СПРАВА B.F. ПРОТИ ГРЕЦІЇ
Ось розбір рішення у справі B.F. проти Греції від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:** Справа стосується громадянина Ірану, B.F., якого було затримано в Греції в очікуванні депортації після звернення з проханням про притулок. Суд встановив, що Греція порушила статтю 3 Конвенції через принизливі умови його утримання у відділку поліції. Крім того, Суд постановив, що Греція не забезпечила ефективного засобу правового захисту щодо скарг B.F. стосовно умов його утримання, порушивши статтю 13 у поєднанні зі статтею 3. Однак Суд не встановив порушення статті 5 § 1 щодо законності його затримання, а також не визнав за необхідне розглядати скаргу за статтею 5 § 4.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Задає тон, окреслюючи скарги заявника щодо законності та умов його утримання, відсутності ефективного засобу правового захисту та відсутності змістовного судового перегляду.
* **Факти:** Детально описує початковий арешт B.F., подання заяви про надання притулку, подальший арешт та спроби оскаржити його затримання та депортацію. Він також охоплює його скарги на умови утримання та проблеми зі здоров’ям.
* **Відповідна правова база:** Підсумовує національне законодавство та міжнародні матеріали, що стосуються справи, включаючи закони про затримання іноземних громадян, осіб, які шукають притулку, та звіти таких організацій, як ЄКПТ та ООН, щодо умов утримання в Греції.
* **Право:** Цей розділ містить правовий аналіз суду.
* **Стаття 3 (по суті):** Суд встановив порушення статті 3 через утримання заявника протягом двох місяців і вісімнадцяти днів у відділку поліції без зручностей, необхідних для тривалого утримання.
* **Стаття 13 (+ стаття 3):** Суд встановив порушення статті 13, оскільки не було проведено змістовного судового перегляду скарг заявника щодо умов утримання, здоров’я та адекватності медичної допомоги.
* **Стаття 5 § 1:** Суд не встановив порушення статті 5 § 1, оскільки затримання заявника в очікуванні депортації відповідало національному законодавству.
* **Стаття 5 § 4:** Суд визнав, що немає необхідності розглядати прийнятність та обґрунтованість скарги за статтею 5 § 4 Конвенції.
* **Стаття 41:** Розглядає питання справедливої сатисфакції, присуджуючи заявнику 3000 євро за нематеріальну шкоду та 1500 євро за витрати та видатки.
3. **Основні положення для використання:**
* **Порушення статті 3:** Рішення підкреслює, що утримання осіб протягом тривалого періоду у відділках поліції, де відсутні належні зручності, є принизливим поводженням.
* **Порушення статті 13:** Підкреслює важливість забезпечення ефективних засобів правового захисту щодо скарг на умови утримання, забезпечуючи, щоб національні суди змістовно оцінювали такі заяви.
* **Стаття 5 § 1:** Суд повторює критерії оцінки свавільності затримання згідно зі статтею 5 § 1 (f), включаючи сумлінність, зв’язок з підставами затримання, відповідність умов та розумну тривалість.
Сподіваюся, це допоможе вам!
СПРАВА ГРУЗІЯ ПРОТИ РОСІЇ (IV)
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини у справі Грузія проти Росії (IV) щодо справедливої сатисфакції:
**1. Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення з питання “справедливої сатисфакції” щодо порушень прав людини, що випливають з процесу “бордеризації” в Абхазії та Південній Осетії. Суд зобов’язав Росію виплатити Грузії загалом 252 018 000 євро компенсації за моральну шкоду, завдану різним групам грузинських жертв. До цих груп входять жертви вбивств, жорстокого поводження, незаконного затримання, обмеження свободи пересування та відмови в освіті грузинською мовою. Суд уточнив, що ці суми мають бути розподілені урядом Грузії між окремими жертвами під наглядом Комітету міністрів. Суд підтвердив свою юрисдикцію у цій справі, незважаючи на вихід Росії з Ради Європи, оскільки відповідні події відбулися до виходу Росії.
**2. Структура та основні положення:**
* **Процедура:** У рішенні викладено передісторію справи, включаючи первинну заяву Грузії, основне рішення Суду про встановлення численних порушень Конвенції та подальші подання щодо справедливої сатисфакції.
* **Юрисдикція:** Суд чітко підтверджує свою юрисдикцію розглядати справу, навіть після виходу Росії з Ради Європи, оскільки факти, що спричинили порушення, мали місце до виходу Росії.
* **Вимоги щодо справедливої сатисфакції:** У цьому розділі детально описані конкретні вимоги, висунуті Грузією щодо різних категорій жертв, включаючи кількість жертв, характер порушень та суму компенсації, яку вимагають за кожну жертву.
* **Оцінка Суду:** Це є ядром рішення, де Суд аналізує вимоги Грузії на основі представлених доказів та принципів, встановлених у попередніх міждержавних справах. Суд визначає, які вимоги є прийнятними, та обчислює відповідну суму компенсації для кожної категорії жертв.
* **Загальні принципи:** Суд посилається на загальні принципи, що стосуються вимог щодо справедливої сатисфакції у міждержавних справах.
