сплачено податки. Позивач не надала жодних документів, які б спростовували факт отримання доходу або підтверджували сплату податків з цих сум. Суд також зазначив, що обов’язок доведення правомірності нарахування податків покладається на контролюючий орган, який надав достатні докази отримання доходу позивачем. Водночас, позивач не надала жодних доказів на спростування цих висновків. Крім того, суд врахував, що позивач не надала відповіді на запит податкового органу щодо походження коштів, що є порушенням податкового законодавства. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що позивачем не було надано жодних документів, які б стосувалися предмету перевірки та спростовували висновки податкового органу про отримання нею у 2023 році доходів, без їх належного обліку, звітності і оподаткування.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/7930/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повно дослідив обставини справи, зокрема не врахував довідку про участь позивача в бойових діях у поєднанні з іншими доказами, такими як бойові накази, журнали бойових дій та рапорти командирів. Суд апеляційної інстанції не перевірив інформацію про відсутність відомостей про участь позивача в бойових діях у журналах бойових дій, не дослідив первинні документи та не з’ясував, чи дійсно такі документи існують і чи були вони належним чином оформлені та збережені. Також, суд не дослідив зміст рапортів про виплату додаткової винагороди особовому складу, які були направлені відповідачем, та не надав їм належної оцінки. Крім того, суд не з’ясував зміст завдань, які виконував позивач під час несення прикордонних нарядів, та чи належить виконання таких завдань до поняття “безпосередня участь у бойових діях”. Суд наголосив, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не свідчить про відсутність у військовослужбовця права на винагороду.
3. Суд вирішив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №460/1851/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Рівненського слідчого ізолятора щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення позивачу з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №704.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, поданої Рівненським слідчим ізолятором. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що скаргу підписала особа, яка виконувала обов’язки начальника установи, але не надала документів, що підтверджують її повноваження на момент підписання скарги. Верховний Суд підкреслив, що процесуальне законодавство вимагає від осіб, які діють в порядку самопредставництва, підтверджувати свої повноваження. Відсутність доказів, які б засвідчували підстави та період покладення обов’язків начальника на особу, яка підписала скаргу, є підставою для повернення апеляційної скарги. Суд відхилив аргументи скаржника про надмірний формалізм, наголосивши на важливості дотримання вимог КАС України для забезпечення юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/396/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно судді, що, на думку позивача, призвело до порушення презумпції невинуватості та втручання в її приватне життя.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України, зокрема Законами “Про Вищу раду правосуддя” та “Про судоустрій і статус суддів”. Суд зазначив, що ВРП має право збирати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, для здійснення своїх функцій, а ухвала суду, що містила спірні відомості, була у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Також суд підкреслив, що встановлення ВРП певних фактів у дисциплінарному провадженні не є тотожним визнанню особи винною у кримінальному правопорушенні та не порушує презумпцію невинуватості. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже оцінювала правомірність рішення ВРП, в якому містилися ці відомості, і не виявила порушень. Суд також врахував, що позивач не довела, яким чином дії ВРП порушили її права та законні інтереси.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.
Справа №600/7751/23-а від 16/10/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичній особі, яка є засновником фермерського господарства, що використовує цю нерухомість у своїй діяльності.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що згідно з Податковим кодексом України, будівлі сільськогосподарських товаровиробників, віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення”, не є об’єктом оподаткування. Суд врахував, що фізична особа є засновником фермерського господарства, яке використовує спірні будівлі для зберігання сільськогосподарської продукції та техніки. На підставі наданих доказів, включаючи висновки експертиз та покази свідків, суди встановили, що нерухомість дійсно використовується у сільськогосподарській діяльності. Суд також взяв до уваги практику Верховного Суду, яка враховує тлумачення Конституційного Суду України щодо гарантій вільного розвитку підприємництва. Податковий орган не зміг довести, що будівлі не використовуються у сільськогосподарській діяльності або що фізична особа не є сільськогосподарським товаровиробником.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність скасування податкових повідомлень-рішень.
