Судове рішення стосується тлумачення правил ЄС про захист даних щодо збирання біометричних та генетичних даних поліцейськими органами. Ключові моменти:
1. Справа розглядає питання про те, чи можуть поліцейські систематично збирати біометричні та генетичні дані (відбитки пальців, фотографії, ДНК) від підозрюваних осіб та вносити їх до поліцейських реєстрів без демонстрації суворої необхідності.
2. Суд постановив, що національне законодавство, яке дозволяє систематичне збирання таких чутливих даних без вимоги до органів влади перевіряти та демонструвати, що збирання є “суворо необхідним”, порушує законодавство ЄС про захист даних (Директива 2016/680).
3. Проаналізовані ключові положення:
• Стаття 10 Директиви 2016/680, яка вимагає, щоб обробка біометричних/генетичних даних була “суворо необхідною”
• Статті 4 та 8 про законну обробку та вимоги до необхідності
• Стаття 3(7), що визначає компетентні органи
4. Суд підкреслив, що:
• Вимога “суворої необхідності” встановлює жорсткіші умови порівняно із загальними вимогами “необхідності”
• Поліцейські органи самі повинні перевіряти та демонструвати суворо необхідність – це не може бути делеговано судам
• Систематичне збирання без оцінки кожного випадку окремо порушує законодавство ЄС
5. Рішення роз’яснює, що суди не можуть компенсувати відсутність оцінки суворої необхідності поліцейськими органами – обов’язок щодо демонстрації необхідності в кожному випадку покладається на органи, які збирають дані.