* **Застосування вищезазначених принципів до фактів цієї справи:** Суд застосовує ці принципи до фактів цієї справи.
* **Розпорядження:** Рішення завершується ухвалою Суду, в якій вказано суми, які Росія повинна виплатити за кожну категорію жертв, терміни виплати, стандартну процентну ставку та механізм розподілу коштів між окремими жертвами. Воно також відхиляє деякі вимоги Грузії щодо справедливої сатисфакції.
**3. Основні положення для використання:**
* **Підтвердження юрисдикції:** Значним є чітке підтвердження Судом своєї юрисдикції, незважаючи на вихід Росії з Ради Європи.
* **Ідентифікація жертв:** Суд наголошує, що вимоги щодо справедливої сатисфакції повинні стосуватися порушень прав Конвенції “достатньо точних та об’єктивно ідентифікованих” груп людей, які стали жертвами цих порушень.
* **Механізм розподілу:** У рішенні підкреслюється, що присуджені суми повинні бути розподілені між окремими жертвами урядом-заявником.
* **Нагляд з боку Комітету міністрів:** Комітет міністрів здійснюватиме нагляд за виконанням рішень Суду проти Російської Федерації.
* **Присуджені суми:** Конкретні суми, присуджені за кожну категорію порушень, дають чітке уявлення про те, як Суд оцінює різні види порушень прав людини в цьому контексті.
**** Це рішення безпосередньо стосується наслідків конфлікту між Грузією та Росією та прав людини грузинів, які проживають в Абхазії та Південній Осетії або були змушені покинути їх.
СПРАВА ЦАТАНІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ
Ось розбір рішення у справі «Цатані проти Греції»:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) через відсутність об’єктивної неупередженості в дисциплінарному провадженні проти грецького прокурора. Голова Касаційного суду (КС), який ініціював дисциплінарне розслідування та дії, раніше зробив публічну заяву щодо справи, проаналізувавши клопотання заявниці про самовідвід і визнавши його необґрунтованим. ЄСПЛ наголосив, що ця заява, враховуючи високу посаду Голови та контекст справи, була несумісною з поняттям незалежного та неупередженого суду, навіть якщо дисциплінарні ради КС зрештою вирішили справу. Суд підкреслив, що дисциплінарна рада не розглянула вплив публічної заяви Голови на справедливість провадження.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення окреслює факти справи, включаючи дисциплінарне провадження проти заявниці, її клопотання про самовідвід та прес-реліз, опублікований Головою КС.
* У ньому детально описано відповідну правову базу та практику, включаючи положення Конституції Греції, Кодексу судів, Кримінально-процесуального кодексу та відповідну судову практику Суду Європейського Союзу.
* ЄСПЛ оцінює прийнятність скарги, вважаючи, що стаття 6 § 1 Конвенції застосовується відповідно до її цивільної частини.
* По суті, Суд застосовує принципи незалежності та неупередженості, зосереджуючись на об’єктивному тесті.
* Він аналізує вплив публічної заяви Голови КС на справедливість провадження в дисциплінарних радах, роблячи висновок, що це порушило статтю 6 § 1.
* Рішення завершується застосуванням статті 41 Конвенції, зазначаючи, що заявниця не подала жодних вимог щодо справедливої сатисфакції або витрат і видатків.
3. **Основні положення для використання:**
* Рішення наголошує на важливості об’єктивної неупередженості та видимості неупередженості, особливо у справах, що стосуються членів судової влади.
* Воно підкреслює, що публічні заяви високопосадовців щодо поточних проваджень можуть поставити під сумнів незалежність та неупередженість суду.
* ЄСПЛ наголошує, що дисциплінарні режими для суддів повинні мати запобіжники для запобігання політичному контролю над судовими рішеннями.
* Рішення підкреслює обов’язок органів влади діяти об’єктивно та неупереджено під час проведення дисциплінарних розслідувань проти членів судової влади.
* Воно роз’яснює, що навіть якщо дисциплінарний орган вважається «судом» згідно зі статтею 6, порушення може бути встановлено, якщо провадження заплямоване відсутністю неупередженості через зовнішні фактори, такі як публічні заяви впливових осіб.
Сподіваюся, це допоможе!
СПРАВА ТУГЛУК ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Це рішення стосується досудового ув’язнення Айсель Туглук, відомої турецької політикині, за підозрою в створенні або керівництві збройною терористичною організацією. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статті 5 §§ 1 і 3 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 10 (свобода вираження поглядів) і статті 18 (обмеження щодо використання обмежень прав) у поєднанні зі статтею 5 § 1 Європейської конвенції з прав людини. Суд дійшов висновку, що не було жодної обґрунтованої підозри, щоб виправдати затримання Туглук, що національні суди не надали достатніх підстав для її подальшого утримання під вартою, і що її затримання мало приховану мету придушення плюралізму та обмеження політичних дебатів. Суд також постановив, що відступ Туреччини від зобов’язань за статтею 15 Конвенції не застосовується до цієї справи.