Справа №280/6038/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не зарахування позивачу до вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі та інші вимоги, пов’язані з трудовою діяльністю та соціальним забезпеченням.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору, зокрема, не надала довідку про доходи за попередній календарний рік, що є необхідним для встановлення, чи перевищує сума судового збору 5% її річного доходу. Суд зазначив, що перелік умов для відстрочення сплати судового збору є вичерпним, і суд не може його розширювати. Також було враховано, що позивачка не довела, що сплата судового збору позбавить її можливості задовольняти життєво необхідні потреби. Суд підкреслив, що вимога щодо сплати судового збору є обов’язковою для всіх учасників справи, і реагування суду на недотримання цієї вимоги не є надмірним формалізмом. Суд також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони не шкодять суті цього права.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року – без змін.
Справа №620/10526/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є правомірність дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову військовослужбовця. Суд зазначив, що з 20.05.2023, набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України, якою установлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з фіксованої суми, а саме 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року. Суд підкреслив, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно з яким суд розглядає справу в межах позовних вимог, і в даному випадку позивачка не оскаржувала саму постанову Кабінету Міністрів, на підставі якої було здійснено розрахунок її грошового забезпечення. Суд також врахував, що на момент розгляду справи в касаційному порядку, постанова Кабінету Міністрів, якою було встановлено фіксовану суму для розрахунку окладів, була чинною, і лише згодом була визнана протиправною та нечинною рішенням суду, що не впливає на правомірність дій відповідача на момент здійснення виплат. Суд наголосив на неприпустимості перебирання судом на себе правотворчих функцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/6480/22 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкової служби про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язання ДПС зареєструвати цю накладну.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене строками звернення до суду, що необхідно для правової визначеності. Суд не визнав поважними причинами пропуску строку звернення до суду обставини, пов’язані з воєнним станом, такі як перебування працівників у відпустках, зупинення діяльності підприємства та виїзд працівника за кордон, оскільки позивач є юридичною особою і міг скористатися послугами інших представників, зокрема адвокатів. Суд наголосив, що ці обставини є суб’єктивними і не доводять існування об’єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Також суд врахував, що директор ТОВ “Паркінг Сіті” не надав доказів перебування у відпустці, а обставини виїзду працівника за кордон не є об’єктивно непереборними.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/5641/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови військової частини у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення дружині військовослужбовця, який зник безвісти за особливих обставин.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції не повно встановив обставини справи, зокрема, не надав належної оцінки витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який підтверджує статус військовослужбовця як зниклого безвісти. Суд апеляційної інстанції також не з’ясував, чи був військовослужбовець виключений зі списків особового складу військової частини, що є важливим для визначення права на виплати. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду, які не стосуються спірних правовідносин. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку суду встановлювати дійсні обставини справи, незалежно від позиції сторін, та вживати заходів для виявлення та витребування доказів.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №120/10479/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо перерахунку грошового забезпечення позивача, виходячи з встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні роки.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, підкреслив, що позивач оскаржував бездіяльність військової частини щодо перерахунку грошового забезпечення на підставі певних нормативних актів, а не самі ці акти. Суд нагадав про принцип диспозитивності в адміністративному судочинстві, згідно з яким суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивач не оскаржував постанову Кабінету Міністрів України № 481, якою було змінено порядок розрахунку грошового забезпечення, суд не може вийти за межі позовних вимог і самостійно обирати правову підставу позову. Суд також зазначив, що органи державної влади повинні діяти в межах повноважень та у спосіб, визначені законом, і не повинні діяти свавільно. У випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, належним способом захисту є оскарження відповідного нормативно-правового акту. Суд підкреслив, що не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/30621/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття позивачки з реєстрації місця проживання та поновлення її реєстрації, а також визнання права користування частиною житлового будинку.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Верховний Суд зазначив, що спір пов’язаний з правом користування майном, а вимоги до Департаменту є похідними. Однак, суд врахував, що позивачці вже було відмовлено у відкритті провадження у цивільному суді за аналогічним позовом, що створює юрисдикційний конфлікт та загрожує її праву на доступ до суду, гарантованому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. З метою забезпечення цього права, Верховний Суд вирішив, що справа має бути розглянута адміністративним судом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли через процесуальну діяльність суду. Суд послався на практику Європейського суду з прав людини щодо юрисдикційних конфліктів та необхідності забезпечення ефективного засобу юридичного захисту.