Рішення починається зі вступу, в якому викладено суть справи, після чого йде розділ з детальним описом фактів, включаючи біографію Туглук, арешт, досудове ув’язнення, обвинувальний акт проти неї, подальші кримінальні провадження та її індивідуальну заяву до Конституційного Суду. Далі представлено відповідне національне законодавство та практику, після чого Суд обґрунтовує своє рішення щодо попереднього питання стосовно відступу Туреччини від зобов’язань за статтею 15 та попереднього заперечення щодо прийнятності заяви. Потім у рішенні розглядаються твердження про порушення статті 5 §§ 1 і 3, статті 5 § 4, статті 10 і статті 18 у поєднанні зі статтею 5 § 1, надаються подання сторін та оцінка Суду щодо кожного з них. Насамкінець, розглядається застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, включаючи відшкодування збитків і витрат. Порівняно з попередніми версіями, це рішення містить детальний аналіз конкретних фактів і обставин, що стосуються затримання Туглук, наголошуючи на відсутності обґрунтованої підозри та прихованих політичних мотивах, що стояли за цим.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються порушення статті 5 § 1 через відсутність обґрунтованої підозри, порушення статті 10 через незаконний характер досудового ув’язнення, що впливає на законність втручання, і порушення статті 18 у поєднанні зі статтею 5 § 1, підкреслюючи, що досудове ув’язнення мало приховану мету придушення плюралізму та обмеження свободи політичних дебатів. Ці висновки підкреслюють важливість забезпечення того, щоб досудове ув’язнення ґрунтувалося на конкретних доказах і не використовувалося для придушення політичної опозиції.
СПРАВА “БУДАК ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Будак та інші проти Туреччини”, що стосується арешту та досудового тримання під вартою численних заявників після спроби державного перевороту в Туреччині 15 липня 2016 року. Заявників підозрювали в приналежності до “Організації Фетхуллахістських терористів/Паралельної державної структури” (FETÖ/PDY). ЄСПЛ встановив порушення статті 5 § 1 Конвенції, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканність, через відсутність обґрунтованої підозри, що виправдовує початкове досудове тримання заявників під вартою. Суд наголосив, що саме лише використання програми обміну повідомленнями ByLock, а також інші непрямі докази, такі як банківські операції, публікації в соціальних мережах та приналежність до певних установ, не є достатніми для встановлення обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Обґрунтування турецькою владою наказів про затримання, що базуються на загальних посиланнях на Кримінально-процесуальний кодекс та тяжкість інкримінованого злочину, було визнано Судом недостатнім. Відповідно, ЄСПЛ присудив кожному заявнику (за винятком тих, що фігурують у п’яти конкретних заявах) одноразову виплату в розмірі 5000 євро як компенсацію моральної шкоди та відшкодування витрат і видатків.
Рішення починається з викладу суті справи, зосереджуючись на арештах і досудових триманнях під вартою після спроби перевороту 2016 року. У ньому детально описані підстави для підозри, використані турецькою владою, включаючи використання ByLock, фінансову підтримку FETÖ/PDY, діяльність у соціальних мережах і приналежність до певних установ. Далі структура переходить до оцінки Суду, починаючи з об’єднання заяв у зв’язку з їхньою схожою тематикою. Основна частина рішення стосується ймовірного порушення статті 5 § 1, розглядаючи прийнятність скарг і достатність доказів, представлених турецьким урядом. Потім Суд оцінює інші скарги за статтею 5 §§ 1, 3 і 4, вирішивши не розглядати їх далі через свої висновки щодо статті 5 § 1. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, присуджуючи компенсацію за моральну шкоду та відхиляючи вимоги про відшкодування матеріальної шкоди. Це рішення ґрунтується на попередніх рішеннях, таких як “Акгюн проти Туреччини” та “Танер Килич проти Туреччини (№ 2)”, підсилюючи принцип, згідно з яким непрямі докази та узагальнені обґрунтування є недостатніми підставами для досудового тримання під вартою відповідно до статті 5 § 1 Конвенції.
Найважливішим положенням цього рішення є наголос на вимозі “обґрунтованої підозри” для досудового тримання під вартою відповідно до статті 5 § 1 (c) Конвенції. Суд чітко зазначає, що саме лише використання програми обміну повідомленнями ByLock разом з іншими непрямими доказами автоматично не становить обґрунтованої підозри у вчиненні злочину. Це рішення підсилює необхідність індивідуальної оцінки та конкретних доказів, що пов’язують підозрюваних із злочинною діяльністю, а не покладатися на широкі асоціації чи приналежності. Рішення також підкреслює неадекватність загальних посилань на Кримінально-процесуальний кодекс і тяжкість інкримінованого злочину як достатнього обґрунтування наказів про затримання. Цей аспект рішення є особливо важливим для забезпечення того, щоб досудове тримання під вартою ґрунтувалося на конкретних і перевірених доказах, а не на розпливчастих або необґрунтованих твердженнях.
### **СПРАВА ЧЕТІНА ТА ІНШИХ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Четіна та інших проти Туреччини, що стосується 137 заяв, пов’язаних з арештами та попереднім ув’язненням після спроби державного перевороту в Туреччині у 2016 році. Заявники, яких підозрювали в приналежності до “Фетуллахістської терористичної організації/Паралельної державної структури” (FETÖ/PDY), стверджували про порушення статті 5 Конвенції, зокрема щодо відсутності обґрунтованої підозри для їх затримання та недостатності підстав, наданих національними судами для призначення та продовження їхнього попереднього ув’язнення. ЄСПЛ встановив порушення статті 5 § 3 Конвенції через відсутність достатніх підстав для попереднього ув’язнення заявників, зазначивши, що міркування національних судів були формальними та стереотипними, без індивідуальної оцінки пов’язаних з цим ризиків. Суд не вважав за необхідне розглядати скарги за статтею 5 § 1 (c) Конвенції. Суд присудив 3000 євро кожному заявнику, який подав вимогу про справедливу сатисфакцію у зв’язку з нематеріальною шкодою, а також витрати та видатки.
Рішення структуровано наступним чином: Воно починається з історії провадження та фактів справи, викладаючи арешти та затримання заявників, докази, на які посилалася турецька влада, та національне судове провадження. Потім Суд розглядає об’єднання заяв та прийнятність скарг, відхиляючи заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів захисту та зловживання правом на подання заяви. Основна частина рішення полягає в оцінці Судом суті скарг за статтею 5 §§ 1 та 3, де він аналізує мотивування національних судів щодо призначення та продовження попереднього ув’язнення заявників. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41 Конвенції, присуджуючи справедливу сатисфакцію заявникам.
Основні положення рішення підкреслюють занепокоєння ЄСПЛ щодо відсутності індивідуальної оцінки та формальних міркувань, використаних турецькими судами при призначенні та продовженні попереднього ув’язнення після спроби державного перевороту 2016 року. Суд підтвердив, що будь-яка система обов’язкового тримання під вартою per se несумісна зі статтею 5 § 3 Конвенції. Суд наголосив, що навіть за наявності обґрунтованої підозри рішення про призначення та продовження попереднього ув’язнення повинні містити відповідні та достатні підстави, що обґрунтовують необхідність тримання під вартою. Це рішення підкреслює важливість надання конкретних обґрунтувань для попереднього ув’язнення, особливо в контексті масових арештів і затримань після надзвичайних станів. **** Це рішення має наслідки для українців, оскільки воно підкреслює важливість індивідуальних оцінок і конкретних обґрунтувань для попереднього ув’язнення, особливо в ситуаціях збройного конфлікту або політичної нестабільності.
СПРАВА КОШТА ФІГЕЙРЕДУ ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ
Ось розбір рішення у справі Кошта Фігейреду проти Португалії:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Португалія порушила статтю 10 Конвенції (свобода вираження поглядів) у справі пана Кошти Фігейреду. Заявника, професора, було засуджено за обтяжливу дифамацію за заяви, які він зробив у пресі та в публікаціях, критикуючи прокурора та суддю, які брали участь у його попередньому кримінальному провадженні. ЄСПЛ постановив, що накладене покарання, умовний строк ув’язнення, обумовлений пожертвою та публікацією вироку, було непропорційним і, отже, не було необхідним у демократичному суспільстві. Хоча Суд визнав підстави для покарання заявника, він визнав суворість санкції надмірним втручанням у його свободу вираження поглядів.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу передісторії справи, включаючи первинний засудження заявника за невиконання законного розпорядження та подальші провадження щодо дифамації проти нього.
* У ньому детально описані заяви заявника, які призвели до засудження за дифамацію, включаючи ті, що були зроблені журналістам, в онлайн-публікації та в повідомленнях до Вищої ради магістратури.
* Потім рішення оцінює прийнятність заяви, визнаючи її прийнятною відповідно до Конвенції.
* Суд зосереджує свій аналіз на статті 10 (свобода вираження поглядів), визнаючи, що рішення національних судів втручалися в право заявника на свободу вираження поглядів, але перевіряючи, чи було це втручання обґрунтованим.
* ЄСПЛ застосовує свою усталену практику щодо необхідності втручання у свободу вираження поглядів, збалансовуючи права заявника відповідно до статті 10 з правами судді та прокурора на повагу до їх приватного життя відповідно до статті 8.
* Суд доходить висновку, що санкція, накладена на заявника, була непропорційною, що призвело до встановлення порушення статті 10.
* Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 (справедлива сатисфакція), присуджуючи заявнику компенсацію витрат і видатків, понесених у ЄСПЛ, але відхиляючи вимоги щодо матеріальної шкоди та внутрішніх витрат, оскільки заявник може вимагати відшкодування через відновлення внутрішнього провадження.
3. **Основні положення для використання:**
* **Непропорційна санкція:** Основним висновком є те, що накладення умовного строку ув’язнення за дифамацію в поєднанні з вимогою про пожертву та публікацією вироку було непропорційною санкцією та порушувало статтю 10. Це підкреслює важливість забезпечення того, щоб покарання за правопорушення, пов’язані з висловлюваннями, були ретельно вивірені та не обмежували належним чином свободу вираження поглядів.