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №260/11188/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування фізичній особі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо будівлі лісопильного цеху.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що для правильного вирішення справи необхідно з’ясувати, чи використовувалася будівля лісопильного цеху саме фізичною особою-підприємцем у господарській діяльності, зокрема, у промисловому виробництві, а не іншим суб’єктом господарювання. Також важливо визначити, чи був основний вид діяльності ФОП у відповідні періоди класифікований у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, як це вимагається для застосування пільги з податку на нерухоме майно. Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам щодо здійснення саме позивачем промислового виробництва, залишив поза увагою обставину щодо можливого використання будівлі іншим суб’єктом господарювання та не перевірив відповідність основного виду діяльності позивача вимогам Податкового кодексу України. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд вирішив, що апеляційний суд не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №640/20926/21 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади в податковій міліції у зв’язку зі скороченням штатів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, чи дійсно відбулося скорочення посади позивача внаслідок організаційно-штатних змін у Державній фіскальній службі України, обмежившись лише посиланням на постанови Кабінету Міністрів України, які не містять прямої вказівки на скорочення посад у податковій міліції. Також суди не перевірили, чи були запропоновані позивачу всі наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, протягом усього періоду з моменту попередження про звільнення до фактичного звільнення. Суд касаційної інстанції підкреслив необхідність субсидіарного застосування норм Кодексу законів про працю України в частині забезпечення працівника іншою роботою при звільненні у зв’язку зі скороченням штату, оскільки спеціальне законодавство не містить вичерпного регулювання цього питання. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не дослідили важливі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування їх рішень та направлення справи на новий розгляд.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/362/25 від 16/10/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя.
Суд задовольнив позов кандидата, визнавши протиправним і скасувавши рішення ВККСУ. Суд зобов’язав ВККСУ повторно розглянути питання про здатність кандидата здійснювати правосуддя, враховуючи правову оцінку, надану Верховним Судом у цьому рішенні. Приймаючи рішення, суд, ймовірно, встановив порушення процедури або неправильне застосування норм права ВККСУ при оцінюванні кандидата. Можливо, суд вказав на необ’єктивність оцінювання або неврахування важливих обставин, які могли вплинути на рішення ВККСУ. Також, суд стягнув з ВККСУ на користь позивача витрати на сплату судового збору.
Суд прийняв рішення задовольнити позов кандидата на посаду судді.
Справа №440/6277/25 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на роздрібну торгівлю пальним та заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії цього рішення.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що для забезпечення позову необхідно довести реальну загрозу невиконання рішення суду або ускладнення захисту прав позивача, а також надати конкретні докази можливих негативних наслідків. Загальні твердження про збитки недостатні; потрібні обґрунтовані розрахунки та докази невідворотних наслідків для господарської діяльності. Суд також врахував, що фінансові збитки, навіть у разі їх доведення, не є безумовною підставою для забезпечення позову, оскільки підприємницька діяльність передбачає ризики. Суд наголосив на необхідності збалансування інтересів сторін та оцінки впливу заходів забезпечення позову на заінтересованих осіб.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «П. Рітейл» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/4497/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є відмова ТЦК та СП у підготовці та наданні оновлених довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що ТЦК та СП відмовив позивачу у видачі оновлених довідок про грошове забезпечення, необхідних для перерахунку пенсії, виходячи з актуального прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд наголосив, що з 1 січня 2020 року положення щодо визначення посадових окладів на основі прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, не відповідає актам вищої юридичної сили. У зв’язку зі зростанням прожиткового мінімуму, позивач має право на отримання оновленої довідки про грошове забезпечення. Апеляційний суд не врахував наявність заяви позивача від 04.01.2024 та відмови ТЦК та СП від 16.01.2024 у наданні довідки станом на 01.01.2024, що свідчить про порушення норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №640/9286/19 від 16/10/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «АЛТ Україна ЛТД» було нараховано податкові зобов’язання з податку на прибуток та штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи при новому розгляді. Зокрема, суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо оцінки ухвали суду у кримінальному провадженні стосовно директора контрагента разом з іншими доказами. Суди також не врахували попередні вказівки Верховного Суду щодо необхідності виклику та допиту директора контрагента для з’ясування обставин господарських операцій. Крім того, суди не надали належної оцінки доводам платника податків та не дослідили всі наявні докази в їх сукупності, що є порушенням принципу всебічного та повного з’ясування обставин справи. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності встановлення об’єктивної істини у справі та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також на обов’язковості дослідження всіх доказів, їх аналізу та надання їм оцінки під час судового розгляду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №460/11335/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Головного управління ДПС у Рівненській області.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши таким чином позицію податкового органу. В обґрунтуванні рішення, ймовірно, суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності дій податкового органу та відсутності порушень прав позивача. Конкретні аргументи, якими керувалися суди попередніх інстанцій, не зазначені, але можна припустити, що вони стосувалися правильності нарахування податкових зобов’язань, дотримання процедури прийняття рішень податковим органом, або ж відсутності підстав для скасування оскаржуваних рішень. Для більш точного аналізу необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийняття рішення Верховним Судом.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №240/19551/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є ненарахування та невиплата військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн недостатньо лише перебування військовослужбовця в районі бойових дій, а ключовою умовою є його безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, що має бути підтверджено відповідними документами. Суд вказав, що накази Адміністрації Держприкордонслужби України, хоч і не пройшли державну реєстрацію, фактично виконувалися та визначали механізм виплати додаткової винагороди, тому підлягають застосуванню. Суд також наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі наявні докази, зокрема рапорт начальника відділу прикордонної служби, та не встановили, які саме завдання виконував позивач у спірний період і де конкретно проходив службу. Суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності невиплати винагороди покладається на відповідача, а суди мають встановлювати дійсні обставини справи, незалежно від позиції сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Справа №320/32331/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про припинення виплати суддівської винагороди судді, який проходить військову службу, та зобов’язання поновити виплату.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, вказавши на те, що апеляційний суд не врахував активну участь позивача (судді, який проходить військову службу) у справі та його наполягання на продовженні розгляду. Верховний Суд підкреслив, що зупинення провадження має застосовуватися лише за наявності об’єктивних перешкод для розгляду справи, а не для зловживання процесуальними правами. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не забезпечив позивачу можливості висловити свою позицію щодо клопотання відповідача про зупинення провадження, що є порушенням принципів рівності сторін та змагальності в адміністративному процесі. Суд також взяв до уваги, що відповідач, подаючи клопотання про зупинення провадження, діяв недобросовісно, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалено не на його користь. Суд наголосив, що інститут зупинення провадження не може бути використаний на шкоду інтересам позивача.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №820/5778/16 від 16/10/2025
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими АТ «Українська залізниця» збільшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток та збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що договір фінансового лізингу між «Укрспецвагон» та «Прем’єр Лізинг» було припинено, а натомість укладено договір купівлі-продажу (викупу). Суд зазначив, що додаткова угода № 11 є останнім правочином у межах відносин з одержання майна в лізинг, і після її укладення жодних зобов’язань за договором лізингу сторони не мають. Суд підкреслив, що викупна вартість майна за договором купівлі-продажу включає “суму коефіцієнту коригування”, яка є компенсацією вартості придбаного майна, а не фінансовими витратами за договором лізингу. Суд також зазначив, що оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу майно вже перебувало у користуванні покупця, будь-яка поставка майна за цим договором не відбувається. Суд вказав, що платник податків зобов’язаний відобразити реальний стан власних активів та зобов’язань станом на останню календарну дату звітного періоду, а тому викупна вартість майна має кваліфікуватися як ціна відчуженого товару, а не лізинговий платіж.
3. Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/7387/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перше травня комбікормовий завод» на підставі податкових повідомлень-рішень.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували важливу обставину: рішення, на підставі яких виник податковий борг, були скасовані Верховним Судом, а справу направлено на новий розгляд. Верховний Суд наголосив, що для стягнення податкового боргу необхідно встановити факт узгодженості грошового зобов’язання, тобто відсутність оскарження податкових повідомлень-рішень або завершення процедури оскарження. Суд зазначив, що податковий орган повинен провести узгодження суми боргу перед зверненням до суду. Оскільки рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства про скасування податкових повідомлень-рішень, були скасовані, то суди мали дослідити питання узгодженості грошового зобов’язання на момент розгляду справи. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином всі обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування їх рішень та направлення справи на новий розгляд. Суд касаційної інстанції вказав на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