* **Балансування конкуруючих прав:** Рішення підтверджує необхідність збалансування свободи вираження поглядів (стаття 10) з правом на повагу до приватного життя (стаття 8), підкреслюючи, що жодне право автоматично не має переваги. Суди повинні провести ретельну оцінку конкретних обставин, щоб досягти справедливого балансу.
* **Вплив на публічні дебати:** Справа підкреслює принцип, згідно з яким санкції за висловлювання можуть мати «залякуючий ефект», особливо коли вони передбачають позбавлення волі, навіть якщо воно є умовним. Це може стримувати людей від висловлювання критичних думок з питань, що становлять суспільний інтерес.
Сподіваюся, цей аналіз буде корисним.
СПРАВА IANCU AND RISTEA ПРОТИ РУМУНІЇ
Ось розбір рішення у справі Iancu and Ristea проти Румунії від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Румунію винною у порушенні статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на життя) через неефективне розслідування смерті дочки одного заявника та поранення іншого заявника під час подій у грудні 1989 року, які призвели до падіння комуністичного режиму. Суд встановив, що розслідування цих подій було надмірно тривалим, не передбачало залучення потерпілих і не було прозорим, таким чином не відповідаючи необхідним стандартам ефективного розслідування. Суд відхилив попередні заперечення румунського уряду, включаючи аргументи про те, що стаття 2 не застосовується до пораненого заявника і що заявники втратили статус жертви. В результаті Суд присудив кожному заявнику по 20 000 євро як компенсацію за моральну шкоду.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет справи:** Підсумовує факти, посилаючись на аналогічні справи та деталізуючи події грудня 1989 року, включаючи смерть дочки першого заявника та поранення другого заявника.
* **Оцінка Суду:**
* **Об’єднання заяв:** Суд вирішив розглядати заяви спільно через їхню схожу тематику.
* **Передбачуване порушення статті 2 Конвенції:** Розглядає попередні заперечення уряду щодо застосовності статті 2 та статусу заявників як жертв, відхиляючи ці заперечення.
* **Прийнятність:** Оголошує заяви прийнятними, вважаючи, що вони не є явно необґрунтованими.
* **Суть справи:** Аналізує ефективність розслідування, визнаючи його процедурно дефектним через надмірну тривалість, бездіяльність, відсутність залучення потерпілих та відсутність публічної інформації.
* **Висновок:** Робить висновок, що заявники були позбавлені ефективного розслідування, що становить порушення статті 2.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** Розглядає вимоги заявників щодо відшкодування моральної шкоди та присуджує кожному заявнику 20 000 євро.
* **Резолютивна частина:** Формально оголошує заяви прийнятними, встановлює факт порушення статті 2 та визначає суму збитків, які підлягають виплаті кожному заявнику.
3. **Основні положення для використання:**
* **Застосовність статті 2 до не смертельних тілесних ушкоджень:** Суд роз’яснює, що стаття 2 може застосовуватися до випадків заподіяння тілесних ушкоджень державними агентами, які не призвели до смерті, особливо коли дії поставили життя потерпілого під серйозну загрозу.
* **Ефективність розслідування:** Рішення підтверджує вимоги до ефективного розслідування насильницьких смертей або поранень, включаючи розумну оперативність, залучення потерпілих та прозорість.
* **Статус жертви:** Суд підкреслює, що заявники не втрачають статус жертви, якщо національні органи влади не визнають порушення Конвенції та не нададуть відшкодування.
* **Ratione Temporis:** Суд підтверджує свою юрисдикцію розглядати скарги щодо неефективності кримінальних розслідувань, коли більшість проваджень і важливих процесуальних заходів відбулися після набрання Конвенцією чинності для держави-відповідача.
**** Це рішення підкреслює важливість проведення ретельних і своєчасних розслідувань у справах, пов’язаних із втратою життя або серйозними травмами, особливо коли до цього причетні державні агенти. Воно також підкреслює необхідність залучення потерпілих і прозорості в таких розслідуваннях. Ця справа може мати наслідки для подібних справ в Україні, особливо тих, що стосуються розслідувань смертей або поранень, спричинених конфліктом або діями державних агентів.
СПРАВА ІМРАК ТА ЙИЛДИЗ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі Імрак та Йилдиз проти Туреччини:
1. **Суть рішення:**
Справа стосується тверджень про жорстоке поводження з двома заявниками, паном Імраком та паном Йилдизом, з боку тюремних охоронців у Туреччині, та подальшого розслідування цих тверджень. Заявники стверджували, що вони зазнали жорстокого поводження під час обшуку в тюрмі та переклички, і що розслідування їхніх тверджень було неефективним. Суд встановив порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини в її процесуальному аспекті через відсутність ретельного та незалежного розслідування турецькою владою. Однак Суд не встановив порушення статті 3 в її матеріальному аспекті, оскільки було недостатньо доказів, щоб довести поза розумним сумнівом, що заявники зазнали жорстокого поводження.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет справи:** Детально описує твердження заявників про жорстоке поводження з боку тюремних охоронців під час обшуку в тюрмі та переклички в Анталійській тюрмі типу L.
* **Оцінка Суду:**
* **Прийнятність:** Розглядає заперечення турецького уряду щодо того, що заявники не вичерпали внутрішні засоби захисту. Суд відхилив це заперечення, заявивши, що заявники подали кримінальні скарги до прокурора, що було належним засобом захисту.
* **Суть справи:** Розглядає матеріальні та процесуальні аспекти статті 3 Конвенції. Суд встановив, що розслідування тверджень заявників було неефективним, оскільки прокурор не отримав свідчення від заявників або інших відповідних свідків, не забезпечив проведення медичних оглядів і значною мірою покладався на попереднє дисциплінарне розслідування, якому бракувало незалежності.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** Присуджує кожному із заявників 3000 євро за нематеріальну шкоду та 1000 євро спільно на відшкодування витрат і видатків.
3. **Основні положення для використання:**
* **Процесуальне зобов’язання за статтею 3:** Рішення підкреслює важливість проведення ретельного та незалежного розслідування тверджень про жорстоке поводження, особливо в ситуаціях, коли особи перебувають під контролем держави, наприклад, у в’язницях.
* **Медичні огляди:** Суд наголошує, що належні медичні огляди є важливою гарантією проти жорстокого поводження і що відсутність медичних звітів може підірвати ефективність розслідування.
* **Незалежність розслідувань:** Рішення підкреслює необхідність того, щоб розслідування були незалежними від тих, проти кого спрямовані звинувачення, зазначаючи, що дисциплінарні розслідування, проведені колегами ймовірних злочинців, можуть викликати сумніви щодо неупередженості процесу.
* **Тягар доведення:** Суд підтверджує стандарт доказування “поза розумним сумнівом” для встановлення факту жорстокого поводження, але визнає, що такий доказ може бути виведений із вагомих, чітких і узгоджених доказів.
Це рішення підкреслює важливість зобов’язань держав захищати осіб від жорстокого поводження та проводити ефективні розслідування, коли висуваються такі звинувачення, особливо в місцях позбавлення волі.
СПРАВА ІСМАЙІЛОВОЇ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Ісмайілової проти Азербайджану, що стосується кримінального провадження за фактом дифамації проти заявниці, журналістки-розслідувачки. Справа виникла через інформацію, яку вона опублікувала у своєму акаунті Facebook у 2011 році, що призвело до приватного обвинувачення з боку члена опозиційної партії. Національні суди засудили журналістку за наклеп, значною мірою на підставі листа Міністерства національної безпеки (МНБ). ЄСПЛ встановив, що право заявниці на справедливий судовий розгляд було порушено, оскільки їй не було надано можливості допитати автора листа, який був вирішальним доказом проти неї. Суд дійшов висновку, що судовий розгляд був несправедливим, що порушує статтю 6 §§ 1 та 3(d) Європейської конвенції з прав людини. Суд присудив заявниці 3600 євро за нематеріальну шкоду та 1500 євро за витрати і видатки.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з історії процедури та фактів справи, викладаючи початковий пост заявниці в соціальних мережах, подальші судові провадження в Азербайджані та докази, представлені обома сторонами. Далі переходить до оцінки Суду, зосереджуючись на ймовірному порушенні статті 6 §§ 1 та 3(d) щодо права на справедливий судовий розгляд та права допитувати свідків. Суд аналізує допустимість доказів та посилання національних судів на лист МНБ. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, присуджуючи заявниці відшкодування збитків та витрат. Рішення явно не посилається на попередні версії, але цитує відповідну судову практику, таку як Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye та Ilgar Mammadov v. Azerbaijan (no. 2), щоб встановити загальні принципи щодо права на справедливий судовий розгляд.
Найважливішим положенням цього рішення є акцент на праві обвинуваченого допитувати свідків, особливо коли їхні свідчення є вирішальними для обвинувального вироку. Суд підкреслює, що коли обвинувальний вирок ґрунтується насамперед на конкретних доказах, обвинувачений повинен мати адекватну можливість оскаржити джерело цих доказів. Це рішення підсилює принцип, згідно з яким неперевірені докази від правоохоронних органів не повинні прийматися без обережності, і що національні суди повинні забезпечувати справедливий судовий розгляд, дозволяючи допит ключових свідків.
СПРАВА ДЖАБРАЇЛЗАДЕ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі Джабраїлзаде проти Азербайджану:
1. **Суть рішення:**
ЄСПЛ встановив, що Азербайджан порушив статтю 10 (свобода вираження поглядів) і статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Справа стосувалася відмови журналісту в доступі до інформації, що становить суспільний інтерес і знаходиться у володінні Адміністрації Президента. Суд визначив, що відмова перешкоджала праву журналіста отримувати та поширювати інформацію, і що національна правова база не забезпечувала ефективного засобу правового захисту для його скарг. Суд наголосив, що бездіяльність Адміністрації Президента не відповідала внутрішньому законодавству, що призвело до порушення.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу скарг заявника щодо відмови в доступі до інформації та відсутності справедливого провадження та ефективних засобів правового захисту.
* Далі оцінюється застосовність статті 10, враховуючи мету запиту на інформацію, характер інформації, роль заявника як журналіста та наявність інформації.
* Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту, встановивши, що заявник намагався подати свої скарги до національних судів.
* Рішенням завершується тим, що мало місце втручання в право заявника отримувати та поширювати інформацію, яке не було “передбачене законом”, що призвело до порушення статті 10.
* Також встановлено порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 10, оскільки заявник не мав ефективного засобу правового захисту для оскарження ймовірного порушення його права на свободу вираження поглядів.
* Нарешті, Суд вирішує, що немає необхідності окремо розглядати прийнятність і обґрунтованість скарги за статтею 6 Конвенції, і відхиляє вимогу заявника щодо відшкодування витрат і видатків.
3. **Основні положення для використання:**
* **Застосовність статті 10:** Рішення підтверджує принцип, згідно з яким стаття 10 може застосовуватися, коли доступ до інформації є інструментом для роботи журналіста як “громадського сторожа”.
* **Тягар доказування:** На Уряд покладається тягар доведення того, що засіб правового захисту був ефективним і доступним.
* **Обов’язок держави:** Навіть якщо орган державної влади не володіє запитуваною інформацією, він зобов’язаний визначити відповідного володільця інформації або повідомити заявника в чіткій і обґрунтованій формі, чому в запиті відмовлено.
* **Ефективний засіб правового захисту:** Стаття 13 вимагає, щоб особи мали засіб правового захисту у національних органах влади у випадку порушення їхніх прав, передбачених Конвенцією.
СПРАВА МЕДАРОВ ПРОТИ БОЛГАРІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі «Медаров проти Болгарії», що стосується порушення презумпції невинуватості. Заявник, пан Медаров, стверджував, що заяви, зроблені трьома посадовими особами з прокуратури Болгарії, порушили його право на презумпцію невинуватості. Ці заяви були зроблені під час прес-конференції та подальших телевізійних інтерв’ю щодо кримінального розслідування у справі про шпигунство, до якого був причетний пан Медаров. ЄСПЛ встановив, що заяви, зроблені посадовими особами, вийшли за рамки простого інформування громадськості та передавали ідею про те, що пан Медаров винен до того, як будь-який суд визнав його винним. Отже, Суд постановив, що мало місце порушення статті 6 § 2 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує презумпцію невинуватості. Суд присудив заявнику 3000 євро за моральну шкоду та 1800 євро за витрати та видатки.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процесуальних деталей і фактів справи, викладаючи роль пана Медарова, кримінальне провадження проти нього та конкретні заяви, зроблені посадовими особами прокуратури. Потім представлено оцінку прийнятності заяви, відхилено заперечення уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів захисту. Суд переходить до суті справи, аналізуючи, чи порушили заяви прокуратури статтю 6 § 2 Конвенції. Рішення посилається на встановлені принципи щодо презумпції невинуватості та застосовує їх до фактів справи. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції, яка стосується справедливої сатисфакції, та визначає суми, які мають бути присуджені заявнику за збитки та витрати.
Основним положенням рішення є висновок про те, що заяви, зроблені болгарськими посадовими особами прокуратури, порушили право пана Медарова на презумпцію невинуватості, як це гарантовано статтею 6 § 2 Конвенції. Суд підкреслив, що заяви вийшли за рамки простого інформування громадськості про кримінальне провадження та передавали відчуття провини до того, як було винесено судове рішення. Це рішення підкреслює важливість стриманості та неупередженості з боку державних посадових осіб під час обговорення поточних кримінальних розслідувань, особливо до початку судового розгляду.
СПРАВА «ОЛМЕЗ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»
Ось розбір рішення у справі «Олмез проти Туреччини» Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини встановив, що Туреччина порушила статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод через неналежне поводження з заявником, адвокатом, з боку поліцейського та подальше неналежне розгляду справи національними судами. Суд встановив, що поліцейський застосував невиправдану силу, що становить принизливе поводження. Крім того, призупинення виконання вироку щодо поліцейського та відсутність дисциплінарних заходів призвели до безкарності, що порушує процесуальний аспект статті 3. Суд відхилив заперечення уряду щодо статусу заявника як потерпілого, наголосивши на тому, що засоби правового захисту, надані національними судами, були недостатніми.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладення фактів справи, включаючи твердження заявника про неналежне поводження з боку поліцейського, внутрішнє розслідування та судові провадження, а також скарги заявника до Конституційного суду та Європейського суду з прав людини.
* Далі розглядається питання прийнятності заяви, враховуючи заперечення уряду щодо статусу заявника як потерпілого.
* Суд переходить до оцінки суті справи, розглядаючи як матеріальний, так і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.
* У рішенні згадуються встановлені принципи щодо застосування сили державними агентами та обов’язку держави проводити ефективні розслідування тверджень про неналежне поводження.
* Суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 3 як у її матеріальному, так і в процесуальному аспектах, встановивши, що поліцейський застосував невиправдану силу і що національні суди не забезпечили належного відшкодування.
* Нарешті, у рішенні розглядається застосування статті 41 Конвенції, присуджуючи заявнику компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
3. **Основні положення для використання:**
* Рішення підсилює принцип, згідно з яким будь-яке застосування фізичної сили співробітниками правоохоронних органів, яке не є суворо необхідним, принижує людську гідність і порушує статтю 3 Конвенції.
* Наголошується на важливості ефективних розслідувань тверджень про неналежне поводження з боку державних агентів, включаючи покарання винних та застосування дисциплінарних заходів.
* У рішенні підкреслюється, що призупинення оголошення вироку у справах, пов’язаних з порушеннями статті 3, призводить до безкарності і є неприйнятним.
* Рішення роз’яснює, що адміністративні позови про відшкодування шкоди не є достатніми засобами правового захисту у справах про неналежне поводження і не можуть замінити кримінальні провадження, які призводять до встановлення та покарання винних.
Сподіваюся, цей аналіз буде корисним.
СПРАВА “ПАРЛАС ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Це рішення стосується серії заяв проти Туреччини щодо кримінальних засуджень за висловлювання думок, переважно через банери, гасла або пости в соціальних мережах. Заявників було засуджено до позбавлення волі, з відстроченням проголошення вироку, за такі правопорушення, як наклеп, розпалювання ненависті, образа Президента або поширення терористичної пропаганди. Вони стверджували, що ці засудження порушують їхнє право на свободу вираження поглядів, передбачене статтею 10 Конвенції. Конституційний Суд Туреччини раніше визнав їхні індивідуальні заяви неприйнятними. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) об’єднав ці заяви та встановив порушення статті 10 Конвенції.
Рішення починається з викладення суті справ, зосереджуючись на засудженнях заявників та їхніх скаргах за статтею 10, а іноді за статтями 11 або 6. Далі розглядається питання прийнятності заяв, розглядаються та відхиляються заперечення Уряду на підставі зловживання правом на індивідуальну заяву, несумісності *ratione materiae*, статусу жертви, недотримання чотиримісячного строку та явно необґрунтованого характеру певних заяв. У рішенні дається оцінка суті скарг, розглядається питання про те, чи становили засудження втручання у свободу вираження поглядів і чи було таке втручання виправданим відповідно до пункту 2 статті 10. Насамкінець, розглядається застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції, присуджуються суми за нематеріальну шкоду, а також витрати і видатки.
Найважливішим положенням цього рішення є висновок про те, що кримінальні засудження з відстроченням вироку за висловлювання критичних думок є порушенням статті 10 Конвенції. Суд наголосив, що відстрочення проголошення вироків відповідно до статті 231 Кримінально-процесуального кодексу не забезпечує достатнього захисту від свавільних порушень прав, передбачених Конвенцією. Це підтверджує позицію ЄСПЛ, згідно з якою навіть відстрочені вироки можуть мати стримуючий ефект і, таким чином, втручатися у свободу вираження поглядів, особливо коли правова база не має належних запобіжників від зловживань.
СПРАВА «РАРАНІ ТА ІНШІ ПРОТИ АЛБАНІЇ»
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі «Рарані та інші проти Албанії», що стосується спору щодо майнових прав і справедливості провадження у Верховному суді Албанії. Заявники стверджували, що Верховний суд у своєму рішенні від 12 квітня 2017 року несправедливо оцінив факти справи, значно відрізняючись від судів нижчих інстанцій, не надавши достатніх обґрунтувань або доказів. ЄСПЛ встановив, що рішення Верховного суду не містило достатнього обґрунтування та довільно скасувало фактичні висновки судів нижчих інстанцій. Це, на думку ЄСПЛ, становило порушення статті 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд. Суд також зазначив, що найбільш прийнятною формою відшкодування було б поновлення провадження у національних судах, якщо заявники про це попросять.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з історії провадження та фактів справи, викладаючи майновий спір і різні рішення албанських судів. Потім детально описується відповідне національне законодавство, після чого йде оцінка Суду, яка включає попередні зауваження, міркування щодо прийнятності та суть скарги за статтею 6 § 1. Далі Суд розглядає інші заявлені порушення відповідно до усталеної практики, зрештою вирішивши, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті решти скарг. Нарешті, він розглядає застосування статті 41 Конвенції, що стосується справедливої сатисфакції, присуджуючи заявникам компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
Найважливішим положенням цього рішення є висновок про те, що Верховний суд Албанії порушив статтю 6 § 1 Конвенції через відсутність обґрунтованого рішення. ЄСПЛ наголосив, що переоцінка Верховним судом фактів, яка суперечила висновкам судів нижчих інстанцій і не мала доказової підтримки, була свавільною. Це рішення підкреслює важливість того, щоб національні суди, особливо верховні суди, надавали чітке й логічне обґрунтування своїх рішень, особливо коли скасовують попередні фактичні висновки. Суд також підкреслив, що заявники мають можливість звернутися з проханням про поновлення провадження у національних судах.
